УкрЧАС

Огляд преси від 25 жовтня 2006 року.

 
“Вечерние вести”, 25.10.06

Политтехнолога Януковича избили за грузин

    В Москве совершено нападение на галерею Марата Гельмана. Гельман, галерист и политконсультант, принимавший участие в ряде украинских избирательных кампаний, выставил в своей галерее коллекцию картин грузинских художников.
    Русские нацисты, подстегнутые официальной антигрузинской пропагандой Кремля, этого, видимо, не стерпели.
    Около десяти неизвестных, во всем черном и с кусками арматуры в руках, ворвались в галерею в субботу днем и учинили погром. Атаке подверглись картины художника Александра Джикии, оргтехника, посетители и сам Гельман, пытавшийся спасти картины. Марату сломали нос и сильно разбили лицо. Сам Гельман, судя по его комментариям, считает, что конфликт между Тбилиси и Москвой здесь ни при чем — его просто удачно использовали, чтобы скрыть истинную подоплеку погрома. А вот сотрудники галереи считают антигрузинскую истерию Москвы главной причиной нападения.
    В таком случае известному киноактеру Станиславу Садальскому стоило бы быть поосторожнее. На днях он обратился в посольство Грузии с просьбой предоставить ему грузинское гражданство — в знак солидарности с людьми, чьи права в России сейчас ущемляются не на шутку. Как известно, в Российской Федерации разрешено двойное гражданство, так что “билетом в один конец” для Садальского получение грузинского паспорта стать не должно.

“Вечерние вести”, 25.10.06

Ющенко взялся за геноцид
Николай Полос

    Президент Украины Виктор Ющенко в течение месяца подаст в Верховную Раду законопроект о признании Голодомора 1932—1933 гг. актом геноцида против украинского народа. Об этом Ющенко заявил во время визита в Венгрию 22 октября на встрече с украинской общиной этой страны.
    “25 ноября мы будем отмечать годовщину этого страшного события, и до этого времени президентом будет инициировано рассмотрение в парламенте Закона о признании Голодомора актом геноцида”, — передает слова Ющенко его пресс-служба.
    В сентябре на 61-й сессии Генеральной ассамблеи ООН в Нью-Йорке Украина призвала страны признать Голодомор 1932—1933 гг. геноцидом против украинского народа. Ранее геноцид признал канадский сенат. Но предыдущая попытка провести это решение через ООН в 2003 г. провалилась из-за упорного сопротивления России. По ее настоянию, 58-я сессия Генассамблеи ООН приняла не резолюцию о Голодоморе, а простое заявление, из которого к тому же вычеркнули слово “геноцид”.
    Как тогда признавались украинские дипломаты, на Западе не понимают, зачем защищать историческую правду вместо украинцев, если те не хотят делать этого сами. Увы, надежды на то, что нынешний парламент признает эту правду, нет: слишком уж Янукович, Мороз и Симоненко зависят от пожеланий Кремля.
     Между тем 20 октября премьер Виктор Янукович поручил Минюсту внести в разрабатываемый проект закона об основах внутренней и внешней политики “правовые нормы, которые сделали бы невозможными распространение и пропаганду ксенофобии, расизма и антисемитизма”. Дело, конечно, благое. К счастью, нацменьшинства в Украине и сегодня чувствуют себя куда свободнее, чем в той же любимой Януковичем России. А вот собственно украинцы, по мнению правительства, обойдутся и без восстановления исторической справедливости.

“Вечерние вести”, 25.10.06

Из Украины выгнали “творца президентов”
  
    Российскому политтехнологу Глебу Павловскому на пять лет запрещен въезд в Украину за деятельность, противоречащую национальным интересам страны. Такое решение принято в июле, цитирует “Украинская правда” пресс-секретаря СБУ Марину Остапенко.
    21 октября Павловский попытался посетить Одессу. По словам М.Остапенко, ему разрешили однодневный визит, “учитывая необходимость забрать больного отца 1925 года рождения”. 22 октября Павловский покинул территорию Украины вместе со своим отцом.
    Во время выборов президента в 2004 г. Павловский был одним из политтехнологов штаба Виктора Януковича, на парламентских выборах-2006 работал на Блок Натальи Витренко.
    Напомним, ранее суд оставил в силе решение СБУ о запрете на въезд в Украину депутата российской Госдумы Константина Затулина, известного своими украинофобскими высказываниями.

“Вечерние вести”, 25.10.06

Кровавая клоунада украинской элиты

    Агентство Lenta.ru сообщило любопытную информацию. Находясь с визитом в России, испанский король Хуан Карлос I убил в Вологодской области ручного медведя. Заместитель начальника областного управления по охране и развитию охотничьих ресурсов Сергей Старостин в письме губернатору Вологодской области Вячеславу Позгалеву назвал произошедшее “отвратительной инсценировкой” и “кровавой клоунадой”.
    Дело было так.
 ”Фальсификаторы, — пишет Старостин, — “принесли в жертву” добродушного и веселого медведя по кличке Митрофан, содержавшегося на базе отдыха в селе Новленском. Медведя посадили в клетку и привезли к месту охоты. После этого его щедро напоили водкой, смешанной с медом, и вытолкали в поле. Естественно, грузное пьяное животное стало легкой мишенью. Его величество Хуан Карлос уложил Митрофана с одного выстрела”.
    В своем письме Старостин привел еще несколько примеров, когда на убой важным гостям отправлялись ручные звери, живущие при базах отдыха. Так, главному редактору московского журнала “Сафари” подобным образом “подставили” волка из хозяйства вице-губернатора Вологодской области Сергея Громова.

    Комментарий
    Владимир Борейко, директор Киевского эколого-культурного центра:
    — Мне кажется, что испанского короля сильно подвели не в меру радушные российские хозяева. Я убежден, что как истинный аристократ и настоящий охотник Хуан Карлос I никогда бы добровольно не принял участие в столь гнусной инсценировке. Но у нас, в Украине, есть высокопоставленные охотники, которые уничтожают полуприрученных животных регулярно. Чтобы не быть голословным, я предоставляю редакции “ВВ” снимок с “царской охоты” в Трахтемирове зимой 2002 г. В ней участвовали посол России в Украине В.Черномырдин, в то время руководитель ДУСи И.Бакай, его жена, певица Наталья Бакай, и множество других высокопоставленных лиц. Аморальность этой охоты заключается в том, что автоматическим оружием отстреливались с вышек полуприрученные животные, ведь их всю зиму кормят именно в этом месте. Интересно, что лимит Трахтемировского хозяйства на отстрел кабанов — всего 30 голов. А здесь, видите, сколько зверья уложили. После стрельбы полупьяные “охотники” спустились с вышек и начали добивать зверей прикладами. Мясо никто не взял. Всю добычу охрана сбросила в ближайший овраг.
    В принадлежащем ДУСе Залесском охотхозяйстве (Киевская область) бывают не менее варварские охоты на оленей. Животных всю зиму подкармливают сеном. Они привыкают к тому, что если едет машина, то значит, скоро будет еда. На машинах приезжают и так называемые “охотники”: безжалостно, в упор стреляют в беззащитных животных.
    Иначе охотится “элита” на острове Бирючий в Азово-Сивашском национальном парке. Ланям там просто некуда деться. Вот их и загоняют на вездеходах в воду и расстреливают. Подчеркиваю — за весь этот беспредел платит государство. Нигде в мире такого нет, кроме так называемого постсоветского пространства, чтобы за аморальные развлечения высших государственных чиновников платил народ. Испанский король наверняка охотится за свой счет и в глупейших инсценировках, которую ему организовали в России, не нуждается. Вот пусть и наша “знать” развлекается за свой счет, коль уж сильно хочется. Говорю о Кравчуке, Шуфриче, Самоплавском, Кучме, Медведчуке, Кузьмуке, Табачнике, Януковиче, Волкове…
    В первые же дни своего президентства Виктор Ющенко обещал покончить с такам позором для страны, как “царские охоты”. А воз и ныне там. Зачем ДУСе, обеспечивающей труд и отдых нашего чиновничества высшего ранга, закрытые охотничьи хозяйства и даже заповедники, никто вразумительно объяснить не может. Сегодня читатели “ВВ” воочию увидели — зачем.

“День”, 25.10.06

Газоцикл
Віталій Княжанський

Отже, вони, нарешті, розписалися. Прем`єр-міністри України й Росії Віктор Янукович і Михайло Фрадков провели вчора засідання міжурядового комітету з економічного співробітництва й підписали ряд двосторонніх документів. Це регламент міжурядового комітету й протокол його засідання, програма міжрегіонального й прикордонного співробітництва й заходи до неї.
Причетні до газового ринку відомства й економічні суб`єкти отримали завдання провести інвентаризацію й аналіз чинних міжурядових газових угод, і до червня 2007 року вирішити, чи потрібно їх змінювати. Мінпаливенерго України й Мінпроменерго РФ до 1 грудня 2006 року підготують проект протоколу на 2007 рік до угоди від 7 вересня 1994 року між урядами України й РФ про співробітництво в розвитку паливно-енергетичних комплексів. Досягнуто також дуже вагомих домовленостей у галузі електроенергетики, зокрема, про поновлення поставок української електроенергії в Росію. Вирішено продовжити співробітництво у сфері літакобудування й використання космосу. На позитивні зміни можна сподіватися також і у сфері торгівлі м`ясом і молоком. Друге засідання комітету відбудеться в першому півріччі 2007 року в Російській Федерації.
Цікаво, що російський прем`єр, відповідаючи на запитання журналістів, виявив нестандартний підхід і практично уникнув відповіді на запитання, про що ж конкретно домовилися сторони в газовій сфері. “Усі питання взаємопов`язані. Я закликаю не зациклюватися на рішенні цього нехай важливого, але одного питання”, - заявив Фрадков і розповів лише про те, що “ми не могли обійти стороною це питання, але, зустрічаючись уже втретє, ми не зациклювалися на питанні ціни на газ” (ним, за словами прем`єра, займалися ті, хто безпосередньо й паралельно веде переговори, й він сподівається, що “вони зуміють домовитися”).
Чи залежить ця домовленість від яких-небудь інших обставин? Російський прем`єр не став приховувати, що, на його думку, “стратегічне співробітництво передбачає не лише вміння подивитися в перспективу, але й особливі відносини довіри, взаємні пріоритети у зовнішньому світі й у внутрішній політиці, й на рівні міждержавних відносин”. “Якщо це НАТО - те не на шкоду Росії”, - наголосив Фрадков, хоча й зазначив, що інтеграція в НАТО є прерогативою України та її народу. “Якщо це СОТ - то потрібно враховувати відносини СОТ з Росією й бажання вибудовувати стратегічну й економічну взаємодію в двосторонньому форматі. Необхідно більше консультуватися, більше обмінюватися і, я б прямо сказав, синхронізувати переговорний процес…”, - уточнив Фрадков, висловивши аналогічні побажання й щодо європейської інтеграції України.
Безпосередньо газову тему довелося висвітлювати не випадково українському прем`єр-міністру, “який зациклився на ній”. Віктор Янукович доповів журналістам: “Переговори завершуються в Росії. Обсяги газу, що поставляється в Україну, підтверджуються - не менше 55 мільярдів кубометрів за ціною, не вищою $130 за тисячу кубометрів”. “Щойно виконавці приїдуть до України, вони покажуть і продемонструють ці контракти”, - запевнив Віктор Янукович, роз`яснивши, що ціна - це все ж таки предмет домовленості господарюючих суб`єктів. “Звичайно ж, - чи то підтвердив, чи то спростував висловлені напередодні здогадки своїх противників український прем`єр, - ми створюємо умови й, як-то кажуть, нормальну атмосферу для наших господарюючих суб`єктів, щоб вони мали змогу спокійно працювати”. Раніше це питання, нарешті розставив все ж таки крапки над “i” Янукович, було дуже заполітизоване, і тепер обидві сторони роблять зусилля, щоб перевести його на рівень господарюючих суб`єктів. Він додав, що уряд гарантуватиме обсяги імпорту газу в Україну, а також надійний транзит, “щоб європейські партнери не відчували дискомфорту”. Саме це, схоже, й заклало основу успіху газових переговорів. Якщо читати між рядків, то тут йдеться не стільки про те, що Україна цього року відрізнилася, створюючи запаси газу у своїх підземних сховищах, скільки про те, що вона повернулася до обговорення проблеми газотранспортного консорціуму, розсудливо запропонувавши взяти участь в ньому не лише Росії, але й Німеччині.
Тож перший віце-прем`єр-міністр і міністр фінансів України Микола Азаров, схоже, зовсім не лукавив, коли того ж дня рішуче спростовував повідомлення про готовність українського уряду піти на політичні поступки в газових переговорах. “Жодних таких пропозицій Україна не готувала. Усе це нісенітниці. Тривають нормальні переговори. В основному вони зосереджені в економічній площині. Я вважаю, сьогодні ми будемо з вами свідками того, що просування буде дуже значним”, - сказав Азаров і виявився майже провидцем. Черговий газовий цикл (створення проблеми - гостра криза -жертвоприношення — успішні переговори) йде до завершення…

“День”, 25.10.06

Скучили? Коаліціада повертається
Наталя Ромашова

Ще вчора здавалося, що ухвала “Нашої України” про перехід у опозицію остаточна і перегляду не підлягає. Щонайменше, в цьому переконував громадськість лідер фракції “НУ” Роман Безсмертний. Однак із початком цього тижня поновилися заяви політиків із різних політичних таборів про можливе воскресіння переговорного коаліційного процесу за участю пропрезидентського блоку.
Ключове посилання почесного президента НСНУ Віктора Ющенка на минулому з`їзді “Нашої України” — партія не повинна поспішати в опозицію. На думку ідеологічного пастора “помаранчевого” блоку, відповідь на це питання (про опозиційний статус НУ. - Авт. ) давати поки що рано, оскільки “не проведено всі фінальні дискусії”.
Віктор Ющенко настійно порекомендував партійним соратникам “звикати, що поруч із нами існують інші політичні сили, які можуть мати інші погляди” і “формувати політику співіснування”.
Невідомо, як у самій “Нашій Україні”, яка, за словами лідера фракції НУ Романа Безсмертного “остаточно пішла в опозицію”, поставилися до даного заклику Віктора Андрійовича, але в протилежному - “синьо-білому” парламентському таборі, даний месидж почули. І негайно відреагували на нього. В антикризовій коаліції вважають, що результатом третього з`їзду Народного союзу “Наша Україна” стане початок нового етапу переговорів із коаліцією. Таке припущення висловила координатор парламентської більшості, лідер фракції Партії регіонів Раїса Богатирьова: “Процес кристалізації та очищення політичної платформи партії приведе до нового етапу переговорів між правлячою коаліцією та “Нашою Україною”.
Не виключають (і навіть радіють такій перспективі) можливості поновлення переговорного процесу між “Нашою Україною” та антикризовою коаліцією й інші лідери Партії регіонів. “Ми дійсно готові до пошуку формули широкої коаліції”,— з посмішкою говорить член ПР Євген Кушнарьов. За його словами, каменем спотикання на переговорах є не лише терміни вступу України до СОТ чи приєднання до НАТО, але й контроль над прийняттям ухвал всередині коаліції. За його словами, “помаранчевий” блок вимагає для себе в коаліції такого статусу, який дозволяв би їй контролювати прийняття ухвал, зокрема, право вето на будь-яке рішення. ПР категорично проти запровадження такого механізму. За словами Євгена Кушнарьова, у “Нашої України” є лише одна можливість увійти до коаліції — “стримати свої апетити”.
Як не парадоксально, але естафету можливого воскресіння нових-старих коаліційних переговорів підхопив і член президії “Нашої України” Роман Зварич: “Я гадаю, буде проведено певні консультації, щоб можна було повернутися до виконання зобов`язань, які сторони взяли на себе при підписанні Універсалу національної єдності. Я зрозумів, що Президент не виключає можливості знайти певні точки згоди з політичними силами, які сьогодні складають антикризову коаліцію”.
Виправданим кроком вважають поновлення консультацій між НУ та правлячою коаліцією і в Секретаріаті Президента. “На з`їзді глава держави зазначив, що політичні сили повинні продовжити діалог. Тому Президент виступає за консолідацію “Нашої України” з партіями-членами парламентської більшості”,— говорить перший заступник глави СП Арсен Яценюк.
Вітається поновлення переговорного процесу також і в уряді. Так, перший віце-прем`єр Микола Азаров заявив: “Це добре рішення. Будемо працювати!”
Варто нагадати, що раніше основні незгоди в переговорному процесі виникали між “НУ” та Компартією. Комуністи вважали деякі пункти Універсалу неприйнятними (НАТО, статус російської мови) і наполягали на виключенні їх із тексту коаліційної угоди. “Наша Україна”, зі свого боку, наполягала на тому, щоб до угоди про створення коаліції національної єдності було вміщено весь текст Універсалу.
Заявлений раніше перехід НУ до опозиції позбавив правлячу більшість шансів на подолання президентського вето: антикризова коаліція нараховує 249 парламентаріїв, в опозиційні ж фракції БЮТ (плюс два соціалісти) і “Наша Україна” входить 201 депутат.
Проте навіть якщо цього разу розмови зайдуть у глухий кут, учасники коаліційної більшості не втрачають оптимізму. Регіонал Євген Кушнарьов вважає, що з економічних питань з “Нашою Україною” можна буде домовлятися. Він припускає можливість спільного голосування при прийнятті законів, які стосуватимуться бюджетної політики, питань власності, землі та соціальної політики.
Таким чином, під куполом ВР може утворитися не демократична, не антикризова, і навіть не широка коаліція, а ситуативна правляча більшість.
Окрім того, всі народні обранці від “помаранчевого” блоку, хто бажає, (так, до речі, вчинило декілька членів БЮТ) можуть приєднатися до правлячої коаліції в індивідуальному порядку.
Отже, новий старт старого коаліційного серіалу дано. Проте, погодьтеся, краще б замість чергових серій головні герої коаліційної епопеї показали б яскравий, і, головне, остаточний фінал.

“День”, 25.10.06

“Сливка не покінчив життя самогубством…”
Iван Різак спростовує обвинувачення
Олена Яхно

На сьогодні намічене судове засідання, на якому екс-главі Закарпатської обладміністрації Івану Різаку будуть пред`явлені різні обвинувачення, зокрема й про доведення до самогубства ректора Ужгородського університету Володимира Сливки.
У травні 2005-го “справа Івана Різака” була найрезонанснішою не лише на Закарпатті, а й у всій Україні. Мало не вся країна стежила за його долею. А стежити було за чим: депутати Тетяна Прошкуратова і Нестор Шуфрич прикували себе наручниками до його лікарняного ліжка, у Верховній Раді есдеки блокували трибуну…. Словом, галасу було багато. І ось, схоже, найближчим часом у цій справі нарешті буде поставлена крапка. На вчорашній прес-конференції Іван Різак відкинув усі обвинувачення на свою адресу. За його словами, він завжди був у добрих стосунках зі Сливкою, більше того, завдяки йому увійшов у “велику політику”. Різак спростував версію, що саме після розмови з ним Сливка наклав на себе руки, оскільки “того дня я був у відрядженні… в Адміністрації Президента”.
Щоправда, на запитання журналістів, кому була вигідна смерть ректора УжНУ, Різак чіткої відповіді не дав. Зате підтвердив, що коли був губернатором Закарпаття, неодноразово зустрічався з керівниками навчальних закладів і під час цих зустрічей обговорював питання подолання корупції в цих закладах. За словами Різака, Сливка “був дуже безкомпромісним у цьому плані”. “Я вам можу сказати лише одне — на мою думку, Сливка не покінчив життя самогубством”, — додав він.
Різак також звинуватив мера Мукачевого Василя Петьовку в здирництві, мовляв, той вимагав від нього хабар у розмірі 10 мільйонів доларів. “Зустріч з Петьовкою відбулася два місяці тому на тротуарі біля Мінтрансу. Він мені розповів, що всі мої справи не варті виїденого яйця і, якщо я заплачу гроші — вони будуть закриті”.
За словами Різака, зараз у владу в Закарпатті прийшли справжні кримінальні авторитети під помаранчевими прапорами. Прізвищ опальний губернатор, щоправда, не назвав, зате назвав прізвиська. Наприклад, кримінальний авторитет Блюк пройшов 10 номером за списками БЮТ. Ще один кримінальний авторитет, за словами Різака, очолив фракцію соціалістів у Сваляві.
Дісталося від Різака й главі Секретаріату Віктору Балозі. Мовляв, політичний штаб “Нашої України”, який він очолював на президентських виборах, організував провокації на стадіоні “Авангард”. Нагадаємо, що 26 листопада 2004 року спецпідрозділ “Беркут” Закарпатського УМВС на стадіоні “Авангард” в Ужгороді затримав 36 осіб нібито з арсеналом зброї. Різак запевнив журналістів, що у затриманих не було зброї, а те, що зняли журналісти, — це були дві зареєстровані мисливські рушниці президента футбольного клубу й віце-президента.

“День”, 25.10.06

Політреформу можуть скасувати?
Лука Гриненко

Привид незадоволення політреформою починає набувати конкретних контурів у заявах політиків. Лідерка БЮТ Юлія Тимошенко не виключає, що найближчим часом до Конституційного Суду може бути передане подання щодо скасування конституційної реформи. Про це вона сказала на брифінгу у вівторок.
“Наразі подання немає. Але це не означає, що воно найближчим часом не з`явиться”, - сказала Тимошенко, відповідаючи на запитання журналістів. Крім того, вона висловила переконання, що “якщо в країні існує верховенство права, правосуддя й Конституційний Суд, така конституційна форма буде скасована, оскільки вона ухвалювалася незаконно й спонтанно”. Тимошенко вважає також, що саме ухвалення конституційної реформи призвело до того, що сьогодні Президент і прем`єр-міністр перебувають в опозиції один до одного, а також до того, що “владу практично розтягують на два табори й вона не може створити концепцію та стратегію розвитку країни й прийняти жодного цінного рішення”. Усі ці чинники, за її словами, і є наслідками ухвалення конституційної реформи.
Визнаючи той факт, що Конституція, ухвалена за Леоніда Кучми, далека від досконалості, лідерка БЮТ вважає, що конституційні зміни не тільки не поліпшили, а навіть погіршили політичну ситуацію. “І сьогодні Україна перебуває просто посеред бурхливого океану без керма й вітрил”, - сказала Тимошенко. І вихід із цього становища може бути лише один - ухвалення нової збалансованої Конституції. Такої Конституції, де буде чітко визначено, “хто здійснює владу, і чітко визначені всі функції опозиції, яка контролюватиме цю владу й притягуватиме її до відповідальності”.
При цьому лідерка БЮТ чітко усвідомлює, що зусиллями лише її політичної сили це питання навряд чи буде вирішене. І вона сподівається, що блок “Наша Україна”, який має свої причини недолюблювати це політичне дітище Олександра Мороза, цілком може стати її союзником. І не зважаючи на інформацію про ймовірне поновлення переговорів між НУ і “антикризовою” коаліцією, продовжує терпляче чекати нашоукраїнців в опозиційному об`єднанні. Більше того, коментуючи події суботнього з`їзду “Нашої України” й перенесення його на три тижні, Юлія Володимирівна навіть утрималася від своєї звичайної уїдливості. “Це суто внутрішня справа “Нашої України”. І ніхто з політичних сил не має права втручатися в їхні внутрішні процеси”, — підкреслила вона.
Але як можна не втручатися у “внутрішні процеси”, якщо в status quo залишається стільки зацікавлених? І те, що погано для “помаранчевих”, цілком влаштовує “червоних”, які стверджують, що скасування політичної реформи потягне за собою скасування результатів президентських виборів 2004 року. Про це в черговий раз заявив учора лідер КПУ Петро Симоненко. Як повідомляє прес-служба Компартії, Симоненко висловив упевненість у тому, що “спроби з боку пропрезидентського табору та б`ютівців знищити демократичний рух України в напрямку парламентської республіки й відновити президентську диктатуру кучмівського стилю зазнають поразки”.

“День”, 25.10.06

Президентське напутнє слово суддям

Президент України закликає суддів не допускати впливу на них представників влади. Про це він заявив на зустрічі з новопризначеними головами й заступниками голів апеляційних і місцевих загальних судів у вівторок, повідомляє прес-служба Президента. В. Ющенко наголосив на величезній відповідальності суддів перед суспільством. “На вас покладається величезна відповідальність не лише перед вашими колегами-суддями, а в першу чергу - перед громадянами України, для яких суд є мірилом справедливості, останнім рубежем захисту людини, її законних прав і інтересів”, - сказав Президент, звертаючись до суддівського корпусу. У своєму виступі глава держави зазначив також, що сьогодні суспільство “відчуває серйозні перебої в роботі судової системи” і, таким чином, з новими призначеннями громадяни пов`язують зміни в українських судах. В. Ющенко закликав суддів “не дозволяти, щоб на їхню діяльність впливав хто-небудь із влади”. На його думку, українські суди мають бути деполітизовані, а не бути інструментом у руках політичних сил, як провладних, так і опозиційних. Говорячи про проблемні питання діяльності суддів, він звернув увагу на те, що не всі представники суддівства відповідають високим вимогам й очікуванням суспільства. За словами Президента, це підтверджують тисячі листів, в яких люди скаржаться на упередженість суддів, а в деяких випадках - і на їхню некомпетентність при здійсненні правосуддя, на тяганину під час розгляду справ. Висловлюючись з приводу наболілої теми неналежного фінансування судової влади, Президент наголосив, що це питання, якому влада має приділяти особливу увагу. Він зазначив необхідність забезпечення відповідного фінансування судів, підвищення оплати праці суддів і працівників апарату судів. На думку Президента, саме такий підхід, нарівні з іншими заходами, сприятиме розв`язанню проблем сумлінності, викорінення корупційних проявів в органах судової влади.

“День”, 25.10.06

Крига скресла
Ірина Максименко, науковий співробітник Одеського регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень

В Одесі частково “розморозили” переговорний процес по Придністров`ю.
Після майже восьмимісячної перерви в переговорному процесі з питання мирного врегулювання придністровського конфлікту сторони повернулися на рівень консультацій. 17-18 жовтня 2006 р. в Одесі відбулися консультації з питання відновлення переговорного процесу. Нагадаємо, що після введення Україною нових правил перетину придністровської ділянки українсько-молдовського кордону для економічних агентів Придністров`я в березні 2006 р. адміністрація Тирасполя категорично відмовилася від участі в переговорному процесі до тих пір, доки новий митний режим не буде скасований.
Упродовж усього подальшого періоду представники сторін-гарантів, якими є Україна, Росія та ОБСЄ, а також спеціальні представники від Європейського Союзу та Сполучених Штатів, займалися “човниковою дипломатією” з метою повернути Молдову і Придністров`я за стіл переговорів. Поновлення переговорного процесу за участю Кишинева і Тирасполя з метою вироблення всеосяжної та стійкої моделі політичного врегулювання, а також швидка нормалізація умов зовнішньоекономічної діяльності Придністров`я були найважливішими завданнями в цьому регіоні. Україна, ОБСЄ та ЄС активно закликали до цього, підкреслюючи, що необхідно рухатися вперед і повернутися до моніторингу підприємств військово-промислового комплексу Придністров`я, остаточного виведення російських сил і вивозу озброєнь, а також до розробки заходів з реалізації плану В. Ющенка по демократизації регіону.
Проте адміністрація Придністров`я наполягала на тому, що відновлення переговорів можливе тільки після підписання так званого транзитного протоколу, яким Росія, Україна та спостерігачі гарантуватимуть, що в умовах ринкової економіки ніхто не перешкоджатиме переміщенню вантажів, а також забезпечуватимуть стійкі та передбачені умови здійснення зовнішньоекономічної діяльності придністровськими підприємствами.
Поступово зусилля посередників дали позитивні результати. Проведення консультаційної зустрічі стало можливим після того як адміністрація Тирасполя відмовилася від категоричної вимоги зняти митний режим за новими правилами і перейти до обговорення транзитного протоколу.
Як і раніше, делегації очолювали міністр реінтеграції Молдови В. Шова, міністр закордонних справ невизнаної Придністровської молдавської республіки В. Ліцкай, голова Місії ОБСЄ в Молдові посол Л. О`Нілл, спеціальний представник Російської Федерації посол В. Нестерушкін, спеціальний представник України посол А. Веселовський, спеціальний представник Євросоюзу в Молдові посол Якобовіц де Сегед і заступник помічника держсекретаря США з європейських та євразійських питань Д. Крамер. Усі засідання проходили в закритому режимі. Більш того, якщо в ході попередніх зустрічей сторони оголошували протокол для представників преси на завершальних прес-конференціях, то на цей раз результати консультацій були оголошені внутрішніми і такими, що не підлягають розголошуванню.
У той же час кожен учасник зустрічі виказав своє сприйняття минулого засідання. Так, посол Луїс О`Нілл заявив, що посередники у форматі “3 + 2″, тобто Україна, Росія, ОБСЄ та ЄС і США, протягом першого дня вивчали і обговорювали ситуацію, яка склалася з моменту останніх переговорів, а другий день був присвячений обговоренню майбутніх кроків з відновлення робочого ходу переговорного процесу з представниками Молдови і Придністров`я. Він також висловив своє задоволення тим фактом, що сторони конфлікту продемонстрували свою готовність зустрітися в рамках консультацій. За словами О`Нілла, це великий прогрес у розблокуванні переговорів, який після довгої перерви повинен бути спочатку ретельно вивчений і лише після цього почне розвиватися.
Посол РФ Нестерушкiн відзначив, що, незважаючи на той факт, що молдовська і придністровська сторони зустрілися, вони, як і раніше, не хочуть визнавати або просто бачити проблемні питання і претензії одна до одної. На жаль, підкреслив російський представник, і цього разу не була знайдена “магічна формула”, щоб повернути всіх учасників за стіл переговорів. Тому пошуки продовжуватимуться.
Міністр реінтеграції Молдови Шова у своєму виступі зробив акцент на тому, що в позиції Кишинева не буде ніяких змін, у тому числі й щодо питання митного режиму. Митні правила перетину кордону, які були введені в березні поточного року українською стороною, зберігатимуться в існуючому вигляді до повного політичного врегулювання придністровського конфлікту, зазначив він. Також не планується ніяких змін з 1 січня 2007 р., зокрема і в питанні стягування податків з економічних агентів Придністров`я молдовською владою.
ином, аналізуючи відповіді учасників одеських консультацій, можна зробити такi висновки. По-перше, крига скресла, але тільки на поверхні: відбулася нова зустріч, на якій сторони домовилися лише щодо проведення подальших консультацій у форматі “5 + 2″. У той же час не були визначені терміни поновлення переговорного процесу. По-друге, посередникам вдалося у повному складі обговорити ситуацію і переконати сторони конфлікту в неприйнятності status quo і необхідності продовжувати діалог. Але представники Молдови та Придністров`я не змогли говорити однією мовою. По-третє, все ще не намічено наступних крокiв у реанімації переговорного процесу, отже, посередники продовжуватимуть займатися “човниковою дипломатією”, про що свідчать слова представника України Веселовського. “Сьогодні ми тут, завтра Крамер буде в Кишиневі, а через десять днів я поїду до Москви”, — сказав він.
Шляхом тривалих і численних візитів та консультацій посередників переговорний процес був розморожений, хоча й не до кінця. Проте сам факт зустрічі у форматі “5 + 2″ дає надію на вирішення ситуації. З іншого боку, посередники повинні виробити новий механізм проведення переговорів, замінивши його, наприклад, на політику “малих кроків”, тобто займатися вивченням і виробленням рішень окремо з кожного спірного питання, а не розглядати все відразу під час одного засідання. Таким чином можна буде досягнути конкретики в дискусіях і не допустити нової кризи в переговорному процесі.

“День”, 25.10.06

Пільги в обмін на безпеку
Ірина Єгорова
 
Організація Північноатлантичного договору (НАТО) є втіленням трансатлантичного зв`язку між країнами Європи та Північної Америки, які становлять союз, що гарантує безпеку та оборону його членів. Основною та незмінною метою діяльності НАТО, яку окреслено у Вашингтонському договорі від 1949 року, є захист свободи та безпеки усіх його членів політичними та військовими засобами. Після завершення холодної війни Альянс перебрав на себе додаткову відповідальність. Це, зокрема, подолання нестабільності, що походить від регіональних та етнічних конфліктів на території Європи, та загроз, що виникають поза межами євроатлантичного регіону. Нині діяльність Альянсу дедалі розширюється, охоплюючи співпрацю з Росією, Україною та іншими державами, які не входять до складу НАТО. Організація також спрямовує зусилля на запобігання нових викликів у галузі безпеки, які властиві ХХI століттю, як, наприклад, міжнародний тероризм та поширення зброї масового знищення. У сферу діяльності Альянсу також входить надання допомоги у випадку гуманітарної кризи і стримання нелегальної імміграції. Україна давно співпрацює з Альянсом і мала можливість цього року приєднатися до Плану дій щодо набуття членства в НАТО. Як відомо, проти вступу нашої країни у цей військово-політичний блок активно виступає Росія, використовуючи різні політичні і економічні важелі, щоб Київ відмовився від цієї ідеї. Газета “День” вирішила запитати експертів у регіонах, як вони ставляться до ідеї отримання тимчасових пільг (наприклад, дешевий газ) в обмін на відмову України від приєднання до системи колективної безпеки, яка ґрунтується на Організації Північноатлантичного договору?

Маркіян Мальський, декан факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. Івана Франка
Коли заходить мова про вступ України до НАТО, як мислить звичайна людина? - Та хто на нас сьогодні нападає?! А тема газу ближча серцю кожного. Однак, якщо замислитися, то сьогоднішня торгівля щодо ціни на газ є абсолютно тактична і короткоперспективна справа. Ціна на газ все одно, і навіть найближчим часом, буде для нас світовою. А цей елемент колективної торгівлі, що ніби впливає на наш вступ в НАТО, не виглядає настільки переконливим, наскільки дехто намагається видати. Загалом же вступ в НАТО має надзвичайно великі переваги. Так, без сумнівів, вступ в НАТО є питанням територіальної цілісності держави, питанням реформування Збройних сил, зменшення фінансового тягаря на армію, бо, мабуть, НАТО не треба такої великої і незграбної армії, як наша. Однак, що є дуже важливим, і чи не першочерговим для України сьогоднішнього дня - вступ в НАТО має чітке й елементарне економічне підґрунтя: якщо Україна є членом НАТО, це означає, що шлях іноземним інвестиціям відкритий. Будь-який західний інвестор буде сприймати даний статус так: якщо це є територія НАТО, мій капітал захищений. Якщо цього не буде, ніякий серйозний західний інвестор сюди не прийде. Якщо прийде, то такий само корумповано-бандитський елемент, як здебільшого приходить зараз. Можемо назвати й низку політичних переваг. Бути членом потужного безпекового клубу, коли про тебе говорять як про члена НАТО, - це найпотужніша у світі аргументація. Якщо ти до того клубу не належиш, з тобою й говоритимуть інакше. Це дуже серйозно, адже НАТО останнім часом дуже розширило сфери своєї діяльності та впливу. Сьогодні це, можливо, не стільки військовий, а навіть більше політичний блок. Декларування верховенства права і впровадження норм демократії, - це те, що НАТО ставить на перший план для тих територій, куди він приходить. Точаться такі розмови: ось ми вийшли з якогось спільного з Росією ядра і нічого це не змінить. Змінить, ще й як змінить! Однак можна передбачити й таке, що Росія вступить в НАТО швидше, ніж ми, (”на свете все возможно, друг Гораций!”), і тоді це буде дуже образливо. Ніхто не гарантує, що завтра раптом для Росії і НАТО не з`явиться ворог страшніший, ніж наразі точаться суперечки між ними, тоді це, погодьтеся, цілком реальна річ.
Є у прибічників іншої думки щодо вступу в НАТО й ще одна аргументація - ніби це вплине на наш військово-промисловий комплекс, адже зараз Україна дуже активно торгує зброєю. Але не здається вам, панове, що цю зброю ми весь час продаємо зі скандалом? Я не володію достатньою інформацією, але виглядає весь час так, що ми свою зброю продаємо, так би мовити, “не в ті руки”. І немає впевненості, що протягом п`яти років ця зброя не повернеться раптом проти нас. Немає впевненості і в іншому - що гроші, отримані від продажу зброї, йдуть на користь народу, потрапляючи повністю в державний бюджет… Ясна річ, якщо відбудеться вступ до НАТО, зброю вже не продаватимемо, і це, можливо, когось лякає, однак можуть бути якісь інші переваги. Відчутного ж впливу на покращання чи погіршання економічної ситуації в країні ми ніде не ілюструємо. Знаємо лише, що Україна належить до десятки країн, що активно торгують зброєю. Правильно, так воно і є, але чи добрий це бізнес - важко сказати.
Сьогодні ми говоримо більше про високі цілі, що НАТО — це є вибір політичної системи, колективної безпеки…Все це так, і все це вже обґрунтовано і аргументовано політиками. Та на рівні простої людини це часто набуває іншого звучання. Йде також мова про рівень благополуччя звичайного військового, його соціальний статус, захищеність, матеріальний стан його сім`ї. Давайте замислимось — ці речі для військових, що служать в арміях країн НАТО і не в НАТО, відрізняються? Якщо в цьому плані їхні стандарти нам підходять, то про що йде мова? Треба наголосити і на тому, що НАТО розвиває багато цивільних, екологічних програм, котрі активно використовуються для цілей зовсім не військових.
Хочу розповісти про дві академії НАТО - зимову та весняну, які наш факультет організовував. Нам вдалося зібрати студентів та викладачів з різних країн, і ми намагалися дізнатися їхню думку, визначити рівень їхньої поінформованості. Приємно було, що студенти це питання сприймають спокійно та помірковано, і виявляють високий рівень обізнаності в плані того, що робить НАТО зараз. Відбувалося серйозне і цікаве обговорення - вигідно чи не вигідно для країни стати членом НАТО? Йшла мова про різноманітні аспекти і навіть в такому дусі: якщо ми - сильна, високо захищена та високорозвинена держава, що нікого не боїться і не має проблем, то навіщо нам НАТО? Ми і так себе захистимо! Якщо ж ми відчуваємо, що зробити цього не зможемо в разі зовнішньої загрози, то питання треба ставити інакше. НАТО для нас - гарантія безпеки. Світ не стабільний, і те, що сьогодні здається безпечним, завтра може обернутися іншою, загрозливою стороною, і потрібен буде лише один сірник для велетенської пожежі.
Цікаво, що не лише наші сусіди - молодь з Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Болгарії і з країн Балтії - висловлювалися за те, що для держав, котрі стають членами НАТО, відкриваються перспективи безпеки. Однак і студенти з Росії, Білорусії, зі східних областей України в своїх дискусіях наводили чимало аргументів на користь того, що вступ до НАТО не робить внутрішніх революцій, це крок до спільноти цивілізованих і демократичних держав, які прагнуть спокійно розвиватися.
Загалом цілком природно, що країна, котра здобуває внутрішню стабільність та благополуччя, шукає надійних гарантій для своєї міжнародної безпеки. Держава, яка є розірвана, розідрана, корумпована, кидається в крайнощі, для неї міжнародна безпека, можливо, є загрозою, бо не відповідає звиклим “нормативним цінностям”. Тому для мене питання вступу до НАТО є дуже надуманим. Якщо держава навела в себе порядок на основі демократичних цінностей, люди живуть забезпечено, вона має що захищати. А інакше що захищати? Корупцію? Наразі ніхто не замислюється серйозно про місце нашої держави в системі міжнародної безпеки. Наша внутрішня нестабільність змушує думати про інше. А нам вже пора й про це замислитися. Як пора нарешті впевненіше утверджувати цінності життя, котрі всі цивілізовані країни зрощують та захищають.

Андрій Криштальський, письменник, директор видавництва “Волинська мистецька агенція “Терен” (м. Луцьк):
— Я взагалі вважаю, що будь-які пільги - це погано. Це виглядає подачкою, яку в тебе самого взяли і потім тобі дали. Тобто пільги, навіть ті, що в якійсь мірі колись намагався скасовувати Ющенко (я вважаю, він правильно робив), це додатковий хомут на економіку, вони ніколи ще нічого доброго, за великим рахунком, не додали. Єдине - вони тягнуть, як той камінь на дно, нашу економіку, у протилежному від прогресу напрямку. Узагалі, я вважаю, що гарантії безпеки - це набагато ліпше.
Але гарантії безпеки - це також від нас усіх залежить. Я гадаю, що поки ти сам собі не створиш гарантій безпеки, то ніхто за тебе не подбає і сильно любити не буде. Якщо йдеться про вступ до НАТО, то, звичайно, я не бачив би ніяких перспектив (якби це від мене залежало), крім того, щоб обрати НАТО. Хоч це також справа двояка, але набагато краща, ніж послаблення на якихось кілька місяців російських цін на газ. Тому що Росія - є Росія, вона все одно потім ціни підніме, і я прихильник того, щоб відразу платити нормальну ціну. Так, як ми приходимо в магазин, платимо за хліб, за масло - так треба платити за все і не церемонитися. Якщо ми переживемо шокову терапію в зв`язку з цим, якщо це вдарить по нас, то врешті-решт ми навчимося цьому протистояти. Тому я вважаю, що краще відразу, ніж розтягнути цю муку.

Михайло Немов, голова Хмельницької спілки підприємців і промисловців, депутат обласної ради:
— Цікаве питання, з якого боку не глянь. Бути чи не бути?.. А кому, питається в задачі, потрібні пільги посмертно? По-перше, за оградку їх не візьмеш. По-друге, звідки вони, пільги, візьмуться, якщо окремо взятий Хмельницький міськвиконком уже оголосив про майже захмарне для пересічного громадянина підвищення з 1 листопада тарифів на житлово-комунальні послуги. І пояснює цей крок значним підвищенням “ціни на газ, яка протягом цього року неодноразово зростала”. Хоча знаємо без пояснень, що це саме так, а не інакше.
А ціни, як давно відомо, мають характерну особливість - тільки підвищуються, ніколи не “падають”. І ще відомо таке: обіцянка - не гарантія. Це вже до питань безпеки країни, в якій нам судилося жити та бути. Пригадується, Євген Марчук, коли був секретарем РНБОУ, оголосив ідею про вступ України до НАТО. Тоді у суспільстві розгорнулася дискусія, почалася роз`яснювальна робота щодо необхідності вступу в цей блок. Мовляв, куди всі цивілізовані країни, туди й ми.
Що ж маємо зараз? Роз`яснювальна робота давно згорнулася. Той туди тягне, цей - сюди. І тільки чуємо: газ, газ, газ!.. Хоча, якщо я не помиляюсь, в Універсалі визначили один курс - в Європу, до НАТО. Але поки що, на жаль, на місцях не вгадуються владні зусилля, спрямовані на пропаганду в маси цивілізованого вибору. Уся пара іде, як кажуть, у свисток, тобто у розмови про газ. Від того він не подешевшає…
Тож давайте будемо заробляти, як на старому континенті, сповідувати їхні цінності й платити за енергоресурси, як вони.
Альтернативи немає.

Лариса Гусар, депутат Вінницької міської ради, партія “Віче”:
— Така пропозиція для мене звучала б, як чергова пастка і ніщо інше. Обіцянка — цяцянка. Судячи з того, що відбувається в нашій країні, нікому і нічому вірити не можна. Що таке обіцянки? Сьогодні сказав, а завтра додав: “Вибачте, не подумав”? Потрібні конкретні, а не обіцяні домовленості. Не на словах, а прописані розпорядженнями, підкріплені чіткими фінансовими чи іншими розрахунками і затверджені законодавчо. Хоча і в закон сьогодні вірити важко. Уранці приймають, в обід добавляють, а ввечері відміняють. Тому я переконана, що йти на поступки заради якихось розмитих, нічим не підтверджених обіцянок — просто, меншою мірою, не розумно.

Валерій Данилевський, політолог:
— Я б точно з такою постановкою питання не погодився і вважаю, що Україні слід зробити саме так, адже в іншому випадку ми фактично втратимо свою незалежність. Адже ми бачимо приклад інших країн — країни Прибалтики, Польща, — які вже давно обрали свій шлях і звільнилися від залежності тієї ж Росії. Адже орієнтування на будь-які привілеї та преференції, які може дати інша держава — це і є залежність. І справа навіть не лише в самій Росії або ціні на газ — можна навчитися самостійно впроваджувати енергозберігаючі технології і знайти власні джерела енергопостачань. Справа в тому, що Україна має бути абсолютно самостійною, незалежною ні від кого державою, і це має бути принцип, від якого не можна відступати.
Наша країна обрала свій шлях незалежності, і я вважаю, що нам справді потрібні гарантії безпеки, які, наприклад, може дати те ж НАТО. Основою НАТО є взаємна оборона за умови нападу агресора на будь-якого з членів блоку, і це буде дуже важливо для України: якщо вона вступить до цього блоку, вона почуватиметься більш захищеною. До того ж, справа не лише у війнах як таких, у XXI столітті існує, наприклад, ще й така загроза, як тероризм — і тоді Україна зможе дати гідну відсіч і цій проблемі. Більш того, військово-політичне об`єднання як таке дозволить нам економити ресурси на утримання власної армії, яка відповідатиме всім світовим стандартам.
Виходячи з цього, я вважаю, що Україна не повинна сьогодні жодним чином відступати від своїх цілей. Ми повинні звільнитися від подачок, від привілеїв, які нам кидають, як кістку, і тільки тоді це буде досягненням повної незалежності. Сьогодні наша країна повинна передусім працювати на те, щоб стати самодостатньою державою, яку б визнав увесь світ. Ось тоді нас і поважатимуть більше, і запросять і до НАТО, і до СОТ, і до ЄС.

Ігор Житинський, депутат Донецької обласної ради:
— Ми сьогодні повинні думати не про вирішення якихось “вузькоспеціальних” проблем, а в цілому - про стратегічний напрям розвитку нашої країни. Тобто про те, куди їй треба рухатися - до ЄЕП чи до ЄС, чи треба вступати до НАТО… Вибір - остаточний і твердий - цього напряму вже сам по собі визначатиме наші подальші кроки: з ким нам співпрацювати, звідки отримувати пільги, хто нам гарантуватиме безпеку…
Утім, у будь-якому випадку я вважаю, що поступатися безпекою та свободою країни не можна в ім`я якої б там не було преференції. Так, я проти НАТО, я вважаю, що нашій країні це не дасть гарантії безпеки, що ми бачимо на прикладі тієї ж Грузії, яка просто стала розмінною картою в розмові США та Росії і яку США просто банально “здали”, коли виникло питання Північної Кореї. Україні це не потрібно, але їй не потрібна й залежність від інших держав. Незважаючи ні на що, ми не повинні почуватися ущемленими перед іншими країнами, ми повинні бути повноправними партнерами навіть тих держав, з якими у нас дуже теплі і дружні відносини.

Олексій Кубарєв, співробітник консалтингової компанії, (м. Луганськ):
— Пропозиція приваблива, багато хто з жителів країни робив би вибір, керуючись відомим принципом - краще синиця в руках, ніж журавель у небі. Торкаючись нинішніх газових аспектів, не можна не враховувати при цьому й політичної складової. Прагнення “помаранчевих” скоріше вступити до НАТО накладає певний відбиток на відносини з “північним сусідом”, але навряд чи при визначенні вартості “блакитного палива” для України стане вирішальним лише цей чинник. Російська Федерація сама активно співпрацює з цим військово-політичним блоком, намагаючись потрапити туди швидше, ніж наша держава. Можливо, такі контакти - просто імітація євроатлантичних спрямувань російської влади, адже при цьому режим Путіна демонструє зараз яскраво виражені імперські замашки. Якщо тверезо дивитися на речі, то Росія й надалі реалізовуватиме державам колишнього Радянського Союзу свої природні багатства за ринковою вартістю. Є приклад тієї ж Білорусі, коли обіцянки постачати газ за низькими цінами не виконуються. Я вважаю, що прагматизму нинішнього російського керівництва не зможе рівноцінно протистояти сьогоднішня українська влада навіть за умови призначення прем`єром лояльного щодо Москви політика. Ми нині перебуваємо в ролі прохача, диктат тут недоречний. Можна вести дискусії про спільне використання газотранспортної системи, але не можна передавати її у власність російській стороні за жодних обставин. Поки “газове” питання - це палиця на два кінці, Росія не зможе без України повноцінно виконувати свої договори про безперебійні поставки газу до Європи, а наша країна дуже потребує помірної вартості газу. За Януковича, дай Боже, щоб у 2007-му ціна у 135 доларів протрималася весь рік, якщо, звичайно ж, вдасться домовитися про такий масштаб ціни. Треба розуміти, що стандарти НАТО - це не тільки питання безпеки країни, це й перехід на європейські принципи життя взагалі. На Сході України тему вступу до НАТО зробили символом політичного протистояння та спекуляцій. Однак ніхто з можновладців не дав зрозумілих роз`яснень: які ж вигоди отримають від цього держава, народ, конкретний громадянин. Сьогодні і для влади, і для пересічного обивателя є проблеми набагато актуальніші. Справді, провальний початок опалювального сезону - не найкращий час “промивати мізки” громадянам ще й “інтеграційною” проблемою. Обирати політичний курс держави - доля еліти нації, і народ не завжди буває правий, навіть якщо запитати його думку на референдумі. Треба всьому суспільству звикати до високих цін на газ, але при цьому треба кардинально реформувати систему оплати праці. Добре, якби вартість вуглецевих видів палива підвищувалася поступово. Але історія розпорядилася таким чином, що достатнього часу на все це немає. Вихід один: знаходити способи домовлятися з Росією про ступінчасте підвищення ціни, йдучи при цьому на певні поступки. Якщо від нас вимагають істотних поступок, і це вплине на інтереси країни, то треба еліті вибирати — що важливіше: працююча з рентабельністю економіка, громадяни, які в силах оплачувати комунальні послуги, що зросли, чи негайне виконання рекомендацій Заходу?! Особисто я обрав би тимчасові пільги. Тільки після такого варіанту чинна влада повинна взяти чіткий курс на повсюдне впровадження енергозберігаючих технологій, впровадження режиму якнайжорсткішої економії енергоресурсів, заохочення на державному рівні заміни застарілого обладнання на підприємствах. До НАТО теж треба прагнути, але процес цей треба синхронізувати з Росією і не забувати про обіцяну вже одного разу допомогу “західних демократій” на закриття Чорнобильської АЕС, потужності якої нам так досі й не відшкодував…

Юрій Ущаповський, доцент кафедри економічної теорії Житомирського державного технологічного університету, кандидат економічних наук:
— На жаль, українські проблеми лежать не стільки в економічній і політичній площинах, скільки в морально-етичній. Ми маємо суспільство, багато членів якого чіпляються за радянські стереотипи, зокрема, щодо своїх можливих союзників, у тому числі й НАТО. Але я особисто торгівлю навколо того, що пов`язане з безпекою і свободою, вважаю неприйнятною, а постановку такого питання ганебною. Чому, наприклад, питання збереження якихось пільг, у тому числі при поставках газу з Росії, не стояло перед прибалтійськими країнами колишнього СРСР при вступі до НАТО чи Європейського Співтовариства? Тому, що вони обрали не матеріальні пріоритети, а їхні народи у своїй більшості прагнули свободи. У нас, в Україні, є великий потенціал руху в такому ж напрямку, але немає згуртованості нації. Причому забувається, що не можна об`єднувати націю на чужих ідеалах, це робиться лише на ідеалах, сформованих всередині самої нації. Я взагалі не розумію, як можна обміняти власну безпеку на якісь пільги? Такий підхід є абсолютно протилежним засадам демократичного суспільства. І є поняття національної гідності, а будь-які відступи від нього повинні мати громадський осуд як на рівні особистості, так і на рівні суспільства.
Якщо ж мати на увазі якісь гарантії з боку Росії, то слід пам`ятати, що ця країна ніяких справжніх гарантій ніколи не давала. Будь-які гарантії мусять підкріплюватися матеріально, у вигляді не обіцянок, а конкретних дій. А Україна - одна з небагатьох держав, яка добровільно відмовилась від свого ядерного потенціалу. І що ми маємо? Питання вочевидь риторичне. Світ стає на дибки, коли Північна Корея намагається оволодіти ядерною зброєю. І якщо на Україну хтось тисне, світ також має ставати на дибки і вимагати, щоб не чіпали Україну. Ось це і є гарантії. А ціна підпису Росії під будь-якими документами настільки знівельована, що він нічого не вартий. І слід зважати на цинізм і безсовісність її політики. Вражає недалекоглядність українських урядовців, які сліпо вірять російським обіцянкам. Якщо уряд Віктора Януковича розраховує отримати від Росії якісь гарантії, то він глибоко помиляється. Тому що енергетичними ресурсами торгує не стільки російська держава, скільки бізнес, який є напівкримінальним, а тому мати з ним справу надзвичайно небезпечно.
Скажу банальне: Україні слід робити все можливе і не можливе (економічними, політичними, іншими засобами), щоб диверсифікувати постачання енергоносіїв. І другою важливою є проблема енергозбереження, тому що в разі, коли українські металургійні комбінати будуть використовувати енергозберігаючі технології, то ця проблема відпаде сама собою. І уряду треба не гадати, як виявити запопадливість перед північно-східним сусідом, а діяти виключно з огляду на національні інтереси. Необхідно також завжди пам`ятати мудрість древніх римлян: “Той, хто вибирає між свободою і хлібом, не буде мати ні свободи, ні хліба”.

Андрій Денисенко, співголовуючий координаційної ради громадської організації “Громадський актив Дніпропетровська” (ГРАД):
— Для України важливими є обидві проблеми - ціни на газ та безпека держави. З одного боку, нам бажано не сваритися з Росією, з іншого - необхідно вступити до НАТО, оскільки це буде кращою гарантією того, що ніхто не посміє зазіхнути на нашу державність. На мій погляд, при вирішенні цієї дилеми треба керуватися своїми національними інтересами, а не йти у фарватері зовнішньої політики великих держав - підтакувати Москві або приєднуватися до геополітичних планів Вашингтона. Перш за все Україні слід визначитися зі своїми пріоритетами для того, щоб досягти амбіційної мети - скажімо, через два-три покоління увійти до тридцятки провідних країн світу за всіма показниками. Для цього нам насамперед необхідна сильна економіка. Однак не секрет, що сьогодні вона надто залежна від цін на газ. Якщо ускладнювати відносини з Росією, то руйнівний для української економіки стрибок цін на енергоносії буде неминучим. З іншого боку, ціна на природний газ неухильно наближається до світової і, так чи інакше, вже у недалекому майбутньому не буде різниці між внутрішніми та зовнішніми цінами. Тим більше, що і Україна, і Росія досить швидко інтегруються у світову економіку. У зв`язку з цим напрошується висновок: у відносинах з північним сусідом треба зробити все для того, щоб розтягнути процес підвищення цін на газ, узяти з цього максимальну економічну вигоду і уникнути негативних наслідків. А тим часом поступово і неухильно готуватися до вступу до НАТО - знову-таки не ускладнюючи відносини з Росією, реформувати свої збройні сили під натовські стандарти з тим, щоб після того, як у неї не залишиться важелів впливу на нас, приєднатися до Альянсу. За цей час зміняться й суспільні настрої, оскільки проти НАТО сьогодні виступають в основному українці, які виросли в СРСР, а молодь налаштована зовсім по-іншому. Таким чином, згадана дилема повинна вирішуватися залежно від ступеня важливості та пріоритетності її складових: ціни на газ - це тактика, а вступ до НАТО - стратегія. На жаль, зовнішня політика України останніми роками будувалася на крайнощах - Л. Кучма частіше підігравав Москві, а В. Ющенко - Вашингтону. Тим часом наше завдання полягає в тому, щоб боротися за українські інтереси по-українськи - вміти досягати свого настирливо і навіть уперто, але без конфліктів.

Павло Волошин, політтехнолог (Харків):
Якщо бажане набагато дорожче за те, від чого треба відмовитися, то в деяких випадках можна піти на обмін. Я б відмовився від НАТО, тому що я противник вступу України до цієї організації. Якщо чисто гіпотетично уявити собі таку ситуацію, то треба оцінити, скільки зможе прожити країна при високих цінах на газ, коли економіка абсолютно до цього не підготовлена. У будь-якої держави завжди є баланс інтересів, стратегічних і тактичних пріоритетів. Краще керуватися стратегічними пріоритетами, але іноді тактичні набагато важливіші. Наприклад, у людини болить печінка і її можна лікувати ліками, від яких печінка відновиться, зате потім болітиме шлунок. Краще взагалі такі ліки не застосовувати, але в даний момент якщо хворий не вип`є їх, то у нього просто відмовить печінка. Тобто, щоб задовольнити більш важливі стратегічні інтереси, заради порятунку цілого в політиці йдеться на здачу якихось приватних позицій. Насправді ні нижча ціна на газ, ні вступ до НАТО не є стратегічним пріоритетом для України. Ціни на газ все одно зростатимуть, тому питання в тому, як поступово адаптувати економіку до них.
По-друге, НАТО і сама європейська система безпеки років через 10—15 зміняться і розваляться. До того ж, НАТО абсолютно не гарантує вступ до ЄС та безпеку. Так, між членами НАТО Грецією і Туреччиною в 70-ті роки минулого століття відбулася війна через Кіпр, частину якого в результаті було окуповано Туреччиною. До України зараз мають територіальні претензії Угорщина та Румунія. Що ж до гіпотези, що Росія може зажадати від України відмовитися від намірів вступити до НАТО в обмін на пільги в газових питаннях, то вона має місце бути. Але Росія може вимагати цього тільки кулуарно, але не офіційно. До того ж, питання про НАТО і Україну не таке важливе для Росії порівняно з газом. Тому якщо вже й вимагати, то додавати ще інші пункти.

Володимир Притула, політолог, голова Комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Керуючись здоровим глуздом, будь-яка розумна людина, якби їй запропонували менше платити за квартиру, але при цьому сказали б, що за її межами на нього можуть напасти й убити, не погодилася б на таку авантюру. По-друге, нічого нового в цій дилемі немає. Цей вибір вже кілька разів стояв перед Україною, і зробити чергову помилку, думаю, наша країна не повинна. Відомо, чим закінчилися обіцянки пільг Грушевському, іншим політичним лідерам України. Всі пільги незмінно закінчувалися якщо не Батуріном, то Соловками або Сандормохом.
З іншого боку, я впевнений, що пільги для України в енергетичній галузі - аж ніяк не благо. Дешевий газ привів до занепаду власних енергетичних галузей, до відставання України в технологічному плані, коли конкурентоспроможність українських товарів досягалася не їхньою високою технологічністю або якістю, а дешевизною робочої сили й витраченої енергії. Це найгірший період у розвитку української промисловості, і він, можна вважати, на щастя, закінчився. При дорогому газі Україна буде розвивати енергозберігаючі технології, наша Академія наук шукатиме шляхи впровадження нових передових технологій. Подорожчання газу для побутових споживачів також не біда. По-перше, західні споживачі платять за газ ще й не таку ціну, і вижили, по-друге, це також призведе, з одного боку, до впровадження енергозберігаючих технологій обігріву в побуті; по-друге, через деякий час призведе до зростання заробітної плати, підвищення життєвого рівня у