Про книгу Станіслава Стеценка «Вся влада Радам!»
Сергій Носань, “Літературна Україна”
Уперше ім’я Станіслава Стеценка стало відоме після публікації в 1996 році роману “Чорна акула в червоній воді” у журналі “Київ”. Тоді на адресу автора прозвучало чимало схвальних відгуків, за «…акулою» створено радіовиставу. Ішла мова навіть про те, що ось з’явився новий український роман, а не просто трилер, як позиціонував його автор.
Щодо жанру трилер (в буквальному перекладі з англійської – “тремтілка”, тобто твір, що тримає в напрузі, лякає), то це теж привернуло до автора деяку увагу. “Київські відомості “ після виходу книги навіть назвали його “дідусем українського трилера”. Маючи на увазі, звичайно, те, що в Україні на той час у цьому жанрі автори практично не працювали.
В 2000 році “Чорна акула…” вийшла окремим виданням і, за інформацією “Книжника ревю” та тих же таки “Київських відомостей”, за рейтингом продажу на найбільшому книжковому ринку України “Петрівка” розділила перше і друге місця із однією із книг Юрія Андруховича.
Старт, безумовно, непоганий, але після того про автора не було нічого чути близько семи років (якщо не враховувати, одного оповідання, надрукованого в журналі “Київ”, та ще двох у “Антології українського жаху”). І ось - нова книга: політичний трилер ну звичайно, ж - трилер!) “Уся влада Радам”.
Що можна сказати про неї? Мабуть, це не зовсім те, чого можна було очікувати від автора. Романтика, якою була насичена “Чорна акула…” зведена до мінімуму.
Роман – дійсно, як позиціонує його автор, є досить жорстким політичним трилером. Зробленим за правилами блокбастера, тобто – за низкою правил, із допомогою яких автор намагається зробити книгу такою, що має подобатися читачеві.
Дієві особи книги, як і повинно бути у блокбастері, люди, що вершать долю країни – спікер Верховної Ради, президент, олігархи, політтехнологи, журналісти і, звісно, правоохоронці та бандити.
Напруга сюжету підтримується лінією виборів – з участю й влади, і олігархії, і криміналу. Дія відбувається на протязі одного місяця. За місце в парламенті не на життя, а на смерть борються два кримінально-олігархічних угрупування. Переможець, звісно, має бути один.
“Трилерність” автор підтримує у читачеві ще й тим, що життю головної героїні загрожує небезпека. Це також є обов’язковим атрибутом блокбастера.
Надзвичайно важливою для успіху книги є достовірність розповіді. Читачеві стає зрозуміло, що автор “у темі”. Він досконало знає те, про що пише – змальовуючи досить екзотичні політтехнологічні прийоми (на фоні яких відбуваються події). До речі, як виявилося, відсутність автора у літературному світі на протязі кількох років була пов’язана з роботою його у політтехнологічних структурах. Ось звідки й достовірність.
У книзі з’явився не характерний для попередніх творів автора психологічний підтекст: на початку розповіді лікар-психіатр навіює головному герою, що він може досягти усього, якщо переступить, через умовності цивілізації (її морально-етичні надбання). І герой успішно втілює цей задум у життя. І спочатку, здається, що автор навіть симпатизує цьому монстру. Але чим менше залишається в психологічному портреті морально-етичних надбань, тим менше автор, а значить і читач симпатизує герою.
Врешті решт все стане на свої місця, зло буде покаране і це теж надважливо для читача після того, як він занурився в брудні виборчі технології, цинізм сильних світу сього і криваві кримінальні розбірки.
На завершення можна резюмувати – блокбастер в автора таки вийшов. Тобто він створив твір, що має сподобатися читачеві. І можливо навіть поб’є рекорд продажу “Чорної акули…”.
Але все ж не покидає думка, що можливо ця книга, це все ж крок назад від планки поставленою “Чорною акулою…”.
Втім, у читача може бути й інша точка зору…
