Політика/Огляд преси/09.11.06
Огляд преси від 9 листопада 2006 року.
“Вечерние вести”, 09.11.06
Девальвация революции
Празднование 89-й годовщины Октябрьской революции (переворота) в Киеве обошлось без массовых беспорядков
Николай Полос
Накануне Шевченковский райсуд по иску столичной администрации ограничил проведение массовых акций в центре столицы. Коммунистам и представителям ПСПУ предписали обойтись площадью у станции метро “Арсенальная” и памятником Ленину на Бессарабке. Национал-патриотам - Михайловской площадью. И тем, и другим запретили митинги на Майдане и Крещатике.
Майдан Незалежности с самого утра обнесли стационарными щитами, закрыли выход с одноименной станции метро, а в подземных переходах разместили несколько сотен “космонавтов” (бойцов спецподразделений в защитной экипировке).
В целом, за порядком в центре столицы следили около 2,5 тыс. сотрудников МВД.
Предосторожности казались не лишними: на участие в демонстрациях как “за”, так и “против” советского прошлого были поданы заявки на 40 тыс. человек. Однако на деле, по оценкам “ВВ”, на каждого митингующего приходилось по милиционеру.
“Торжества” начали левые. Сторонники Витренко в количестве около 50 человек пришли прямо к памятнику Ленину с цветами. Коммунисты тем временем собирались возле “Арсенальной”. Там им мешали члены молодежного левого объединения “Че Гевара”.
Последние читали в мегафон “р-революционные” стихи Владимира Сосюры и его тезки Маяковского, а также собственные подражания поэтам (по впечатлению корреспондента “ВВ”, крайне неудачные).
Когда кто-то в толпе поднял российский триколор, очередной “чегеварец” прекратил чтение и пафосно воскликнул: “Кто-то может считать российскую буржуазию лучше украинской, но это ошибка! Так уберите же этот флаг, под которым воевал на стороне Гитлера предатель Власов!”. После пререканий флаг свернули.
В толпе корреспондент “ВВ” приметил главу Киевской организации УНА-УНСО Игоря Мазура.
На вопрос, планируется ли драка с коммунистами, он грустно ответил: “С кем? Здесь одни пенсионеры. И вообще, две трети собравшихся — это журналисты и переодетая милиция…”
Националисты не опустились до драки со стариками, равно как и члены организации “Братство”, возглавляемой “великим провокатором” Дмитрием Корчинским. Накануне они грозились сорвать акцию левых, но сам Корчинский ограничился тем, что надел нечто вроде сталинского кителя и, словно генсек с трибуны Мавзолея, гордо махал с балкона своего офиса на улице Грушевского проходящей манифестации КПУ. Смешно, но пенсионеры тоже махали в ответ.
Правда, на подходе к Европейской площади несколько “братчиков” швырнули под ноги демонстрантам дымовую шашку. На “террористов” тут же налетело не менее полусотни “беркутовцев”, явно скучавших по драке. “Братчики” разбежались, но троих все же схватили и, выкрутив им руки, затолкали в автозаки. Причем, одному задержанному от излишнего рвения сильно разбили лицо.
Больше никаких эксцессов не было. Коммунисты в количестве приблизительно 1,5 тыс. человек (часть к тому времени уже разошлась) спокойно отмитинговали на Европейской площади, после чего прошли по Крещатику к Бессарабке и в свою очередь возложили цветы к памятнику Ленину.
Как нынешняя “партия власти”, КПУ не могла позволить себе массового выступления, даже если бы у нее были такие возможности. Яркий штрих: лидер КПУ Петр Симоненко и его заместитель Адам Мартынюк на митинге говорили о НАТО, русском языке и об абстрактном “вымирании украинцев под президентской властью” (хотя реальная власть Ющенко, похоже, дальше улицы Банковой уже не распространяется). Однако ни словом не обмолвились, например, о повышении тарифов на жилкомуслуги, за которое проголосовали в составе антикризисной коалиции.
Комментарий
Владимир Полищук, начальник пресс-службы ГУ МВД в Киеве:
— В ходе акций 7 ноября милиционерами были задержаны трое молодых людей, бросивших в колонну демонстрантов от КПУ дымовую шашку. Сейчас они находятся в Печерском РУВД и дают показания.
Один из них, 1987 года рождения, - житель Кировоградской области, двое - несовершеннолетние киевляне 1989 года рождения. Об их принадлежности к каким-либо партиям или течениям пока ничего не известно.
Скорее всего, их действия будут квалифицироваться по статьям Кодекса об административных правонарушениях о злостном хулиганстве.
+++
“Вечерние вести”
09.11.06
Эти забавные “старшие братья”
Дмитрий Шурхало
Благодаря росту цен на энергоносители России удалось расплатиться с внешними долгами (в т.ч. и старыми советскими) и, как заявил президент РФ Владимир Путин, вступить “в совершенно новый этап своего развития”.
У многих ожидание нового этапа связано непременно с возрождением “былого величия”, восстановлением в той или иной форме и границах империи. Раздаются, правда, намного тише, и другие голоса, уверяющие, что Россия может быть великой, и не будучи империей. Что вместо того, чтобы тратить деньги, скажем, на раскол Украины и присоединение к себе какой-то ее части, лучше сосредоточиться на освоении своих территорий, в частности, тех, над которыми нависает Китай…
В конце минувшего месяца государственное Российское информационное агентство “Новости” (наследник Агентства печати “Новости”, занимавшегося формированием имиджа СССР за рубежом), пригласило в Москву работников ряда украинских изданий. Благодаря этому журналист “ВВ” сумел лучше понять, что в Москве думают о нас и как видят украинско-российские отношения.
Россияне зачастую продолжают представлять себя старшими братьями, которые должны остерегать младших. При этом их аргументация временами до смешного неубедительна. Так, вице-президент Академии геополитических проблем генерал-полковник Леонид Ивашов среди прочего много говорил о духовности нашей восточнославянской цивилизации и меркантильности западной.
Однако эти рассуждения никак не вязались с окружающей действительностью. Было совершенно непонятно: то ли генерал-геополитик не смотрит телесюжеты о том, как россияне травятся некачественным алкоголем чуть ли не целыми подъездами (кстати, говорят, что травиться в России не стали больше, а волна телесюжетов объясняется тем, что власти готовятся к принятию закона, который должен ужесточить контроль над производством алкоголя), то ли не ходит по центральным улицам Москвы, где на каждом шагу расположены ночные клубы и казино. В довершение Ивашов попросил передать нашему экс-министру обороны Кузьмуку компакт-диск с песнями на свои стихи. Не берусь судить о содержании, но оформление компакта было выдержано в том же духе, что и песни “настоящего полковника” Владимира Жириновского (кстати, также любителя геополитики), и являло собой свидетельство просто-таки хронической духовности.
Многие российские общественно-политические деятели так много говорили о коварных планах Америки, что украинские журналисты просили их все же больше внимания уделять российским наработкам. Из ответов складывалось впечатление, что у России нет четкой стратегии, в том числе и относительно Украины.
Вообще, признаются российские коллеги, в РФ представители власти не любят рассуждать вслух. Чиновники в лучшем случае повторяют то, что сказал Путин. Зато там преуспели в затыкании ртов. Как рассказал главный редактор радиостанции “Эхо Москвы” Алексей Венедиктов, в РФ за последние годы принято 47 законов и подзаконных актов, сужающих возможности СМИ. Потребовалось убийство Анны Политковской, чтобы по ее статье - о том, как “кадыровцы” (люди кремлевского наместника в Чечне Рамзана Кадырова) пытали офицера федеральных войск(!), - возбудили уголовное дело. Кстати, по словам того же Венедиктова, россияне начисто лишены объективной информации о происходящем в Чечне.
У многих российских коллег-журналистов, мягко говоря, специфическое видение ситуации в Украине. Например, московский телеведущий со звучной фамилией Шевченко, в частности, рассказывал о “геноциде русского языка в Украине”! Курьез заключался в том, что перед ним сидели в большинстве своем работники русскоязычных газет. “Значит, вас это касается в меньшей мере”, - не моргнув глазом, ответил он.
Или вот газета “Московские новости”, которую редактирует один из адептов “суверенной демократии” Виталий Третьяков, сообщает, что в Украине “вопреки мнению и ветеранов ВОВ, и взглядам общественности… Ющенко неожиданно для всех подписал указ “О мерах по восстановлению исторической справедливости по отношению к участникам национально-освободительной борьбы”. У доверчивого человека может сложиться впечатление, что украинская “общественность” сплошь состоит из сторонников коммунистов и прогрессивных социалистов.
Однако для Украины проблема не в том, что думают или даже делают россияне, а в том, что у нас подобные тезисы зачастую находят слишком живой отклик.
Впрочем, неправильно было бы представлять российское общество как тотальных украинофобов. Напротив, за деньги московского бюджета в российской столице функционирует вполне приличная украинская библиотека. Есть и принципиальная договоренность об открытии украинской школы. Но проблема в том, что московские украинцы (более полумиллиона человек) не спешат вести в такую школу своих детей.
* * *
Во многом наши страны стоят перед схожими проблемами. И многие из них, видимо, легче было бы решать сообща. Проблема, однако, в том, что в результате совместных действий получается что-то вроде насквозь теневого “РосУкрЭнерго”, о котором ничего внятного не могут сказать ни украинские, ни российские должностные лица.
+++
“Вечерние вести”
09.11.06
Цены “мочат” премьера
Марк Белявцев
Второму премьерству Виктора Януковича исполняется 100 дней. Никаких торжеств по этому поводу антикризисное правительство не устраивало. Очевидно, потому, что “кризис” за прошедшие три месяца не только усугубился. Наглядной иллюстрацией тому — рост цен. Пока правительство ликует по поводу главного достижения — первой успешной попытки проталкивания через ВР проекта бюджета на 2007 г., народ в тихой панике подсчитывает свои всевозрастающие расходы.
Как сообщил Госкомстат, в октябре потребительские цены в Украине повысились на 2,6%. Всего за месяц продовольственные товары подорожали на 1,4%, непродовольственные — на 0,1%, а стоимость услуг выросла сразу на 7,8%. Всего же за 3 месяца работы нового правительства цены на товары и услуги в стране, по официальной статистике, выросли на 4,7%, тогда как в январе–июле этот рост составил 3,8%.
Больше всего с начала года подорожала сфера сервиса — на 37,3%, и основной рост пришелся именно на время премьерства Виктора Януковича ввиду повсеместного повышения в 2—3 раза тарифов на жилищно-коммунальные услуги. И если ответственность за иные “негаразды” новое правительства сваливает на своих предшественников, то новые счета за “коммуналку” — полностью на его совести. Ведь не кто иной, как сам Янукович и его партия накануне парламентских выборов обещали в случае своей победы “договориться” с Россией о снижении цены на газ. Но этот самый газ — основной фактор подорожания коммунальных услуг — не подешевел, а вырос в цене с $95 до $130 за тыс. куб. м.
В итоге, за три месяца во власти правительство Януковича сумело лишь договориться об удешевлении нефтепродуктов с отечественными нефтетрейдерами. В связи с этой победой премьер 1 ноября поручил проработать возможность снижения цен на все потребительские товары. Профильные министерства и ведомства должны изучить структуру себестоимости потребительских товаров и предложения по снижению цен.
По мнению экс-министра финансов Виктора Пинзеника, правительство Януковича утратило возможность контроля над ценами и “демонстрирует невозможность проводить адекватную экономическую политику”. Инфляция за 10 месяцев достигла расчетного годового уровня.
Именно высокие цены могут стать причиной скорой отставки нынешнего Кабинета министров и его премьера. Причем, для этого им не потребуется даже дискутирование данного вопроса в парламенте.
+++
“Вечерние вести”
09.11.06
Дни защиты силовиков
Сергей Никонов
Украинские силовики с каждым днем выглядят все более странно. На пресс-конференциях им приходится не столько отчитываться о борьбе с преступностью, сколько самим опровергать обвинения в совершении преступлений.
6 ноября председатель СБУ Игорь Дрижчаный созвал пресс-конференцию, главной целью которой было доказать, что комиссия ВР, собирающаяся заслушивать результаты его деятельности, — это нехорошо и неправильно. И на самом деле, у ВР имеется желание не его, Дрижчаного, “вздрючить”, а ослабить президента.
Универсальная, кстати, отмазка для любого чиновника. Обвинят его в непрофессионализме или коррумпированности — и он сразу же объявляет прессе, что все эти гнусные инсинуации направлены против президента. И дело тут же переводится в политическую плоскость.
На пресс-конференции Игорь Васильевич играл в “отрицаловку”. А правда ли, что вы за Медведько шпионите и хотите занять его место? — Да нет, конечно, же, я вовсе не хочу стать генпрокурором. — А правда ли, что ваша “служба” по-прежнему практикует незаконную прослушку, в том числе и своих же собственных сотрудников? — Ну, как вы могли подумать такое? Мы же — европейская спецслужба! — А как там насчет “гафниевой” аферы? — Это все происки Крыжановского (экс-полковника СБУ, обвиняющего Дрижчаного в незаконной продаже Китаю партии гафния). И так далее все в том же стиле: “я — не я, и корова не моя”. Скучно, однако.
А на следующий день пресс-конференцию дал министр внутренних дел Юрий Луценко. В ответ на очередную пощечину от депутатов-”регионалов”, взявших на поруки “возвращенца” Владимира Щербаня, Юрий Витальевич применил “домашнюю заготовку”. Мол, “единственное, что объясняет ситуацию, — это то, что это (освобождение. — “ВВ”.) произошло в День защиты животных. Все-таки кони на Сумщине не кормлены, и г-н Щербань намеревается их таки покормить”. (Как известно, у Щербаня в Сумской области есть конюшня.)
Генсек Интерпола Рональд Ноубл, принимавший участие в пресс-конференции, наверняка удивился украинской практике: сначала мы на весь мир заявляем о том, что ловим бандитов, а уже завтра выясняется, что бандиты — уважаемые люди, которых парламент на поруки берет. А вот те, кто этих бандитов ловил, — наоборот, по наводке парламента активно проверяются Генпрокуратурой на предмет совершения преступлений.
“Буквально сегодня я получил официальную копию письма от Генпрокуратуры, которая расследовала определенные обвинения, выдвинутые в адрес МВД, и абсолютно по всем позициям написано: “отсутствие состава преступления” или “информация не подтвердилась…”, — довольно отрапортовал Луценко прессе и ошалевшему Ноублу.
Ну, слава тебе, господи, видимо, подумал генеральный секретарь Интерпола и удивился, а зачем Луценко ему все это рассказывает? Может, кто-нибудь уже и министра внутренних дел в международный розыск объявил?
Шутки шутками, но возникает один интересный вопрос: остается ли у министров-силовиков время для работы, или вся энергия уходит на защиту от Верховной Рады?
+++
“Вечерние вести”
09.11.06
“Евроазиаты” грозят Киеву бойней
Георгий Селецкий
Евразийский союз молодежи, неонацистская российская группировка, пытавшаяся в минувшую субботу провести в Киеве так называемый “Имперский марш”, обещает привезти в украинскую столицу футбольных хулиганов для проведения карательной операции.
По словам “евроазиатов”, провести марш в честь российского Дня единства им помешали “украинские неонацисты” (интересно, как может говорить о нацизме организация, члены которой исповедуют ксенофобские взгляды), которым якобы во всем потакала милиция.
Лидер московского отделения ЕСМ Дмитрий Ефремов утверждает, что уже идут переговоры с несколькими московскими фанатскими группировками. По его словам, в Киев приедут несколько сотен фанатов, целью которых будет “ликвидация в этом русском городе нацистских групп”.
Стоит отметить, что несмотря на “оторванность” российских футбольных хулиганов, они далеко не такие идиоты, чтобы согласиться на подобную глупость. Так что всерьез верить обещаниям российских неофашистов, известных более своим хвастовством, чем реальными действиями, не стоит.
Интересно, а Наталья Витренко, неизменная соратница ЕСМ по протестным акциям, согласна облачиться в фанатский антураж и поддержать инциативу?
В любом случае, если российские “хулз” таки заявятся в Киев, их уже будут здесь ждать, обещает глава Киевской организации УНСО Игорь Мазур (Тополя).
”Тем, кто говорит о каких-то “боевых” визитах в Киев российских фанатов,
надо было просто пойти на матч “Динамо” - “Шахтер” 6 ноября, - заявил Тополя в комментарии “ВВ”. - Все сектора “динамовцев” на стадионе - это были украинские националисты, пусть не формально, но по убеждениям. Поэтому пусть приезжают хоть “кони”, хоть “мясо” (прозвища фанатов московских ЦСКА и “Спартака” - “ВВ”). Мы их аккуратно запакуем в вагоны и отправим обратно в Москву, вот и все”.
+++
“Вечерние вести”
09.11.06
Коммунист ответил за “козла”
Георгий Селецкий
Вступило в силу решение Печерского районного суда Киева о взыскании с коммуниста Юрия Соломатина в пользу кинорежиссера Юрия Ильенко возмещения морального ущерба в размере 3 тыс. грн. Как сообщает пресс-служба партии “Свобода”, по списку которой баллотировался Ильенко, коммунисту также придется возместить известному кинорежиссеру все судебные издержки.
Юрий Соломатин, известный своей несдержанностью, нередко оскорблял политических оппонентов как в телеэфире, так и с трибуны Верховной Рады (в прошлых созывах — на последних выборах он оказался в непроходной части списка). Однако ему до поры до времени это сходило с рук.
24 февраля 2006 г. в эфире программы телеканала ICTV “Свобода слова” Соломатин не сошелся во взглядах на преступления коммунистического режима с другим участником передачи — националистом Юрием Ильенко. Однако “аргументы” в пользу своей точки зрения привел лишь такие: “Болтун ты, старый козел к тому же еще. Что это за подлянка такая?”
Ильенко на такое, понятное дело, обиделся и подал в суд. Адвокаты Соломатина пытались доказать в судебных заседаниях, что вышеприведенная фраза совсем не является оскорбительной, а представляет собой “критическое отношение Соломатина к Ильенко”. Впрочем, суд коммунистическую “феню” расценил иначе.
3 тыс. грн. — не такая уж и большая сумма для Соломатина. По сравнению с пенсией, которую получают бывшие народные депутаты, — вообще мизер. Но если же все-таки не хватит, можно, в случае чего, пойти одолжить у Виктора Януковича. Все же премьер и пламенный коммунист теперь товарищи по несчастью: Виктору Федоровичу тоже когда-то “козлы” жить мешали…
+++
“Вечерние вести”
09.11.06
Ющенко предупредил Януковича о рейдерстве
Николай Полос
Президент Виктор Ющенко выступает за комплексный подход к изменению закона о хозяйственных обществах. Как передает пресс-служба президента, Ющенко раскритиковал принятые Верховной Радой 19 октября изменения в этот закон. Согласно этим изменениям, решения собрания акционеров предприятия могли бы вступать в силу при кворуме 50%. Напомним, ранее Ющенко наложил на этот закон вето. Таким образом, согласно действующему законодательству, сохраняется кворум в 60%.
В свою очередь, премьер-министр Виктор Янукович, поддержавший закон, потребовал от главы государства объяснений такого шага. “117 предприятий, в которых государство имеет 50% и выше, сегодня управляется, условно говоря, кем угодно, но не государством”, — заявил Янукович.
Со своей стороны, Ющенко отметил, что сегодня в Украине государство присутствует в 1,1 тысячи предприятиях, поскольку сюда относятся объекты, подчиненные министерствам, объекты коммунальной собственности, а также предприятия, управляемые Фондом госимущества.
В этой связи президент напомнил, что в парламенте имеется ряд предложений об изменениях соответствующего закона, в том числе по кадровой и экономической политике, но антикризисной коалицией было рассмотрено только изменение кворума акционеров.
По мнению Ющенко, поддержаный “регионалами” закон “могут истолковать так, что речь идет о перераспределении корпоративного влияния на несколько предприятий Украины определенными политическими силами”. По мнению президента, такая политика приведет к тому, что рейдерские атаки будут направлены на каждое предприятие смешанной формы собственности.
+++
“Факты”
09.11.06
Александр Мороз: “Сегодня против политической реформы борются те, кто вчера голосовал за нее”
Председатель Верховной Рады Александр Мороз, комментируя высказывание одного из лидеров партии “Народный союз “Наша Украина” Петра Порошенко о том, что на втором этапе своего съезда НСНУ планирует рассмотреть предложение программного комитета партии по отмене политической реформы, сказал: “Заявления подобного содержания еще раз подтверждают, что позиция Соцпартии в отношении угроз политической реформы со стороны “Нашей Украины” вполне обоснована”, - процитировала агентству “Интерфакс-Украина” спикера его пресс-секретарь Виктория Шведова.
“Сегодня против политической реформы борются те, кто вчера голосовал за нее, брал на себя обязательства, потом отказался от них по надуманным мотивам, пытаясь выдать черное за белое и обвиняя антикризисную коалицию в предательстве национальных интересов, - заявил спикер. - Оказывается, нынешняя политреформа вредна для Украины. Сделаем уточнение - для отдельных представителей “Нашей Украины”.
+++
“Факты”
09.11.06
Очень важно, чтобы мы не допустили к власти тиранию, порожденную новой революцией
В так называемые красные дни календаря особенно отчетливо понимаешь, что история преподает нам уроки для того, чтобы мы не повторили трагических ошибок
Инна Богословская
В следующем году будет 90 лет Великой Октябрьской социалистической революции. Или Октябрьскому большевистскому перевороту. Или великому кровавому эксперименту, который стал частью трагедии самоуничтожения человечества в первой половине ХХ века. Как и война, революция - это результат плохой политики.
Только зрелое общество может противостоять приходу тиранов к власти
Даже в советские времена я не любила этот праздник. У меня были хорошие учителя истории - и они не смогли объяснить, почему идея всеобщего равенства может оправдать уничтожение собственного народа. В институте я почитала классиков большевизма в подлинниках, пусть даже отредактированных, - и ужаснулась.
Конечно, революции ускоряют процессы, добавляют адреналина, особенно молодым. Часто революция является единственным способом развязать общественно-политический кризис. А еще революции очень часто порождают тиранов, культ личности и кровь. Только зрелое общество может противостоять приходу тиранов к власти и употребить во благо “ускорение”, которое придает революция развитию страны. Этому учит история.
Мы все пережили “оранжевую” революцию. Сегодня, 7 ноября 2006 года, я думаю: сумеем ли мы воспользоваться во благо теми возможностями, которые открыла “оранжевая” революция, и разглядеть те опасности, которые она породила?
Вот только некоторые параллели, которые взывают к нам: будьте внимательны, не поддавайтесь иллюзиям, думайте!
Большевики говорили о равенстве и братстве - а заставляли воевать друг против друга детей и отцов, братьев и сестер. Не напоминает это вам выборы 2004 года, когда революционные политические “страсти” разрывали по живому нормальные и благополучные семьи? Еще не забыли, с какой ненавистью ораторы зачитывали списки “врагов народа”?
Большевики говорили о всеобщем равенстве и братстве. Но забирали все до последнего у середняков и мастеров, привыкших работать и зарабатывать, обрекая их на голодную смерть. А отдавали имущество, власть и деньги новым бюрократам, которые растратили все богатство страны, воровали пуще прежних и создали новый класс чиновников - со специальными пайками, магазинами, санаториями и домами. Все, кроме них, стали равными - только в нищете. Когда в 2005 году новая “премьерша” тайно от граждан подняла до 15-20 тысяч гривен зарплату и пенсии чиновников, одновременно ударив по малому и среднему бизнесу отменой упрощенной системы налогообложения, стало еще раз понятно: снова вранье, снова большевизм.
Большевики отстранили от руководства страной и экономикой грамотных управленцев, уничтожили цвет нации - и поручили управление бездельникам и неудачникам, которые умели только кричать на митингах, а также тем, кто предал прежних хозяев и быстро перекрасился. В результате государственная и местная власть была развалена, внешняя и внутренняя политика стала терпеть поражения одно за одним, государство ослабло. Едва ли не точно такие же действия и последствия имела кадровая политика “оранжевой” власти. Люди просто не верили своим глазам, когда руководящие должности занимали бывшие фотографы, безработные или в прошлом активные члены других партий, которые вдруг резко стали “оранжевыми”. Управление развалено, коррупция процветает. Большевизм… За страну стыдно и обидно.
В учебниках ничего нет о том, как, почему и зачем пришли большевики к власти
Большевики пришли к власти благодаря тайным протоколам, которые они подписывали с кем угодно - лишь бы получить власть. С “временными союзниками”, с военными противниками, с иностранными финансовыми институтами. Власть любой ценой… Крах идей Майдана начался задолго до конца революции - тогда, когда Тимошенко заставила Ющенко подписать тайный протокол о назначении ее премьер-министром. И когда кто-то тайно брал за границей деньги. Вранье и обман вошли в противоречие с призывами к честной и открытой политике. Тайные протоколы стали основой новой власти. Как и 89 лет назад.
Большинство тиранов
ХХ века - Ленин, Муссолини, Гитлер, Дуче - были блестящими ораторами, гениальными демагогами и обманщиками. Параллели с настоящим очевидны… Все они приходили к власти, когда общество и государство слабели. Все играли на самых низменных человеческих качествах, создавали образ врага и культ личности, обещали всеобщее благополучие, забирали и раздавали то, что не ими заработано. Все они в результате привели нации к трагедии, ненависти и самоуничтожению.
Почему же сегодня наивные люди верят снова новым тиранам? Когда аналитики партии “Вече” специально проанализировали учебники истории, по которым в школах учатся сегодня наши дети и внуки, часть ответа стала очевидной. В учебниках ничего нет о том, как, почему и зачем пришли большевики к власти. Несколько скупых фраз, изредка десяток страниц.
Мало сведений об этом и в программах вузов. Откуда же современной молодежи знать, что такое большевизм? Как же им распознать необольшевизм и зарождающуюся тиранию? Если наши дети станут послушными винтиками, а потом - пушечным мясом для новой тирании, в этом будет вина всех нас. Всех учителей и родителей, которые и сами не задумываются, и не дают наследникам столько знаний истории, остро необходимых сегодня.
Я не верила в искренность “оранжевой” команды, так как хорошо ее знала. Но я верила в искренность людей на майданах. И знала, что она необходима - такая удивительная революция, в любви и взаимном прощении. Надеялась, что этой революцией закончится наконец “совок”…
Тем не менее очень важно, чтобы мы направили высвободившуюся в результате энергию на объединение нации ради мирного развития новой, современной Украины.
Очень важно, чтобы мы не допустили к власти тиранию, порожденную новой революцией. С помощью тайных протоколов, сладкоголосия и вранья, белых одежд и жутковатого символа кровавого сердца она снова рвется к власти. Неужели мы неспособны осознать уроки истории и обнаружить столь точные совпадения? Ведь уроки даются нам для того, чтобы мы не повторяли трагических ошибок.
+++
“День”
09.11.06
Неусвідомлене зло комунізму в сучасній Україні
Олександр Музичко, старший науковий співробітник регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі, кандидат історичних наук
7 листопада на Михайлівській площі представники правих сил висунули вимогу заборонити діяльність Компартії України, прибрати з території країни всі символи комуністичного режиму і пам`ятники його діячам, а також визнати Голодомор геноцидом проти української нації з виплатою компенсацій його жертвам Російською Федерацією. “На основі резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 січня 2006 року, вимагаємо від Верховного Суду України заборонити діяльність Компартії України як прямої спадкоємиці КПРС. З цією метою ініціюємо позов українського народу проти КПУ в Верховний Суд України”, — сказано в зверненні учасників віче-мітингу. “День” принагідно пропонує роздуми історика Олександра МУЗИЧЕНКА про необхідність “декомунізації” України.
Між календарними датами 7 та 21 листопада на перший погляд немає нічого спільного. Однак обидві дати мають символічне значення. 25 жовтня 1917 року (за новим стилем 7 листопада) у Петрограді військові сили, прихильні до Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), усунули Тимчасовий уряд і взяли владу до своїх рук. Протягом 1917 — 1922 років кривавим шляхом влада більшовиків поширилася на територію майже всієї колишньої Російської імперії, у тому числі України. При цьому більшовики-комуністи вдало використали найогидніші інстинкти натовпу, спиралися на кримінальні елементи, тактику терору. Протягом років існування СРСР запанувала правда переможців, де чільне місце належало “Великій Жовтневій революції”, що нібито ощасливила багато народів і тільки через дії підступних сил не змогла ощасливити все людство. Таким чином з 7-го листопада почався відлік існування радянської комуністичної держави.
Найголовніші злочини комуністичного режиму проти України лежать на поверхні:
1) придушення Української національно-демократичної революції 1918 року;
2) терор проти українського селянства у 1919 — 1921 роках (”військовий комунізм”);
3) знищення української інтелігенції наприкінці 1920-х — 1930-х роках;
4) масовий терор проти пересічних громадян у 1930-ті роки
5) Голодомори проти українського селянства 1921 — 1923, 1932 — 1933, 1946 — 1947 років;
6) вбивства провідних діячів української еміграції (Петлюри, Коновальця, Бандери, Ребета та інших), що є проявом міжнародного тероризму;
7) терор проти населення Східної України у 1944 — 1945 роках;
терор проти населення Західної України у 1939 — 1941 та 1944 — 1950-х роках;
9) ліквідація Української повстанської армії;
10) гоніння на українську інтелігенцію протягом 1950-х — 1980-х років;
11) приречення на загибель багатьох українців в Афганістані у 1970-ті та 1980 ті роки;
12) гоніння на українську церкву протягом майже всіх років існування СРСР;
13) внесення розколу у відносини українців УРСР та діаспори;
14) ізоляція української гуманітарної науки від кращих світових зразків.
Слід зазначити, що цей далеко не повний перелік злочинів комунізму в Україні не вичерпується з 1991 роком. Саме комуністи разом з іншими спорідненими партіями вносять розкол в українське суспільство по надуманій лінії Схід — Захід, і досі прагнуть встановити контроль над історичною пам`яттю та культурою українців.
Справжнє руйнування комуністичної системи багато хто пов`язав з подіями на київському Майдані, що розпочалися 21 листопада 2004 року. Однією з провідних ідей Майдану була ідея люстрації, що в ширшому сенсі значила очищення влади від старих кадрів, свідомість яких загартовувалася в часи СРСР, омолодження кадрів на всіх рівнях. Однак після Майдану Президент та його оточення обрали шлях всепрощення. Сьогодні очевидно, що цей шлях був хибним. Старі кадри нічого не зрозуміли і нічому не навчилися. Отримавши реванш, вони знову тягнуть Україну в радянське стійло “братньої” держави, ненавидячи все справді українське, національне та нове. Таким чином, кінець радянської доби відкладається на невизначений час.
Парадокс полягає в тому, що найбільший прояв громадянської активності, демократії в новітній історії України завершився поверненням до влади комуністів. Реванш антиукраїнських сил, у тому числі спадкоємців Леніна, ускладнює завдання очищення країни від реліктів комунізму. Навіть у некомуністичних колах і досі прагнуть виміряти баланс позитивного та негативного в комунізмі, у той час як аналогічні розмови про нацизм є крамольними. Говорять про значення комунізму для перемоги над нацизмом. Але це була перемога близнюка над близнюком, що закріпила поневолене становище народів у складі СРСР. Комунізм і досі не усвідомлений нашими громадянами, причому навіть багатьма патріотично налаштованими з них, як справжнє зло, що за наслідками переважає гітлерівський нацизм.
Так, 6 листопада 2006 року о 19.00 в ефірі телеканалу “Нова Одеса”, що називає себе першим інтелігентним каналом Одеси, два ведучі силилися продемонструвати толерантність по відношенню до людей, що вважають день 7-го листопада святковим днем, днем Великої Жовтневої революції. При цьому вони не змогли продемонструвати ані інтелігентності, ані толерантності, ані елементарної історичної обізнаності, ані громадянської свідомості, ані патріотизму. Власне цього ж бракує сучасним прихильникам радянської ідеології. Журналістка-ведуча жаліла тих, кого держава позбавила свята, відмовившись від святкування 7-го листопада на державному рівні. Інший ведучий закликав зрозуміти цих людей, як розуміють один одного представники різних релігій. Обидва ведучі зробили висновок, що це свято для людей старшого віку. Наче і немає літніх людей, що негативно ставились та ставляться до спадщини більшовизму, наче і не було в історії України помітної антикомуністичної традиції.
Напевно, в такому ж дусі та на такому рівні буде осмислено історичне значення дня 7-го листопада на інших одеських телеканалах та в інших засобах масової інформації Півдня та Сходу України. І мало хто згадає, що 7 листопада є для справжніх громадян днем пам`яті жертв комуністичних репресій.
Згаданий телеепізод насправді відображає стан свідомості багатьох громадян України, які досі формують уявлення про радянський період історії з фільмів, розповідей ветеранів (переважно тих, що обслуговували режим), а головне — не з позиції україноцентризму, тобто роздумів над тим, що приніс комунізм українцям, а з загальноруських позицій. Відображає він і стан засобів масової інформації Одеси, що культивують серед глядачів поверхове, часто українофобське уявлення про важливі сторінки історії України. Коли з року в рік ми чуємо бідкання про те, що у літніх людей віднімають то 9 травня, то 7 листопада, на думку приходять запитання: а хто ці люди, як склався їхній життєвий шлях, чи не були вони причетні до масових репресій сталінської доби, сексотства доби брєжнєвізму, чи їх треба любити та поважати апріорі, тільки за сивину? А як живеться жертвам комуністичних репресій, як бути з їхніми настроями?
У чому ж причина феномену “неусвідомлення зла комунізму”, причому не тільки в нашій країні, але навіть у всесвітньому масштабі? Французький вчений Ален Безансон називає серед основних чинників такі:
1. Нацизм відомий краще за комунізм тому, що союзні сили широко відкрили двері “схованок із трупами” і тому, що багато західноєвропейських народів пережили його на власному досвіді (тут слід зауважити, що багато сучасних українських громадян (переважно росіян) були переселені в Україну у другій половині XX ст. Це призвело з одного боку до того, що вони не мають ніякої історичної пам`яті про події в Україні, не постраждали від комунізму так сильно, як постраждали українці. З іншого боку, маючи певну користь від комуністичної системи, вони не можуть скласти антикомуністичний союз з українцями).
2. Війна, зв`язавши у військовий союз демократичні країни й Радянський Союз, послабила західний імунітет до комуністичної ідеї, що все-таки був ще дуже сильний у момент пакту Гітлера й Сталіна, і спровокувала деякий інтелектуальний ступор.
3. Одне з головних досягнень радянського режиму полягає в тому, що він зміг поширити й помалу нав`язати свою власну ідеологічну класифікацію сучасних політичних режимів. Специфіка нацизму стиралася. До того ж йому визначалося місце праворуч, і він кидав свою похмуру тінь на всі праві сили. Він ставав абсолютом праворуч, у той час як СРСР ставав абсолютом ліворуч (в українських умовах ми бачимо маніпулювання терміном фашизм з боку Н. Вітренко, яка обзиває фашистами всіх противників: від американців до українських національно-демократичних сил, хоча насправді саме проросійські екстремістські сили найбільше підпадають під це визначення).
4. Незначність груп, здатних зберігати пам`ять про комунізм. Нацизм тривав 12 років, європейський комунізм — від 50 до 70 років у різних країнах. Тривалість робить ефект автоматичної амністії. Дійсно, протягом цього величезного відрізка часу цивільне суспільство було розпилене, еліти одна за іншою знищувалися, замінялися, перевиховувалися. Всі або майже всі - знизу до верху - пристосовувалися, віддавали, морально деградували. Гірше того - більшість тих, хто був би здатний думати, були позбавлені знання своєї історії й втратили здатність до аналізу (це зауваження особливо стосується України, адже переважна більшість тих, хто потенційно міг би сприяти засудженню комунізму, був частиною системи).
У відомій на Заході і не поширеній у нас книзі іншого французького історика Стефана Куртуа “Чорна книга комунізму” (1997) доводиться, що комунізм забрав життя близько 100 мільйонів осіб у всьому світі і є найбільш злочинною політичною системою, що коли-небудь існувала у світі. У тому числі українець повинен звернути особливу увагу на таку думку автора: “Загибель української дитини з “кулацької” родини, що спрямовано була приречена сталінським режимом на голодну смерть, є таким самим тяжким злочином, як і смерть у варшавському гетто єврейської дитини, що стала жертвою штучно створеного нацистським режимом голоду”.
У поширених на Заході та в нас засудженнях комунізму в СРСР, у тому числі в Україні, бракує широкого трактування поняття “злочини комунізму”. Їх переважно ототожнюють з добою сталінізму (див. навіть працю Л. Лук`яненка “Нюрнберг-2″. - К., 2001). Звичайно, саме протягом 1930-х - 1950 х років злочини комуністів в Україні виглядають найбільш промовисто.
Однак головним злочинним проявом комунізму була його ідеологія та пропагандистська машина, що її створювала. Саме вона пустила найглибші коріння, призвела до найтрагічнішого наслідку - створила радянську людину, “совка”. Наявність цього нового типу людини в сучасній Україні є головним гальмом її суспільно-політичного та культурного розвитку. “Совок” не здатен сприймати нового, ненавидить тих, хто думає інакше, схильний до отарного інстинкту, сліпій покорі вожаку. Процес створення такої людини в СРСР тривав протягом всього часу його існування, почавшись 1917 року. Саме комуністичний режим винний у дискредитації ідеї українського націоналізму, що створило одну з найбільших ідеологічних перешкод для національного розвитку України. Побоювання національного пробудження українців примусило радянський режим зробити все, аби відсунути українську національну культуру і головне - мову на маргінес, приректи її на вторинність і на поступове вмирання у інтернаціональних обіймах. Комуністична ідеологія стала сполучною ланкою, що з`єднувала Україну з Росією, не дозволяючи відбутися незалежності України, як головній передумові розвитку українського народу. До соціальних злочинів комунізму слід віднести загнання основної маси населення у “комуналки”, незабезпечення найнеобхіднішими предметами побуту, у той час, коли відбувалася мілітаризація промисловості. Ідеологія комунізму плекала зрівнялівку, сірість, тупу відданість вищій касті - партійним чиновникам.
Мало надії на те, що переважна більшість сучасного українського політикуму, навіть рядженого в патріотичні шати, здатна усвідомити одну з найголовніших проблем сучасної України - її декомунізацію. Адже майже всі ці політики “родом з СРСР”. Ідеї “Нюрнбергу 2″, люстрації радшевиконують роль пропагандистських гасел, передвиборних трюків. Надія на близьку справжню декомунізацію, на жаль, є примарною і, як і завжди, пов`язана зі зміною поколінь. Молодь повинна шляхом глибоких роздумів та ґрунтовного знайомства з джерелами усвідомити: злочини не мають строку давнини, засудження комуністичної ідеології та практики завжди буде на часі. Україна повинна чітко заявити - вона не спадкоємиця УРСР, а її антипод. Треба вдатися до болючої операції - усвідомлення того, що твої предки були неправі й ти не повинен сліпо наслідувати їх. Це важко, але це єдина запорука самоочищення. Українська інтелігенція знову поставлена на роздоріжжя: чи піддатися черговій зміні кон`юнктури і згладжувати гострі кути у трактуванні комунізму, чи попри кон`юнктуру доносити до молоді чітке уявлення про комуністичну систему як зло. Як завжди, вибір є суто індивідуальною справою…
+++
“День”
09.11.06
Пам`ятник Нестору Махну встановили… самовільно
Віталій Цебрій
Полтавська щедра земля дала Україні та світу багатьох видатних людей. Музиканти (Лисенко та Дунаєвський), художники (Мясоєдов), вчені (академік Челомей, ракетобудівник Кондратюк), письменники (Гоголь, Котляревський)… Звісна річ, багатьом землякам у місті Полтаві та райцентрах полтавчани встигли за минулі роки поставити пам`ятники. Але особливо “врожайною” була ця осінь. Уперше в місті відкрили меморіальну дошку пам`яті видатного українського політика та воєначальника (а крім того — літератора, журналіста та публіциста) Симона Петлюри. Цій події противилися доволі численні кола громадськості, але на мітингу, присвяченому відкриттю меморіалу, губернатор Валерій Асадчев особливо наголосив: невдовзі в місті спорудять і пам`ятник великому земляку, його іменем назвуть вулицю… Днями також відкрили пам`ятники (погруддя) відомому активісту світового олімпійського руху російському аристократу, барону Олексію Бутовському (його ім`я — в списку організаторів першої у світі, “після греків”, олімпіади стоїть четвертим після імені також барона, П`єра де Кубертена) та великому російському письменнику Володимиру Короленку.
Але найбільше вражав (по-своєму) акт створення та відкриття пам`ятника Нестору Махну в Кременчуку. І не так важливо, що в Кременчуку батько Махно ніколи не був. Це була приватна ініціатива, отаким чином ушанував пам`ять свого кумира відставний майор української армії, мешканець Кременчука Валентин Прищепа. Зараз Валентин займається підприємництвом. Пам`ятник знаменитому анархісту він спорудив за власний кошт і… без узгодження з владою. До скромного пам`ятного знака (гранітна брила з меморіальною дошкою) зараз приходять городяни та покладають квіти. А міська влада ламає тепер голову: як бути? Ліквідувати незвичайний самобуд? Але це достеменно спровокує нерозуміння та протести симпатиків Нестора Івановича! Не зносити пам`ятника, стерпіти витівку майора? Це може спричинити подальші прецеденти в тому ж дусі. Поки що досягли консенсусу: майор Прищепа не хоче оформляти необхідні документи “на батьку Нестора”, посилаючись на зайнятість. Зате наступний пам`ятник, який він збирається встановити теж приватним порядком (Іванові Франку), колишній десантник обіцяє вже “оформити” згідно з нормами закону.
+++
“День”
09.11.06
Політично активна добавка
Лука Гриненко
Інтенсивність суперечок про “шкоду та користь” політреформи серед політиків продовжує набирати обертів. Різниця оцінок і підходів до цього явища лише підтверджує той факт, що зміни до Конституції приймали з урахуванням всіх інтересів, крім державних. Це виразно простежується в поведінці тих політичних сил, які проголосували свого часу за ці зміни.
Так, представник Президента в парламенті, депутат-нашоукраїнець Юрій Ключковський вимушений визнати, що “ревізована Конституція, яка начебто мала протидіяти авторитарним тенденціям колишнього президента, сьогодні сприяє авторитарним тенденціям нинішнього прем`єра”. Тому, за словами депутата, сьогодні ми маємо абсолютно розбалансовану систему влади, і близька річниця політреформи чітко вказує на те, що “аргументи противників конституційної реформи були абсолютно справедливими”.
У зв`язку з цим програмний комітет “Нашої України” вчора ухвалив рішення внести ініціювання скасування конституційної реформи в програмний документ партії. І як повідомила прес-служба НУ, за внесення такого “політичного завдання” в програмний документ члени відповідного комітету висловилися майже одностайно.
Схоже, що це рішення може, якщо і не “поховати” надії прихильників “широкої коаліції”, то “заморозити” їх надовго. І це, звісна річ, непокоїть головних фігурантів цього процесу — Президента та прем`єра. Тільки показують вони це по-різному.
Президент, як завжди, залишається над сутичкою й, усім на втіху, коментує навколишні події. З одного боку, Віктор Андрійович позиціонує себе як президент, котрий не втручається в політику будь-якої партії, з іншого - він відзначає надзвичайну актуальність питання удосконалення конституційної реформи. “Якщо не будуть сформовані відповідні баланси влади, починаючи від Верховної Ради, президента, уряду, судової влади, - це може привнести дуже негативні тенденції в суспільному розвитку”, - заявив Президент журналістам.
Віктор Янукович - більш категоричний у своїх оцінках. Виступаючи на прес-конференції в середу, він назвав нашоукраїнців тими “великими демократами”, які “хочуть зруйнувати свої ж рішення, ухвалені в парламенті своїми ж голосами”. І запевнив своїх опонентів, що його політична сила не лише “захищатиме нині чинну Конституцію”, а й докладе всіх зусиль для її вдосконалення. “Конституційна реформа відбулася та діє в Україні одинадцятий місяць, і спроби політиків робити кроки по відношенню до чинної Конституції не матимуть юридичних наслідків”, — наголосив Янукович.
Із цим певною мірою погоджуються й нашоукраїнці. Той же Юрій Ключковський, допускаючи низку юридичну ймовірність скасування політреформи, проте, зазначив, що і “жити в таких умовах” Україна довго не зможе. “Або ми зрушимо з місця в удосконаленні системи управління державою, або занепад триватиме”, — вважає представник Президента.
Як бачимо, за своїм напруженням і неоднозначністю оцінок “політреформенна” дискусія вже не поступається відомим суперечкам медиків про корисність так званих БАДів (біологічно активних добавок). Але якщо біодобавки, на думку більшості фахівців, слугують підтримкою здоровому організму, то “політично активну добавку”, яку заведено називати політреформою, країна проковтнула не в найкращі часи. І, ймовірно, тому її дія позначається на всіх по-різному.
+++
“День”
09.11.06
“Міняю пільги чорнобильця на пільги депутата!”
Тетяна Колесниченко
Учора під стінами Кабінету Міністрів України зібралися майже 300 потерпілих від Чорнобильської катастрофи, ветеранів праці та військової служби. Із транспарантами “Міняю пільги чорнобильця на пільги депутата!” і “Бюджет-2007 - розвиток олігархії, народу - бідність”, пікетники зажадали передбачити в бюджеті гроші на підвищення пенсій і компенсації на житлово-комунальні послуги, які нещодавно подорожчали.
Крім того, пікетники просять нардепів закласти до бюджету на наступний рік фінансування будівництва житла для потерпілих від чорнобильської катастрофи та забезпечити їх ліками, передає korrespondent.net. Та й, зрештою, встановити один орган влади, який відповідав би за втілення в життя “чорнобильських” програм.
+++
“День”
09.11.06
Депутати Полтавської облради “поділили” область
Євген Бриж
Згідно з розпорядженням голови Полтавської облради за кожною адміністративно-територіальною одиницею області тепер закріплюється по три депутати облради. Вони вестимуть особистий прийом громадян у визначених районах та надавати їх мешканцям допомогу. При цьому депутат облради має право приймати громадян і надавати їм правову підтримку в будь-якому районі області, але матеріальну допомогу може надавати лише мешканцям із трійки закріплених за ним районів чи міст. Це рішення керівники фракцій облради схвалили, а незабаром воно буде винесене на сесію. Відповідно до документа, при призначенні “трійок” враховувалося місце проживання депутата, пропорційність кількості виборців у межах партійної квоти. Так, по 15 “нашоукраїнців” та соціалістів закріплені за районами області. Так само і 29 “бютівців” (які з 30 адміністративно-територіальних одиниць не представлені лише в Лубнах). А от Партія регіонів обрала для себе міста: 20 її представників працюватимуть, в основному, в обласному центрі — Полтаві та промцентрі Кременчузі.
+++
“День”
09.11.06
“Наша Україна” вимагає відставки уряду
“Наша Україна” закликає членів уряду Віктора Януковича за результатами їхньої 100-денної діяльності піти у відставку. Про це йдеться у відповідній заяві “Нашої України”, поширеній вчора її прес-службою. На думку “нашоукраїнців”, “невмотивованими та згубними для економіки держави кроками уряд “відзначився” практично в усіх галузях”. Зокрема, вони наголошують на зростанні цін та рівня інфляції, відновленні згідно з проектом держбюджету у 2007 році податкових пільг для вільних економічних зон, що, на їхню думку, призведе до недонадходження до державного бюджету близько 20 мільярдів гривень. Повернення корупційних схем, на думку нашоукраїнців, можна побачити і у приватизаційних процесах. “План приватизації на 2007 рік переконливо свідчить — державне майно не приватизовуватиметься, а роздаватиметься “своїм”, — заявляють вони. “Нашоукраїнці” також зазначають, що за останні 100 днів більшість українських підприємств, що здійснюють експортну діяльність, “знову згадали про відшкодування ПДВ “по-азаровськи”. Крім того, непрофесійною та такою, що загрожує національній безпеці “Наша Україна” вважає діяльність уряду Януковича у врегулюванні питання забезпечення країни природним газом. “Не менше обурення викликає і злочинне гальмування вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ), яке всіма можливими способами здійснюють представники уряду і так званої “антикризової коаліції”, — заявляють “нашоукраїнці”. На їхню думку, такі дії є зрадою національних інтересів, завдають збитків українським виробникам та споживачам та є “відвертою діяльністю на користь іншої держави”.
+++
“День”
09.11.06
Богатирьова пропонує голосувати за законопроект про Голодомор поіменно
Координатор парламентської більшості, керівник фракції Партії регіонів у Верховній Раді, Раїса Богатирьова пропонує доопрацювати проект Закону України “Про Голодомор 1932 — 1933 років в Україні”, поданий Президентом Віктором Ющенком, і голосувати за законопроект поіменно, передає “Кореспондент”. Богатирьова вважає, що стаття 2 президентського законопроекту не відповідає статті 34 Конституції України. “В Основному Законі зазначається, що “кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань”. За її словами, у президентському законопроекті не вказано, згідно з якою нормою забороняється заперечувати Голодомор. “Крім того, проектом закону не передбачена відповідальність органів державної влади й органів місцевого самоврядування за невиконання зобов`язань, передбачених статтею 3 цього проекту”, — додала керівник фракції.
Вона особисто підтримує ідею законопроекту, але вважає, що є великий ризик неприйняття Верховною Радою документа у зв`язку з відсутністю на сьогодні твердого компромісу з кількох чутливих для членів коаліції питань. “Щоб уникнути цього, варто створити робочу групу для доопрацювання документа за участю Президента України. Після узгодження виправлень внести законопроект на засідання парламенту. Це має бути відкрита дискусія, й депутати повинні голосувати за цей законопроект у відкритому режимі поіменно, щоб уся країна бачила, хто й як голосує за цей документ. Дискусія в залі повинна проілюструвати нашу істинну історію, а не займатися черговим пошуком ворогів”, — наголосила Богатирьова. Як відомо, Голодомор 1932 — 1933 років визнали актом геноциду українців парламенти десяти країн. Як стверджують фахівці, якби Україна не пережила Голодомори, то її населення на сьогодні було б удвічі більше — до 100 млн. осіб. Офіційно День пам`яті жертв Голодомору й політичних репресій в Україні відзначається щорічно кожної четвертої суботи листопада.
+++
“День”
09.11.06
Буш опинився в ситуації Ющенка
Американці проголосували за зміни
Микола Сірук
Президент Джордж Буш зазнав поразки на проміжних виборах у США. Сам він не балотувався ні в сенатори, ні в конгресмени, але дуже активно брав участь у кампанії, підтримуючи представників Республіканської партії. Як Президент України Віктор Ющенко, глава американської адміністрації разом із Республіканською партією опинився в меншості в палаті представників. Поки що не відомо, скільки місць отримають республіканці в сенаті, за який іде запекла боротьба, й не виключено, що демократи й республіканці здобудуть половину мандатів у верхній палаті конгресу. Тоді більшість буде за Республіканською партією, оскільки спікером сенату є віце-президент, а цю посаду зараз обіймає республіканець Дік Чейні.
Тим не менш уже зараз можна констатувати, що демократи досягли важливої перемоги. Вагомості цій перемозі додає той факт, що Демократична партія бере під контроль палату представників після 12-річної перерви. Демократам удалося відібрати 15 місць у республіканців. Таким чином, партії помінялися місцями в палаті представників. Якщо раніше республіканці й демократи мали по 229 і 201 місцю відповідно, то на сьогодні демократи зуміли отримати 228 місць у 435-місцевому законодавчому органі.
Самі демократи назвали підсумки проміжних виборів “блискучою перемогою американського народу”. Саме так охарактеризувала цю подію лідер демократів у палаті представників Ненсі Пелосі, яка, очевидно, стане першою жінкою-спікером у нижній палаті Конгресу. “Сьогодні американці проголосували за зміни й за те, щоб демократи повели нашу країну в новому напрямі. Саме це ми й маємо намір зробити”, — заявила вона.
Представник Білого дому Тоні Сноу визнав перемогу демократів у палаті представників і заявив про готовність адміністрації Буша “працювати з лідерами демократів над найважливішими питаннями, включаючи перемогу у війні в Іраку та у війні з тероризмом загалом, а також забезпечення росту економіки”.
Багато спостерігачів розглядають вибори як своєрідний референдум, в якому буде дана оцінка політицi президента Джорджа Буша в Іраку. Зараз багато аналітики сходяться на тому, що результати проміжних виборів змінили політичний клімат у США. Очікується, що останні два роки президентства Джорджа Буша помітно відрізнятимуться від того, що було раніше.
Тим часом представник Білого дому заявив, що в президента дуже насичена програма на наступні два роки, й будуть потрібні обидві партії. Сам же президент Буш проведе прес- конференцію за результатами виборів увечері.
Деякi європейці з радістю сприйняли новину про поразку Республіканської партії президента США Джорджа Буша на виборах до Конгресу, сподіваючись на те, що демократи допоможуть усунути розкол, що намітився останніх років між Європою й Америкою. “Тепер в Америці менше Білого дому, а у світі менше Америки”, — сказав у інтерв`ю Рейтер Домінік Муазі з Французького інституту міжнародних відносин. Соціалісти в Європейському парламенті, які поступаються за чисельністю лише консерваторам, вітали результати виборів, зазначивши, що позиції Буша “серйозно послабли”. “Ми раді, що тепер ми бачимо початок кінця шестирічного кошмару для світу”, — сказав голова групи соціалістів, яка складається з 201 депутата, Мартін Шульц.
КОМЕНТАРI
Євген КАМІНСЬКИЙ, завідувач відділом Інституту світової економіки та міжнародних відносин:
— Не слід все зводити на цих виборах лише до іракської проблеми. Для американців сьогодні більш важливим є проблеми внутрішньої безпеки. Цю проблему один із представників Демократичної партії окреслив таким чином: американцям починає обридати знімати черевики в аеропорту. В цьому сенсі результати виборів до палати представників більшою мірою залежать від того, що американці не хочуть жити в постійній напрузі, у ситуації, коли їм постійно говорять про загрозу міжнародного тероризму. Так можна прожити місяць-два, але не постійно. І це при цьому, що народ має всі фінансові соціальні можливості, щоб жити спокійно. Не слід забувати про таку проблему, якою дуже сильно маніпулювали представники Демократичної партії, це тема зниження енергетичної залежності, особливо нафтової залежності від Близького Сходу. Крім цього, існують проблеми, пов`язані з міграцією. Побудова стіни між Мексикою і США викликала те, що нові громадяни Америки, які є переважно особами латиноамериканського походження, голосували проти республіканців. Тим не менше іракську проблему слід враховувати. Яким чином? По-перше, слід враховувати суспільну втому від того, що з квітня 2003 року ведеться війна, завершальних наслідків якої не видно.
З іншого боку, коли ми говоримо про демократів, не можна забувати про таку річ, що пріоритети зовнішньополітичної стратегії США є незмінними. В їхнiй основі лежать чіткі цілі, які, принаймні, після розпаду Радянського Союзу практично не міняються. Мова йде про вплив своїм прикладом на інші держави. Прикладом внутрішнього розвитку, своєю демократією американці прагнуть довести, що тільки завдяки верховенству закону можна забезпечити соціально-економічний розвиток. І якщо це не реалізовується і не сприймається в інших державах, то республіканці здатні використовувати всі наявні методи і механізми впливу на інші держави. Особливо, якщо на думку республіканської адміністрації існує загроза національним інтересам США.
Демократи, якщо щось і змінять, то перейдуть більше до використання дипломатичних і економічних методів і знову піднесуть роль чинника впливу своїм прикладом. Я думаю, що не слід сподіватися на те, що негайно будуть виведені американські війська з Іраку. Але можна сподіватися, що демократи у палаті представників, вочевидь, будуть прагнути залучитися більшою підтримкою своїх традиційних союзників у Західній Європі. Знайти такі шляхи впливу на Західну Європу, які дозволять повернутися їм до повнокровного союзу із США, який був порушений частково саме війною в Іраку. Тому, на мій погляд, проблема євроамериканських відносин стане ключовою і в цьому сенсі вона найбільше цікавить Україну. Тобто йдеться про можливу спробу демократичної більшості палати представників поліпшити стосунки із Західною Європою, передусім з Європейським Союзом, зняти існуючу напругу у відносинах. І тут ми можемо знайти можливість підвищити свої шанси на реалізацію європейського і євроатлантичного вибору. Сьогодні ми, безумовно, маємо підтримку у цьому курсі практично лише з боку адміністрації США. У нас немає підстав говорити про те, що нас на цьому шляху відверто і безумовно підтримує Європа. Тим більше, вже з`явилася заява Європейської Комісії про те, що після вступу Румунії і Болгарії будуть змінені умови для вступу до ЄС. І я думаю, якщо зміняться євроамериканські відносини на краще, то для України це стане нагодою більшою мірою заручитися американською підтримкою у справі реалізації свого європейського і євроатлантичного курсу. Нарешті, мені здається, що демократи схильні краще знаходити спільну м