Зображення Христа, що шокували світ
У кінці цього року (точна дата народження невідома) виповнюється 510 років із дня народження Ганса Гольбейна-молодшого (1497- 1543) – одного з найвідоміших художників Європи – автора шокуючої картини «Христос у домовині».
А головна нагорода 52-ої Венеціанської бієнале дісталася 87-річному аргентинцеві Леону Феррарі, авторові не менш шокуючого об`єкту, що зображає Христа, розіп’ятого на американському бомбардувальнику.
Ганс Гольбейн та «Христос у домовині»
Виходець із династії художників, Ганс Гольбейн навчався в Аухсбурзі, на півдні Німеччини, довгий час працював у Базелі, а потім переїхав до Лондона і став придворним портретистом короля Генріха VIII. Він створив унікальну портретну галерею своїх сучасників. Йому позували відомі вчені, філософи, дипломати, серед яких гуманісти Еразм Роттердамський, Томас Мор, Вільям Уорхем, математик Ніколас Кратер та багато інших.
Проте для багатьох його ім’я асоціюється зовсім не з портретним живописом.
„Христос у домовині” (1521) – довге і надзвичайно вузьке полотно розміром 30 х 200 см, написане Гансом Гольбейном-молодшим, – є одним із найвідоміших шедеврів Художнього музею в Базелі. Повнота зображення змарнілого, тлінного тіла Христа близько трьох із половиною сотень років слугує потужним магнітом для прихильників мистецтва, це об’єкт устремлінь для тисяч і тисяч прочан з усього світу, а також шокуюче одкровення для пересічного громадянина…
Своєрідним відкриттям це полотно стало для класика світової літератури Федора Михайловича Достоєвського. Діаметрально протилежні емоції одночасно – жах і захоплення – пережив письменник, споглядаючи творіння пензля Ганса Гольбейна-молодшого. Пізніше ці переживання знайдуть своє відображення у романі „Ідіот” – із тією повнотою та глибиною опису, котра притаманна манері саме цього письменника. Роман є невід’ємною частиною світового літературного процесу і, як недивно, слугує підґрунтям для аналізу картини, оскільки багато хто з мистецтвознавців сприймає твір Гольбейна через призму роману Достоєвського.
Сам письменник познайомився з цією картиною у 1867 році, хоча, як стверджують критики, інформація про знамениту картину Гольбейна та цікавість до неї зародилася ще з моменту заочного знайомства через опис у „Письмах русского путешественника” Миколи Карамзіна. Достоєвський ніколи нікому не говорив про свої враження від картини.
Про те, що картина справила на нього сильне враження, відомо тільки зі „Щоденника” дружини Достоєвського, Анни Григорівни, яка разом із письменником оглядала експозицію Базилівського художнього музею.
„Картина справила на Федора Михайловича гнітюче враження, і він зупинився перед нею, мов уражений… На його стурбованому обличчі був той переляканий вираз, який мені неодноразово траплялося помічати в перші хвилини нападу епілепсії”, – зазначає Анна Григорівна. Далі, у тому ж „Щоденнику”, ми знаходимо її спогади про власні враження: „Твір, який у мене викликав просто жах, а Федю так вразив, що він назвав Гольбейна найкращим художником і поетом. Зазвичай Ісуса Христа зображують після його смерті зі стражданням на обличчі, але з тілом, зовсім не замордованим і не спотвореним, як насправді було. Тут же представлений він із тілом худим, кістки та ребра видно, руки й ноги з глибокими ранами, розпухлі й дуже посинілі, як у мерця, що вже почав гнити. Обличчя теж страшенно змарніле, з очима напіввідкритими, які вже нічого не бачать і нічого не виражають. Ніс, рот і підборіддя посиніли; взагалі, це до такої міри схоже на справжнього мерця, що мені здалося, я не наважилася б залишитися з ним в одній кімнаті. Припустимо, це вражаюче точно, але, це зовсім не естетично і в мені пробудило одну тільки відразу і якийсь жах. Федя ж захоплювався цією картиною…”
До того ж, за словами Анни Григорівни, Достоєвський, прагнучи розгледіти картину більш детально, став на стілець, оскільки полотно знаходилося в другому ряду над трьома іншими Гольбейновими картинами, так що глядач дивився на нього знизу ввгору. До речі, під таким же кутом на нього дивляться герої роману Достоєвського „Ідіот”.
„Коли дивишся на цей труп замордованої людини, то народжується єдине особливе і цікаве запитання: якщо точно такий труп (а він обов’язково мав бути точно таким) бачили всі учні його, його головні майбутні апостоли, бачили жінки, що ходили за ним і стояли біля хреста, всі, хто вірував у нього і боготворив його, то яким чином могли вони повірити, дивлячись на такий труп, що коли така жахлива смерть і так сильні закони природи, то як побороти їх?..
…Картиною цією немовби виражається це поняття темної, нахабної безглуздо-вічної сили, якій усе підпорядковано… Ці люди, що оточували померлого, яких тут немає жодного на картині, мали відчути великий сум і сум’яття в той вечір, що роздробив всі їхні надії і майже що вірування. Вони мали розійтися у величезному страху, хоч і несли кожний у собі величезну думу, яка ніколи не могла бути від них відокремлена. І якщо б цей самий учитель міг побачити свій образ напередодні страти, то чи так би сам він зійшов на хрест і так би помер, як зараз?”
І, дійсно, коли дивитися на картину знизу вгору, то волею-неволею можна побачити „справжнього мерця”. Проте при прямому спогляданні враження змінюються. Тіло здається надзвичайно напруженим. М’язи наче затверділи в якомусь неймовірному зусиллі. Занадто піднята над площиною кришки гробу шия, за якою видніється зеленувате світло, поворот голови, прикриті очі створюють враження динамічності й надають картині руху. А зелене світло як тло, на котрому зображена фігура Христа – енергії, що пронизує морок, є символом життя, надії на воскресіння.
У сучасній експозиції картина знаходиться приблизно на рівні обличчя дорослої людини. Тобто відвідувачі Художнього музею в Базелі бачить її так, як вона мала розміщуватися за задумом Гольбейна, і так, як бачив її Достоєвський, стоячи на стільці.
Можливість іншого бачення, не лише експозиційно, дає ключ до розуміння знаменитої фрази Мишкіна: „Та від цієї картини у когось ще й віра може пропасти”. Тобто момент віри і зневір’я залежить, перш за все, від персональних якостей того, хто сприймає, хто знаходиться перед картиною.
Безжалісно реалістична майстерність Гольбейна, позбавлена релігійних догм, не межує з безбожжям – вона, вочевидь, дає можливість побачити дещо інше в тому, що є, на перший погляд, очевидним і однозначним. Побачити і повірити всупереч очевидному.
І ще про зображення Христа
Зображення Христа мало магічний вплив не лише на Достоєвського. Дехто вважає, що воно впливало й на світову історію. Ось як газета «Corriere della Sera» описує появу зображення Христа на Туринській плащаниці: «Він не міг повірити своїм очам. Коли в темряві кімнати для проявлення фотоплівки при слабкому світлі червоного ліхтаря на скляній пластині стало проявлятися обличчя Ісуса Христа, адвокат Секондо Піа, фотограф-аматор із Турина, був уражений до глибини душі. Звертаючись до свого помічника, він сказав: “Varda, Carlin, se sossì a l’è nen un miràco!” (Подивися, Карліне, це справжнє диво!”). Це справді здавалося дивом. На вперше сфотографованому за допомогою потужного електричного світла простирадлі, яке жителі П’ємонта багато століть називали Плащаницею, виднілися обриси тіла, які раніше неможливо було побачити неозброєним оком. У темній кімнаті, на негативі фотографії зненацька чітко виявився позитив: це була фігура чоловіка з довгими волоссям і бородою, з ранами на руках і ногах. Через дев’ятнадцять сторіч історії християнства нові технології дозволили побачити трагічні події, що відбувалися на Голгофі.
Це сталося 25 травня 1898 року. Піа одержав особисту пропозицію короля Умберто I сфотографувати Плащаницю й виставити фотографію для огляду в рамках урочистого святкування 50-річчя Альбертинского статуту (конституційний закон 1848 року, прийнятий у Королівстві Сардинія, що після об’єднання країни ліг в основу італійської конституції. – Ред.). Але хто міг очікувати такого повороту подій – фотографічної появи Ісуса? Новина миттєво облетіла місто, і процесія прочан потягнулася до студії Піа. Саме тоді Плащаниця почала свою сучасну історію, історію культового предмета, унікального у своєму роді: разючий синтез тіла й зображення, відбитка й портрета, древня реліквія й сучасна фотографія.
Богоявлення 1898 року стало знаменною подією, оскільки тема зображення тіла Христа була такою ж давньою, як і саме християнство. Життя Христа проходило в єврейському середовищі, де домінувала заборона на зображення божества. Релігія Писання – монотеїзм – стала релігією без ідолів. Але чудесне втілення бога в людському тілі, міркували перші християни, призвело до скасування заборони на зображення. У перші століття існування християнства в іконографічних зображеннях Ісуса переважала обережність: замість безпосереднього образу чоловіка з бородою або без бороди, живого чи розп’ятого створювалися алегоричні зображення Доброго Пастиря й Учителя. Віра в існування “образу” Христа поширилася в Європі лише на початку VI століття.
У Середньовіччя прославився плат з образом Христа: він став головним об’єктом поклоніння прочан, які прямували в Рим. Ця реліквія зникла в XVI столітті, хоча дехто впевнений, що цей образ зберігається в Соборі святого Петра. Вражаючий образ Христа можна побачити на полотнах одного з великих іспанських художників XVII століття Франсиско де Сурбарана. Він більше як християнин, а не як художник, відчув потребу звернутися до Плащаниці, щоб зобразити Христа і його страждання. Протягом усієї своєї довгої кар’єри він малював у манері “тромплей” (обман зору) святий образ на простирадлі і щоразу інтерпретував його по-різному, залежно від того, посилювалися чи послаблювалися позиції церкви.
Цікаво, що на картині “Святий лик” (1631) де Сурбаран зобразив саме те, що побачив фотограф Піа в Турині 1898 року: серед фалд тканини чітко вимальовуються риси Христа.
Христос на бомбардувальнику
Сьогодення також дає нам нові зображення Христа. Деякі з них знаходяться на межі фолу, а деякі й за межею.
Так головна нагорода на 52-ій Венеціанській бієнале дісталася 87-річному аргентинцеві Леону Феррарі, авторові об`єкту, що зображає Христа, розіп’ятого на американському бомбардувальнику.
До речі, Україна, не зважаючи на гучні обіцянки чиновників від мистецтва, на цьому форумі жодної нагород не отримала. Може варто було звернутися до теми Христа?
Підготувала Тетяна Калита
Читайте також у розділах: "АРТ-UKRAINE", Новини