Свобода слова - 09.11.06
Огляд преси від 9 листопада 2006 року.
“Вечерние вести”, 09.11.06
Неужели воскресла цензура?
Александр Ермоленко
Коммунальная газета “Вечерний Киев” обвиняет Киевскую горадминистрацию в цензуре, сообщила и. о. главного редактора газеты Людмила Воробьева. “Я часто слышала от определенных лиц из управления связей с общественностью, что “вы должны писать обо всем, все критиковать, но только не мэра”, - сказала она. Редакция получала указания о том, как освещать деятельность оппозиционных к мэру фракций в Киевском городском совете, ей рекомендовали отдавать полосы газеты на вычитку кому-либо из заместителей градоначальника до печати газеты. В редакции есть специально назначенный человек, который от лица Киевгорадминистрации должен контролировать все, что печатается в газете.
Воробьева считает, что аналогичному давлению и цензуре подвергаются и другие коммунальные СМИ.
Возьмите газеты за последние 3 недели - “Крещатик”, “Вечерний Киев” и “(Украинская) Столица” - они, как родные братья: на 1-й, 2-й и 3-й страницах одинаковая информации и одинаковая подача определенных должностных лиц, это говорит о том, что для всех одинаковая политика и право выбора нам не дается”, - сказала она.
Трудовой коллектив “Вечернего Киева” (около 50 человек) поддерживает Воробьеву и подписал на собрании 6 ноября обращение к депутатам Киевсовета, предлагая им войти в состав редколлегии газеты. “Мы хотим быть газетой городского совета, а не горадминистрации, чтобы все депутаты печатались у нас, и нам за это ничего не было”, - подчеркнула редактор. И добавила, что коллектив газеты намерен работать в обычном режиме и надеется, что руководство Киевгорадминистрации встретится с ним и наладит дальнейшую нормальную совместную работу.
Напомню, что цензура в Украине по закону запрещена, а свобода слова была единственным реальным достижением оранжевой революции.
+++
“Хрещатик”
09.11.06
Вітчизняному телемовленню - 55 років
У найпершому ефірі далекого 1951 року показали фільм “Алитет уходит в горы”, який ішов “задом наперед”…
Валерій Новосвітній
Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду “Україна 3000″ Катерина Ющенко привітала працівників Національної телевізійної компанії України (НТКУ) з п`ятдесят п`ятою річницею мовлення. Пані Катерина зустрілася з президентом НТКУ Віталієм Докаленком, оглянула приміщення телеканала, схвалила ініціативу його керівництва створити Музей телекомпанії, побажала українським телевізійникам професійних успіхів, нових проектів, розуміння та підтримки з боку глядачів.
На початку 1950-х років Київ увійшов у першу десятку столиць світу, де запроваджено сучасне, електронне телебачення, на відміну від механічного, яке існувало ще в довоєнні роки. Постанову про зведення київського телецентру в 1947 році підписав особисто Сталін, який був тоді не лише секретарем ЦК ВКП(б), а й главою радянського уряду. А спонукав Сталіна до такого кроку Микита Хрущов, котрий керував тоді Україною. То була надзвичайна подія, адже країна лежала в руїнах після Великої Вітчизняної, а на будівництво телецентру вже тоді виділили величезну суму — 43 мільйони карбованців. Хрущов особисто вибрав місце, де його мали спорудити, проте зробив це невдало: у самому центрі столиці, на крутому схилі, на місці розбомбленого німцями радіотрансляційного вузла. Та, врешті-решт, через два роки 190-метрову башту телецентру, складену з металоконструкцій, встановили. Поруч, біля вулиці Малопідвальної, побудували технічний будинок, басейн для охолодження апаратури телерадіостанції та потужну трансформаторну станцію. У квітні 1951-го київські зв`язківці разом із бригадою фахівців з Ленінграда почали монтувати телевізійне обладнання.
Перший ефір, технічний, відбувся 5 листопада 1951 року. Тоді на кількох контрольних телевізорах, встановлених зв`язківцями в різних точках столиці, і на моніторі в студії телецентру транслювали фільм “Алитет уходит в горы”. Однак, як згадує один із тодішніх технічних керівників апаратно-студійного комплексу Юрій Омельяненко, стрічку почали показувати “задом наперед” (Алітет і його собаки весь час задкували), але, схаменувшись, перемотали кіноплівку і знову почали передачу. А вже наступного дня Київський телецентр офіційно розпочав свою роботу. Ті, хто мав щастя перебувати перед екранами примітивних телеприймачів, з цікавістю переглянули революційну стрічку “Велика заграва”. Ще через день, 7 листопада, дві телевізійні камери знімали святковий парад на Хрещатику до чергової річниці Жовтневої революції.
Таким був початок нової ери українського телебачення. Те, чим нині пишаються телеканали,— прямий ефір — у той час був практично єдиною формою існування телевізійного мовлення, адже відеозапис почали використовувати лише з середини 60-х. Тож, якщо не враховувати хіба що демонстрацію кінофільмів чи власні кінорепортажі, все інше дійство транслювалося з телеекрана в прямому ефірі.
Першого травня 1952 року вперше з єдиного тоді діючого малого павільйону вийшов в ефір святковий концерт, у якому взяли участь солісти столичного оперного театру та популярні актори ленінградської естради. Чільне місце на екрані українського телебачення перших років посідав театр. Вистави йшли практично щотижня. Лише у 1954-1955 роках телевізійники показали 170 вистав як українських митців, так і гастролерів з інших республік.
Першим українським художнім фільмом, знятим для телебачення, була екранізація оповідання Чехова “Щасливчик”. Тоді на вулиці був 1956 рік. У 1958-му - започатковано перший телевізійний альманах “Слово” - спільний проект телекомпанії та Спілки письменників України, в якому брали участь видатні українські майстри слова.
Наприкінці 60-х на телебаченні виникло кольорове зображення. Однак спочатку різнобарвний обсяг передач складав лише близько п`яти відсотків загального ефіру. Травнем 1973 року позначено ще один рядок у телевізійному літописі України - на Сирці з`явилася нова київська телевежа. Антени на цій ажурній металевій споруді піднялися у небо на висоту 383 метри. Це дало змогу поширювати телевізійний сигнал на відстань до ста кілометрів від Києва. Хоча зрушення на ниві телефікації України на початку 80-х були вже вагомими, однак майже третина населення не мала можливості дивитися національне телебачення, а чотири мільйони жителів України взагалі мешкали поза зоною впевненого прийому будь-якої телепрограми.
Драматичними були події весни 1986-го, коли сталася чорнобильська катастрофа. За усталеною традицією відеорепортаж про першотравневу демонстрацію дивилися тільки глядачі Києва і Київської області. Однак першого травня того року високе керівництво розпорядилося показати парад на Хрещатику на всю країну для відволікання та заспокоєння населення, нейтралізації чуток про величезне лихо. У першій групі телевізійників, які виїхали в район 30-кілометрової зони, були Віктор Павлюк, Юрій Жуков, Сергій Дишленко, Володимир Ракоїд та Віктор Оркуш. Проте, на щастя, творчій групі заборонили проводити зйомки у Чорнобилі.
Наприкінці 80-х та на початку 90-х творчим зачинанням були такі знакові для українського телебачення програми, як літературно-мистецький радіоканал “Плеяда”, “Ранкова мозаїка”, “Вечірній вісник”, “Будьте з нами”, “Право”, “Свічадо”, “Чарівний промінь”. Яскравими подіями на той час були міжнародні телемости. У 1987-1990 роках їх було близько двадцяти: Київ - Бірмінгем (Великобританія), Київ — Вінніпег (Канада), Київ - Калькутта (Індія)…
Нині Перший національний - послідовник кращих традицій вітчизняного телебачення, сильної журналістської школи, операторської майстерності. Незважаючи на нестабільність політичної ситуації, на постійну нестачу коштів, на недобудову споруди телецентра, де розташована телекомпанія, Українське телебачення прагне зробити образотворчу працю гідною своїх глядачів. Тільки цього року на УТ-1, за повідомленням прес-служби НТКУ, вийшло в ефір п`ятнадцять нових програм власного виробництва, створено й успішно працює об`єднання документальних фільмів, а також повністю оновлено дизайн каналу.
+++
“Хрещатик”
09.11.06
Четвертою владою займеться Верховна Рада
Парламентський комітет з питань свободи слова й інформації на найближчому засіданні розгляне взаємини київських мас-медіа і влади міста
Учора на прес-конференції в агентстві “Інтерфакс-Україна” про це повідомив голова профільного парламентського комітету народний депутат Андрій Шевченко. За його словами, на засіданні буде обговорюватися “конфліктна ситуація”, що склалася між газетою “Вечірній Київ”, іншими комунальними мас-медіа і міською владою. Крім того, буде обговорюватися конфлікт між розповсюджувачами преси і столичною владою. Андрій Шевченко повідомив, що на цьому ж засіданні депутати планують поговорити про акредитацію журналістів у Київській міській раді. За словами голови комітету, у середу в мерії відбулася спеціальна нарада з питання про поширення преси. Народний депутат висловив надію, що на цій нараді буде знайдене рішення проблеми. “Я не поспішав би перекладати провину за це на команду мера, але, мабуть, те, що відбувається в Києві, створює враження несвободи слова в місті. І це шкодить репутації влади, міста і інтересам громадян”,— сказав голова комітету, повідомляє “Інтерфакс-Україна”.
Читайте також у розділах: Свобода слова, Моніторинг