УкрЧАС

Моніторинг ЗМІ: Великий скульптурний салон 2009

Газета „День”, 7.02.09

Этой весной на «Большом скульптурном салоне» — гость Зураб Церетели и древняя каменная скульптура
Маша ТОМАК, «День»

3 марта в Украинском доме состоится открытие «Большого скульптурного салона-2009». Для посетителей выставка будет работать с 4 до 15 марта. Об этом сообщает пресс-центр «Український час».
Напомним, что «Большой скульптурный салон» в рамках проекта «Арт-Киев» наряду с образцами мировой пластики представляет искусство современных украинских скульпторов.
Этой весной «Большой скульптурный салон» состоится уже в третий раз. Специальным гостем выставки станет всемирно известный скульптор, автор больше сотни монументальных произведений Зураб Церетели. Центральную экспозицию составит крупнейшее в истории Украины собрание монументальной древней каменной скульптуры, представленное разными культурами и временными вехами от эпохи бронзы до Средневековья. Около сорока полуторатонных экспонатов прибудут в Украинский дом из трех ключевых исторических и краеведческих музеев Днепропетровска, Донецка и Киева.
Посетители смогут увидеть также шедевры мирового авангарда от Альберто Джакометти, Ганса Арпа, Генри Мура, а также лучшие произведения современной украинской скульптуры. Выставка расположится на площади около 4 тысяч квадратных метров.

— Иногда мы даже не знаем, на каких богатствах живем, — комментирует выбор давней скульптуры как основной линии Салона директор Украинского дома Наталья Заболотная. — Экспозиция в Украинском доме, я думаю, будет самой масштабной и самой мистической, она удет отражать хронологию становления скульптурной пластики. И признанные мировые гении, и наши художники-земляки черпали и черпают свое вдохновение со скифской скульптуры. Ярким примером этого может служить Александр Архипенко. Что касается Церетели, то он уже подтвердил свое участие в «Скульптурном салоне». Он привозит в Киев свою скульптуру. Конечно, это мастер монументальный, его произведения достаточно тяжелые и сложные в транспортировании, но к нам все же приедут довольно крупные вещи. Об этом уже договорено. Нам хочется привлечь внимание к нашему Салону не только профессионалов, но и рядовых любителей искусства. Ведь если человек является любителем искусства, его уже сложно назвать рядовым.

№ 20, суббота, 7 февраля 2009

+++

Газета «Киевские ведомости», 05.03.09

Церетели в гостях у скифских баб
Николай ЗАКРЕВСКИЙ, «ВЕДОМОСТИ»

В Украинском доме в начале весны откроется «Большой скульптурный салон 2009»
Третьего марта в Центре делового и культурного сотрудничества начнется художественная акция, которая познакомит зрителей с наибольшим в истории Украины собранием древней каменной скульптуры. И не только. Чем порадуют экспозиции и какие приятные сюрпризы готовятся — об этом «ВЕДОМОСТИ» решили узнать у инициатора культурно-просветительского проекта, директора Украинского дома Натальи ЗАБОЛОТНОЙ.

— Мы уже третий год проводим «Большой скульптурный салон…». И это единственный такого рода салон в Европе, — говорит Наталья Заболотная. — Помнится, когда мы начинали этот проект, было много скептиков: мол, скульпторы — это такая себе «артиллерия» — тяжелая форма в прямом и переносном смысле. Имеется в виду и трудоемкий процесс творчества, и дорогостоящие материалы — мрамор, бронза и другие. Тем не менее, организационно-творческий процесс пошел — в нас поверили, а мы в ответ зарядились оптимизмом.
— И это в разгар финансово-экономического кризиса, когда художественно-культурные проекты приносятся в жертву социально-экономической целесообразности?
— И нынче многие «сочувствующие» нам дают советы: дескать, откажитесь от этого мероприятия — и вас поймут. Но мы решили: коль «скульптурный корабль» спущен на воду, то надо обеспечить ему плавание. На площади полторы тысячи квадратных метров будут представлены экспозиции 40 современных скульпторов.
Любой из художников или скульпторов мечтает дать объемно-панорамное, а не фрагментарное представление о своем творчестве. Поэтому Украинский дом в этом плане значительно выигрывает. Мы же своими салонами, хочется думать, ввели определенную моду на современную скульптуру: она стала притягательной для зрителей и востребованной на рынке, в стране появилась прослойка людей, активно приобретающих произведения искусства.
— Наталья, предыдущий салон явил зрителям историко-культурную сенсацию в лице Иоанна Пинзеля. Чем нынешний порадует и удивит любителей искусства?
— В прошлом году из Львовской национальной галереи мы привезли скульптуру, которую на протяжении десятилетий с большим трепетом собирал Борис Возницкий и фактически открыл имя Пинзеля. Около двадцати трехметровых деревянных скульптур Иоанна Пинзеля и его школы были выставлены на обозрение. Поразительно, что этим работам 250—300 лет, а они сохранили свою первозданность. По сути, общественность увидела истоки зарождения украинского барокко. Впервые в Украине было представлено огромное собрание скульптур Огюста Родена. Также сенсационным открытием для многих стало имя почитаемого в мире прародителя кубизма — украинского скульптора Александра Архипенко, родившегося, кстати, в Киеве, но оказавшегося отверженным в родных пенатах. По этой причине в музеях Украины имеется только две скульптуры Архипенко, мы же представили восемнадцать.
Замечу, Украинский дом активно работает с частными коллекционерами, независимо от их социального статуса. К примеру, многие с интересом узнали о коллекции народной деревянной скульптуры президента Виктора Андреевича Ющенко, который не только прекрасно разбирается в искусстве, в частности в живописи, но и сам, как известно, владеет кистью.
— Однако вернемся к вопросу об изюминке нынешнего салона.
— Впервые в Украине будет представлено на одной площадке наибольшее собрание древней каменной скульптуры, начиная с 4 тысячелетия до н. э. и до Средневековья. Это — 40 полуторатонных скифских баб, как называют в народе монументальную скульптуру давнего прошлого. Они будут представлены тремя ключевыми историческими и краеведческими музеями Киева, Донецка и Днепропетровска.
— Транспортировка скульптур сопряжена и с техническими, и финансовыми проблемами. Как их удалось решить?
— Мы обращались и к руководителям музеев, губернаторам, меценатам — всем, для кого каменная скульптура прошлого не только «преданья старины глубокой», но и живая связь времен. Понятно, что мы как госпредприятие в условиях дефицита средств не можем рассчитывать на министерскую и бюджетную поддержку. Кассовый же сбор от продажи билетов обеспечивает лишь текущие затраты, включая коммунальные платежи в дни проведения выставки. Их цена — 10—30 гривен, как это было на предыдущем салоне, — практически доступна для всех слоев населения. Учитывая сегодняшнюю ситуацию, цену билетов мы снизили до 10—20 гривен. Все наши акции притягательны не только благодаря сенсационности и новизне, но и, если хотите, билетной дешевизне. Хотя можно ли оценить, по большому счету, в гривнях или других дензнаках благородную тягу к высокому искусству?..
— Что увидят на выставке, кроме скифских баб?
— Мы представим шедевры мирового авангарда от Ганса Арпа, Генри Мура, Альберто Джакометти, а также лучшие работы современных украинских скульпторов. Мы чрезвычайно благодарны известнейшему художнику-монументалисту современности Зурабу Церетели, который дал согласие принять участие в нашей выставке.
— В качестве почетного гостя или скульптора?
— И в той, и в другой ипостаси.
— Как вы вышли на него, и трудно ли было добиться его согласия?
— В Московском музее современного искусства меня познакомили с исполнительным директором Василием Церетели. Общение с ним вывело на президента Российской академии искусств, одного из самых колоритных архитекторов современности, 75-летнего Зураба Церетели, на счету которого более сотни монументальных произведений, находящихся в разных странах мира.
— Да, уж колоритен… Чего стоит установленная в Нью-Йорке на берегу Гудзонова залива монументальная «Слеза скорби», переданная скульптором Церетели как дар России Соединенным Штатам Америки в память о погибших от терактов в «черный вторник» 11 сентября.
— И всемирно известная работа Зураба Константиновича «Добро побеждает зло» стоит перед штаб-квартирой ООН в Нью-Йорке, она была передана в дар США от СССР в далеком 1990 году. Достаточно вспомнить и такие монументальные творения Церетели, как памятник Папе Иоанну Павлу II во Франции, скульптуру Георгию-Победителю в Тбилиси. Работы мастера украшают Рим, Париж, Нью-Йорк, Тель-Авив, Женеву, Токио, Москву. А в Украине имеется только один его памятник — казаку Харко, мифическому основателю Харькова.
— А вы поинтересовались, почему выставок Церетели не было в Украине?
— Персональных выставок у скульптора не было по той простой причине, что его не приглашали. Кстати, галерея Церетели, я сама тому свидетельница, чем-то напоминает Украинский дом. Посредине галереи стоит огромное яблоко с Адамом и Евой, в которое можно входить. Зураб Константинович был более-менее свободен и у него нашлось достаточно времени для нашего общения. Из разговора выяснилось, что он мечтает подарить Украине памятник, макет которого я увидела. Он посвящен 300-летию Полтавской битвы. Церетели, как известно, работает над историческими масштабными проектами, отражающими дух эпохи и ее наиболее ярких представителей.
— А что представляет собой эта композиция?
— В ее основе — восемь фигур. Каждая из них — высотой 28 метров. Церетели, как патриот российского государства, в центре композиции поместил Петра Первого. Я говорю: «Зураб Константинович, в Полтавской битве участвовало как минимум три государственных деятеля — Петр Первый, Карл XII и гетман Мазепа, а вы оставляете одного. И как тогда вы себе представляете эту композицию для Украины?» Он отвечает: «Обратитесь к руководству страны — пусть мне подскажут, кого лепить, я готов». Я высказала сомнение: литье, доставка, гонорар — все это обойдется очень дорого, и вряд ли в нынешней ситуации Украине это будет по карману. Тогда Церетели, к моему величайшему изумлению, заверил: он готов подарить свою работу нашей стране. «Пусть определят место, подготовят фундамент, скажут кого лепить, все остальное я беру на себя», — таким был ответ Церетели.
— Наталья, выходит, вы стали вдохновителем и соавтором творческого замысла работы Церетели по увековечиванию Полтавской битвы и установлению скульптурной композиции в честь этого события в Украине?
— Не беру на себя миссию утверждать, что я оказалась соавтором замысла. Художника, как известно, каждый обидеть может. А вот помочь ему в реализации идеи, замысла — выпадает не всем. Была бы счастлива, если бы мое пожелание получило реальное отражение в работе столь известного мастера. Но для ее воплощения в жизнь необходима воля высшего руководства государства. В любом случае Зураб Константинович представит в Киеве несколько своих скульптурных композиций. На днях, во время предстоящей встречи в Москве, мы согласуем, какие именно работы мастера прибудут в нашу столицу.
Всемирно известный российский архитектор Зураб Церетели работает над памятником к 300-летию Полтавской битвы. В его основе — восемь фигур, каждая из них — высотой 28 метров. Церетели готов подарить свою композицию нашей стране. От руководства Украины он ждет одну лишь подсказку: «Пусть мне скажут, кого лепить…»

+++

Time out, 6.02.09

Большой скульптурный салон 2009

Многие уже острят, что в этом году ежегодная выставка скульптуры «обабилась»: наряду с современными и классическими образцами мировой пластики в качестве центральной экспозиции представлена коллекция древней каменной скульптуры разных культур и эпох: от бронзы до средневековья, значительная часть которой — знаменитые «скифские бабы».
Однако не стоит слишком выпячивать их присутствие: подборка гораздо шире. Это степная монументальная скульптура древнеарийских народов, живших на территории Украины с III тыс. до н.э. до ХIII века. В коллекцию вошли разнообразные типы — от схематических стелл до круглой скульптуры, женские и мужские, с разными иконографией и уровнем техники резьбы. Совсем примитивные и такие исключительные, как суровый усач, Керносовский идол III тыс. до н.э., разукрашенный с четырех сторон изображениями бога Индры и космогонических ритуальных сцен и включенный в крупнейшие международные каталоги каменной скульптуры.
Киевлянам, которые хоть раз загадали желание, держась за грудь каменной бабы у Исторического музея, или, проникшись кусочком курганной романтики, поздоровались с подобными статуями в ботсаду, возможность увидеть предков — защитников плодовитости и благополучия рода в таком объеме и в одном месте дается впервые. В Украинский дом приехало около сорока полуторатонных экспонатов из археологических институтов, главных исторических и краеведческих музеев Днепропетровска, Донецка и Киева. Помимо этого богатства на выставке в достаточном количестве присутствуют более распространенные на нашей территории культовые половецкие скульптуры, а также отдельные памятники египетской культуры I тыс. до н.э.
Насладившись сполна архаикой, поднимайтесь на верхние этажи, к шедеврам мирового авангарда первой половины ХХ века из коллекции мецената Игоря Воронова, а также к современной украинской скульптуре. Швейцарский художник Альберто Джакометти, работы которого выставляются в крупнейших музеях мира и не покидают пятерку самых дорогих лотов на аукционах Sotheby’s и Christie’s, представлен в единственном экземпляре — бесполой аскетичной «Фигурой». Один из основоположников абстрактной скульптуры, франко-немецкий дадаист Ганс Арп — тремя экспонатами: «Торс», «Торс рыцаря», «Базовая конфигурация». Англичанин Генри Мур, продолжатель традиции монументальной фигуративной пластики — семью работами.
Актуальная украинская квота — самая внушительная — включает творения 40 художников самых разных направлений и стилей: от концептуалистов Николая Маценко и Олега Тистола до излюбленного салонами парадоксалиста Олега Пинчука. Стоит обратить внимание и на спецпроекты, среди которых хочется особо выделить «Архаику» Александра Сухолита, натурфилософскую чувственную скульптуру, которая действительно будто растет «от корней», заставляя вспомнить те древности, с которых начинается обзор Салона.
И, наконец, показатель роста значимости этого события — выставка специального гостя, заслуженного и пафосного, всемирно известного придворного московского скульптора, президента Российской академии художеств Зураба Церетели.
Автор: Оля Жук

+++
Газета „Киевские ведомости”, 4.03.09

Сегодня в Украинском доме открывается «Большой скульптурный салон-2009».

Вчера «ВЕДОМОСТИ» побывали в выставочном зале, когда еще проходил монтаж экспозиции.

НА ПЕРВОМ этаже Украинского дома собрано все древнейшее каменное семейство: скифские бабы, половецкие воины и даже «пупсики скифских баб» (так работники Украинского дома шутя называют крохотных древних идолов). Выставлены и так называемые антропоморфные стелы — древнейшие образцы обработанных каменных глыб.
«Скифских баб» только-только установили, монтаж продолжался почти сутки, и до последней минуты была опасность, что каменные глыбы могут сорваться. Ведь большинство скульптур поистине громадные: вес — полторы тонны, высота — два с половиной метра. Поэтому «Большой скульптурный салон» большой и в прямом смысле.
Еще три года назад даже успешные скульпторы пребывали в унынии — искусство скульптуры не пользовалось особым спросом. Сейчас ситуация изменилась, к тому же люди все больше хотят окружать себя аутентичными вещами.
Директор Украинского дома Наталия Заболотная сказала «ВЕДОМОСТЯМ»: «Наш экспоцентр уже стал своеобразной Меккой искусства, поэтому вернисаж посещают многие известные искусствоведы и художники. Разослано около тысячи пригласительных, в том числе и политикам — Владимиру Литвину, Анатолию Кинаху, Александре Кужель и многим другим.
Помимо эпатажных скульпторов есть и «тихие», которых пришлось уговаривать участвовать в выставке. Но если тихо сидеть в мастерской и уповать на собственную гениальность, то ничего не добьешься, нужно заявлять о себе. Я поговорила лично почти с каждым из украинских участников салона.
В этом году мы обратились к архаике. Самая «пожилая» из скульптур датируется 5 тыс. лет до н. э. Зрители увидят хронологическую панораму от бронзовой эры до периода средневековья. Их называют «скифскими бабами», но эти идолы могут быть не только скифскими (к примеру, половецкими). Еще эксперты отметили то, что на скульптурах сохранились рисунки тех древнейших времен. Экспонаты застрахованы — хорошо, что мы уже можем себе это позволить».
Когда мы были на «спецэкскурсии» в Украинском доме, работы известного художника-монументалиста Зураба Церетели вместе с самим автором еще только выезжали из Москвы.
Шедевры всемирно известных мастеров Альберто Джакометти, Жана Арпа, Генри Мура предоставил для экспозиции меценат и коллекционер Игорь Воронов. Современную украинскую скульптуру презентуют 40 отечественных скульпторов. Одна из них — работа Василия Быка «Леди Ю с оранжевой тыквой». Большинство работ выглядит довольно сдержанно. Хотя аляповатости и кича тоже хватает (к примеру, работы братьев Андрея и Петра Озюменка).
Экспозиция продлится до 15 марта, цена билета — 20 грн. (льготный — 10).
+++

Гезета по-киевски, 4.03.09

В Украинском доме – 15 тонн «искусства»

Рубрика: Бомонд

Именно столько, по средним подсчетам, весит наибольшая в Украине экспозиция древней монументальной скульптуры, выставленная на «Большом скульптурном салоне 2009»

«Фишкой» нынешнего «Салона», проводящегося в Киеве третий раз, стала уникальная подборка « скифских баб» и других изваяний различных культур от бронзового века до Средневековья. «Газета по-киевски» посетила грандиозную экспозицию накануне открытия и подсчитала ее «вес».

Акцент нынешнего «Салона» – на монументальности, а потому в качестве специального гостя мероприятия пригласили главного скульптора-монументалиста «всея СНГ» Зураба Церетели. Обещанных работ Церетели в миниатюре нам, к сожалению, увидеть не удалось: накануне открытия «Салона» их в столице еще не было.

Более того, ни рабочие, монтировавшие выставку, ни кураторы экспозиции до последнего момента не представляли, что именно привезут из России, в каком количестве и в какое время. «Пока ждем», – развела руками руководитель пресс-центра выставки Татьяна Калита.

Зато древнюю пластику к нашему приходу уже установили: половецкие, скифские, киммерийские, древнетюркские и другие скульптуры из песчаника, ракушечника и гранита, собранные по киевским и днепропетровским музеям, заняли весь первый этаж.
Оказалось, что найти эти изваяния – сущий пустяк по сравнению с транспортировкой и установкой, ведь некоторые скульптуры весят по полторы тонны! Зато – впечатляют, даже беря во внимание специфику размещения (то, что в оригинале было спрятано под землей, на выставке прикрыли черными «постаментами», то есть нижней части «баб» мы не видим).

Главное достоинство «Салона» – широчайший временной и культурный спектр представленной пластики. А потому на втором этаже Украинского дома открыли выставку живого украинского классика Александра Сухолита и экспозицию «Европейский исторический авангард в скульптуре», где можно полюбоваться работами Альберто Джакометти, Жана (Ганса) Арпа и Генри Мура из частных коллекций. На третьем этаже – скульптуры сорока украинских современных мастеров. Выставка продлится до 15 марта (ежедневно с 11.00 до 20.00), вход – 10-20 грн.

Подсчитаем

Вес самой тяжелой «бабы» – 1480 кг – получили, умножив ее объем (высота 1,8 м, приблизительно длина 0,7 м и ширина 0,5 м) на плотность песчаника (2350 кг/м3), из которого она выполнена. Соотнеся габариты и плотность материала каждой из 30 выставленных скульптур, получили общий «вес» экспозиции – 15 464 кг.

Автор: Анастасия РАХМАНИНА
+++

Газета «Сегодня», 4.03.05

Церетели не приехал в Киев

Знаменитому скульптору отложили приезд до мая, а зрителям показали семью Ющенко вокруг улья.

Открытие «Большого скульптурного салона» в столичном Украинском доме вчера началось с неприятного известия. Знаменитый скульптор Зураб Церетели (автор одного из самых высоких памятников в мире – 98-метрового Петра в Москве) не смог приехать в Киев. Как сообщила нам директор Украинского дома Наталья Заболотная, у мэтра возникли серьезные проблемы со здоровьем, вероятнее всего, с сердцем. Еще одна неприятность состояла в том, что все обещанные работы – эмали и уменьшенные копии его скульптур (например, проект памятника патриарху Алексию II, памятник герою «Мимино») знаменитого автора не доехали до украинской столицы. Вернее, они даже не выехали из Москвы. «Зураб Константинович предпочитает лично представлять свои работы, потому пообещал привезти их сам в мае и устроить персональную выставку в Киеве», — сказала Заболотная.

Среди работ, которые вчера все же были представлены, самой дорогой, по словам Заболотной, оказалась «Фигура» Альберто Джакометти. Сколько стоит именно это произведение, Наталья сказать затруднилась, но, например, «Большая стоящая женщина II» Джакометти в прошлом году на аукционе Christie’s ушла за более чем 27 миллионов долларов. Также были представлены работы Генри Мура (например, «Король и королева»), Ганса Арпа («Торс»), и, конечно, бесценные скифские бабы (которые, по словам Заболотной, застрахованы на 10 000 евро).

Среди скифских баб внимание первых посетителей привлекло изваяние под названием «Африканский божок» третьего века до н.э. «Я и не знал, что среди баб могут быть мужчины», — недоуменно пожал плечами один из посетителей, рассмотрев на некоторых из скифских изваяний мужские половые признаки. Кроме того, выставлены скульптуры Пабло Пикассо «Ева», «Адам» и «Портрет Марии-Терезы», которые выставлялись на Антикварном салоне в сентябре прошлого года. Легкое смущение публики вызвала работа Константина Бранкузи под названием «Принцесса Х», которая являла собой ни что иное, как огромный каменный фаллос. А вот произведение львовского мастера Богдана Белинчука «Украинский улей» с изображением семьи Ющенко вокруг улья все рассматривали с интересом. Впрочем, нигде не сказано, что в скульптуре запечатлена именно семья президента, но мужчина в костюме с галстуком, женщина в вышиванке и дети, собравшиеся вокруг улья да еще и с символичной подковой сбоку, на улье, согласитесь, иных ассоциаций не вызывают.
Салон продлится до 15 марта, стоимость билетов — 10—20 гривен.

Авторы: Алекс Панченко, Арина Шевченко

+++

Голос України, 05.03.09

Увічнене минуле
Тетяна ГРАДОБЛЯНСЬКА

Учора в Українському домі свої двері для відвідувачів відкрив Скульптурний салон-2009. Цьогорічна виставка у зв’язку зі світовою кризою мала всі шанси не відбутися. Утім, мистецтво взяло гору над скрутою. І третій щорічний Скульптурний салон мистецтвознавці уже встигли охрестити найграндіознішим за всю історію України.

— Ми заплющили очі на кризу, і намагаємося її не помічати, — каже Наталія Заболотна, директор Українського дому та керівник проекту.

Цікавинка цьогорічної виставки — монументальні кам’яні скульптури від доби бронзи до середньовіччя. Майже 40 скульптурних пам’яток прибули до виставкової зали із музеїв столиці та Дніпропетровська. Експозицію скіфських баб монтували цілу добу. Адже пересувати півторатонні велетні виявилося надто тяжко.

Під час ознайомлення з експонатами виставки Голова Верховної Ради Володимир Литвин відзначив важливість події в усвідомленні глибинності національного коріння.

+++

Газета „Известия в Украине”, 5.03.09

Фигурно выражаясь
Лана Куйбина

Изначально организаторы планировали, что экспозиция будет поделена на четыре большие части: монументальная древняя каменная скульптура, работы современных украинских мастеров, шедевры мирового авангарда и творения Зураба Церетели. Но главный скульптор России не приехал — заболел. Из-за отсутствия его внушительных работ салон стал меньше.

Полуторатонное искусство в Украинском доме

По словам организаторов выставки, с транспортировкой древних каменных фигур возникли серьезные проблемы — грузчики быстро уставали и отказывались работать. Тем не менее, свою задачу они выполнили, и на первом этаже Украинского дома вольготно расположились 40 полуторатонных экспонатов родом из Днепропетровского исторического музея, Научных фондов Института археологии Украины, Археологического и Национального музеев истории Украины. Теперь, в числе прочих скульптур, можно близко познакомиться со «Скифским воином» (V—III ст. до н.э.), найденным во время раскопок в 1975 году в деревне Ново-Василивка, фигурой женщины, созданной половцами в первой половине XIII века и разнообразными антропоморфными стелами из III тысячелетия до нашей эры.

Там же, на первом этаже, находится зал, отданный шедеврам мирового авангарда. Посетители могут приобщиться к нему, благодаря меценату Игорю Воронову, предоставившему свою коллекцию. Среди шедевров — семь работ британца Генри Мура, которого называют самым значительным скульптором двадцатого века. Мур изучал африканское искусство, возможно, поэтому созданные им формы абсолютно органичны и современны без вычурности. Работы Мура, пользующиеся неизменным спросом на аукционах Sotheby’s и Christie’s, украшают улицы и парки Лондона, Осло, Берлина, Торонто, Канберры и присутствуют во всех крупных музеях и частных коллекциях.

Дорого и мило

Большая удача для салона — «Фигура» Альберто Джакометти. Несмотря на то, что в мире регулярно проходят выставки знаменитого швейцарца, перевозить его работы так же сложно, как и массивные древние скульптуры, но по другой причине — они слишком хрупкие. Однако это не смутило Романа Абрамовича, который на прошлогодней ярмарке «Арт-Базель» приобрел скульптуру Джакометти «Венецианка» за 14 миллионов долларов.

Творческое наследие брата Альберто Джакометти — Диего, представлено в салоне совершенно особым произведением. Это «Кабинет» — стол, стул и полки из бронзы и стекла, дополненные изящными фигурками животных и птиц. Все предметы фантазийного интерьера настолько утонченны, что использовать их по назначению мог бы разве что Дон-Кихот, сошедший с рисунка Пикассо.

Современная украинская программа, в которой принимают участие 40 отечественных скульпторов — насыщенна и эклектична. Среди них — Олег Пинчук, Николай Масенко, Олег Тистол, Александр Сухолит, Василий Татарский. Здесь и экстравагантные, довольно интересные эксперименты молодых авторов, и непонятно как оказавшиеся в салоне работы в стиле «Поздравляем дорогого шефа!» — бронзовых херувимов и томных дам с кувшинами можно купить в любом магазине «Подарки».

К молодым и смелым, безусловно, относится группа «Трицепс» — венгр, творящий на Украине, Габор Сабо, Анна Киселева и Александр Кузьмин. «Классическая бабушка» Киселевой сидит на скамейке под знаком «кирпич», надо думать, в ожидании автобуса. Очень мило и смешно, но самая обаятельная и жизнеутверждающая работа Киселевой — «Седьмой день». На древе познания расположился совершенно счастливый Создатель с добрыми глазами, а из пышной кроны бегут струи воды. Не менее забавен и «наш ответ Брюсселю» — фонтан «Писающая девочка». Мамаша поддерживает писающую малышку и при этом что-то взволнованно кричит другому дитяти, роль которого исполняет смеющийся зритель.

Большой скульптурный салон будет работать без выходных до 15 марта. Стоимость билета — 20 грн, для школьников и студентов — 10 грн.

+++

Газета „Україна молода”, 5.03.09

Салон скульптури і салонність…
Половецькі баби — чоловіче і жіноче, кабінет Джакометті й анекдот замість Церетелі
Валентина КЛИМЕНКО

Із вівторка в Українському домі працює Великий Скульптурний Салон — виставка, на якій можна побачити шедеври геніїв пластики XX століття — Альберто Джакометті, Жана (Ганса) Арпа, Генрі Мура, дізнатися, чим скіфські статуї відрізняються від половецьких баб, і доторкнутися до вапнякових чи гранітних охоронців роду, зрештою, купити собі бронзову дівчину на згадку чи дерев’яну Юлю Тимошенко з помаранчевим гарбузом. Крім «продажного», прикладного, аспекту — скульптори, які хотіли презентувати свою творчість і продати роботи, самі орендували виставкові бокси і самі приймали відвідувачів, є на Салоні і
культурологічний аспект. Перший поверх Українського дому заставлений скіф­ськими бабами, але, як каже директор Дніпропетровського історичного музею імені Д. Яворницького Надія Капустіна, «скіфських баб немає, є скіфські статуї, тому що баба — від балбан, у тюрків це предок, і друге слово — палпан, це богатир, і баби бувають тільки половецькі». Друге відкриття: баби і статуї — монументальна степова скульптура, яка на нашій території датується від IV тисячоліття до нашої ери до XVIII століття нашої, бувають чоловічого і жіночого роду. Це було найбільшим культурологічним відкриттям не тільки для простого і навколохудожнього народу, а й для представника аукціонного дому Sotheby’s у Росії Михайла Каменського, про що він чесно зізнався на прес–конференції. Як виявилося, чоловіки від жінок відрізняються не за первинними статевими ознаками, а за… головними уборами: гострі, ніби трикутні, шапки «носили» статуї–чоловіки, кругліші «капелюхи» належали жінкам. В Українському домі виставлено близько 40 півторатонних експонатів із Дніпропетровського історичного музею та Археологічного музею Інституту археології НАН України. до речі, на гастролі в Київ прибув унікальний екземпляр, гордість Дніпропетровської колекції — «Керносівський ідол» ІІІ тис. до н. е. (500 000 у. о.),опис цієї чотиригранної стели із зображеннями давнього арійського божества — бога Індри, сцен та символів, що уособлюють космогонічні, релігійно–міфологічні та календарні уявлення кочових скотарських племен Євразії, вміщений у найкрутіших світових каталогах кам’яної скульптури. Крім експонатів, дніпропетровський музей привіз макет лапідаріуму — спеціального павільйону, де в закритому приміщенні мають експонуватися 90 скіфських і половецьких статуй, та колекція давньоєгипетської скульптури з фондів музею. Адже «бабів» і «не бабів» у музеї атакує грибок, і хоча є фахівці–реставратори, які можуть зарадити горю музейників, реставрацію ніхто не замовляє — виставити відреставровані експонати знову в агресивне середовище означає піддати загрозі вдруге. Роботу над проектом лапідаріуму закінчено, зараз має пройти експертиза і залишається дріб’язок — знайти 15 мільйонів доларів на будівництво.

На другому поверсі теж чудовий «урок культурології» — виставка сучасної скульптури з колекції українського бізнесмена Ігоря Воронова. Вважається, що в нього одна з найкращих у світі приватна колекція сучасної скульптури. Відкривається зал уже представленими на минулому Салоні роботами Олександра Архипенка, Пабло Пікассо і Жака Ліпшиця, у глибині залу — сім робіт англійця Генрі Мура, «Торс», «Торс лицаря», «Базова конфігурація» Жана (Ганса) Арпа і нарешті «кабінет» швейцарського генія Альберто Джакометті. Якщо по дорозі на третій поверх, де представлені спецпроекти від галерей і само презентації сучасних українських скульпторів, зайти на приватну територію Ігоря Воронова, ніякі коментарі митців будуть непотрібні — визнані часом, світом і ринком роботи знаменитих скульпторів є мірилом і еталоном.
Поруч із ними подарункові, комерційні, глянцево–гламурні, вторинні, копіювальні, які прагнуть будь–що сподобатися, скульптури сучасників наповнюють душу екзистенційною печаллю. І ось уся в печалі ти бредеш по колу і натикаєшся на «Архаїку» Олександра Сухоліта, і знову бачиш емоції і думки, втілені в бронзі й камені. Такий своєрідний, грубо–зримий і витончено–пронизливий світ людей і святих.

Ще один культурологічний «урок» Українському дому не вдався — головний гість третього Великого Скульптурного Салону Зураб Церетелі не зміг прилетіти до Києва, погіршилося самопочуття. А я, до речі, почула смішний анекдот: «Росія знайшла спосіб хижо помститися Грузії — вислала в Тбілісі всі пам’ятники Церетелі». Ось і тут, на Салоні, — від великого до смішного один крок.

ДОВІДКА «УМ»

Сучасну українську скульптуру презентують близько 40 митців: Бартосік Олександр, Бик Василь, Білінчук Богдан, Васильченко Андрій, Вертуозов Михайло, Вештак Володимир, Вештак–Остроменська Ірина, Горловий Михайло, Гречаник Ігор, Давиденко Олег, Дяченко Олександр, Єсипенко Микола, Зайцева Тетяна, Іщенко Михайло, Кадочніков Станіслав, Козлов Леонід, Коновал Віктор, Маслик Олександр, Маценко Микола, Меджато Джанфранко, Мудрук Наталія, Одрехівський Володимир, Озюменко Андрій, Озюменко Петро, Пінчук Олег, Пліщ Тарас, Радзевич Олег, Романюк Петро, Татарський Василь, Тістол Олег.

ЕКСПЕРТ
«Тільки окремі українські скульптори живуть у ногу з часом»

Олексій Титаренко, мистецтвознавець, куратор:

— Як вам мистецтво сучасних українських скульпторів?

— Сучасна скульптура, незважаючи на кризу, у світі переживає явний бум, тобто на останніх аукціонах продається за десятки мільйонів доларів. Але це зовсім інша скульптура, з іншої планети. Тобто наша скульптура вкрай архаїчна, за естетикою — це початок XX століття, у світовому контексті. І тільки окремі скульптори живуть у ногу з часом. Це говорить про те, що такі виставки треба обов’язково робити, треба намагатися запрошувати учасників з інших країн. Адже наш скульптурний салон в якомусь сенсі унікальний, у всьому світі таких виставок дуже мало — SOFA у Сполучених Штатах Америки, у Чикаго і Нью–Йорку проходить, і в Німеччині, в Мюнстері раз на десять років — великий скульптурний проект: усе, із великих виставок більше і не згадаєш. Тому ініціатива Українського дому дуже перспективна, але
треба її виводити на міжнародний рівень.

Зараз смішно говорити про кар’єру художника, галереї, якогось фестивалю в національному масштабі, зараз усе інтернаціональне. Зберігати свої традиції, своє коріння, — це добре, але робити це треба в глобальному контексті, в планетарному масштабі. І тоді все буде по–іншому, а так ми дуже локальні, дуже замкнені, ми такий собі — в поганому значенні слова — заповідник. І художники, які приїжджають із інших країн, на нас дивляться, як на африканців. У нас була дуже хороша класична школа, але її час уже пройшов, і мені, наприклад, дуже не вистачає гостросучасного мислення. От, до речі, один із тих, хто мислить сучасно, Василь Татарський, але він не зовсім наш — навчався в Санкт–Петербурзі, закінчив Мухінське училище, і він якось відірваний від нашого контексту. Хоча інший приклад — мені страшенно
подобається Олександр Сухоліт, у нього окремий зал, називається «Архаїка», це просто якесь космічне явище. І це теж дуже сучасно, хоча називається «Архаїка», у нього якась абсолютно своя планета. А 90% людей, які тут виставлені, просто пережовують якісь стилістичні «ошмьотки» давніх часів.

— Я звернула увагу, що дуже багато «пошлості» в цих роботах.

— Так, дуже багато. Ну, салон є салон. Тут дуже недурні люди все це роблять — Наталя Заболотна, вона ж зовсім молода людина, і треба рухатися в творчий бік, не треба робити другий Андріївський узвіз чи другий салон дорогих подарунків.

— Але ж для українських скульпторів це теж можливість виставитися раз на рік і, пардон, продати роботи.

— Ну, це може для якихось студентів, а дорослі серйозні скульптори вони й так не скаржаться на життя. Тут має бути творчість. Зірки продаються за шалені гроші на світових аукціонах, ось туди треба прагнути. Іще у нас світового рівня колекція Воронова, тобто у нас уже є і колекціонери, є й художники, є початок організаційного руху, треба тільки консолідуватися і робити це все по–європейськи. Ми не повинні продовжувати тут традиції радянської спілки художників.

— В умовах клановості консолідуватися це і є найважче.

— Консолідуватися повинні ті, хто це розуміє. От у нас завтра буде «круглий стіл», присвячений першому в історії аукціону «Сотбіс» по сучасних українських художниках — 7 червня в Лондоні. У нас буде передаукціонна виставка, тобто не по якихось давно померлих, а по сучасних. «Сотбіс» відібрав 12 сучасних художників, нині сущих, відносно молодих, тобто це велика подія — приїжджають представники «Сотбіс», московські галеристи зразу, як акули, їдуть. Я зараз одержимий ідеєю — треба зібрати українську «мафію», український пул, щоб туди входили галеристи, художники, бізнесмени, такі як Ігор Воронов, яким це небайдуже, і зробити прорив. Восени треба зробити український ярмарок сучасного мистецтва, треба зробити великий проект на якомусь міжнародному ярмарку на кшталт «Арт–Базель» у Маямі, так як росіяни зробили — «Російські мрії» в Маямі, і треба зробити українську бієнале сучасного мистецтва, все це потрібно реалізувати в найближчі пару років. А чому ні? У 1990–ті роки це зробили в Стамбулі, в 2000–му — в Москві, зараз явно це треба зробити нам.

— Тут практично не представлена скульптура в розумінні контемпорарі арт.

— В Україні її взагалі мало. Є такі сучасні художники Тістол, Маценко, ось вони за рогом, виглядає така дебільна голова, це художники контемпорарі арт, але вони тут виглядають чужорідним тілом. Це, звичайно, явний мінус скульптурного салону, але, думаю, організатори це розуміють і вже наступного року буде по–іншому.

— Скільки коштують роботи українських скульпторів?

— Чесно кажучи, ціни високі і, на мою думку, невиправдано високі. От брати Озюменки — чистої води салон, а у них ціни 100 000 і вище. Адже ціни — це не те, що художник подивився у стелю і вигадав, а людина має купити цю роботу і бути впевненою, що якщо твір їй перестав подобатися, вона може виставити картину чи скульптуру на аукціон і продати. Їх не візьмуть на аукціон.

+++

Газета „Хрещатик”, 5.03.09
Київ окупували скіфські баби

В Українському домі розпочався Великий скульптурний салон

Учора в столичному Українському домі розпочав свою роботу Великий скульптурний салон. Попри те, що всього запланованого організаторам втілити не вдалося, масштаб виставки вражає. Експозиція складається із трьох розділів: українська степова монументальна скульптура, шедеври світового аванґарду і зібрання робіт сучасних українських скульпторів.

Столичний Український дім останнім часом радує киян своїми культурними акціями. Окрім скульптурного салону, який цьогоріч проводять уже втретє, не так давно тут вперше відбулася виставка антикваріату із зібрань українських колекціонерів, регулярно проводять виставки художніх творів “Арт-Київ”. Експозицію Великого скульптурного салону бідною аж ніяк не назвеш попри те, що було зірвано анонсований приїзд відомого російського скульптора Зураба Церетелі, який у рамках салону мав представити власну виставку робіт. Як розповіла директор Українського дому Наталія Заболотна, Зураб Церетелі не приїхав до Києва через погіршення стану здоров’я. Не з’явилися в Києві і його роботи.

Проте експозиція Великого скульптурного салону на двох поверхах виставкового комплексу від того не постраждала. Центральною подією виставки стала найбільша в Україні колекція монументальної прадавньої кам’яної скульптури, представленої різними культурами та часовими віхами від доби бронзи до середньовіччя. Більшість півторатонних експонатів привезли до Києва із Дніпропетровська. Місцевий історичний музей імені Дмитра Яворницького надав для салону значну частину своєї колекції монументальних кам’яних статуй, відомих як “скіфські баби”. Як розповіла Надія Капустіна, директор Дніпропетровського історичного музею, слово “баби” до кам’яних статуй, які для курганних і кочових народів, що населяли територію України у прадавні часи, були охоронцями родючості, вживається у значенні “предок”, а не характеризує належність до жіночої статі. Слова Капустіної підтверджує сама експозиція, де поруч із жіночими божествами присутні статуї воїнів. До таких пам’яток належить перлина колекції Дніпропетровського музею “Керносівський ідол” ІІІ тисячоліття до нашої ери, знайдений у 1973 році.

Зібрання прадавньої скульптури розмістили в холі Українського дому, решту площі віддано під експозицію, об’єднану назвою “Шедеври світового авангарду” та творів сучасних українських авторів. Світовий аванґард представлено роботою швейцарського митця Альберто Джакометті “Фігура”, трьома творами француза Жана Арпа, а також скульптурами англійського скульптора Генрі Мура. Всі твори надав з власної колекції український меценат і колекціонер Ігор Воронов. Сучасну українську скульптуру презентують сорок митців. Серед них Олег Пінчук, Тарас Пліщ, Олександр Бартосік, Ігор Гречаник. Власний спецпроект “Моя архаїка” представив скульптор Олександр Сухоліт.

Виставка працює в Українському домі з 4 до 15 березня щодня, без вихідних і перерв з 11.00 до 20.00. Вхідний квиток коштує 10—20 гривень.
Ганна ДЕНИСЕНКО Хрещатик”.

+++

Газета „Комсомольская правда”, 5.03.09

Доисторические бабы встретились со столичными модниками

В Украинском доме в третий раз открылся Большой скульптурный салон.
Лилиана ФЕСЕНКО, liliana@kp.ua

Директор салона Наталья Заболотная заявила, что она своим вернисажем бросает вызов кризису. И действительно, участие в акции обошлось отечественным скульпторам по 12 тысяч гривен с носа.

Несмотря на изрядную сумму, второй этаж здания, где разместились галереи, оказался забитым. А на первом можно было посмотреть творения, достойные первоклассного музея. Непонятно каким путем, но Наталье Заболотной даже удалось привезти из Днепропетровска коллекцию древних антропоморфных баб, датированных III-V вв. до нашей эры.

- Скульптура – это тяжелая артиллерия искусства! – рассуждала директор. – Монтажники сперва отказывались грузить тяжеленных старинных идолов, но мы их уговорили, и экспозиция состоялась.

А вот обещавший приехать легендарный скульптор-монументалист Зураб Церетели заболел и остался в Москве. Наталья Филипповна пообещала, что Церетели точно появится в мае и лично откроет свою большую выставку, где, помимо изваяний, будет и живопись.

Еще одной изюминкой салона стала авангардная скульптура из частной коллекции. В нее попали авторы мирового уровня: Пабло Пикассо, Альберто Джакометти, Генри Мур, Александр Архипенко и Жан Арпа. Среди собрания не только фигуры людей, но и мебель для рабочего кабинета, созданная Джакометти в подарок к юбилею брата.

С бокалами сухого вина разглядывали каменных баб певицы Мария Бурмака и Анжелика Рудницкая, приехавшие вместе. Позднее к ним присоединился скульптор Иван Марчук.

Вездесущая модель Влада Литовченко выше первого этажа подниматься вообще не стала, памятуя, что пресса охотится за звездами только на центральной площадке. Хмурым выглядел писатель Иван Драч, беседовавший с бывшим вице-премьером Николаем Жулинским.

Под занавес салон посетил Владимир Литвин. После восхищенных слов в адрес старинных идолов он немного пообщался с губернатором Киевщины Верой Ульянченко.

+++

Газета „День”, 5.03.09

До Києва приїхали наші кам’яні предки
Великий скульптурний салон представив найбільшу в Україні експозицію скіфських і половецьких баб, а також шедеври авангарду

Маша ТОМАК, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

ЗУСТРІЧ З ОНУКАМИ. АРХАЇЧНЕ ДИВО ВЖЕ БАГАТО СТОЛІТЬ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ДЖЕРЕЛОМ НАТХНЕННЯ
КЕРНОСІВСЬКИЙ ІДОЛ (ДАТОВАНИЙ 3 ТИС. РОКІВ ДА Н. Е.) ЩЕ НЕ ПІЗНАНИЙ УКРАЇНЦЯМИ ЯК УНІКАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ЗНАК
ТРАНСФОРМАЦІЯ СКУЛЬПТУРИ — НА ВЛАСНІ ОЧІ

У рамках масштабного мистецького проекту «Арт-Київ» цієї весни в Українському домі вже втретє проходить Великий скульптурний салон. Він збирає під одним дахом роботи вже визнаних світових майстрів із приватних та музейних колекцій, а також роботи сучасних українських митців.

— Попри скрутні обставини в суспільному, політичному та економічному житті країни, наша експозиція відповідає заявленому масштабу. Щоправда, з невеличкими неприємними нюансами, — уточнила директор Українського дому Наталія Заболотна.

Цим неприємним нюансом стала відсутність на відкритті салону відомого скульптора-монументаліста Зураба Церетелі. За словами Наталії Заболотної, організаторам у результаті довгих перемовин спершу вдалося домовитися з митцем про його приїзд до Києва. Однак через погіршення стану здоров’я скульптор не зміг представити українській столиці свої роботи особисто. Але пообіцяв, що вже у травні привезе до Києва виставку не тільки малих форм, а і своєї всесвітньо відомої монументальної скульптури.

Відсутність Зураба Церетелі була непомітною на фоні справжнього архаїчного дива. На першому поверсі Українського дому організатори виставили степову монументальну скульптуру. Первісні енергетичні імпульси 40-ка кам’яних баб, сконцентрованих у одному місці, відчутні майже фізично. За оцінками фахівців-мистецтвознавців, в Українському домі зараз представлено найбільшу в історії України колекцію кам’яної прадавньої скульптури — 40 півторатонних експонатів із музеїв Дніпропетровська та Києва, зокрема — Дніпропетровського історичного музею імені Дмитра Яворницького, Національного музею історії України, наукових фондів та археологічного музею Інституту археології НАН України. Абсолютний хіт зібрання — Керносівський ідол, знайдений випадково у вересні 1973 року в селі Керносівка, дослідники припускають, що це — слід першого історичного етносу на території Україні — кіммерійців) III тисячоліття до н.е., який не має аналогів у світі.

— Експозиція скіфських «баб» далася нам дуже непросто, — розповідає Наталія Заболотна. — Ми монтували її майже добу.

Директор Українського дому розповідає, що експозиція коштувала грандіозних зусиль — і вантажникам, і монтажникам і самим організаторам. Ще б пак — 40 півторатонних скульптур!

Багата експозиція своїми масштабами завдячує демократичності й легкості на підйом керівництва Дніпропетровського історичного музею. Адже саме звідти прибула значна частина цінної експозиції.

— Наш музей — один із найстаріших в Україні, — розповідає директор Дніпропетровського історичного музею Надія Капустіна. — Цьогоріч нам виповнюється 160 років. Експозицію кам’яної пластики почали збирати в наших сховищах із 1849 року. Сьогодні наша колекція налічує майже 90 експонатів монументальної пластики. Це найбільша колекція в Україні та в Європі. Вона й за хронологічними рамками доволі масштабна — від III тис. до н.е. до XIII ст. н.е. Цікаво, що в цій колекції представлено різні народи, тому що територія сучасної Дніпропетровщини була степовим коридором, яким постійно пересувалися спільноти. «Баба» — це похідне від слова, що означає «предок». Серед них насправді є і чоловіки, і жінки. Шолом на голові скульптури свідчить про те, що це — чоловік, а пишніші форми і капелюшок — про те, що перед вами жіноча подоба, — проводить лікнеп для журналістів Надія Капустіна, обіцяючи, що протягом цих днів в Українському домі працюватиме екскурсовод, який розповідатиме відвідувачам про степову пластику. — Наш музей продовжує розвиватися. На цій виставці ми також представляємо макет лапідаріуму, який захищатиме скульптури від грибків та вандалізму. На його зведення потрібно 150 мільйонів гривень. Частину надає місцевий бюджет. Також ми розраховуємо на підтримку меценатства.

Прадавня кам’яна скульптура завжди впливала на творчість скульпторів. Безліч митців протягом сторіч черпали з неї натхнення і часом свідомо, а часом підсвідомо цитували мистецтво своїх предків у власних роботах. Один із найяскравіших прикладів — відомий український скульптор Олександр Архипенко.

— Звичайно, ця скульптура вплинула і на мене, — зазнається наш із вами сучасник, скульптор Василь Бик. — Це архаїка, народний примітив. Він несе в собі узагальнену пластику, що в мистецтві дуже важливо. Це вершина досконалості передачі образу глядачеві. Вона прочитується з першого разу і в ній звучить оте архаїчне — відгомін віків.

Про вплив давньої пластики на скульпторів наступних поколінь говорять і самі митці, і мистецтвознавці:

— Справді, відкриття цієї прадавньої пластики на рівні скульптурної свідомості відбулося, починаючи з Архипенка, — каже мистецтвознавець Людмила Лисенко. — І ми з гордістю згадуємо приїзд в Україну Барлаха (німецький скульптор і художник. — Ред.), що теж феноменально вплинуло на його творчість, повернуло його із середньовіччя до прадавнього примітиву. Від цього салону я очікую впливу на всіх тих, хто бачитиме прадавні скульптури та співвідносити їх із роботами сучасних художників. Можливо, ставлення до скульптур, які вже стоять на наших вулицях, зміниться. Вони дуже страждають від того, що їх ніхто не хоче шанувати. Ніхто не хоче розуміти, що це — витвір мистецтва.

Пані Людмила стверджує, що дуже обережно слід ставитися й до пам’ятників радянських часів. Адже не всі вони були лише інструментами пропаганди. Багато серед них і творів мистецтва.

— Є пам’ятки, які не прив’язані до певної епохи, бо вони її перевершили, — вважає вона.

У зв’язку з цим мистецтвознавець наводить приклад Литви, де всі пам’ятники, що вже втратили свою історичну цінність, делікатно зібрані у спеціальному парку радянської скульптури.

Уже традиційно для «Арт-Києва» роботи з власної приватної колекції надав Ігор Воронов. Це шедеври світового авангарду. Зокрема, робота «Фігура» швейцарського митця Альберто Джакометті (ім’я котрого постійно входить до п’ятірки найдорожчих на світових аукціонах), три роботи («Торс», «Торс лицаря» та «Базова конфігурація») Жана (Ганса) Арпа (французького скульптора німецького походження, одного з основоположників дадаїзму), а також сім робіт продовжувача традиції монументальної фігуративної пластики англійця Генрі Мура.

Людмила Лисенко переконана, що мистецькі події в Українському домі потрібні не лише глядачам. Не менш важливі вони і для скульпторів.

— Ті нові майданчики, які отримала сучасна скульптура, змінили навіть ставлення самих скульпторів до свого мистецтва. У них навіть з’явилося бажання робити нові проекти, вийти на рівень аукціонних акцій. Це вливає в них нові сили. Із 1986 року триває традиція скульптурних салонів. Але якщо раніше їх замовляла держава, то сьогодні ініціаторами є приватні особи, зокрема колекціонери. Сьогодні скульптор працює в дуже своєрідній зв’язці — із замовником, із простором. І це змінює скульптуру якісно. Вона виходить зі свого підпілля майстерень (яке, звичайно, ніхто не скасовує, бо тільки там може народитися живий плід мистецтва) і пропонує мистецтво вже, так би мовити, в зовсім іншому масштабі.

Про вливання нових сил у скульптурне середовище неодноразово говорили й самі митці. Вітчизняні колекціонери помітили їх, а сучасні українські митці, натомість, активізувалися. Роботи, що роками, а то й десятками років припадали пилом у майстернях, тепер прикрашають особистий простір небідних українських поціновувачів мистецтва. Щоправда, і критики на адресу акцій «Арт-Києва» не бракує. Зокрема, організаторам часто дорікають за надмірну стильову строкатість і різнобій представлених експонатів. Утім, на думку Михайла Каменського, генерального директора «Сотбіс» у країнах СНД, цього разу експозиція дає унікальну можливість прослідкувати вплив давніх скульпторів на скульптурне зображення тіла сучасними майстрами.

— Я вражений сміливістю і масштабами того, що побачив сьогодні, тією масштабною і радикальною ретроспективою історії світової скульптури, — зізнався журналістам пан Михайло. — Я ніколи не бачив такої кількості якісних різнополюсних скульптур, сконцентрованих в одному місці. Якщо, звичайно, не йдеться про музеї. Існує велика кількість салонів, ярмарок і виставок, але мені невідомо, щоб у Європі або на території СНД (це вже точно) вдавалося сконцентрувати таку кількість шедеврів. У першу чергу, звичайно, завдяки такому чудовому представленню скіфських баб. Це унікальна можливість побачити історію скульптури, скульптурного зображення особистості та тіла, еволюцію розуміння людиною світу й унікальна можливість вибудувати скульптурний візуальний ряд — від кам’яних статуй до Пікассо. Це правильний і, мабуть, єдино можливий підхід для такої художньої події.

Організатори Скульптурного салону сподіваються, що за 11 днів виставку зможуть відвідати десятки і навіть сотні тисяч українців. Експозиція працюватиме щоденно без вихідних та перерв з 4 до 15 березня з 11.00 до 20.00. Вхідний квиток коштуватиме від 10 до 20 гривень.

+++

Газета «Экономические известия», 5.03.09

У скифских баб тоже были мужики

В Украинском доме до 15 марта развернута экспозиция третьего «Большого скульптурного салона 2009». Организацию такой грандиозной и непростой выставки в условиях экономического кризиса можно приравнять чуть ли не к подвигу на ниве современной культурной жизни нашей страны.

Автор: Сергей Минаков

Без сомнения, центральным событием салона этого года станет развернутая на первом этаже крупнейшая в Украине экспозиция древней монументальной каменной скульптуры. Около сорока уникальных исторических памятников, каждый весом в полторы тонны, доставили в Киев из Днепропетровского исторического музея им. Дмитрия Яворницкого, Археологического музея Института археологии НАН Украины и других музеев. Найденный в 1973 г. в Днепропетровской области так называемый «Керносівський ідол», датируемый ІІІ тысячелетием до нашей эры, оценивается в $500 тыс.

Большинство «идолов» представляют культуру степных народов, которые обитали в районах большого степного пояса Евразии от эпохи неолита (ІV-ІІІ тысячелетие до н.э.) вплоть до средневековья (ХІІ — первая половина ХІІІ века н.э.) и принадлежали древнеарийским, ирано- (скифы, сарматы), тюрко- и монголоязычным племенам. В тот период у курганных народов и кочевых племен собственно возникла и получила дальнейшее развитие традиция создания крупных каменных изваяний, представляющих собой статуи предков, символизирующие хранителей рода, плодородия и благосостояния.

Большинство изваяний высечены из массивных цельных глыб песчаника, известняка, а также из гранита. В коллекции есть как «женщины», в простонародье прослывшие «скифскими бабами», так и «мужчины». И те, и другие с явно выраженными «достоинствами», скрывать которые в те времена считалось излишним. Кстати, этот факт стал открытием для Михаила Каменского, возглавляющего представительство Sotheby’s в странах СНГ. «Только здесь я воочию убедился, что есть не только скифские бабы, но и мужики»,— поделился он самым сокровенным.

Коллекционер и меценат Игорь Воронов, ставший непременным участником практически всех салонов, проводимых в Украинском доме под брендом «Арт Киев», стал героем дня и на этот раз. Господин Воронов выставил на всеобщее обозрение дорогущие работы знаменитых мастеров Альберто Джакометти, Жана (Ганса) Арпа и Генри Мура. Последние три года произведения швейцарца Джакометти не покидают первую пятерку в рейтингах самых дорогих лотов мировых аукционов, работы англичанина Мура пользуются бешеной популярностью и становятся фетишем на любой распродаже, а француз Арп — основатель дадаизма…

Кроме того в «Большом скульптурном салоне 2009» развернута достаточно емкая и разнообразная экспозиция украинских мастеров. Свои работы демонстрируют около 40 ведущих украинских скульпторов, среди которых Василий Бык, Тарас Плищ, Александр Дяченко, Михаил Вертуозов и многие другие, а также итальянец Джанфранко Меджато и, конечно, Олег Пинчук со своей новорожденной «Жабой». Со спецпроектом «Моя архаика» выступил Александр Сухолит, свои скульптурные разделы представили ряд галерей.

Главным разочарованием стало то, что давно заявленный почетный специальный гость Зураб Церетели не приехал в Киев и не предоставил свои произведения. При этом скрывать важность его присутствия для значимости «Большого скульптурного салона 2009» директор Украинского дома Наталья Заболотная не сочла нужным, сообщив, что она несколько раз специально ездила в Москву для того, чтобы лично и непосредственно добиться согласия на прибытие Церетели в Украину, тщательно обсудив все детали.
В каталоге, специально изданном к «Большому скульптурному салону 2009», в разделе, посвященном экспозиции Церетели, размещены фотографии трех произведений мастера, которые так и не доведется увидеть. Госпожа Заболотная озвучила официальную версию неприбытия Зураба Церетели в украинскую столицу, сообщив, что мэтр серьезно заболел. Вполне может быть, тем более, что президенту Российской академии художеств в январе исполнилось 75 лет. Однако не исключена и другая трактовка этого прискорбного события. Скульптуры Церетели, заявленные для участия в салоне, да и само его чествование в Киеве совершенно не вписывались в идеологическую концепцию выставки. Особенно это справедливо в отношении бронзовой композиции «Ливадийская тройка», где Иосиф Сталин, откинувшись на спинку кресла, вприщур разглядывает хитро-подобострастно согнувшегося Черчилля, а вот Рузвельт выглядит похожим на маршала Жукова.

+++

Корреспондент, 4 марта 2009

В Киеве открылась выставка скульптуры: от скифских баб до украинских пчел

Во вторник, 3 марта в Украинском доме открылся Большой скульптурный салон 2009 – художественная выставка, на которой представлены образцы монументальной древней каменной скульптуры, творчество гениев искусства пластики мирового уровня и широкая палитра современной украинской скульптуры.
Среди работ, попавших в экспозицию, самой дорогой оказалась работа швейцарского художника Альберто Джакометти Фигура. Сколько стоит именно это произведение, организаторы сказать затруднились, но, например, Большая стоящая женщина II Джакометти в прошлом году на аукционе Christie’s ушла за более чем $27 млн, отмечает газета.
Шедевры мирового авангарда представлены также работами французского скульптора немецкого происхождения, основоположника дадаизма Жана (Ганса) Арпа Торс, Торс рыцаря и Базовая конфигурация, а также семью работами английского скульптора Генри Мура.
В экспозицию вошли бесценные скифские бабы, которые, по словам директора Украинского дома Натальи Заболотной, застрахованы на 10 000 евро.
Кроме того, выставлены скульптуры Пабло Пикассо Ева, Адам и Портрет Марии-Терезы, которые выставлялись на Антикварном салоне в сентябре прошлого года.
В экспозиции представлена также работа Константина Бранкузи под названием Принцесса Х, являющая собой большой каменный фаллос.
Современная украинская скульптура представлена работами около 40 художников. Интерес у публики, в частности, вызвало произведение львовского мастера Богдана Белинчука Украинский улей.
Скульптура представляет собой мужчину в костюме с галстуком, женщину в вышиванке и детей, собравшихся вокруг улья, – все образы похожи на семью Президента Украины Виктора Ющенко, утверждает Сегодня. Доказательством этому газета приводит еще и тот факт, что на улье есть символичная подкова.
В этом году центральным событием выставки стала самая масштабная в Украине экспозиция монументальной древней каменной скульптуры, представленной разными культурами и временными периодами – от эпохи бронзы до средневековья, сообщает ЛIГАБізнесІнформ.
В частности, впервые на Большом скульптурном салоне свои собрания древней скульптуры – около 40 полуторатонных экспонатов – представляют Днепропетровский исторический музей им. Яворницкого, научные фонды Института археологии НАН Украины, Археологический музей Института археологии НАН Украины, Национальный музей истории Украины.
Музейная коллекция каменной скульптуры, кроме статуй, включает отдельные памятники египетской культуры (І тыс. до н.э.), однако самым большим является собрание половецкой каменной пластики, которая будет представлена в хронологическом порядке от эпохи бронзы до средневековья.

Церетели не приехал

На открытие Большого скульптурного салона не смог приехать знаменитый скульптор Зураб Церетели (автор одного из самых высоких памятников в мире – 98-метрового Петра в Москве).
Как сообщила директор Украинского дома Наталья Заболотная, у мэтра возникли серьезные проблемы со здоровьем, вероятнее всего, с сердцем, сообщает газета Сегодня.
Все обещанные работы – эмали и уменьшенные копии скульптур Церетели (например, проект памятника патриарху Алексию II, памятник герою Мимино) не были представлены в Большом скульптурном салоне.
“Зураб Константинович предпочитает лично представлять свои работы, потому пообещал привезти их сам в мае и устроить персональную выставку в Киеве”, – сказала Заболотная.
Выставка Большой скульптурный салон 2009 открыта для посещений с 4 по 15 марта, ежедневно, без выходных и перерывов с 11:00 до 20:00. Последний день выставки, 15 марта – до 17:00. Стоимость входного билета – 10-20 грн. (г. Киев, ул. Крещатик, 2, Украинский дом).
По материалам ЛIГАБiзнесIнформ

+++
Вечерние Вести

Божки камня
Алла Чердынцева

— Зураба Церетели еще нет. Ждем, — доверительно шепнули мне за три минуты до начала пресс-конференции. И тогда я впервые заподозрила неладное. Предчувствия (как пел герой одного юмористического мультика) меня не обманули. Самый изруганный в России создатель скульптур-колоссов на открытие Большого скульптурного салона-2009 так в Киев и не доехал. Как и его работы. Заболел, говорят. Будет с персональной выставкой в мае. Поэтому больше всего во время презентации третьей по счету выставки-ярмарки «передовых достижений» современной скульптуры нахваливали… скифских баб.

Тяжелая работа

Уже просто за то, что крупнейший в Украине вернисаж скульптуры стартовал, его придумщице и организатору, директору Украинского Наталье Заболотной, самой стоит поставить памятник. Даже в Москве из-за экономического кризиса недавно отменили Международный салон изящных искусств. И перенесли на осень крупнейшую российскую выставку-ярмарку современного искусства «АРТ Москва» в придачу. А тут скульптура. Громоздко. Дорого и перевозить, и страховать. Грузчики и те кривятся — не хотят надрываться, таскать полуторатонных «баб». Из-за очевидных проблем организации и дороговизны в благополучной Германии скульптурные «смотры талантов» такого масштаба проходят вообще раз в десять лет. «А мы все равно хотим сделать акцию традиционной, ежегодной. Пока, хоть скептики и отговаривают, удается», — заявила во время пресс-конференции г-жа Заболотная. И в который раз сбивчиво извинилась за то, что не все из задуманного удалось воплотить в жизнь. К слову, выставки скульптуры в Киеве проходят с 1986-го, во времена СССР их организовывал Союз художников. Сегодня, констатировали во время пресс-конференции, изменились не только принципы организации выставочной деятельности, но, главное, сама украинская скульптура.
— Памятники больше не выполняют идеологического заказа! — объяснили организаторы Салона. И тут одна из участниц «президиума» добавила, что в наши дни к проведению скульптурных выставок и акций приобщаются губернаторы…

Друзья степей

— Я поражен смелостью и масштабностью киевского Скульптурного салона, — рассыпался в комплиментах Украинскому дому официальный представитель Sotheby’s в России и странах СНГ Михаил Каменских. — На территории СНГ еще не удавалось сконцентрировать такого количества шедевров. Особенно, скифских баб. И мужиков. Что там есть особи мужского пола, я для себя открыл 40 минут назад.
Количество «баб и мужиков» на Скульптурном салоне-2009 и вправду поражает. Фотограф «ВВ» Владимир Требенко вначале вообще решил, что они и есть «весь» вернисаж. Каменные «мамаи» (как их называли в Украине еще в XVIII веке) захватили немаленький первый этаж здания, где когда-то угрюмо молчал беломраморный Ленин. Выстроились живописными группками по центру холла, застыли вдоль стен, а самые древние прилегли на пол. Надо думать, сходное впечатление от каменных фигур — у посетителей знаменитой экспозиции «терракотовой армии» в Китае. Вот только все каменные воины-китайцы были созданы в одно время, чтобы «служить» хранителями могилы императора Поднебесной. А наших «баб» (слово переводится как «предок», но возможно, название произошло от иранского «балбал» — камень с надписью), они же «болваны» («палван» с иранского — атлет, богатырь) поодиночке устанавливали на курганах-могилах скифы, сарматы, печенеги и прочие народы, со времен энеолита до первой половины XIII века кочевавшие по украинской степи. Индивидуалисты, иными словами, эти древние «мамаи», и толпиться, как клерки в курилке, им явно не к лицу.
В Киев «предки» съехались, в основном, из Днепропетровского исторического музея им. Дмитрия Яворницкого. В собрании, которому 160 лет, хранится около ста степных каменных статуй, в числе которых и знаменитый «Керносовский идол». В 90-х коллекцию «монументальной пластики» днепропетровцы привезли на всемирные показы в Мюнхен и Аосту (северная Италия), и весь мир пришел в экстаз. Итальянцы на выставке «Боги камня» найденному в 1973-м возле села Керносовка Новомосковского р-на Днепропетровской области «идолу» вообще отвели отдельный зал. В Украинском доме обещают проводить профессиональные экскурсии, во время которых историки и искусствоведы расскажут о скифских бабах. Правда, вряд ли они объяснят, что, пожалуй, Большому скульптурному салону-2009 и вправду стоило экспонировать только эти древние скульптуры.

Лес из статуй

Спецпроект «Салона скульптуры» с амбициозным названием «Шедевры мирового авангарда» впечатляет в меру. Ведь ровно те же Архипенко, Пикассо, Джакометти из коллекции г-на Воронова экспонировались в Украинском доме на «Антикварном салоне-2008». И выбор, куда разбегаться глазам, в сентябре был куда большим: тогда продемонстрировать свои богатства отважились многие отечественные коллекционеры. Второй этаж здания (третий закрыт для посетителей) встречает гостей Салона «историческими» портретами на стенах. (Увы, князей с первопечатниками, равно как и иконы, писал явно мастер не уровня да Винчи). На их фоне в вечер открытия пустовали павильончики с бронзой, реже — изваяниями из камня, и совсем уж редко — с деревянными скульптурами.
Судя по увиденному, большинство современных скульпторов Украины в детстве то ли не наигрались в куклы, то ли ну очень по-своему представляют, чем в «высоком искусстве» можно привлечь покупателя. Металлические, каменные, деревянные одалиски, гурии и ангелочки, которые отличаются в основном степенью обнаженности — у каждого первого на выставке. Рядом рыцари гарцуют на лошадях или блестят вычурными шлемами. (Эксклюзивное предложение для патриотов — фигурки, в том числе, лошадей, украшенные стилизованными «трипольскими» орнаментами). Но больше всего наших ваятелей привлекают, похоже, Наполеон и… лягушки, которыми просто-таки заставлены выставочные стеллажи. Самая большая, сваренная из арматуры, жаба — у Олега Пинчука. Называется она «Украинская жаба». И стоит на полу с чемоданчиком фальшивых долларов в брюхе. Рядом с плазменного экрана пенсионеры читают вирши о гениальности Олега Пинчука, и на ту же тему истошным голосом поет милая девушка.
Вкусу отечественных любителей авангарда должны потрафить невообразимые, завязанные узлом, каменные сардельки от одной из дорогих киевских галерей. А также большой выбор стилизаций разных авторов под Дали и Пикассо. (Один сюрреалист-затейник назвал свой бронзовый шедевр «членорыликом»). Явно новое веяние в среде украинских ваятелей — мини-фонтаны из бронзы. В экспозиции есть изображающие «писающих девочек». И другие, еще «красивее», чем популярные нынче среди «демократических масс» китайские комнатные мини-фонтанчики.
С тоской осмотрев «эксперименты» и «красоты», среди которых глаз отдыхает разве что на работах общепризнанных мэтров Александра Дяченко, Александра Сухолита да Василия Татарского, я собралась уходить. И тут заметила стенд именитого скульптора Анатолия Куща с князьями и гетманами. Причем еще и в виде горельефов. Вот оно, доказательство отсутствия соцзаказа в скульптуре.
… На выходе из Украинского дома я едва не столкнулась с босым, до смешного непропорциональным Св. Владимиром. Этот памятник давно и без Салона мерзнет на крыльце здания. Что имеем — то и экспонируем. Что на выставке — то однажды может встать на вашей улице.

+++

Бульвар Гордона, № 10 (202), 10 марта 2009

Владимир Литвин научился отличать скифских баб от скифских мужчин

На открытии нынешнего — третьего «Большого скульптурного салона» в «Украинском Доме» не было ни обещанного Зураба Церетели (говорят, мэтр заболел), ни выставки его картин или запечатленных на фото скульптур.
Но не спешите разочаровываться — весь первый этаж бывшего Музея Ленина заполнило уникальное собрание древнейшей каменной скульптуры — киммерийской, скифской, половецкой.
Виктор Ющенко на презентацию приехать не смог (от его имени участников и гостей салона поздравил первый заместитель главы Секретариата Президента Украины Александр Шлапак), зато присутствовал брат Президента — народный депутат Петр Ющенко.
Посмотреть на шедевры пришли министр культуры и туризма Василий Вовкун, народные депутаты Ирина Геращенко и Юрий Костенко, жена еще одного нардепа — Анатолия Кинаха Марина, глава Киевской облгосадминистрации Вера Ульянченко, известные деятели культуры — поэт Иван Драч, художник Иван Марчук, шоумен и продюсер Илья Ноябрев с новой супругой Марией, Влада Литовченко — без супруга-бизнесмена.
Владимир Литвин, для которого специалисты тут же устроили краткий мастер-класс, учился отличать скифских баб-женщин от скифских баб-мужчин: оказывается, у каменных представителей сильного пола на голове — стилизованный шлем…
Далеко не все vip-гости поднялись на третий этаж, где размещены работы современных художников: «Писающая девочка» — скульптура-фонтанчик, с настоящей струйкой воды, работающая от небольшого электромотора, двухметровая проволочная лягушка, в животе у которой чемодан, набитый фальшивыми долларами (наверное, это та самая жаба, которая многих давит).
В зале, где выставлялись экспонаты из частной коллекции Игоря Воронова, яблоку было негде упасть. В прошлом году коллекционер, меценат и бизнесмен порадовал любителей искусства личным Огюстом Роденом и Александром Архипенко, в нынешнем показал Ганса Арпа, Генри Мура, братьев-скульпторов Альберто и Диего Джакометти, Пабло Пикассо и других гениев авангарда.
Особенно внимательно, иногда по-детски хихикая, тянущийся к культуре народ разглядывал полуметровый каменный фаллос — «Принцессу Х» Константина Бранкузи…

+++

Газета по-українськи, 6.03.09

Богдан Білінчук виліпив вагітну Катерину Ющенко
У столиці відкрився скульптурний салон

”У Німеччині скульптурний салон проходить раз на десять років, а ми не можемо чекати 2018-го”, — каже директор столичного Українського дому 35-річна Наталія Заболотна. 4 березня вона відкрила третій скульптурний салон. На виставці представлено 40 півторатонних експонатів прадавньої скульптури, колекція київського колекціонера 43-річного Ігоря Воронова та твори сучасних скульпторів.

На першому поверсі обабіч червоної доріжки стоять чоловічі й жіночі скульптури бронзової доби. Їх привезла директор Дніпропетровського історичного музею 54-річна Надія Капустіна.

— Наш музей має найбільшу кількість експонатів кам’яної скульптури, — вона тримає у руці келих червоного вина. — Їх збирали по всій Україні 170 років. Сюди доправляли спеціальним транспортом, щоб не пошкодити, — дивиться на черепашник ІІІ ст. до нашої ери, знайдений на Херсонщині. — Це найстаріша пам’ятка. Усі статуї зроблені з пісковику, граніту, вапняку.

Ігор Воронов, 43 роки, виставив свою колекцію скульптур Дієґо Джакометі та Пабло Пікассо.

— Збирав усе життя, — каже Воронов. — Під час кризи колекціонери виставляють на продаж речі, про які раніше я і мріяти не міг. На одному аукціоні за картину Пікассо просили 115 тисяч євро, а я купив за 69. Усім раджу вільні гроші вкладати в мистецтво. Хочу на ”Сотбісі” купити багато картин оптом — думаю, дадуть знижку.

Організатори очікували на приїзд грузинського скульптора Зураба Церетелі. Планували представити його 40-сантиметрові скульптури із серії ”Горожанин” та кілька живописних робіт.

Композицію ”Годинник” киянка Наталія Мудрук зробила за півроку

Композицію ”Годинник” киянка Наталія Мудрук зробила за півроку (фото: Наталія ЧУБЕНКО)
— Чотири рази їздила в Москву, щоб умовити Зураба приїхати до Києва, — каже Заболотна, поправляючи біле кучеряве волосся. — Останню виставку в Україні він мав 40 років тому. Учора подзвонив, сказав, що прихворів. Пообіцяв привезти до Києва виставку своїх скульптур у травні.

Львівський скульптор 60-річний Богдан Білінчук на виставці представив 12 робіт. До нього підходить чоловік у чорній шкірянці, купує 30-сантиметрову бронзову скульптуру ”Ворона” за $1,5 тис.

— У мене ще є одна, — Білінчук дістає з картонної коробки копію проданої роботи. — Найкраще купують невеличкі форми. Таку ж подарував президенту Вікторові Ющенку. Вона стоїть у його кабінеті.

Як президенту сподобається — подарую

Білінчук підходить до своєї роботи ”Український вулик”. У центрі композиції стоять чоловік і жінка, вони в образі Віктора Ющенка та його дружини. Біля них 19 дітей, які нагадують обличчя депутатів. Тимошенко сидить у президента на плечі, щось шепоче на вухо.

— Хотів зробити жартівливу скульптуру на тему політичного життя, — розповідає Білінчук. — Учора пані Катерина приходила подивитися на цю роботу. Спитала: ”А чому я така повна?”. А вона в мене не повна, а вагітна. Як Ющенку сподобається, подарую, а ні — комусь продам за 8 тисяч доларів.
Скульптурний салон триватиме до 15 березня. Вхід 10 грн.
Автор: Світлана КОРЖЕНКО

+++

Коммерсант, 6.03.09

Джакометти среди недобитков//
Большой скульптурный салон соединил древности с современностью

Неподготовленные зрители вряд ли рассмотрят за неброской внешностью архаичной скульптуры ее исключительную историческую ценность

Центральной экспозицией третьего Большого скульптурного салона стала выставка монументальной древней каменной скульптуры народов Северного Причерноморья. Еще одним скорее просветительским, нежели выставочным проектом форума стала экспозиция “Шедевры модернизма”, выстроенная на предметах из коллекции Игоря Воронова. С подробностями – МАРИЯ ХАЛИЗЕВА.

В этом году организаторы Большого скульптурного салона продолжили добрую традицию перетряхивания музейных фондов страны и в качестве главного проекта арт-форума свезли в Украинский дом четыре десятка образцов архаичной пластики из исторических и краеведческих музеев Днепропетровска, Донецка и Киева. Возраст экспонатов впечатляет – основу выставки, разместившейся в холле здания, составляют археологические находки, датированные бронзовым веком (IV-III тысячелетия до н. э.). Экспозиция снабжена стендом с достаточно подробной пояснительной запиской, без которой смотреть на недобитые временем останки древностей было бы не так интересно. Потому как внешне многие из них ничем не выдают своей исключительной важности и ценности – стелы, которые устанавливали на похоронных курганах, давно лишились даже намеков на схематичный антропоморфный образ, превратившись в бесформенные массивы хрупкого известняка или песчаника. Хотя половецкая скульптура сохранилась очень неплохо, можно даже разобрать вязи символов, выгравированные на глыбах древнейшими творцами.
Центральный экспонат подборки – “Керносовский идол”, датированный III тысячелетием до н. э., найденный в 1973 году в окрестностях села Керносовка Днепропетровской области. В пресс-релизе Большого скульптурного салона зачем-то указана оценочная стоимость этого изваяния ($500 тыс.), хотя понятно, что с такими раритетами не расстаются. Стела арийского бога Индры, четырехгранная поверхность которой испещрена рисунками-символами, поясняющими многие аспекты быта воинственных скотоводов, является одним из главных мировых памятников древней культуры и регулярно гастролирует в крупнейших музеях мира. На выставке “Боги камня”, которая проходила в 1998 году в итальянской Аосте, стеле выделили отдельный зал, чтобы ее можно было рассмотреть со всех сторон. В Украинском доме идол выставлен вместе с другими скульптурами, многие из которых подвешены “за шею” на металлическом тросе, что выглядит, прямо скажем, жутковато. Следует отметить, что об индивидуальном температурном режиме и уровне влажности, которых требуют изваяния разного возраста и состояния, на выставке в Украинском доме речь не идет.
Экспозицию древностей дополняют два спецпроекта современного украинского классика Александра Сухолита, который давно и плотно изучает архаическую пластику, а также выставленные в отдельном зале шедевры модернистской скульптуры из коллекции мецената и постоянного гостя мегапроектов Украинского дома Игоря Воронова. Шедевров немного, а большую часть зала занимают информационные стенды с ликбезом по истории модернизма и краткими биографиями представленных авторов.
Главной премьерой экспозиции заявлена “Стоящая фигура” Альберто Джакометти – один из многочисленных вариантов изображения самого известного из его персонажей, человека-спички. Здесь же представлены несколько интерьерных изделий его брата Диего, выполненные в похожей стилистике, а также ряд работ “голубых фишек” всякого скульптурного аукциона – Генри Мура, Ганса Арпа, Константина Бранкузи, Пабло Пикассо, Жака Липшица и Александра Архипенко. Некоторые вещи из этой экспозиции отчетливо перекликаются с центральным проектом салона – и Мур, и Арп, и Бранкузи, и Пикассо, и, конечно, Архипенко в разные периоды увлекались архаикой. Не был к ней равнодушен и Альберто Джакометти (достаточно вспомнить известнейшую “Женщину-ложку” или серию плоских лежащих женских силуэтов), но работ того периода на рынке практически нет, а коллекционеры, не вдаваясь в тонкости, обычно перекупают друг у друга знаковых для этого мастера дистрофичных страдальцев.
Огромное количество ссылок на изваяния гениев модернизма можно найти в работах современных скульпторов, представленных на втором этаже Украинского дома. Отдельной составляющей третьего Большого скульптурного салона должна была стать небольшая выставка классика-монументалиста Зураба Церетели, заявленного в качестве специального гостя арт-форума. Однако до Киева он не доехал, за что ему можно сказать большое спасибо – без его работ получившаяся в итоге многофигурная композиция гранд-проектов салона имеет хоть сколько-нибудь логически завершенный вид.

+++

Газета „Урядовий кур’єр”, 07.03.2009

Художники просяться у світ широкий
Микола ПЕТРУШЕНКО

У рамках художньої виставки “Великий скульптурний салон-2009″, яка проходитиме у столичному Українському домі до 15 березня, відбувся “круглий стіл” “Нове мистецтво -нове обличчя України”.

- Головна мета заходу, – сказала директор Українського дому Наталія Заболотна, – сприяти створенню умов просування українського сучасного мистецтва у світовий культурно-мистецький простір.

На думку учасників зустрічі, відсутність таких умов гальмує популяризацію нового українського мистецтва, а заодно і його розвиток. Щоб інтегрувати сучасне мистецтво у світовий арт-простір, вважає директор Інституту проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко, треба лібералізувати законодавство, яке регулює вивезення і ввезення культурних цінностей. Нині ж митні збори істотно гальмують цю роботу.

Ідею спрощення законодавства, яке регулює вивезення і ввезення в Україну творів мистецтва, підтримали голова Державної служби з переміщення культурних цінностей через державний кордон України Юрій Савчук і народний депутат України Святослав Олійник.

Учасники зустрічі прийняли Меморандум “Про забезпечення термінових заходів щодо створення умов просування українського сучасного мистецтва та інтеграцію України у світовий культурно-мистецький простір”.

Документ відкритий до підписання громадськими та культурно-політичними діячами, представниками мистецьких спілок, художниками, мистецтвознавцями до 12 березня 2009 року. Його планують направити керівникам усіх гілок влади.

+++

Урядовий кур’єр, 24.03.09

Як зупинити мaрoдерів від культури
Олег СИНЕЛЬНИКОВ

Збереження мистецьких скарбів, що належать нашій країні, на небезпечно низькому рівні: гостро бракує грошей для оплати послуг охоронців і технічного переоснащення музеїв, застаріла законодавча база. Держава намагається втримати ситуацію в межах коштів, які виділяються з бюджету, але без збільшення фінансування ситуація набуває загрозливих масштабів. Такі висновки можна було зробити з виступу міністра культури України Василя Вовкуна під час “круглого столу”, де обговорювалися саме ці питання.

Вартість послуг міліціонерів, які охороняють усі 458 вітчизняних державних і комунальних музеїв, постійно зростає. У держбюджеті-2009 на цю статтю передбачено 2 млн 175 тис. грн – при потребі в 13 млн 400 тис. грн. Щоправда, звернення Мінкультури до Прем’єр-міністра та Мінфіну, як повідомив В. Вовкун, почуто: на оплату послуг музейних охоронців нададуть кошти зі Стабілізаційного фонду державної скарбниці. А поки рішення не ухвалене, Мінкультури не лишається нічого, крім як просити МВС не забирати охоронців з музеїв попри заборгованість їм. Про сучасні ж технічні охоронні засоби, аналогічні встановленим у музеях Заходу, нам годі й мріяти. Тим часом лише в СНД діють не менше 40 добре організованих, технічно оснащених злочинних груп, “спеціальність” яких – викрадання вартісних творів мистецтва.

Проте і найсуворіший міліціонер не допоможе, коли до полотен тягнуться руки чиновника. Найбільш вразливі тут провінційні музеї. Деяким “тонким поціновувачам прекрасного” смак до мистецтва відбила прокуратура: завершено слідство у справах про те, як десятки картин відомих українських майстрів перекочували з Гайсинського (Вінниччина) та Уманського (Черкащина) музеїв до кабінетів місцевих керівників СБУ, військкомату і комунальних підприємств та були замінені фальшивками. Тут до правди докопалися, та хтозна, скільки аналогічних випадків по всій країні. Під час “круглого столу” директор одного з музеїв на півдні України щиро заявила: деякі полотна з їхніх запасників таки милують око місцевих можновладців. Щоправда, пані директор запевнила: мова про тих осіб, яким керівництво музею довіряє. Але хто дасть гарантію, що зі зміною господаря кабінету не зникне чи не буде підмінений копією черговий шедевр?..

Не сприяє розв’язанню проблем і законодавча база: музейна сфера регулюється порохнявими інструкціями радянських часів, немає уніфікованої термінології, музейні експонати давно не бачили інвентаризації і паспортизації. Мінкультури розробило проекти низки законів, але якщо Закон “Про музеї та музейну справу” здолав перше читання у Верховній Раді, то зміни до закону “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” парламентарії відхилили. Відтак переміщення шедеврів через кордон України відбувається без належного державного контролю: лише на лічених митних пунктах контроль за цінностями, що полишають територію батьківщини, здійснюють фахові мистецтвознавці, а на найбільш протяжному кордоні з Росією й Білоруссю таких пунктів немає зовсім.

Фахівці переконують: більше половини витворів мистецтва на світовому ринку – підробки, а у нас фальшивок у обігу ще більше. Відтак протидія “культурному мародерству” -міжнародний, а не лише український головний біль. У часи нестабільності культурні цінності є найбільш ліквідним засобом збереження коштів, тому попит ринку (як цивілізованого, так і “чорного”) лише зростатиме. Якщо проблеми українських музеїв не розв’язуватимуться на найвищому – аж до Ради нацбезпеки і оборони – рівні, констатували учасники “круглого столу”, то тривожне “SOS!” від шедеврів, що є національним надбанням, ставатиме дедалі тихішим, поки не стихне зовсім на просторах світового арт-базару…

+++

Газета „Дзеркало тижня”, № 8 (736) 7 — 13 березня 2009

Кам’яна душа. В Українському домі — «Великий скульптурний салон-2009»Автор: Катерина КОНСТАНТИНОВА

Це вже третій такий салон.

Близько 40 півторатонних експонатів прибули в Український дім із трьох відомих історичних та краєзнавчих музеїв Дніпропетровська, Донецька, Києва. Другий поверх віддано «Шедеврам історичного авангарду» (колекціонер Ігор Воронов), спецпроектам і роботам сучасних скульпторів. Великий майстер Зураб Церетелі приїхати не зміг — за станом здоров’я.

Беззмінний керівник проекту — директор Українського дому Наталя Заболотна — каже про скульптуру як про «важку арт-тилерію»:

— Так, нас можуть звинуватити в тому, що влаштовуємо «бенкет під час чуми». Адже в Німеччині аналогічні виставки проходять раз на десять років. Але ми ж нетерпляча нація! Виставка відбулася, і це найкраще свято. Це як світло наприкінці тунелю. Експозицію монтували добу. Багато робітників навіть відмовлялися працювати. Як і раніше, українське законодавство щодо творів мистецтва є недосконалим. Але найбільша прикрість — те, що Зураб Костянтинович не зміг до нас приїхати, різко погіршилося здоров’я. Художникові в січні виповнилося вже 85 років, а він іще самостійно відкриває свої виставки.

Цікаво, що багато хто з присутніх на заході переймався запитаннями: а як же змінилася скульптура із часом? які пластичні вираження затребувані сьогодні? Адже смисл сучасної скульптури зовсім не той, який вкладає в неї міська влада…

Голова представництва аукціону Sotheby’s в Россії Михайло Каменський був вражений тим, що Український дім наважився провести настільки масштабну скульптурну ретроспективу. Він зазначив, що в Європі не завжди можна побачити стільки якісних скульптур в одному місці. Адже за великим рахунком такі скульптурні салони проводяться в країнах зі стабільною економікою. Особливо пана Каменського вразили скіфська баба і… скіфські «мужики».

…Саме в половецьких племенах виникли існуючі й нині назви фігур — «баби», «боввани» (від іранського «палван» — богатир, атлет), «баббали» (балбал — камінь із написом). І справді, ці найдавніші кам’яні фігури є жіночі й чоловічі: на жіночих видно капелюхи, намиста, підвіски, на чоловічих — каптани.

Більшість цих стародавніх кам’яних фігур прибули до Києва з Дніпропетровського історичного музею ім. Д.Явор­ницького. Ця степова монументальна скульптура представляє культуру народів, які жили в районах великого пояса степів Євразії від енеоліту (IV—III тис. до н.е.) до середньовіччя (XII — перша половина XIII ст. н. е.) і належали до давньоарійських, ірано- (скіфи, сармати), тюрко- та монголомовних племен. Причому в курганних народів і кочових племен виникла й розвинулася традиція створення монументальних кам’яних статуй предків як охоронців існування роду, родючості, добробуту. Найдавніша скульптура — антропоморф­на стела «Керносівський ідол». Її знайдено в 1973 році в селі Керносівка Дніпропетровської області. Фахівці назвали цю статую «перлиною колекції». До речі, зображення ідола вміщено в найбільших у світі каталогах кам’яної скульптури, які експонувалися на всесвітніх виставках у Мюнхені (Німеччина) та Аосте (південна Італія).

— Я спостерігала, як до однієї з таких статуй підійшла жінка, помолилася за християнським обрядом, а перед бабою поклала дарунки — харчі, — розповідає «ДТ» директор Дніпропетровського історичного музею Надія Капустіна. — І, уявіть, до цієї самої статуї вона прикладала свою дитину. Відомо, що навколо половецьких кам’яних фігур позитивне енергетичне поле. У нашому музеї навіть кажуть: «Якщо в тебе болить голова, піди обійми бабу — і все мине…»

Насправді назву «баба» вживають тільки до половецьких фігур, а скіфські скульптури — статуї. Шкода, звичайно, що ці скульптури не вважають мистецтвом. І якщо вони стоять на відкритому просторі, то часто можна побачити їх зваленими, зруйнованими, розмальованими. Взагалі, агресія, спрямована на скульптуру — це язичництво, адже ти відчуваєш її плоть. Але половецьку бабу не так легко зрушити…

Справді, скульптура — можливо, єдине з мистецтв, до якого можна доторкнутися (у буквальному значенні цього слова). Але якщо баббали стояли в Українському домі без скла, то більшість скульптур експозиції «Шедеври історичного авангарду» опинилися «під» ним.
Світовий авангард на салоні цього разу представлено витворами Альберто Джакометті, Жана (Ганса) Арпа, Генрі Мура. Ці скульптури з приватного зібрання колекціонера Ігоря Воронова, для якого нинішня криза має як позитивні, так і негативні сторони.

— Так, грошей зараз менше, тому складніше придбати ту чи іншу роботу, — каже пан Воронов. — Але чимало шедеврів продають задешево, аби залатати фінансові діри. І навіть шедеври можна купити оптом. Якщо є готівка, її можна вкласти в мистецтво. І це не найгірші інвестиції…

Неможливо переоцінити новаторство швейцарського скульптора Альберто Джакометті (1901—1966), одного з найвідоміших майстрів ХХ ст. Його твори не полишають першу п’ятірку рейтингу найдорожчих лотів на світових аукціонах. Тому серед усіх робіт, представлених в Українському домі, найдорожча — саме Джакометті, називається «Фігура». Скільки коштує цей твір, невідомо. Але, наприклад, роботу цього майстра «Велика стояча жінка II» торік на аукціоні Christie’s було продано за більш ніж 27 млн. доларів.

— А що із цього історичного авангарду для вас найдорожче, але не в плані грошей? — запитую Ігоря Воронова.

— Дуже подобається скульптура Дієго Джакометті «Кіт». Причому «Кота» я не бачив на жодному аукціоні. Всі інші роботи виставлялися на продаж, а от «Кота» не було.

А роботи одного з основоположників абстрактної скульптури Жана (Ганса) Арпа — «Торс лицаря», «Торс», «Базова конфігурація» — вирізняються м’якими, простими формами, дуже наближеними до природних.

Ще один геній скульптури ХХ ст. — Генрі Мур. Йому притаманна «відкритість форми». У своїх роботах «Лежача фігура», «Крісло-качалка», «Король і королева» він намагається передати взаємодію пластичної маси і простору.

Цікавий проект Олександра Сухоліта «Моя архаїка». Фігури цього скульптора немовби пролежали багато століть під землею. Просто дивовижно, що вони створені сучасником.

- Так, у мистецтві є класика, є модерн, а є архаїка, — каже «ДТ» Олександр Сухоліт. — Це мистецтво, яке існувало ще на «світанку» цивілізацій. Скажу, що архаїка присутня в кожного скульптора. Це мистецтво дитяче, наївне, первісне. У нього є чимало просто шанувальників, а є і колекціонери архаїки.
—
+++

Газета „День”, 11.03.09

Тисячолітній авангард

Автор: Дмитро Десятерник

На цьогорічному скульптурному салоні в Києві одна з найпомітніших подій — скіфські баби з Дніпропетровського історичного музею. Є окремий зал авангарду; цілий поверх зайнято сучасними українськими митцями; але найбільше уваги привертають саме вони — грубезні, дивні ідоли.

Може, мені вони були трохи менш цікаві, адже багато років я бачив їх щодень і щодень, як ішов до школи, потім — до інституту чи гуляв у Жовтневому сквері. Вони стоять на галявинці під музейною стіною — такий собі сад каменів просто неба, майже непомітний напровесні та восени, ефектний влітку, похмурий взимку. Та й не зважав я на них майже, надто вже звик.

В Українському домі оті подобизни стоять як музейні експонати, на постаментах, з доброю підсвіткою. Там не тільки скіфські ідоли, а й кіммерійські, половецькі: по наших степах пройшлася безліч народів, і кожні обтісували пісковик і черепашник, аби пошанувати предків і нині забутих божищ; декотрим статуям по 4000 з гаком років (як знаменитому Керносівському ідолу, наприклад), але й найпізніші зроблено щонайменше 700 років тому.

І ось саме в атмосфері Салону, серед фоторепортерів і мистецької публіки, вдалося відчути ту справді первісну, дику силу, що містять у собі варварські боввани. Ці грубо тесані брили, ці геометричні орнаменти, загадкові рельєфи, ці голови без облич або обличчя, подібні до стародавніх камінних масок, увесь той застиглий танок прадавніх богів такий далекий від сучасних буднів, настільки потужніший за нашу внормовану цивілізацію, що виглядає новішим і енергійнішим за будь-які сучасні експерименти.

І дуже добре, що саме експериментальні роботи розташовані у сусідніх залах. Пабло Пікассо, Олександр Архипенко, Ганс Арп, Жак Ліпшиць, Костянтин Бранкузі — найсміливіші революціонери скульптури ХХ століття — надихалися формами примітивної народної пластики своїх країн та Африки; але, роздивляючися химерні, ієрогліфічні скульптури, час від часу вловлюєш риси подібності до дніпровських ідолів. А окрема виставка одного з найкращих сучасних українських скульпторів Олександра Сухоліта так і називається: «Моя архаїка», чимало творів у ній здаються кревно спорідненими з творчістю давніх безіменних художників.

Чи не найбільша помилка у сприйнятті авангарду — вважати його чимось цілком відірваним від традиції, легковажним дозвіллям неосвічених революціонерів. Академізм має куди більше шансів на роль такого руйнівника, бо розглядає здобутки відносно недавніх часів на кшталт прямолінійної перспективи чи реалістичного портретування як останню і незаперечну істину. Авангард же як такий сягає набагато глибше, ширше і далі, аж до витоків цивілізації, звертається до тих стилів, котрі здатні дати геть інакшу мистецьку реальність, аніж звична нам, були несправедливо забуті у гонитві за точністю виражальних засобів.

Так, Пікассо звертався до Африки, а імпресіоністи — до Японії, але ж ми маємо свою власну Африку просто тут, на нашій землі, наприклад, на галявині біля Історичного музею у Дніпропетровську. Достатньо лише добре вивчити ті уроки, що лишили нам давні степові чаклуни, — і матимемо авангард, аж ніяк не гірший за французький, іспанський чи американський.

№40, середа, 11 березня 2009
+++

„Український тиждень”, 13.03.09

Салонні процедури
Архаїчні риси сучасної скульптури
Автор: Даниленко Лариса

Центральною експозицією чергового Великого скульптурного салону стали кам’яні баби – на честь весни та обраного виставкового вектора. Хвилюючу те­му розвивають два спецпроекти і роботи всіх помітних скульпторів країни. Особлива подяка Зурабу Церетелі: якби його витвори таки до­їхали до столиці, Салон не справив би загалом позитивного враження.

Усього й побільше

Кажуть, що українці – народ гостинний, а повага до всього великого глибоко сидить у наших генах. Мабуть, так і є, бо як інакше пояснити маніакальне бажання вітчизняних арт-форумів бачити на своїх святах Зураба Костянтиновича. Щоразу президент Російської академії мистецтв із ентузіазмом приймає запрошення, ретельно прояснює деталі й зрештою кокетливо зникає.

Великий скульптурний салон, який 3 березня стартував в Українському домі, не виняток. Спеціальний московський гість на відкриття форуму не приїхав і власних бронзових «візиток» не надіслав. Внесок Церетелі обмежився плакатними – приблизно два на півтора метра – світлинами. Ці транспаранти нагадують нам, чим займається головний різець Росії і завдяки чому він так зветься. Вразливим особам, які щиро вважають слова «скульптура» та «пластика» синонімами, на це краще не дивитися: може зробитися зле.

З-поміж наших митців гідне партнерство йому міг би скласти хіба Олег Пінчук. З усіх скульптур Салону-2009 його творіння традиційно «най-най». Найдорожчий скульптор країни представив найбільших і найголосніших потвор – колючих бронзових жаб. Монументальність земноводних підкреслюють звуки авторського відео. Розташований поряд телевізор нашпигований фальшивим дівочим співом, чоловічими вигуками та іншими несимпатичними фонетичними явищами в режимі форте і фортисимо. Треба віддати Пінчукові належне: первинне завдання митця XXI століття – за будь-яких умов привернути увагу глядачів – він завжди вирішує на «відмінно».

Бабин вік і нова архаїка

Цілком упоралися з ідейним навантаженням тимчасові мешканці першого поверху Українського дому. На почесних постаментах – кам’яні баби з косами, чашами, шаблями, стрілами та дорогоцінні історичні булижники з написами й різьбою. Це – половецькі «вартові степу». Зібрані по етнографічних музеях Дніпропетровська, Києва та Донецька, тепер унікальні експонати ІV тис. до н. е. – ХIII ст. н. е. колись прикрашали собою могили стародавніх воїнів-інтернаціоналістів, які невдало зазіхнули на чуже.

Пізніше скульптури виконували важливу роль стовпів в огорожах сільських хат. Зірка колекції – Керносівський ідол, знайдений у богом забутому хуторі Дніпропетровської області – здійняв фурор світового рівня на виставкових гастролях у Європі. Одна біда: вишукана краса баби з Керносівки вимагає спеціальних лабораторних умов, які неможливо створити на жодному з п’яти поверхів Українського дому. Будемо сподіватися, що своєрідне минуле зробило статую нечутливою до побутових негараздів.

Салон уперше в історії свого існування має чітко заявлену тему – архаїка. Її пульс б’ється не лише серед баб та бовванів (від іран. «палван» – богатир), але й поверхом вище, де розташувалася мала пластика сучасних українських майстрів. В унісон із головною піснею Салону-2009 співає Олександр Сухоліт. Наш славетний портфельний скульптор, якого – і це дивовижно – однаково глибоко шанують усі. А саме: олігархи, колекціонери, галеристи, мистецтвознавці, музейні бабусі та випадкові глядачі, які товчуться посеред спецпроекту «Моя архаїка» з десятої години ранку.

Тут жодного офіціозу, незрозумілих ідей чи зайвих претензій. Неначе виваляні в землі бронзові фігурки зайняли свої місця на підлозі, столиках, полицях і підставках. Первісність сухолітівських «Пастухів з тваринами», «Нахиленої фігури», «Батька з немовлям», «Сидячої жінки» тощо підкреслює стильна «недоробленість» форми й анонімність óбразів. Скульптор зупиняється в ту мить, коли зі шматка бронзи чи мармуру звільняється біблійна сутність майбутнього героя. «Недорізані» на цей момент істини подробиці такими й залишаються: в «Моїй архаїці» не місце особистим рисам. Сухоліт давно живе в метафізичному космосі, шукає першооснови буття і працює так щиро й відверто, мовби йому за це не платять численні замовники.

Ліворуч підемо?

Щодо вітчизняних різьбярів, які в космос не літають, то тут усе водночас і просто, і складно. Просто – тому що українська скульптура вже років сто нагадує пластиліновий мультфільм студії «Пілот»: шматок пластичного матеріалу, форма, перетворення на шматок пластичного матеріалу, знову форма… Збагнути, хто на кого вплинув або хто в кого передряпав цей нахил голови або ту ефектну позу – не проблема навіть для юних відвідувачів міських студій образотворчого мистецтва.

Труднощі починаються там, де потрібно зробити кроки ліворуч або праворуч від бронзового академізму. Поки нашим скульпторам це дається з величезним зусиллям, дарма що з-поміж них віртуозів у технічному сенсі не бракує. Салон-2009 пропонує незламані ураганами сучасності традиційні жанри: ню (Юлія Укадер, Василь Корчовий, Володимир Протас, Назар Білик, Михайло Вертуозов), сюрреалістичні композиції (Ігор Гречаник, Юрій Багаліка, Світлана Карунська, Наталія Мудрук), абстрактні художні об’єкти (Василь Татарський, Олександр Смирнов, Олександр Рідний), жанрові сцени та різновиди вертепів, до яких не звертався тільки ледачий.

Королями Салону відчувають се­­бе скульптори-архаїсти, які черпають наснагу в невмирущій трипільській культурі. Відверто кажучи, краще б усі ці неополовецькі кам’яні цикли, давно розтягнуті на декор дешевих українських сувенірів, залишилися б там, де народилися, – в майстернях. Тоді, може, національна скульптура перевернула б набридлу етнографічну сторінку та розпочала творчий пошук у принципово іншому напрямі. Наприклад, звернулася б до експериментів із матеріалом. Уже років 20 у новаторах цієї справи ходить харківський професор Олександр Рідний, спроможний зробити скульптуру не тільки з бронзи, дерева, мар­­муру й пісковику, а й зі сміття і пір’я. Про пластик, силікон, поролон, повітряні ку­­ль­­­­ки, живі квіти та гумові іграшки, які з легкої руки британця Джеффа Кунса широко використовують у сучасній європейській скульптурі, в нас ще не чули.

Воронов і компанія

Якщо у когось виникає питання щодо цільової аудиторії Великих скульптурних салонів (у багатіїв є свої перевірені місця купівлі, бідним це не по кишені, фахівці більшість експонатів бачили на поточних виставках, а відомих закордонних арт-критиків і арт-дилерів до нас не запрошують), хай погляне на Ігоря Воронова – бізнесмена, шанувальника прекрасного і неодмінного учасника проектів «Арт-Києва».

У колекції Воронова близько 1000 витворів мистецтва – точніше він і сам не може сказати. Таке багатство потребує приміщення для показу, якого бракує бізнесменові. Нам на радість, він охоче користується послугами Українського дому, час від часу демонструючи там роботи улюблених авторів.
Задану архаїчну тему підтримує жіноцтво спецпроекту «Кабінет Джакометті та історичний авангард у скульптурі». Чудернацький ніс юної коханки Пабло Пікассо Луїзи Вальтер, масивні зади неназваних грацій Олександра Архипенка, дистрофічні панночки Жака Ліпшиця, загадкові створіння Генрі Мура та Константіна Бранкузі. Все це і багато чого іншого Воронов привіз із-за кордону.

В повітрі зависає питання – як дорого це йому обійшлося? Адже стогнуть наші збирачі артефактів здебільшого тому, що не можуть доправити на батьківщину придбане ні з Європи, ні зі Штатів: драконівські митні закони накладають на ввезення цінного товару величезні податки.

«Гроші – категорія відносна, – розмірковує Воронов. – Для багатої людини і мільйон – не гроші… А законодавство в Україні нормальне. В будь-якій країні світу з цим є проблеми. Справді, купувати щось у нас набагато складніше, ніж у Європі. Але, я думаю, скоро все це зміниться».

Сподіваючись на краще, згадаймо один історичний анекдот про митницю США, що вже став хрестоматійним. За океаном усе навпаки: прикордонних поборів за ввезення художніх робіт немає. Яким же було обурення директора нью-йоркського МоМА Едварда Стайхена, коли американські офіцери почали вимагати мито за абстракцію Бранкузі, яку директор транспортував із Європи. В чудерна­цькому предметі витвору мистецтва вони не розпізнали. Стайхен гроші дав, а потім звернувся до суду й виграв справу. Пізніше шедевр «Птах у космосі» Бранкузі було продано на аукціоні Sothbey’s за рекордні для скульптури $27, 5 млн.

+++

Газета „День”, 13.03.09

Система Сухоліта
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Вплив київського скульптора Олександра Сухоліта на художнє середовище як столиці, так і загалом України важко переоцінити. Самостійно або з групами однодумців він створював цілі стилі у скульптурі, поєднував найрізноманітнішу техніку й жанри, отримуючи парадоксальні, проте незмінно талановиті результати; його статус культового художника всього покоління 1990-х — цілком заслужений. Інтерв’ю, що пропонується нашим читачам, увійде до каталогу масштабної персональної виставки Олександра Сухоліта, яка відкриється восени в київській галереї «Ательє Карсь», а зараз із творами художника можна ознайомитися в Українському домі, де проходить Великий скульптурний салон у рамках проекту «Арт-Київ».

— Коли ти зрозумів, що будеш скульптором?

— Ніколи. Так само, як я не мав наміру в цей світ народжуватися або заводити дітей. Усе це відбувається з нами. Зі мною сталося те, що я став скульптором.

— А була така мить, що ти зрозумів, хто ти?

— Період, коли я зрадів, що хорошу професію собі обрав, — початок навчання в нашому Художньому інституті. І це не тому, що я туди вступив, а тому, що на моєму шляху зустрівся Олександр Кривоніс — людина, в малюванні дуже глибока. Це співпало з моїм переїздом із Закарпаття до Києва 1979 року. Тоді я відкрив очі на мистецтво малювання Відродження. Точкою відліку був Мікеланджело. Як він мислив, як бачив світ, і те, що побачити не можна, як це невидиме виражалося в символах зримого світу — цією естетикою він мене заразив. Я відкрив, що бачити світ очима художника — це чудово, і намагався навчитися так само малювати.

— Що тобі дало формальне навчання?

— Я не зустрічав художника, який би не вчився. Все-таки освіта дає особистості побачити, що відбувалося у світі, дає своє благословення. Навіть коли тебе нічого не вчать — достатньо в цих стінах посидів і вже все знаєш. Можна багато розповісти про те, як місце впливає на людину. Ось наш Художній інститут знаходиться в хорошому місці, хороші майстерні, й тим більше території колишньої семінарії — там комфортно. А ось 1984 року, коли мене на диплом не хотіли пускати, я поїхав до Москви. Відразу не сподобалися ці стелі низькі. Мілкість у просторі трансформується у мілкість мислення.

— І ти повернувся?

— Я не знав, чи візьме мене Олександр Лопухов, тогочасний ректор, він особисто «ганяв відьом», міг вигнати людину за куріння в туалеті. Такий собі Ніцше… Я потрапив під роздачу як ідеологічний ворог. Але кілька місяців по тому прийшов новий ректор.

— Виходить, період підпілля тобі не довелося пройти?

— А я не підпільник… Я хлебнув від Відродження, мені подобається, коли все гармонійне й вільне. Тому я не вважаю себе цілковито сучасним художником у загальноприйнятому значенні. Навіть можу сказати, що я постмодерніст у якомусь сенсі слова.

— Звучить доволі несподівано.

— Мої речі поза часом. Це, звісно, моє трактування: постмодерністи показують, що час скінчився, міфологія вмирає, а рефлексія естетична лишилася, і потрібні образи, ідеали.

— Що тоді залишається художнику?

— Він стає постмодерністом, іде у книгу. Згадує, що було в Італії або в якусь іншу епоху, й робить це. Я пішов до палеоліту, взяв той матеріал, і в міру свого академічного виховання його окультурив — усе одно що приручив дику тварину. Я відділив давнє мистецтво від тих релігійних переконань, для мене це було грою та філософією. Я збагнув, що, малюючи тварину й людину, зображаю символічно художника як пастуха, а мистецтво — як тварину. Її потрібно випасти, щоб не зруйнувати цю живу стихію, щоб мистецтво не перетворилося на схоластику, щоб воно дало, зрештою, молоко, дало радість. Де утворюється молоко?

— Де?

— У глядача в душі. Він дивиться — і йому добре. Зиск такий йому від цього, щастя відкривається. І це повинно дати саме мистецтво. Не направити людину, щоб вона щось зробила — ні, радість треба задарма дати, навіть тому, хто нездатен зрозуміти — просто щоб він відчувати не розучився. Це єдиний критерій. Таким чином, можна сказати, що я той постмодерніст, який хоче зробити сучасною архаїчну, первісну, стихію, коли мистецтво було сильне, барвисте й багате.

— Давай про пізніший час. Один із найбільш знаменитих, певно, твоїх проектів — «Азбука». Не міг би ти розповісти про це?

— Окрема тема… Ми товаришували в той час із Сашею Рідним із Харкова. Скульптор дуже цікавий і людина хороша, м’яка. Ми один одному дуже симпатизували, обидва Олександри, обидва кмітливі. «Азбуку» ми задумали з ним. Пізніше знайшли гроші на камінь і на стипендії для скульпторів. Зібрав я всіх у себе на ділянці, всі молоді, весело почали щось робити. Щодня обговорювали, з чого складається світ. Хотілося зрозуміти структуру простору, в чому його вплив, що є верх, що є низ, що є світова лінія, яка відповідає лінії горизонту, що є вертикальна вісь, яка є живим символом сходження вниз і вгору. Така суто наукова робота вийшла, не позбавлена, втім, співчуття до серця: поняття веселили душу, тішили чистотою ідеальних сфер, відкритих нами. Ми й «Азбуку» назвали семінаром — певним тренуванням розуму, естетичної уяви, зосередженим на первозданних сутностях, із яких, власне кажучи, потім склалися цивілізації.

— І де виставилися?

— У галереї «Київ», 1992-го. Ввечері внесли «Перший день» — у нас усе було, як у езотериків. Перший день — день світла. Повісили модульні об’єкти, які світилися, для нас це була початкова точка, пластичне рішення світла у просторі; пітьма була Матір’ю всього, а світло — виміром, початком світу. Світло давало одну вагову категорію, пітьма — іншу. Коли дивишся на пітьму, вона не має виміру, це ніч, нескінченність. Світло кінцеве, воно працює. Ось коли ти встановлюєш, припустімо, лампочку з конусом-абажуром, і внизу з’являється яскравий шмат світла, то достатньо у темряві й цього кружальця. Світло поставили — а ще каміння є, і зараз ми його туди вноситимемо. Все таке театральне… Другого дня було творення простору, третього — землі, четвертого — неба, п’ятого — людини, шостого — будинку, сьомого — безлічі. Кожен мав своє тлумачення. Приходили люди, всім дуже подобалося. Ми втягнули великі блоки; вечір, зима, рано темніло, лампочки жовті, синій колір, біле каміння, камінчики маленькі, модульні об’єкти, вертикальна лінія посеред залу — все дуже живописне. Модульний зріз у вигляді відколеного стального кубика розміром із сірникову коробку на рівні плечей, скажімо. Всі ці рівні ми відмірювали, встановили не суб’єктивно, як будь-який інсталятор робить, ми зробили реконструкцію тієї інсталяції, яка нас вела давно: адже насправді вона породила всі культури, починаючи з Єгипту — все підкорялося цим закономірностям. Композитор відбиває такт, але коли ми слухаємо музику, ми цього не бачимо. Точнісінько так само у скульптурі — все є. Скульптор зробить, припустімо, лежачу фігуру — і навряд чи хтось помітить там нижню, верхню лінію, навряд чи хтось шукатиме, куди повернута вісь світобудови. Тому ми говорили, що все, зроблене в «Азбуці», не має авторства, що це природа, ми як Ньютон — відкрили щось, що є у природі, але не винайшли. І роботи не були підписані. А потім минуло багато років, і я вирішив, що ця «Азбука» — моя, бо ніхто більше на неї не хворів.

— І що потім?

— Щойно закінчилася наша школа, ми розбіглися, я лишився з іконами, потрапив до Візантії. У мене було те, що називалося кризою в мистецтвознавчих колах.

— Чому?

— Вирішили, що у мене поїхав дах, що я пішов до церкви. До мене прийшла мить покаяння. Я збагнув, що щось вигадувати треба, лише маючи здатність потім це все привести в безпечне місце, одягнути у притчу, щоб ніхто не бачив: відкрив, але нікому цього не показав. Адже зрозуміють, що це є рушійна сила природи і застосують її вульгарно. Цей період був для мене лікувальним. Для мене було божевільним відкриттям після вивчення церковного розуму, що космос не має розуму, що все працює за якимсь принципом, але принцип мертвий сам по собі, а розум може бути тільки у духовних сутностей. Сталося розділення: сфера інтелектуальна перестала змішуватися зі сферою тілесною або емоційною. Шість років я нічого не робив. Різав ікони, їздив до Єрусалима. Ось це християнство зі мною трапилося як велика милість.

— Чи відбилося це на скульптурній діяльності?

— Я став художником, який із палеоліту розумом переселився до Візантії. Бачиш, як легко. Але щоб пережити це, треба себе приготувати. Я в цей час ні м’яса не їв, ні молока, ні сиру. Я боявся. Я закопав свою «Азбуку» в яру, весь тираж, зрікся цього окультизму доморослого. Зі мною через це розійшлися Саша Рідний, Рома Кухар, Паша Маков; чи, можливо, так потрібно було… І взагалі, всі друзі чомусь різко перестали зі мною спілкуватися, я лишився один.

— Але потім все ж повернувся?

— 2001 року відбулися історичні зрушення, паралельно й у мене щось сталося. Я почав ліпити скульптуру. Це моє повернення в той стан, із якого я починав. Зараз я міг би сказати, що не маю кумирів, що хоч куди б я подивився, мені здається, що мені легше дивитися на свої роботи, бо вони недороблені, вони мене підштовхують їх переробляти, поліпшувати. Як китайці ієрогліфи пишуть по тисячі разів, аби відпрацювати щось. І в такий спосіб, мені здається, можна наблизитися до головних світових досягнень. Але ці роки, коли я повернувся до скульптури, я не працюю з натурою. Мені здається, що людина, яка пройшла школу, розуміє, що лінія у просторі працює, бо ти туди вклав душу. А навіщо вкладати душу в якусь Інну чи у Василя? Ти пишеш те, що душа твоя знає про людину. І хіба не може душа через тіло, в якому прожила багато років, намалювати своє ідеальне як індивідуальне? Коли тобі сниться щось — хіба воно не живе? Все це відбувається всередині твоєї душі й ніде інде. За сильної уяви та розуміння того, що ти сам із себе, любов’ю народжуєш цей образ, — хіба він не є тобі як блага галюцинація, і хіба ти не дотримуєшся чуттєвості образу? І тому я працюю без натури. Зараз у мене епоха, коли без натури набагато живіше й краще виходить.

— Це і є твоя філософія форми?

— Моя філософія форми у скульптурі постає з моєї релігійної основи, а вона не безособистісна. Моє пізнання божества — суто антропоморфне. Я можу з упевненістю сказати, що Бог приходить до нас олюдненим. Хоча я вивчав божество як божество, а не як особистість, це все одно привело мене до антропоморфного сприйняття божественної природи. Божественна природа зосереджена для людини в людині. Святий Дух не схильний до тих виявів, де немає людського модусу. Тож під скульптурою я маю на увазі саме людську діяльність. Для мене форма антропоморфна. У моєї скульптури повинна бути обов’язково голова, повинен бути живіт, повинні бути діяльні елементи — руки, повинна бути можливість пересування у просторі — тобто ноги. Я визнаю також форми, що мають аналогії у тваринному або рослинному світі. Абстрактні образи у скульптурі також мають своє звучання та призначення, але, в будь-якому випадку, в центрі повинна стояти людина. Будь-яка абстракція, якщо вона має декоративно-прикладне значення за своїм фізично-просторовим завданням і допоміжне значення за моральністю, і свою естетику співвідносить із людським буттям, — для мене існує, вона не фальшива. Тема розлога… Для мене форма складна й адекватна життю. Іншими словами, форма і життя для мене — це одне й те саме. Я люблю, коли форма дихає — як людина дихає. Коли у неї є розширення, є вдих і видих. Така форма, мені здається, завжди буде духовна. Бо коли є дихання — є дух.

— Залишається тільки запитати: що ж таке скульптура?

— Один із Богом даних нам способів естетично виразити духовний стан людства як певну життєву іпостась часу. Художник виражає свій час, він мов такий собі жрець, здатний почути трубу ангела цієї історії, він мовою фізичної субстанційності показує стан духовний. Мені цікавий простір, який сама скульптура народжує в моєму серці як духовне розширення.

— Але те, що ти робиш, ліпиш, — це не суперництво з Богом?

— Змагання похвальне. Бог дав нам покерувати, і свобода саме в тому, що не сказав — куди керувати. Богу дуже хочеться, щоб ми Його не наслідували, а змагалися у творчості — як Він світ створив і відпочивав від справ своїх, а решта — ну ось, бачите, світ створений, продовжуйте далі в тому ж дусі. Дав нам свою силу все самостійно робити. Не просто «магання», а «з», а з ким «з»? З ким разом? Із Духом Святим допомагає несину божому стати наче Син Божий, тобто всиновитися через справи. Ніхто без творчості не може всиновитися. Щоб Бог твою територію прийняв, треба, щоб ти її подібно до Нього зробив. Тобто треба змагатися. Як Він. Тому я й кажу — якщо голова, руки, ноги є, навряд чи Бог не прийме таке мистецтво. А якщо немає — як Бог зайде туди, де немає душі, де немає голови?

ДОВІДКА «Дня»

Олександр Сухоліт народився 1958 року на Чернігівщині. 1979 року закінчив Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва. 1986 року — Київський державний художній інститут (навчався у Макара Вронського). Член Спілки художників України. Живе й працює в Києві. Основні виставки:

2007 — «Новий фігуратив», малюнок, скульптура, галерея «Я Дизайн», Київ.
2006 — «Одинадцять», живопис, галерея «Я Дизайн», Київ; «Пісня про Землю», галерея «Триптих», Київ.
2004 — «Бронза», галерея «Триптих», Київ; «Людина і земля», графіка, скульптура, галерея «Я Дизайн», Київ.
2000 — «Слов’янський базар-2000»; «Повернення до матері», Арт-центр на Костельній, Київ.
1999 — «Слов’янський базар-1999»; «Земля», галерея «Ательє Карась», Київ.
1997 — «Осінній вернісаж», виставкова зала музею історії Києва.
1995 — «Адамове дерево», Київський музей російського мистецтва; Трієнале мініпринт, Тама арт юніверсіті, Токіо, Японія; Чамальєр трієнале мініпринт, Франція.
1993 — Скульптурний семінар «Знак», Київ.
1991—1992 — Скульптурний семінар «Азбука», Київ.

+++

Читайте також у розділах: Моніторинг

Опубліковано понеділок, Квітень 6th, 2009 у Моніторинг. Ви можете підписатися на RSS 2.0 RSS фід коментарів цього запису. Напишіть коментар, або зробіть трекбек з вашого власного сайту. Ваш коментар має бути підтвердженим модератором, але він буде намагатися зробити це якнайшвидше.