ЗМІ про Скульптурний салон
«День», 27.02.07
Важка мистецька артилерія
1 березня в Українському домі відкривається «Великий скульптурний салон»
Маша Томак, фото Бориса Корпусенка
Минулої осені разом із проектом «Арт-Київ» у столицю прийшло велике мистецтво. «Арт-Київ» представив 450 імен митців і близько 1500 творів. За 10 днів експозицію відвідала безпрецедентна для українських мистецьких заходів кількість людей — понад 35 тисяч чоловік. Попри полярність у оцінках події, резонанс був значним — і не лише серед мистецьких кіл. Сьогодні, натхненна успіхом, організатор акції директор Українського дому Наталія Заболотна «взялася» за черговий мистецький проект — «Великий скульптурний салон», що з 1 до 11 березня пройде в Українському домі і представить яскраву палітру сучасної української скульптури.
— У «Великому скульптурному салоні 2007», що проходитиме в Українському домі, експонуватиметься понад 300 скульптур українських майстрів різних поколінь. А як щодо мистецької вартості цих творів? Це митці якого масштабу?
— «Великий скульптурний салон 2007» представить 46 скульпторів іблизько 300 скульптур. Серед авторів — славетні імена, скульптори, що вже стали відомими не лише в Україні, а також молоді автори, котрі недавно залишили стіни навчальних закладів (академій). Ми переконані, що наш салон може стати шансом для цих талантів, допоможе їм швидше «пробитися».
Гордістю експозиції ми вважаємо роботи Михайла Лисенка, народного художника СРСР, заслуженого діяча мистецтв УРСР, засновника цілої скульптурної школи.
Також, глядачі зможуть ближче познайомитися зі станковими творами В.Зноби, М.Рапая, М.Білика, Ю.Сінькевича та інших авторів, яких ми знаємо за монументальними роботами, зокрема пам’ятниками, що прикрашають центральні площі міст не тільки нашої країни.
Щодо загального рівня, то тут варто лише зазначити, що практично всі учасники є членами Національної спілки художників. Два — народні художники (Зноба, Лисенко), п’ять — заслужені діячі мистецтв України і заслужені художники України (Білик, Рапай, Сінькевич, Одерхівський, Укадер). Поряд із тими, хто працює в традиційних напрямках, будуть представлені і такі екстравагантно-епатажні митці як О. Пінчук, Вертуозов, О. Дерев’янко, Грицюк.
Ми представляємо широку географію авторів від Донецька до Львова, та українських авторів, які постійно проживають за кордоном.
— Яким чином ви домовлялися з авторами?
— Процес перемовин зі скульпторами був доволі довгим. Спілкуючись з кожним скульптором особисто, зрозуміла, що у частини з них (на відміну від живописців) — депресивно-пасивний творчий настрій. І стан цей зумовлений як незатребуваністю з боку держави, так і відсутністю приватних покупців-інвесторів. Докази знадобилися і для так званих «комерційно успішних», оскільки останні самовпевнено мовляли, «навіщо це мені, мене і так усі знають». Є скульптори, які просто не бачать сенсу у черговій виставці своїх робіт. Раніше, коли митці брали участь в українських та міжнародних виставках, був шанс отримати державне замовлення, якусь почесну державну відзнаку, а тепер більшість з них розчарована участю у «безперспективних виставках містечкового формату». Саме тому поява в Україні «Великого скульптурного салону», який проходитиме щороку на початку весни, дуже доречна, і повинна позитивно вплинути на процес виведення такого напрямку мистецтва, як скульптура, із затяжної творчої депресії.
— Чому саме скульптура?
— «Великий скульптурний салон» проходить у рамках проекту «Арт-Київ», який відбувся у листопаді і мав безпрецедентно великий успіх. Близько 35 тисяч людей відвідали «Арт-Київ». Ми ж для себе зробили висновок, що, незважаючи на велику кількість музеїв і галерей, у країні все ж існує «мистецький голод». Власне, саме тому ми і вирішили започаткувати «Великий скульптурний салон» — щоб підтримати скульпторів і поступово втамувати цей голод.
Ми дбаємо і про живописців, і про графіків, і про скульпторів. Не хочеться все змішувати. Якщо ви видаєте каталог скульптури, для цього є своя адресна аудиторія — колекціонери, які збирають виключно скульптуру, галереї, які хотіли б урізноманітнити свій асортимент. Але не кожен з них зможе поїхати в той чи інший регіон у пошуку нових імен. А «Великий скульптурний салон» представляє скульпторів з багатьох регіонів нашої країни. До того ж, скульптура різниться від живопису — це складний вид мистецтва — така важка артилерія.
Періодично проводяться конкурси на розробку пам’ятників і дехто потім закидає, що у нас немає хороших скульпторів. А, можливо, їх просто не запрошують, адже для того, щоб їх розшукати, також потрібен час, певні зусилля і вкладення. А ми ж зібрали скульпторів в один час в одному місці.
В наш проект ми вклали багато зусиль. Ми організували ефективну рекламну та PR-кампанію, уже зараз акредитовано більше 130 засобів масової інформації. Наш розкішний 200-сторінковий каталог буде розповсюджено по всім крупним галереям України, його отримають професіонали за кордоном. Це реальний поштовх до розвитку, а для декого — вихід із забуття . Багато хто зможе переконатися, що ми маємо вагомий пласт скульпторів, які представляють різні стилі, напрямки, школи.
— Зараз в Україні формується арт-ринок, це процес складний і довготривалий. На якому етапі еволюції перебуває ця галузь у нас в країні? Яким чином мистецькі акції «Арт- Київ» і «Великий скульптурний Салон» мають вплинути на формування українського арт-ринку?
— У нас країна молода і відповідно всі ринки - і економічний, і культурний, знаходяться на початковому етапі. Арт-ринки і Європи, й Америки розвиваються уже протягом століть. У нас інша ситуація. Окрім того, у кожного митця свої принципи. Наприклад, Олег Пінчук, безумовно, талановитий скульптор, але хтось вважає його кон’юнктурником, бізнесменом від мистецтва. Олександр Сухоліт вважає, що слідувати так званій ринковій кон’юнктурі - нижче гідності митця, головне - даний Богом талант, а все інше - мішура. Тут насправді дуже складно прослідкувати межу. Тому, я переконана, що «Великий скульптурний салон» стане широкою дорогою для більшості скульпторів. А час… розсудить. А сьогодні можуть сварити, нахвалювати, вклонятися чи молитися на них: скільки людей - стільки думок. Вітчизняний арт-ринок, як велика політика - багато що продається, багато що купується. Деякі скульптори в міру можливостей стимулюють мистецтвознавців до написання схвальних статей, піарять себе у пресі, комусь преса сама симпатизує… «Великий скульптурний салон» є своєрідним поштовхом і для митців, і для галеристів, і для колекціонерів. Ми надзвичайно горді і раді, що нарешті і в Україну поширилася мода на мистецтво. Як на мене, кращої моди бути не може. Приємно, що зараз люди будують красиві будинки, які потрібно обставляти не речами з магазинів, а авторськими роботами. Скульптура - це, звичайно, мистецтво не для бідних. Це один із найдорожчих видів мистецтва. По- перше, робота над скульптурою - це важка праця. Скульпторам потрібні гроші на матеріал - хто з мармуром працює, хто виливає скульптури в бронзі - сама собівартість творів є досить високою. Окрім того, виставки дуже складно монтувати, правильно освітити, зробити так, щоб та чи інша скульптура «грала» на загальній площі. Тому ми, так само як і митці, зацікавлені в тому, щоб ця виставка була відвідувана.
— Ви згадували про конкурс, який має відбутися в рамках «Великого скульптурного салону»…
— Так, ми вже навіть вигадали цікаві номінації. За цими номінаціями голосуватимуть відвідувачі, журі і преса. Між іншим, це ще один шанс для автора «засвітитися» зі своїми роботами.
— Відкриття планується на 1 березня. Хто буде запрошений?
— Ми вже розіслали близько 5000 запрошень нашим партнерам, політикам, представникам високого мистецтва, шоу-бізнесу, дизайнерам. Тобто це водночас буде і світський раут - багато гостей, відомих особистостей, багато преси, камер, фотографів. Запрошений і нинішній Президент, і всі колишні.
— Ви маєте нагоду споглядати цілісну панораму української скульптури. Чи відповідає наш рівень європейському?
— Я не можу сказати, що ми відстаємо. Те, що відбувається на Заході, не зовсім імпонує мені особисто. Можливо, на виборі робіт, виставлених на «Арт-Києві», відбився і мій особистий смак, там ставка була зроблена на добротний модерн, реалізм 20 століття.. Я завжди в захваті, коли відбуваються крупні мистецькі акції, дуже поважаю те, що робить Віктор Пінчук. Адже, музей сучасного мистецтва - це великі вкладення без розрахунку на фінансові дивіденди, хіба що на моральні, політичні або якісь інші. Можливо, він розраховує на якийсь інший вид дивідендів - політичний, наприклад… Хоча я в цьому сумніваюся, йому це просто подобається. Отже, деякі критики закидали нам, що ми «не в течії». Дійсно, в Європі зараз зроблена ставка на сучасне актуальне мистецтво. Але європейські мистецтвознавці прогнозують, що хвиля сучасного актуального мистецтва скоро сплине і всі знову повернуться до добротного реалізму та модерну, який уже начебто забули. Та на сьогодні у Європі, за відсутністю попиту, майже зникли класичні мистецькі школи. В Україні ж, де існує інша ментальність, викладачі отримують досить маленьку платню, вони є фанатами своєї справи і хочуть передати свої знання. Я думаю, що років через п’ять настане «золотий» час для України, ще зрозуміє і Європа. Можливо, уже наших викладачів будуть запрошувати викладати в престижних навчальних закладах Європи і Америки.
«Коммерсант-Украина», 02.03.07
Из скульпторов вытряхнули старину
Богдана Галка, фото: Александра Течинского
Вчера в Украинском доме начал работу Большой скульптурный салон, придуманный специально для знакомства украинских скульпторов с потенциальными клиентами и широкой публики – с главными современными достижениями в этом виде искусства. Современность организаторы истолковали весьма расширительно, поэтому открыли экспозицию вдохновляющим сюжетом “Рабство” (работа патриарха украинской скульптуры Михаила Лысенко выполнена в 1947 году). К героико-реалистической школе Михаила Лысенко принадлежит большинство скульпторов старшего поколения, чьи работы представлены на салоне,– от Валентина Знобы и Юлии Укадер (на фото) до Юлия Синькевича и Николая Рапая. Всего на выставке разместилось около трехсот экспонатов почти пятидесяти мастеров. Ограничений в теме, материале или стилистике не существует – задачей устроителей смотра было представить украинскую скульптуру во всем многообразии.
Вниманием публики в первый день почти безраздельно завладел Олег Пинчук с огромными двухголовыми бронзовыми рыбами (композиция под названием “Евразия” впечатляет главным образом обилием позолоченных деталей – глаз, зубов, плавников и хвостов). Ценители оригинальных пластических решений собрались у работ Юрия Багалики, задумавшего пересказать библейские сюжеты языком медных фигур. Тем же, кто не нашел пока скульптора по собственному вкусу, оставалось слушать речь экс-президента Леонида Кравчука. Торжественно открывая салон, господин Кравчук признался, что для него выставка – лучший способ ненадолго отдохнуть от мыслей о политике. Хотя в этот вечер отдохнуть Леониду Кравчуку так и не пришлось – самый популярный у молодых украинских скульпторов сюжет “Похищение Европы” заставил его от художественных проблем снова вернуться к теме евроинтеграции Украины.
Коммерсантъ-Weekend (Украина), 02.03.07
Скульптурный салон в Украинском доме
Большой скульптурный салон – вторая масштабная акция, после ноябрьского “Арт-Киева”, подготовленная Украинским домом. По сравнению с обычными вернисажами на таких выставках, как правило, чаще можно встретить экспертов, коллекционеров, арт-менеджеров – всех, от кого зависит развитие рынка искусства. Хотя рассчитан салон не только на них: как-никак на обозрение выставляется все лучшее, что есть в сегодняшней украинской скульптуре. Выглядеть в эти дни Украинский дом будет как настоящий ковчег – около трехсот работ почти пятидесяти авторов займут все три этажа здания. Установка сделана на принципиальную разноплановость и пестроту, поэтому не стоит удивляться, что с работами классиков соцреализма Михаила Лысенко и Валентина Знобы здесь будут соседствовать символические и абстрактные формы, которым явно отдают предпочтение скульпторы новой эпохи. Чтобы понять, каким разным может быть язык камерной скульптуры, достаточно сравнить хищное бронзовое “Ухо Ван Гога” Владислава Грицюка с любовниками в мраморных пеленах у Алексея Владимирова или обаятельными зверями-уродцами Олега Дергачева. Самые большие возможности, конечно, у фантазирующих в бронзе или камне над обликом человека – посетителям наверняка доставит удовольствие переходить от маленьких великанов Петра Антипа к бесплотным, тающим на глазах святым Юрия Багалики. Лучше не пропустить, потому что на киевских улицах вряд ли представится возможность увидеть что-то подобное – чиновники из мэрии, в отличие от арт-менеджеров, на такие салоны пока не спешат.
«Україна молода», 03.03.07
Гламурні торги
У першi днi весни в Українському домі стартував «Великий скульптурний салон—2007»
Мотря Чуйбіска
Усе стало з ніг на голову. Поки приватний і шикарний Pinchuk Art Center дарує масам сучасне мистецтво задурно, державний «Український дім» пропонує громадянам пізнавати прекрасний світ скульптури за гроші. Близько трьох сотень скульптур майже п’яти десятків українських майстрів різних поколінь розташовані на квадратному кілометрі площі колишнього Музею Леніна.
Директор Українського дому, а заодно голова робочої групи та керівник проекту «Арт-Київ» Наталя Заболотна називає Салон актуальною, затребуваною суспільством культурно-мистецькою акцією. Але безкоштовно помилуватися вітчизняною скульптурою можна було лише в день відкриття, та й то — вибраним і за запрошеннями.
До вибраних автоматично зараховувались власники тугих гаманців. Адже головна мета Салону — не лише допомогти скульпторам знайти покупців та замовників своїх творів, а насамперед сформувати цивілізований арт-ринок, сприяти розвитку його інфраструктури, стимулювати якісну ієрархію арт-дилерів та експертів. Із цією метою до відкриття Салону видали каталог вартістю двісті гривень, в якому детально зазначено параметри скульптурних творів, матеріал, з якого вони виготовлені, та решта детальної інформації для потенційних покупців.
Організатори квітчасто розповідали про те, що вони відібрали най-найкращих вітчизняних скульпторів. Хоча, подейкують, змогу експонувати в Салоні свої роботи отримали всі, хто мав можливість заплатити за місце тисячу умовних одиниць, крім того, майстри власним коштом мали дотранспортувати свої нелегенькі твори до Києва. Тому деякі скульптори купували один бокс на двох. Хто не платив грошима, розраховувався власними творами. Організатори радо на це погоджувалися, адже мистецтво дедалі дорожчає. В Україні достатньо охочих оздобити свої санвузли, передпокої, спальні, балкони чи паркові алеї творами мистецтва.
Серед відомих осіб, які оприсутнили цей весняний Салон, був перший Президент України Леонід Кравчук. Пана Президента підвезли автівкою під самісінький вхід в Український дім. Окинувши оком сходи між колонами, Леонід Макарович безпомилково вибрав «свої», застелені зеленою килимовою доріжкою, і впевнено попрямував до них. Затримуватись на відкритті заклопотаний політик не став, сказав коротке слово про значення мистецтва для мас і, прихопивши каталог Салону, поїхав у справах.
Публiка переважно складалася з гламурних дамочок (одна навіть принесла з собою пуделя-естета з наманікюреними кігтиками) та дорого і зі смаком убраних чоловікiв, які діловито спілкувалися зі скульпторами за допомогою калькуляторів. Роздивлялася експонати редактор і ведуча каналу «ТЕТ» Наталя Симоніна. Ведучий «Танців із зірками» Юрій Горбунов з дружиною перш ніж помилуватись мистецтвом, заскочили в кав’ярню Українського дому на каву. Із скульпторів найбільше виділявся, найкомфортніше почувався і користувався особливою журналістською увагою чи не найбагатший і найзатребуваніший скульптор сучасності Олег Пінчук. Навряд чи існує якийсь олігарх чи скромний мільйонер, у «жирному» інтер’єрі якого немає маленької чи монументальної роботи Пінчука. Впізнавані вже широким загалом Пінчукові величезні мідні рибо-носороги монументально прикрашали перший поверх Українського дому. Поплескавши чарівливу потвору по боці, я подумала, що, маючи таку у внутрішньому дворику свого приміського маєтку, цілком могла б прикипіти до неї душею.
Скульптури висіли і стояли, кам’яні, дупасто-безголові, мідні, вилупкасто-безногі, дерев’яні, абстрактні, літачки, музи і пегаси, відверто-кічові та вишукано-мистецькі, багаті та бідні. Їм було тісно, вони віддзеркалювали присутніх.
На другому поверсі просто навпроти сходів розташувались твори, багато з яких просто за визначенням мають належати народові, чиє місце не в приватних інтер’єрах, а в національних музеях. Це скульптури Олександра Дяченка («Осіннє сонце», «Вагітна», «Пластичний етюд на тему української архаїки») та Петра Антипа («Дон Кіхот», «Спартак», «Пам’ятник каменю»).
Між першим і другим поверхом висять великі фото робіт подружжя львівських скульпторів Людмили та Юрія Миськів, зокрема крижаної скульптури. В залі праворуч виставлено і їхні невеличкі скульптури з бронзи та мармуру. Людмила розповіла кореспонденту «УМ», що вони з чоловіком за участь у Салоні розрахувалися роботами. «Вартість скульптур — дуже різна, — розповідає Людмила Мисько. — Скажімо, відлив бронзи коштує близько двадцяти п’яти доларів. Невеличка робота містить десь два таких відливи. Отже, собівартість самого лише матеріалу — 50 у. о. Один кубометр білого карарського мармуру коштує п’ять тисяч доларів. Тому невеличка скульптура може коштувати тисяч десять».
Крижані скульптури для оформлення корпоративних святкувань подружжя виконувало за двісті п’ятдесят доларів. Приватні особи їм, часом, замовляють невеликі, переважно мармурові скульптури для інтер’єрів спалень та ванних кімнат.
На другому поверсі Салону представлено і важковаговий соцреал: твори 60-х років минулого століття. Хоча скульптури лише на вигляд такі масивні. Насправді не такі вже вони й непідйомні. Скульптури Валентина Зноби («Вболівальники») та Михайла Лисенка («Леонід Жаботинський») виготовлені з тонованого оргскла.
У залах другого поверху праворуч експонується справжній авангард із дерева: твори Євгена Дерев’янка та Миколи Малишка. Їхні роботи, напевно, сподобались би Президенту Віктору Ющенку. Там же представлено вишукані, дуже пластичні скульптури Юлії Укадер, виготовлені з червоного дерева, модрини та карпатського ясена («Та, що спить», «Викрадення Європи», «Мавка озерна»).
Крім згаданих уже скульпторів, у Салоні представлено роботи Юрія Багаліки, Василя Бородая, Миколи Рапая, Олександра Сухоліта, Валерія Федічева та багатьох інших.
Скульптурний Салон працює до 11 березня. Цiна квитка — 10 гривень.
КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ
Сергій Проскурня, режисер:
— Я далекий від накопичення якихось надбань, матеріальний світ мене не впіймав. Скульптура в мій дім, якщо й приходить, то у мікроскопічних формах у вигляді подарунків. Тому цей Салон я можу оцінювати не як таке собі торжище, ярмарок марноти, а як частину (і досить ефектну частину) мистецького процесу, яка водночас оголює дивовижні тенденції українського сучасного мистецтва. Зокрема, неспроможно жахливі салонні екзерсиси для «нових українських», загравання з гламурною публікою, гра в дороговизну. І поруч із цим такі чисті, чесні, фантастичні і просто класні речі, як у того ж Сашка Дяченка чи Петра Антипа. З іншого табору я не хочу нікого називати, бо вони й самі про себе кричать, це люди-бренди. Але я щасливий принаймні з того, що й хороші і справжні майстри мають кошти, щоб тут виставитися. Слава Богу.
Олександр Дяченко, скульптор:
— Дехто з колег-скульпторів приїхав сюди винятково із міркувань фінансової вигоди, щоб знайти потенційних покупців. Я приїхав, щоб виставитись. Скульптор мусить показувати свої роботи. Не можна, щоб скульптурний талант перетворювався на ювелірну лавку.
— Вашим роботам не муляє сусідування з відвертою «кічухою»?
— Саме тому ми з Петром Антипом домовилися з адміністрацією про те, щоб наші роботи виставили окремо. Наше місце — дуже почесне: на сходах.
Володимир Гарбуз, художник:
— У нас дуже сильна школа скульптури. Біда в тому, що ми з усіх сил прагнемо блиску Європи, і цим прагненням багато митців себе гублять, орієнтуючись на кіч, підмінюючи справжнє національне мистецтво дешевим блиском. Пройшовши Салоном, мені поки що впали в око чудові роботи Михайла Горлового та Миколи Білика. Хоча, можливо, так і має бути на подібних заходах: на кожен товар має бути свій покупець.
«День», 03.03.07
Мистецька психотерапія
Маша Томак, фото Руслана Канюки
1 березня в Українському домі відбулося відкриття «Великого скульптурного салону-2007», який зусиллями організаторів на 1000 м2 зібрав понад 300 робіт українських майстрів - різних поколінь, стилів, напрямків і творчих манер. Усі 43 скульптори - це наші сучасники, які протягом останніх п’ятнадцяти років вийшли у лідери вітчизняного ринку. Значний обсяг мистецьких творів був зібраний у спеціальне видання. Великоформатний каталог, що містить зображення робіт представлених митців, був виданий спеціально до відкриття «Салону…». Як і очікували організатори, масштабна культурно-мистецька подія зібрала у чотирьох чималих залах Українського дому безліч зацікавлених, серед яких були представники мистецького бомонду, шоу-бізнесу, влади і, звичайно ж, самі автори. З огляду на суспільну і культурологічну значущість події, не дивно було бачити серед почесних гостей екс-президента України Леоніда Кравчука, який виступив із привітальною промовою, а також багатьох інших. Але насамперед «Салон…» - подія мистецька, тому найбільший відсоток серед зібраних становили митці - як учасники, так і гості. Саме їх думкою з приводу ідеї організації «Великого скульптурного салону» «День» і поцікавився в першу чергу.
Олег ПІНЧУК, скульптор, учасник «Салону…»:
— Це геніальна ідея — проведення цього салону. Вона давно літала в повітрі, а сьогодні, завдяки директору Українського дому Наталі Заболотній, нарешті отримала втілення. Такого свята мистецтва з такою кількістю представлених талановитих майстрів, професійно виконаних робіт з цікавими знахідками, елементами, не було останні років 15-17. Тому ця ідея заслуговує на підтримку. Салон, окрім іншого, позитивно впливає на розвиток українського арт-ринку. Через ЗМІ, через особисті контакти, через людей, яким цікаве мистецтво і які хочуть здійснювати у нього інвестиції, розуміючи, що гроші треба вкладати не тільки у автомобілі і нерухомість, а й у твори мистецтва. Слава Богу, що цей салон відбувся і дай Боже, щоб не востаннє.
Сергій ПОЯРКОВ, художник:
— Я взагалі вважаю, що виставка, яка іде не від заскорузлої Спілки художників, а від людей, які захоплені своєю справою, - це дуже добре. Це наявний приклад того, що ми стаємо дедалі більше світовою державою. Митці повинні робити не те, за що більше можна отримати грошей, а те, що їм робити цікавіше. А свої роботи позиціонувати на ринку таким чином, щоб цей ринок переформатувати. Я завжди вважав і вважаю, що художник, чи скульптор, чи письменник, чи співак ніколи не повинен підлаштовуватися під ринок, він повинен підлаштовувати ринок під себе. Це єдиний рецепт, який працює, і якщо якийсь лікар випише вам інший рецепт, то він звичайний шарлатан.
Сьогодні в Україні є дуже великий попит на мистецтво, і вже майже європейські ціни. Це на своїй «шкурі» дуже добре відчуваю і я, і Олег Пінчук, і Оксана Мась, і Женя Гапчинська. Це приклади того, як люди своєю професією непогано заробляють, не підлаштовуючись під ринок, а вибудовуючи на ринку свою власну структуру. І це дуже важливо, бо в Україні зараз немає галерей, їх не існує, у нас є тільки комісійні магазини. У той час, коли галерей немає, а митці є, у них є вибір: або смоктати лапу, або щось робити. Мій вибір - щось робити, і мені подобається, що мій вибір багато кому подобається. Коли я приходжу на такі виставки, я бачу, що прекрасне майбутнє вже наступило для декількох митців і наступає все для більшої кількості. Усім тим, хто цікавиться українським мистецтвом взагалі, варто прийти на цю виставку.
Юрій БАГАЛІКА, скульптор, учасник «Салону…»:
«Ідея проведення салону хороша, таку виставку давно потрібно було влаштувати. У нашій країні зараз триває дуже складний перехід від ідеологічного у мистецтві до власне мистецького. А держава абсолютно не опікується мистецькими питаннями, на більшості мистецьких заходів представники від влади навіть не з’являються.»
З огляду на побачене в стінах Українського дому, дивує, як у державі, де живуть і працюють скульптори такого рівня, у центрі столиці та інших міст можуть височіти позбавлені будь-якого смаку чи мистецької вартості монументи? Відповідь на це запитання, очевидно, існує, але то вже інша історія. Важливо, що попри хронічну апатію з боку держави, українське мистецтво продовжує триматися на ентузіазмі небайдужих, і триматися, помітьте, з високо піднятою головою. А «Великий скульптурний салон», що, між іншим, триватиме до 11 березня, з притаманною йому максимальною концентрацією мистецтва і смаку на одиницю площі — найкраще тому свідчення, справжня мистецька психотерапія. Прийдіть — і пересвідчитесь.
«Урядовий кур’єр», 03.03.07
«Карнавал пластичного мистецтва»
Олена Никанорова
Восени минулого року Український дім провів мистецьку акцію під назвою «Арт-Київ». Це була перша спроба масштабного представлення вітчизняного образотворчого мистецтва останнього півстоліття з метою започаткування в Україні формування цивілізованого арт-ринку. Майже півтори тисячі творів побачили шанувальники живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного та фотомистецтва. Тут можна було ознайомитися з набутками колекціонерів та галерей і побачити цілий зріз сучасного українського мистецтва в його розмаїтих течіях, формах і жанрах.
А 1 березня відбулася церемонія відкриття другої акції цього започаткованого Українським домом масштабного і амбіційного проекту під назвою «Великий скульптурний салон-2007». Виставлено 350 робіт з46 широковідомих визнаних скульпторів, таких, як Михайло Лисенко, Валентин Зноба, Микола Рапай, Юрій Синькевич, Володимир Одрехівський, а також багатьох молодих талановитих майстрів, які плідно працюють, але, на жаль, через нинішні несприятливі для мистецтва умови їхні роботи мало кому відомі.
Ця виставка – справжній карнавал пластичного мистецтва. Вона покликана показати все багатство вітчизняних талантів, продемонструвати творчі можливості майстрів, здатних творити такі речі, які можуть прикрасити будь-яку колекцію, офіс чи оселю. Нинішня виставка триватиме по 11 березня. Вхідний квиток на неї коштує 10 гривень (для пенсіонерів, студентів і школярів – 3 грн.), а 8 березня вхід для всіх буде безплатний.
ForUm, 02.03.07
Голову Тимошенко оценили в 50 тысяч долларов
Украинский дом на 11 дней отдал свои площади под праздник скульптурной мысли. Украинские мастера - известные и не очень - выставили здесь лучшие работы. Засветиться, ну и вдруг покупатели найдутся.
«Мы полгода готовили этот проект, - рассказала директор Украинского дома Наталья Заболотная. - Уговорили скульпторов принять в нем участие, издали цветной каталог. Думаем, это хороший шанс для мастеров показать себя: ведь большинство из них сейчас пребывают в депрессивно-пасмурном состоянии из-за невостребованности. А ценители скульптуры наверняка откроют для себя новые имена. Мы заказали и разослали пять тысяч VIP-приглашений для бизнес-элиты и коллекционеров скульптуры».
И все же упор организаторы выставки решили сделать на громкие имена. Здесь есть скульптуры Валентина Знобы, Николая Рапая, Влада Грицюка… И даже работы уже покойного Михаила Лысенко - их передала его внучка.
Для размещения коллекций каждому скульптору отвели по 20 квадратных метров. Как всегда, выделился известный скульптор Олег Пинчук: привез на выставку несколько огромных работ.
«Мы очень боялись за мраморные ступеньки, - улыбается Наталья Заболотная. - Но у Олега, видимо, уже есть опыт транспортировки своих работ: он нанял специалистов, которые подвели леса под ступеньки. Скульптуры затаскивали 14 человек. Повезло еще, что работы в дверные проемы пролезли», передает «Комсомольская правда» - Украина».
Еще одна изюминка выставки - бронзовая голова Юлии Тимошенко работы Александра Лидаговского под непритязательным названием «Юля».
«Эту скульптуру я сделал еще до событий на Майдане, - поясняет автор, натирая бронзовую косу экс-премьера специальной мастикой. - Тогда Юлия Тимошенко только вошла в свой новый образ. А голову эту я делал два года».
Весит это произведение искусства 16 килограммов. По словам скульптора, у него не возникало желания презентовать эту работу прототипу. Да и продавать ее, говорит, не собирается.
«Я несколько лет назад занимался бумажной скульптурой, - поясняет мастер. - А на бронзу перешел совсем недавно. Поэтому выставочных образцов у меня мало, вот я и решил оставить «Юлю» для своей коллекции. Мне за нее уже предлагали 50 тысяч долларов, но я отказался».
«Киевские ведомости», 06.03.07
Лирика и эпатаж
Лариса Гуторова, Александр Кутлахметов (фото)
В Украинском доме до 11 марта открыт «Большой скульптурный салон-2007». Здесь демонстрируют искусство пластики из бронзы, мрамора, гранита и дерева.
РАБОТЫ 46 мастеров созданы на стыке эпох и тысячелетий. Среди авторов — народные художники СССР Михаил Лысенко и Валентин Зноба, заслуженные деятели искусств Николай Рапай, Юрий Синькевич, Владимир Одрехивский, заслуженные художники Украины Николай Билык, Юлия Укадер, экстравагантно-эпатажные Олег Пинчук и Михаил Вертуозов.
- Им удалось сформировать неповторимый стиль и целые направления в искусстве, - рассказала «Ведомостям» искусствовед Людмила Лысенко. - Нынче в «скульптурном меню» - сюрреалистические, фантастические, мифологические образы - славянские, древнеегипетские и древнегреческие боги, средневековые рыцари, карнавальные клоунессы. В необычном ракурсе цивилизации - Адам и Ева. А вот образ современника почти исчез из поля зрения. В советские времена на любых выставках был идеологический заказ - помните скульптуры вождей, ударников, шахтеров, пионеров, спортсменов? Нынче я не вижу героя нашего времени. Как здесь шутят, им стала обнаженная натура. Есть даже попытки политизации искусства, а это уже грустно. К счастью, таких попыток мало. Проведя на выставке около двух часов, я убедилась, что для созерцания и осмысления 350 скульптур, представленных здесь, времени очень мало. Хочется вернуться еще и еще. Однако за великолепием и роскошью, слышала я, общаясь со скульпторами и искусствоведами, кроется масса проблем. Зрители видят только итог работы. Им невдомек, что часто шедевры создаются вовсе не в мастерских. А готовые работы, такие как скульптура из оргстекла «Леонид Жаботинский», созданная в 1973 году Михаилом Лысенко, годами хранятся, к примеру, в гараже. Кстати, для полусотни других его работ предоставила свою квартиру женщина, ушедшая в монастырь. В наше время у молодых скульпторов должна быть коммерческая жилка, он - сам себе режиссер, считают мастера. Но далеко не все обладают еще и даром менеджера. В душе они лирики. Поэтому есть талантливые, но, к сожалению, нераскрученные имена.
По сравнению с предыдущими выставками, в этой меньше агрессивности и больше лиризма, подметили эксперты. Директор Украинского дома Наталья Заболотная убеждена, что на таких салонах формируется цивилизованный арт-рынок, а главное — пропагандируется отечественное искусство в мире.
“Дело”, 07.03.07
«Пестрые» люди и рыбы
Гладских Елена
В Украинском доме показывают 300 скульптур, а в Киевском музее русского искусства — 50 живописных работ Айвазовского.
Монументализм — это не страшно
Украинский дом превратился в Большой скульптурный салон. На всех трех этажах расставлены скульптуры украинских авторов. Всего более 300 работ пятидесяти скульпторов, так что по выставке можно гулять не один час. И дело даже не в масштабе, а в ее «пестроте». Организаторы попытались собрать все лучшее, что есть в украинской скульптуре — такой себе «ковчег»: разные техники, разные стили — и реализм, и символизм, и абстрактные работы.
Временные рамки тоже очень широки. Среди довоенных произведений — «Рабство» Михаила Лысенко, созданное украинским патриархом соцреализма в 1947 году. И тут же — огромные двуглавые бронзовые рыбы Олега Пинчука. Вокруг этой композиции «Евразия» зрители моментально группируются, привлеченные блеском позолоченных плавников, хвостов, глаз и зубов. Хотя не только этим. Пинчуковские звери смешны и беззлобны. Тех, что поменьше, хочется поселить в доме, чтобы создавали хорошее настроение по утрам. А ироничный подтекст прочитывается без особого напряжения. Несколько сложнее расшифровать код огромного символического «Уха Ван Гога» Владислава Грицюка. А для того чтобы до конца понять мессидж Юрия Багалика, нужно как минимум знать Библию. А вообще этот пестрый салон хорош тем, что даже у тех , кому навсегда отбили интерес к скульптуре социалистическим монументализмом, появился шанс ее — скульптуру — полюбить.
«Экономические известия», 05.03.07
Колосс на бронзовых ногах
Юлия Куприна
Столичный Украинский дом основательно закрепил за собой статус резонансной выставочной площадки. После многолетнегоопыта проведения более или менее громких экспозиций дирекция Дома в ноябре прошлого года отдала помещения масштабному проекту «Арт-Киев». Следующий шаг - «Большой скульптурный салон», проходящий в рамках «Арт-Киева»
Скульптурная экспозиция разместилась на более чем 1 тыс. кв. м, участвуют в ней 46 авторов, которые представляют более 300 произведений. Такое гигантское количество скульптур, занимающих несколько залов, способно удовлетворить любые вкусовые предпочтения. Тут есть и минималистичные фигуры, дающие лишь лаконичные намеки на представленный образ, есть и реалистичные изображения. Можно увидеть работы, обращающиеся к религиозной теме (Алексей Леонов, Владимир Шевченко), к теме мифологии (Юлия Укадер), а также обыгрывающие этнику (Николай Малышко) и архаику (Александр Сухолит, Петр Антип). При этом филигранные скульптуры, чья стилистика напоминает о карнавале в Венеции (Олег Денисенко, Александр Агафонов), или настоящие авторские находки, как синтез бронзы и витража Светланы Карунской или фигуры из складывающихся в причудливые узоры стальных прутьев Владимира Иванова, соседствуют с откровенно китчевыми ангелочками (Петр Озюменко) и скульптурным портретом «Юля» (Александр Лидаговский).
«Скульптурный салон» задумывался как своеобразный профильный смотр, призванный подстегнуть художественный процесс и создать ситуацию «вдохновенного соперничества», как ее охарактеризовал Александр Сухолит. И с этой задачей, пожалуй, справился, однако исключительно в сфере нерадикального современного искусства: не стоит искать в экспозиции представителей актуального арта. Что, в принципе, логично, поскольку «Салон» представляет произведения, которые обладают коммерческим потенциалом на внутреннем рынке. В этом смысле выставочное обилие будет интересно скорее тем, кто способен заплатить за скульптуру от нескольких тысяч (за произведение того же Сухолита) до нескольких десятков тысяч долларов (за бренд «Олег Пинчук»).
Тем же, кто просто интересуется современным украинским искусством, выставка тоже будет интересна, поскольку, по словам Леонида Кравчука, «эта знаковая акция позволяет открыть душу прекрасному и отдохнуть от политики». Однако приобщаться к представленному прекрасному лучше все-таки дозированно: от большого количества неоднородных по своей художественной ценности экспонатов начинает рябить в глазах.
Выставка продлится до 11 марта.
«Газета по-українськи», 05.03.07
За голову Тимошенко давали 50 тисяч доларів
Бронзову скульптуру ”Юля” в Українському домі показуватимуть до 11 березня (фото: reuters)
Виставка ”Великий скульптурний салон-2007” відкрилася у столичному палаці мистецтв ”Український дім”. На ній можна побачити бронзову голову лідерки БЮТ Юлії Тимошенко. Робота називається ”Юля”. Її створив киянин Олександр Лідаговський.
— Працював над нею два роки тому за фотографіями, — зізнається. — Тимошенко про це не знає. Узявся, як за розвагу. І навіть не хотів цю роботу виставляти. Зовсім не очікував такого ажіотажу.
Продавати скульптуру не збирається.
— Хоча мені за неї пропонували 50 тисяч доларів, — каже загадково. — Але я відмовився.
Стверджує, що не планує ліпити скульптури інших політиків.
В Українському домі 350 своїх робіт виставили 46 майстрів. На вході пригощали шампанським. Тому промови заступника міністра культури і туризму, 43-річного Владислава Корнієнка, майже ніхто не слухав.
Грав камерний ансамбль ”Київські солісти” під керівництвом Богодара Которовича.
Перший президент України, 73-річний Леонід Кравчук, пробув не більш ніж 15 хвилин. Проте обійшов увесь виставковий зал.
— Тільки прекрасне може зупинити негатив, який іде звідусіль, — зауважив, дивлячись у бік журналістів. 46-річний скульптор Олег Пінчук бігав від одних гостей виставки до інших, з усіма цілувався і навіть станцював у центрі виставкового залу, коли побачив знайомого.
Найстарша учасниця виставки, 83-річна Юлія Укадер, дозволяла відвідувачам брати свої дерев’яні скульптури до рук і пояснювала, як різьбити по дереву.
48-річний Василь Бик виставив бронзовий дзвін у вигляді фігури Христа.
Виставка триватиме до 11 березня.
«Вечірній Київ», 03.03.07
Холодний мармур, що гріє почуття
Костянтин Коваль
Заблукати серед трьох сатирів-янусів і знайти своє “друге я” в золотої крилатої миті на ходулях можна у “Великому скульптурному салоні-2007”. Його відкрили в Українському домі.
Бронза, мармур і дерево – все присвячено вічній темі весни, коханню і жінці. “Жриця з Аккада” (скульптор Олексій Владимиров) спонукає до гарячих почуттів і засуджує холодну мармурову “Розлуку”: “Невже твоє кохання тільки на ніч?” Ту ж саму м’яку тему представлено і в Юрія Маська. А завдяки роботам Льва Сенкевича відвідувачі можуть зробити своєрідний історичний екскурс в епоху неприборканої в бажаннях і твердої, як мармур, Кіммерії.
Зовсім несподіваний поворот від Олега Дергачова – і простий гусак для ванни перетворюється на “Золотого півника”. А далі зовсім не жартівлива тема – “Ікар”, який прагне відірватися від міської залізобетонної рутини. Він розуміє – це не перший крок, який може стати останнім. Але його поранена численними спробами душа ще раз довіряє тіло крилам…
Скульптори – народ небалакучий. Розповідаючи про свою працю вони не люблять. Точніше, не вміють. “Моя легка еротика, – Микола Єсипенко поправляє вивіску на “Багаточленному довбоносику”, – така собі легенька тема занепокоєння. Хтось тут шукає крамолу і хтось її знаходить. І нехай. Художника образити кожен може. Мистецтвознавці краще за нашого брата розбираються в усьому. А у мене працює душа”.
– І це доведено вашим Ґете, якого даремно намагається убити час?
– Ви це помітили!? Але мистецтво – вічне! І на жаль, – скульптор позіхає, – дуже часто не затребуване. У нас купують пароплави, бензоколонки, ринки, банки-склянки. А до цього ще не доросли.
– Не можна бути таким категоричним, – тему глядача-цінителя продовжує Петро Озюменко, – але, скажу вам чесно, доволі часто дивляться на ціни. Іноді доходить до смішного. Виставиш роботу за $100, і ніхто не підходить. Допишеш нулик – починають придивлятися. Збільшиш утричі – виростає черга”.
І ще раз про глядачів-цінителів. Уже на виході, а може, й на вході – для кого як, маленьке чорняве дівчатко не по-дитячому довго дивиться на “Каїна й Авеля” (скульптор Юрій Багаліко). А потім видає: “Вони схожі на дерево, у якого гілки побилися між собою й убили себе…”
«Зеркало недели», 08.03.07
БОЛЬШОЙ САЛОН «ТЯЖЕЛОЙ КАВАЛЕРИИ»
Сергей Пятериков
В конце прошлого года после художественного вернисажа «Арт-Киев», в котором приняли участие 450 художников, выставив полторы тысячи своих произведений, у организатора этой масштабной акции Наталии Заболотной возникла идея представить скульпторов отдельно.
Скульптура — своего рода тяжелая кавалерия изобразительного искусства. Тяжелая как в прямом, так и в переносном смысле, как более затратная. Скульпторы работают с недешевыми бронзой, мрамором, деревом. Чтобы перевезти и установить некоторые работы, иногда нужны специальные механизмы. Из-за этого, как убедилась Наталия Заболотная, скульпторы тяжелее на подъем, более консервативны. Некоторые уже не очень и верят, что их произведения заинтересуют общество.
Однако уже выросла плеяда молодых талантливых художников, почувствовавших вкус европейского, западного подхода к искусству. Всех их удалось раскрутить на новый проект «Большой скульптурный салон», который на минувшей неделе был представлен в Украинском доме. Сорок шесть скульпторов из Киева, Одессы, Харькова, Донецка, Львова выставили свыше 350 работ в разнообразных жанрах различных школ, направлений, стиля и техники. Классические реалисты Николай Рапай и Валентин Зноба соседствуют с эпатажными, экстравагантными Олегом Пинчуком и Александром Деревянко. Можно посмотреть, приобрести и заказать что-то непосредственно у автора.
«Хрещатик», 06.03.07
Парад скульптури
В Українському домі представлено спектр пластичних стилів від конструктивізму до салонного мистецтва
Ліліана Фесенко
У перший день весни в Українському домі відкрився “Великий скульптурний салон-2007”. Власне, ідея масштабних оглядів сучасного мистецтва не нова: вона зародилася в Парижі ще три століття тому. В Україні ж досі такого параду скульптури ще не було. На трьох поверхах колишнього музею вождя світового пролетаріату знайшли свою нішу понад триста творів сучасної пластики від півсотні авторів.
На церемонії відкриття екс-президент України Леонід Кравчук зауважив:
— Відкриваючи Музей Леніна, навіть гадки не мав, що колись це приміщення перетвориться на місце високого мистецтва. Був навіть певен: у цих величезних залах розповідатимуть історію тільки однієї людини, а минуло два десятиліття, і тепер тут представлена історія світу прекрасного.
У центральному холі на найпочеснішому місці запрошених зустрічав скульптор Олег Пінчук зі своїми гігантськими бронзовими єдинорогами. Мабуть, митця надихала велич заходу, бо досі ліпив невеличкі, сповнені гумору камерні фігурки, які охоче купували столичні банки. Хоча і у великих скульптурах митець зберіг стиль шаржувальника. Народ юрмився біля портрету Юлії Тимошенко роботи Олександра Лідаговського. Майстер явно переймається образом Нефертіті, який зберегли для людства піски Тель-Амарни. Обличчя сучасної жінки, що радше нагадує маску для епітафіального портрета, а характерні прикмети реального персонажа відтворені тільки в фірмовій зачісці. Компліментарні довгі вії робили свинцевим погляд лідерки БЮТ.
Тож значно цікавішим був інший експеримент майстра — жіноча статуя, склеєна з картонових пластин у конструктивному стилі. І поряд така сама, тільки вирізана з пластику. Загалом салон уразив розмаїттям не тільки стилів і тем, а й матеріалу. Микола Лисенко своїми п’ятьма “Ступами” — дерев’яними решітками нагадав про народних різьбярів по дереву, що оздоблювали хати у Закарпатті. А Володимир Іванов у бляшаних героях античного епосу (“Геракл на коні Діамеда”) поєднав прадавню тематику з авангардною манерою виконання.
Було чимало й традиційних для української ментальності образів жінок — берегинь домашнього вогнища, ніжних матерів та чарівних дівчат. У цьому переліку найоригінальнішою видалася композиція Володимира Шевченка “Софія”: двометрова свята притискає до себе підлітків Віру і Надію, тримаючи на руках маленьку Любов. Християнська тематика надихала й метрів образотворчого мистецтва Василя Бородая та Олексія Леонова.
Поруч примостився Валерій Федиков, який відтворив у своїх творах а-ля Камасутра надмірну еротику, проігнорувавши як гармонійність, так і красу ліній. Його “Адам і Єва” з опухлими животами і дурнуватими обличчями нагадували героїв лялькового спектаклю “Божественна комедія” Олександра Образцова. А в “Танку” злилися два кремезних тулуби з обрубаними руками й ногами.
Знайшлося місце й для представників салонного мистецтва: брати Андрій і Петро Озюменки виставили статуетки з бронзи і мармуру явно з комерційною метою. Їхня матір похвалилася, що одну з них купив Петро Порошенко, а загалом роботи хлопців мають неабиякий попит у галереях Парижа.
У київському салоні взяли участь не тільки мешканці України. На почесному місці розмістилися “Христос” та “Саксофоніст” Владислава Грицюка — сина класика вітчизняної скульптури. Чоловік давно мешкає у Австрії, де має родину та забезпечене життя. Колишній киянин навіть розмовляє з німецьким акцентом. Здається, присмак європейськості прибавив його творам ще й додаткової ціни, бо кожна річ пропонувалася не менше, ніж за тридцять тисяч євро.
А втім, скульптура — найкоштовніший вид мистецтва. Тому дирекція Українського дому запросила на вернісаж найповажніших любителів, а можливо, й покупців — Дмитра Табачника, Володимира Литвина, зірок телебачення та шоу-бізнесу. Тож мистецька подія перетворилася і на світський захід.
Эксперт, 12 МАРТА
Привыкание к мрамору
СКУЛЬПТУРА
Сергей Семенов
Прошедший в Киеве «Большой скульптурный салон-2007» заложил первый кирпичик
в формирование национального арт-рынка скульптуры
«Большой скульптурный салон-2007», проходивший в первой половине марта в рамках проекта «Арт-Киев» в столичном Украинском доме, удался. Об этом говорят сами художники, представившие на выставке более трехсот скульптурных работ различных творческих манер, стилей и направлений. Об этом свидетельствует и популярность салона, куда в иные дни посетителей приходило не меньше, чем в расположенные в нескольких сотнях метров от Украинского дома столичные магазины модной одежды. Причем большинству зрителей нравилось все: библейские и древнеегипетские персонажи из шамота Петра Антипа и Александра Дьяченко, скульптуры из дерева, от вполне традиционных работ Юлии Укадер до авангардных «ступов» Николая Малышко, спокойный и располагающий к созерцанию мрамор Алексея Владимирова и Людмилы Мисько, скульптуры из бумаги Александра Лидаговского и сделанные при помощи электросварки стальные композиции Владимира Иванова. Больше всего народу собиралось вокруг ориентированных прежде всего на рефлексию и понимание многочисленных культурных и идеологических подтекстов скульптур из бронзы. Было их столько, что всех заслуживающих упоминания фамилий авторов за один раз и не перечислишь. И вокруг всего этого великолепия толпилась, обмениваясь впечатлениями, отчего гул иной раз стоял как на вокзале, киевская публика.
Хорошо, когда тебя понимают
Ситуация, когда, чтобы добраться до какой-либо скульптуры иной раз приходилось, прямо как у магазинного прилавка, лавировать среди сбившихся в группки ценителей прекрасного, честно говоря, удивила. Исходя из того, что в ноябре прошлого года аналогичный проект, где в основном были представлены живописные полотна, собрал более 35 тыс. посетителей, чего-либо подобного можно было ожидать и от нынешнего салона. Однако, думал я, современная скульптура будет посложнее для восприятия, чем реалистическая живопись, показанная организаторами предыдущего «Арт-Киева». К тому же в Украине пока, если можно так выразиться, почти отсутствует «скульптурная среда». К современной живописи — в офисах, ресторанах и клубах, интерьерах квартир, на киевском Андреевском спуске или аналогичных «арт-толкучках» в других наших городах — средний украинец уже привык. Тогда как мир скульптуры представлен в его жизни в основном в виде пропагандистских творений, оставшихся на отечественных улицах и в парках еще с прошлых времен. Правда, в последнее время суровую компанию советских каменных героев с неизменно пафосным выражением лиц разбавили ироничные памятники популярным литературным, киношным и фольклорным персонажам. Но ситуацию это изменило лишь отчасти — сменились пропагандистские парадигмы, но не художественные формы. В сознании широкой публики скульптура осталась прежде всего служанкой идеологии, а не одним из способов художественного осмысления современной действительности.
Так думал я — и ошибался. Публика, массово валившая на салон, продемонстрировала минимум две радостных для отечественных скульпторов тенденции. Так, на выставке было много молодежи студенческого возраста. А это, помимо прочего, означает, что через пять-десять лет, когда у ребят появятся первые заработанные деньги, они уже будут подготовлены к тому, что их можно тратить не только на рынке подержанных автомобилей, но и на арт-рынке. Вторая тенденция не столь многообещающа с материальной точки зрения, но не менее важна. С некоторой долей преувеличения ее можно сформулировать так: как ни морили последние полтора десятка лет так называемую советскую интеллигенцию (художественную, научно-техническую, педагогическую и т. д.) безденежьем, она всетаки выжила и сохранила интерес к настоящему искусству. И это очень важно и для общества, и для художников. Пусть эти люди не могли купить представленные на салоне работы, но они давали скульпторам нечто не менее важное — чувство того, что тебя не только покупают, но и понимают. Так, один из самых интересных из представленных на салоне молодых художников Михаил Вертуозов сказал, что едва ли не больше, чем все деловые переговоры с потенциальными клиентами, его порадовала пожилая женщина, которая подошла к нему и просто сказала: «Ребята, спасибо вам всем, что вы есть и продолжаете работать».
В отличие от живописца, который тратится только на холст, раму и краски, скульптор, работающий с бронзой или мрамором, не может игнорировать вкусы будущего покупателя. И почти все заработанные деньги он снова вкладывает в работу
Да и беседы с участниками салона показали: бес идеологического постмодернизма с его ироничным отношением к тому, что в прошлые века называли идеалами, обошел большинство украинских скульпторов, в отличие от живописцев, стороной. Это не значит, что все они, как на подбор, суровые реалисты. Напротив, игра с формами и смыслами едва ли не главная их черта. Но при этом почти все они продолжают по-старомодному верить в высокую миссию искусства. Об этом говорили и молодой да ранний Михаил Вертуозов («если ты начинаешь работу с мыслью, как бы ее продать, то лучше и не начинать»), и представитель старшего поколения Александр Агафонов, заявивший: «Искусство — это совесть и чувство свободы. Если человек этим обладает, значит, рано или поздно что-то получится». У Агафонова получается. Как сказал мне один из арт-критиков, «салон показал, что у нас есть прекрасный средний уровень, есть яркие личности, и есть откровения, о которых мы все (профессионалы. — «Эксперт») знаем. Например, Александр Агафонов и Александр Сухолит».
Звери и маски
Но все же, хваля киевскую публику, не стоит впадать в преувеличения. Так, скромно стоявшие в дальнем углу зала работы Александра Сухолита особого ажиотажа у нее не вызвали. И напрасно. Его небольшие, но очень мощные по энергетике, стилизованные под первобытную архаику скульптуры ожидает будущее намного более славное, чем многие другие экспонаты выставки. Директор киевской галереи «Майстерня» и скульптор Ирина Вештак-Остроменская, чьи работы тоже были представлены на салоне, уверена, что неискушенность многих посетителей салона — дело поправимое. «Не каждый рождается с развитым художественным вкусом. Он развивается в процессе общения с искусством, во время которого нарабатывается зрительный ряд. Если этим заниматься систематически, постепенно возникает понимание сложных вещей и того, что хорошо и что плохо. Салон — один из этапов этого процесса», — считает она.
Бес постмодернизма с его ироничным отношением к тому, что в прошлые века называли идеалами, обошел большинство украинских скульпторов стороной. Почти все они продолжают по-старомодному верить в высокую миссию искусства
По мнению Вештак-Остроменской, пока салон в первую очередь показал интерес к работам, которые могут быть вписаны в интерьер. И в этом нет ничего предосудительного, поскольку именно с покупки скульптуры для украшения интерьера начинается коллекционирование. А частные коллекционеры стали сегодня главной движущей силой арт-рынка. «У людей, которые уже купили хорошую скульптуру, часто возникает потребность продолжить коллекционирование, — говорит директор галереи ”Майстерня”. — Многих оно просто захватывает. Эти объемные, оторванные от стены, в отличие от картин, вещи несут невероятный эмоциональный и эстетический заряд.» Среди главных художественных тенденций современной украинской скульптуры Ирина Вештак-Остроменская называет приход в нее художников из смежных видов изобразительного искусства, что придает ей новое качество. К примеру, работы из бронзы живописца Олега Денисенко богато декорированы и отличаются мелким рисунком, что традиционной скульптуре не свойственно. А известный украинский карикатурист Олег Дергачев привнес в свои скульптурные произведения утрированно-карикатурное образное решение.
Я бы еще добавил, что для этих художников, как и для самой Вештак-Остроменской, тоже пришедшей в скульптуру «со стороны», в творчестве, если судить по представленным на салоне работам, важен игровой момент. Недаром они так активно используют изобразительно очень выигрышную тему карнавала, лица и маски. Не меньшей популярностью пользовалась еще одна воплощенная в бронзе тема — зооморфная. Салон напоминал небольшой зоопарк, который населяли гротескные носороги, лошади, птицы, рыбы, львы, жуки, грифоны. Причем больше всего их было у самого, пожалуй, популярного отечественного скульптора Олега Пинчука, застолбившего центральный пятачок выставочного зала своей монументальной бронзовой «Евразией».
У кое-кого из посетителей салона возникло желание поделить представивших свои работы скульпторов на «чистых» и «нечистых». Мол, кто-то из них в первую очередь работает на коммерцию, а кто-то — на чистую идею. Куда в таком случае отнести, скажем, гравюры Дюрера с носорогом не менее знаменитым, чем его же всадники Апокалипсиса?
Но если говорить об идее, обязательно стоит упомянуть выставленные на салоне скульптуры Влада Грицюка, чья зашкаливающая эмоционально-смысловая нагрузка буквально распирала бронзовую поверхность.
Подарки для богатых Что касается преобладавшего на нынешнем салоне коммерческого вектора творчества, то украинские скульпторы относятся к нему совершенно спокойно. Так было во все времена и у всех народов: в отличие от живописца, который тратится только на холст, раму и краски, скульптор, работающий с бронзой или мрамором, не может игнорировать вкусы будущего покупателя. Обычно цена скульптуры рассчитывается по простой формуле: к стоимости уже использованного материала и его обработки добавляется стоимость материала и обработки будущей скульптуры примерно такого же размера, а также гонорар самого скульптора. Если учесть, что куб мрамора стоит пять тысяч долларов, а хорошего каррарского — все десять тысяч, становится понятно, почему выставленные в салоне мраморные скульптуры можно было пересчитать по пальцам. Мало того, что они обходятся скульптору дорого, так еще из-за своей высокой стоимости плохо продаются. Чем выше цена, тем меньше оборачиваемость —этот маркетинговый закон работает на рынке скульптуры точно так же, как при торговле обувью.
Но если то, что обувь является одним из главных атрибутов внешнего вида украинского бизнесмена, нам вбивали в голову много лет, о скульптуре как важном элементе интерьера офиса или квартиры этого никак не скажешь. Так что «Большой скульптурный салон-2007» стал первой ласточкой в этом длительном процессе культурного просвещения. Это понимали все. «Пока мы обслуживаем лишь узкую прослойку населения, делаем ”подарки для богатых”, — сказал один из представивших на салоне свои работы скульпторов. — Но это процесс с обратной связью: они диктуют нам свой спрос, а мы стараемся воздействовать на их вкусы.» «Я всегда говорю: вы любите воспетый Михаилом Булгаковым старый Киев, — говорит Александр Агафонов. — Но где вы в нем видели дома, построенные нищими? Дома всегда строят богатые люди. Так же обстоят дела и с произведениями искусства. На Западе серьезный бизнес обязательно предполагает определенные антураж: у тебя хорошее образование, ты ходишь на концерты, занимаешься благотворительностью, покупаешь картины и скульптуры. Сейчас в Украине скульптуры приобретают те бизнесмены, которые хотят выглядеть достойно».
Ирина Вештак-Остроменская считает, что развитие арт-рынка скульптуры приведет к повышению качества работ и ссылается при этом на опыт Советского Союза: «Художников тогда было гораздо больше, чем сейчас. Такая ситуация создавалась и поддерживалась искусственно, но тем не менее среди множества посредственных художников все-таки талантливых и выдающихся мастеров было больше, чем нынче. Значит, чем интенсивнее станет развиваться рынок, чем больше людей будет заниматься скульптурой, тем больше появится интересных, талантливых и ярких произведений. Рынок — это явление, которое стимулирует развитие, и в этом смысле искусство ничем не отличается от любого товарного производства.» А пока украинский скульптор хоть и небогат, но горд. Михаил Вертуозов говорит: «Я был поражен, что на Западе на таких же салонах выставляются работы в гипсе, глине или пластилине, и на них пишут, сколько стоит их отлить и на какой гонорар претендует автор. Украинский скульптор не может себе позволить представить публике произведение на промежуточной стадии готовности. Не та школа. И все заработанные деньги снова вкладывает в работу. Потому что она затягивает, и обходиться без нее ты уже не можешь. Появляется потребность творить, когда ты берешь кусок камня, обкалываешь его — и вдруг рождается нечто».
Читайте також у розділах: Виставки, Моніторинг