УкрЧАС

Огляд преси від 28 листопада 2006 року.

“Факты”
28.11.06

Министр внутренних дел Юрий Луценко первым наградил огнестрельным оружием… самого себя
Из остальных 155 получивших пистолеты в МВД трудится только 65 человек

Печерский райсуд столицы недавно признал министра внутренних дел Юрия Луценко виновным в неправомерном присвоении званий некоторым работникам милиции и награждении двух человек именным оружием МВД. Правда, согласно списку указов о награждении отличием МВД “Огнестрельное оружие”, с марта 2005 года по октябрь 2006 года боевые пистолеты, включая самого министра, получили 156 человек. Но из них только 66 человек являются сотрудниками МВД. Остальные - известные политики и бизнесмены, большинство из которых вряд ли могут похвастаться особыми заслугами на ниве борьбы с преступностью.
Интернет-ресурс “Украинская правда” провел опрос некоторых владельцев именных пистолетов. Выяснилось, что оружие им в торжественной обстановке в своем кабинете вручал лично министр внутренних дел. А ведь для того, чтобы пожать руку, произнести слова благодарности за особый вклад в укрепление правопорядка и борьбу с преступностью, а также выпить “рюмку чая”, необходимо около получаса. Если предположить, что Юрий Луценко почтил своим вниманием всех достойных награждения огнестрельным оружием граждан, то получается, что он провел за этим занятием в общей сложности около 78 часов. Иначе говоря, главный милиционер страны зря времени не терял.
В частности, бывший министр транспорта и связи, а ныне запорожский губернатор Евгений Червоненко рассказал, что приказ о его награждении оружием ему зачитали в кабинете Юрия Луценко. “Я точно не помню, какая там была формулировка, - все-таки это давно было, почти два года назад. Но содержание приказа сводилось к тому, что награждали оружием за бескровный конец революции (”оранжевой”. - Ред.). Все-таки с 22 по 30 ноября (2004 года. - Ред.) я делал все, чтобы не было крови ни с нашей стороны, ни со стороны донецких”, - цитирует Евгения Червоненко “Украинская правда”.
Как отмечает интернет-издание, в нынешнем Кабмине наградное оружие имеют только министр здравоохранения Юрий Поляченко и министр по делам семьи, молодежи и спорта Юрий Павленко. “Я взял пистолет прямо из рук самого Луценко, но за что именно получил награду, не помню. Правда, перед тем, как мне его вручили, меня предупредили, что нужно пройти проверку. Я ходил по всем врачам, даже к психиатру. Когда же мне дали оружие в руки, я сам попросил, чтобы объяснили, как им пользоваться. Мне рассказали, я вытащил его из чехла, рассмотрел и положил назад и с тех пор ни разу не пользовался, даже в тире”, - приводит слова Юрия Павленко “Украинская правда”.
В самом МВД утверждают, что Юрий Луценко действовал в рамках законодательства. По словам одного из работников ведомства, награждение отличием “Огнестрельное оружие” - это “знак уважения и общенациональная практика”. В комментарии для “Украинской правды” пресс-секретарь главы МВД Инна Кисель сослалась на Закон о дисциплинарном уставе Вооруженных сил Украины от 24 марта 1999 года. В соответствии с этим документом число лиц, которым может быть вручено отличие “Огнестрельное оружие”, не ограничено. Для установления порядка получения таких наград в МВД был издан соответствующий приказ, согласно которому отличием “Огнестрельное оружие” (пистолетом, револьвером, охотничьим ружьем или карабином) награждаются офицеры Внутренних войск, лица среднего, старшего и высшего руководящего состава органов внутренних дел, другие лица за значительный вклад в укрепление правопорядка в государстве и борьбе с преступностью.
В феврале нынешнего года вступил в силу Закон о дисциплинарном уставе органов внутренних дел. Согласно этому документу право награждать отличием МВД “Огнестрельное оружие” предоставлено министру внутренних дел, который может устанавливать порядок этого награждения. Тем не менее, как отмечает “Украинская правда”, в соответствии с этим законом министр МВД имеет право награждать огнестрельным оружием за добросовестную службу, особенные заслуги в борьбе с преступностью и охране общественного порядка только руководящий состав МВД. В то же время, подчеркивает интернет-издание, из 156 лиц, получивших наградное оружие, к руководящему составу МВД принадлежит меньше половины.
“ФАКТЫ” предлагают читателям ознакомиться с приведенным в “Украинской правде” сокращенным вариантом списка награжденных. Интересно, что первым главный милиционер страны наградил огнестрельным оружием… самого себя.

Фамилия, имя         Занимаемая должность в момент получения наградного оружия
2005 год
Юрий Луценко   Министр внутренних дел
Александр Фокин   Замминистра МВД
Александр Третьяков  Первый помощник Президента
Александр Баранивский Министр сельского хозяйства
Александр Зинченко  Госсекретарь Украины
Виктор Пинзенык   Министр финансов
Павел Алешин   Руководитель личной охраны Виктора Ющенко
Алексей Ивченко   Глава правления НАК “Нефтегаз Украины”
Олег Рыбачук   Вице-премьер по вопросам евроинтеграции
Владимир Скомаровский  Глава Государственной таможенной службы
Станислав Николаенко  Министр образования и науки
Петр Порошенко   Секретарь СНБО
Иван Плачков   Министр топлива и энергетики
Давид Жвания   Министр по вопросам чрезвычайных ситуаций
Евгений Червоненко  Министр транспорта и связи
Иван Сподаренко   Народный депутат, член фракции СПУ
Юрий Артеменко   Губернатор Запорожской области
Виктор Балога   Губернатор Закарпатской области
Михаил Саакашвили  Президент Грузии
Вано Мерабишвили   Глава МВД Грузии
Александр Ковалев  Глава наблюдательного совета “Донуголь”
Валентин Симоненко  Глава Счетной палаты
Николай Гордиенко   Заместитель министра транспорта и связи
Ш. Джанашвили   Заместитель главы МВД Грузии
Г. Месхишвили   Заместитель главы Администрации МВД Грузии
Виктор Ющенко   Президент Украины
Юрий Павленко   Министр по делам семьи, молодежи и спорта
Петр Олийнык   Губернатор Львовской области
Роман Ткач    Губернатор Ивано-Франковской области
Александр Черевко   Губернатор Черкасской области
Валентин Зайчук   Руководитель аппарата Верховной Рады
Александр Омельченко Мэр Киева
Виктор Шокин   Заместитель Генпрокурора
Владимир Дейнега   Депутат Киевсовета
Святослав Пискун   Генпрокурор
Владимир Шумилкин Глава Харьковского горсовета
Борис Зайчук   Глава правления Пенсионного фонда
Виктор Капустин   Глава правления ОАО “Укрэксимбанк”
Игорь Дрижчаный   Глава СБУ
Иван Стойко    Губернатор Тернопольской области
Владимир Шандра   Министр промполитики
Василий Гуреев   Народный депутат, член фракции “Наша Украина”
Сергей Матвиенков   Народный депутат, член СПУ
Владимир Бойко   Народный депутат, член СПУ
Богдан Буца    Министр Кабинета министров
Эдуард Зейналов   Губернатор Кировоградской области
Виктор Тополов   Министр углепрома
Арсений Яценюк   Министр экономики
Роман Шубин   Руководитель главного следственного управления Генпрокуратуры
Виктор Бондарь   Министр транспорта и связи

2006 год
Игорь Дзвоник   Депутат Киевсовета
Юрий Поляченко   Министр здравоохранения
Станислав Сташевский  Первый вице-премьер
Владимир Мойсик  Глава Комитета ВР по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности
Александр Шевчук   Глава Днепровской районной администрации Киева
Игорь Дрижчаный   Глава СБУ
Алексей Малиновский  Народный депутат, член фракции СПУ
Вано Мерабишвили   Глава МВД Грузии
Олег Рыбачук   Глава Секретариата Президента
Николай Полуденный  Советник Президента
Виктор Матчук   Губернатор Ровенской области
Николай Овчаренко   Заместитель губернатора Черкасской области
Игорь Лиховой   Министр культуры и туризма
Александр Ковалев   Глава наблюдательного совета “Донуголь”
Николай Мельник   Заместитель главы ЦИК
Валерий Василюк   Советник главы Секретариата Президента
Сергей Рахманин   Редактор отдела политики газеты “Зеркало недели”

+++

“Факты”
28.11.06

Леонид Кравчук вновь стал президентом. На этот раз общества “Украина-Китай”
Александр Галух

Почетным президентом общества “Украина-Китай” Леонид Макарович избран не случайно. 15 лет назад 1 декабря наши соотечественники проголосовали на референдуме за независимость своей страны, а первым ее президентом стал Леонид Кравчук. Китай же был первым государством, признавшим суверенное право Украины на независимость и поддержавшим ее на этом пути.
Общество “Украина-Китай” существует уже 13 лет и имеет свои представительства в Одессе, Луганске, Луцке и Житомире. Эта организация способствует установлению деловых контактов между различными компаниями и учреждениями обеих стран, реализует ряд совместных гуманитарных проектов, знакомящих украинцев с историей, традицией и культурой Китая, а также помогает изучить китайский язык.
Председатель правления общества “Украина-Китай” Григорий Суркис надеется, что избрание Леонида Кравчука его почетным президентом придаст динамизма отношениям между нашими двумя странами. А Чрезвычайный и Полномочный Посол Китая в Украине Гао Юйшен вручил Леониду Макаровичу по такому случаю памятный меч. Затем на торжественном собрании общества “Украина-Китай” Григорий Суркис долго пытался прикрепить к лацкану пиджака Леонида Макаровича значок члена этой организации. “Качественная у вас ткань”, - заметил
при этом председатель правления. “Китайская, наверное”, - пошутил Михаил Резник - известный отечественный дипломат, некогда руководивший дипломатическими представительствами Украины в Монголии, Китае и США.
После этого Григорий Суркис предложил Гао Юйшену стать почетным членом возглавляемой им организации. Посол радостно выслушал это предложение, но… сказал, что должен подумать. “К какому выводу вы бы ни пришли, мы все равно в душе будем считать вас почетным членом нашего общества”, - заверил китайского посла Михаил Резник.
Как стало известно “ФАКТАМ”, на ближайшее время намечен визит Леонида Кравчука и советника премьер-министра Анатолия Зленко в Китай. Официально заявлено, что поездка приурочена к 15-летию установления дипломатических отношений между Украиной и КНР. Впрочем, не исключено, что в ней экс-президент намерен прощупать почву накануне официальных визитов в Поднебесную премьер-министра Украины Виктора Януковича и Председателя Верховной Рады Александра Мороза.

+++

“День”
28.11.06

Біль і пам`ять
Олена Яхно
 
“У ті страшні роки кожного дня гинули тисячі людей, за добу — 25 тисяч. Ті, хто сьогодні заперечують Голодомор, ненавидять Україну. Від імені українського народу я закликаю визнати жертв мучениками, а Верховну Раду — визнати Голодомор геноцидом. Звільніть себе від страху й неправди”. Хто знає, можливо, ці слова Президента подіяли на депутатів, а, можливо, подіяли очі, які плакали в суботу на Михайлівській площі… Принаймні сьогодні Верховна Рада спробує розглянути законопроект про Голодомор. “Я пропоную поставити це питання першим і зняти тему для дискусії, щоб не було з цього приводу якихсь спекуляцій, що парламент не визначився й так далі”, — сказав учора спікер парламенту Олександр Мороз.
Але в парламенті, як відомо, зареєстровані два законопроекти: перший, Президента Віктора Ющенка, передбачає визнання Голодомору геноцидом української нації, другий, розроблений Партією регіонів, виключає формулювання про геноцид. Учора на погоджувальній раді розглядався президентський варіант, в якому, за словами Романа Зварича, було зняте “одне проблемне питання”. Президент погоджується замінити в тексті законопроекту слово “нація” на “народ”. Мовляв, серед аргументів проти закону було те, що трагедія торкнулася не лише представників однієї національності, а й усього населення країни.
Добре, нехай буде так. Лише б визнали геноцидом. У ті 30-ті роки ніхто особливих соціологічних досліджень не проводив. Але історики стверджують, що тривалість життя в Україні тоді була сім років. Уже точно доведено, що в Європі, після єврейського народу, українці більше всіх втратили своїх співвітчизників за все ХХ століття. Моя бабуся розповідала, як її тітка повела до річки топити свого сина Павлика — щоб не мучився від голоду… Але це для деяких наших, так би мовити народних, депутатів не аргументи, набагато важливіше — не зіпсувати відносин із північним сусідом.
Для нас же, тих, хто пам`ятає, набагато важливіше те, скільки людей прийшло на Михайлівську площу останньої суботи листопада. Багато, дуже багато. Було багато молоді. Зате зовсім не було патетики й пафосу. Сльози були справжні. Не офіціозні - справжні - свічки заповнили своїми тоненькими вогниками всю площу… У такі дні не прийнято радіти, але все одно на душі було світло, що стільки людей прийшло, щоб поставити свій вогник пам`яті. Це нагадувало… Майдан. У повітрі було те саме єднання й звучало: “Я є народ”… Народ, який пережив страшну трагедію. Народ, до якого потроху повертається генетична пам`ять. Ми почали видужувати після 70-річної хвороби. У нашому календарі з`явилася нова дата, яка нас об`єднує. Ми знаходимо себе. Ми олюднюємося.
По-науковому це називається самоідентифікація. Усього три роки тому у видатного дослідника теми Голодомору, журналіста “Дня” Джеймса Мейса, з`явилася ідея останньої суботи листопада згадувати жертв Голодомору й мовчати із запаленою свічкою в долонях. Завдяки зусиллям Віктора Ющенка звичайна ідея стала національною традицією пам`яті. Вже тільки за це ми повинні сказати йому “дякуємо”. Вже тільки цього досить для того, щоб його ім`я увійшло в історію.
Усього три роки — й люди, які нічого не знали про Голодомор (адже в радянські часи знати про це було небезпечно) тримають у руках свічки й думають про мільйони померлих (убитих?). Адже правду досить розповісти… у школі. Щоб дитина, прийшовши додому, сказала: потрібно запалити свічку.

+++

“День”
28.11.06

Поляченко відкликав заяву про відставку

Учора міністр охорони здоров`я Юрій Поляченко подав до Верховної Ради заяву про відкликання своєї попередньої заяви про відставку. Раніше перший заступник голови Верховної Ради Адам Мартинюк заявив, що сьогодні парламент може вирішити питання про відставку міністра охорони здоров`я Юрія Поляченка і міністра з питань сім`ї, молоді та спорту Юрія Павленка, а також призначити міністра з питань надзвичайних ситуацій. Він зазначив, що прем`єр-міністр України Віктор Янукович попрохав “зарезервувати розгляд кадрових питань”. Мартинюк також не виключає, що в четвер, 30 листопада, Верховна Рада може прийняти ухвалу за результатами звіту міністра оборони України Анатолія Гриценка та міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка.
Напередодні Поляченко заявив, що він не має наміру відкликати з парламенту свою заяву про відставку з посади міністра, оскільки це вже неможливо зробити юридично. Нагадаємо, 19 жовтня міністр охорони здоров`я Поляченко і міністр у справах сім`ї, молоді та спорту Юрій Павленко зареєстрували у Верховній Раді заяви про відставку.
15 листопада Поляченко, призначений в уряд за квотою “Нашої України”, заявив про готовність продовжити працювати в уряді Віктора Януковича. У той же час, як передає “Корреспондент”, фракція СПУ і КПУ вже визначилися зі своїми кандидатурами, які вони вноситимуть на заміщення вакантної посади міністра охорони здоров`я в разі звільнення Юрія Поляченка. Зокрема, за інформацією агенції, фракція СПУ збирається вносити на цю посаду кандидатуру Юрія Гайдаєва, а фракція КПУ Михайла Лободу.

+++

“День”
28.11.06

Каміл Хаманс: “Ющенко і Янукович мають негайно досягти компромісу”
Микола Сірук
 
Генеральний секретар нідерландської делегації в Соціал-демократичній фракції Європейського парламенту Каміл ХАМАНС спостерігав за багатьма революціями, які відбувалися в Європі, включаючи помаранчеву. Голландський депутат вважає, що всі ці революції принесли розчарування. Ще два роки тому він застерігав, що українців також чекає розчарування. У інтерв`ю “Дню” голландський депутат розповів, що Україні важливо переконати єесівських євроскептиків у доцільності її вступу до ЄС. Крім цього, він вважає, що український Президент і прем`єр-міністр повинні негайно досягти компромісу.

— Що має робити Україна, щоб бути привабливою для європейців і щоб вони вважали, що її треба прийняти до складу євроспільноти?
— Україна - європейська країна, і це не потребує обговорення. Ми в ЄС намагаємося посилити європейські цінності і Україна має стати частиною Європи. Звісно, ЄС думає про те, яку вигоду й безпеку вона може отримати від членства України. Оскільки всі країни ЄС поділяють спільні цінності, тому ми хочемо підкреслити, що тут, в Україні, ви маєте працювати над демократичним розвитком і зміцнювати верховенство права. Відтак демократія має стати частиною мислення. Це може потребувати 10-15-20 років. Але це перспектива для вашої країни, вашого народу і перспектива для країн ЄС. Крім цього, в ЄС ми поділяємо спільний інтерес у підтриманні миру й безпеки. Ви маєте дуже потужного сусіда - Росію. Ваша країна знаходиться по сусідству з Кавказом, дуже проблемною частиною світу. Тому ви можете допомогти нам стабілізувати цю частину світу, бо ми не можемо це зробити самостійно. Відтак ми потребуємо вас для здійснення цієї мети. Ми також потребуємо Україну як транзитну країну для транспортування нафти й газу. З іншого боку, ми також потрібні вам. Ми повинні платити за транзит і ви можете на цьому отримувати прибутки. Тому для нас краще мати добрі відносини. Звісно, ви повинні мати дуже добрі відносини з Москвою. Коли Голландія ще не була в складі ЄС (це було до створення євроспільноти) ми намагалися мати дуже добрі відносини з великим і могутнім сусідом - Німеччиною. Вам потрібно робити те ж саме, що робила моя країна. Вам краще мати добрі відносини з Росією. Але коли люди в Україні заявляють, що ви повинні лишатися нейтральними, то це зазвичай означає, що ви мусите мати дуже спеціальні відносини з Москвою, а що стосується решти світу, - ми подумаємо. Я хотів би підкреслити, що Європа потребує вас і ви потребуєте Європу. А що хоче робити Москва, то це її справа.

— Чи не повинна Європа зробити якісь кроки, щоб заохотити Україну на шляху до євроінтеграції?
— Так. На даний момент політична і економічна система України є повністю непрозорою, і не лише для нас, а й більшості людей в Україні. Це перше, що має бути зроблене тут. Але це не означає нові повторні вибори. Це не принесе ніякої користі і не спрацює. Для нас дуже дивно, що люди, яких ми називаємо олігархами, мають таку владу в політичному житті країни. Це нам не подобається. Але не нам говорити, що ви маєте робити. Але, я думаю, що це робить систему не дуже прозорою. Це суміш економічної і політичної влади. Тим часом саме політична влада має контролювати економічну владу. Не може бути так, що економічна влада є водночас політичною і має контролювати себе. З іншого боку, Президент і уряд якомога скоріше мають досягти компромісу щодо їхніх повноважень. Причому я повторюю, що вони якнайшвидше повинні знайти діючий компроміс. Щоб не дійшло до того, коли будуть говорити, що ваш чудовий Президент має робити. Я не в стані говорити, що ваш прем`єр- міністр має робити. Але можу сказати, що вам разом можуть стати в пригоді міжнародні друзі, в Брюсселі чи колишній президент Фінляндії Мартті Ахтісаарі, відомий у світі посередник. Будьте мудрими чи розумними, скористайтеся його порадою чи порадою інших посередників.

— Ви вірите в те, що вони знайдуть компроміс? Навряд чи в даній ситуації вони вдадуться до сторонньої допомоги чи поради.
— Я віддав би перевагу тому, щоб вони зробили це самі. Звісно, якщо щось сталось не так, будьте мудрими, не починайте суперечку і попросіть посередників для переговорів. Президент і прем`єр-міністр мусять знайти компроміс. Причім, я б сказав, негайно.

+++

“День”
28.11.06

Голодомор-геноцид: парламентські дискусії
Станіслав Кульчицький

З дитинства пам`ятаю малюнок у підручнику з історії Давнього світу: дрібні фігурки єгиптян піднімають величезну брилу на похилу площину за допомогою важелів, щоб побудувати своєму володарю Хеопсу велетенську піраміду. Людина слабосила, але важіль допомагає протистояти земному тяжінню, втіленому в кам`яній брилі.
Узявшись за цю статтю, згадав той малюнок з далекого дитинства. Дивним збігом обставин Компартія України, яка вже давно являє собою маргінальну політичну силу, неочікувано для себе й інших дістала важіль, який багатократно збільшує її вплив на суспільство. Без її голосів парламентська більшість перестає бути більшістю.
Нагадаю читачам телевізійну картинку з позаминулого тижня: опозиційні депутати після закриття засідання Верховної Ради проходять повз трибуну і кидають на підлогу тоненьку брошурку білого кольору. Скільки не звертався до знайомих депутатів, ніхто не мав брошури, яку роздавали комуністи, щоб вплинути на результат голосування щодо президентського законопроекту про Голодомор 1932—33 років в Україні. Однак брошуру все-таки дістав.
Ніколи я публічно не реагував на присвячені мені статті в комуністичній пресі. Пишуть їх люди мого віку, на яких я не маю морального права скаржитися, бо у минулому, вже майже потойбічному, поділяв їхнi погляди. Таким мене виховала радянська школа. Таким вона виховала все моє покоління, яке не зазнало масових репресій і не отримало від батьків інформації про дії радянської влади в сталінські часи. Випередивши інших учених у дослідженні Голодомору, я внаслідок цього змінив попередні погляди, що допомогло по-новому подивитися на історію радянської доби.
Переконаний однак, що на брошуру товариша Ткаченка слід зреагувати. Не можна дозволити, щоб мерці тримали за горло живих. Сталін, Каганович, Молотов, Постишев і всі інші організатори геноциду повинні залишатися у своїх могилах.

АРГУМЕНТИ ТОВАРИША ТКАЧЕНКА
Атакуючи людей, які в роки горбачовської перебудови почали знімати полуду з історії радянської доби (до таких “маніпуляторів свідомістю” віднесені Яковлєв, Познер, Коротич, Нємцов, Сванідзе, а з українців - чомусь тільки автор цієї статті), доктор філософських наук Г.С.Ткаченко проголошує, що суд історії повністю виправдав колгоспно-радгоспний лад. “Після руйнівного урагану “демократичних” (буржуазних) реформ, - стверджує він, - абсолютна більшість селян все сильніше відчуває ностальгію щодо колгоспного ладу і радянського способу життя” (с.18 брошури). Але дуже коротке в історичному часі життя колгоспного ладу містить у собі найбільш страхітливу в тисячолітній історії українського народу трагедію Голодомору. Чому вона стала можливою?
Ткаченко визнає наявність голоду. Оскільки голод був, а держава, на думку комуністів, його не створювала штучно, він робить спробу визначити причини загибелі мільйонів селян. Існували нібито два чинника: об`єктивний - недобір хліба внаслідок посухи і суб`єктивний - диверсії куркульства (с.12, 14).
У січні 1933 року Сталін здійснив у сільській місцевості України каральну акцію, яка полягала у вилученні всіх продовольчих запасів. Визначаючи причину провалу хлібозаготівель на січневому пленумі ЦК ВКП(б), він звинуватив українських селян у саботажі, а компартійно-радянський актив — у зраді інтересів партії. В його промові чітко вказувалося, що посухи в 1932 році не було, в провалі хлібозаготівель винні люди, а не погода.
Автор брошури міг не читати Сталіна, але доповідь С.Косіора на лютневому 1933 р. пленумі ЦК КП(б)У він таки читав, бо в іншому місці цієї брошури посилається на книгу, в якій вона друкувалася. Косіор підтверджував слова Сталіна, наводячи конкретні цифри врожайності за 1931 і 1932 рр. Отже, Ткаченку знайомий цей висновок.
Друге твердження Ткаченка звучить так: “Головна причина голоду на початку 30-х років минулого століття — диверсії куркульства” (с14).
Щоб зробити Голодомор наслідком диверсій, потрібно мати куркулів. В українському селі вони справді були, але в ході аграрних перетворень 1920—1923 рр. їх не стало. Суть цих перетворень полягала в ліквідації поміщицького та куркульського землекористування і зрівняльному перерозподілі сільськогосподарських угідь. Однак термін “куркуль” зник iз тодiшнього законодавства лише на короткий час. У 1925 році він знову почав вживатися. Владі потрібен був жупел куркульства, щоб нацьковувати бідняцькі верстви селянства на більш заможних і лякати незгодних з колективізацією загрозою розкуркулення. На початку 1930 року чекісти здійснили операцію виселення всіх куркулів на Північ. Та після публікації статті Сталіна “Запаморочення від успіхів” середняки з колгоспів вийшли. Щоб повернути їх назад, виникла потреба знову шукати куркулів. У 1931 р. куркулями оголошувалися ті, хто пручався, а якщо пручалися вже зовсім бідні селяни, то їх репресували як підкуркульників. Нарешті, в 1932—1933 рр. Сталін поставив завдання “більшовизації” колгоспів і назвав винуватцями саботажу куркулів, які нібито проникли туди. Ткаченко повторює те, що говорили під час Голодомору сталінські пропагандисти: селяни самі винні в тому, що голодують.
Коли ця теза звучить абстрактно, вона може викликати хіба що філософські роздуми: комуністи, як і Бурбони, нічого не забули і нічому не навчилися. Проте Ткаченко абстрактними роздумами не обмежується, а намагається довести їх конкретними прикладами з доповідної записки Новопсковського райкому КП(б)У Донецькому облпарткому від 5 квітня 1933 року. Ця записка міститься у збірнику документів, рекомендованому до друку постановою політбюро ЦК Компартії України від 26 січня 1990 року. Ілюструючи підступність “куркульських диверсантів”, він цитує з цього документу такі перли: “в селі Олексіївка куркуль Трохим Нещерет помер від голоду, після чого у нього знайшли яму з кукурудзою. В селі Макартетино чоловік Олени Попової помер з голоду, діти лежать опухлі, а у неї знайдено 7 пудів кукурудзи, горох, соняшник тощо. У цьому ж селі у Семена Стрельцова, який заявив, що голодує, знайдено під час обшуку 8 пудів жита і 3,5 пуда кукурудзи” (с.13-14, стор. Збірника документів — 484—485).
Сталін вилучив, окрім хліба, все продовольство, нагромаджене селянами до нового врожаю, щоб придушити у зародку повстанський потенціал українського села. Після цієї акції селяни стали цілком залежні від держави, яка тепер охоче погоджувалася рятувати їх від голодної смерті. Однак П.Постишев, який прийшов на зміну Молотову в січні 1933 року, рятував тільки тих, хто виявляв згоду і мав фізичну можливість добросовісно працювати на державу в своєму колгоспі.
По-перше, терор голодом виконував подвійну роль: по-перше, запобіжника масових повстань в українському селі, які вже мали місце на початку 1930 року і змусили тоді Сталіна на кілька місяців припинити суцільну колективізацію; по-друге, зламати стихійний селянський саботаж, спричинений небажанням селян працювати в колгоспі за паперові трудодні. Перша причина ретельно приховувалася, а друга широко висвітлювалася в радянській пресі під специфічним кутом зору: мовляв, куркульський саботаж поставив країну на грань голоду, а тому він має бути зламаний будь-якими засобами, у тому числі за допомогою натуральних штрафів.
У сталінській акції вилучення всього наявного продовольства під виглядом хлібозаготівлі брали участь десятки тисяч відряджених з міста робітників, яким держава істотно скоротила хлібну пайку через “куркульський саботаж”. У повальних обшуках брали участь під керівництвом чекістів десятки тисяч голодуючих незаможників. Вони мали свій відсоток від натуральних штрафів, якими обкладалися “боржники” по хлібозаготівлях.
Люди, які вилучали у селян продовольство, не уявляли собі ні масштабів, ні наслідків цієї пекельної акції, що розгорталася під керівництвом Молотова і Кагановича. Вони були переконані, що беруть участь у патріотичній справі подолання куркульського саботажу. Навпаки, керівний склад компартійно-радянського апарату в Україні розумів, що робиться. Хтось мав мужність чинити опір, хтось тікав у інші регіони СРСР, хтось з ентузіазмом виконував вказівки компартійної верхівки.
Український нарком землеробства А.Одинцов після поїздки в Уманський, Шполянський та Білоцерківський райони Київської області в офіційному звіті вказав: “Зростає свідомість людей, у тому числі голодуючих, і злість проти ледарів і злодіїв. Добросовісні колгоспники — за смерть від голоду ледарів і злодіїв”. Політпрацівник Придніпровської дивізії, бійці якої також брали участь у сталінській акції конфіскації продовольства, в лекції картав селян за те, що вони не хочуть працювати в колгоспі, і при цьому додавав: “Від цього і голодують, проте у цьому ніхто не винуватий, нехай ледарі зважають на себе, їм треба нагадати гасло Леніна: “Хто не працює, той не їсть!” Ми знаємо, що не працюють буржуї, кулаки і ледачі. То нехай вони і не їдять”.
Від подібних висловів — мороз по шкірі. Але функціонерів сталінського часу можна зрозуміти, тому що вони ходили по лезу ножа: не виконаєш вказівки центру — загинеш сам. Та хіба можна зрозуміти Г.Ткаченка, який ковтає цинічну блювотину райкомівських функціонерів? Що змушує керівників фракції комуністів вивергати цю блювотину на народних депутатів у сесійному залі Верховної Ради України?
Можна ще довго аналізувати зміст брошури Г.Ткаченка. Чи варто?

ДВА ЗАКОНОПРОЕКТИ
17 листопада ц.р. Верховна Рада повинна була розглянути внесений Президентом України законопроект про Голодомор 1932—1933 рр. Не склалося, не знайшли часу, були більш важливі справи…
Фракціям антикризової коаліції не з руки сваритися з комуністами, які у цьому питанні стоять насмерть. Тому фракція Партії регіонів внесла на розгляд парламенту альтернативний законопроект. Він до кожної коми повторює президентський, але різниться двома “деталями”.
Якщо президентський проект в ст.1. називає Голодомор 1932-33 рр. геноцидом української нації, то депутатський - актом масового знищення людей, національною трагедією українського народу. Стаття 2 в обох проектах звучить майже однаково: “Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні є наругою над пам`яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу”. Різниця тільки в кінцевому слові, яке є в президентському законопроекті і відсутнє в депутатському “і забороняється”. У повсякденному житті діє сформований ще Б.Єльциним принцип “Все, що не заборонено, є дозволеним”. Це означає, що народні депутати дозволять авторитетом закону чинити наругу над пам`яттю мільйонів жертв Го лодомору, принижувати гідність українського народу…  Але й це не все. Брошура Г.Ткаченка вже стала фактом парламентського життя. Приймаючи свій проект, який не стане законом (бо Президент України його не підпише), депутати більшості виявляться солідарними з її змістом. Це буде найбільшою наругою над пам`яттю жертв Голодомору.

ПОЗИЦІЯ РОСІЇ
Питання про Голодомор як геноцид є не тільки предметом обговорення внутрішніх політичних сил. Існує ще один активний учасник дискусії - російський уряд. 13 листопада МЗС РФ опублікувало заяву, спрямовану, як підкреслювалося в ній, проти політизації теми голоду: “Имеющиеся на этот счет архивные материалы свидетельствуют о том, что массовый голод начала 30-х годов действительно во многом был обусловлен политикой тогдашнего руководства Советского Союза. Однако совершенно очевидно, что проводилась она не по национальному признаку”. В заяві підкреслювалося, що трагедія забрала мільйони життів українців, росіян, казахів, представників інших народів Радянського Союзу, що вона є нашим спільним болем і спільною пам`яттю.
Складається враження, що заява МЗС РФ з`явилася у відповідь на резолюцію мітингу правих сил, які 7 листопада зібралися на Михайлівській площі у Києві і почали вимагати від Російської Федерації компенсації жертвам Голодомору. Але такі вимоги не повинні турбувати Росію. По-перше, кількість жертв Голодомору, які ще залишаються при житті, зовсім мізерна, тому що трагедію відділяє від нашого часу майже сім з половиною десятиліть. По-друге, Російська Федерація вважається правонаступником Радянського Союзу, але вона в принципі не може бути відповідальною за Голодомор в Україні - ні політично, ні юридично, ні морально. Під час утворення СРСР ЦК РКП(б) і Раднарком РСФРР були перетворені на загальносоюзні органи. Більшовицькі вожді не допустили появи в Москві російського компартійно-радянського центру, щоб не створювати конкуруючі політичні структури. Російській Федерації було дозволено мати лише слабосилий Раднарком, який керував обмеженим числом другорядних об`єктів. Тільки в часи демократизації політичного режиму при М.Горбачову російський радянський центр став повноцінним й одразу кинув виклик загальносоюзному центру. Такий же виклик кинула й Україна і реалізувати своє конституційне право на незалежність їй допомогла боротьба за владу в Москві між загальносоюзним імперським центром і єльцинською Росією.
Більшовицькі вожді в Кремлі були однаково безжалісні до людей всіх національностей, але репресії здійснювалися не тільки за соціальними, але й за національними ознаками. Вся сталінська доба переповнена відповідним доказовим матеріалом, нема сенсу наводити ті або інші всім відомі факти.
Чому ж російська сторона так різко і рішуче відкидає кваліфікацію Голодомору як геноциду? Позбавлені ґрунту заклики правих сил про моральне і матеріальне відшкодування жертв Голодомору російським урядом явно не при чому, хоч у російській пресі їм надається непропорційно велика увага.
Голодомор-33 не можна сприймати як одиничне явище. Конфіскація всього продовольства на селі та суцільне припинення українізації Кубані, шалені атаки на “зрадників” у компартійно-радянському апараті, “націонал-ухильників” у партії і уряді, “українських буржуазних націоналістів” серед інтелігенції, ґрунтовна чистка півмільйонної Компартії України - все це однорядкові явища. Кремль боявся України навіть у гамівній сорочці радянської державності та засобами превентивного терору намагався придушити український національний рух. Сталін винищував українців голодом та іншими репресіями не як представників етносу, а як громадян Української держави.
Судячи з усього, природу українського геноциду в Москві розуміють. Але визнати Голодомор геноцидом для російського уряду було б тотожним визнанню України як держави в період до 1991 року. Представникам Партії регіонів у парламенті слід добре пам`ятати, чи варто погоджуватися з точкою зору російської сторони. Всі зрозуміло, що законопроект про визнання Голодомору геноцидом не матиме будь-яких наслідків стосовно кого б то не було. Його не можна розглядати як недружній крок щодо Росії. Але закладена в ньому історична оцінка відповідає національним інтересам. І, навпаки, відмова від такої оцінки суперечить національним інтересам України, одночасно відповідаючи імперським інтересам Росії, якщо вони у неї є. Не думаю, що російський уряд ствердно відповість на запитання про наявність у нього імперських інтересів.

+++

“Хрещатик”
28.11.06

Парламент відповідатиме на запитання: що то було?
Народні депутати “шукатимуть компроміс” у питанні невизнання ними голодомору в Україні актом геноциду

Сьогодні на пленарному засіданні парламентарії планують завершити розгляд законопроектів, необхідних для вступу України до Світової організації торгівлі. Про це учора на початку засідання погоджувальної ради заявив спікер Олександр Мороз. “Є всі можливості, щоб завершити розгляд усіх законів по СОТ. У нас залишилися два (законопроекти) в першому читанні і п`ять - у другому. Таким чином, четвергом закриваємо ці питання”,- сказав Мороз. Він повідомив також, що парламент цього пленарного тижня не розглядатиме проект бюджету на 2007 рік у другому читанні. За його словами, уряд готовий внести до Верховної Ради відповідний документ, але поки що не ухвалені програма приватизації і пакет документів про оподаткування. Поки Президент не підпише закон про оподаткування, на думку спікера, бюджет розглядати не можна.
Олександр Мороз зазначив, що для розгляду проекту головного фінансового документа “на наступному тижні, можливо, в середу” парламентарії розглянуть проект кошторису у другому читанні. Також, за словами спікера, сьогодні (у вівторок) першим питанням, винесеним на розгляд сесійної зали, буде законопроект про голодомор 1932-1933 років. Таким чином “будуть зняті спекуляції, що парламент не може визначитися із цим питанням”, вважає Олександр Мороз. Водночас він сказав, що є два законопроекти про голодомор, але не уточнив, який же конкретно підлягає розгляду. “Ми маємо знайти якесь компромісне рішення”,— сказав Голова Верховної Ради.

+++

“Хрещатик”
28.11.06

“Під ким ходить” прем`єр-міністр?
Перший віце-спікер пояснив це учора на прес-конференції і вибачився за грубість

Прем`єр-міністр України Віктор Янукович, перебуваючи з візитом у США на початку грудня, висловлюватиме не позицію Президента України, а позицію уряду та парламентської коаліції. Про це повідомив на прес-конференції перший заступник Голови Верховної Ради Адам Мартинюк. За його словами, до складу делегації також увійдуть народні депутати - члени антикризової коаліції. У США прем`єр висловлюватиме “не те, що йому затвердить Президент своїм указом, а він там буде висловлювати те, що спиратиметься на рішення коаліції, бо він ходить, вибачте за таку прямоту, можливо, і грубість, не під Президентом, як було раніше, а він ходить під коаліцією, бо він залежить від коаліції”,— цитує Адама Мартинюка УНІАН. При цьому він зазначив, що це зовсім не означає, що Янукович буде висловлювати позиції, які не збігаються із президентськими. На думку першого віце-спікера, і коаліція, й уряд мають проводити узгоджену як внутрішню, так і зовнішню політику. За його словами, найближчим часом парламент розглядатиме законопроект про засади внутрішньої та зовнішньої політики України.
Пан Мартинюк повідомив також, що коли у складі делегації будуть представники фракції Комуністичної партії, то вони відстоюватимуть інтереси Української держави.
Нагадаємо, 13 листопада Президент Віктор Ющенко видав указ, який визначає деякі питання подальшого розвитку українсько-американських відносин у зв`язку з робочим візитом прем`єр-міністра Віктора Януковича в США. Мета указу - розробити єдину консолідовану позицію Президента і Кабінету Міністрів. Глава держави доручив уряду до 22 листопада подати йому на затвердження проект директив делегації України під час робочого візиту прем`єра. 23 листопада координатор парламентської більшості, лідер фракції Партії регіонів Раїса Богатирьова заявила, що фракція Партії регіонів сформує делегацію, яка супроводжуватиме Віктора Януковича під час його візиту до Сполучених Штатів.

+++

“Хрещатик”
28.11.06

Вогні скорботи
Тисячі свічок минулої суботи запалили українці на знак пам`яті про невинно убієнних жертв Голодомору і політичних репресій
Інна Бірюкова
  
“Ми зупиняємо час на мить, і в цю мить нас слухає Господь”. Такі слова передували загальнонаціональній хвилині мовчання, якою минулої суботи українці вшанували пам`ять жертв голодоморів і політичних репресій 1932-1933 років. Цього дня на двох майданах столиці - Софійському і Михайлівському - зібралися кілька тисяч людей. Пом`янути померлих з`їхалися з усіх областей України. Вклонитися невинно убієнним прибув Президент України Віктор Ющенко. Із Михайлівської площі він закликав громадян на знак пам`яті про трагедію запалити свічки, а до Верховної Ради вкотре висунув вимогу: визнати штучний голод 1932-1933 років винищенням нації. Вогники скорботи роздавали у наметах на площах, тому отримати їх міг кожен охочий. Одночасно тисячі українців, які не змогли прийти сюди, запалили свічки вдома та поставили їх на підвіконня. Багато людей плакали, згадуючи розповіді своїх рідних про ті жахливі часи. Наприклад, Тетяні Діденко бабуся розповідала, що боялася з маленьким братиком вийти на вулицю, аби їх не з`їли. Коли весною з`явилися перші колоски, люди зривали їх, їли і відразу вмирали від того, що знесилений організм уже відмовлявся приймати будь-які харчі…
Віктор Ющенко перерахував рішення радянського керівництва, які спричинили голодомор в Україні. Найпромовистішою була датована 1932-м цитата з листа Сталіна Кагановичу: “Около 50 районов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину мы можем потерять…” Однак, схоже, у великого вождя щодо українців були інші плани.
Унаслідок тодішньої політики гинули люди: сімнадцять - щохвилини, тисяча - щогодини, двадцять п`ять тисяч — щодоби. У суботу вранці за їхні душі молилися У Софійському соборі. Спільну панахиду провели священики різних православних конфесій. На молитві були присутні Президент України Віктор Ющенко з родиною, Голова Верховної Ради Олександр Мороз, Київський міський голова Леонід Черновецький, народні депутати, члени уряду, громадські діячі, свідки голодоморів. Після цього учасники акції заклали символічний камінь на місці майбутнього Меморіального комплексу пам`яті жертв голодоморів та політичних репресій в Україні за радянського режиму. Його мають спорудити на схилах Дніпра. Тут же планують звести музей, архів та скульптурну композицію. За проектом архітектора Анатолія Гайдамаки, зокрема, передбачається встановити десять чорних плит, як нагадування про дошки, на які у 1932-му записували українські села, що підпадали під заборону на постачання продовольства. Також у Печерському ландшафтному парку високопосадовці досадили калиновий гай, який заклали рік тому. А ввечері у Національній опері України імені Тараса Шевченка на знак скорботи за загиблими відбулася постановка Верді “Реквієм”.

+++

“Україна молода”
28.11.06

Від урн — до суду
За знятого в останні хвилини кандидата проголосувало 80% виборців, за “переможця” — лише 16%
Зоя Лебідь

      День голосування почався для кіровоградців з екстріму. Вночі з`явилася інформація, що один із головних претендентів на посаду міського голови Олександр Нікулін знятий з виборів за 20 хвилин до опівночі. Але інформація до дільничних комісій надійшла з міської ТВК у телефонному режимі, і вибори почалися без штампу в бюлетені — “вибув”. На кількох же дільницях штампи проставили до 7-ї ранку, і вражені були вже виборці: зник улюблений кандидат!
      Але головна інтрига розгорнулася серед ночі напередодні виборів: за 20 хвилин до опівночі  комісія прийняла рішення про два порушення  кандидата на міського голову Олександра Нікуліна і зняття  його з перегонів. Голова територіальної виборчої комісії Леонід Багно на нічне засідання прибув у кареті швидкої допомоги і брав участь у засіданні, лежачи. Але і його голосу не вистачило для легітимності засідання . Дев`ять із 15  членів комісії зібралися вночі на розправу над одним із кандидатів. “Рішення може вважатися легітимним, якщо прийняте не менш ніж двома третинами членів усієї комісії”, - наголосив учора на спеціальній прес-конференції член ЦВК Олександр Чупахін. Отже, штаб Нікуліна готується до судової тяганини - позовну заяву було подано того ж дня.
      За що ж уже вдруге за виборчу кампанію зняли  Олександра Нікуліна? Залишки агітації на стовпах за добу до виборів, невчасне повідомлення у ТВК про пікет - за подібні дрібні порушення в Кіровограді можна було знімати як мінімум ще 20 кандидатів.
      Відзначимо: рішення було прийнято за зачиненими дверима, без представників ЗМІ та кандидатів. Далі ще цікавіше: двері ТВК до ранку так і не відчинилися. Судові виконавці, кандидати в мери, журналісти рішення ТВК на власні очі  не бачили до вечора 26 листопада.
      А от на дільниці витяг із постанови ТВК про те, що потрібно ставити штамп “вибув”, почали привозити приблизно з 9-ї ранку. Але зовсім не представники тервиборчкому, а невідомі особи, серед яких, утім, журналісти впізнали сина одного з кандидатів - Олександра Табалова. Попри це, “вибув” проти прізвища Нікуліна таки встигли  поставити, але вже з 10-11-ї години. Проте на деяких дільницях голосували за знятого кандидата аж до 15.00.
      Євген Побережний, виконавчий директор Комітету виборців України, заявив: “Ситуація дуже складна, і всі дії ТВК ведуть до зриву виборів. Особливо з огляду на те, яким чином приймали  рішення у ТВК. По-перше, є питання стосовно кворуму комісії, що ухвалювала рішення щодо зняття одного з кандидатів. До речі, рішення цього ще ніхто не бачив і невідомо чи існує взагалі цей документ у природі, адже навіть кандидат не отримав його на руки”.
      Утім вибори сяк-так завершилися. За паралельним підрахунком голосів, проведеним Комітетом виборців України, перемогу здобув екс-нардеп, комуніст Володимир Пузаков - 16 %. З невеликим відривом від нього - 26-річний “нашоукраїнець” Олександр Дануца - 15%. Але найбільше кіровоградців - 80 відсотків - голосувало за знятого з виборів Олександра Нікуліна - їхні бюлетні, за рекомендацією ТВК і представників ЦВК, визнано недійсними.  Тобто мером 260-тисячного міста може стати представник Компартії, якого обрали лише шість тисяч кіровоградців. Загалом, як і передбачали, явка була низька - 26 листопада, за даними КВУ, проголосувало 23% виборців.
      Ні Олександр Нікулін, ні деякі інші кандидати визнавати вибори дійсними не збираються. Так що кіровоградське виборче дійство не завершилося.

+++

“Україна молода”
28.11.06

Дільничні чи міліцейські протоколи
переважать при остаточному визначенні мера Полтави?
Василь Неїжмак  

      За даними паралельного підрахунку голосів, який вели представники Комітету виборців України, з десяти позапартійних претендентів на посаду міського голови найбільше голосів - 54 відсотки - набрав нинішній тимчасовий керманич міста, секретар міськради Андрій Матковський. Його основний суперник, голова Київської районної ради Віктор Животенко, здобув прихильність більше 26 відсотків виборців, до бізнесмена Андрія Баранова виявили симпатії понад 7 відсотків тих, хто прийшов на виборчі дільниці. Загалом же явка склала 37 %.
      Згадані попередні результати “мерських” перегонів у Полтаві передовсім наштовхують на думку про те, що для найактивнішого місцевого виборця ідейні переконання та особистісні якості кандидатів важать, м`яко кажучи, небагато. Адже його вкотре “взяли” виборчою технологією так званих “конкретних справ”. Пригадується, ще в 2002 році на виборах до парламенту молодий та ранній олійно-зерновий “король” Андрій Веревський переміг у мажоритарному окрузі, до якого входила значна частина Полтави й кілька довколишніх районів, завдяки “благодійному” встановленню металевих дверей у під`їздах багатоквартирних будинків, продажу за безцінь зубожілим селянам макухи тощо… Сьогодні такою своєрідною “макухою” стали відремонтовані перед самісінькими виборами під`їзди, заасфальтовані поспіхом провулки, встановлені на вулицях ліхтарі, а біля будинків у “проблемних” мікрорайонах — ще й контейнери для сміття. Ці передвиборчі “благодіяння” міської влади тими ж “політтехнологами”, які на попередніх виборах працювали на згаданого олігарха Веревського, а зараз перебувають у штаті його бізнес-структур, кілька місяців поспіль через підконтрольні ЗМІ подавалися як особисті “подвиги” соратника останнього — того ж таки секретаря міськради Андрія Матковського…
      Попри те, що за Матковського проголосувала більшість виборців, які дійшли до дільниць, для проголошення його мером Полтави вочевидь доведеться зачекати не лише протоколів із “мокрими” печатками з усіх без винятку дільниць. Адже за кілька годин до закінчення голосування в районний суд надійшла заява від кандидата Віктора Животенка з проханням зняти кандидата Андрія Матковського з реєстрації як такого, що причетний до організації грубого порушення виборчого законодавства в день виборів. Ідеться про “засвічений” місцевими телеканалами факт затримання чоловіка, котрий нібито влаштував так звану “карусель” із оплатою голосів за певного кандидата на дільниці №87, де голосували переважно студенти Медичної стоматологічної академії.
      За твердженням представників виборчого штабу Віктора Животенка, саме свідчення цього чоловіка допомогли “вирахувати” іномарку, в якій були гроші та списки виборців (частина з них уже встигла розписатися, вірогідно, за одержані “гонорари”). Намагання наздогнати й затримати той легковик вилилося у майже детективний сюжет. Після того як автомобіль нарешті “підрізали” й практично зупинили в центрі міста, його пасажири накивали п`ятами. Тож лише через певний час, заручившись дозволом суду, співробітники міліції у присутності журналістів, двох народних депутатів та інших свідків відкрили салон — у ньому справді були і грошові купюри, і згадані списки (частину з них уже встигли розірвати). Одразу потому правоохоронці допитали одного зі студентів, котрий нібито підтвердив “карусельні” факти. При цьому, за словами народного депутата України Степана Бульби, “йдеться не про один вищий навчальний заклад Полтави. Не так і дорого платили — 30—35 гривень за кожен голос, як свідчать записи”.
      Керівник виборчого штабу Матковського Олександр Козуб запевняє, що штаб дізнався про “карусель” і затримання автомобіля зi ЗМІ, і називає усе те провокацією з боку опонентів. Отже, всі обставини того “детективу” спершу належить з`ясувати правоохоронцям, а потім на підставі зібраних ними доказів своє слово скажуть і судді.

+++

“Україна молода”
28.11.06

“Проспані” вибори
Колишній Соколов борозни не зіпсує, вирiшили чернігівці
Олексій Галчин  

      Здавалося, що позачергові вибори міського голови були потрібні самим кандидатам у мери, а не чернігівцям. Таке враження, що жителі міста проспали і не помітили ні виборчої кампанії, ні самого дня голосування за того, до кого вони завтра підуть зі скаргами на опалення, діряві дахи та високі тарифи. Звичайно, і на бігборди, і на чорний піар, і на судові позови на дії територіальної виборчої комісії, навіть на телефонний тероризм та концерт зірок естради місцеві політтехнологи спромоглися. Але марно - “розбурхати” мешканців провінційного міста було важко. 26 листопада “прокинулися” і прийшли проголосувати на виборчі дільниці, за даними Громадянської мережі “ОПОРА”, яка проводила моніторинг і екзит-поли, лише 34,7 відсотка виборців — удвічі менше, ніж на березневих виборах.
      Песимізму додала і кількість бажаючих сісти у крісло мера – аж 41 кандидат. Звісно, розібратися в такому розмаїтті відомих і невідомих у місті осіб було непросто. Тому не виключено, що голосували за імена більш знанi та “розкручені”. Зокрема, за колишнього мера Чернігова Олександра Соколова, котрий, за даними паралельного підрахунку голосів, що проводила “ОПОРА”, набрав найбільше голосів - 38,9 % і відірвався від найближчого конкурента аж на 25%. За Соколовим ідуть бютівець Сергій Вітренко (11,6 %), комуніст Володимир Лещенко (10,7), вiдомий у мiстi бiзнесмен, власник мережi ресторанiв Сергій Кнуренко (9,7%). Щодо колишнього “губернатора” і мера Чернігова Валентина Мельничука та заступника голови Чернігівської ОДА Володимира Тандури, то вони не змогли подолати навіть тривідсотковий бар`єр.
      Попри відсутність офіційних результатів, Олександр Соколов відразу після закриття дільниць відчував себе переможцем. На прес-конференції після оголошення результатів екзит-полу він сказав, що змінювати команду, яка прийшла до міськради весною, збирається після ретельного вивчення результату її роботи і згідно з чинним законодавством. За словами Олександра Соколова, на цих виборах його підтримувала ціла низка політичних партій, у тому числі Блок Литвина, Партія регіонів та “Наша Україна”.
      Поки що не відомо, чи будуть оскаржуватися результати цих виборів. Кандидат у мери Микола Звєрєв, який чи не найактивніше позивався на дії ТВК і в 2002 році намагався оскаржити вибори міського голови, заявив, що вирішить це після аналізу порушень виборчого законодавства під час нинiшнiх виборів, які зафіксували його спостерігачі. А от за словами лідера мережі “ОПОРА” в Чернігові Олександра Ломака, 26 листопада спостерігачі його організації працювали на всіх виборчих дільницях міста. Порушень, які б могли вплинути на результати голосування, виявлено не було. Дрібні порушення стосувалися здебільшого внесення в списки виборців та правил інформаційного оформлення приміщень для голосування.

+++

“Україна молода”
28.11.06

І рефреном звучить: “Референдум”
На Банковій не виключають проведення народного плебісциту для зміни Конституції

      Якщо в Україні проводитиметься референдум щодо конституційних змін, то на ньому не розсуд громади поставлять одне питання: “Ви за президентську чи за парламентську форму правління?”. Принаймні саме таким цей плебісцит бачить глава секретаріату Президента Віктор Балога.
      У такий спосіб глава СП відреагував на слова спікера Верховної Ради Олександра Мороза. Останній в інтерв`ю радіо “Ера” зазначив, що референдуми проводяться для того, щоб влада домагалася підтримки своїх певних дій. Тому, “якби ми референдум проводили з конкретного питання, на яке треба було б відповісти “так” чи “ні”, це була б одна справа”, — пояснив Мороз. Він додав, що приймати на референдумі такі складні документи, як Конституція, — це “абсурд”.
      Віктор Балога порадив Олександру Морозу “не хвилюватися”. За словами Балоги, “коли ми говоримо про референдум, то маємо на увазі неповний текст Конституції. Досить поставити перед народом одне просте запитання: “Ви за президентську чи парламентську форму правління?”.
      “Усім відомо, в яких умовах приймалися в 2004 році зміни до Конституції і якими міркуваннями керувався Президент, коли підтримав ці зміни в умовах гострого протистояння народу і влади”, — додав Віктор Іванович.
      Варіанта, який озвучив Балогою, не виключив й представник Президента в парламенті Роман Зварич. Колишній міністр юстиції розповів, що в секретаріаті Президента створена група, яка працює над проектом закону про внесення змін до Конституції. “Готується відповідний законопроект, — цитує Зварича агенція УНІАН. — Не виключено, що Президент буде ставити питання про те, щоб цей законопроект був схвалений на всеукраїнському референдумі”.

+++

“Україна молода”
28.11.06

У “країні олігархів” жити некомфортно
Віктор Ющенко провів робочу зустріч із промисловцями і підприємцями

      Під час зустрічі з промисловцями і підприємцями Президент України Віктор Ющенко виступив проти розповсюдженої практики нашого уряду надавати державні кредитні гарантії підприємствам. Оскільки підприємств багато, а гарантій на всіх не вистачає, то в пільгових умовах опиняються обрані. Натомість у бюджеті-2007 на розвиток підприємництва передбачено жалюгідну цифру 1,8 мільйона гривень.
      — З таким ставленням до галузевих виробництв ми можемо стати нацією олігархів, але не нацією середнього класу, - зазначив Віктор Ющенко.
      Як відомо, нещодавно Верховна Рада України ухвалила закон про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань оподаткування, який передбачає відновлення галузевих пільг, а також вільних економічних зон. За словами Президента, не було доцільним одночасно скасовувати ці пільги, але він переконаний, що ніхто не зрозуміє їхнього автоматичного, під один шаблон, відновлення.
      На думку глави держави, треба переглянути також розмір дефіциту бюджету, оскільки надмірний дефіцит суттєво пригальмовує зростання економічного розвитку.
      — На фінансовий продукт на ринку України претендують два суб`єкти: з одного боку, національна економіка, бізнес, а з другого - уряд, - сказав Президент. - Чим більшими є апетити уряду, тим менше ресурсів потрапляє в національну економіку.

+++

“Україна молода”
28.11.06

Станіслав Кульчицький: Голодомор — не просто страшна трагедія, а злочин. Злочини ж потрібно кваліфікувати
Провідний український історик вважає, що в питанні Голодомору компроміс із “більшовиками” виключений
Аркадій Сидорук
 
      В українському постгеноцидному суспільстві політика часто зводиться до політиканства. Свідченням цього стала патова ситуація, що склалася у Верховній Раді довкола питання про визнання Голодомору актом геноциду української нації. Зіткнулися дві позиції: з одного боку - президентська, з іншого - так званої “антикризової” коаліції. Президент подав свій проект закону про Голодомор, владна більшість - свій. Відмінностей небагато, але вони дуже суттєві. А чому - про це в інтерв`ю “УМ” розповідає відомий дослідник Голодомору, заступник директора Інституту історії України НАНУ, доктору історичних наук Станіслав Кульчицький.

Сила слова “геноцид”
      — Станіславе Владиславовичу, для початку коротко згадаймо, що відбулося і не відбулося. 2 листопада Президент Віктор Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради як невідкладний законопроект “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”. Була домовленість із головою вищого законодавчого органу Олександром Морозом, що до опозиційних фракцій БЮТ і “НУ” при голосуванні з цього питання долучаться й соціалісти. Та 17 листопада, в останній сесійний день тижня, президентський законопроект не включили до порядку денного, а група народних депутатів запропонувала альтернативний проект. Сам спікер, він же лідер Соцпартії, у вирішальний момент був відсутній у сесійній залі. Як ви розцінюєте колізію, що виникла у Верховній Раді?
      — Мені не хотілося б висловлюватися щодо проблеми політичних домовленостей. Річ не в тім. Верховна Рада лише тепер, на шістнадцятому році незалежності, підходить до розгляду цього питання на законодавчому рiвнi, і робить це не кращим чином. Вона повертає назад президентський законопроект, в якому сказано, що то був геноцид, і висуває контрдокумент.
      Депутатський законопроект - чистий плагіат президентського. Він збігається з ним практично у кожному пункті, за винятком визначення “геноцид”. Парламент зараз не погоджується на те, що Голодомор був геноцидом.

      — З яких причин і на якій підставі?
      — Мабуть, у цьому завинили й історики. Свої висновки (як на мій погляд, дуже переконливі) вони не донесли до свідомості тих депутатів, які це заперечують. У тому, що це був геноцид, ми не переконали й Росію.
      З іншого боку, я хочу заявити: опубліковані у цілісному вигляді документи і факти засвідчують, що акції сталінського уряду не можуть бути розцінені інакше, як геноцид. У радянський час витоки голоду всіляко приховували. Спочатку говорили, що це було наслідком посухи, потім - що це було наслідком надмірних хлібозаготівель. Насправді Сталін вчинив акцію вже після того, як увесь хліб забрали. Конфіскували все їстівне, що було в селянських хатах, на селянському подвір`ї. Забрали все, щоб обеззброїти селян, звести до нуля той повстанський потенціал, який постійно нагромаджувався в українському селі наприкінці 20-х - на початку 30-х років унаслідок жахливих темпів колективізації й індустріалізації, того що весь хліб постійно забирали.
      Я вважаю, що, з одного боку, своє слово мають сказати дослідники. А з іншого - нехай ті, хто слідом за російським урядом заперечує факт геноциду, доведуть протилежне.

Чи варто штрафувати за публічне заперечення факту Голодомору, чи можна садити за це в тюрму?
      — Звернімося до другої статті обох законопроектів…
      — У ній iдеться про те, що “публічне заперечення Голодомору в Україні є наругою над пам`яттю мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, приниженням гідності українського народу”. Ці слова повторюються і в президентському законопроекті, і в контрдокументі Верховної Ради. Крім одного слова - “забороняється”, відсутнього у законопроекті, поданому депутатами.

      — Але ж суть саме в ньому. Виходить, що ті, хто підготував альтернативний проект, самі можуть безкарно й надалі принижувати гі�