УкрЧАС

15-річчя Українського дому у дзеркалі ЗМІ (14-17 квітня 2008 року)

Газета по-Киевски, 17.04.08

15 лет национального значения

Украинский дом отметил свой юбилей торжественным приемом и шикарной экспозицией, изюминка которой – наиболее полная коллекция работ Марии Приймаченко
И все поздравляли «именинника национального значения» и его нынешнего директора Наталью Заболотную. Впрочем, несмотря на обилие «особ приближенных», торжество в Украинском доме ни в коей мере не стало скучным, а обстановка была легкой и непринужденной. И это во многом – именно благодаря очаровательной хозяйке.
Как ни крути, но значение Украинского дома трудно переоценить: именно здесь в далеком 1996 «ушли в ночное» народные депутаты, приняв, наконец, после «Конституционной ночи» многострадальный основной закон страны. Здесь же проходили бесчисленные форумы, съезды, конференции и т. п. А еще – множество культурных событий, отражающих национальную самобытность страны. Такой же является и нынешняя экспозиция, открывшаяся в День рождения Украинского дома: здесь представлены уникальные работы из его фондовой коллекции – живопись, графика, скульптура… Но главная изюминка выставки – это, без сомнения, наиболее полная и масштабная в Украине экспозиция работ Марии Приймаченко, собранная при активном содействии частных коллекционеров. В целом, на выставке, занявшей два этажа Украинского дома, представлено около 150 работ мэтров украинской живописи: здесь и Татьяна Яблонская, и Сергей Григорьев, и Михаил Дерегус, и Георгий Чернявский и многие, многие другие. Правда, для того, чтобы полюбоваться всей этой, красотой времени осталось не так уж и много: выставка продлится только до 20 апреля. Двери дома-именинника открыты для гостей с 10 до 19 часов.

+++

Экс-музей Ленина отметил день рождения (Газета «Дело»)

17.04.08

В Украинском доме открылась выставка, уникальная и по своим масштабам, и по уровню представленных на ней работ. На пяти этажах разместилось около тысячи картин, скульптур, икон, гравюр. Так бывший музей Ленина решил отметить свой день рождения: как Украинский дом он известен 15 лет, а самому зданию исполнилось уже четверть века.
Вход на выставку сделали свободным, а работать она будет до конца недели. Среди множества знаменитых авторов, чьи работы представлены на выставке, прежде всего выделяется имя Марии Примаченко. Впервые собрано вместе такое количество ее картин из частных коллекций. В экспозиции их 150. Очень любит творчество Примаченко министр культуры Василий Вовкун. Ему посчастливилось познакомиться с этой удивительной женщиной. Причем в большой коллекции народного искусства у Вовкуна не только живопись самой Марии Примаченко, но и всей ее рисующей семьи — сына Федора и двух внуков. Есть «примитив» от Примаченко у бизнесмена Игоря Воронова, нардепа Богдана Губского, скульптора Олега Пинчука и многих других украинских коллекционеров.
Вторую часть выставки составила подборка произведений из Фондовой коллекции Украинского дома. Выбирать было из чего, ведь собрание насчитывает более 70 тысяч экспонатов ХVІІІ-XXІ столетий. Живопись представлена такими знаменитыми именами классиков, как Татьяна Яблонская, Сергей Григорьев, Михаил Дерегус, Исак Тартаковский — всего 150 картин. Из скульптуры для выставки выбрали работы американцев украинского происхождения, сделанные в конце прошлого века. Графику представляют 100 работ сорока авторов. Здесь есть и украинский авангард 20-30-х годов, и произведения, написанные в 70-90-е годы ХХ века.
Еще одна интереснейшая часть выставки — 60 икон XVІІІ-XX столетий, написанных как профессиональными иконописцами, так и народными мастерами. Есть в одном из залов Украинского дома экспозиция японской гравюры ХІХ столетия художников школы Утагава.
+++

Народный дух Украины (Коммерсант»)

17.04.08

Работы Марии Приймаченко в Украинском доме

Вчера в Украинском доме открылась выставка, приуроченная к его пятнадцатилетию. Она заняла пространство первых двух этажей. Самое же интересное – полторы сотни работ знаменитой примитивистки Марии Приймаченко – встречает зрителя прямо в холле. Рассказывает МАРИЯ ХАЛИЗЕВА.

Назначение Украинского дома, откровенно говоря, непонятно – что это, кому и зачем. После того как оттуда вывезли пыльные пиджаки и прочие вещи вождя пролетариата, чего только там не происходило: и съезды партий, и промышленные выставки, и даже концерт звезды world music Марьяны Садовской. В последние годы в деятельности бывшего музея Ленина прослеживается сильный крен в сторону высокого искусства. Безусловно, не все выставки, проходящие здесь, достойны внимания. Но за умение выуживать у частных коллекционеров уникальные работы для публичной демонстрации директору Украинского дома Наталье Заболотной можно простить даже грандиозную ретроспективу фотокитча Екатерины Рождественской.
К пятнадцатилетию переименования музея Ленина в “Украинский дом” здесь открыли праздничную выставку. Получилось, надо сказать, довольно бестолково. С одной стороны, здесь представлено больше сотни работ самой узнаваемой украинской художницы Марии Приймаченко из фондов Украинского дома и частных собраний – это само по себе событие, несмотря даже на то, что многие из этих картин неоднократно выставлялись (как, например, работы из коллекций депутата Киевского областного совета, владельца торговой марки “Бондарев” Константина Бондарева и скульптора Олега Пинчука). С другой стороны, к полноценной выставке зачем-то добавили не очень уместные здесь японские гравюры XIX века и малоинтересный набор живописных работ украинских художников из числа заслуженных лауреатов государственных премий. Правда, есть еще интересная подборка украинской графики и икон XVII-XX веков, но и они теряются на фоне пестрых гуашей и акварелей знаменитой примитивистки.
Обычно рассказ о Марии Приймаченко заключается в перечислении нескольких ключевых фактов ее биографии: паралич ноги в девятилетнем возрасте, мать-вышивальщица, отсутствие художественного образования, первая персональная выставка в Париже в 1936 году, высказывание Пабло Пикассо о гениальности украинки и так далее. Из них можно делать глубокомысленные выводы, но рассуждать о смыслах и подтекстах ее искусства как-то скучно – куда скучнее, чем просто смотреть и удивляться. В лубочной технике Мария Приймаченко рисовала простые и понятные, по-детски наивные вещи – исключительно аутентичные, крепко замешанные на орнаменталистике и колористике украинского, в особенности полесского декоратива. Ее мифические звери и строго симметричная растительность где-то архетипичны, где-то фольклорны, где-то сюрреалистичны. Их корни тянутся из глубин, надежно скрытых от современного человека под толстым-толстым слоем цивилизации.
Смена сюжетов и мелкие технические детали ее картин интересны не только искусствоведам – по ним можно отследить общее настроение ХХ века. Чем больше в мире горя, тем ярче и легче картины Марии Приймаченко. Если в ранних работах сильнее просматриваются этнические корни – присутствует черный контур, характерный для народного искусства, сюжеты близки к фольклору,– то в послевоенных краски становятся ярче, а содержание дальше от реальности. Работы 1980-1990-х годов – на выставке в Украинском доме представлены в основном такие – вовсе кажутся сплошным буйством цвета и авторской фантазии. Глядя на них, думаешь уже не о том, откуда это берется, а о том, как это становится искусством. А там недалеко и до размышлений о единстве личности, идеи и времени.
+++

В бывшем музее Ленина выставили любимую художницу Ющенко («Сегодня»)
17.04.08, Марина Чубенко

На 15-летие Украинского дома киевлянам показали картины с чудо-зверями и украинскими селами

“Украинский дом” организовал крупнейшую выставку графики, скульптуры, икон прошлых веков и выставил аж 150 работ Марии Примаченко — любимой художницы Виктора Ющенко. На ее пестрых картинах в стиле украинского примитивизма — невиданные птицы и звери. Например, огромный барсук больше похож на кабана, а обезьянка — на быка. Более реалистичны веселые украинские села и разноцветные яркие цветы.
Выставка будет открыта с 16 по 20 апреля, потом ее на время закроют, поскольку в стенах Украинского дома (бывший музей Ленина) в это время пройдет кинофестиваль. А после Пасхи можно будет снова любоваться работами Марии Приймаченко аж до 9 мая. Причем бесплатно.
“Смотришь на картины — и хочется жить”, — делится своими впечатлениями с “Сегодня” археолог Татьяна. “А мы очень смеялись — тут такой смешной ежик! Картины, будто ребенок нарисовал, но стоят по 10 тысяч долларов, как говорят!”, — сказала нам 22-летняя киевлянка Вера.
На работы Марии Приймаченко, умершей в 1997 году, неоднократно посягали воры. Она чуть ли не самый воруемый автор. В селе Болотне Иванковского района Киевской области, где находится дом знаменитой художницы, ее картины крали дважды. В 2002 году несколько рисунков вынесли из фойе местного Дома культуры во время дискотеки и в 2003 году десять работ украли из музея в Иванкове. Они так и не вернулись на место. А в 2006 году обворовали дом родственников покойной мастерицы, забрали более 100 картин! Через пару месяцев преступников задержали.
+++

Пінчук та Губський показали свої скарби (Життя)
17.04.08
“Вона створила свій світ. І колись вона казала: я там і опинюсь, де живуть мої звірі і цвітуть мої квіти. Так і воно і є. Дай Бог, Марія Приймаченко і зараз тут радіє з нами, що її роботи користуються такою популярністю”
В Українському домі відкрилась найбільша виставка робіт наївного живопису Марії Приймаченко - сто п’ятдесят картин з приватних колекцій. Максимально повне зібрання робіт художниці присвячується круглій даті - сторіччю від дня народження авторки та 15-річчю Українського Дому.
“Ось тут, на цьому майдані стояла велика трибуна, стояли члени політбюро ЦК Компартії України. І до річниці народження Володимира Ілліча Леніна відкривався цей музей Леніна”, - пригадав історію відкриття нинішнього Українського Дому екс-президент України Леонід Кравчук.
За чверть століття будівля на Європейській площі пережила справжню культурну революцію - від музею Леніна до великого світського салону.

Колись столичні художники насміхались над цією архітектурою. Центральний круг будівлі порівнювали з колами пекла. Не хотіли організовувати виставки.
Сьогодні тут модно показувати приватні живописні колекції, проводити з’їзди, зібрання. І це все із запрошенням відомих людей, з оркестрами, шампанським, а часом і з великим тортами.
Словом, колишній музей Леніна перетворився на одну з найбільших мистецьких арен Києва.
Приватні колекціонери принесли до Українського дому свої картини народної художниці, які сьогодні оцінюються в не один десяток тисяч доларів.

На свято прийшло чимало людей
Серед них - міністр культури Василь Вовкун - який виставив чотири роботи, 15 робіт представив скульптор Олег Пінчук. Знайшлась Приймаченко і у мецената Ігоря Воронова, бютівця Костянтина Бондарєва, директора Інституту стратегічних досліджень та однієї з ключових осіб у Партії “Реформи і порядок” Ігоря Гриніва.

Гості з задоволенням розглядали картини Марії Приймаченко. Про тих, хто прийшов на виставку, читайте на ТаблоID
“Вона створила свій світ. І колись вона казала: я там і опинюсь, де живуть мої звірі і цвітуть мої квіти. Так і воно і є. Дай Бог, Марія Приймаченко і зараз тут радіє з нами, що її роботи користуються такою популярністю”, - розповіла “5 каналу” директор Фонду Марії Приймаченко Ольга Левченко.
Попри те, що до дня свого народження музей презентував все те, що зазвичай спочиває у фондових колекціях (більше 70 тисяч експонатів), найбільший ажіотаж у відвідувачів викликають саме картини Марії Приймаченко.
+++

Домашнє свято (Українська столиця)
Український дім привітали із 15-річчям та виставкою Марії Приймаченко

18.04.08, Марися СОРОКА. Володимир СТРУМКОВСЬКИЙ

Цього тижня з запізненням на півроку Український дім відсвяткував 15-річчя від дня офіційної зміни статусу - з державного Музею Леніна на недержавний культурно-просвітницький осередок з виразною національною програмою. Перші, хто завітав на день народження Дому, запізнення його колективові легко вибачили - надто щільний, як достеменно відомо, в Українського дому останнім часом графік виставкових та ярмаркових імпрез.
Найгучніші заходи, що останніми роками асоціюються із добре знаною киянам будівлею на Європейській площі, варто нагадати лише тому, що цього вимагає святковий етикет: якщо вже почав говорити про іменинника, пригадай усі його чесноти. В Українського дому їх чимало: щорічні художній та скульптурний салони, книжкові ярмарки до Дня захисту дітей та на Миколая, регулярні благодійні акції та виставки робіт різноманітних конкурсів. До слова, вже цього року перелік мистецьких заходів у стінах Українського дому збільшиться - у вересні тут планують провести перший антикварний салон.

До дискусій з приводу зовнішніх змін надто тенденційної, на думку багатьох, споруди сьогоднішня директорка Українського дому Наталія Заболотна ставиться доволі скептично. Недарма постійно наголошує, що Український дім творять не архітектурні витівки, а насамперед український дух. І аби не бути голослівною, до ювілею пані Наталія разом із колегами підготувала грандіозну виставку робіт Марії Приймаченко. Серед 150 зібраних тут експонатів є картини з персональних колекцій Василя Вовкуна, Едуарда Димшица, Олега Пінчука, Костянтина Бондарєва. Узагалі за кількістю виставлених полотен це поки що наймасштабніша експозиція першої майстрині українського наївного мистецтва. Ось тільки шкода, що показуватимуть її лише три дні, – іншої нагоди побачити таку виразну добірку в рік століття самої Марії Приймаченко може й не буде.

А спеціально для тих, хто хоче згадати новітню історію Українського дому, у коридорах влаштували виставку афіш, де перебіг усі значущих культурних подій у стінах цієї споруди протягом п’ятнадцяти років задокументовано із календарною точністю. Серед тих, хто прийшов привітати Український дім із днем народження, байдужих до цієї частини святкової експозиції точно не було – надто багато вмістилося у перших осіб держави у ємке поняття «Український дім».
+++

Факты, 19.04.08
МУЗЕЙ ЛЕНИНА (НЫНЕ УКРАИНСКИЙ ДОМ) ПЛАНИРОВАЛИ ПОСТРОИТЬ НА ТОМ МЕСТЕ, ГДЕ СЕЙЧАС СТОИТ ВОССТАНОВЛЕННЫЙ МИХАЙЛОВСКИЙ ЗЛАТОВЕРХИЙ СОБОР

Игорь ОСИПЧУК

Решительные протесты интеллигенции Киева заставили советскую власть выделить другой участок - на склонах Владимирской горки

Многие киевляне помнят скандальную историю строительства в конце 1970-х Музея Ленина, в здании которого ныне находится Украинский дом. Ради него срезали склон Владимирской горки, являющейся частью древнейшей территории Киева, что и вызвало всеобщее возмущение.
Но мало кто знает о том, что первоначально Музей Ленина хотели воздвигнуть в совсем уж неподходящем для этого месте: на руинах одного из первых храмов Киевской Руси - Михайловского Златоверхого собора (его снесли при Сталине, в конце 1930-х годов). Этому плану не суждено было сбыться благодаря смелости людей, открыто против него протестовавших. Подробности той истории мы попросили рассказать ее непосредственных участников.
“Хотя я отказался проектировать Музей Ленина, меня назначили главным архитектором Киева”
- Я тогда работал в Киевском зональном научно-исследовательском институте экспериментального проектирования, - рассказывает народный архитектор Украины профессор Валентин Ежов. - Нам объявили, что на площади (нынешней Михайловской) будет построено новое здание филиала Музея Ленина, и наш институт примет участие в творческом конкурсе проектов. Меня назначили руководителем группы архитекторов, занявшихся созданием проекта. Мы с коллегами взялись за эту работу, но на всех собраниях, летучках говорили: на месте разрушенного собора строить музей нельзя. Нас вдохновляло то, что в те годы отношение советской власти к памятникам древности стало уважительным. Выделялись солидные средства на реставрацию уцелевших старинных храмов. Но, казалось, к нашим возмущениям не прислушиваются.
Конкурс проектов длился полтора года. И вот объявлен результат: первое место никому не присуждать. Второе отдано двум проектам: нашему и созданному группой “Киевпроекта”, которой руководил будущий лауреат Государственной премии СССР Вадим Гопкало. Кстати, Гопкало со своими архитекторами тоже выступал против строительства на руинах Михайловского Златоверхого. Мы ликовали, когда нам сообщили, что музей будет построен в другом месте. Но, узнав, где именно, опять возмутились: как можно срезать склон Владимирской горки? Это же историческое ядро города. Там тогда находился старинный дом губернатора, другие постройки.
Владимирская горка имела сложившийся облик, изменение его я считал кощунством. За мои категорические высказывания меня вызвали в ЦК Компартии Украины, увещевали, грозили, называли мои выступления незрелыми и даже антипартийными. Но отступать я не собирался. Моя группа заявила, что отказывается от дальнейшей работы над проектом Музея Ленина. И тогда этот заказ отдали группе Вадима Гопкало.
- Демарш сломал вашу карьеру?
- Я этого опасался, но в 1981 году меня назначили главным архитектором Киева. На этой должности я проработал семь лет. Что же касается древнего Михайловского Златоверхого собора, напомню: в конце 1990-х годов по указу Президента Украины Леонида Кучмы храм отстроили.
- По линии Министерства культуры Украинской ССР мне довелось курировать строительство и оформление экспозиции Музея Ленина, - вступает в разговор академик Михаил Криволапов, работавший в 1970-е годы членом коллегии, начальником управления Минкультуры УССР. - В адрес нашего министерства шел поток писем от киевлян, возмущавшихся тем, что срезается Владимирская горка. Люди писали, что музей (кстати, в народе его прозвали “сундуком”. - Авт.) зрительно задавит расположенный напротив шедевр архитектуры - здание филармонии. К счастью, эти опасения оказались напрасными, группа архитекторов Гопкало довольно гармонично вписала здание в окружающий ландшафт. Его строительство заняло четыре года - с 1978 по 1982-й. Трудились в две, а то и в три смены. Каждую неделю проводились летучки с участием представителей ЦК партии.
“На фасаде здания скульптор Валентин Борисенко изобразил себя тянущим… семейную лямку”
- Что вам наиболее запомнилось при строительстве Музея Ленина?
- Пожалуй, эпопея с гигантским монолитом белого мрамора весом более 100 тонн, - отвечает Михаил Криволапов. - Из него лауреат Шевченковской премии скульптор Валентин Борисенко вытесал скульптуру Ленина, стоявшую в вестибюле музея. Очень сложно оказалось выпилить гигантский блок мрамора целым куском, не повредив, извлечь из земли, спустить с гор к железной дороге и в сохранности доставить с Урала в Киев. Привлекли лучших специалистов. Когда монолит выпилили, его тащили с помощью мощнейшей военной техники. Лопались толстенные металлические тросы. Но мы таки доставили мрамор в целости и сохранности. В начале 1990-х, когда музей закрыли, скульптуру Ленина куда-то вывезли. Думаю, ее уже распилили, ведь мрамор-то первоклассный.
Кстати, о скульпторе Борисенко. Кроме центральной фигуры Ленина, он работал и над рельефами. Они и сейчас украшают фасад Украинского дома. Там есть фигура труженика, который, впрягшись в лямки, тащит что-то тяжелое. Смотрю: в его образе Борисенко изобразил себя чуть ли не с фотографической точностью. Я ему: “Валентин Назарович, нас же за это заругают!” А он смеется (вообще Борисенко был человеком веселым, с хорошим чувством юмора) и заявляет: “Тут все, как в жизни: тащу семейную лямку, вы ведь не хуже меня знаете, какая это тяжелая работа”. Он немного изменил фигуру, но все равно в ней легко узнается Валентин Назарович.
- Наша творческая группа - Виталий Солодов, Анатолий Гайдамака, Владимир Прядко, Виктор Григоров и я - занималась проектом интерьеров и экспозиции Музея Ленина, - говорит академик Академии искусств Украины Анатолий Игнащенко. - Первое, что мы сделали, - отказались от паркетных полов. Ведь музей должны были посещать тысячи людей, не надевать же на них тряпичные тапочки, чтобы защитить паркет. Сделали полы гранитными.
Интересно, что из новостройки пришлось изгонять крыс. Они, наверное, остались в наследство от старых сооружений, находившихся на Владимирской горке. Рассказывали, что для этого санслужбы потребовали… пиво, в которое якобы добавляли крысиный яд.
- Приходилось слышать, что идею интерьера музея (центральная часть - от пола до потолка - свободное пространство, а этажи размещены по кругу кольцами) позаимствовали у одного из американских музеев.
- Да, такое мнение высказывалось. Речь идет о Музее современного искусства Соломона Гуггенхейма, построенном в Нью-Йорке в 1959 году. Я видел этот музей, он отличается от здания Украинского дома снаружи, а изнутри как бы закручен по спирали.
+++

“В СТЕНАХ НАШЕГО ДОМА СЕЙЧАС ЗАМЕЧАТЕЛЬНАЯ ЭНЕРГЕТИКА!” (”ФАКТЫ”)
19.04.08, Ольга УНГУРЯН
К 15-летию со дня создания Украинского дома здесь открылась уникальная художественная выставка, представляющая работы Марии Приймаченко из частных собраний и произведения искусства из фондовой коллекции

В эти дни культурный, общественный и деловой центр - Украинский дом - празднует юбилей. Ровно 15 лет назад он принял первых посетителей. Самому же зданию исполнилось четверть века. Прежде здесь был музей Ленина. Об этом нет-нет, да и вспоминали на празднике Украинского дома гости - известные деятели культуры, политики.
По словам Леонида Кравчука, партийный лидер Украины Владимир Щербицкий очень хотел построить в центре Киева солидный музей Ленина.
- Щербицкого спросили: “А может, лучше возвести здесь театр?” - вспоминает Леонид Макарович (кстати, в XIX веке на этом месте был первый киевский театр, и площадь называлась Театральной). - “Я тоже так думал, - сказал Щербицкий. - Но по вопросам дорогостоящего строительного объекта нужно обращаться в Москву, в Госплан. В театре откажут, а в музее Ленина отказать не смогут…”
Вот так и появилось в Киеве это здание. Не тревожат ли его нынешних обитателей призраки прошлого и мистические явления? Об этом интересуюсь у директора Украинского дома, заслуженного деятеля искусств Украины Натальи Заболотной.
- Мистика лишь в том, что я стала директором, - улыбается Наталья. - Судьба привела сюда нежданно-негаданно. Восемь лет назад меня пригласили работать в пресс-центре Украинского дома. А спустя два года я начала работать в нынешнем качестве.

Что же касается “остатков прошлого”… У нас есть фондовая коллекция из музея Ленина, но это никак не влияет на работу. Энергетика в стенах нашего дома замечательная! Она ведь зависит от людей. А коллектив у нас подобрался прекрасный. Так что ничто не мешает создавать новые проекты. Не так давно появился проект “Арт-Киев”, в его рамках дважды проходили выставки скульптуры (”Большой скульптурный салон”). За 10 дней их посетили 70 тысяч человек! Сейчас планируем “Большой антикварный салон”. Он откроется в сентябре, и, очевидно, посетителей соберет не меньше. Слава Богу, сейчас уже не нужно объяснять, по какому адресу мы находимся, и уточнять, что это бывший музей Ленина. Название Украинский дом стало брендом…
По случаю нынешнего юбилея посетители Украинского дома смогли впервые увидеть произведения искусства из фондовой коллекции (она, кстати, насчитывает свыше 70 тысяч экспонатов XVIII- XXI столетий). Это живопись, скульптура, графика, тканые рушники и панно, созданные отечественными мастерами. А еще - собрание икон. И выставка японской гравюры… Но, пожалуй, самый большой сюрприз - выставка картин Марии Приймаченко, гениальной художницы, по определению Пабло Пикассо. Такой крупной экспозиции ее работ в Украине еще не было. Это собрание из частных коллекций известных в стране людей.
- Какая картина у меня самая любимая? - переспрашивает скульптор Олег Пинчук, представивший свое собрание работ народной художницы. - Вот эта, “Дикая овечка”! Она, кстати, и на обложке недавно выпущенного каталога картин Приймаченко. (Следующий год, по решению ЮНЕСКО, объявлен годом Марии Приймаченко. - Авт.).
Рядом с овечкой разместился “Полесский лев”, а чуть дальше - “Космическая лошадка в космосе”…
Иван Драч, задержавшись у одной картины, вспоминает, как приезжал в гости к Марии Приймаченко вместе с Сергеем Параджановым. И резюмирует:
- Нужно обязательно прийти на эту выставку еще раз!
Юбилейную экспозицию в Украинском доме еще можно увидеть в нынешние выходные. Вход свободный.
+++

Дзеркало тижня, 19.04.08

Під дахом Дому — Українського. З колишнього ленінського музею планували зробити… велику писанку Катерина КОНСТАНТИНОВА

Цього тижня в Українському домі відбувся великий прийом із нагоди 15-річчя цього осередку, що став за останні роки великим культурним центром. Одна за одною тут відбуваються культурологічні акції: виставки, вернісажі, арт-паради, книжкові ярмарки. От і нині виставка Марії Приймаченко: представлено близько двохсот робіт знаменитої художниці. Мабуть, новому поколінню навіть на думку не спадає, що колись у цьому ж будинку під пильним поглядом Ілліча урочисто приймали в піонери. Бо спершу споруду планували й облаштовували як черговий радянський музей вождя світового пролетаріату. Однак директор Українського дому Наталя ЗАБОЛОТНА вважає, що сьогодні зовсім не обов’язково уточнювати адресу, мовляв, це «колишній ленінський музей», адже Дім міцно асоціюється з визначенням — Український.

— Можна, звісно, поставити запитання: чому за останні роки стався цей активний перелом? Напевно, тому, що Українським домом були проведені значні акції — «Арт-Київ», Великий скульптурний салон. Було безліч інших заходів, — каже пані Наталя. — Ще на етапі створення Українського дому президент дав доручення: «Перенести український дух в Український дім!». Спочатку, звісно, був творчий конкурс на ідеї перетворення. Різні архітектори й художники думали, як цей холодний мармур перетворити на щось граюче. Були навіть ідеї зробити з Українського дому… велику писанку. Загалом, усі хотіли принести в Український дім щось ззовні. Але ж, по суті, цей будинок — моноліт. Закінчена архітектурна форма. Так ми ні до чого й не дійшли… Я ж глибоко переконана в тому, що Український дім створюється українськими людьми. Підтвердження того — великий інтерес до наших акцій за останні два-три роки. Ми починали з «Арт-Києва-2006», де був представлений живопис українських художників із приватних колекцій України. І коли цю першу акцію відвідало близько 30 тис. чоловік, то на недавньому Великому скульптурному салоні-2008, який є четвертим великим проектом, було понад 70 тис. відвідувачів.

— Наталю Пилипівно, а от що стосується дислокації настільки масштабних акцій, як «Арт-Київ» і Великий скульптурний салон, — це стане привілеєм саме вашого Дому чи все ж такі вагомі заходи проводитимуть у різних місцях?

— Український дім заснував ці акції. Я сама опікуюся цими проектами. Проводимо конкурсні відбори. І найприємніше: не встиг закінчитися Великий скульптурний салон-2008, як уже «бронюють» місця на наступний рік. Бо дуже непросто розмовляти з художниками й особливо зі скульпторами і переконувати їх, що у нас проводиться настільки значний захід. Будь ласка, ми вас запрошуємо! Адже скульптура — це особливий вид мистецтва. І журналісти точно охарактеризували його — «важка АРТилерія» у прямому й переносному значенні. Якщо живописці досить активно виставляються — вони затребувані. Та й купують картини набагато частіше, аніж скульптуру. До скульпторів у нас завжди було ставлення «за залишковим принципом». Адже ці твори досить важко експонувати. Вони потребують особливого простору й освітлення. Я вже не кажу про транспортування. Скульптори-майстри спочатку казали: «Ну яка нам від цього користь?» Але ми ведемо анонімне опитування галеристів і скульпторів в останні дні виставки. Так от, продажі скульптур під час нашого Великого скульптурного салону становили солідні цифри — від 4 до 4,5 млн. дол.
Ми свідомі того, що перебуваємо в центрі формування вітчизняного арт-ринку. Адже в нашому просторі під час акцій збираються експерти, мистецтвознавці, галеристи, художники. Навіть іноді чую такі розмови: от, мовляв, ми не купуватимемо роботи деінде, а обов’язково дочекаємося «Арт-Києва», бо там буде щось цікаве. Але мистецтво — тільки один бік нашої діяльності. Адже Український дім цілком госпрозрахункове підприємство…

— Це наступне запитання: під чиїм крилом ви перебуваєте? Кому безпосередньо підпорядковуєтеся?

— Окрім отаких романтичних проектів, які гріють і радують душу, ми повинні думати ще й про хліб насущний. Адже ми не фінансуємося з бюджету — ні управлінням культури, ні Мінкультом. Тому повинні заробляти на життя самі. У штаті 150 осіб. Ті приміщення, де проходять публічні заходи, — лише видима частина айсберга. Але у нас ще є два підземні поверхи, машинне відділення, що дісталися нам у спадщину з часів Музею Леніна. І все треба підтримувати. А це вимагає грошей. І оскільки будинок далеко не новобуд, то потрібні певні кошти. І якщо ми не заробляємо на місяць від 100 тисяч гривень до мільйона, це погано. Сьогодні у нас виставка «Освіта та кар’єра». Наступного тижня — «Кінофорум», де плануємо провести телемости з Голлівудом, Нью-Йорком.
Той же Великий скульптурний салон відвідав президент України і був у захопленні. Казав: «Для мене відкриття, що в Україні є так багато талановитих скульпторів!» Візит глави держави відбувся останнього дня виставки, коли були присутні майже всі скульптори. Він попросив зібрати експромтом круглий стіл і запропонував низку тем. Наприклад, оживити козацьку столицю Батурин. І, уявіть, уже через тиждень для скульпторів був організований автобус, вони поїхали до Батурина. І я так розумію, що найближчим часом будуть держзамовлення. Президент тоді ж ще озвучив тему пам’ятників Голодомору, проекту пам’ятника Тарасу Шевченку на Чернечій горі. Ще Віктор Андрійович дав розпорядження закупити роботи сучасних скульпторів для «Арсеналу». Я думаю, це гарний і потрібний жест.
— Уже кілька років ви вимушено сусідите з Музеєм історії Києва, який тулиться в буквальному значенні слова «у ящиках». Зважаючи на все, найближчим часом цьому музею не нададуть приміщення… І як ви маєте намір далі співіснувати?

— Це болюча тема. Це триває вже чотири роки. Ми віддали під Музей Києва понад 5 тис. квадратних метрів. З огляду на нашу активну діяльність, є велика потреба у цих площах. Ну, звісно, це трагедія колективу, оскільки у музею забрали приміщення Кловського палацу. І, напевно, свого часу їм обіцяли Український дім. Але це неможливо, бо це — «жива» структура. І те, що Музей історії Києва годують лише обіцянками, і те, що столиця не має такого музею, просто непристойно! Крім того, експонати, запаковані в ящики, руйнуються протягом цих років. Звісно, працює система вентиляції. Але експонати спресовані, для них потрібен клімат-контроль, чого не може забезпечити Український дім. А змінювати систему вентиляції — це ж величезні гроші. Гадаю, в Києві достатньо майданчиків для того, щоб у киян був Музей історії Києва. Загалом відкрита роз’ятрена рана — і нам погано і їм погано. І Києву погано. Може, з уведенням в дію комплексу «Мистецький арсенал» знайдуться площі для цього музею.

— Багато хто каже, що центр виставкового життя може переміститися саме туди. Чи не втратить при цьому Український дім?

— Буду рада, якщо в Україні з’явиться такий аналог Лувру… Гадаю, це потрібно. А Український дім не є постійною експозицією. Ми й не претендуємо на це. У нас є змога проводити різні арт-акції. Адже «Арсенал» планується як комплекс, де будуть представлені різні культурні зрізи, починаючи від трипільської культури. Якщо Лувр неможливо пройти за шість годин навіть за прискореним графіком, то, гадаю, площа «Арсеналу» перевищуватиме Лувр. Загалом це потрібна справа.

— Ви не бачите в майбутньому Український дім саме як постійно діючу певну експозицію…

— Оскільки будується «Арсенал», а поруч розташований Національний художній музей, то, гадаю, такої потреби немає.
У Києві достатня кількість маловідвідуваних музеїв. Може, тому, що ніхто не займається промоушном. А може, це треба вирішувати на рівні держави і залучати молодих енергійних музейників. Щоб вони не мислили штампами радянських часів. Зрештою, пора б уже ухвалити закон про меценатство, аби активізувати рух. Адже чимало меценатів хочуть подарувати музею деякі витвори мистецтва, але принципово не хочуть платити цей божевільний податок у 20%. Один відомий меценат купує твори мистецтва на світових аукціонах і дарує їх музеям України. Тож його вражає, що, придбавши річ за свої гроші, він ще й повинен заплатити за перетинання кордону податок на додану вартість. Тому в Українському домі ми постійно проводимо круглі столи на тему «Формування цивілізованого арт-ринку». Сподіваюся, наша наступна велика акція — це організація Першого київського антикварного салону, що пройде в Українському домі з 4 по 14 вересня. Плануємо представити там не тільки добротні антикварні галереї України, а й православні ікони XVI—XVII століття.
Наприклад, на минулому Великому скульптурному салоні колекціонер Ігор Воронов представив зі своєї колекції скульптури Огюста Родена. Вперше в Україні була виставка цього великого скульптора. І в нашій книзі відгуків були приголомшливі записи. Люди похилого віку захоплювалися: «Ми ніколи не думали, що на восьмому десятку побачимо скульптури Родена!». Адже вони, на жаль, не можуть поїхати до Нью-Йорка чи побачити скульптури нашого земляка Архипенка. Я вважаю, що це великодушний жест із боку колекціонера. У нас, звісно, є люди, котрі купують щось для самопіару. Купив картину — і вже півкраїни про це знає. А Воронов — людина, яка не хоче робити на цьому промоушн. Гадаю, це гарний приклад для інших колекціонерів.

— А хто першим, ще 15 років тому, запропонував назвати колишній ленінський музей «Українським домом»?

— Акторка театру імені Івана Франка й екс-міністр культури України Лариса Хоролець каже, що саме вона придумала назву «Український дім» — за аналогією з діаспорою. І в принципі ми задоволені такою назвою. Принаймні тому, що під час помаранчевої революції пропонувалося перейменувати цей будинок у «Народний дім». Казали, от, мовляв, чому немає «німецького дому» чи «французького», а «український» має бути? Але, дякувати Богові, Український дім залишився.

— А де нині зберігаються всі експонати колишнього музею Леніна?

— У фондах Українського дому. У цілості й недоторканності. Вся колекція збережена. Хотілося б, до речі, зробити цікаву виставку. Адже в запасниках — понад 40 тисяч експонатів! Наприклад, костюм і блуза Ілліча, передані з Московського фонду ленінських речей. Крім того, у фондах близько двох тисяч картин, понад 700 експонатів вишивки, ручного ткацтва, декоративно-прикладного мистецтва, створених народними майстрами.

— Ви знайомі з подробицями будівництва цієї споруди?

— Була група архітекторів на чолі з Вадимом Івановичем Гопкалом. Новий будинок для музею Леніна почали споруджувати тридцять років тому — 1978-го. 1973-го директором Київської філії музею Леніна стала Світлана Кирилова. От вона й вийшла на Щербицького з пропозицією про нову споруду. Її побудували швидко — років за три, — і 21 квітня 1982-го відкрили для відвідувачів. Було пишне торжество. Запросили все політбюро на чолі зі Щербицьким. Тоді багато людей побивалися, що угробили паркову зону, адже на цьому місці було продовження Володимирської гірки — розкішний парк. Зникли любимі багатьма киянам кафе «Володимирська гірка», літній кінотеатр. І ми нині ніби відчуваємо цю карму, хочемо щось виправити, відроджуючи нашими заходами оці спогади.
Ну а рішення про такий глобальний проект погоджувалося на всесоюзному рівні, адже за радянських часів це був стратегічний об’єкт ідеологічної ваги.

— Чи потребує ця споруда реконструкції — для нових цілей і нових арт-технологій?

— Самому будинку вже 26 років. Природно, застарівають комунікації, система вентиляції, а це все величезні витрати. Площа ж Українського дому — понад 30 тис. кв. метрів. Це махина, яку треба утримувати.
У глобальній реконструкції немає необхідності. Але потрібні поступові перетворення. Наприклад, потребує ремонту та реконструкції концертний зал нашого будинку, обсипаються наші граніти. Ще геологія впливає, бо під спорудою протікає підземна річка, і тому створюється лише видимість монолітності й непорушності споруди…
У мене є одна ідея. Хочу, щоб її підтримали… Наступного року — 130 років Малевичу. Хочеться зробити парк-сквер і арт-кафе біля Українського дому. І збудувати невеличку скульптуру, що відображала б символ цього митця — «Квадрат» Малевича.
+++

Газета по –українськи, 19.04.08

В Українському домі бюст Леніна замінили на годинник
Лєра ЛАУДА

У вівторок відсвяткували 15-річчя діяльності та 25-річчя з дня створення столичного виставкового центру Український дім. За цей час у ньому відбулося півтори тисячі виставок, які відвідало майже 2 млн осіб.

— Насправді ювілей Українського дому був ще торік, — розповідає його директорка Наталія Заболотна, 33 роки. — Але тоді цю дату ми не могли відзначити, бо мали купу виставок й усі зали були заброньовані.
До Заболотної підходить перший президент України Леонід Кравчук, 74 роки. Дарує квіти й цілує в щоку.

— Хотіли збудувати на цьому місці театр, але Москва не дозволила б цього зробити, — згадує Кравчук. — Із вищим керівництвом необхідно було погоджувати всі проекти нових будівель. На цю споруду ми використали майже 12 мільйонів карбованців. На театр таких коштів не виділили б, а от на музей Леніна одразу погодилися дати. Для його будівництва довелося знести частину парку Володимирська гірка. Тому кияни перші роки недолюблювали цей будинок.

Музей Леніна в цій будівлі проіснував майже 10 років.
— Експозиція була слабкою. Ми мали небагато експонатів, — ділиться 57-річна Ніна Шийко, працівниця виставкового дому. — У нас був стілець, на якому сидів Ленін, і канапа, де відпочивав. Правда, це лише копії справжніх меблів, які зберігають у Москві. У 1990-х усі експонати знесли в підвали Українського дому. Зняли бюст Леніна, який висів у холі, й повісили великий годинник.
Кілька років тому президент Віктор Ющенко видав указ про те, що слід ”внести в Український дім український дух”.

— Тоді оголосили всеукраїнський конкурс на розбудову Українського дому, — згадує Наталія Заболотна. — Розглянули багато проектів. Одні пропонували змінити форму будівлі — зробити у вигляді писанки, інші — посадити на дах коней, ще хтось — розмалювати на кшталт вишиванки. Але ми все відкинули. Вирішили, що краще витрачати кошти на культурні заходи, аніж на безсенсові реконструкції.

На святкування прийшов актор 48-річний Володимир Горянський із дружиною Ларисою.
— Уперше побував в Українському домі, коли тут був музей Леніна, — розповідає. — Експозиція мене не цікавила, хотів подивитися на доволі нестандартну для радянської архітектури споруду. Мені здається, що тоді люди приходили сюди, лише щоб подивитися на будинок.
Горянський бере келих білого вина в офіціанта, потому починає роздивлятися картини Марії Приймаченко. 150 полотен української народної художниці, що померла 1997-го у віці 89 років, вивісили на першому поверсі. Їх надали київські колекціонери — скульптор Олег Пінчук, бізнесмен Ігор Воронов, ”бютівець” Богдан Губський і міністр культури Василь Вовкун.

— Це найбільша виставка картин Марії Приймаченко, — розповідає Наталія Заболотна. — Вирішили на ювілеї Українського дому показати полотна художниці, роботи якої просякнуті українськістю. Ідею подав Олег Пінчук декілька тижнів тому. Я відразу сіла обдзвонювати наших колекціонерів і домовлятися про надання картин.
— Я дав аж 26 картин Марії Приймаченко, — розказує Олег Пінчук, 46 років. —На них намальовано казкових звірів, птахів і квіти. Ці роботи художниця створювала в 1960-х. Купив їх наприкінці 1980-х за смішні гроші. Нині вони коштують не один десяток тисяч доларів. Свої картини Приймаченко дарувала родичам, друзям. Ті не знали їхньої цінності й могли спалити у грубі чи застелити ними калюжі у дворі.
Виставка триватиме до 20 квітня. Вхід вільний.
+++

Україна молода, 17.04.08

15-річчя Українського дому

Картини, що належать Вічності
Український дім відсвяткував 15–річчя з Марією Приймаченко, японськими гравюрами, старовинними іконами і класиками живописної школи ХХ століття

Ольга ЖУК

«Озеро» Європейської площі, яке колись називали Музеєм Леніна, а тепер Українським домом, 15 квітня відсвяткувало своє 15–річчя. З нагоди ювілею в одній з найбільших мистецьких арен Києва виставлено найповніше зібрання живопису Марії Приймаченко — сто п’ятдесят робіт із приватних колекцій відомих особистостей — Василя Вовкуна, Ігоря Воронова, Богдана Губського, Костянтина Бондарьова, Олега Пінчука, Едуарда Димшиця, Лідії Лихач.

У колишньому Музеї Леніна — найуспішніший антирадянський проект
Саме святкування круглої дати Українського дому відбулося у стилі класичного «дня варення». На гостей чекав великий торт, на якому «іменинника» покрили кольоровим кремом. Поважні гості вітали директора Українського дому Наталю Заболотну. Під музику оркестру з келихами вина походжали політики, бізнесмени, художники. На екранах показували документальний фільм про історію Українського дому. Екс–президент України Леонід Кравчук сказав, що від колишнього Музею Леніна в Українському домі вже нічого не залишилося. «Ось тут, на цьому майдані, було встановлено велику трибуну, стояли члени політбюро ЦК Компартії України. Цей музей відкривали до річниці народження Володимира Ілліча Леніна», — додає Леонід Кравчук. Актор Володимир Горянський прийшов на святкування разом із дружиною. «Я вперше тут був як у Музеї Леніна. Але це було настільки нецікаво та неактуально, що, як на мене, всі приходили подивитися на споруду, а не на музейні експонати», — каже Горянський. Телеведучий Юрій Горбунов теж пам’ятає фотографії і бюсти Леніна в Українському домі, але каже, що сьогоднішній варіант йому більше до вподоби. До відкриття виставки він уважно переглянув усі картини і в пам’яті занотував, яка з робіт із чийого зібрання. «У мене немає своєї колекції. Я ще не доріс до того моменту, щоб колекціонувати мистецтво», — пояснює Горбунов. Голова Ради НБУ Петро Порошенко каже, що теж не може похвалитися картинами Приймаченко у своїй колекції. Але для нього це не головне. Важливіше те, що проста жінка творила такі геніальні речі, і ми їх сьогодні можемо побачити в Українському домі. Найбільшу кількість картин на виставці представлено з приватної колекції скульптора Олега Пінчука. «Я дуже люблю і поважаю Марію Приймаченко. Вона ще не оцінена належно. Я давно як скульптор співпрацюю з Українським домом. Щоб достойно відзначити цей ювілей, вирішили зробити персональну виставку Марії Приймаченко. Наступного року святкуватимемо її сторіччя. Марія Приймаченко, безсумнівно, — велика українка. І для цього не треба робити ніяких опитувань. У мене багато картин народної художниці. Тут виставлено не всі роботи. Інакше б довелося назвати виставку «Марія Приймаченко з приватної колекції Олега Пінчука». Коли відкриватиметься музей приватних колекцій у «Мистецькому арсеналі», я їх подарую туди. Бо це не моя власність. Вони належать Вічності, українському народові», — каже Пінчук.
Художник Сергій Поярков погоджується з колегою. Каже, що Приймаченко — унікальна постать. «Її якось прогавили ці прокляті совєти, вони дозволили їй бути. А вона була, я так думаю, майже найуспішнішим антирадянським проектом, який вийшов із серця самого народу. Вона просто робила те, що їй подобалося, а воно було таке аполітичне, таке українське».
Її фантастичні звірі, кольорові квіти, народні сюжети і оригінальні підписи до них — класика українського наївного живопису. На виставці навіть одна картина з відомої серії про Чорнобиль. Чорне тло, на ньому дракон і лисиця, але не страшні, а усміхнені. Мистецтвознавці пояснюють — Приймаченко показує, що українці будь–яке горе переживають з усмішкою.
Ольга Левченко, директор Фонду Марії Приймаченко, вважає, що вона створила свій світ. І колись Приймаченко казала: «Я там і опинюсь, де живуть мої звірі і цвітуть мої квіти». Так воно і є. Дай Бог, Марія Приймаченко і зараз тут радіє з нами, що її роботи мають таку популярність».

З фондів — до людей
Від картин Марії Приймаченко гості не відходять. Натомість у великих залах Українського дому виставляється все, що зазвичай спочиває у фондових колекціях. На день народження вирішили всі ці скарби винести на світ Божий і показати глядачеві. А це — понад 70 тисяч експонатів. Є тут і японська гравюра ХІХ століття, і стародавні українські ікони, і класики вітчизняного живопису, скульптури та графіки. На першому поверсі між виставковими залами на стінах висять афіші подій, які проходили в Українському домі за 15 років, а також фотографії споруди різних часів.
На другому поверсі, розглядаючи картини, які нагадують радянський період, з піонерами і жінками, натрапила на художницю Віру Баринову–Кулебу. Кинувши оком по виставковій залі, зауважила, що на поверсі нас тільки двоє. Решта відвідувачів надали перевагу не так живопису Марії Приймаченко, як пафосній атмосфері святкування ювілею.

— Цієї картини «Перший урок» я вже 20 років не бачила. Колись намалювала її для виставки про мир. Мама мені казала, щоб я не малювала страшних речей, щоб людям не боліло від моїх картин. Просила малювати дітей і квіти. На цій роботі є моя доня. Зараз вона викладає образотворче мистецтво у Чикаго для дітей з діаспори. «Перший урок» тоді купило Міністерство культури і передало Музею Леніна. Заплатили добре. За ці гроші можна було купити «Жигулі». Гроші не пропали. Ми тоді почали будівництво дачі під Києвом, — розказує Віра Баринова–Кулеба. Минулого року художниця працювала у Китаї. Там готувала дітей для вступу в нашу Академію мистецтв. Каже, що за тими часами не сумує, але рада була побачити картини своїх учителів і колег, з деякими зустрітися і поділитися останніми новинами.
Виставка в Українському домі триватиме до 20 квітня.

+++

День,17.04.08

«Український дух — це українські люди»

Про складнощі трансформації культових радянських будівель і успіх, який приходить до небайдужих
Маша ТОМАК, фото Руслана КАНЮКИ

П’ятнадцять років тому музей Леніна перетворився на Український дім, а пам’ятник вождю пролетаріату замінили на годинник. Проте громадська думка змінюється значно повільніше, і до назви «Український дім» ще довгий час додавали «колишній музей Леніна». Сьогодні це вже центр ділової й культурної співпраці. У митців і поціновувачів мистецтва він асоціюється з великими мистецькими подіями, які проводяться тут двічі на рік — «Арт-Києвом» і «Великим скульптурним салоном».

— Приємно констатувати, що за останні 3— 4 роки назва «Український дім» стала справжнім брендом. І не потрібно додавати цей секретний пароль: музей Леніна, — розповідає Наталя Заболотна, директор Українського дому. — І це, можливо, сталося завдяки нашим великим зустрічам, акціям, які ми проводимо вже третій рік поспіль. Статистика говорить сама за себе. «Великий скульптурний салон» у березні цього року відвідало близько 70 тис. осіб.
Окрім культурних, тут відбувається безліч ділових заходів — національного і міжнародного значення. Зокрема, нещодавно тут був проведений економічний форум «Міні-Давос», у якому взяли участь п’ять президентів — Азербайджану, Молдови, Польщі, Естонії й Грузії.
— Це єдиний поліфункціональний центр, який може проводити одночасно декілька заходів різного формату, оскільки його архітектура і структура дозволяють це робити. Але найголовніше те, що Український дім останнім часом став відповідати своїй назві.
Український дух — це українські люди, обличчя, образи, природа, простір. Саме цей світ кожного вересня приносить із собою в Український дім газета «День» разом із традиційними щорічними фотовиставками. І тому ми так само почуваємося причетними до формування українського духу в колись зовсім не українській споруді. Про це говорила головний редактор видання Лариса Івшина під час урочистостей на честь 15-річчя Українського дому. І не випадково вже протягом десяти років газета «День» співпрацює саме з цим майданчиком, обравши його за найкраще тло для українських фотоетюдів.
— Фотовиставки газети «День» — це одна з тих подій, які щоразу приносили українське в Український дім, — стверджує Наталя Заболотна. — Вони завжди дуже цікаві. Часом добрі, часом іронічні, але завжди ніби змальовують українські простори. Ми і надалі хочемо бачити цю фотовиставку в стінах Українського дому.
Наталя Заболотна розповідає, що два роки тому було видано доручення Президента України щодо надання колишній радянській ідеологічній споруді українського духу.
— Ми були дуже спантеличені, — зізнається директор. — І оголосили конкурс про розбудову Українського дому, зміну інтер’єру і фасаду. Було дуже багато пропозицій від архітекторів і митців, але жодна з них не пасувала Українському дому, адже це монолітна і самодостатня споруда. Тоді ми зробили для себе такий висновок, що український дух — це українські люди. А люди приходять туди, де їм цікаво.
Перший директор Українського дому вже після 1991 року Світлана Іваненкова вважає, що центр не змінився з точки зору якості, але разом із тим він постійно набирає потужності.
— Ці виставки, ці заходи, які були започатковані, набирають обертів, стають усе міцнішими, гучнішими. Я вважаю, що змінювати стиль будівлі було б недоцільно. А щоб будувати щось нове, наша держава не достатньо багата. Скажімо, створити такий будинок, як Український дім, коштує дуже дорого. Подібні установи треба реформувати, надавати їм нового духу. А якщо виникає якась нова думка, нові ідеї, то їх треба втілювати. Чому б і ні? Ці речі одне одному не заважають. Я радію з того, що на території Лаври знайшли свої приміщення галереї. І що, як не складно було нашим маленьким театрам, яких у Києві багато, вони все ж таки витримали складні часи, і сьогодні люди туди йдуть.
Леонід Кравчук згадує, що відкриття музею Леніна в 1982 році було дуже помпезним. Експозиція музею Леніна була слабкою, вона налічувала мало експонатів. Тому музей швидше виконував роль суспільно-політичного центру. Після здобуття незалежності цю споруду вдалося зберегти від комерціалізації, й перетворити на центр культурної й ділової співпраці Український дім.
Між іншим, подібні установи після 1991 року почали створюватися по всій Україні, а потім і за кордоном — силами діаспори. Один із найвідоміших із них знаходиться у Нью-Йорку, поруч із Центральним парком на Манхеттені. — На мій погляд, Український дім має велике значення, тому що все, що тут робиться, відбувається як раз на зламі епох, коли руйнуються стереотипи, змінюються політичні системи, є спроба переписати історію, і по-іншому подивитися на культурну спадщину, — зазначає Анатолій Кінах із притаманною політикам патетикою. — Цей будинок виглядає зараз сучасним, він не був загублений у бурхливий період накопичення капіталу. Він зберіг своє державницьке значення, а у нас, на жаль, часто трапляються випадки протилежні.
Не менш красномовно висловився і Петро Порошенко:
— Мені згадуються, передусім, буремні часи 2004 року, коли двері Українського дому відчинилися для величезної кількості людей, які приїхали до Києва боротися за демократію. І тоді цей Дім підтвердив свою назву українського.
До п’ятнадцятиріччя Українського дому дирекція вирішила презентувати своїм гостям доволі серйозний подарунок — найбільше зібрання творів Марії Приймаченко. Такий вибір Наталя Заболотна мотивує тим, що більш українського автора складно знайти, і розповідає, що ідею подав Олег Пінчук. Експозиція складається з робіт, що зберігаються в приватних колекціях відомих у державі осіб, зокрема, Міністра культури і туризму України Василя Вовкуна, скульптора Олега Пінчука, народного депутата Богдана Губського та інших.
Коли йдеться про такі масштабні мистецькі заходи, завжди постає проблема кураторства, тобто правильної організації експозиції у просторі.
— Питання кураторства постає на кожній нашій мистецькій акції. Хтось нас нахвалює, хтось — критикує, але ми робимо самі свою справу, — каже Наталя Заболотна і додає, — на своїх великих мистецьких акціях у якості родзинки ми завжди використовуємо такий хід, коли поруч із сучасними митцями представлено колекцію антикварного мистецтва з приватних колекцій. Коли з цим я зверталася до відомих особистостей три роки тому, коли готувався тільки наш перший проект, різні люди ставилися до цього по-різному, але більшість із них погоджувалася надати роботи з власних колекцій. Ми пишаємося саме тим, що ми можемо показати людям те, що вони ніколи не побачать у музеї. І ми горді за тих колекціонерів, які готові відкрити поціновувачам прекрасного власні фонди.
На думку відомого мистецтвознавця і куратора галереї «Da Vinci» Олексія Титаренка, колекціонерство в Україні розвивається:
— Я вам це дуже зрозуміло проілюструю. В неділю на аукціоні в одного з провідних антикварів на Андріївському узвозі була продана робота Миколи Глущенка майже за 300 тисяч доларів. В 1996 році, коли я робив персональну виставку художника і брав із приватних колекцій близько ста робіт, вони коштували від 800 до двох тисяч доларів.
На жаль, наші класики не конвертуються на світовому арт-ринку, вони вважаються там доволі провінційними. Але якщо говорити про авангард і таких митців як Малевич, Татлін і так далі, то ці роботи коштують за кордоном шалені гроші. Потроху, я думаю, все зміниться. В Москві зміни вже відбулися. Так, вихідці зі столиці Росії відкрили в Лондоні аукціонний дім «Макдуглас», який спеціалізується на російському мистецтві. Там є й наші художники, і протягом останніх декількох років вони продаються за дуже пристойні гроші.
Окрім виставки робіт Марії Приймаченко, була представлена також колекція живопису, графіки, скульптури, ікон, тканих рушників і японської гравюри з фондової колекції Українського дому, яка нараховує понад 70 тисяч експонатів XVIII—XXI століття. Власна мистецька колекція тут почала формуватися ще за доби соціалізму і після незалежності стала стрімко розростатися. Цю колекцію громадськість мала можливість побачити вперше. Серед представлених були роботи художників: Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса, Якова Ромоса, скульпторів: Олександра Сухоліта, Миколи Теліженка, Романа Романишина, графіків: Олександра Губарєва, Олександра Дубовика, Петра Шпорчука та багатьох інших. Частину експозиції і окреме приміщення зайняла унікальна виставка японської гравюри XIX століття — роботи художників школи Утагава.
У той час, як з’являються доволі успішні спроби трансформувати радянський простір і замінити його українським духом, є потреба також у створенні принципово нових культурних центрів, галерей, музеїв.
— Є абсолютно унікальний «PinchukArtCenter», біля якого стоїть черга молодих людей з дев’ятої ранку. В Києві давно не було таких черг. Будується також «Арсенал», — перелічує Олексій Титаренко. — Я мистецтвознавець і можу сказати, що Український дім енергетично не дуже приємний, офіціозний, холодний, імперський. Але тут зараз працюють абсолютно інші люди. Директор тут розгорнула таку бурхливу діяльність — можливо, з відтінком офіціозу, але дуже масштабно. І художники вже це місце потроху полюбили, бо тут є життя. Їх сюди запустили, як кішок. Я вже теж звик. В музеї Леніна я не був жодного разу, а зараз я тут буваю доволі часто, і тут дійсно кипить життя. А могло бути навпаки. Скажімо, в муніципальній галереї «Лавра», яка, по ідеї, є міською галереєю, немає такої, як Наталя Заболотна, і тому вони здають цю площу в оренду. І один чи два рази на рік роблять щось — тільки для відмазки.
Для відвідувачів виставка, присвячена 15-річчю Українського дому, відкрита з 16 до 20 квітня 2008 року з 10 до 19.

+++

«Хрещатик»
Хранителька духу

16.04.08

Директорка Українського дому Наталія Заболотна підвела своє дітище до 15-річчя

Учора із запізненням на півроку Український дім відсвяткував 15-річчя від дня офіційної зміни статусу — з державного Музею Леніна на недержавний культурно-просвітницький осередок з виразною національною програмою. Сьогоднішня господиня Дому Наталія Заболотна собі і своїм колегам запізнення вибачила заздалегідь — надто щільний в Українського дому останнім часом графік виставкових та ярмаркових імпрез.
Наталія Заболотна очолює Український дім майже п’ять років. Саме з її ім’ям пов’язані найгучніші заходи, що нині асоціюються із добре знаною киянам будівлею на Європейській площі: щорічні художній та скульптурний салони, книжкові ярмарки до Дня захисту дітей та на святого Миколая, регулярні благодійні акції та виставки робіт різноманітних конкурсів. До слова, вже цього року перелік мистецьких заходів у стінах Українського дому збільшиться — у вересні тут планують провести перший антикварний салон.

До дискусій з приводу зовнішніх змін надто тенденційної, на думку багатьох, споруди сьогоднішня директорка Українського дому ставиться доволі скептично. Недарма постійно наголошує, що Український дім творять не архітектурні витівки, а насамперед український дух. І аби не бути голослівною, до ювілею пані Наталія разом із колегами підготувала грандіозну виставку робіт Марії Приймаченко. Серед 150 зібраних тут експонатів є картини з персональних колекцій Василя Вовкуна, Едуарда Димшица, Олега Пінчука, Костянтина Бондарєва. Спеціально для тих, хто хоче згадати новітню історію Українського дому, працює виставка афіш — усі значущі культурні події на одному з найжвавіших майданчиків столиці задокументовано тут із календарною точністю.
Який дім найбільш український?

Лев ГНАТЕНКО, народний депутат V скликання:

– Театр імені Івана Франка. Я часто відвідую спектаклі і дуже люблю класику. А ось Києво-Печерська лавра, хоча вона й є святинею, стала комерційнішою, порівняно з минулими десятиріччями. Відпочити душею я ходжу в афганську церкву і до могили, де поховані афганці.

Олена ШОПТЕНКО, чемпіонка світу з десяти танців, переможниця “Танців з зірками”:

– На території Києво-Печерської лаври є музеї, в яких експонують різні елементи української культури. Я була на одному з вечорів, на якому мені за старою традицією ще й поворожили. Саме тут вдалося доторкнутися до національної культури!

Михайло ЯКОВЧУК, депутат Київради:

– Золоті ворота, Софія Київська – це символи культури, звідки йде наше коріння. Будинок із химерами, музеї на вулиці Терещенківській. Я виріс у Києві, і з усіма цими місцями пов’язані певні спогади.

Ірма ВІТКОВСЬКА, актриса (серіал “Леся+Рома”):

– Напевне, театр імені Франка, будинок Спілки письменників, Софія Київська. Інші такі яскраві важко назвати. Якщо ж брати територію ширшу, то духом українського сповнена і Михайлівська площа, Андріївський узвіз, Володимирська гірка. А ось Український дім і досі в мене асоціюється з музеєм Леніна!
+++

УРОЧИСТОСТІ З НАГОДИ ЙОГО 15-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ (УКРІНФОРМ)
15.04.08, Валентина Пащенко
В Українському домі сьогодні відбулися урочистості з нагоди його 15-річного ювілею. “Український дім є важливим культурним і діловим центром нашої країни, в якому проводяться численні заходи національного та міжнародного значення. Щороку його відвідують десятки тисяч українців та зарубіжних гостей. Завдяки масштабним мистецьким акціям, які репрезентують багатство культурних надбань нашої батьківщини, Український дім став справжнім осередком національної духовності”, - наголошується у привітанні Президента України Віктора Ющенка. Його зачитав під час урочистостей керівник Головної служби гуманітарної політики та з питань збереження національного культурного надбання Секретаріату Президента Олександр Биструшкін.
“Ми всіляко прагнемо, щоб в Українському домі витав український дух. Саме на це спрямовані всі представницькі форуми та мистецькі акції, які в ньому відбуваються, зокрема й такі масштабні проекти, як “АРТ-Київ” та “Великий скульптурний салон”, - підкреслила директор Українського дому Наталія Заболотна.
Про те, як Музей Леніна поступово перетворювався на Український дім, розповіла його генеральний директор у 1993 - 98 рр, народна артистка України Лариса Хоролець. За її словами, саме тут, зокрема, відбулися перші виставки і симпозіуми, присвячені темі Голодомору 1932-33 рр, було створено “Кобзарську світлицю”.
Перший Президент незалежної України Леонід Кравчук поділився спогадами про урочисте відкриття цієї споруди 25 років тому. “А нині тут - Український дім, який став важливою одиницею духовного життя України”, - зазначив Леонід Кравчук.
З нагоди свята Українського дому було відкрито кілька цікавих виставок з його фондового зібрання. Це, зокрема, великі експозиції живопису, де представлено півтори сотні творів митців української школи, переважна більшість яких є народними і заслуженими художниками СРСР і УРСР; виставка графіки середини ХІХ - ХХ століть; унікальні колекції і