Свобода слова - 06.10.06
Огляд преси від 6 жовтня 2006 року.
“Вечерние вести”, 06.10.06
Оксана Соколова: “Мы не просто собираем знаковые факты, мы их расследуем”
Юлианна Ковалевская
Итоговый новостийный проект ICTV “Факты недели с Оксаной Соколовой”, появившись в эфире в феврале 2005 г., быстро стал одной из самых популярных информационно-аналитических программ. Об этом говорят рейтинги проекта. По словам же телекритиков, команде Оксаны Соколовой удалось создать продукт, отличный от других на рынке. Проект, который имеет собственное лицо и не дублирует итоговые выпуски новостей на других каналах. В новый телесезон “Факты недели” вошли с некоторыми новациями. О них и о “кухне” программы, рассказала сама Оксана Соколова, пообещав зрителям “Фактов недели” несколько сюрпризов, много журналистских расследований и острых социальных тем.
— Сколько человек трудится над созданием “Фактов недели”?
— Телевидение — штука технологически и технически сложная. Поэтому для того, чтобы в пятницу вечером зрители посмотрели “Факты недели”, необходимы усилия нескольких десятков людей. В создании программы “Факты недели” принимают участие лучшие репортеры службы информации канала ICTV. Но костяк программы состоит из трех постоянных журналистов. Их имена вы слышите в каждом выпуске: Владимир Соколов, Александр Ильиных, Сергей Смальчук. Каждый из них — лучший. Об этом говорят их яркие сюжеты. В новом сезоне в программу придет еще один качественный репортер. Его имя пока держим в секрете. Шеф-редактором программы неизменно остается Виктор Варницкий, режиссер — Сергей Мусиенко. Очень надеюсь, что работу над программой в новом сезоне продолжат и операторы Александр Назаренко и Валерий Герасименко. Их умение видеть мир в необычных ракурсах не раз радовало зрителя.
— Кто составляет рейтинг самых интересных цитат недели? А самых ярких кадров недели?
— В конце каждой недели я прослушиваю все, что было сказано главными ньюз-мейкерами страны. Слушаю часами. Выбираю секунды. Ярких фраз нашим политикам и чиновникам катастрофически не хватает. Нескучно говорят единицы. Например, Юрий Ехануров. У него прекрасная речь, богатая хорошим юмором, афоризмами и сравнениями. Веселые цитаты всегда можно найти у нынешнего столичного мэра. Острые — у лидера БЮТ. Я отбираю лучшие высказывания, а потом мы с Виктором Варницким устраиваем “цензурный совет”, выбирая наиболее интересные. Как показал прошлый сезон, цитаты — всегда одно из самых рейтинговых мест программы. В новом сезоне добавляем “кадры недели”. Это самые яркие видеовпечатления последних семи дней, собранные со всего света. Это картина мира, сотканная за минуту.
— Оксана, расскажите, как планируете выпуск?
— Следим за событиями недели и выбираем самые знаковые. Те, которые могут изменить жизнь людей, повлиять на ситуацию в стране. При этом стараемся не перегрузить зрителя политикой или тяжелой экономической информацией. Жизнь состоит не только из этого. Держим нос по ветру и ловим новые веяния в обществе, острые социальные проблемы.
— Каким образом добываете “подковерную” информацию, получаете доступ к закрытым данным? Есть ли у вас какие-то секреты добывания информации?
— Кто же выдает секреты? Конечно, они есть. Наши репортеры умеют менять профессию, находить нужных людей и раскручивать их на откровения. У нас есть свои информаторы и эксперты. Это компетентные люди, которые, сотрудничая с программой, убедились в ее непредвзятости и объективности.
— Вы отслеживали политические события в Украине во время отпуска?
— Нет. Чтобы прийти в себя после безумного информационного потока, я полностью отказалась от телевизора, газет и тому подобного. О том, что в стране наконец-то появился новый премьер, узнала от друзей из Бельгии.
— Не хотелось ли в конце отпуска на работу?
— У меня всегда отпуск проходит по одной схеме. Первые пять дней я просто отсыпаюсь. Потом начинаю узнавать людей, улыбаться солнцу, морю и ветру. Ну а после 10 дней рука тянется к блокноту и клавиатуре компьютера. Мысли и планы рвутся наружу. И я начинаю считать дни до конца отпуска.
— Новости каких других каналов вы смотрите? Какие из них считаете самыми объективными?
— Я стараюсь смотреть новости всех ведущих телеканалов Украины. Чтобы быть в контексте всех событий. Сравнивая работу информационных служб, могу с гордостью констатировать, что программа “Факты недели” — одна из лучших. Не зря она стала номинантом “Телетриумфа”.
— Для вас важно признание телекритиков? Мечтаете ли вы получить премию “Телетриумф”?
— Важно признание зрителей. И коллег. Хочется верить, что “Телетриумф” расширит круг своих экспертов и подойдет к его формированию более продуманно. В этом году “Факты недели” не принимали участия в конкурсе. Поскольку оценивались программы 2005 г., а мы вышли в 2006-м. В будущем году рассчитываем на успех.
— Вы можете назвать себя трудоголиком?
— Это коллеги меня так называют. И родные, когда не могут дождаться дома.
Досье
На канал ICTV в свое время Оксана Соколова пришла парламентским корреспондентом службы информации. С микрофоном Оксана отшагала красной дорожкой коридоров Верховной Рады сотни километров. Начинала же с регионального телевидения — после окончания Института журналистики работала редактором на Черкасском областном телевидении, потом — собкором Национальной телекомпании в Черкасской области. Специализировалась на политике, социальной тематике.
Как ведущая Оксана “Фактов” впервые вышла в эфир с новой студии канала, сделав тем самым отмашку новому этапу развития “оранжевого”.
“День”, 06.10.06
Віталій Шевченко: “Для регіональних мовників повинно бути 100 вiдсоткiв українського мовлення”
Ольга Керц
У середу в Національній раді України з питань телебачення й радіомовлення відбувся брифінг за участі голови Нацради Віталія Шевченка, першого заступника голови Юрія Сторожука та члена Нацради Юрія Плаксюка. Брифінг став своєрідним підсумком засідання, де розглядалося понад 20 питань, пов`язаних із ліцензуванням, дотриманням умов ліцензій та результатами перевірок, які Національна рада проводить в різних регіонах країни. Представники Ради прокоментували проблеми, що виникли в Криму, й проаналізували суперечності проблеми мовного питання в змінах у законодавстві, над якими вони наразі працюють.
Як повідомили учасники брифінгу, було вжито кілька дисциплінарних заходів щодо телерадіокомпаній, що порушують законодавство або не дотримуються своїх ліцензійних умов. Зокрема, йдеться про кабельну телевізійну компанію “Квант” ВАТ “Атомсервіс” міста Южноукраїнськ Миколаївської області та “Київську державну регіональну телерадіокомпанію”, яких попереджено в зв`язку із зміною переліку програм, заявлених у ліцензійних документах. Також попереджено телекомпанію “Норма ТВ” (м. Одеса), яка не дотримується ліцензійних умов щодо обсягу мовлення й періодичності виходу. “Ми розглядали питання щодо позбавлення її ліцензії шляхом звернення до суду, - зазначив Віталій Шевченко, — це крайній захід Національної ради. Однак на цей час оголосили повторне попередження, щоб через місяць розглянути питання й вжити більш різких заходів, якщо не буде поліпшення”.
Нехтування вимогами ліцензії не поодинокий випадок. Особливо прикро, коли соціальні канали, частка яких на вітчизняному ринку є не надто великою, починають “вклинювати” в ефірний час програми зовсім іншого спрямування. Приміром, було оголошено попередження одній із таких компаній - телевізійній компанії “Астра ТБ”, що виходить в ефір під логотипом “КРТ” (Донецька область). “Йдеться про канал, - підкреслив Юрій Сторожук, - який заявляв про себе, як про канал, спрямований на духовне відродження населення. Тепер він заявляє, що хоче змінювати формат, наповнення, і ці зміни вже відбуваються, що зафіксовано нашими службами, що проводили перевірку. Постає питання: чи відповідає реальна ситуація в компанії тим зобов`язанням, які вона брала на себе, коли давала заявку на отримання ліцензії? Ми б вітали його як соціальний канал, але ми бачимо ввечері рок-концерти з російськими титрами, що не відповідає концепції компанії. “КРТ” просто нехтує вимогами власної ліцензії”.
Вподовж останнього часу немало дискусій відбувалося навколо ситуації деяких кримських телерадіокомпаній. Зокрема, стосовно незаконної ретрансляції компаніями програм російського виробництва. Відома ситуація з “Транс М радіо”, яке транслюється в кількох містах Криму й віддає свій ефірний час, без погодження для трансляції, “Голосу Росії”. Порушення в частині “Перелік програм, заявлених для ретрансляції” вилилось попередженням для ще однієї кримської компанії “Тонус”. “Проблема не в тому, що Крим якийсь особливий регіон України, - зазначив Віталій Шевченко. - Можливо, у нас було дещо більше нарікань на Крим, тому що бракувало вичерпної інформації. Випадки ретрансляції російських програм - порушення законодавства, й Верховна Рада повз них пройти не може”. На брифінгу цитували лист голови ВР АР Крим Анатолія Гриценка, де підкреслюється, що обмежений радіочастотний ресурс Криму не може забезпечити значну частину інформаційного мовлення на його території. “Ми звертаємо увагу, — підкреслив Віталій Шевченко, — що самі органи влади Криму помічають, що у них бракує ресурсів, щоб краще задовольняти інформаційні потреби, інформувати населення про суспільне життя країни й разом з тим спостерігається така ситуація… Це унікальне явище, коли в державних інформаційних мережах виходить зарубіжний мовник, не маючи на те ніяких дозвільних документів, і все це робиться без відома Національної ради з порушенням багатьох пунктів”.
Наразі Національною радою проводиться ряд заходів стосовно АР Крим, щоб точніше змоделювати ситуацію. “Є певні доручення, проводиться моніторинг, перевірка силами наших працівників певних аспектів діяльності окремих телерадіокомпаній, на підставі яких Національна рада буде вживати відповідних заходів, які ми вживаємо щоразу, коли фіксуємо порушення в будь-якому регіоні України”, - підсумував Віталій Шевченко.
Помилковою є думка, що Нацрада озброїлась проти російської мови чи закордонного каналу. “Ми кажемо лише про принципи дотримання ліцензії, - наголосив Юрій Сторожук, - а не про ідеологічні проросійські впливи, що лунають. Ми добре знаємо, що інформаційна політика Росії є певною мірою агресивна (не щодо зниження авторитету інших країн, а щодо запровадження власної позиції). Не йдеться ні про мову, ні про політичні аспекти впливу Росії. Йдеться виключно про ліцензування та дотримання умов ліцензії - це в компетенції Національної ради”.
Як повідомив Юрій Плаксюк, в попередніх кримських ліцензіях 70% мовлення проводилося російською мовою, а 30% - українською. “А по факту - 96-98% продукції виходить російською мовою, але власного виробництва. Це інше. Ми це розуміємо й даємо на це якісь відповідні преференції, але щодо ретрансляції - тут вже вибачте”, - сказав він. Юрій Сторожук нагадав про протекціоністські тези, що записані в Законі “Про телебачення й радіомовлення”, виходячи з яких держава має захищати вітчизняних мовників. Як зазначив Віталій Шевченко, в Криму діє близько 100 телерадіокомпаній, та серед них немає жодної, в програмному наповненні якої домінував би український продукт відповідно до усіх вимог українського законодавства про інформаційну сферу.
Наразі пишуться зміни до чинного законодавства, згідно з якими загальнонаціональні канали мають свій обмежений ресурс, а регіональні - свій. “Ми розробили підходи до різних регіонів, зважаючи на різні відомості, дані, результати перепису тощо й видавали ліцензії місцевим компаніям з урахуванням всіх цих моментів, - сказав Віталій Шевченко. - Ми, мабуть, були єдиною схожою організацією в Європі, яка буквально в ліцензії розписувала й узаконювала право компанії віщати іншими мовами, окрім державної, у відсотковому відношенні. Нова редакція дає нам більші права бути жорсткими щодо мови, але й не дозволяє бути настільки гнучкими. У ній, приміром, сказано, що загальнонаціональні компанії можуть до 25% віщати іншими мовами, окрім державної. Ми проаналізуємо всі інші статті й однозначно мусимо прийняти вимогу закону, що для регіональних мовників повинно бути 100% українського мовлення. Важко сказати, чи це була якась прогалина законодавців, але нам у цій ситуації важко регулювати ці моменти, особливо в Криму. Хоча ми й намагаємося врахувати особливості регіонів: коли йде переоформлення ліцензій не програмної концепції чи наповнення, а з інших обставин, то ми залишаємо позиції старої ліцензії”.
Стосовно умов ліцензування, представники Нацради повідомили, що Національна рада з питань телебачення та радіомовлення однією із перших установ в Україні впровадила принцип “одного вікна” для ліцензування, тобто, всі документи сьогодні подаються в один сектор.
“День”, 06.10.06
“Помаранчевий” редактор і “різнокольорові” депутати
“Регіонали” у Хмельницькому хочуть, щоб “пес демократії” заснув вічним сном
Михайло Василевський
Колись редактор газети “Проскурів” Богдан Теленько свого часу передрукував статтю Віктора Януковича “Розірвати порочне коло політичного егоїзму, або Кілька думок з приводу 15-річного ювілею Української держави”. Тоді він і гадки не мав, що шукає на свою бідолашну голову великі пригоди. Тому Богдан Теленько поспішив водночас висловити і свої особисті думки: “Читаючи Януковича…”.
Дочитався… Редакторський коментар геть обурив прихильників ідей Віктора Федоровича у Хмельницькій міській раді. На вересневій сесії депутати одержали проект рішення про те, щоб “… розглянувши пропозицію депутата О.Кольгофер, звільнити Б.Теленька з посади редактора газети “Проскурів” за незадовільне керівництво редакційною політикою та політичну заангажованість”. “Проскурів” — то газета міської ради. А Оксана Кольгофер — керівник депутатської фракції Партії регіонів. До того ж — одна з найуспішніших бізнес-леді Хмельницького. Вона взяла слово: “Мені хотілося б знати, для чого редактор своїми діями підставляє міського голову?! Пише, що не йме віри Януковичу, Азарову, Богатирьовій, Кушнарьову… Пише, що перший віце-прем`єр не навчився розмовляти українською мовою! Як же нашому Сергію Івановичу (міському голові С.І.Мельнику. — Ред. ) їхати до того ж Азарова і вирішувати питання для міста?!”.
Як кажуть у народі, вже приїхали, злазьте. “І чого б то редактор має за всіх нас, депутатів, висловлюватися? Навіщо він вирішує за всіх нас?” — допитувалася пані Оксана. Депутат Оксана Кольгофер і її однодумці по фракції вважають, що “газета міської ради є “помаранчевою”. Вона “дозволила” редакторові лише розповідати на сторінках “Проскурова” “про нашу роботу”. Аби, мовляв, місто читало і знало про невсипущі турботи своїх обранців щодо загального процвітання.
Віктор Федорович може бути за Хмельницький спокійним. У фракції Партії регіонів міської ради, хоч і найменшій числом, стоять за свою політичну силу, як герої Сталінграда. На зауваження одного із депутатів від БЮТу про те, що редактор як громадянин має право на власну думку і на те, щоб її публічно висловлювати, відповіли хором: має право писати лише про депутатські справи. Звісно ж, про ті, що шляхетні. “Якщо вам не до шмиги стаття, то, будьте ласкаві, — пишіть спростування або звертайтеся до Феміди”, — заявив депутат Андрій Олесь.
Ніхто, виявляється, і на думці не мав, аби вступити у публічну, на сторінках “Проскурова”, дискусію із паном Теленьком.
Він таки “помаранчевий”, редактор “Проскурова”. Пише “Читаючи Януковича…”, що “…вслід за Станіславським кажу: “Не вірю”, адресуючи, до речі, цей вигук і багатьом політикам iз тієї ж “Нашої України”, комуно-соціалістам…”. Вважає: Майдан — то одне, а його символи — щось інше. І не тільки він у Хмельницькому вважає… політичні погляди Б. Теленька вгадуються у газеті. Одначе, розглядаючи питання “про звільнення редактора”, опоненти не “знайшли” такого факту, щоб комусь з “іншого табору” у редакції, як кажуть, показали на двері, відмовили у публікації.
Якби ж то обранці міста у “Проскурові” розгорнули таку ж завзяту і гостру дискусію, як на сесії! Хай би громадськість читала і раділа за них, “найпомаранчевіших” і “найбілоблакитніших”. Депутат Вадим Ружицький, пославшись на власний досвід (має свою місцеву пресу), високопрофесійно піднісся над “темою” обговорення: “За правильної організації проект має бути прибутковим. Я просив би правоохоронні органи звернути на це увагу: газета продається нижче собівартості… Що таке редакційна політика газети міської ради? Це висвітлення того, чим живе міська рада”. Нерозуміння того, що відбувається, висловив депутат Віктор Савчук: “Говоримо про редакційну політику чи фінансову?”. Відтак нагадав панові Ружицькому, що той прийшов у міську раду від “Нашої України”.
Оксану Кольгофер і її однодумців підтримав і депутат Михайло Войтюк: “Свобода слова — це подавати матеріал з різних політичних позицій, а не від себе особисто”. Одначе про які політичні позиції мова, коли є нагода припнути до ганебного стовпа, згадати про особисті незабуті кривди?! Взяв слово і керівник фракції свого імені Микола Приступа. Він застеріг міського голову, свого наступника, аби той шанувався і зважив на його, Приступи, прикрий досвід. Бо Богдан Теленько якось своєю публікацією вбив клин поміж ним, Приступою, коли він був міським головою, і губернатором. Тут-таки підтримав свого політичного “патрона” Микола Малий із Блоку Миколи Приступи. Зміст його пристрасного виступу зводився до того, що преса має писати про вождів народу з належним пієтетом. Хай, мовляв, засне вічним сном “пес демократії” у Хмельницькому. Хоча схоже на те, що він іще й не прокидався.
Мудре особисте спостереження висловив Іван Бухал. Він уже давно помітив, що зв`язок партії із народом полягає у тому, аби чіпляти йому, народові, локшину на вуха. Питання ж про зв`язки преси із читачем і владою обминув. Іван Васильович прийшов у міську раду із БЮТом, який одностайно став на бік Богдана Теленька. Усією фракцією, що переважає інші в органи місцевого самоврядування.
Дискусія закінчилася тим, що вирішили наслати на “Проскурів” різні комісії. Аби перевірили і фінансову політику, і редакційну. Бо питання для розгляду на сесії, як виявилося, таки не було підготовлено бажаним для ініціаторів чином. І взагалі, не було підготовлене.
А сам Богдан Теленько говорить про те, що має законне право на особисту думку і на те, аби її висловлювати. “Пише у газеті, що він так думає, він отак вважає. Ні на кого не посилається”, — поділяє турботи редактора “Проскурова” депутат Андрій Олесь. “Те, що відбулося на сесії, на мій погляд, ще раз засвідчило: “калашниківщина” щодо преси взагалі залишається дуже характерною ознакою для цього політичного середовища”, — заявив пан Теленько. Він не дивується з того, що із фракцією ПР у міській раді “подружилися” проти нього і представник “НУ”, і екс-голова Хмельницького. Вважає, що “даються взнаки деякі публікації у “Проскурові” про “дерибан” землі і комунального майна”.
Готуючи коментар щодо подій у міській раді, “помаранчевий” редактор звертається до Віктора Януковича: соратники тут, у Хмельницькому, роблять Вікторові Федоровичу ведмежу послугу. Мовляв, поводяться, наче слон у крамниці “Посуд”. Принаймні, він отак думає, він отак вважає. Має право. Законне.
На жаль, ні міська, ні обласна журналістська організація поки що не висловила свою позицію щодо того, що відбувається. Нічого не вдієш, провінція… Мають місце певні стосунки або зіпсовані колись стосунки. А у місцевих “вузьких” колах служителів пера, обговорюючи цю “тему”, роблять висновок: влада не повинна мати свій друкований орган. Хай, кажуть, ЗМІ йдуть у приватні руки. Он пан Ружицький знає, що то таке — свобода слова, він навчить найману силу, як слід висловлювати свою думку, робити власні дослідження діяльності органів влади, посадових осіб, складати оцінку їхній роботі…
“Україна молода”, 06.10.06
Андрій Шевченко: Особливість політики в тому, що завжди є “хвіст” із минулого
Голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації розповідає про співпрацю БЮТ і “Нашої України” в опозиції, про донецький танк, а також про своє повернення в журналістику та власний телепроект
Володимир Семків
Кабінет БЮТівця Андрія Шевченка розташувався на другому поверсі будівлі, в якій також прилаштувалися Центрвиборчком та Київська облдержадміністрація, - на площі Лесі Українки. Кімната голови Комітету ВР з питань свободи слова та інформації простора, без особливої розкоші. “Я порівняно недавно сюди перебрався, - розповідає Андрій. - Першою справою було винести звідси непотріб, який назбирався після попередників. До речі, серед цього був насправді музейний експонат - друкарська машинка, на якій писав ще В`ячеслав Чорновіл. У першому скликанні він був членом інформаційного комітету”. Щодо Шеви, то раніше він був журналістом та ведучим “Нового” й “5-го” каналів, а тепер - уже півроку як народний депутат.
Стіни кабінету Шевченка — без портретів чи якихось плакатів. “А чому у вас нема зображень Тимошенко, чи, примiром, Президента?” - запитую. “Будуть, - відповів Андрій. - Я збираюся повісити на стіну портрети десяти людей, які мене вразили і які мене надихають. Че Гевара, Саакашвілі, інші. Зі всіма поки що не визначився”. - “А портрет Тимошенко буде?” - “У неї дуже хороші шанси”.
“У посаді віце-спікера Блоку Тимошенко цікаві не портфель і машина, а функція”
— Андрію, цими днями “Наша Україна” заявила про перехід в опозицію. Тим часом Блок Тимошенко тиждень тому оголосив про створення міжфракційного опозиційного об`єднання. Чи не краще вам було почекати з цією подією, діждатися “НУ” і вже потім створювати це об`єднання?
— Чекання не було кращим варіантом. Тому що на шпагаті довго не всидиш. Є ризик, що штани порвуться, і ти залишишся з неприкритими сороміцькими частинами тіла. Це ситуація, в якій фактично опинилася “Наша Україна”.
Я дуже радий, що вони нарешті визначилися. Це означає, що в цього блоку прокинувся інстинкт самозбереження, вони почали стояти за себе, за своїх виборців, за країну, за Президента. Тому що останні тижні дуже чітко показали, що можна скільки завгодно підписувати різні “фігові листочки”, і кожен буде ходити з цими листочками в руках і думатиме, що він навернув у свою віру іншу сторону. А на практиці все складається інакше.
— Крім того, БЮТ від опозиції висунув на кандидатуру віце-спікера Миколу Томенка. Коли відбудеться голосування щодо заступника Голови ВР?
— Невідомо. Воно затягується, бо, як пояснив на останній погоджувальній раді Олександр Мороз, не всі фракції готові гарантувати це місце для опозиції.
Маю свій погляд на цю тему. Я впевнений, що немає сенсу боротися просто за те, щоб посадити свою людину поруч із Морозом і Мартинюком. Посада віце-спікера має сенс лише тоді, якщо ми виграємо не портфель, не кабінет, не машину, а функцію. Якщо на віце-спікера заходять контрольні повноваження, якщо ця людина може координувати від парламенту співпрацю з Рахунковою палатою, з Головним контрольно-ревізійним управлінням, з Уповноваженим з прав людини, з органами місцевої влади, — тоді це цікаво, тоді це цінно.
— Яка саме фракція не хоче голосувати за опозиційного віце-спікера?
— Офіційних заперечень щодо кандидатури від опозиції немає. Але, за моїми відчуттями, йдеться про Партію регіонів. Ми чули формальну “відмазку” — мовляв, давайте дочекаємося рішення “Нашої України”, може, вона теж буде в опозиції, і тоді це буде посада для двох опозиційних фракцій. Насправді ми можемо вигадувати скільки завгодно “відмазок”. Але питання стоїть так: або є добра воля співпрацювати і вибудовувати хорошу систему противаг, або її немає.
— А чому Блок Тимошенко запропонував Томенка? Адже кілька місяців тому на цю ж посаду висувався Турчинов.
— Є своя історія питання. Ще тоді, коли ми готувалися стати урядовою коаліцією, Турчинов мав іти в уряд, і, за робочим варіантом, мав обійняти посаду міністра з питань фінансів із дуже сильними функціями. А Микола ще під час виборчої кампанії досить чітко зафіксував свій інтерес працювати саме на посаді віце-спікера.
Потім, коли обирали керівництво Верховної Ради, і коли вже стало зрозуміло, що в уряд ніхто (від БЮТ. — Авт.) не йде, наша фракція зробила ставку на віце-спікерство Турчинова. Це була спільна домовленість і Олександра Валентиновича, і Миколи Володимировича, і Юлії Володимирівни. Але з часом, коли опозицію фактично “кинули” з посадою віце-спікера (бо спочатку були обіцянки, що може відбутися пакетне голосування, а потім цю домовленість зірвали), тоді Турчинов сказав: “Я для себе рішення прийняв. Я не хочу далі брати в цьому участь. Я не хочу, щоб мене виставляли на посміховисько”.
Скажу від себе: мені здається, що в Томенка дуже добре виходять такі речі. Микола як старий комсомольський вожак, і потім — вожак уже багатьох демократичних тусовок, вміє добре вибудовувати спілкування, домовлятися з дуже різними людьми, у ньому є талант комунікатора. Тому якщо посада віце-спікера все-таки буде віддана опозиції, то, я думаю, це буде Томенко.
“По країні їде танк, розфарбований у кольори Партії регіонів. Тому всім, хто хоче йому протистояти, є сенс об`єднатися”
— Ви сказали, що аргументація для відстрочки голосування за кандидатуру віце-спікера — почекати, коли визначиться “НУ” — була “відмазкою”. Але ж є в цьому і своя логіка. Можливо, треба було зачекати і потім в разі чого висувати спільного кандидата від двох фракцій?
— А як ви думаєте, скільки треба часу, щоб визначитися?
— Ми знаємо про амбіції багатьох політиків і в БЮТ, і в “НУ”. В опозиції, як і колись, між ними могла б розпочатися боротьба за посади, в тому числі — й віце-спікера. Тому БЮТ, щоб уникнути конкуренції, зіграв на випередження?
— Ми з вами, можливо, не завжди стежимо за часом, але минуло вже два місяці, як сформовано уряд. Чи достатньо цього часу для політика в тверезому розумі, щоб визначитися, де він себе бачить, чи бере він на себе відповідальність за цей уряд, чи ні? Мені здається, що з лишком вистачить.
Насправді я не брав участi у переговорах між фракціями ні в будівництві коаліції, ні в будівництві опозиції, тому не беруся радити, як ці переговори проводити. Мабуть, якщо люди так довго домовлялися, у них були на це причини. Але по-людськи для мене підхід є очевидним: якщо я хочу з кимсь домовитися, мені достатньо вечора і, при потребі, пляшки на столі. Якщо я не хочу — я можу витратити на переговори вічність.
Нема коли чекати. Ми бачимо, що по країні їде танк. Він розфарбований у кольори однієї партії. А не трьох, які увійшли в цю гібридну коаліцію. І ми бачимо, що цей “донецький” танк просто котком зачищає країну. Я не хочу чекати, поки він перетворить усіх на шматочки асфальту.
У мене багато вражень як у людини, яка є новою в політиці. Одне з них, воно дуже сильне, — що політики катастрофічно не цінують часу. В журналістиці, де ти постійно зав`язаний на “дедлайнах”, де, якщо не здав матеріал, його просто немає, і ти, можливо, більше ніколи не зможеш його надрукувати, гаяти час — це катастрофа. А в цій справі люди чомусь думають, що можна місяцями або роками дозволити собі не робити того, чого від них чекають. Тому я думаю, що нова якість, яка повинна з`явитися в політиці, — це швидкі рішення. Якісні і швидкі.
— Чи допускаєте ви, що посада віце-спікера може стати предметом переговорів між БЮТ і вже опозиційною “НУ”? Чи можливе висування на цей пост іншої людини?
— Думаю, тут має працювати принцип справедливості та здорового глузду. Є проста арифметика: БЮТ набрав більше голосів на виборах.
— Україна більше ніж півроку спостерігала за “коаліціадою”. Андрію, як гадаєте, чи можлива в нас “опозиціада”?
— Насправді всі розмови про формальну опозицію і про опозиційне об`єднання несуть дуже умовну цінність, поки не буде закону з цього приводу. Зараз можна місяцями говорити про опозиційну коаліцію, але від цього буде ні жарко ні холодно.
Звичайно, є важливіші речі — це дух, настрій, це готовність стояти за себе. Це кальцій, який або є в кістках, або його нема. Ми вважаємо, що всі люди, які стояли на тих поглядах, з яких багато що починалося в цій країні два роки тому, мають об`єднатися. Цей уряд - не мій уряд. Бо для мене важливими є такі цінності: європейський вибір, громадянські свободи і демократія, ринкова економіка. А в цій коаліції за європейський вибір, мабуть, виступає Партія регіонів, яка воювала з НАТО, за ринкову економіку - соціалісти, а за громадські свободи, певне, комуністи (посміхається. - Авт.). Тому позиція дуже проста: всі ті, хто готові з цим урядом конкурувати, змагатися, де треба воювати, а де треба домовлятися, цим людям є сенс триматися разом. Тому що зараз у Верховній Раді питанням нормального руху вперед є створення блокуючого пакету голосів.
— Ідеться про блокаду конституційної більшості, яку хочуть створити “Регіони”?
— Так, це по-перше. По-друге, 150 багнетів позбавляють команду Януковича можливості долати вето Президента.
— Отже, в нових політичних координатах ви бачите Президента своїм союзником?
— Звичайно. Насправді, у тих умовах, коли їде танк, на рахунку кожен протитанковий їжак. Якщо ми говоримо про Президента — навіть не як про особистість, а як про інститут, — він є одним із небагатьох способів тримати в розумних рамках непомірні апетити правлячої коаліції.
“Команду Януковича завжди підозрюватимуть у тому, що вона може тиснути на журналістів”
— Андрію, давайте тепер поговоримо про те, чим займається ваш комітет, — інформацію та свободу слова. У цьому інтерв`ю вже кілька разів лунала критика на адресу Партії регіонів. Чому ж тоді Блок Тимошенко підтримав кандидатуру “регіонала” Едуарда Прутніка на посаду голови Держтелерадіо?
— Це помилкова інформація. Зі 129 членів нашої фракції за нього голосувало тільки 17 чоловік, з яких сім — це “перебіжчики”. У мене є питання до колег, які все-таки проголосували за Едуарда. Тому що позиція БЮТ є послідовною: ми не беремо відповідальності за цей уряд і за його кадри.
У мене з Едуардом непогані людські стосунки. Нас пов`язує певна історія. Перед президентськими виборами кілька журналістських організацій лобіювали ідею проведення дебатів. Я провів не один день у штабах Ющенка і Януковича, переконуючи, що кандидатам треба зустрітися ніс до носа. Важко було говорити з обома штабами, я б не сказав, що у тій ситуації хтось виглядав сміливішим за іншого. У штабі Януковича сказали, що є чоловік, з яким є сенс поговорити, він може зрозуміти ідею дебатів, і показали на Прутніка. Ми зустрілися, він почув нас. Мене вразило те, що людина змогла мислити не категоріями тупої партійної лінії, а категоріями інформаційних технологій ХХІ століття. Це дуже вирізняло його поміж інших донецьких політиків.
Маючи хороші стосунки з Едуардом, я одразу йому сказав: “Не розраховуй, я не буду за тебе голосувати”. Я не хочу брати відповідальність за те, що далі відбуватиметься в Держтелерадіо. Можливо, цей орган покаже нам чудеса нової політики, яка дасть країні суспільне мовлення. Але також є великий ризик, що Держтелерадіо перетвориться на своєрідний дах для дерибану державних медіа-активів. У принципі, це не заважає нам сподіватися на хорошу співпрацю. Я приїжджав на представлення Едуарда в Держтелерадіо і від імені комітету сказав, що є сенс говорити не про партійні прапори, а про свободу слова, про якісну журналістику і про успішний медіа-ринок.
— Чи можна сказати, що танк Партії регіонів, про який ви говорили вище, знову наїжджає на свободу слова, на мас-медіа?
— Я думаю, у багатьох людей є відчуття відкату назад. І воно складається з абсолютно конкретних речей: це історія з депутатом Калашниковим, це абсолютно дивовижний законопроект заступника голови фракції “Регіонів” Кисельова, за який журналістів, звинувачених у наклепі, пропонується відправляти на рік виправних робіт або на два роки до в`язниці. Ми пам`ятаємо і про застосування сили проти знімальної групи “5-го каналу” в Києво-Печерській лаврі. За дивним збігом обставин, архієпископ Павло є депутатом Київської облради від Партії регіонів.
Чи означає це те, що Партія регіонів є ворогом свободи слова? Ні. Ми це бачимо по роботі в комітеті, є люди від Партії регіонів, з якими ми дихаємо одним повітрям у тому сенсі, що вони вірять в хорошу та успішну журналістику. Але я думаю, що над Януковичем та його командою завжди буде висіти підозра в тому, що ці люди можуть застосувати тиск проти мас-медіа. Тому що саме за президентства Кучми і за прем`єрства Януковича журналістика була просто поставлена на коліна. Цього ніхто не забув. По-людськи можна поспівчувати Януковичу та іншим людям його команди, які хотіли б створювати свій імідж iз чистого аркуша. Але в тому й особливість політики, що в тебе завжди є хвіст із минулого.
“Подібного проекту, який вимальовується у моїй голові, зараз нема на телебаченні”
— До речі, про “хвости”. Андрію, зізнайтеся, чи давно ви творили якийсь журналістський продукт?
— Ні, зовсім недавно. Буквально днями почав писати колонку для одного з журналів.
— Є відчуття ностальгії за журналістикою?
— Є колосальний смуток за прямими ефірами. Це, звичайно, наркотик, і воно в мені залишається. Я нещодавно був у Америці і заїхав на корпункт Сі-Ен-Ен. Пройшовся по студіях, апаратних, посидів перед суфлером, подивився — і мене так стисла ностальгія, ну просто до сліз в очах і мурашках по спині. Так захотілося щось робити. Тому я вже прийняв для себе рішення: буду робити телевізійний проект, принаймні я хочу його робити. Він буде не політичним.
— Якщо не про політику, то про що інше?
— Не хочу зараз це розкривати. Але так, як я бачу, це буде цікаво.
Насправді є сенс братися за ту роботу, в якій ти можеш бути унікальним. В якій ти можеш робити щось таке, що не робить ніхто інший. Той проект, який вимальовується у мене в голові… Мені здається, що такого зараз нема на телебаченні. І що це буде цінно.
