“Промінь воскресіння” Василя Парахіна
„Промінь воскресіння” – це виставка творів учнів школи народного малярства Василя Парахіна із села Журавники, що на Волині. Експозицію формують понад сто п’ятдесят одиниць малярства й низка об’єктів декоративно-вжиткового змісту (свічники, скрині, кругла скульптура), які демонструють можливість застосування традиційних технічних прийомів у сучасному виробництві вжиткових речей.
Метафорична назва виставки певною мірою розкриває головне cпрямування педагогічної діяльності Василя Парахіна в царині народного мистецтва. Відродити, зберегти від зникнення, не дозволити замінити народну класику-автентику дріб’язковій сувенірщині, недолугим самодіяльним спробам, якими, нажаль, ряснить нині вітчизняна художня культура. Строкатості індивідуальних пошуків сучасного академічного мистецтва Василь Парахін протиставив строгу дисципліну, узгодженість й рівновагу традиційного українського народного малювання, прийоми якого з’явились в прадавні часи, шліфувались віками й уособлюють нині ту неповторну мелодію, котра й вирізняє українство в сім’ї інших націй. Навчаючи своїх вихованців оперувати цими прийомами, він ніби дарує знання особливої напівзабутої мови, долучає їх до грандіозного колективу попередників, призначаючи їх бути послідовниками й носіями незбагненної гармонії національної душі. В експонатах, що представлені на виставці пульсує дух України, гомонить старовина, щиро й не награно звучать патріотичні почуття малих авторів – любов до рідного краю, рідного народу. „Світове древо”, „Лебідь”, „Вазон”, „Моє село”, „Птах вічності” – ці та інші твори кожен українець не просто розуміє, а відчуває генами. Людям інших націй вони дають можливість збагнути найсокровенніші риси українського відчуття краси і гармонії. Водночас „Промінь воскресіння” це не тільки чудові картини. Василь Парахін вважає головним завданням своєї діяльності активізацію творчого потенціалу українського села. Руйнівні історичні процеси, незліченні спроби сил зла знищити українство на їх благословенній землі, вторгнення в патріархальний побут елементів цивілізації зменшили до мінімуму можливість мистецького самовираження сільської людини. Ткацтво замінили фабричні рушники, глиняні глечики заступило скло, пластик. Всі ремесла, якими зазвичай володів селянин, ніби втратили свою актуальність.
Поряд із соціальною невлаштованістю цей чинник позначився глибокою травмою на людях села. З одного боку, ніби наступила пора зменшення фізичних навантажень, з іншого - зникли ті обставини, які зримо демонстрували дух землероба, його непересічні творчі можливості. Ось, де розпочинається той занепад, кризовий стан зневіри у себе, у власні сили й перспективи, котрий руйнує святая-святих української нації. Отож, „Промінь воскресіння” – це спроба протидії цим згубним процесам, це один із маленьких спалахів надії на шляху відродження.
Зоя Навроцька,
мистецтвознавець, куратор проекту виставки
