Шедеври під ковпаком у «картинної мафії»
Більшість крадіжок з українських музеїв здійснюються на замовлення «чорних» колекціонерів. Багато викрадених картин назавжди зникають у їхніх підпільних приватних колекціях…
Дедалі частіше доводиться чути про пограбування музеїв, церков та приватних колекцій. Тернопіль, Одеса, Севастополь, Яготин, родина Марії Приймаченко, тепер-от унікальний сільський музей в Пархомівці поблизу Харкова… Утім, знаючи становище наших музеїв, дивно було б, якби зловмисники цим не скористалися. Безцінні твори мистецтва часто-густо висять у приміщеннях без сигналізації та охорони. Заходь, хто хочеш – бери, що хочеш…
Кримінальні хроніки
«Найсвіжіша» спроба пограбування сталася 26 жовтня цього року у єдиному на просторах СНД сільському музеї світового значення – Пархомівському історико-художньому музеї Червонокутського району Харківської області, заснованому сільським учителем Афанасієм Лунєвим. Цей ентузіаст зумів зібрати у сільському шкільному музеї оригінали Левітана, Васнєцова, Кандінського, Малевича, Піссарро, Ренуара, Гогена, Сезанна, Матісса…
Грабіжників було двоє, вони прийшли до музею серед білого дня і навіть встигли зняти дві картини – «Портрет сера» Ван Дейка і «Портрет раввина» Рембрандта. Охоронці не дали зловмисникам винести шедеври, щоправда, одного було побито, а іншого, 52-річного співробітника музею Валерія Москаленка, серйозно поранено в голову (згодом він помер у лікарні). Ще одна куля пошкодила полотно Рембрандта. Досі незрозуміло, чи були картини, які намагалися викрасти, оригіналами чи копіями. Цікаво, що в 1987 році з цього ж музею було викрадено 35 робіт відомих майстрів, які й досі не знайдені. Тоді після пограбування музей набув статусу філії Харківського художнього музею, але через 20 років досвід показав, що потрібні інші, більш дієві, механізми захисту.
На початку квітня 2007 року з Тернопільського обласного художнього музею було викрадено перлину музейної експозиції – роботу Івана Рєпіна «Український пейзаж», вартість якої, за різними оцінками, сягає від одного до трьох мільйонів доларів. У музеї, де зберігався безцінний твір, на той час вже кілька місяців було відключено сигналізацію – за несплату. Картину розміром 20 на 40 сантиметрів винесли серед білого дня, відвернувши попередньо увагу співробітників музею. Цікаво, що кілька років тому з цього ж таки музею викрали картину Івана Шишкіна «Лісовий цвинтар». Доля картини досі не відома. Цілком можливо, що перше вдале пограбування надихнуло злочинців на подальші «подвиги». Цікаво тільки, чому викрадення картини Шишкіна не надихнуло Міністерство культури на адекватні дії із захисту решти шедеврів, що зберігаються в цьому, а також в інших музеях?
Трохи раніше, у квітні 2006 року, Україна дізналася про скарби національної культури, що зберігалися у картинній галереї містечка Яготин на Київщині. Мабуть, якби не зухвале пограбування, то про цю галерею і далі знало б вузьке коло мистецтвознавців та музейників. 33 картини класиків українського живопису, у тому числі найвідоміших і «комерційно привабливих» – М.Глущенка, Т.Яблонської, С.Шишка, І.Їжакевича, В.Забашти, М.Хмелька, В.Непийпива – були викрадені з галереї, у якій взагалі не було жодної сигналізації. На це у музею просто не було грошей. На щастя, вже буквально за два місяці майже усі картини були знайдені у Хмельницькій області і повернуті в музей, але це стало можливим лише завдяки самовідданості наших правоохоронців, які без жодного фінансування пошуків власним коштом їздили у відрядження по всій Україні, аж поки не знайшли викрадене. Цікаво, що після пограбування одразу знайшлися кошти на систему сигналізації. Утім, до яготинської історії ми ще повернемося.
Два з половиною роки тому, у червні 2005 року від «шанувальників» мистецтва постраждав Одеський художній музей. Злочинцям навіть не довелося особливо напужуватися – вони вийняли скло з вікна і через грати дісталися до картини Айвазовського «Морський пейзаж». На щастя, картину вдалося швидко знайти – і все через легковажність злочинця. Крадій просто подорожував автомобілем по Кіровоградській області, сховавши вкрадену картину під сидіння. Правоохоронцям справді пощастило, адже тоді вони викрили ціле злочинне угруповання, яке грабувало музеї й антикварні магазини не лише в Україні, але й у Росії, Польщі, Італії, Франції та Швейцарії. Загалом, на їхньому рахунку 20 музейних пограбувань.
А у вересні 2005 року з Севастопольського художнього музею ім. Крошицького викрали картину відомого російського художника-передвижника Василя Полєнова «Монастир над рікою» 1898 року. Цікаво, що крадіжку навіть помітили не одразу, а лише випадково під час екскурсії, коли на місці оригіналу картини було виявлено кольорову ксерокопію картини, що спокійнісінько висіла в рамі на стіні.
Так от, правоохоронці, які затримали організовану злочинну групу, що пограбувала Одеський художній музей, з’ясували причетність групи і до інциденту у Севастополі. Тоді ж було з’ясовано, що викрадення здійснюються на замовлення для продажу на чорному ринку. Злочинці збували шедеври усього лише за 5% ринкової вартості картин.
Тоді ж, улітку 2005 року пограбували дім сина української народної майстрині Марії Приймаченко, зв’язавши і побивши дружину та сина господаря – сина майстрині Федора Приймаченка, і викравши понад 100 картин художниці, кожна з яких коштує близько 5-6 тисяч доларів. На думку Федора Приймаченка, навів грабіжників хтось із місцевих. До слова, колекція ніяк не охоронялася – безцінні картини зберігалися просто під ліжком. Проблему вирішив особистим втручанням Президент, своєю спеціальною вказівкою піднявши на ноги усю міліцію на чолі з тодішнім міністром Юрієм Луценком. Вже менше, ніж за два місяці, у серпні 2005-го, 77 з понад ста картини було знайдено і повернуто господарям.
Ще гірше ведеться українським архівам, які зберігають десятки тисяч безцінних за своїм значенням документів. Мистецтвознавець Дмитро Горбачов каже, що порівняно з масовістю архівних крадіжок, музейні крадіжки є епізодичними: «В 90-х роках архівістам взагалі нічого не платили. Це пішло ще зі сталінських часів. Сталін боявся архівів, оскільки розумів, що кожний архівний документ – це компромат на комуністичну партію. Стежив, щоб туди розумні і діяльні люди не потрапляли, і тому призначив такі малі зарплати, що працювати в архіви могли погодитися тільки ті, хто більше нічого не міг робити – неповноцінні, каліки. Музейникам теж платили дуже мало. Пам’ятаю період, коли нам просто нічого не платили – люди голодували в буквальному розумінні цього слова. Тому архівних працівників все підштовхувало до того, щоб якось заробити.»
Чому можлива крадіжка безцінних полотен?
Загалом, за останні кілька років в Україні скоєно близько 3000 крадіжок культурних цінностей. З них розкрито лише близько 40%. Поширення цього процесу набуває лавиноподібних темпів, і наведені вище приклади представляють лише частину злочинів. Утім, ці приклади красномовно засвідчують кілька виразних тенденцій.
Експерти одностайні у переконанні, що усі пограбування здійснюються на замовлення. Переважно йдеться про «чорних» колекціонерів. Нагадаємо, що чорний ринок творів мистецтва непохитно посідає четверту сходинку у переліку найприбутковіших сфер бізнесу – після наркотиків, зброї і відмивання грошей). Кричуща злиденність українських музеїв, які не мають грошей ані на сигналізацію, ані на нормальну охорону, призводить до того, що твори, ринкова вартість яких коливається від сотень тисяч до мільйонів доларів, стережуть пенсіонери, яким заробляють собі добавку до мізерної пенсії.
Віра Виноградова, директор Музею західного та східного мистецтва ім.Ханенків говорить: «Великі крадіжки не проходять без участі серйозного замовника і людей, близьких до музею, адже потрібно знати систему роботи музею і план розташування картин». Те, що пограбування зазвичай здійснюються за «наводкою», підтверджує і мистецтвознавець Дмитро Горбачов: «Пам’ятаю, як у 80-х роках я вперше у своїй практиці зіткнувся з пограбуванням великої приватної колекції Чудновського в Ленінграді. Раніше таких випадків не було, тож колекціонер просто пустив кількох людей, які прийшли за чиєюсь рекомендацією, щоб показати свою колекцію авангардистів. У тій колекції були і такі майстри, як Малевич і Шагал. Після оглядин Чудновський вийшов з цими людьми і ставив квартиру на сигналізацію – подзвонив у міліцію і сказав, що виходить. Але перед тим, як двері зачинилися, колекціонера заштовхнули назад до квартири, зв’язали і стали зрізати картини – за планом (!), який їм хтось дав. Та злочинцям не пощастило. напередодні господар перевісив картини, чого наводчик, очевидно не знав. Наступного дня колекціонер зняв усі найцінніші твори, відвіз до Ермітажу і здав на депозит. Коли про цей випадок дізналися колекціонери в Києві, то усі власники «шагалів» одразу продали свої шедеври – зрозуміли, що тримати їх у себе стало небезпечно.
Український колекціонер Ігор Диченко теж раніше тримав свою колекцію вдома, а зараз зберігає її у музеї. До нього теж вдиралися грабіжники, але на той момент він вже здав колекцію на депозит у київський музей. Грабіжники цього не знали і від розчарування побили колекціонера».
Стіни музею можуть стати чудовим прихистком для приватних колекцій, але тільки у випадку надійної охорони, а цим можуть похвалитися одиниці . Незахищеність більшості музеїв, навпаки, є приманкою для грабіжників.
Музеї борються з гіпотетичними крадіжками навіть хитрістю. Скажімо, київський Музей Шевченка, за чутками, експонує водночас і оригінали, і копії робіт художника, і лише одиниці втаємничених знають, де оригінал, а де копія.
Хоча, як свідчить досвід, на хитрощі з використанням копій можуть піти і грабіжники. Якщо оригінал заміняють на якісну копію, то таку крадіжку нерідко можуть виявити лише випадково і через багато років.
Інша тенденція, що сьогодні ставить під удар провінційні музеї, – стрімке подорожчання соцреалізму. Попит на роботи українських майстрів радянського періоду росте шаленими темпами, і, безумовно, найзручніше «поживитися» такими роботами в провінційних музеях, де немає сигналізації і повноцінної охорони. До речі, пограбування в Яготині, де викрали 33 роботи майстрів радянського періоду, було, хоч і найгучнішим, але лише одним з цілої серії крадіжок з музеїв на Київщині. До того було шість пограбувань музеїв в області (у Василькові, Обухові), про які широка громадськість майже нічого не знає. А ще були Чернігів, Полтава, Чугуїв. Експерти сходяться на думці, що у всіх цих випадках діяла організована «картинна мафія», за якою стоять багаті і впливові колекціонери, що спеціалізуються на соцреалізмі. Деякі фахівці навіть пророкують, що така тенденція може стати смертним вироком для регіональних музеїв, колекції яких формувалися саме в той період і саме роботами майстрів соціалістичного реалізму.
Музеї у провінції здебільшого не мають коштів не лише на сигналізацію та повноцінну охорону, а навіть на фотографування своїх експонатів. Це означає, що у разі, якщо викрадену картину раніше ніде не публікували, то у фондовій документації не залишиться навіть зображення роботи. І як в такому випадку заявляти картину в розшук?
Мабуть, саме тому злочинці, які пограбували картинну галерею в Яготині, не взяли картин Катерини Білокур. Музейники вважають, що роботи майстрині надто добре відомі і впізнавані, тож викрадачі просто побоялися їх брати.
Утім, грабіжники сьогодні явно не гребують і гучними іменами. Якщо ж картина достатньо відома і описана принаймні в каталогах, її обов’язково заявлять у розшук, тому «світити» таку картину на аукціоні нереально – вона перебуватиме у довічному розшуку, в тому числі й міжнародному. Отже, йдеться лише про замовлення для приватної колекції. Виходить, що колекціонер просто заховає шедевр від сторонніх очей, щоб потай ним милуватися?
Такий сценарій цілком реальний, стверджує Віра Виноградова, адже колекціонування – пристрасть, чимось схожа на наркотичну залежність, з усіма «побічними» ефектами. Утім, не варто думати, що українське надбання просто перекочовує з музейних у приватні колекції українських чорних колекціонерів. Наші кордони сьогодні абсолютно «прозорі» для контрабанди – картину можна легко сховати чи просто дати хабара митникові і спокійнісінько вивезти за кордон.
«Хто винен» і «що робити»?
Потрібні кардинальні заходи для покращення жалюгідного стану українських музеїв, інакше ми й далі дізнаватимемося з кримінальної хроніки про чергове пограбування чергового музею, після чого держава буде «знаходити» кілька тисяч гривень на сигналізацію та професійну охорону. До того ж, схоже, що пограбування стають усе зухвалішими. Для такої роботи залучають рецидивістів з солідним стажем «відсидки», які приходять серед білого дня і не схильні до церемоній. Хто в такому випадку повинен нести відповідальність за загибель людини, як це сталося у випадку з музеєм у Пархомівці?
Фахівці твердять – методи захисту безцінного національного надбання не потребують мільйонів з державної скарбниці. Також вони не вимагають винаходити велосипед – усе вже давно придумано і діє в цивілізованому світі. Навіть наші сусіди – Росія і Білорусь у цьому контексті знаходяться у значно кращому становищі.
Росіяни публікують перелік усіх викрадених творів у журналі «Мир музея». У Росії також існує зведений електронний каталог антикваріату і каталог ікон. Та й у правоохоронних органах росіяни мають окремий відділ, який займається виключно крадіжками культурних цінностей, у нас же цим «між іншим» займається відділ розкриття майнових злочинів Департаменту карного розшуку, і за крадіжку картини Рембрандта злодій відповідатиме за тією ж статтею, що й за крадіжку, скажімо, автомобіля.
Що ж до Білорусі, то система обліку та захисту культурних цінностей тут – чи не найкраща в СНД. Варто лише сказати, що з 2008 року музеї країни в обов’язковому порядку мають повністю перейти на автоматизований електронний облік.
Найперше, що має бути зроблено для запобігання крадіжкам – укладення зведеного каталогу усього, що належить до державного музейного фонду. Тоді у випадку крадіжки інформація про викрадений твір миттєво потрапляє до правоохоронних органів і картина оголошується в розшук. Ми ж до цього елементарного в принципі кроку ще й близько не підійшли, незважаючи на те, що існує постанова Кабінету міністрів ще від 1998 року про створення єдиного реєстру культурних цінностей. Для реалізації цього механізму потрібна спеціальна комп’ютерна програма. І справа це не така вже й коштовна, але вимагає суттєвих організаційних зусиль, які повинно ініціювати і очолити Міністерство культури. Потрібна, як кажуть, політична воля. А її, власне, й нема.
Ну і, безумовно, потрібна сигналізація, відеонагляд, охорона. А для цього – збільшення фінансування музеїв. Сьогодні його часто не вистачає навіть на зарплатню працівникам. В Україні діє 400 музеїв, підпорядкованих Міністерству культури, 350 – Міністерству освіти, понад 100 – Міністерству оборони та іншим відомствам. Відповідно, йдеться і про центральний, і про місцеві бюджети. І знову ж таки, реалізація такого проекту впирається в Міністерство культури, яке опікується усіма без винятку музеями України.
Ну і останнє – страхування. За словами Віри Виноградової, це не під силу навіть найвідомішим українським музеям: «У нашому музеї картин, дешевших, ніж півмільйона доларів, немає. Уявіть собі, скільки коштуватиме страхування. Коли ми вивозимо картини на закордонні виставки, то їх страхує приймаюча сторона. На Заході практично усі колекції застраховані, причому і приватні, страхування у яких здійснює власник, і державні, страхування для яких фінансується державним коштом».
Що ж до захисту приватних колекцій, то тут варто звернути увагу ще на один момент. Віра Виноградова ділиться спостереженнями: «Ми зараз готуємо до видання «Записки Ханенка» з приводу його пристрасті до колекціонування. Із цих записок стає зрозуміло: настає час, коли колекціонер втомлюється від своєї колекції і у нього з’являється необхідність показати картини людям»…
І у цьому контексті дуже цікавою виглядає ідея створення музею приватних колекцій, який би дав дах над головою, а також і можливість експонувати приватні зібрання багатьом українським колекціонерам. Тим більше, що чимало з них готові поділитися з людьми своїми шедеврами, що, зокрема, другий рік поспіль засвідчує фестиваль «АРТ-Київ».
А як у них?
Федеральне бюро розслідувань США свого часу оприлюднило список 10 найгучніших злочинів у сфері мистецтва, розраховуючи на допомогу громадськості в пошуку безцінних шедеврів, повідомляє NEWSru. Тільки два з них удалося розкрити.
Географія найгучніших злочинів охоплює простір від Бостона до Багдада. Викрадення творів мистецтва стало прибутковим бізнесом, втрати від якого становлять приблизно 6 млрд. доларів на рік.
За словами заступника глави ФБР Криса Свекера, викрадені твори мистецтва оцінюються фахівцями у 600 млн. доларів. Водночас як культурна спадщина людства ці шедеври є безцінними.
До речі
Десять найгучніших викрадень творів мистецтва у світі:
1. 7-10 тыс. артефактів, викрадені з музеїв Іраку, 2003.
У березні-квітні 2003 року в ході військового конфлікту іракські культурні установи й археологічні центри зазнали величезних втрат. Було викрадено тисячі безцінних історичних експонатів. Велика кількість експонатів, викрадених, зокрема, з Національного музею Іраку, було повернуто, однак дотепер близько 7-10 тис. експонатів значаться в розшуку.
2. Крадіжка 12 картин з Isabella Stewart Gardner Museum у Бостоні, 1990.
У березні 1990 року музей у Бостоні був пограбований двома невідомими. Злодії викрали твори мистецтва вартістю 300 млн. доларів. Серед них – картини Вермеєра, Рембрандта, Едуарда Мане, Говарда Флінка та інших майстрів.
3. Крадіжка з Національного музею Швеції двох картин Ренуара і картини Рембрандта, 2000.
У грудні 2000 року троє чоловіків увійшли в Національний музей у Стокгольмі. Один злочинець направив автомат на охорону, тоді як двоє інших грабіжників вирізали з рам три картини вартістю 36 млн. доларів.
З “Автопортретом” Рембрандта й картинами Ренуара “Юна парижанка” і “Розмова із садівником” злочинці зникли. Картина “Розмова із садівником” була знайдена пізніше поліцією в ході рейду по боротьбі з наркоторговцями – картина була в мішку з марихуаною.
У ході слідства було затримано кілька осіб. Дві інші картини були повернуті поліцією в 2005 році.
4. Крадіжка картин Эдварда Мунка “Мадонна” і “Крик” з музею Мунка в Осло, 2004.
Безпрецедентне збройне пограбування музею Мунка сталося 22 серпня 2004 року. Озброєні грабіжники увірвалися в музей посеред білого дня, коли там було повно відвідувачів, зірвали картини зі стін, вибігли з будинку, сіли в автомобіль Audi чорного кольору й зникли. За словами охоронців, під час нальоту один із злочинців тримав їх під прицілом. Рами від полотен були пізніше знайдені в іншій частині міста, полотна з них були вирізані.
“Крик” є однією з найвідоміших картин у світі. Едвард Мунк написав чотири версії цього сюжету, першу з них – у 1893 році.
5. Крадіжка золотої “сальєри” Бенвенуто Челліні з Віденського історико-художнього музею, 2003.
У травні 2003 року злодії рано-вранці по драбині проникли на другий поверх музею, розташованого в центрі Відня, і винесли найдорожчу у світі сільничку – алегорію Води й Землі – мініатюрний шедевр XVI ст., розбивши скляний ящик, у якому вона зберігалася.
“Сальєра” була єдиним золотим витвором знаменитого італійського майстра. Вартість викраденого шедевра становить 55 млн. доларів. Маленький шедевр поліція знайшла в січні 2006 року в лісах Нижньої Австрії завдяки інформатору, якого також підозрюють у причетності до злочину.
6. Крадіжка картини Караваджо “Різдво зі Святими Франциском і Лоренцо” в Палермо, 1969.
У жовтні 1969 року два злодії увійшли на вівтар церкви Святого Лоренцо в Палермо і вирізали картину “Різдво” з рами. Експерти оцінили шедевр у 20 млн. доларів.
У 2003 році полотно було знайдене. Як з’ясувалося, 33 роки картина прикрашала віллу ватажка сіцилійської мафії Джерландо Альберті.
7. Крадіжка скрипки Страдіварі із приватної колекції в Нью-Йорку, 1995.
У жовтні 1995 року із квартири відомої скрипальки Эріки Морини була викрадена скрипка Страдіварі вартістю 3 млн. доларів. Інструмент був зроблений великим майстром Антоніо Страдіварі у 1727 році.
8. Крадіжка двох картин Вінсента ван Гога із музею Ван Гога в Амстердамі, 2002
У грудні 2002 року із музею Ван Гога в Амстердамі були викрадені дві відомі картини художника – “Церква в Ньюніні” і “Берег біля Шевенингене”, вартість яких сягає 30 млн. доларів.
Крадіжка була виявлена перед відкриттям музею. З’ясувалося, що зловмисники залізли до приміщення через дах будинку. У грудні 2003 року голландська поліція заарештувала у цій справі двох чоловіків, однак картини так і не були знайдені.
9. Крадіжка картини Сезанна “View of Auvers-sur-Oise” з галереї в Оксфорді, 1999.
31 січня 1999 року під шум фейєрверків, якими супроводжувалося святкування нового тисячоріччя, грабіжник увірвався в музей у Оксфорді й викрав пейзаж Сезанна. Полотно оцінюється в 3 млн. доларів.
10. Крадіжка картини Леонардо да Вінчі із замка в Шотландії, 2003.
У серпні 2003 року полотно великого Леонардо да Вінчі вартістю 50 млн. доларів зникло із замку Друмланріг у Шотландії. Шедевр “Мадонна з веретеном” був викрадений у одного з найбагатших землевласників Шотландії, герцога Бакклю.
У злочині підозрюють чотирьох осіб. Двоє з них проникли в замок під виглядом туристів і винесли картину, ще двоє їхніх спільників чекали на білому Volkswagen Golf.
Картина «Мадонна з веретеном» була написана Да Вінчі для секретаря короля Франції Флорімонда Роберта у 1501 році. На полотні зображено Мадонну з дитям, що грається веретеном у вигляді розп’яття.
Роксолана Галич, “АРТ-Ukraine”
Читайте також у розділах: "АРТ-UKRAINE", Новини