Політика/Огляд преси/26.12.06
Огляд преси від 26 грудня 2006 року.
“Вечерние вести”
26.12.06
Ющенко и Янукович объявили перемирие
Николай Полос
Президент подписал бюджет, премьер обещал исправиться
Новость о том, что глава государства подписал бюджет-2007, затмила 22 декабря даже визит российского президента Путина. Аналитики поспешили объявить, что схватка между президентом и премьером завершена “вничью”. Впрочем, Ющенко ничего особо не выиграл.
Напомним, 12 декабря впервые в новейшей истории Украины президент наложил на “финансовую Конституцию” вето и вернул ее в парламент с рядом замечаний. Коалиция, скрепя сердце, учла большинство из них, но категорически отказалась от главного - повышения минимальной пенсии и зарплаты в грядущем году до заложенного ею же минимального прожиточного уровня.
Утром 22 декабря Янукович, однако, рассказал журналистам, что встретился с президентом и тот согласился на подписание бюджета. По словам премьера, Ющенко выдвинул единственное требование - приравнять пенсии к прожиточному минимуму. И он, Янукович, дал свое нерушимое слово, что пенсии будут повышены - в первом квартале будущего года, и если к тому будут финансовые возможности. Во второй половине дня эту информацию подтвердила и пресс-служба президента.
Народ не в курсе
В “сухом остатке” граждане имеют следующее. Постановлением ВР Януковичу и Ко советуют повысить: а) прожиточный минимум для нетрудоспособных до 397 грн. в месяц с 1 апреля и до 406 грн. - с 1 октября; б) установить минимальную зарплату с 1 мая в 420 грн., с 1 августа - в 430 грн., с 1 декабря - в 460 грн.
Чтобы это стало реальностью, Кабмин должен внести соответствующий законопроект. Не ждет ли украинцев с повышением зарплат такое же “кидалово”, как с “Универсалом национального единства”, о котором Янукович, видимо, забыл сразу после подписания, - вопрос вопросов. Хотя Ющенко и заверил журналистов, что на сей раз не сомневается в выполнении Януковичем своих обещаний: иначе, мол, против правительства выступят “миллионы людей”.
Кстати, в ситуации с бюджетом народ с незначительным перевесом одобрил позицию Ющенко. Согласно опросу Центра Разумкова (проведен с 15 по 21 декабря), 38,2% респондентов поддержали президентское вето на бюджет. Не поддержали его только 19,2% опрошенных.
Впрочем, 10% не впечатлились в этой ситуации ни Ющенко, ни Януковичем, 8,2% конфликтом не интересовались, а 22,3% затруднились определиться из-за недостаточного понимания сути вопроса (правда, в незнании понятий “бюджет” и “вето” признались только 2% опрошенных). То есть в общем-то большинство украинцев от “бюджетной войны” оказались далеки.
Махнем, не глядя?
Между тем, в экспертно-журналистской среде многие полагают, что подписание бюджета могло стать результатом торгов между президентом и премьером. Среди предметов торга называют должность главы СБУ. Напомним, именно в пятницу коалиция все же поддержала отставку Игоря Дрижчаного, инициированную президентом. Впрочем, однозначной версии о личности его преемника пока нет.
Также могла идти речь и об удобном для Ющенко министре иностранных дел. Ведь хотя во время приезда президента РФ Тарасюк и Янукович пожали руки перед телекамерами, отставка главы МИД считается делом решенным не только на Грушевского, но и на Банковой. Его преемником чаще всего называют замглавы секретариата Александра Чалого, хотя фигур, приемлемых и для президента, и для премьера, насчитывается не менее полудюжины.
Если такие версии соответствуют истине, то нельзя не заметить, что обмен - бюджет целой страны на пару высоких чиновников - вышел неравноценный. Да и опять же, где гарантии, что премьер сдержит данные им обещания, зная, что за их невыполнение ему ничего не будет?
Комментарий
Юлия ТИМОШЕНКО, лидер БЮТ:
— Если президентские советники говорили о теневом и коррумпированном бюджете, то зачем же президенту было его подписывать?.. После таких заявлений подписывать бюджет - это признать поражение страны перед кланами. Виктор Ющенко не имел морального права подписывать бюджет, зная о всех его недостатках. Следовало оставить право подписи Александру Морозу вместе с ответственностью, как это предусмотрено Конституцией.
Вся бюджетная эпопея напоминает мне эпизод из Ильфа и Петрова, когда Остап Бендер выменял стул у Эллочки Щукиной на ситечко для чая.
Мне жаль, что президент подписал самый плохой бюджет в истории Украины и взял на себя ответственность за обнищание народа, которая должна лежать на Януковиче.
Еще хочу напомнить, что два дня назад “Наша Украина” обвинила нашу фракцию в измене национальным интересам и идеалам Майдана за якобы намерения преодолеть вето на бюджет, которое мы преодолевать не собирались. Сегодня эти парни будто воды в рот набрали.
Андрей ЕРМОЛАЕВ, директор Центра социальных исследований “София”:
— Мне кажется, что это не окончание войны, а скорее пауза. Вероятнее всего, эта пауза будет использована для изменения правил ведения этой войны — переведения ее в плоскость конкуренции за перспективу. Война отличается от конкуренции тем, что на войне стороны работают на уничтожение, а конкуренция предусматривает возможность выживания, сосуществования и даже объединения интересов.
+++
“Вечерние вести”
26.12.06
Туркменская оппозиция просит Киев о помощи
Марк Белявцев
Газ в обмен на поддержку — с таким предложением накануне похорон Туркменбаши Сапармурата Ниязова Украину посетили лидеры туркменской оппозиции.
“Мы прибыли в Киев не случайно. Мы хотим заявить, что, если мы как оппозиция придем к власти, то тех безобразий, которые творились с поставками газа при президенте Ниязове, не будет”, — заявил председатель Республиканской партии Туркменистана, бывший посол Туркмении в Турции Нурмухаммед Ханамов.
Его коллега, экс-вице-премьер Худойберды Оразов, отметил, что республика должна пойти по демократическому пути развития. Туркменские оппозиционеры заявили, что рассчитывают на понимание и поддержку украинских политиков и общества в целом.
В начавшейся в Туркменистане борьбе за власть Украина не считается сколь-либо серьезной стороной, в отличие от России, США или Китая. Между тем родина оранжевой революции если не для всех, то для части туркменов, судя по всему, не такая уж и чужая, хотя, согласно официальной туркменской статистике, там проживает лишь 7% славян. Однако известно, что после того, как Туркменбаши заподозрил Оразова в организации покушения на себя в 2002 г., тот некоторое время скрывался в Украине и якобы даже получил украинский паспорт.
Незадолго до смерти Ниязова министерство национальной безопасности Туркменистана сообщило, что часть боевиков туркменской оппозиции прошли подготовку в Украине — в частности, упоминался Донецк. Однако маловероятно, что Ханамов и Оразов приезжали в Киев с просьбой интенсифицировать подготовку кадров для борьбы за туркменскую демократию.
Единственная более-менее четко озвученная ими просьба к Украине заключалась в том, чтобы украинских наблюдатели приехали на предстоящие через два месяца в Туркменистане выборы нового президента страны.
+++
“Вечерние вести”
26.12.06
Перепишем историю по заветам Чингисхана
Иван Чуга
После достижения межправительственного украинско-российского соглашения о совместной работе над учебниками истории, депутаты-”регионалы” начали развивать и широко популяризировать через СМИ тему изменения Концепции преподавания истории Украины. И хоть приводимые ими примеры, иллюстрирующие слабые места в отечественных учебниках, выглядят порой убедительно, настораживает, однако, что уточнить хотят только образ России.
В свою очередь, Украинская народная партия считает пересмотр учебных программ и инициированное “регионалами” изменение “Концепции преподавания истории” “опасным симптомом”, свидетельствующим о действиях антикризисной коалиции “в контексте стратегических интересов России”. Как говорится в заявлении УНП, “еще никогда справедливо не писалась история отношений империй и их колоний”. И даже Польша и Литва каждая по-своему пишут историю общей для них Речи Посполитой. А логика создания “общей истории” разных государств неизбежно ведет к тому, что России следует согласовать свою историю с Монголией.
УНП заявляет, что данное предложение “является модифицированной версией родившегося в Москве проекта” и рассматривает “войну учебников истории” как “составляющую политической, экономической и информационной войны, которую ведет Россия ради возвращения Украины в статус своей колонии”.
Инициативы представителей Партии регионов относительно “общего с Россией учебника истории” УНП считает направленными против государственной независимости Украины. “Размыв национальную идентичность, проще всего решить вопрос потребности в национальном государстве - в нем автоматически отпадет потребность”, - предостерегают костенковцы и требуют от премьер-министра Януковича, чтобы он “отказался от поддержки антиукраинских проектов и осудил антиукраинские инициативы своих однопартийцев”.
+++
“Вечерние вести”
26.12.06
Мороз извинился за милицию
Назначение бывшего начальника УМВД Сумской области Николая Плеханова (организатора репрессий против сумских студентов в 2004 г.) заместителем министра внутренних дел Украины “не полезно для органов внутренних дел”. Об этом заявил председатель Верховной Рады Александр Мороз во время встречи в парламенте с представителями студенчества, сообщает УНИАН.
По мнению Мороза, назначение Плеханова — “это большая ошибка”.
Председатель ВР сообщил, что разговаривал с министром внутренних дел Василием Цушко (членом Социалистической партии Украины, которую возглавляет Александр Мороз), и тот объяснил, что назначил Плеханова по “настоятельной просьбе” со стороны правительства Януковича. По словам Мороза, Цушко пообещал ему, что Плеханов в министерстве будет заниматься лишь оформлением документов.
Спикер подчеркнул, что он помнит события в Сумах во время президентских выборов и считает позицию, которой замминистр придерживался в те дни, “абсолютно некорректной”.
+++
“День”
26.12.06
Сергій Караганов: Російсько-українські відносини вийшли на нормальну траєкторію
Микола Сірук
Українська влада позитивно оцінює факт проведення першого засідання комісії “Ющенко — Путін”, яке відбулося минулої п`ятниці в Києві. Сам Президент України Віктор Ющенко на прес-конференції заявив, що сторони досягли низки важливих зсувів у кількох принципових питаннях. Головний “зсув”, на думку глави Української держави, сам факт поновлення прямих переговорів після майже дворічної перерви. У свою чергу, російський президент Володимир Путін сказав, що в ході двосторонньої зустрічі “не було емоційних проблем”. Він також охарактеризував розмову, що відбулася між ним та Ющенком, такими епітетами: конструктивна, добра, дружня. Як сприйняли засідання комісії, що відбулося, й діалог, який відбувся між українським і російським президентами в кремлівських колах? Чи варто розглядати це засідання як новий етап розвитку відносин між Києвом і Москвою? Що дало імпульс інтенсифікації діалогу між Україною й Росією? Про це в інтерв`ю Сергія КАРАГАНОВА, голови Ради з питань зовнішньої й оборонної політики РФ, заступника директора Інституту Європи РАН “Дню”.
— Як ви розцінюєте результати засідання комісії “Ющенко — Путін”? Чи не є це засідання новим етапом у розвитку відносин між нашими країнами?
— Мені здається, що ми подолали поки що, а, може, й назавжди гострий етап відносин, який був викликаний як газовою кризою, так і дуже жорсткою політичною боротьбою в Україні. Зараз ми виходимо на нормальні конструктивні відносини, які навіть є доброзичливими. Такі відносини, які мають бути між нашими країнами. Що ж стосується оцінки першого засідання комісії “Ющенко — Путін”, то це було нормальне протокольне засідання, на якому був зафіксований конструктивний настрій, який є результатом величезної кількості чинників.
— Чи можна тепер очікувати, що до кінця терміну Путіна можуть бути вирішені всі, а якщо не всі, то принаймні більшість гострих проблем?
— А які в нас гострі проблеми?
— Наприклад, делімітація Азовського моря й Керченської протоки…
— Але ж це проблеми не лише Путіна. Це проблеми й для українського керівництва. Якщо на те буде воля обох сторін, то ця проблема буде вирішена. А якщо не буде, то ні.
— Ви говорите про взаємну волю. Але воля й бажання з боку України є…
— Це вам так здається, що воля в Україні є. Ставляться умови, які абсолютно неприйнятні. У нас виникає враження, що, навпаки, волі в Україні немає.
— Враховуючи навіть те, що зріс вплив Януковича, з яким буде легше домовлятися?
— Я говорю про минуле, а не про майбутнє. Я сподіваюся, що така воля з`явиться.
— Під час засідання порушувалося багато тем для співробітництва: авіація, космонавтика, енергетика. Чи потрібно тепер очікувати, що більше російська сторона не гальмуватиме розвиток відносин у цих галузях? Адже раніше таке співробітництво з російської сторони обумовлювалася певними обставинами?
— Буде природний розвиток, буде нормальна конкуренція, буде деяке взаємне нерозуміння. Але відносини, до речі, протягом останніх 15 років були вельми дружніми й конструктивними, незважаючи на постійні страхи, що нагніталися. Незважаючи на те, що деякі сторонні країни намагаються роздути мінімальні російсько-українські протиріччя. Але, в принципі, відносини були нормальними. Вони просто трохи погіршилися минулого року. Але зараз, по моєму, вони вийшли на нормальний ракурс, на нормальну траєкторію.
— А що відіграло основну роль у тому, що відносини вийшли на нормальну траєкторію? Заяви Януковича, що Україна не форсуватиме вступ до НАТО… Чи щось інше?
— По-перше, хочу зазначити, що вплинула ціла низка чинників. Почнемо з того, що ми все-таки домовилися, хоча б у загальних рисах, про газ. До того ж на розумних ринкових умовах. І українське керівництво цього року не уникало, як минулого року, переговорів. Нарешті, на мою думку, українське керівництво відмовилося від деяких ілюзій щодо того, як вони можуть швидко рухатися в західному напрямі, що “Захід їм допоможе”, за відомим висловом. Стало очевидним, що запланована пропозиція Україні рушити прискореними темпами до НАТО не є реалістичною. Не тому, що про це заявив Янукович, а тому, що це призведе до масштабної кризи серед української правлячої верстви. І в Європі також почали розуміти, що це в результаті призведе до масштабної кризи й не відповідає інтересам. Це буде трагедією для України, драмою для Європи й Росії. Янукович просто сказав очевидне, що не варто поспішати. Напевно, українська еліта розуміє, до чого це призведе.
— Ви говорили, що ціна на газ — ринкова. Але ж іншим країнам Росія продає значно дорожче газ?
— Я вважаю, що ця ціна ближча до ринкової. Природно, завжди будуть протиріччя. Ми хочемо продати дорожче, Україна хоче купити дешевше. Це нормально. Але то було раніше. Та ціна була просто корупційна, обурлива. І я був приголомшений навіть не тим, що ми жорстко натиснули й не зовсім вправно. Але тим, що ми досі утримували цю ціну протягом десяти років. Це означає, що певні кола в обох країнах “стригли” російські й українські гроші.
КОМЕНТАР
Валерій ЧАЛИЙ, директор міжнародних програм Центру Разумкова:
— Перш за все, треба розуміти, що зустрічі на найвищому рівні є робочим інструментом для поглиблення і розвитку двосторонніх відносин. І очікувати від кожної з них прориву було б не вірно. Більше того, якщо такі зустрічі проходять у досить спокійній обстановці і мають результатом підписання певних угод, розвиток взаємодії більш корисний, ніж загальний піар від них. Стосовно останніх переговорів української і російської делегацій — найбільш зрозумілим результатом є те, що запущена в повному обсязі робота міждержавної комісії. Це важливо, бо тепер багато питань можна буде вирішувати на нижчих рівнях, не піднімаючи до рівня президентів. Крім цього важливо відзначити, що сторони сконцентрували увагу на конкретних питаннях взаємодії. І дійсно, поки що складні питання віднесли за рамки протокольної частини. Багато з цих питань носять хронічний характер і переходять з року в рік в порядок денний україно-російських переговорів. Звісно, що однією зустріччю, навіть президентів, такі питання не вирішуються. Звичайно, важливим для України є підписання угоди про реадмісію. Думаю, добре, що президенти домовились уже найближчим часом узгодити План дій, так звану “дорожню карту”. Звичайно, ті результати ми побачимо не сьогодні, а пізніше. Результати цього візиту будуть зрозумілі з конкретних дій обох сторін. І це стосується як пришвидшення розв`язання проблемних питань, так і поглиблення в першу чергу економічної взаємодії. Я вважаю, що було б ненормальним, якби позиції України, які стосуються її національних інтересів, впливали на робочі чи офіційні візити президента чи прем`єра Росії. У нас довга історія стосунків і дуже багато попереду років взаємовідносин. Україна і Росія будуть сусідами і завжди для обох країн відносини будуть пріоритетом.
+++
“День”
26.12.06
“Ми відновимо свої права…”
Курултай кримських татар залучить до розв`язання земельної проблеми міжнародну громадськість
Микита Касьяненко
Курултай кримських татар це завжди багатопланове дійство. Не стала винятком і V сесія IV курултаю, яка проходила в Сімферополі три останні дні минулого тижня. Палкі дискусії в ній поєднувалися з пригощанням пловом, що був приготовлений прямо в дворі Кримськотатарського національного театру, з концертами акторів національних художніх колективів і прийомом високих гостей. Напередодні курултаю до Криму з офіційним візитом прибули державний міністр Туреччини Бешир Аталай і президент Агенції міжнародної співпраці та розвитку Туреччини Хакан Фідан. Вони й стали першими гостями курултаю. На летовищі Сімферополя гостей зустрічали глава ВР АРК Анатолій Гриценко, лідер меджлісу народний депутат Мустафа Джемільов, перший заступник голови уряду Криму Азіз Абдуллаєв, почесний консул Турецької Республіки в Сімферополі Сейран Османов та інші офіційні особи. Гостей із Туреччини було прийнято в парламенті автономії, де обговорили проблеми співпраці між Туреччиною та Кримом у гуманітарній і торговельно-економічній сферах. “Відрадно, що ця співпраця набуває системного характеру й відкриває нові перспективи для розвитку двосторонніх відносин”, — сказав Анатолій Гриценко. Пан Аталай запропонував провести в Криму бізнес-форум із участю провідних бізнесменів Туреччини й України для підготовки спільних інвестиційних проектів, передусім, у туристичній сфері. Туреччина готова, зазначив він, збільшити кількість соціальних проектів у Криму, що фінансуються з Туреччини за лінією програми ТІКА, а також готова вкладати фінансові кошти до банківської сфери та комунального господарства. Анатолій Гриценко запропонував створити робочу групу для підготовки проведення бізнес-форуму. Сторони підкреслили необхідність прискорення реалізації проектів, спрямованих на поліпшення транспортних комунікацій, у рамках співпраці країн Причорноморського басейну. Турецька делегація взяла участь у приуроченому до курултаю відкритті кримськотатарських шкіл у Красногвардійському, Джанкойському районах і в Старому Криму. Ремонт і реставрація цих навчальних закладів були здійснені при підтримці Програми ТІКА в Криму. Привітавши делегатів курултаю, Бешир Аталай і Хакан Фідан поїхали до Бахчисарая, де починається реставрація комплексу середньовічного кримськотатарського університету “Зинджирли Медресе”.
Другим гостем курултаю став лідер НРУ і міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. Він передав кримським татарам привітання від Президента країни Віктора Ющенка, зазначив, що вже три скликання два депутати від кримських татар обираються до Верховної Ради України за списками НРУ, і заявив, що “кримські татари в Україні асоціюються з силою, яка стримує антиукраїнські тенденції”. “А ВИ НЕ БОЇТЕСЯ ЗВИНУВАЧЕНЬ У СЕПАРАТИЗМІ?”
У зв`язку з курултаєм активізувалися й недружні кримським татарам сили. Одна газета опублікувала статтю місцевого історика “Татарське питання” в роки окупації”, яку сам автор назвав “матеріалами до курултаю”. У статті автор повторив ще раз уже відому версію співпраці окремих кримських татар із німцями в роки окупації та історію створених ними “татарських загонів самооборони”. Статтю “історика” можна було б назвати об`єктивною, якби він із такою ж скрупульозністю розповів про рівнобіжне існування “російських загонів самооборони”, також створених німцями в Криму. Більше того, якби він зміг піднятися до осмислення соціально-політичних процесів середини минулого сторіччя й проаналізувати об`єктивну базу для наявності антирадянських настроїв перед війною у великих масах людей багатьох і багатьох національностей колишнього СРСР, яка і призвела до розвитку таких явищ як “власовщина”.
Але звинувачення в колабораціонізмі “чужих” і замовчування колабораціонізму “своїх” лише продемонструвало необ`єктивність автора, і вийшла не “історична терапія”, а безуспішна спроба розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Одна з агенцій також розповсюдила в переддень курултаю коментар одного з політологів про те, що на ньому “кримські татари готують широкий політичний наступ на шляху до національної державності”. Він оцінив наслідки ухвал курултаю як “iмовірне виникнення серйозного міжнаціонального конфлікту в Криму, переходу його з латентної стадії в “гарячу”. Оскільки це було явне перебільшення, то, очевидно, допомогти реалізувати це передбачення прагнули активісти відомої організації “Прорив”, які прийшли пікетувати курултай, але суд заборонив їм цю акцію, а міліція не дозволила її проведення, і ніякої “дестабілізації” не сталося.
Проте ті, хто бажає “гаряченького”, й далі зв`язували в єдиний ланцюг Декларацію про самовизначення кримськотатарського народу 1991 року з наївною оцінкою курултаю як “нового походу за національною державністю”, і лідерам меджлісу й на цей раз не вдалося уникнути питань типу: а ви не боїтеся звинувачення в сепаратизмі? Рефат Чубаров сказав із цього приводу, що право на самовизначення є визнане міжнародним співтовариством право кожного народу, в тому числі — й кримськотатарського, а звинувачення в сепаратизмі кримські татари не бояться тому, що вони говорять про самовизначення в межах однієї й тієї ж держави. “Який же це сепаратизм?” — запитує народний депутат Рефат Чубаров. Проте деякі кримські телеканали надзвичайно часто в ці дні показували фільми про “гарячі точки”, а диктори відверто говорили: “Дай Боже, щоб це не повторилося в Криму”, таким чином зв`язуючи Крим то з Нагірним Карабахом, то з Придністров`ям, то з бунтiвними республіками Грузії.
ПРО ОСВІТУ Й ЗЕМЛЮ
Головними проблемами, які обговорювали делегати курултаю, були концепція національної освіти, проблема забезпечення депортованих землею, питання про визнання депортації геноцидом і положення про вибори нового, вже п`ятого, курултаю кримськотатарського народу. Власне, нове тут питання лише про вибори, оскільки ще на минулій сесії делегати курултаю звернулися до органів вищої влади України про визнання геноцидом акту депортації. Тепер же курултай створив комісію, яка має координувати збір і підготовку історичних відомостей, що свідчать про загибель людей внаслідок депортації. Згідно з самопереписом народу, проведеним кримськими татарами, у перші півтора-два роки після висилки від хвороб, холоду, голоду, непосильної праці та невпорядкованості на новому місці, в умовах комендантського режиму загинули 46,2% його чисельності. Питання перегукується з аналогічною ухвалою Верховної Ради України про визнання актом геноциду Голодомору 1932—1933 років в Україні. До фактів, які підтверджують умисний геноцид, спрямований на знищення кримських татар як етнічної спільності, кримські татари схильні віднести й планомірне знищення сталінським режимом їхньої матеріальної та духовної етнічної культури, знищення мови, писемності, системи національної освіти, яка існувала в Криму. Під забороною, як відомо, перебувала навіть сама назва народу, і до кінця депортації паспортистам заборонялося вписувати в графі “національність” етнічну назву “кримський татарин”.
На доповнення курултай також прийняв резолюцію, згідно з якою 2007 року відзначатиметься 20-річчя першої масової демонстрації кримських татар у Москві. 11—12 квітня 1987 року можна вважати початком відкритої боротьби кримських татар за своє повернення на батьківщину. Підпільний національний рух кримських татар, що існував до цього часу, провів Першу всесоюзну нараду ініціативних груп, створив Центральну ініціативну групу (ЦІГ) і звернувся до Горбачова з проханням прийняти 16 представників для переговорів про повернення народу на батьківщину й усунення наслідків депортації. Але відповіді від ЦК КПРС не надійшло. І тоді почалися безпрецедентні для радянської влади акції протесту, про які навіть прибалтійські активісти говорили, що вони стали прикладом і для них. У результаті центральні органи влади СРСР створили декілька урядових груп і наукових комісій, з яких і почалося повільне, але невідворотне встановлення історичної істини, яке відкрило шлях депортованим на Батьківщину. Через демонстрації та пікети на Красній площі в Москві пройшли тисячі кримських татар, які зараз живуть у Криму.
— Концепцію національної освіти вистраждано кримськими татарами ще в депортації, й вона обговорюється в середовищі вчителів кримських татар уже понад 10 років, - сказала для “Дня” керівник освітньої асоціації “Мааріфчі”. - Вона являє собою програму відродження національної освіти, яка поєднує в собі як початкову, так і середню та й вищу школи. На жаль, Міносвіти Криму вже прийняло концепцію освіти рідними мовами, і ми її підтримали, тому що на той час це був крок уперед. Однак він не може задовольнити наш народ, оскільки, по-перше, не веде до відродження цілісної системи освіти рiдною мовою; по-друге, не реалізується на практиці, й досі наша освіта залишається розірваною та безсистемною. Окрім того, дехто хоче обмежитися освітою рідною мовою лише в межах початкової школи, що не може привести до відродження мови, культури, існування та розвитку самостійної кримськотатарської літератури, театру, багатьох інших сфер життя народу.
Але, мабуть, найбільш животрепетна проблема - питання про землю. Серед делегатів курултаю було поширене звернення самозабудовників про те, що приблизно 100 тисяч татар не мають свого житла, а Україна ігнорує рекомендації Ради Європи про те, що народ, який повернувся з депортації, повинен бути забезпечений засобами для існування, в тому числі - землею. За їхніми оцінками, українські акти про роздержавлення землі позбавили народ понад 1 мільйона гектарів сільськогосподарської землі, що перебувала до депортації в користуванні кримських татар. Негативно оцінюється і той факт, що в Україні досі не набрав чинності вже ухвалений Верховною Радою України закон про відновлення прав депортованих через те, що його було ветовано попереднім президентом, а Секретаріат нового Президента не вносить його на повторний розгляд. Влада також кладе край спробам кримських татар самостійно повернути собі землю. Зокрема нещодавно Верховна Рада України прийняла зміни до Кримiнального кодексу, яким запроваджується кримінальна відповідальність за самозахоплення землі. Поле для його застосування є — на півострові й зараз існує понад 50 демонстративних самозахоплень, у яких беруть участь понад 1 тисяча осіб. Делегати курултаю підкреслюють, що справедливого розв`язання питання вони не можуть знайти і в судах Криму. Так, влада обрала таку тактику дій, при якій ділянки, на які претендують кримські татари, сільради та райради тут же надають іншим користувачам, і суди вважають їхнє право на землю більш пріоритетним. У той же час багато які урядовці Криму вже заволоділи в тій чи іншій формі значними масивами землі для особистого користування. Мустафа Джемільов говорив у доповіді, що самозахоплення — це крайній захід, який застосовується тоді, коли вже вичерпано всі інші способи законного виділення землі. І хоча кримські татари, як і раніше, як свідчить прокуратура автономії, не є головними суб`єктами, які незаконно використовують земельні ділянки, в Криму підозрюють, що кримінальне покарання буде використане, передусім, проти них. В ефективності цієї міри і в тому, що вона застосовуватиметься розумно й справедливо, мають сумнів навіть правознавці. Так, заступник прокурора Таміла Дробицька сказала журналістам, що “з приводу запровадження кримiнальної відповідальності за самозахоплення не слiд радіти. Скоріше за все, з цього приводу в нас буде ще більше політики і більше крику, будуть ще й зіткнення між міліцією та активістами земельних протестів”. Рефат Чубаров у інтерв`ю “Дню” з цього приводу сказав, що спрогнозувати за таких умов розвиток проблеми в Криму складно. Дуже небезпечним є те, що саме земля, як свідчить історія, була причиною багатьох конфліктів і навіть громадянських війн. Складність проблеми в нинішньому її вигляді полягає в тому, що “держава, не створивши правового механізму наділення депортованих землею, вже створила механізм кримінального покарання за спроби реалізації кримськими татарами свого права на землю. За ринкових умов земля для народу — це останній засіб для виживання, і виходить, що в народу відбирають останню можливість вижити, він стоїть перед фатальною межею”. Він сказав, що курултай прийняв ухвалу, в якій вважає за необхідне втручання в проблему Ради Європи, ОБСЄ і комісара з прав людини Європейського Союзу.
А що стосується національної державності кримських татар, то всі чинники говорять про те, що вона може бути досягнута тільки шляхом перманентних змін характеру існуючої автономії і поступового придбання нею рис кримськотатарської національної, планомірної інтеграції його у всі сфери життя. Ніякого “тотального походу” може і не бути, вважають прагматики з кримських татар. Так, участь кримських татар в органах влади, яка вже сьогодні перевищує 13 відсотків складу рад всіх рівнів, і, як вважають аналітики, буде поступово розширятися до рівня, прийнятного для всього суспільства. Поступово буде створена система національної освіти, буде вирішена проблема землі та власності. Природно, для цього необхідне сприяння, а не опір держави, бо в результаті кримськотатарський народ зможе винести один з двох висновків — або інтеграція відбулася завдяки зусиллям держави, і вона буде визнана народом як дружня і своя, або те, що інтеграція відбулася всупереч зусиллям держави, і вона буде оголошена недружнім, органом, що чинить тиск i не зважає на інтереси народу. Іншого вибору немає.
+++
“День”
26.12.06
Нова надія фракції
Олена Яхно
За спеціальністю В`ячеслав Кириленко - філософ, за досвідом роботи - професійний політик. Устиг побувати й на посаді міністра праці й соціальної політики, а потім - і віце-прем`єром з гуманітарних і соціальних питань. Учора “молодий і перспективний” народний депутат В`ячеслав Кириленко був обраний головою парламентської фракції “Наша Україна”. Як повідомили у прес-службі НСНУ, таке рішення було прийняте на засіданні фракції за участі голови ради партії, голови Секретаріату Президента Віктора Балоги.
Відкрив засідання Роман Безсмертний, який повідомив колегам про свою відставку й попросив підтримати кандидатуру Кириленка на цю посаду. “Я свідомо роблю цей крок заради того, щоб ми всі залишилися разом”, — підкреслив він.
У свою чергу Кириленко заявив, що для нього особисто було несподіваним рішення Безсмертного, але він готовий до роботи й чудово розуміє, що керівник фракції “Наша Україна” — це велике довір`я з боку колег і ще більша відповідальність. Кириленко відмітив також, що фракція “Наша Україна” й надалі залишиться найдемократичнішою й найвідкритішою парламентською фракцією, а також найактивнішої у відстоюванні демократичних цінностей, євроінтеграції, вступу України до НАТО.
КОМЕНТАР
Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:
— Кириленко - молодий та амбіційний політик, він має достатній досвід політичної боротьби. Тому, я вважаю, що це непоганий вибір для фракції. Природно, є різниця між керівником партії й керівником фракції. Як керівник партії (а такий варіант не виключений на найближчому з`їзді), тут відчувається нестача організаторських здібностей. А як парламентарій, як лідер групи в Раді, як спікер, як ньюсмейкер Кириленко завжди вирізнявся. Він досить креативний, уміє тримати удар. Він імпозантний, молодий, привабливий для журналістів.
Кириленко не пов`язаний пуповиною з націонал-демократичними силами, хоч він сам виходець із Народного Руху. Тут наче є і певна історична традиція, разом з тим, він політик нового покоління. Тому, я гадаю, у Кириленко великі шанси й перспективи на цій посаді. Хоч сказати, що він блищить якимись позитивними пропозиціями до законопроектів або пропонує якісь законодавчі інновації, також не можна. Але він неабиякий політичний боєць і, я вважаю, його призначення трохи дисциплінує фракцію “Наша Україна”.
Можна сказати, що це компромісна кандидатура, у нього не було ворогів і противників у самій фракції.
+++
“День”
26.12.06
Морозу довіряють менше всіх
За рік рівень довіри до Президента скоротився на 7%: з 41% — у січні 2006 року до 34% — у грудні. Про це свідчать результати опитування громадської думки, проведені Українським інститутом соціальних досліджень і центром “Соціальний моніторинг”, передає “Кореспондент”. Рівень довіри до прем`єр-міністра становить 44%, при тому, що в січні він становив 37%. Рівень недовіри до прем`єр- міністра досяг 52%, при цьому негативний баланс становить 8%. Найменший рівень довіри з високопоставлених посадових осіб має голова Верховної Ради України Олександр Мороз — 27%, при цьому в січні цей рівень становив 40%. Рівень недовіри до голови ВР виріс до 67% і негативний баланс становить 40%. Якби найближчої неділі відбулися вибори, перемогу отримав би прем`єр-міністр, лідер Партії регіонів Віктор Янукович, а в парламенті його політична сила набрала б найбільшу кількість голосів. У разі проведення дострокових виборів до Верховної Ради за Партію регіонів проголосувало б 30% населення. За БЮТ свої голоси віддали б 17% українців, а блок “Наша Україна” на парламентських виборах набрав би 7%, КПУ — 5%, СПУ — 4%. У разі проведення дострокових президентських виборів серед вірогідних кандидатур на цю посаду найбільший рівень підтримки має Віктор Янукович, за якого б проголосували 32%. Друге місце займає Юлія Тимошенко, яка отримала б 19%. За Віктора Ющенка готові проголосувати 8% опитаних, за Петра Симоненка — 6%, за Олександра Мороза — 5%, за Юрія Луценка — 2% опитаних. Опитування проводилося з 5 по 12 грудня у всіх регіонах України. Опитані 2279 респондентів віком від 18 років. Погрішність вибірки становить 1,2 — 2,1%.
+++
“День”
26.12.06
Давидович: дострокові вибори коштуватимуть 355 млн. гривень встановив рекорд
Голова Центральної виборчої комісії Ярослав Давидович вважає неможливим проведення позачергових виборів Верховної Ради без внесення змін до виборчого законодавства. Це він зауважив у інтерв`ю журналу “Фокус”. За його словами, процедура проведення позачергових виборів дуже складна iз законодавчого погляду. “Без внесення змін у відповідний закон провести їх сьогодні практично неможливо”, — додав голова ЦВК.
При цьому він зазначив, якщо рішення провести вибори все-таки буде прийняте, ЦВК шукатиме вихід із ситуації, що склалася, навіть за чинним законодавством. За словами Давидовича, позачергові вибори коштуватимуть країні 355 млн. гривень.
Також Ярослав Давидович вважає безперспективним ініціативу Партії регіонів у Верховній Раді щодо визнання нелегітимним нинішній склад комісії.
Він нагадав, що перед ухваленням у грудні 2004 року нового складу ЦВК були прийняті тимчасові зміни до закону про вибори президента, де було чітко записано — розглянути питання про формування комісії. “Тому нинішній склад ЦВК формувався за чинним тоді законодавством”, — зауважив Давидович. Також він наголосив, що один із колишніх членів комісії оскаржив це рішення у всіх судових інстанціях, аж до Верховного Суду, й всюди програв.
Нагадаємо, що депутати Іван Вернидубов, Василь Хара і Юрій Воропаєв (усі — фракція Партії регіонів) пропонують Верховній Раді скасувати постанову парламенту про призначення членів Центральної виборчої комісії від 8 грудня 2004 року й постанову про дострокове припинення повноважень попередніх членів Центральної виборчої комісії.
+++
“День”
26.12.06
Мрії про “українську правицю” на могилі Чорновола
Олена Яхно
За останні два роки високі посадові особи досить часто й голосно заявляли, що їм відомі подробиці вбивства фундатора Народного Руху України В`ячеслава Чорновола. Запевняли, що дуже скоро вся Україна дізнається імена замовників… А після цих заяв — тиша й жодних конкретних результатів.
Цієї неділі, на 69-у річницю від дня народження В`ячеслава Чорновола вже ніяких гучних заяв не було. Відзначили скромно — дата ж не кругла.
Вранці 24 грудня рухівці прийшли на могилу Чорновола на Байковому кладовищі (варто сказати, що на цій могилі завжди багато живих квітів), потім поїхали на місце загибелі. Поклали квіти там. Ближче до вечора — музичний вечір у невеликому актовому залі Будинку вчителя. Причому на першому поверсі своїм ходом йшла виставка-ярмарок. Торговці трикотажем і нижньою білизною навіть не підозрювали, що над ними в актовому залі згадують В`ячеслава Чорновола.
Iз “віпів” на вечір прийшли лише нинішній лідер НРУ, міністр закордонних справ Борис Тарасюк і народний депутат Олександр Чорноволенко. Звісно, була й вдова Чорновола — Атена Пашко. Сини традиційно не прийшли.
І на Байковому кладовищі, й у Будинку вчителя говорили про мрію В`ячеслава Максимовича — потужну “українську правицю”. “Я переконаний, що В`ячеслав Чорновiл мріяв, аби Рух був єдиним. Ті кроки, які ми зробили, об`єднання НРУ і УНП, — це свого роду виконання заповіту Чорновола. Але не можна забувати, що об`єднання колись єдиного Руху неможливе без публічного вибачення й прощення. Ми повинні зробити цей крок разом, бо це треба двом сторонам і цього вимагає пам`ять В`ячеслава Чорновола”, — натхненно говорив Тарасюк.
За його словами, протистояти “кучмістським силам” можна тільки єдиним проукраїнським фронтом. “До виборів ми маємо прийти як потужна політична сила, ми маємо бути гідно представлені у Верховній Раді України й органах місцевого самоврядування. Ми маємо поширювати ідеї національної демократії, ідеї В`ячеслава Чорновола”.
Ми запитали: “Чи реальним є на сьогоднішній день створення “української правиці” та якими є її електоральні шанси?”
Ірина БЕКЕШКІНА , Фонд “Демократичні iніціативи”:
— Аби подолати три відсотки, електоральна підтримка в об`єднаних правих сил є. Але я не думаю, що це буде така вже могутня політична сила, тому що, в принципі, скажімо так, основні місця вже зайняті. Але за рахунок тих, хто розчарувався в “Нашій Україні” й не хоче примикати до БЮТ, її проходження в Раду цілком можливе.
Інша річ, скільки політичних сил претендуватиме на тих, хто “розчарувався”. Адже такий харизматичний лідер, як Луценко, якщо він створить свою політичну силу, теж може претендувати на три відсотки. До того ж, можуть вирушити в самостійне плавання Катеринчук та інші, зокрема, ті, хто брав участь у виборах і не набрав три відсотки. Три відсотки вони не наберуть, але дещо “відхоплять”. Сказати про перспективи, напевне, важко, тому що, як-то кажуть, розклад незрозумілий. Не зрозуміло, які в кого карти і яким буде остаточний розклад.
Наскільки можлива загальна “українська правиця”, дуже важко сказати. Ми знаємо, що вже багато років після розколу Руху вони весь час намагаються якось об`єднатися. Востаннє це було успішно на виборах 2006 року, але за рахунок втрати суверенітету багатьох політичних сил, які туди входили, зокрема, Рухів, тоді вони занепали як самостійні політичні сили, й зараз їм дуже важко відновлювати симпатії й шукати нових виборців.
Додайте до цього наш менталітет. Якщо 2006 року об`єднувалися під Президента, й Президент (не будемо казати вдало чи не вдало) достатньо жорсткою рукою складав списки, то коли йтиметься про паритетні відносини, безумовно, розбурхаються амбіції. Й уявіть собі, скільки буде амбіцій, якщо буде декілька політичних сил щодо першої п`ятірки! Хто в цій п`ятірці на першому місці, хто на другому… Тобто я дуже скептично ставлюся до можливості створення цієї “правиці”.
+++
“День”
26.12.06
Про радість у чистому вигляді
У суботньому номері ми почали підбивати підсумки року, що минає, запропонувавши членам Клубу експертів “Дня” з якими ми, можна сказати, разом випускаємо газету, відповісти на запитання передноворічної анкети. Упевнені, їхні відповіді допоможуть усім нам краще осмислити та запам`ятати неповторні риси 2006 року.
Анкета Клубу експертів “Дня”:
1. Якими є основні підсумки 2006 року? Ваш особистий рейтинг: три події зі знаком плюс і три зі знаком мінус. Як із класики: хто винен і що робити?
2. Які головні події вашого внутрішнього світу? (Думки, кіно, книги, вчинки, etс).
3. Три речі, які надають вам сили і наповнюють оптимізмом?
4. Пана Ілащука як людину творчу ми попросили відповісти ще на одне запитання: як би ви охарактеризували емоційний характер року, що спливає?
Василь ІЛАЩУК, телеведучий, керівник проекту “Відкриваючи Україну”:
1. Очевидно, все-таки невиправдання всіх сподівань, які ми покладали на 2006-й. Такі, на жаль, головні підсумки року, що минає.
а). Одна з найвизначніших подій - визнання Голодомору 1932—1933 років в Україні геноцидом українського народу. Бо втрата пам`яті - це найстрашніше. Також позитивною подією вважаю ідею і підписання цьогорічного Універсалу національної єдності, а мінусом — те, що Універсал не втілився в життя, суцільні розбіжності, як, зокрема, і в обох гілках влади між Президентом і прем`єром. Ще один плюс - Україною й далі цікавиться світ. Наші співаки та музиканти, спортсмени продовжують дивувати шанувальників мистецтва і спортивних вболівальників багатьох країн. До слова, у грудні на фестивалі італійського шлягера 50—60 х років в місті Беневенто (Італія) молоді українські виконавці стали володарями першої, другої та третьої премій і навіть вибороли гран-прі! Було надзвичайно приємно бачити, як майоріли синьо-жовті знамена у залі — я сповнювався гордості і поваги. Це, можливо, не найзнаковіша культурна подія року, але вона одна із тих, які позитивно впливають на зовнішній імідж нашої держави.
Я довго розмірковував, що ще можна віднести до визначних загальнодержавних або національних позитивів 2006-го? Очевидно, кожен, що міг, те робив, але це не здобутки загальнодержавного рівня.
б). Щодо подій зі знаком мінус, то вони не сталися цьогоріч, а просто продовжують розвиватися і, сказати б, вже мають ледь не кульмінаційний характер. Я вважаю, що це, по-перше, тотальна деморалізація суспільства. По-друге, трансформація духовних цінностей в матеріальні чи в будь-які інші. По-третє, зниження соціального рівня життя у більшості суспільних прошарків. А також зменшення населення України через масовий виїзд на заробітки. Думаю, з сім або й десять мільйонів уже виїхали. І, так би мовити, найболючіший мінус для нації і країни загалом, як я б визначив, — нехтування національними інтересами.
Хто винен? Очевидно, передусім ті, хто сьогодні при керівництві держави. Мене дивує ще одна річ — продовжується роздавання нагород, звань, титулів, посад… А коли ж прийдуть професіонали до влади? Де-не-де вони є. Але ж мають посісти ключові посади у всіх керівних структурах. Проте я не хочу знімати вину і з народу. Можливо, нам самим легше жити в хаосі… Над цим якось не задумуємося, мовляв, нехай влада думає. А що таке влада? Ще недавно вона була з нами. Щоправда, нині чомусь відірвалася від нас і оцей розрив стає дедалі більшим.
2. Я втілив задум багатьох років — ми створили фільм про Івана Миколайчука. І зараз в роботі стрічка про Володимира Івасюка. Приємно, що це вдається, незважаючи на те, що картини знімаємо без жодної державної підтримки.
3. Родина, з боку якої завжди відчуваю підтримку. У тих родинних зв`язках черпаю натхнення та енергію. А також, очевидно, друзі. І, звичайно, мандри — пізнаючи світ, я збагачуюся сам.
4. Я б сказав, що 2006 рік мав якийсь хаотичний характер. Є сподівання, що Рік свині, що наближається, нам не підсуне ніякої свині, і при керівництві у всіх сферах, можливо, нарешті будуть професіонали.
***
Олександр БОГУТСЬКИЙ , генеральний директор ICTV:
1. Номер один - Блохін. Я дуже рідко дивлюсь футбол, але вихід нашої збірної до фіналу Чемпіонату світу і декілька перемог — точно переживуть і вибори, і недолугий референдум в Криму, і відставку Луценка чи затвердження Шуфрича. Віва, Блохін і наші українські хлопці, серед яких Шовковський, Тимощук, Ребров, Воронін… Номер два - телемарафон для збору коштів на будівництво Дитячої лікарні майбутнього і Катерина Ющенко. Напевно, це перший приклад в країні, коли різні телеканали, різні акціонери, різні люди вирішили зупинити дитячу смерть, яка настає тільки через те, що ми живемо в бідній країні, в якій немає гамма- ножа, в якій немає сучасної клініки, іншої - не радянської з ліжками 70-х років, а з сучасним обладнанням, яке збереже і маля з вагою в 300-400 грамів, і хвору на рак дитинку… А Катерина Михайлівна - моя особиста надія на чесність і символ того, що це буде перше велике будівництво, з якого не вкрадуть гроші чи цеглу… Я в це вірю.
Номер три - Віктор Пінчук і відкриття Музею сучасного мистецтва… Дивний вибір? Я до сих пір, минаючи “Арсенал” на Печерську, запитую себе, чому Віктору Михайловичу не дали вкласти приватні 25 мільйонів доларів в ці руїни і зробити по-людськи сучасний музей? Навіщо закопувати державні гроші в те, що могло стати якісним приватним рішенням? Навіщо ця дискусія про недостатність фінансування бібліотек і реальний довгобуд нового музею, який стовiдсотково буде не сучасним і не музеєм — а пострадянською халабудою… Я не був таким категоричним до тих пір, доки нещодавно не з`їздив у Канів, на могилу Тараса — і, ви знаєте, скільки років ремонтується музей? Шість! І скільки ще ремонтуватиметься? Що у нас з приорітетами?
Як видно, в плюсах - жодної політики і телевізійних подій. Без сумніву, варто було б додати “Свободу слова” і “Танці з зірками”, але, якщо три - так от, три…
Зі знаком мінус - номер один - вибори. Власне вибори, ну, і результати. І ганебне голосування проти перерахунку голосів… Про висновки — ми консервуємо ситуацію замість того, щоб вирішити проблему пропорційності розміру дільниць кількості виборців, що дозволить уникнути двогодинних черг і смертей на дільницях і дозволить, нарештi, проголосувати молодим людям. І, звичайно, я б боровся за можливість перерахунку - чисті та прозорі — так до кінця, а не “наполовину вагітні”…
Номер два - “помаранчева” коаліція. Загадка для мене. Просто українська загадка. Не менша за відсутність партнерства між “Нашою Україною” і Партією регіонів заради розвитку країни. От не розумію ні першого, ні другого.
І номер три - вибори в Києві. Власне, дивна самовпевненість Олександра Олександровича Омельченка. Я його бачив декілька разів по телевізору нещодавно — він точно не розуміє, чому Черновецький став мером. От, точно, третя загадка…
А взагалі, людина кожен день переживає найкращий день у своєму житті (напевно, це Шопенгауер), але не помічає цього. Я схильний жити близько до цього принципу, тому навіть дивуюсь, як це зберіг якісь розчарування до кінця року…
2. У 2006-му ми народили першу дитинку в сім`ї, тому переважно я читав книги про материнство і розвиток дітей. Серед них особлива - “Поезія пестування” (Перископ, Київ, 2006), — якщо поруч немає бабусь (оригінальних носіїв), то вона просто незамінна (”Люляй, люляй, голуб`ятко, поколише тебе татко, а як татко схоче спати, поколише рідна мати”)…
Зазвичай ми дивимось багато фільмів, але у 2006 -му, тільки наприкінці, з Мартіном Скорцезе — “Відступники” за участi Джека Ніколсона, Мета Деймона і Леонардо Ді Капріо, — з`явилось кіно, яке можна рекомендувати друзям.
І книжка сера Бренсона — “На чорта все, бери і роби”. Сповнена оптимізму, винятково корисна для всіх, хто не вірить, що хлопці з робітничих кварталів теж можуть стати мільярдерами.
3. Власне не речі, але люди.
Коли зовсім сумно, думаю про українців, які зберегли Україну в серці й під поляками, й під німцями, й під Cталіним, і під совєтами… Інколи ми їх бачимо і маємо честь говорити коротко — це практично Святі люди…
Владика Гузар — один iз найвеличніших сучасних українців. Велика, світла, сповнена мудрості та любові Людина. Гордий тим, що маю можливість разом з ним молитись і дякувати Богові за милість…
І Юстинка — як я вже згадував, ми з Оленкою народили в квітні доцю і тішимось — напевно, усмішка чи сповнений іскринок погляд дитини — це і є радість у чистому вигляді.
+++
“День”
26.12.06
Проводи важливіші за зустріч
Коммерсантъ, 23 грудня 2006
Президент Росії Володимир Путін прилетів до Києва та зустрівся з президентом України Віктором Ющенком. Спеціальний кореспондент Андiрй Колесников, проте, вважає, що набагато важливіше не те, з ким зустрівся президент Росії, а те, хто його проводив. Про це — в репортажі з Києва.
Біля будівлі канцелярії Президента України на різних тротуарах однієї дороги президентів України і Росії зустрічали два різних мітинги.
— Союз! — скандував один тротуар.
— У-кра-ї-на! — відповідав другий.
На тротуарах розташувалися активісти більшовицької партії Наталі Вітренко та УНА—УНСО. “За Союзом ностальгія? Чемодан! Вокзал! Росія!” — можна було без особливого задоволення прочитати на плакатах УНА—УНСО.
І ті й інші розраховували, що дорогою, яка їх розділяла, проїдуть президенти України та Росії (чи хоча б якийсь один). Але робочим у цей день був протилежний в`їзд. З нього за годину до приїзду пана Путіна вийшов прем`єр-міністр України Віктор Янукович. Стоячи біля воріт, він розповів, як Віктор Ющенко щойно підписав бюджет держави на наступний рік — хоча цією новиною мав повне право поділитися з журналістами передусім президент України. Але пан Янукович постарався встигнути зробити це раніше, і в нього вийшло (див. матеріал на цій же сторінці).
Віктор Янукович, окрім того, розповів, що головною темою переговорів президента України з президентом Росії буде газова — але зовсім не та, про яку всі відразу подумали. Пан Янукович говорив, що Україна збирається добувати на території Росії нафту і газ і при цьому ділити прибуток навпіл із Росією. Концесія як варіант співпраці з Росією не може зацікавити вище керівництво України, якщо не приносить швидкого й очевидного прибутку.
Я звернув увагу, що пан Янукович виступає не лише як прес- секретар президента України, інформуючи журналістів про графік зустрічей Віктора Ющенка і про теми його переговорів, але й натякає на те, що він, Віктор Янукович, уповноважений вести ці переговори від імені президента.
Цілком задовольнивши журналістів повідомленням про те, що Україна, яка отримала на 2007 рік поблажливі ціни на російський газ, повинна за найкоротший історичний проміжок перевести всі свої підприємства в режим жорсткого енергозбереження — і неодмінно переведе, прем`єр-міністр України сів у свою машину, яка з місця розвинула таку швидкість, що склалося враження, начебто режим енергозбереження знадобився Україні лише для того, щоб мати можливість безперебійно забезпечувати паливом прем`єрський автопарк. І Віктор Янукович зник із зони досяжності.
Зустріч президентів України і Росії залишила важке враження. Переговори спочатку у вузькому, а потім у розширеному складі були довгими, і чим довше вони тривали, тим нуднішими ставали президенти, коментуючи їх.
Віктор Ющенка сильно змінився: він говорить повільно й сумно, і таке враження, що набір протокольних слів, у яких він має потребу, щоб спілкуватися з журналістами, невеликий, щоправда, користується він ним розумно й упевнено. Президент України справляє враження людини втомленої і такої, що втратила смак до життя, принаймні до політичного.
На його тлі пан Путін виглядав навіть пожвавленим. На прес- конференції, коли одна журналістка по-українськи сказала, що в неї питання до президента Росії, а потім вибачилася, що вимовила цю фразу чужою для пана Путіна мовою, президент Росії засміявся і сказав, що на такому рівні він українську мову розуміє.
Але веселощі ці виглядали трагічно на тлі загального смутку, який охопив ці переговори. Засмутилися ще декілька місяців назад упевнені в собі не менше, ніж у завтрашньому дні, українські журналісти. Здається, що політична боротьба, внаслідок якої прем`єр-міністром України став пан Янукович, вимотала й їх. Так, їх цілком влаштував запропонований формат прес-конференції, відповідно до якого президенти отримали по одному питанню. Потім один із цих журналістів признавався мені, що йому дуже хотілося спитати, хто ж насправді є акціонером “Росукренерго” і чому лише Росія не визнає голодомор на Україні геноцидом. Але він не поставив жодного з цих запитань, хоча після прес-конференції президенти пройшли в двох метрах від хлопчини, — просто тому, що був дуже добре обізнаний про прийнятий протокол. Ще рік тому неможливо було й уявити, що цей юнак, який був за часів помаранчевої революції на прес-конференції Віктора Януковича в його виборчому штабі з помаранчевим бантом, приколотим на светр, упустить такий шанс.
На прес-конференції Володимир Путін і Віктор Ющенко розповіли, що зустрічатимуться тепер не рідше двох разів на рік у рамках двосторонньої комісії, чим лише посилили мій смуток.
На питання, чи може Росія, “якщо буде недопостачання туркменського газу в Україну в зв`язку з кончиною Туркменбаші, забезпечити безперебійне постачання України російським газом”, Володимир Путін зазначив, що може.
— А що стосується ціни туркменського газу в 135 доларів за тисячу кубометрів для України, — продовжив пан Путін, — то це ж не наша ціна. Туркменія продала нам за 100 доларів, а з нашого боку була лише надбавка за транспорт і накладні витрати.
Відчувалося, як пан Путін із самого початку хотів пояснити, що він не винен у тому, що ціна газу для України збільшилася з 95 до 135 доларів. Він міг нічого не сказати про це — зрештою, питання з цього приводу не надходило. Але він хотів пояснити це. Проте, й ця інформація не зацікавила, по-моєму, журналістів: ніхто не виявив навіть ознак нетерпіння, властивого людям, які раптом стали володарями найцінніших фактів і розуміють, що залишити їх при собі, а не передати на стрічку з поміткою “блискавка” — злочин проти свого народу.
Наостанку пан Ющенко повідомив, що буквально за два тижні він телефонуватиме своєму російському колезі — “щоб пройти за всіма 22 пунктами, які намічено для переговорів”.
Тобто з`ясувалося до того ж, що немає ясності ні з одного з цих 22 пунктів.
Увечері в своїй резиденції Володимир Путін зустрічався з Віктором Януковичем, який, на відміну від Віктора Ющенка, навпаки, зі зрозумілих причин виглядає цілком натхненним. Він, за всіма зовнішніми ознаками, в запалі політичної боротьби — передусім із самим собою, бо з непримиренних політичних противників у нього залишився чи не один міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, якого прем`єр-міністр ніяк не може звільнити з посади, хоча дуже хоче, й вимушений, як учора, вітатися з ним за руку при особистій зустрічі, явно не відчуваючи при цьому такого бажання.
— Чому два роки було таке затишшя в наших відносинах? — питав Віктор Янукович президента Росії, і, звичайно ж, обидва мали на увазі, що питання риторичне. — Ну, м`яко кажучи?! І переговори велися в основному через ЗМІ.
Пан Путін був прихильний до прем`єр-міністра України і скоса поглядав на нього, доки той говорив про народну мудрість, властиву українцям і росіянам, які безболісно пережили українську політичну кризу довжиною в два останніх роки. Очевидно, Володимирові Путіну й самому було цікаво, як пан Янукович почуває себе в довгожданій новій посаді.
Тим часом, члени російської делегації, що брали участь у переговорах, виглядали надзвичайно життєрадісно.
— Вони (українці. — А.К. ) захлинулися на європейському напрямку! — роз`яснив мені один із цих переговорників. — Вони просто захлинулися! І тепер у нас із ними піде нормальна робота! Вона вже йде!
За декілька хвилин після того, як журналісти вийшли від панів Путіна і Януковича, які мирно і навіть приязно розмовляли, будівлю покинули й самі високопоставлені ньюсмейкери.
Вони, не бажаючи впадати в очі журналістам, сіли в одну машину. Пан Янукович по-товариському поїхав провести президента Росії на летовище.
Виглядало зворушливо, значило багато.
+++
“День”
26.12.06
Візит в Україну: Путін проявляє обережність
Лора Мандевіль, Le Figaro, 23 грудня 2006
Через два роки після помаранчевої революції візит російського президента в Київ проходить в ситуації, сприятливішій для відносин між двома країнами.
Через два роки після прозахідної помаранчевої революції в Україні, що свідчила про гірку для Росії невдачу, Володимир Путін знову відвідує Київ у набагато сприятливішій для російських інтересів обстановці. Колишній ставленик Кремля Віктор Янукович, що втілює реванш старого режиму й ратує за перегляд української зовнішньої політики на користь великого східного союзника, знову став прем`єр-міністром. За умовами історичної угоди зі своїм заклятим ворогом - ліберальним і прозахідним президентом Віктором Ющенко, чий вплив значно послабшав, Янукович отримав розширені повноваження, які він використовує для ослаблення влади глави держави. Виступаючи за проведення референдуму про вступ в НАТО, Янукович підриває шанси України на участь у програмі Північноатлантичного альянсу ПДЧ, яка повинна була початися в листопаді цього року.
Під його диктування парламент відправив у відставку міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, що став символом євроатлантичного вибору України. Президент наклав вето на це рішення, але Тарасюк фактично паралізований у своїх діях - його регулярно не пускають на засідання Кабінету Міністрів депутати, що фактично перегороджують йому прохід до дверей зали ради міністрів, як це в черговий раз трапилося позавчора. Скільки приємних новин для Путіна, приниженого 2004 року жалюгідним відходом його кандидата під гикання тріумфуючого натовпу українських революціонерів.
ЗГОДА ЩОДО ГАЗОВОГО ПИТАННЯ
У цьому значенні візит у Київ, що розпочався 22 грудня, буде легшим, ніж той, який він вимушений був здійснити в березні 2005 року, відразу після перемоги Ющенка, що став у той час героєм української демократії. Стосовно цього візиту Кремль висловлюється досить обережно. Ні слова про надання допомоги Януковичу й повторення помилок 2004 року. Тоді, між двома турами президентських виборів, Володимир Путін звеличував на київському телебаченні достоїнства “свого кандидата”. Контрпродуктивне втручання. “Путін докладе всіх зусиль, щоб ці неприємні епізоди забулися, спробує переконати всіх, що він не Баба Яга”, - вважає аналітик російського Інституту стратегічних досліджень Михайло Дерягін. Путін може підняти питання щодо визнання російської мови другою державною, щодо розширення російських інвестицій і послабити напругу щодо проблем газу, поставки якого були припинені в Україну на початку 2006 року.
Початок примирення в цьому питанні був покладений досягненням угоди про ціну за один кубометр газу, який продається в Україну, що склала $130, хоч спочатку заявлена ціна — $250. Росія та Україна змогли також домовитися про дислокацію російського флоту в Севастополі до 2017 року.
У Росії є серйозні підстави для такої обережності. По-перше, результат політичної боротьби непередбачуваний. “Дуже шкода, що президент Путін не включив у програму свого візиту зустріч з опозицією, - зазначив в інтерв`ю Figaro однин із радників колишньої пасіонарії помаранчевої революції Юлій Тимошенко, підкресливши, - нинішній уряд тимчасовий, він довго не протримається”. Російська обережність пояснюється також “геополітичною спадщиною” помаранчевої революції, що відхилилася від свого курсу”. Як відмічає історик Роман Офіцінський на сторінках інтернет-журналу “Українська правда”, незважаючи на всі прагнення знайти баланс між Сходом і Заходом, Україна продовжує тримати курс на Захід. “Це ціннісний вибір”, який не вдасться похитнути прем`єр-міністру Януковичу, відмічає Офіцинський. Янукович, незважаючи на всі тактичні відхилення, залишається прихильником вступу до НАТО, про що він згадав у ході свого недавнього візиту у Вашингтон. “Росіяни відтепер знаю