УкрЧАС

Огляд преси від 26 жовтня 2006 року.

“Аргументы и факты”, 26.10.06

Почему расходятся политики?

Почему за два года, прошедших после “оранжевой” революции, в окружении президента Ющенко почти не осталось людей, стоявших с ним на Майдане?
Н. Поляков, Ивано-Франковск

Рассуждает директор Института глобальных стратегий Вадим Карасев:
- Тот, кто митингует на площади, не всегда уместен в коридорах власти. Это не показатель человеческой эффективности, политической эволюции президентской власти или конкретно президента. Кроме того, конфликты и “битье горшков” происходят в любой политической партии, просто иногда это носит открытый характер, а иногда закрытый, кулуарный. Еще не известно, что лучше, поскольку может быть три-четыре “партийных акционера”, но внутрипартийной жизни нет. А может быть ситуация обратная, когда на первый план выходит открытая борьба разных групп и фракций за влияние на лидера или за ключевые позиции в партии.
Революция поднимает эмоциональную волну, это всегда командное действие, хотя у нее есть и вожди. После революции или ярких политических всплесков, когда команда или группа людей приходит к власти, всегда начинается борьба за постреволюционную власть. Так было везде. Например, во время октябрьского переворота в России сколько было лидеров? Троцкий, Каменев, Зиновьев, Бухарин и т. д. До 1937 года, фактически 20 лет, шла внутрипартийная борьба - ее выиграла одна группа. Так что у революции всегда много попутчиков и союзников, партнеров. Но постов не хватает, чтобы удовлетворить всех. И тогда начинается борьба за власть. Кроме того, революция - вещь достаточно идеалистичная и абстрактная, поэтому со временем начинается “борьба за революцию”. Вчерашние друзья принимаются выяснять, кто революционнее. И это тоже стимулирует выяснение отношений среди союзников времен революции.

“Аргументы и факты”, 26.10.06

Куда жаловаться на взяточника?

Президент Ющенко назвал коррупцию в судах и правоохранительных органах “глубинной угрозой национальной безопасности страны” и призвал положить этой угрозе конец. Предшественник нынешнего президента Леонид Кучма тоже любил делать заявления, призывающие бороться с коррупцией.

Война с этим явлением идет в Украине второй десяток лет. Однако прогресса не видно. Взять или вручить конверт - по-прежнему дело обычное. Берут и дают почти все и везде - не оглядываясь на звания и лица.
По данным совместного опроса Минюста и Киевского института социологии, 86% украинцев считают коррупцию распространенным явлением, при этом 63% соотечественников с готовностью вынимают конверты при решении своих проблем. Любопытно, что в 1999 году, не колеблясь, решали свои проблемы с помощью взяток только 15% украинцев.
Как свидетельствуют результаты опроса, наиболее подвержены коррупционному давлению те, кто должен с этой самой коррупцией бороться, - правоохранительные органы и суды.
В рейтинге, которым располагает Минюст, лидерами стали ГАИ, суды, милиция, таможня и налоговые администрации. Немного отстают от них медицинские учреждения и высшие учебные заведения. На ступеньку ниже стоят жэки.
Борьба с коррупцией кажется украинцам малоперспективной. По данным опросов Фонда “Демократические инициативы”, 45% соотечественников заявляют о том, что равенство всех перед законом - это скорее миф. При этом 73% сограждан убеждены, что наличие денег и связей по-прежнему помогает решать вопросы в свою пользу в органах правосудия.
Народные депутаты в качестве отважных борцов с коррупцией не вызывают у украинцев доверия: 60 с лишним процентов опрошенных уверены, что парламентарии больше мешают, чем помогают. Почти половина респондентов убеждена, что не заинтересованы в искоренении коррупции милиция и суды.
В то же время 75% опрошенных отметили, что знаменосцами на передовой войны с коррупцией выступают СМИ, раскрывающие коррупционеров, а  45% считают, что среди силовых структур есть все-таки одна, которой можно доверять в этой войне, - СБУ.

Что делать, если вымогают деньги
Учительница организовала травлю дочки: придирается, занижает отметки. Все началось с того, что она однажды предложила мне нанять девочке репетитора или просто принести деньги (”за то, что приходится тратить на ребенка дополнительное время”). Что мне делать? Может действительно отнести эти деньги, чтобы ребенка оставили в покое?
И. Сотник, Полтава

Взяточница должна быть наказана. Для этого достаточно заявить о ее требованиях в районное управление образования - в каждом из них есть отдел или специалист, который отвечает за искоренение коррупции в школах. Можно позвонить в Министерство образования и науки (в частности, в Гос-инспекцию учебных заведений, тел.
8(044)246-54-30) Можно, наконец, поймать взяточницу на горячем - для этого инсценируйте процесс передачи взятки. Как себя при этом вести? Психологи советуют: чтобы поймать взяточника “на крючок”, нужно держаться крайне осторожно, вежливо, без заискивания, не допуская опрометчивых высказываний, которые могли бы трактоваться как готовность или категорический отказ дать взятку. Между делом поинтересуйтесь у собеседника насчет гарантий решения вопроса после взятки: не появятся ли вновь какие-то претензии к вашему ребенку? Когда время и место передачи взятки будут согласованы, сообщите  устно или письменно об этом в правоохранительные органы по месту жительства.

Наказывают ли тех, кто несет конверт
Много слышал о том, как правоохранительные органы схватили за руку очередного взяточника. Однако ни разу не доводилось слышать, чтобы тот, кто принес взятку, тоже отвечал. Или это у нас законом не наказывается?
П. Власенко, Житомир

Как объяснили нам в МВД, Уголовный кодекс Украины в статье 369 за дачу взятки предусматривает наказание в виде штрафа от 200 до 500 необлагаемых налогом минимумов доходов граждан либо - ограничения свободы от 2 до 5 лет.
Если кто-то попадается на вручении конверта не впервые - ему “светит” срок до 8 лет с возможной конфискацией имущества.
Впрочем, если ко взятке человека склонили или он сам заявил о факте взятки, вся ответственность со взяткодателя снимается.

Куда жаловаться
Борьба со взяточничеством и коррупцией - непосредственная задача правоохранительных органов и СБУ. Сообщать можно:
- в органы внутренних дел - от райотделов до
МВД (тел.  доверия: (044) 256-16-75). Управление
по борьбе с организованной преступностью - тел. (044) 461-16-27.
- в органы безопасности (тел.: (044) 226-25-64, 235-55-18 (круглосуточно)
- в органы прокуратуры (тел.: (044) 200-76-62,200-78-22).
Если взятку вымогают сотрудники органов внутренних дел, безопасности, других правоохранительных органов, следует обращаться непосредственно в подразделения внутренней безопасности этих органов.
 
“Аргументы и факты”, 26.10.06

Нужно ли Украине в ЕС?
Петр Ривный

Недавно Германия, которая сейчас пытается дирижировать Европарламентом, предложила Украине отказаться от вступления в ЕС. Взамен украинцам был обещан доступ к ресурсам и новейшим технологиям Евросоюза. По мнению вице-спикера Европарламента Януша Онышкевича, этот обмен понадобился Германии, чтобы наладить отношения с Россией.
- Стоит ли Украине расценивать заявление Германии как знак, что ЕС не намерен принимать ее в свои ряды?
- Во-первых,  не нужно воспринимать это как предложение выбора. Ответом Украины на заявление Германии должно быть “и-и”, а не “или-или”. В конце концов, у Украины есть и свои высокие технологии и ресурсы. Так что обмен будет взаимовыгодный. И Украина должна на этом сыграть. Во-вторых, меня очень радует, что Германия заинтересовалась Украиной: это привлечет к вашей стране внимание. Польша не всегда в состоянии отстоять интересы Украины или включить украинские вопросы в повестку дня. Теперь искать партнеров для Украины будет легче.
- Украинские и европейские эксперты считают, что расширение ЕС возможно, только если его члены разделятся на три группы: группа, принимающая решения, группа с ограниченными правами и группа “бесправных”. Как вы считаете, возможен ли такой вариант?
- Начнем с того, что даже сейчас каждая страна ЕС имеет свое количество голосов при решении важных проблем. Оно зависит от экономического потенциала и политической влиятельности государства. Но в принятии решений участвуют все - “бесправных членов” нет. И не будет.
- В Украине сейчас активно обсуждают вопрос взаимосвязи НАТО и ЕС. Эксперты считают, что вступление в НАТО - необходимая мера для получения членства в ЕС. Польша ведь тоже сначала вступила в НАТО?
- Да. Польше это было необходимо в первую очередь для того, чтобы у России не возникало ностальгических поползновений к возвращению былых взаимоотношений. И теперь нет проблем “Польша - Россия”, есть сфера отношений “НАТО - Россия”. Кроме того, НАТО необходимо для создания системы безопасности, которую не может дать Евросоюз.
- Зачем Украине ЕС? Не проще ли спокойно повышать уровень жизни и сохранять нейтралитет, чем стучать в закрытые двери?
- Нейтралитет Украины долго не продержится. Она уже сейчас тесно сотрудничает с ЕС - по-моему, около 80% экспорта идет из Украины в Европу. Для того чтобы не потерять этот рынок, нужно быть там принятым, иметь возможность участвовать в его формировании. Если Украина не вступит в ЕС, она рискует оказаться за бортом - страны ЕС будут защищать своих производителей.
- Но ведь вступление в любую международную структуру - это еще и зависимость? Польша, например, зависит от ЕС?
- Польша оказалась бы в ужасной зависимости от ЕС, если бы не была его членом, если бы все решения Евросоюза принимались без ее участия. Мы потому и вступили в ЕС, чтобы влиять на принятие решений, отстаивать свои интересы, а не зависеть от чужой воли.
- Почему Европа сейчас законсервировалась и практически закрыла тему расширения?
- Думаю, после обещаний, данных Балканам и Турции, она просто испугалась собственной смелости. А если серьезно - сейчас стоит вопрос о том, что такое ЕС: политический, экономический или цивилизационный проект? С точки зрения нынешних концепций, членство в ЕС Турции выглядит более чем странно. Так же странно выглядит отсутствие в Евросоюзе Украины. Впрочем, то, что все страны ЕС, по сути, отказываясь от расширения, все же утверждают, что войти в ЕС имеет право каждая европейская страна, - это прогресс. И это сигнал Украине. Я считаю, что ЕС должен заканчиваться на границе Украины и России.
- А Россия - не Европа?
- Россия слишком большая, чтобы быть членом ЕС.
- Европа знает примеры “разношерстных” коалиций, похожих на ту, которая создалась сейчас в Украине. Как они себя зарекомендовали?
- Такие коалиции работали и работают во многих странах. Ничего противоестественного в них нет. То, что разные силы могут объединиться для плодотворной работы на благо государства - это показатель демократичности и зрелости политических сил и государства в целом. Главное, чтобы все работали в одном направлении, чтобы коалиция не была фикцией.

“Аргументы и факты”, 26.10.06

В. Гайдук - миллиардеры побеждают
Петр Ривный

В 2004 году “АиФ” назвал “оранжевую” революцию восстанием миллионеров против миллиардеров. Прошло два года. Удалось ли восстание?
Я. Зеленский, Киевская обл.

Похоже, назначение Виталия Гайдука - совладельца “Индустриального союза Донбасса” - секретарем СНБО ознаменовало завершение реставрации олигархической системы правления в Украине. Непродолжительный бунт миллионеров против миллиардеров, произошедший под вывеской “оранжевой” революции, закончился полной победой последних. Следующие четыре года страна будет жить по принципу “что хорошо для финансово-промышленных групп (ФПГ), то хорошо для Украины”.

Капиталистический ремонт
Об олигархах в Украине заговорили в начале 2004 года, когда начала разворачиваться политическая реформа и президентская избирательная кампания. Этот год был переломным для страны, поскольку президент Кучма не мог быть переизбранным на третий срок. А за последние 10 лет он превратился в верховного арбитра, решающего конфликты между крупнейшими бизнес-группами страны: киевской (В. Медведчук - Г. Суркис), днепропетровскими (В. Пинчук и И. Коломойский) и донецкими (Р. Ахметов и В. Гайдук). Адекватного по влиянию и авторитету сменщика Кучма себе так и не подыскал. Без него страна рисковала погрузиться в “дикий олигархат” - бескомпромиссную борьбу за передел собственности. Более того, на пятки олигархам наступал тандем Ющенко - Тимошенко, открыто угрожавших ФПГ лишить приватизированной госсобственности. Чтобы не допустить войны на самоуничтожение или передела со стороны оппозиции, правая рука Кучмы В. Медведчук предложил изменить систему принятия решений. По его плану, абсолютная власть Кучмы делилась между постами президента, спикера и премьер-министра, которые должны были заполнить ставленники или даже лидеры разных ФПГ. Таким образом, достигался баланс интересов между крупнейшими бизнес-группами.
Немедленная реализация латиноамериканского сценария раздела власти в Украине была сорвана “оранжевой” революцией. Принятая конституционная реформа повисла на волоске, а судьба ФПГ оказалась в руках новых президента и премьер-министра. Правда, Ющенко не захотел играть роль арбитра, а Тимошенко он просто не позволил превратиться в фактического руководителя государства. Распрями в лагере революционеров воспользовались, прежде всего, донецкие и днепропетровские ФПГ, делегировавшие на протяжении октября 2005 - сентября 2006-го своих ставленников в Кабмин (В. Янукович, А. Клюев, Н. Азаров), секретариат президента (А. Чалый, А. Яценюк), СНБО (В. Гайдук) и поддержав создание антикризисной коалиции в парламенте. Последним павшим оплотом стал президент. В. Ющенко, разуверившись в политическом проекте “Наша Украина”, поставил на “Индустриальный союз Донбасса”. Таким образом, к октябрю оформилась новая система власти, которую можно охарактеризовать как “абсолютный олигархат”. Его особенность, в отличие от времен Кучмы, в том, что уже не политики “разруливают” конфликты между ФПГ, а олигархи используют политические силы и высших чиновников в своих интересах.

Кнуты и пряники олигархата
Новая система абсолютной олигархической власти в Украине имеет один серьезный изъян. Это отсутствие механизмов управления парламентскими и президентскими выборами. В самом деле, даже крупные денежные вливания в избирательную кампанию не гарантируют положительного результата в национальном масштабе. Политический капитал (рейтинг) лидеров имеет больший вес, нежели миллионы долларов. Благодаря этому Тимошенко и Янукович пока являются самостоятельными политиками, а не марионетками теневых боссов. Однако уже на местном уровне, как показал киевский пример, патерналистская опека и благотворительность по отношению к незащищенным слоям населения дает неплохой результат. Чтобы не изобретать велосипед, все околовластные ФПГ попробуют сначала ограничить влияние граждан на формирование персонального состава органов власти. Например, уже сейчас Партия регионов лоббирует избрание президента в Верховной Раде.
Исходя из преимуществ и недостатков “абсолютного олигархата” можно спрогнозировать два пути развития такого режима. В одном случае, ФПГ могут продолжить борьбу за единоличный контроль всех вершин власти. Ближе всего к этому соблазну сейчас Партия регионов, контролирующая Кабмин и почти контролирующая большинство в парламенте. Если партии удастся полностью подчинить социалистов и коммунистов, поставив контролируемое руководство партий, а также выдвинуть популярного лидера для участия в президентской гонке, у них появится шанс стать новым “коллективным Кучмой”.
Понятно, что такие планы встретят жесткое сопротивление других олигархических групп. Последующие скандалы и разоблачения будут дискредитировать не одну из групп, а сразу всю верхушку. Все это опять может закончиться победой харизматического лидера, например Юлии Тимошенко. А поскольку выборы президента и парламента произойдут одни за другими в 2010 и 2011 годах, ФПГ рискуют потерять сразу все. Избежать такого исхода можно лишь путем достижения долгосрочных договоренностей по разделу высших должностей на несколько лет вперед. Поэтому уже сейчас “регионалы” начинают говорить, что не против второго срока Ющенко, если он прекратит воевать с Януковичем.

“Аргументы и факты”, 26.10.06

Что в кармане у депутата?
Сергей Мишутин

Слышал, что украинские депутаты решили еще увеличить себе зарплаты. О конкретных цифрах почему-то не сообщается. Нельзя ли узнать подробности?
Е. Артеменко, Харьков

На прошлой неделе парламент принял постановление “О смете расходов на осуществление полномочий Верховной Рады в 2007 г.”. Парламентарии в следующем году “обязуются” потратить 801 млн. 757,9 тыс. грн. Получается, что каждый украинец ежемесячно 17 грн. из своей зарплаты, пенсии или стипендии будет отдавать слугам народа.
Почти половина этой суммы (313 млн. грн.) пойдет на оплату труда депутатов, их помощников и прочих работников аппарата парламента. С января 2007 г. оклад народного депутата Украины, который является рядовым членом парламентского комитета, будет составлять 6109 грн. (сейчас - 4,5-5 тыс. грн., у спикера - примерно в 4 раза больше).
Еще 12,2 тыс. грн. депутат сможет ежемесячно тратить на содержание своих помощников-консультантов (из 31 разрешенных помощников 4 оплачиваются государством). Также каждый месяц народный депутат будет получать 465 грн. на городские и междугородние телефонные переговоры и 1500 грн. на международные, 400 грн. на командировки помощников и 917 грн. на выступления и авторские публикации в средствах массовой информации. 670 грн. будут платить за аренду помещений для проведения собраний на местах. Интересно, что на содержание помещений для приема граждан будет выделяться лишь по 165 грн. в месяц. Судя по диспропорции, общение с народом - это не самое приоритетное направление в работе депутата.
Можно подсчитать, что со всеми упомянутыми расходами один народный депутат будет обходиться Украине приблизительно в 23 тыс. грн. в месяц (это не считая всевозможных доплат за стаж, звания, “напряженность труда” и т.д., а также отдельных средств, выделяемых на покупку жилья и международные поездки).
Показательно, что Украина, которая официально движется в Европейский Союз, по отношению к своим депутатам действует совсем не по-европейски. Дело в том, что еще в прошлом году депутаты Европарламента приняли решение урезать себе зарплаты.
В целом, как показало сравнительное исследование, проведенное “АиФ”, практически во всех рассмотренных случаях действует правило: чем беднее страна, тем богаче депутат. В наиболее развитых странах - США, Германии, Великобритании, Франции, а также в странах Прибалтики и Восточной Европы зарплаты депутатов не слишком сильно отличаются от средней зарплаты в стране (обычно в 2-3 раза выше). В то же время, в развивающихся странах (Украина, Россия, Белоруссия) зарплата депутатов 5-8 раз выше средней. Специфическим исключением из этого правила является Италия, где депутаты получают на сегодняшний день самую высокую в Европе зарплату - 12 тыс. евро (в 10 раз выше средней по стране).
В развитых странах повышение депутатской зарплаты воспринимается обществом весьма болезненно. К примеру, недавно в бундестаге шли оживленные споры, можно ли повысить зарплату депутату с 7 до 11 тыс. евро. Это предложение немцы прозвали “диетическим”, так как в бундестаге его необходимость объясняли хроническими болезнями, которыми, как выяснилось, страдают едва ли не две трети депутатов. Но помимо особенного питания депутаты добивались и расширения своих транспортных возможностей: права за счет бюджета путешествовать по всей стране на всех видах транспорта, начиная с самолетов и заканчивая такси (если нет служебного автомобиля). В то же время, в отличие от Украины, нескромность аппетитов немецких депутатов вызвала протесты общественности и им пришлось пойти на попятную. Более того, после едкого замечания известного немецкого журналиста Вагнера о том, что немцам “совсем не хочется наблюдать за тем, как депутаты в своих костюмах за 1000 евро с элегантными запонками разглагольствуют о депрессивном состоянии немецкой экономики”, один из видных политиков - бывший могущественный глава баварского правительства и нынешняя “правая рука” канцлера Ангелы Меркель - незамедлительно сменил гардероб на более скромный.

“Аргументы и факты”, 26.10.06

Столица кавказской национальности
Киев в ожидании массового притока грузинских беженцев
Тарас Козуб

По официальным данным, в Киеве живет 6 тысяч этнических грузин, по неофициальным - еще около 12 тысяч находятся здесь без регистрации. Но скоро эти цифры увеличатся во много раз.
“Если Россия продолжит свою политику относительно грузинского населения, в Украину ринется целый поток беженцев, - рассказал “АиФ” эксперт Национального института стратегических исследований Евгений Шаров. - Белоруссия, скорее всего, применит аналогичные санкции, так что кроме Украины им податься некуда. По нашим подсчeтам, их будет не менее полумиллиона человек, и в Грузию они возвращаться не захотят из-за безработицы, маленьких зарплат и пенсий”.
Однако может быть еще одна причина, по которой многим грузинам захочется остаться в Киеве. В столице Украины им будет несложно “закрепиться” и найти работу - грузины друг друга в беде не бросают, а их диаспора в Киеве представлена очень внушительно.

Батоно вор
В Киеве грузин до сих пор ассоциируют с добродушным Мимино в кепке-”аэродроме”. Годы позднего застоя принесли образ генацвале “в бэлом костюме на бэлой волге”. Поскольку данное транспортное средство можно было получить только по блату, за грузинами закрепилась ещe одна роль - криминальная.
Заместитель начальника оперативно-поискового отделения киевского угрозыска Александр Цыганенко рассказал, что в столице остался всего один грузинский вор в законе. Славу Фашиста оперативник описал трогательно: “Он у нас последний и потому хиленький, от дел уже отошел и является инвалидом 2-й группы”. По некоторым данным, в Киеве есть ещe два авторитетных в определенных кругах грузина - Владимир Джавахадзе (кличка “Валера Кутаисский”) и Валерий Кухилава (”Антимос”).
Начальника киевской милиции Виталия Ярему грузинская “мафия” беспокоит уже давно: “Проблемы, особенно в криминальном плане, у нас в городе как раз обусловлены в большей степени деятельностью этнических грузинских группировок, - рассказал он. - Не исключено, что сюда потянутся и воры в законе. Но здесь для них выход только один - депортация”. Кстати, отправить незваного гостя домой - дорогое удовольствие: авиабилет в одну сторону до Тбилиси стоит 219 долларов.
Киевские грузины-воры занимаются квартирными и карманными кражами, воруют вещи и сумки из машин. “У грузин-машинных воров есть свой почерк: один становится у дороги, тормозит проезжающую машину якобы для того, чтобы спросить дорогу, - рассказывает А. Цыганенко. - Второй подходит со стороны пассажира и выхватывает барсетку. В прошлом году в суд передали дела 69 граждан, в этом будет больше”.

Батоно профессор
С советских времен грузины приезжают в Украину учиться. Самый известный студент - Михаил Саакашвили, получавший образование в КИМО. “Грузинский президент выбрал его из-за того, что туда можно было поступить без взятки, - уверен Виталий Бала, однокурсник Саакашвили. - В Москве за поступление потребовали 50 тысяч рублей”. Грузины учатся в Киеве и сейчас - правда, их гораздо меньше, чем раньше.
Помимо студентов, Киев дал приют многим деятелям науки и культуры из Грузии. Среди них - писатели Тимур Шенгелия и Александр Мушкудиани, профессор медицины Нугзар Барамия, спортсмен Георгий Сеченава. В середине девяностых грузинская интеллигенция объединилась в Ассоциацию грузин Украины. Еe глава Бесо Шамугия рассказал, что в ассоциацию входят около 420 человек. “Главное для нас - образование молодого поколения, выросшего вне Грузии. Мы учим их родному языку, алфавиту, народным песням и танцам. Издаeм в Киеве журнал “Сакартвело”.
Ассоциация консультирует иммигрантов, приезжающих в Киев, и иногда помогает им в сложных ситуациях. Здесь также готовятся к новой “волне” иммигрантов из России. “Предвзятое отношение русских к грузинам сейчас особенно обострилось, а в Москве и вовсе жить невозможно, - поделился наблюдениями Б. Шамугия. - Представьте только, милиция останавливает всех прохожих кавказской внешности, арестовывает и депортирует. Минимальная взятка - 5000 рублей. Киевляне же очень радушные, город гостеприимный, хотя местные власти ничем конкретно не помогают”.

Батоно VIP
ОсобнЯком держится грузинская элита - руководители компаний и политические деятели, перебравшиеся в Киев после развала Союза, последних войн и “революции роз”. Они не любят посещать грузинские общественные центры и не спешат участвовать в социальной жизни иммигрантов. Известный лоббист украинского автопрома Тариэл Васадзе владеет корпорацией “Укравто”, в которую входит и “АвтоЗАЗ”. Бизнесмен Лев Парцхаладзе кормит киевлян: ему принадлежит как сеть быстрого питания “Швидко”, так и дорогие рестораны вроде “Царского села” и “СССР”. А известного политика грузинского происхождения Давида Жвания до недавних пор называли одним из главных спонсоров пропрезидентской партии “Наша Украина”.
Есть в Киеве место и для “политических” беженцев: объявленный на родине “вне закона” экс-замминистра финансов Грузии Леван Чрдилели некоторое время жил в столице Украины, занимаясь скромным бизнесом. “Несколько раз я чувствовал за собой слежку, - рассказал он “АиФ”. - Слава Богу, после очередной “перетасовки” в Тбилиси я уже могу не опасаться за свою безопасность”.

Кстати
Официальный Киев в наплыв грузинских беженцев не верит. “По данным пограничных служб, за весь год задержали не более 300 грузинских нелегалов, - сообщили “АиФ” в Госкомитете по вопросам национальностей и миграции. - Поэтому мы не думаем, что в конце года будет сильный наплыв беженцев. Может быть небольшое увеличение, но в пределах разумного”.

“Факты”, 26.10.06

Евгений Червоненко: “Кому-то не нравится, что у меня сложились нормальные рабочие отношения с премьер-министром”
Генпрокуратура возбудила уголовное дело за умышленное причинение запорожским губернатором телесных повреждений работнику правоохранительных органов
Александр Галух

Скандал разгорелся после появления в ряде интернет-изданий информации о потасовке Евгения Червоненко с сотрудником Государственной службы охраны, стоявшим на посту возле приемной Виктора Януковича. В частности, сообщалось, что губернатор Запорожской области 26 сентября пытался пройти к премьер-министру, но был остановлен охранником на подступах к кабинету. Свои действия прапорщик объяснил тем, что Евгения Альфредовича нет в списках людей, которым Виктор Янукович назначил встречу. Тогда глава Запорожской областной госадминистрации якобы попытался прорваться к руководителю Кабмина, ударив охранника по лицу. В связи с этим Генпрокуратура возбудила уголовное дело по второй части статьи 345 Уголовного кодекса. Как ранее сообщали “ФАКТЫ”, в этой части статьи речь идет об умышленном причинении “работнику правоохранительных органов побоев, легких или средней тяжести телесных повреждений в связи с выполнением этим работником служебных обязанностей”. Карается данное правонарушение ограничением либо лишением свободы сроком до пяти лет.
Впрочем, сам Евгений Червоненко узнал о возбуждении против него уголовного дела совсем недавно. На пресс-конференции запорожский губернатор заявил, что таким образом его хотят дискредитировать перед властями. “Это тот случай, когда против успешных людей пытаются выгодно раздуть скандал, создать негативный имидж и опорочить перед первыми лицами государства, - цитируют Евгения Червоненко “Украинские новости”. - Причем это может быть с обеих сторон. Кому-то, может, не нравится, что у меня сложились нормальные рабочие отношения с премьер-министром”.
По словам запорожского губернатора, 26 сентября, находясь в Киеве, он получил официальную телеграмму из управления СБУ в Запорожской области о том, что жители Новобогдановки намерены перекрыть движение на железной дороге по причине непринятия Кабмином обещанного им постановления об определении сроков и механизмов утилизации боеприпасов, а также перечня мероприятий, направленных на социальную защиту пострадавшего населения. Евгений Червоненко рассказал, что должен был срочно передать эту телеграмму в приемную премьер-министра Виктора Януковича, так как опасался реакции России на прекращение железнодорожного сообщения по маршруту Москва-Симферополь. “Прапорщик не хотел позвать никого из секретариата (Кабмина. - Авт.), а я должен был зафиксировать официальную телеграмму и бежать на бюджетный комитет. Тогда я пошел вперед, но никто никого не бил”, - заявил Евгений Червоненко. При этом запорожский губернатор подчеркнул, что у него нет претензий к сотруднику милиции, который не пускал его в приемную Виктора Януковича, так как тот выполнял свои служебные обязанности. Евгений Червоненко сказал, что есть видеозапись произошедшего, которая, по его словам, подтверждает его правоту.

“День”, 26.10.06

Ціна парламентаризму
Наталя Ромашова
 
Лідер опозиційного БЮТ Юлія Тимошенко на наступному пленарному тижні збирається повторно, з урахуванням побажань і поправок колег-парламентаріїв, подати на розгляд ВР проект закону про скасування пільг народним обранцям. Нещодавно голосування щодо аналогічного проекту, автором якого є пані Тимошенко, закінчилося провалом. Члени Партії регіонів і деякі депутати від “Нашої України” не побажали позбавляти себе безкоштовних благ. Яким буде повторний підсумок дебатів навколо депутатських преференцій, стане відомо дуже скоро. Однак, як свідчить практика, економити на собі парламентарії не люблять.
Хоч як старалася опозиція в особі БЮТ урізати численні депутатські пільги і витрати на утримання парламентського апарату, нічого у них не вийшло. Верховна Рада збільшила кошторис витрат на свою діяльність наступного року на 200 млн. грн. Поточного року парламент обходиться платникам податків у 606 млн. гривень. Наступного року на забезпечення діяльності ВР парламентарії вирішили виділити 801,7 млн. Проект кошторису витрат на 2007 рік, поданий Держуправлінням справами на загальну суму в 834 млн. грн., депутати, згнітивши серце, урізали лише на 33 млн., замість запропонованих БЮТ 300.
Без різного роду преференцій депутати також не залишилися. Один літак для спікера Олександра Мороза обійдеться держбюджету в два мільйони гривень на рік. Звичайні депутати користуватимуться безкоштовними авіаквитками економ-класу.
Крім перельоту, у народних обранців є ряд інших преференцій, на які нині заміряється опозиція.
Головна депутатська преференція - недоторканість, яка відкриває безмежний океан можливостей. В основному прикриваючись імунітетом, наші обранці активно лобіюють інтереси свого бізнесу. Часто нардепи прикривають і чужий бізнес. Безумовно - не задарма. Крім цього, власникам депутатських мандатів передбачено й інші, не менш привабливі пільги. Кожний депутат має законне право на щорічні оздоровчі, сума яких чимала - 10 тисяч гривень.
Телефонні переговори народних депутатів (за винятком мобільного зв`язку. - Авт.) також оплачує держава. Щоправда, є обмеження - за рік депутат повинен наговорити не більше трьох тисяч гривень. 220 годин на рік. Стільки депутат може користуватися безкоштовним транспортом. Практика засвідчує, що і телефонні і автомобільні пільги, активно використовуються не парламентаріями, а їхніми помічниками і не тільки в службових, але і в особистих цілях.
Чергова стаття прибутків народних обранців - компенсація витрат на виконання депутатських повноважень (становить близько 60 тисяч гривень за рік).
Проте, мабуть, найулюбленішою пільгою, передбаченою власникам мандата, є право на отримання житла за рахунок платників податків, тобто нас з вами. Примітно, що навіть ті захисники інтересів своїх виборців, у яких нерухома власність розкидана по всьому світу, з величезним задоволенням приймають “квартирну” пільгу. Часом смішно спостерігати за тим, як депутати, що називають себе людьми самодостатніми або, більше того, — мільйонерами, першими стають в чергу за черговим дахом над головою. Останніми роками згадується хіба що керівник другого за потужністю виробничого підприємства в Україні (після “Криворіжсталі”) ММК ім. Ілліча нардеп Володимир Бойко, який відмовився від депутатської нерухомості. У поточному, п`ятому скликанні, лідер БЮТ обіцяє, що депутати її фракції (125 чоловік) всі дружно відмовляться від даної пільги.
А втім, все-таки не всі депутати воюють за безкоштовне житло. Багато хто з них користується правом обміняти квадратні метри на певну кількість грошових знаків. Як правило, квартири народним обранцям надаються в престижних районах столиці. До речі, торік із стін регламентного комітету випливла інформація про нову роздачу квартир депутатам, незважаючи на те, що багато хто з них під час попереднього перебування в ВР вже отримував житло. Поточного року скандал виник навколо будівництва так званого депутатського містечка. Управляючий справами парламенту Дмитро Рудьковський, презентуючи проект, заявив, що парламентське містечко протягом найближчих років з`явиться в Голосіївському районі столиці, а його приблизна вартість — 200 мільйонів гривень.
Доповнює кошик пільг народного обранця матеріальна допомога для колишніх депутатів, не переобраних до нового парламенту і що не зуміли знайти собі роботу. На сьогодні ця пільга становить п`ять тисяч гривень щомісяця протягом року. А якщо протягом 12 місяців екс-парламентар не зможе знайти собі робочого місця, допомога в незмінному розмірі — п`ять тисяч виплачуватиметься йому ще рік. Надалі ця сума зменшується на половину, але виплачується аж до пенсійного віку. До речі, про пенсії. Розмір депутатської пенсії також, як нескладно здогадатися, істотно відрізняється від грошової допомоги “маленьких” українців. Крім того, за парламентськими пенсіонерами зберігається право безкоштовного медичного обслуговування і оздоровчих благ, а також можливість користуватися службовим транспортом.
Можливість користуватися цими численними преференціями мають право тільки обрані. Адже пересічний українець навряд чи може поповнити ряди парламентаріїв. Чому? Відповідь проста - для того, щоб начепити на лацкан свого піджака значок народного депутата, потрібно мати гроші. Багато. Глава правління Комітету виборців України Ігор Попов стверджує, що прохідне місце у виборчому списку на виборах до Верховної Ради можна придбати за 2-14 мільйонiв доларів. Як правило, ризики ділять. Скажімо, для “ризикованих” місць вироблена така схема: гроші кладуться в деякий сейф, і якщо людина не проходить, то їй їх повертають за вирахуванням 5-10% на витрати виборчої кампанії.
Але навіть ці нечувані для простого обивателя суми, витрачені на отримання депутатського місця в парламенті, “відбиваються” протягом року. Робиться це, як правило, за допомогою лобіювання будь-чиїх інтересів на рівні запитів або навіть законопроектів.

ДО РЕЧІ
“Рівень корумпованості та хабарництва у Верховній Раді є найбільш високим серед усіх центральних рівнів влади”, - заявляє глава антикорупційного комітету “Межа” (АКМ) Тарас Клименко. Він стверджує, що в ході опитування, проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології для АКМ, було найбільш важливим визначення найкорумпованіших рівнів влади, а також людей, діяльність яких призвела до стрімкого підвищення рівня хабарництва і корупції в Україні.

“День”, 26.10.06

Постфрадковщина
Віталій Княжанський

Як би багато слів не витрачалося на підведення підсумків візиту до Києва глави російського уряду Михайла Фрадкова, головним його підсумком, вочевидь, є $130, що означають нову (з 2007 року) ціну імпортного газу для України. Таку цифру можна було б тепер вивішувати як логотип українського уряду, який забезпечив країні, як і було обіцяно напередодні, не менше 55 мільярдів кубометрів газу за названою вище ціною (міністр транспорту й зв`язку Микола Рудьковський назвав це великою перемогою української сторони й української дипломатії, а прем`єр-міністр Віктор Янукович, не відволікаючись на славослів`я й не втрачаючи часу, доручив провести нараду з українськими товаровиробниками щодо мінімізації наслідків зростання ціни на газ).
Далеко не всі позитивно сприймають підсумки 24 жовтня. Але, сказати по правді, у спільному прес-релізі RosUkrEnergo й “УкрГаз-Енерго” все розписано досить чітко: “Формування ціни на газ, що поставляється, сторони здійснять на підставі економіки закупівель природного газу в країнах середньоазіатського регіону”. Як відомо, Туркменістан, а також, вочевидь, Узбекистан і Казахстан, які рівняються до нього, раніше заявили, що продаватимуть свій газ не менш ніж по $100 за тисячу кубометрів. Решта в ціні для України, швидше за все, транспортування й прибутки газотрейдерів.
І все ж таки, як здається, коли в будинку є тепло, то гроші на його оплату знайдуться. Це підтверджує, зокрема, й прогноз Міжнародного валютного фонду, згідно з яким рівень інфляції в Україні в 2006 — 2007 роках буде близько 10%, що розцінюється експертами як задовільний показник. Разом із тим, на думку місії МВФ, в 2007 році збережуться істотні економічні ризики у зв`язку з можливим подальшим підвищенням ціни на імпортний природний газ. Того ж дня Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings підтвердило рейтинги України. Прогноз змінений зі “стабільного” на “позитивний”.
Природно, що навіть цей невеликий і певною мірою суперечливий успіх уряду не може радувати конкуруючий центр влади - Секретаріат Президента. Заступник його керівника Олександр Чалий учора вирішив порушити питання про те, що “наші (українсько-російські. - Авт.) визначальні питання в газовому відношенні мають регулюватися міжурядовими протоколами. Сьогодні не зрозуміло, чи будуть підписані ці міжурядові протоколи”, - сказав Чалий. Досвідчений дипломат, який сьогодні практично представляє у владі нового її фаворита - корпорацію ІСД, для якої нова газова ціна якщо й не критична, то принаймні й не є найкращим стимулом для інвестицій в основний капітал, безумовно, має підстави для критики, хоча напевно знає, які ціни тепер не лише в Європі, але й у таких країнах, як Білорусь і Молдова. А от лідер БЮТ Юлія Тимошенко просто ганьбить учасників переговорів і називає ціну на газ на 2007 рік “злочинною”. Щоправда, вона все ж таки розуміє, що сьогодні стару ціну не повернути. “Українські інтереси грубо здали на початку 2006 року, коли підписали угоду з RosUkrEnergo й розірвали зв`язок між транзитом російського газу через Україну й отриманням Україною природного газу з Росії, - стверджує вона й, не називаючи імен, погрожує: - Той, хто це зробив, відповідатиме й перед народом України, й, вважаю, перед законом”.
Несподіваний аргумент українським критикам газової ціни підкинули з Москви. Російський президент Володимир Путін зробив учора досить багатозначну заяву: “Росія не прагне ні до дострокового виведення свого флоту з Криму, договір до 2017 року, як ви знаєте. Росія готова вести переговори про продовження терміну перебування нашого флоту”. “Росія в разі необхідності, в разі відповідного прохання з боку українського народу й українського керівництва гарантувала б хоча би єдине - невтручання у внутрішні українські справи, якщо в когось виникне така спокуса, то, запевняю вас, присутність Російського флоту не була б зайвою, - сказав Путін і додав: - Але це передусім вибір наших українських колег і друзів, наших українських братів”. Проблема в тому, щоб визначити, наскільки щирі ці заяви.

“День”, 26.10.06

Реадмісійний компроміс
Україна отримає спрощений візовий режим з ЄС
Микола Сірук

Україні нарешті вдалося досягти значного поступу на шляху інтеграції в європейські структури. Тривалі переговори Києва і Брюсселя щодо угоди про реадмісію, яка пов`язана із угодою про спрощення візового режиму для українських громадян завершилися компромісом. “Ми досягли компромісного варіанту, тобто ні ЄС, ні Україна не отримали того, чого хотіли”, - так охарактеризував досягнутий компроміс міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. Вчора Кабінет Міністрів затвердив проекти документів, які, як планується, будуть парафовані українським Президентом Віктором Ющенком на саміті Україна-ЄС у Гельсінкі. Коментуючи журналістам ухвалу уряду, голова зовнішньополітичного відомства зазначив, що введення в дію угоди про реадмісію буде відтерміновано на два роки. “Україна наполягала відстрочки дії угоди відносно осіб третіх країн на три роки, а ЄС - на один”, - пояснив він. Відтак Тарасюк вважає, що однiєю із найважливіших подій саміту має стати парафування угод про спрощення візового режиму для українських громадян і про реадмісію.
Як відомо, Брюссель наполягав iз самого початку на тому, що угода про реадмісію мала бути пов`язаною із угодою про спрощення візового режиму. Оскільки Росія підписала з ЄС подібну угоду с відтермінуванням введення в дію на три роки, то і Україна ставила собі подібне завдання. Вчорашні події, зокрема те, що уряд підтримав обидва документи свідчить про те, що нинішня українська влада непогано справилася з таким випробуванням. З однієї сторони, Київ зберіг обличчя, адже Президенту є з чим їхати на саміт. З іншого боку, Україні вдалося отримати не гірші умови, ніж ті, які зафіксовані в російській угоді про реадмісію.
Хоча відстрочка становить два роки, але з урахуванням того, що ратифікація угоди може забрати один рік, то це означає відтермінування угоди на три роки. Про це сказав учора на засіданні прес-клубу МЗС заступник міністра закордонних справ України Андрій Веселовський. За його словами, під час переговорів Україна вимагала багато серйозних пом`якшень для українських громадян, які здійснюють поїздки в країни Європейського Союзу. І саме цим, додав він, пояснюється те, що документи “дуже довго і складно узгоджувались”. Замміністра пояснив, що умови реадмісії будуть торкатися лише тих громадян, які проходили через територію України. Зі свого боку, ЄС бере офіційні зобов`язання надати фінансову допомогу для облаштування місць тимчасового перебування цих громадян і, можливо, відправки їх у ті країни, звідкіля ці громадяни приїхали в ЄС.
Веселовський при цьому відзначив, що в обмін на підписання угоди про реадмісію сотні тисяч українських громадян отримають можливість подорожувати в ЄС по спрощеній процедурі. Зокрема, деякі категорії наших громадян будуть мати можливість отримувати багаторазові візи строком на п`ять років, а деякі зможуть навіть отримувати безкоштовні візи. Важливо також, що ЄС пообіцяв не збільшувати плату за видачу багаторазових віз для українських громадян. Замміністра наголосив, що підписання цих двох документів відкриє перед Україною більшу перспективу — в подальшому розпочати переговори про безвізове пересування українців.
Зважаючи на те, що посольства країн ЄС при оформленні віз висувають різні вимоги при заповнені анкет український МЗС розпочав переговори щодо створення єдиного консульського пункту країн Шенгенської зони, заявив Веселовський. За його словами, Київ намагається переконати європейські країни, які є учасниками єдиної Шенгенської зони, щоб з їхньої сторони вимоги для громадян України мають бути однаковими. Якщо переговори завершаться успішно, то на першому етапі візи для поїздок у країни Шенгенської зони будуть видаватися консульствами різних країн. Разом iз тим розглядається можливість використання бланків єдиного зразка, а також висування єдиних вимог до громадян для отримання Шенгенської візи.
У Європейській комісії також вважають великим досягненням те, що обом сторонам вдалося досягти компромісу на переговорах щодо спрощення візового режиму і реадмісії. Про це “Дню” сказав голова представництва Європейської комісії в Україні Іан Тіндалл Боуг. За його словами, у Брюсселя вже не лишалося поля для маневру. Якщо перефразувати іншими словами - для поступок. Посол висловив сподівання, що ці угоди підтримає український уряд, а Президент України Віктор Ющенко парафує ці документи під час десятого саміту Україна-ЄС, що відбудеться завтра у місті Гельсінкі.
Боуг сказав, що на реалізацію заходів по реалізації угоди про реадмісію спеціально нових коштів виділятися не буде. Ці кошти потрібно буде знаходити в рамках уже існуючих програм, зокрема в рамках Європейської політики сусідства. У Представництві Європейській комісії повідомили, що 17 жовтня регламент Ради ЄС ухвалив бюджет Європейського інструменту сусідства й партнерства на найближчі сім років (2007-2013) величиною 11 млрд євро.

“День”, 26.10.06

Після підписання газової угоди Україна поставила під питання свою самостійність
Тоні Гелпiн, The Times, Велика Британія, 25 жовтня 2006

Учора Україні вдалося, підписавши з Росією нову угоду щодо поставок палива за істотно зниженими цінами, уникнути повторення торішньої газової кризи, однак до зобов`язання постачати на Україну газ за ціною не більше аніж 130 доларів за тисячу кубометрів Росія “пристебнула” умови, які забезпечать їй посилення впливу на свого колишнього радянського сателіта.
Про підписання угоди оголосив прем`єр-міністр України Віктор Янукович після зустрічі зі своїм російським колегою Михайлом Фрадковим у Києві. За його словами, 2007 року Україна отримає, як мінімум, 55 млрд. кубометрів середньоазіатського газу.
На президентських виборах 2004 року, результат яких згодом був оскаржений у ході помаранчевої революції на користь Віктора Ющенка, Москва ставила саме на його суперника Януковича. І з серпня, коли Ющенко призначив Януковича прем`єром, той активно домагається відновлення стосунків із Кремлем.
Підписання контракту вважається перемогою Януковича, однак виявилося, що з ним Росія отримує можливість впливати на хід вступу України до Світової організації торгівлі, а також можливого вступу до НАТО. Як сказав Фрадков, обидві країни повинні провести спільні консультації з питання вступу до СОТ: — Я абсолютно відкрито скажу, що нам необхідно синхронізувати переговорний процес наших країн щодо СОТ.
Навіть із новою угодою цієї зими Україну чекає різке зростання витрат на енергоносії: зараз вона купує газ приблизно за 95 доларів за тисячу кубометрів. Однак були побоювання, що Москва взагалі наполягатиме на ціні в 230 доларів, яка фігурувала в заявах енергогіганта “Газпром” у січні цього року, в розпал “газової війни”.
Янукович зазначив, що питання поставок було дуже політизоване, і обидві сторони готові перевести його в чисто комерційну площину. Він додав, що Україна, зі свого боку, гарантує обсяг відбору газу і надійність транзиту, “щоб європейські партнери не відчули ніякого дискомфорту”.
На початку цього року Росія кинула Європу в шок, після жорсткого протистояння щодо цін на паливо, перекривши газ Україні. Через Україну проходить вісімдесят відсотків газу, який Росія постачає до Європи, і тому конфлікт показав, що у Москви є дійовий економічний важіль для тиску на Європейський Союз. У Європі російську вимогу Україні платити за газ вдвічі більше розцінили як помсту Кремля Ющенкові за спроби зближення з Європою на шкоду впливу Росії.
Партія Ющенка “Наша Україна” звинуватила Фрадкова в спробах “вчинити тиск на Україну з метою вплинути на її зовнішню політику”. Янукович заперечив на це, що альтернативи тісній співпраці між Москвою та Києвом немає. Провідний політик української опозиції Юлія Тимошенко заявила, що, підписавши договір iз Росією, уряд “зрадив” Україну, і що країна втрачає незалежність.

 ”День”, 26.10.06

Теорія доктора Фукуями та українська практика
Олександр Крамаренко
 
17 жовтня “День” надрукував київську лекцію всесвітньо відомого політолога Френсіса Фукуями. Цей факт уже сам по собі робить честь цій газеті, адже жодна інша не зважилася на це, вельми резонно вважаючи, що та лекція не є масовою інформацією.
Так, роздуми метра світової політології не для широкого загалу, але вони є дороговказом для тих читачів “Дня”, яким болить подальша доля України.
Лекція була присвячена всебічному висвітленню поняття “соціальний капітал” як необхідного підмурівка громадянського суспільства. Фукуяма визначає цей капітал як спроможність створення населенням неформальних організацій, які можуть перебирати на себе окремі функції держави та співпрацювати з нею в різних напрямах.
Виходячи з цього визначення, видатний політолог дає нам натяк на те, що наш соціальний капітал ще не піднявся помітно від нульової позначки і що саме тому корупція в Україні є природним явищем: “Якщо демократичний уряд не контролюється зовнішніми групами та зовнішніми державними структурами, у нього насправді немає мотивації для того, щоб не бути корумпованим, відгукатися на побажання громадян тощо”.
Так, зовнішні (по відношенню до уряду) державні структури в нас уже існують. Це інститути президентства та парламентської опозиції (хоча щодо їхньої зацікавленості в дієвій боротьбі з корупцією є великі сумніви). А от із зовнішніми групами, погодьтеся, великі проблеми. Зважаючи на це, стає зрозумілим, що корупції в Україні сьогодні ніхто і ніщо не тільки не загрожує, але й не може загрожувати апріорі. Бо переламати хребет їй при наших розмірах соціального капіталу може лише диктатура (недемократичний уряд), для виникнення якої у нас також немає жодних соціальних передумов.
Після осмислення цього розумієш вартість усіх тих безкінечних обіцянок наших вищих державних посадовців по-справжньому взятися за корупцію вже “з наступного понеділка”.
Читаючи лекцію, знаходиш і те головне, що таки дійсно наближає сьогодні Україну до країн третього світу: “…в економіці практично кожної країни Латинської Америки від половини до двох третин національного валового продукту контролює група компаній, які перебувають під контролем 10, 20 або 30 провідних родин… Ті ж самі компанії, як правило, проводять у цих суспільствах досить олігархічну політику”.
Мабуть, лише з увічливості доктор Фукуяма не додав до тих країн і Україну. І такий стан речей у політиці й економіці, на його переконання, є причиною високого рівня корупції серед посадових осіб у багатьох країнах Латинської Америки. Тобто корупція в Україні — явище, яке існує за об`єктивних обставин.
А от іще одна промовиста цитата щодо нашого сьогодення: “У жителів південних областей Італії співробітництво не виходить за межі основної родини і тому являє собою надзвичайно обмежений можливий різновид суспільного співробітництва”. Саме так, а не інакше освоюються в Україні численні закордонні гранти. Наші “грантоїди” розподіляють їх у першу чергу серед своїх родичів, і тільки залишки від них — між фахівцями, необхідними для реалізації того чи іншого гранту.
Цікаво, що це досі не зрозуміли самі грантодавці, серед яких левову частку становлять саме американці, яких би міг, за їхнього бажання, проконсультувати з цього приводу їхній співвітчизник пан Фукуяма. З усього цього можна зробити висновок про те, що соціальний капітал, на відміну від звичайного, за кордон не експортується, хоч як би того бажали самі експортери.
Імовірно, сам Фукуяма це усвідомлює, бо вважає, що “соціальний капітал часто є результатом нераціональних чинників: спільної релігії, спільної етнічної приналежності або, наприклад, спільного травматичного досвіду, який отримала певна нація, що породжує суспільство, в якому люди розуміють одне одного”. Як бачимо, з усіх цих чинників українці сьогодні не мають жодного.
Легше за все в цій ситуації нам удасться відтворити пам`ять про спільний травматичний досвід, належним чином ушановуючи жертв найбільшої української трагедії — Голодомору. Після цього вже можна формувати дієву спільну етнічну приналежність, тільки з появою якої буде ліквідовано і релігійний розкол у нашому суспільстві.
На цьому тлі надто наївними (або, навпаки, лукавими) виглядають твердження деяких вітчизняних політологів про те, що розбудовувати громадянське суспільство (з чималеньким соціальним капіталом) ми вже сьогодні можемо в умовах так званого постнаціонального суспільства.
За доктором Фукуямою, певні відсотки соціального капіталу суспільство може накопичити і через професійну освіту, яка передбачає засвоєння певних моральних норм, завдяки яким “професійні стандарти стають вищими за власні інтереси професіонала”. Але це, здається, нас не стосується. Бо вищих навчальних закладів, які працюють на таких засадах, в Україні просто немає. А звідси і рівень викладання. Так, наприклад, знаю один із гуманітарних факультетів луганського університету, який за сім останніх років випустив аж три (!) справжніх професіонали…
Загалом же не можна не захопитися тією панорамою сучасного світу з ґрунтовними поясненнями багатьох його економічних див та негараздів, яку вимальовує політологічний геній пана Фукуями.

“День”, 26.10.06

БЮТ мобілізується для нових виборів
Мегафони вже завезені
Валерій Костюкевич

Провокативний анонс: “Цю зиму уряд Януковича не переживе”, безумовно, підігрів інтерес до прес-конференції голови Житомирської обласної організації Всеукраїнського об`єднання “Батьківщина”, народного депутата України Олега Антипова, що пройшла цього тижня. Уже під час її проведення кореспондент “Дня” спробував з`ясувати в народного депутата, чи є якісь серйозні підстави для подібних прогнозів? Однак отримав ухильну відповідь, що це буде залежати від того, чи буде нинішній Кабмін допускати “проколи” у своїй роботі, як це робить зараз, і чи зможе довести свою спроможність. Що ж, піар- ходи в політичній боротьбі теж потрібні, але як тоді бути з довірою до заяв політичної сили, яка претендує бути головною опозицією в країні? Бо навряд чи лідери Блоку Юлії Тимошенко (читай — “Батьківщини”) не розуміють, що це може статися тільки в разі розпаду антикризової коаліції в парламенті. Але ймовірність такого варіанту надзвичайно низька, тому що, увійшовши до неї, КПУ і Соцпартія потрапили в повну залежність від Партії регіонів і практично не мають шансів повернути собі роль самостійних політичних сил. Ні в найближчій, ні в більш віддаленій перспективі. У колах політичних аналітиків достатньо активно мусується варіант ініціювання відставки Віктора Януковича з посади прем`єр-міністра в кінці нинішнього або на початку наступного року з боку найбільш агресивного, антидемократичного і проросійськи налаштованого угруповання в самій фракції ПР, до того ж, тісно пов`язаного з кримінальними колами. Оголошеним приводом для цього може стати провал підготовки до зими міського господарства й зростання комунальних тарифів. У цьому зв`язку не може не звернути на себе той факт, що до скорої відставки чинного Кабміну намагаються докласти рук нібито протилежні політичні сили. Причому й мотиви їхні багато в чому звучать майже ідентично. Однак прокоментувати цей дивний збіг О. Антипов зміг тільки в тому сенсі, що у внутрішній конкуренції різних груп регіонали мають розібратися самі.
Несподіванкою стала також його заява про те, що БЮТ розпочав підготовку до нових виборів як до парламенту, так і місцевих органів влади, які, на його думку, можуть відбутися навесні або восени наступного року. За словами лідера житомирських БЮТівців, це ж саме почала робити “Наша Україна”. Він вважає, що спричинити дострокові перегони має поглиблення конституційної реформи. Проте чітко не пояснив, які законодавчі механізми можуть бути при цьому задіяні. Адже в разі, коли будуть прийняти зміни до Конституції України щодо реформи місцевого самоврядування, то йтиметься тільки про вибори на регіональних рівнях. Але це може відбутися тільки в разі згоди між трьома гравцями: командою Президента Віктора Ющенка (разом з усією “Нашою Україною” або її частиною), Партією регіонів і БЮТ, досягнення якої представляється вельми проблематичною справою. Регіонали вже зараз намагаються обмежити президентські повноваження, у тому числі - на місцевому рівні. Соратникам В. Ющенка це явно не подобається, і вони навряд чи погодяться на конституційне закріплення радикального переформатування владних прерогатив по лінії Президент - Регіони на користь останніх, а також парламенту й уряду, що неодмінно потягне за собою відмову від нинішнього впливу на обласні, міські та районні держадміністрації. І хоч як би це парадоксально звучало, у теперішніх умовах збереження цього впливу буде на користь демократії, оскільки збережеться противага можливій узурпації всієї влади з боку Партії регіонів. Утім, навіть якщо конституційні зміни щодо місцевого самоврядування відбудуться, зачепити парламент вони аж ніяк не зможуть. До скорого припинення повноважень нинішньої Верховної Ради може призвести або зрив бюджетного процесу, або рішення Конституційного Суду, внаслідок якого можуть бути оголошені нелегітимними положення конституційної реформи, що стали чинними з початку цього року. І те й інше представляється малоймовірним, але в наших умовах зарікатися явно не варто. Показово інше - за висловлюваннями Антипова, у тому парламенті, якщо його знову доведеться обирати громадянам України, БЮТ претендує бути однією з двох потужних політичних сил (очевидно, що разом з ПР. - Авт. ), не спираючись на союз з третьою (з “Нашою Україною” себто. - Авт. ), яка може також мати в ньому невелике представництво. Але ж цілком зрозуміло, що сам БЮТ перемогти регіоналів не зможе, тому перед цим блоком все одно буде стояти альтернатива - формувати владу разом з “Нашою Україною” або бути в опозиції. Тому логічніше було б не розпалювати суперечки з цією силою, тим більше, що і всередині її нині проходять дуже не прості процеси. Зрозуміло, якщо вже зараз не прораховувати майбутні варіанти відмови від опозиційності й союзу з регіоналами.
…Проте коробки з мегафонами в офіс “Батьківщини” вже завезено, й, за словами О. Антипова, зараз іде пошук і мобілізація партійних кадрів для майбутніх політичних баталій. Ось тільки питання, чи не залишаться дострокові вибори, про які Юлія Тимошенко почала говорити відразу після створення антикризової коаліції, блакитною мрією БЮТу й особисто - її лідера на наступні тепер вже чотири з половиною роки?

“День”, 26.10.06

Деполітизація, департизація чи декланізація державної служби?
Іван Розпутенко, доктор наук з державного управління, професор

Очевидно, що особливістю кризового характеру розвитку українського суспільства в нинішніх умовах є не лише, як це раніше відмічалося, відсутність належних державних органів або ж відповідно підготовлених кадрів, здатних по-новому організувати роботу й змусити належним чином функціонувати державний механізм, зокрема, й економічний. До цієї особливості слід додати ще й відсутність сучасної концепції державної служби, яка б відповідала вимогам державотворення в Україні. Як зазначають науковці, “усвідомлення та осмислення перетворень, що відбуваються в суспільстві, призводить до потреби використання нової теорії державної служби” (І. Пахомов. Проблема побудови сучасної теорії державної служби. “Право України”, 2006, №8, с.105).
Усім, хто уважно стежить за процесами, які останнім часом відбуваються в країні, стає зрозумілим, що успіх перетворень буде значною мірою залежати від того, наскільки швидко й успішно керівництво(?!) краї�