Свобода слова - 21.11.06
Огляд преси від 21 листопада 2006 року.
“Коммерсант-Украина”
21.11.06
Депутаты Полтавского горсовета подают в суд на “Пятый канал”
Александр Брусенский
Вчера группа депутатов Полтавского горсовета от БЮТ, НСНУ, КПУ и СПУ провела пресс-конференцию, на которой распространила заявление о “беспрецедентном использовании штабами кандидатов грязных предвыборных технологий” в последние дни перед выборами мэра Полтавы, намеченными на 26 ноября. Особое недовольство депутатов вызвал показанный в воскресенье вечером на “Пятом канале” фильм, в котором, по их мнению, в негативном свете показан нынешний секретарь Полтавского горсовета, кандидат в мэры Андрей Матковский. В заявлении утверждается, что “клевета, которая содержится в фильме, относится не только к Матковскому, его семье и близким, но и бросает тень на всех депутатов Полтавского горсовета”. По словам организаторов пресс-конференции, заявление подписал 21 депутат горсовета. Участники мероприятия также сообщили, что обратились в Октябрьский райсуд Полтавы с иском к “Пятому каналу”, требуя опровержения “неправдивой информации”, которая была распространена в эфире. Соответствующее обращение направлено и в комитет по радио и телевидению. Кроме этого, депутаты потребовали от администрации телеканала предоставить им эфирное время для опровержения этой информации.
+++
“Хрещатик”
21.11.06
Завершив свою роботу міжнародний медіа-форум “Україна на інформаційній карті світу”
Ірина Лопатіна
Учасники Міжнародного медіа-форуму “Україна на інформаційній карті світу”, який відбувся у Києві під патронатом Державного комітету з телебачення і радіомовлення, дискутували про сучасний стан медіа-простору, обговорювали тенденції його розвитку, ділилися досвідом і долучилися до медіа-турів регіонами нашої держави. Як зауважували зарубіжні журналісти й дипломати, такі зібрання мають сприяти інтеграції України в регіональні й глобальні міжнародні організації. Зокрема голова Представництва Європейської комісії в Україні Ієн Боуг наголосив, що медіа-форум допоможе розширити українську присутність в європейському і світовому інформаційному просторі. Європейські політики виявляють величезну увагу до інформації про події в політичному й економічному житті України, оскільки розуміють їх можливий вплив на безпеку і стабільність країн Евросоюзу. Цікавить Україна і представників ділових кіл. Взагалі ж викликає інтерес й інформація щодо історії, культури, мистецтва, традицій України як частини Європи, як країни, яка поділяє європейські демократичні цінності і принципи…
До слова, в експозиції, що ознайомлювала відвідувачів з українським мас-медійним простором, були представлені винятково регіональні та державні ЗМІ. Пожвавлення у виставковому залі спостерігалось лише із приїздом високопосадовців.
— Можливість поспілкуватися - це добре,- зауважив голова комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко.- Але заради чого всі ці люди зібралися тут? Чи поговорити про ситуацію із свободою слова, журналістикою і медіа-ринком в Україні, чи обміркувати, як держава повинна захищати свої інформаційні інтереси за кордоном, чи як витрачаються державні гроші на формування іміджу країни в усьому світі?
Як заявив голова оргкомітету, віце-прем`єр-міністр Дмитро Табачник, ще два місяці тому всім провідним газетам, телеканалам та радіо, не зважаючи на їх форму власності, були розіслані запрошення. Чому вони не взяли участі у зібранні - запитання не до організаторів, а до керівників цих ЗМІ.
Йшлося на форумі й про роздержавлення українських засобів масової інформації. На думку Андрія Шевченка, в першу чергу потрібно ввести мораторій на заснування нових бюджетних видань для усіх органів державної влади та місцевого самоврядування. Після цього нарешті треба визначитися з чітким терміном, до якого ЗМІ мають роздержавити. За словами Шевченка, кілька років цілком достатньо, щоб закупити обладнання, отримати приміщення на баланс, укріпити кадри…
Як повідомив Дмитро Табачник, вже розроблено законопроект, за яким інформація про те, хто (структури або певні особи) володіє тими чи іншими мас-медіа, не повинна бути таємницею для громадськості.
+++
“Хрещатик”
21.11.06
Сьогодні всесвітній День телебачення
До 55-річчя телевізійного мовлення в Україні у Національній телекомпанії відкрито постійно діючу експозицію
Валерій Новосвітній
Якщо є музей — значить є й історія. Напередодні (до 55-ї річниці телевізійного мовлення в Україні) у величезному холі апаратно-студійного комплексу Національної телекомпанії на Мельникова, 42 (у народі цю будівлю називають “олівцем” через особливу форму даху) відкрився її музей. Власне, його можна вважати музеєм усього вітчизняного телебачення, принаймні його витоків. Перша експозиція — лише початок розповіді про багату і цікаву історію створення, як казали колись, дальнобачення.
Перший офіційний телеефір в Україні відбувся 6 листопада 1951 року. На нечисленних телеекранах (тоді нараховувалося лише 665 телевізорів) йшов патріотичний фільм “Велика заграва”. Загалом, у ті часи вважалося, що головна мета телебачення — показ широкій аудиторії кінофільмів. Це потім влаштовували перші концерти, зняті прямо в студії, телевізійні спектаклі, організовували авторські програми, випуски новин. За словами заступника директора творчого об`єднання публіцистичних програм НТКУ Віри Бояренко, спочатку передачі велися “вживу” (відеомагнітофон з`явився лише 1965 року). Знайомилася Віра Миколаївна з телевиробництвом на Хрещатику, 26, де тоді була центральна апаратна, і в стінах державного університету імені Тараса Шевченка, де 45 років тому навчалася у першій телевізійній групі. Лекції там читав перший художній керівник і головний режисер Київської студії телебачення Михайло Касневський (Віра Миколаївна під час урочистого відкриття музею передала до її експозиції трудову книжку вчителя). Він же першим отримав звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР. А сама Віра Бояренко стала першим заслуженим журналістом України. Тоді все було вперше. Навіть трансляції парадів до чергової річниці Жовтневої революції започаткували саме у Києві. Це було у тому ж 1951-му, за п`ять років до такого репортажу з московської Красної площі.
Екскурсію у музеї Національної телекомпанії України по праву провів один з ідеологів його створення, віце-президент НТКУ Сергій Федоров. Він прийшов на Хрещатик, 26 ще у далекому 1963 році. Працювати починав монтером зв`язку другого розряду.
— Ось один із перших телевізорів, який називався КВН,— розповів Сергій Васильович.— Цікаво, що коли з`явилася розважальна програма “КВН”, то багато хто з глядачів її спочатку проігнорував, бо подумали, що то буде репортаж із телевізійного заводу. Екран КВНу такий малесенький, що згодом придумали спеціальний пристрій — лінзу (між двома шматочками скла заливали воду — і це давало збільшувальний ефект). Тоді дивитися телевізор можна було вже не одному, а всією сім`єю. Купити таку лінзу — то одна справа, а треба ж було ще десь брати дистильовану воду (час від часу її треба міняти у тому нехитрому пристрої). Тоді ж з`явився експеримент під назвою “псевдокольорове телебачення”. До лінзи прикріпляли кольоровий фільтр, верхню частину якого фарбували у блакитний колір, середню — у тілесний, а нижню — у зелений. Вважалося, що за композицією у більшості кадрах по центру має бути обличчя людини, над ним — небо, а внизу — земля.
Далі Сергій Федоров попросив відвідувачів підійти до першого мобільного тележурналістського комплексу, який міг працювати автономно, без залучення великих автобусів, як нині, та ще й з малими енерговитратами. Це була перша телевізійна камера виробництва фірми “Бош”. У “парі” з нею працював відеомагнітофон БЦН-20, котрий записував сюжети і дозволяв одразу ж їх відтворювати. На такій техніці на Київській студії телебачення відзняли перші відеофільми, наприклад “У полі на старому дивані” (режисер Кісін, художник Колесов, оператор Кардаков). Зйомки проходили на берегах річки Ірпінь.
Останній професійний відеомагнітофон “Кадр-103СЦ”, який випускала промисловість Радянського Союзу під двохдюймову стрічку фірми “Соні” (з часом її замінили на свемівську), відповідав усім вимогам Європейської мовної комісії.
— Вітчизняна техніка завжди капризувала,— продовжував екскурсію Сергій Васильович.— Вона вимагала постійної уваги, корегування і дуже частих ремонтів. Коли ми розповідали про недоліки наших відеомагнітофонів і телекамер зарубіжним фахівцям, котрі відвідували телецентр на Сирці, то вони робили нам зауваження: “А чого це ви так скептично ставитеся до вітчизняної техніки? У світі є лише дві-три країни, які можуть налагодити повний цикл виробництва телеобладнання. Тож вам є чим гордитися”.
Показово, що всі звукові магнітофони, за словами віце-президента НТКУ, на телебаченні чи на радіо називали “мезами”. Незалежно від того, чеські вони, угорські чи радянські. Тому що перші двадцять років магнітофони виробляли на московському електротехнічному заводі (МЕЗ), і ця абревіатура вже не стільки уособлювала завод, як сам прилад. Тому й досі можна в середовищі професіоналів почути сленгову фразу: “Відтворіть на мезі”.
У кутку експозиції музею стояла остання телевізійна камера вітчизняного виробництва КТ-178. Вакуумна, тритрубна на плюмбіконах. На угорському гідравлічно збалансованому штативі. У камері було три перетворювача оптичного зображення на електричний сигнал — так звані передавальні телевізійні трубки. Вартість перших цих трубок, коли камери КТ-178 тільки-но з`явилися у телецентрі, сягала двох з половиною тисяч доларів. А їх в апараті було чотири. І через кожних три місяці доводилося їх міняти, бо вони виходили з ладу. Коли телевізійному начальству набридло щоразу шукати вісім тисяч доларів на покупки, вітчизняні фахівці, м`яко кажучи, розшифрували технологічні секрети виробництва зарубіжних плюмбіконових телевізійних трубок і налагодили їх власне виробництво.
Камера КТ-178, як і згаданий магнітофон “Кадр-103СЦ”, відповідали всім європейським вимогам. Досі одним із головних параметрів відеомагнітофону є його максимальна частота запису. Тоді це було 6,5 мегагерца. Так от, досі це досить високий бар`єр, який навіть провідні зарубіжні фірми не могли подолати. Крім тих, що створили надсучасне обладнання для телебачення високої чіткості (ТВЧ). Камера КТ-178 працювала в форматі СЕКАМ, який нині недооцінюють (його розробляли спеціально для країн соцтабору.— Авт.), хоча він дозволяв пересилати якісну кольорову телевізійну картинку, скажімо, з Москви до Баку, тоді як у PAL вона мерехтіла і йшла з перекрученнями, а в NTC взагалі була чорно-білою.
Потім плавно від техніки екскурсовод перейшов до людей, адже саме вони керують складною технікою. Згадав і показав фото Юрія Федорова, який з 1953 року працював головним оператором на телебаченні, Івана Мащенка, який багато десятиліть віддав телемузі й подарував музею кілька історичних книжок про телемовлення… З часом, за словами президента Національної телекомпанії Віталія Докаленка (він, до речі, починав свою кар`єру 1986 року на УТ-1), експозиція поповниться новими експонатами. У ній буде ширше представлено і технічний напрямок розвитку найпопулярнішого мас-медіа, і його творчий потенціал — люди. А першими сторонніми відвідувачами музею того ж дня стали учні першого класу Печерського ліцею.
