УкрЧАС

Огляд преси від 28 вересня 2006 року.

 

“Вечерние вести”, 28.09.06

Село снова в оккупации… Януковича
Виталий Цвид
  
    В Старых Петровцах гроб с покойником на похоронах, будто ворованную мебель, перекидывают через заборы, которыми премьер отгородился от людей

    “…водитель синих “Жигулей”, приказываю принять вправо е…мать!.. не понял, долбо…б?!” — как пьяный прапорщик в казарме, надрывался громкоговоритель машины сопровождения премьер-министра Украины. Милицейский “матюгальник” разбудил дремлющих деток в школьном автобусе, что уже минут 40 стоял в километровой пробке по случаю проезда Виктора Януковича на работу.
 
   А перепуганный мужичок на легковушке рванул вправо и едва не оказался в кювете… Со скоростью вора, удирающего от погони, в сторону Киева несся кортеж автомобилей главы правительства Украины. И так изо дня в день…

    Правительственная охрана или конвой на зоне?

    Правительственная резиденция в селе Старые Петровцы на Киевщине (Иванковское направление) появилась во времена правления 1-го секретаря ЦК КПУ Никиты Хрущева. На месте разрушенного в 1934 г. Межигорского монастыря Никита Сергеевич велел построить скромный по нынешним меркам двухэтажный особняк.

   Постоянно здесь Хрущев не жил, а лишь приезжал, бывало, поохотиться: резиденция-то занимала 100 с лишним гектаров земли, и дичи здесь на всю Красную книгу хватило бы.

    — Организовали мы как-то охоту для Никиты Сергеевича, – вспоминает дед Егор, 24 года прослуживший в охране старопетровецкой резиденции. – Все как положено: солдат погнали в загон, столы с закусью – на поляне, котелок – на костре, все начальство – с ружьями. И тут: ба-бах! Козочка неподалеку упала, как подкошенная. “Ура! Это Никита Сергеевич попал! – закричала хрущевская челядь. – Молодец!”. А Никита (я стоял рядом) сморщился и говорит: “От, едри их раз, еще ружья не зарядил, а козу уже убил!”.

    Не злым словом вспоминают сельские старожилы бывшего своего соседа Владимира Ивашко. Он меньше года руководил Украинской ССР перед самым развалом Союза. Жена Владимира Антоновича за хлебом ходила в сельмаг, а свежевыдоенное молоко у селян покупала. И все же из всех хозяев правительственной дачи самые теплые воспоминания у здешнего люда оставил о себе Владимир Щербицкий. Чего там говорить, мужики запросто брали пропуск у коменданта резиденции (или, как ее называли, спецобъекта) и заготавливали на территории сено для домашнего скота. А рядом первый секретарь ЦК с голубями возился (как известно, покойный Владимир Васильевич был заядлым голубятником. — Авт.) А нынче? В прошлый приход Януковича несколько ребятишек, сиганув через забор, яблоками из правительственного сада решили поживиться. А выкуси! Охранники поймали и заставили территорию убирать: полдня шпана аллеи подметала. Между прочим, и родителям их тоже доводится казенными вениками махать: кому 5, а кому и 15 суток.

    Вдоль забора резиденции змейкой тянется тропинка к людским огородам: еще с хрущевских времен селяне ходили по ней к своим наделам. Ходили, пока в Старых Петровцах не поселился Виктор Федорович. Представьте: идет мужик в навозе с мотыгой, от работы рук не чувствует. А навстречу мент (люди видели, что даже с собаками и рациями вдоль забора шастают — прямо, как конвой в зоне): “Документы?..”

    Хлебороб, ясное дело, грязными руками вынимает из телогрейки паспорт, которым он в поле ворон, поди, гоняет, и… Словом, не один уже сосед Януковича, как рассказывают обитатели Старых Петровцев, по дороге в огород схлопотал 15 суток админареста. Зато теперь даже в нужник перед сном с документами ходят.

    Улица разбитых турников

    Неподалеку от резиденции я зашел во дворик, где под капотом ветхого “Москвича” копошился мужик. Его инструментами были молоток, кувалда, лом и “шоб ты згорила” – дела с движком, я понял, никудышные. Лет сорока, а может, и пятидесяти, он подал для рукопожатия едва ли не плечо – так как рука по локоть была в мазуте: “Володька”, – представился. При таком нервном ремонте – по себе знаю – нужно либо выпить граненный, либо отвлечься на другую тему. Давай его о госдаче расспрашивать.

    — Помнится при Щербицком еще пацанами футбол гоняли рядом с партийной дачей, – отложив свои железки, Володька в который раз прикурил промасленный окурок и выпустил ноздрями серый, как из “москвичевского” глушителя, дым. – Места, ясен перец, мало было – выбегали на дорогу. Вечером Щербицкий едет домой, впереди машина милицейская, к нам, байстрюкам, подъезжает – и что ты думаешь? Притормозит, медленно проедет, а то еще и рукой из окна помашет – мы же как-никак соседи.

    А этот… донецкий, знаешь, чего творит? – Володька со всей силы плюнул под ноги и как-то нехорошо посмотрел в сторону правительственной резиденции. – Футбольное поле, что возле дороги было, снес и ворота выкорчевал. Турник у обочины стоял – дети подтягивались, тоже ему помешал. А с дорогой — что они вытворили?..

    Сельская дорога, ответвляющаяся от трасы Киев–Иванков до госдачи, нынче находится в единоличном пользовании Виктора Федоровича, как персональный лифт или персональный туалет. На этой улице за обычными деревянными штакетниками стоят хаты образца советской эпохи: без фонтанов, пентхаузов и заборов, будто в Лукьяновской тюрьме. Как любая сельская улица, она жила своей уличной жизнью: бредут коровы, почесывая рога об придорожные тополя, тащится груженая сеном подвода, туда-сюда машины проедут, вечером парочки пройдутся… А сегодня парочками там лишь люди в штатском ходят. После поселения в Старых Петровцах “проффесора” все выезды с людских дворов на асфальтную дорогу перекрыли железными парапетами, вмурованными в землю. (Знаете, выкрашенные зеброй, такие бывают на мостах, чтобы автомобили не срывались.) И теперь, “как в войну”, вздыхают старики на лавочках. В годы оккупации по нынешней “правительственной” дороге немец постоянно бронетехнику, танки гнал с фронта на фронт, офицерские легковушки днем и ночью носились. Поэтому селянам на своих скрипучих телегах, чтоб под гусеницы не попасть, доводилось вдоль изгородей, лошадям обдирая бока, протискиваться. И потомки их тоже едут к своим домам по пешеходной аллейке, проложенной в кювете. Еще легковая – пройдет, а самосвал – только с разрушениями. Снова в оккупации, стало быть…

    — Хоронили мы, значит, деда Кузьму, — Володька рукой с дымящей сигаретой перекрестился в районе пупа. – Медленно везут, бабки, как водится, за машиной воют… И вдруг все останавливаются — на тебе! – дорога на кладбище перекрыта железными дрючками. Раз такое дело, берем гроб и как-то перекантовываем через забор… как мебель, прости, господи… Человека в последний путь провожают, а заместо отпевания шепчут: “Тримай, тримай… дивись, бо випаде… давай перекидай”. Не только жить, но и умереть людям по-человечески не дают.

    Зеленый свет для “членовоза”

    Оказывается, многие жители Старых Петровцев и близлежащих сел свои поездки в столицу согласовывают с рабочим графиком главы правительства Украины. Представляете: механизатор из Лютежа спрашивает у пенсионерки из Дымера: “Ты когда в Киев за сахаром поедешь?” — “Да вот по новостям дату визита премьер-министра в Брюссель уточню, тогда определюсь”. И я вас не смешу. Обычно часам к восьми утра, когда Виктор Федорович с резиденции выезжает на работу в Кабмин, все дороги на Киев со стороны Дымера и Вышгорода перекрывают. По 40 (!) минут машины в пробках простаивают. Особенно худо людям приходится по средам, когда в пригородных автобусах разрешен бесплатный проезд для пенсионеров. Ух, слышал бы Янукович, какими словами его вспоминают старички в битком набитом автобусе, когда делятся друг с другом валидолом и сердечными каплями!

    Когда кортеж премьера въезжает в Киев, движение транспорта перекрывается на всех перекрестках по маршруту от площади Шевченко и до улицы Грушевского. Считай, через весь правобережный Киев! Причем, гаишник поднимает жезл в небо (“красный свет”) не за пять минут до проезда “членовоза”, а за добрых полчаса. Спросил я у одного на перекрестке улицы Автозаводская и проспекта Правды: чего так заранее в свисток дует — пробки ж за пять кварталов собираются?

    — Боюсь, – говорит, – работу потерять, – и прогнал меня с перекрестка. – А то под бронированный лимузин попадешь.

    …Промчались… Нет. Пронеслись… Опять не то… Кортеж с мигалками будто пронзил пространство: еще вдалеке – “вжик” – уже вдалеке, и время: для окружающих оно замерло, упущено, опоздали, и лишь пассажир пуленепробиваемого авто опережает часы…

    Когда перекресток снова ожил, мы с милиционером продолжили:

    — Был случай, — прапорщик вытер пот на лбу, — инспектор в жару сжалился над водителями: не заблаговременно блокировал движение, и какой-то балда не успел свою колымагу убрать с дороги. Колонна, тем не менее, проследовала перекресток без заминочки — проезжей части там хватало. Зато сотрудник стал цивильным… Нет уж, лучше я заранее на перекрестке порядок наведу…

    — А люди в пробках? Опаздывают, может, кто в больницу не успеет доехать?

    На что прапорщик, садясь в машину, лишь улыбнулся: ну, кто в этой стране про людей думает?

“Вечерние вести”, 28.09.06

“Шмурочкин” не понял юмора
Татьяна Урбанская

    Пять человек, вооруженных металлическими трубами, напали вечером 25 сентября на офис ПСПУ в Киеве. По словам заместителя главы ПСПУ Владимира Марченко, пострадали два человека, находившиеся в офисе. С травмами головы и рук они были доставлены в больницу. По факту нападения ведется следствие.

    По мнению Марченко, целью нападавших было покушение на лидера партии Наталию Витренко, которой не было в офисе “по чистой случайности”. Марченко уверен, что причиной нападения стала политическая деятельность его соратницы.

    Сама Наталия Витренко сообщила журналистам, что в помещении полный разгром — “растрощили даже бюст Ленина”. Главная прогрессивная социалистка заявила, что напасть на нее могли по приказу “Ющенко, Януковича, бендеровцев или Партии регионов”.

    Напомним, что на днях разгорелся скандал вокруг финансирования избирательной кампании Витренко бизнесменом с сомнительной репутацией Максимом Курочкиным, который заявил, что именно он был главным спонсором “Народной оппозиции”. Однако Владимир Марченко на пресс-конференции (за несколько часов до нападения на офис ПСПУ) заявил, что “Курочкин, Шмурочкин” денег Витренко не давали.

“Вечерние вести”, 28.09.06

Профсоюзы страдают от невнимания
Татьяна Урбанская

    Федерация профсоюзов Украины обещает устроить в октябре массовые акции протеста, если правительство не примет ее замечаний к бюджету-2007.

    По словам заместителя главы ФПУ Григория Осового, 12 сентября состоялись консультации представителей сторон социального диалога, однако профсоюзной стороне даже не был представлен проект госбюджета. “Торопя события, правительство уже на следующий день утвердило проект бюджета и вынесло на рассмотрение Верховной Рады”, — отмечает Осовой.

    ФПУ радуется, что в бюджете-2007 “предусмотрены некоторые положительные аспекты для промышленных отраслей”, и выражает “одобрямс” правительственной “инновационно-инвестиционной” модели развития экономики. Однако при этом замглавы ФПУ Сергей Украинец считает, что проектом госбюджета “не обеспечивается реализация конституционных прав граждан”. В частности, по оценкам профсоюзов, на 25% “искусственно снижена величина прожиточного минимума”, а заложенный в бюджете размер минимальной зарплаты даже от этого минимума на 1.01.2007 г. составит только 76,2% (и это без учета налогов!). К тому же в бюджете-2007 значительно уменьшено финансирование отраслей бюджетной сферы: науки, охраны здоровья и образования.

    В общем, после приведенных цифр и критики непонятно: а чем профсоюзам вообще понравилась эта “инновационно-инвестиционная модель”, по определению не предусматривающая социальных сантиментов?

“Вечерние вести”, 28.09.06

Атомная стратегия правительства сильно не нравится украинским экологам
Инна Ковалив

    На днях Министерством топлива и энергетики Украины был утвержден План мероприятий на 2006–2010 гг. в рамках реализации Энергетической стратегии Украины на период до 2030 г. Этот документ незамедлительно вызвал бурную реакцию отечественных экологов, которые не согласны с вложением бюджетных средств в развитие ядерной энергетики.

    В пресс-службе Минтопэнерго корреспонденту “ВВ” сообщили, что утвержденный план вроде бы содержит благие намерения: “Обновление основных фондов предприятий энергетики для увеличения надежности и эффективности энергетического сектора Украины”. До 2010 г. планируется обеспечить увеличение производства электроэнергии до 210,2 млрд кВт/ч в год, а потребности в природном газе уменьшить до 71,1 млрд. куб. м (для сравнения: в 2006 г. — 77,7 млрд куб. м).

    Минтопэнерго собирается взяться за реконструкцию украинских электростанций, магистральных и распределительных сетей, а также за развитие в Украине ядерно-топливного цикла.

    Подобные смелые решения тут же раскритиковали украинские экологи, которые активно протестуют против реализации Энергетической стратегии Украины, предложенной министерством. Негативная реакция защитников природы вызвана прежде всего тем, что план предполагает значительный рост доли электроэнергии, выработанной на атомных электростанциях.

    “План мероприятий до 2010 г. еще не предполагает финансирования строительства десятков новых атомных энергоблоков, но уже в ближайшие годы должна начаться модернизация действующих атомных станций, построенных по еще советским технологиям”, — говорит эксперт Национального экологического центра Алексей Пасюк.

    Все это, по словам специалиста, приведет к тому, что правительство, несмотря на возмущение экологов, успеет быстренько вложить бюджетные средства в развитие ядерной энергетики. А чтобы усыпить бдительность общественности, Кабмин обещает провести консультации на эту тему. Это несколько напоминает трюк с популярными в последнее время в столице общественными слушаниями по принципу: “Ну, давайте — поговорите. Мы и так уже давно все решили”.

    Консультации ничего не изменят, уверены экологи. Необходимо менять саму стратегию: в стране пора создавать энергорынок, подобно странам Евросоюза, чтобы украинцы могли выбирать энергокомпанию по своему усмотрению, а не находиться в постоянной и безысходной зависимости от монополиста.

“Вечерние вести”, 28.09.06

Прогнозы кабминовских мечтателей
Наталья Билоусова

    На днях правительство приняло постановление “О прогнозе показателей сводного бюджета Украины по основным видам доходов, расходов и финансирования на 2008–2010 годы”. Кабмин предрекает ускорение роста реального валового внутреннего продукта (ВВП) в нынешнем году до 5,8–6% и в 2007 г. — до 6,5% по сравнению с 2,6% в 2005 г.

    Вряд ли в реальной жизни все получится именно так, как грезится кабминовским мечтателям. Можно ли серьезно говорить о реальном ВВП в стране, где от 40 до 60% (по разным оценкам) валового внутреннего продукта находится в экономической “тени”? Умно ли спешить прогнозировать на следующий год рост экономики по проекту бюджета, еще не принятого Верховной Радой, но уже в пух и прах раскритикованного оппозицией? Скорее всего, благополучная цифирь нужна “донецкому” правительству только для того, чтобы продемонстрировать публике уверенность в своих силах.

    Но вот что интересно: как раз в то время, когда в Украине был затяжной политический кризис, реальный показатель ВВП страны вырос на 5,7%. Российский политолог Андрей Окара прокомментировал это так: “Удивительная у вас страна: центральная власть парализована, а экономические показатели растут…” Вывод из этого забавного факта можно сделать только один: чем слабее засилье чиновников, тем простым людям лучше работается и легче живется.

“Вечерние вести”, 28.09.06

Первая победа оппозиции

    Лидер БЮТ Юлия Тимошенко заявила, что снижение правительством Януковича жилищно-коммунальных тарифов для население и уменьшение на 200 грн. цены за тысячу куб. м газа было осуществлено под давлением оппозиции.

    “Наша оппозиционная команда достигла первого весомого результата в бюджетном процессе!” — прокомментировала она решение Кабмина.

    Снижение цен стало свидетельством правоты БЮТ, который неоднократно заявлял, что тарифы на газ для населения неоправданно завышены, а незаконно получаемая прибыль выводится в тень через структуры РосУкрЭнерго. “Мы частично остановили и ограничили эти процессы”, — сказала лидер БЮТ. Уступки правительства в вопросе тарифов являются также победой всех граждан Украины в борьбе за свои права.

    Юлия Тимошенко заверила, что оппозиция и в дальнейшем будет жестко контролировать деятельность правительства и не позволит украсть ни копейки из государственного бюджета.

“Вечерние вести”, 28.09.06

Витя Витю полномочит
Юрко Космина
  
    … Шел 2009 год. Секретариат президента в 872-й раз направил в Кабмин на подпись указы Ющенко за последние три года. Газета “Урядовий кур”єр”, регулярно публикующая эти официальные документы, разрослась до объема фолианта и переименовалась в “Вестник контрассигнации”.

    Кандидат в президенты Виктор Янукович провел очередную пресс-конференцию, на которой опять призвал Виктора Ющенко просить автограф. Министр юстиции Роман Зварич и первый замминистра Кабинета министров Александр Лавринович уволились со своих постов. “Надоело!” – прокомментировали чиновники прессе и сели писать мемуары.

    Конечно, до такого абсурда нынешнее “указное” противостояние президента и премьера дойдет вряд ли. Все же, и у Ющенко, и у Януковича есть способы выхода из тупика. Однако и тот, и другой пока что пытаются “играть мускулами”, а не мозгами, превращая механизмы взаимодействия ключевых властных институтов в глупый фарс.

    Напомним, началось все с того, что 30 августа Кабмин изменил свой регламент, отказавшись исполнять распоряжения и поручения президента.
 
Действительно, законодательством такие “волеизлияния” главы государства не предусмотрены, и то, что во времена Кучмы правительства исполняли их, преданно заглядывая в рот Леониду Даниловичу, — заслуга самого Кучмы. В те времена, помнится, Кабмин вообще становился на задние лапки перед каждой шавкой с Банковой. Теперь же расклады совершенно иные.

    Правительство вернуло президенту 7 его указов (их, в отличие от распоряжений и поручений, чиновники выполнять должны), мотивировав это тем, что указы были обнародованы до скрепления подписями премьера и профильного министра. Вот тут-то и всплыло загадочное слово “контрассигнация”, поставившее украинскую политику с ног на голову. Секретариат Кабмина в лице Александра Лавриновича уверяет, что указы президента без подписи Януковича и его подчиненного – простая бумажка, а президентская сторона в лице министра юстиции Романа Зварича – что указы уже вступили в действие, а Янукович просто обязан их чисто технически подписать “для галочки”.

    После “адвокатов” вступили в бой и сами обиженные, явив миру свои познания в юриспруденции. Виктор Андреевич попросил не делать из “бюрократической” процедуры “национальное шоу”, а Виктор Федорович договорился до того, что Кабмин должен готовить указы президента. То есть прозрачно намекнул: пиши свои указы родным пчелам, а нужные мы и за тебя напишем.

    Кризис затягивается, и с каждым днем авторитет Ющенко все глубже втаптывается в грязь. Даже если он лично считает неподписанные Януковичем указы легитимными, исполнять их все равно надлежит не верному секретариату, а исполнительной власти. То есть все тому же Януковичу, у которого свои представления о легитимности. Премьер сейчас ведет себя как Леонид Кучма, который мог годами принятые ВР законы (причем даже с преодолением президентского вето), хотя по закону был обязан подписать их в течение 10 дней. Наказания-то за подобное не предусмотрено…

    Единственный шанс Виктора Андреевича выйти из ситуации с честью – как можно скорее обратиться в Конституционный суд за разъяснением. Это, конечно, рискованно, поскольку юристы отмечают массу аргументов в пользу позиции как Ющенко, так и Януковича. Но во всяком случае, здесь бы все решал действительно компетентный орган.

    Однако секретариат президента выбрал иной путь, чисто ющенковский – “подставь другую щеку”. И повторно направил на подпись забракованные указы. Все это на фоне постоянных угроз Кабмина использовать свой рычаг влияния: в ближайшие дни подготовить проект закона “О Кабинете министров”, в котором и прописать свое видение проблемы. Александр Мороз, понимая принципиальность вопроса для “регионалов”, уже дал сигнал о готовности поучаствовать в инициативе правительства, заявив, что возня вокруг указов – “непристойная”, и все решится с принятием закона о Кабмине.

    Впрочем, принять “свой” закон назло президенту у его противников вряд ли получится: Ющенко — не самоубийца и обязательно этот документ ветирует, а 300 голосов для преодоления вето в ВР не найдется. Президент подпишет лишь такой закон, который позволит ему в своих указах не зависеть от Януковича. Однако у сторонников президента тоже не хватит голосов, чтобы протянуть свой вариант закона…

    Оригинальный рецепт выхода из кризиса предложил социалист Василий Цушко: “Две секретарши, написав письмо одна другой, перессорились между собой. Что нужно делать двум мудрым государственным политикам? Собраться и выгнать своих секретарш. И больше нет проблем!” Однако проблемы, как видно, гнездятся совсем не в секретаршах.

Комментарий
Юлия Тимошенко, лидер фракции БЮТ:
    – Виктор Янукович не просто разрушает сферу полномочий президента, а создает угрозы национальной безопасности. На наших глазах происходит сознательное разрушение института президентства, дискредитация самой должности главы государства. Если сегодня эту тенденцию не остановить, то не исключено, что Янукович через два-три дня будет требовать у президента заранее визировать свои указы в Енакиевском горсовете, у личного астролога Партии регионов или у помощника Тараса Чорновила. Мы видим, что под маской контрассигнации сегодня во власть приходит контрреволюция — издеваются не только над президентской должностью, а над всеми людьми, два года назад поверившими, что могут жить в нормальной стране.

“Вечерние вести”, 28.09.06

Банковая набирает новую команду
Ярослав Левицкий

    Отставка пресс-секретаря президента не оставила никаких сомнений в том, что приход Виктора Балоги в секретариат главы государства — это нечто большее, чем просто смена фасада. Как-никак, Геращенко находилась плечом к плечу с Виктором Ющенко последние пять лет и успешно провела вместе с ним две не самые легкие избирательные кампании — парламентскую и президентскую. Таких, как она, меняют только исходя из соображений высшего порядка.

    Сама Геращенко, комментируя свою отставку, отметила: “Я как человек команды понимаю, что иногда надо подставить плечо или передать мяч партнеру. Важно ощутить момент”.

    При этом лишь совершенно неиспорченный знанием текущих политреалий идеалист сможет поверить, что ощущение этого момента пришло к уже бывшему пресс-секретарю президента как-то вдруг и само по себе. Можно не сомневаться, что в необходимости “передать мяч” Геращенко аргументированно убедили.

    Сама экс-пресс-секретарь высказала уверенность, что не засидится в домохозяйках, дав понять, что не уходит в “никуда”. Правда, чтобы соблюсти интригу, отказалась назвать кресло, которое намерена вскоре занять. Тот факт, что для Геращенко уже действительно подготовлена новая должность, оказывающая большое влияние на политический процесс в Украине, подтвердила и губернатор Киевской области Вера Ульянченко. “Геращенко переросла себя как пресс-секретарь, — подчеркнула Ульянченко.
 
— Сегодня она становится политической фигурой, поэтому должна получить новую роль, более влиятельную”.

    Что это будет за должность — остается только гадать. Как можно только гадать и о том, кто займет место самой Геращенко. Согласно одной из версий, должность пресс-секретаря президента могут занять люди, близкие к самому Виктору Ющенко. Среди них называют его земляка-односельчанина Михаила Дорошенко (ныне он главный редактор газеты “Україна молода” и советник главы государства), который первое время был пресс-секретарем президента Кучмы.

    Вместе с тем можно предполагать, что на должность пресс-секретаря президента придет человек, близкий к Виктору Балоге. Такая возможность, по мнению политолога Вадима Карасева, объясняется условием, которое Балога поставил при своем назначении руководителем секретариата президента — о коренной ротации кадров на Банковой. Такая ротация, по его замыслу, должна показать обществу обновление команды главы государства и приход в нее новых политических топ-менеджеров, способных вернуть Ющенко позиции политического лидера.

    Сам Балога 26 сентября заявил, что в течение ближайшей недели пресс-служба и главная служба информационной политики секретариата президента будут реорганизованы. “Предусмотрено создать мощную информационную службу”, — сказал глава секретариата президента. А в ответ на вопрос, кто ее возглавит, предложил провести среди желающих открытый конкурс.

“Вечерние вести”, 28.09.06

Продам чеченца. Экстрадицию гарантирую
Сергей Никонов

    Генеральная прокуратура Украины, постоянно удивляющая своим правовым нигилизмом, внедряет очередное “ноу-хау” под названием “беспредельная экстрадиция”. На основании сомнительной бумажки, присланной российскими правоохранителями, ГПУ собирается выдать России гражданина Украины. Собирается выдать, несмотря на решение Печерского суда столицы, запрещающее это делать.

    21 июля этого года в Одессе сотрудниками УБОП по ходатайству правоохранительных органов Российской Федерации был задержан гражданин Украины Султан Айдамиров. Российские правоохранители, утверждают, что Айдамиров – гражданин РФ. В качестве доказательства украинским правоохранителям передали ксерокопию формы ѕ1 на выдачу Айдамирову паспорта гражданина РФ.

    Наших правоохранителей не смутило ни то, что на этой ксерокопии отсутствовала подпись самого Айдамирова, ни то, что Айдамиров около 20 лет постоянно проживал в Одессе (прописан, имеет семью) и 2 октября 1992 г. в Коминтерновском РОВД Одессы в советский паспорт поставил штамп гражданина Украины. Все эти факты и документы почему-то “перевесила” сомнительная ксерокопия бумажки о получении паспорта, на которой отсутствует даже подпись Айдамирова! По идее, если это прокурорское “ноу-хау” пройдет, то любого из нас можно будет таким же образом выдворить в Россию или куда-нибудь в Узбекистан.

    Султан Айдамиров — чеченец.
 
Отношение российских правоохранительных органов к представителям этой национальности известно. И украинским правоохранительным органам стоило бы особо тщательно исследовать причины, которые могут препятствовать экстрадиции чеченца в Россию. Тем более, если чеченец является гражданином Украины.

    30 августа этого года Печерский суд Киева постановил “признать неправомерными действия Генерального прокурора Украины по оформлению материалов для экстрадиции и выдачи Айдамирова Султанбека Вахаевича”, а также постановил “приостановить экстрадицию и выдачу Айдамирова правоохранительным органам Российской Федерации”. В судебном решении также сказано, что в суде представители Генпрокуратуры не смогли предоставить ни одного доказательства в опровержение того, что Айдамиров является гражданином Украины, или в подтверждение того, что он является гражданином РФ. Суд также пришел к выводу: “действия Генерального прокурора Украины по осуществлению надзора за выдачей Айдамирова С.В. правоохранительным органам Российской Федерации… грубо нарушают Европейскую конвенцию о выдаче правонарушителей и являются неправомочными”.

    Однако несмотря на решение суда, 22 сентября на пресс-конференции в Киеве заместитель генпрокурора Шинальский заявил о принятом ГПУ решении об экстрадиции Айдамирова в Россию. То есть прокуратура в очередной раз решила подменить собой судебную власть в стране, что является весьма серьезным преступлением. Впрочем, о том, как прокуратура игнорирует судебные решения и давит на судей, “ВВ” писали уже неоднократно.

    Чем вызвана такая “беспредельность” ГПУ в отношении экстрадиции Айдамирова? По всей видимости, речь идет о банальном заказе. Российская прокуратура обвиняет Айдамирова в том, что он в 2005 г. похитил вице-президента Национальной ассоциации профессионального гольфа России Игоря Л. Похитители якобы вымогали у своей жертвы $1,5 млн. По подозрению в совершении этого преступления в РФ было арестовано несколько человек, в том числе и сотрудники милиции. Во время следствия и в показаниях всех без исключения подозреваемых фамилия Айдамирова ни разу не упоминалась. Единственной причиной объявления Айдамирова в розыск стало ничем не подтвержденное заявление самого Игоря Л. о том, что похищение, вероятно(!), организовал Айдамиров.

    Возможно, перевод дела на любимые в России “чеченские” рельсы был кому-то выгоден. Возможно, прокуратура РФ намеревается получить “отступные” с Айдамирова и чеченской общины за закрытие дела, а наша ГПУ имеет свою долю в этом “гешефте”. Увы, сейчас в наших странах все возможно. Кроме того, следует учесть, что активным членом Национальной ассоциации профессионального гольфа России является один из заместителей генпрокурора РФ, который и курирует это дело.

    Впрочем, суть обвинений, предъявленных Айдамирову российской прокуратурой, в данном случае не столь важна. Важна та удивительная легкость, с которой Украина по первому требованию других государств “сдает” своих граждан. И, что интересно, практически никогда не получает из той же России своих преступников.

“Дело”, 28.09.06

Новый президентский долгострой
Катерина Прищепа

К годовщине начала массовых расстрелов в Бабьем Яру президент реанимировал идею о создании государственного мемориала на месте трагедии. “Это станет не только выполнением соответствующих поручений президента Украины, но и позволит всем нам сделать свой вклад в укрепление в Украине межнационального мира и согласия. Бездеятельность и промедление в этих вопросах являются недопустимыми”, — заявил советник президента по гуманитарным вопросам Маркиян Лубкивский. Никаких официальных документов по этому поводу президент, однако еще не издавал.
 
Впервые с идей создания мемориала президент выступил год назад накануне 64-й годовщины трагедии. В конце 2005 года он подписал распоряжение “О мероприятиях по реализации государственной политики в сфере межнациональных отношений, религий и церкви”. Один из пунктов этого распоряжения предписывал Кабинету Министров до 15 октября 2005 года “рассмотреть вопрос создания в установленном порядке государственного историко-культурного заповедника “Бабий Яр”. По словам Лубкивского, уже в ближайшее время будет создана рабочая группа по вопросам создания мемориала. В ее состав намерены пригласить известных специалистов-историков, политологов, социологов. Цель комиссии — приблизить украинских граждан к пониманию трагедии Бабьего Яра и таких явлений, как антисемитизм и ксенофобия. Кто именно войдет в состав группы, Лубкивский не уточнил. О плане мероприятий по возведению мемориала не сообщается.

Как сказала “ДЕЛУ” пресс-секретарь вице-премьера по гуманитарным вопросам Галина Дудик, в Кабмине сейчас отрабатывают распоряжение президента. “Министерство культуры совместно с Киевской городской государственной администрацией сейчас вместе разрабатывают проект мемориала”, — пояснила она. Кроме того, по словам Дудик, предстоит решить ряд вопросов относительно передачи территории Бабьего Яра на баланс Минкультуры. Речь идет о 35,5 га земли. Также нерешенными остаются вопросы финансирования мемориала. “Только после согласования всех этих вопросов Кабинет Министров зарегистрирует проект соответствующего постановления”, — подчеркнула Дудик.

Торжественная годовщина

Заявления из Секретариата прозвучали как раз к приезду в Киев участников второго международного форума Let my people live. Идея провести такое мероприятие возникла у президента после посещения форума, посвященного 60-летию освобождения лагеря Освенцим-Биркенау в прошлом году. “Украинская инициатива является уникальной, поскольку трагедия Бабьего Яра, как и вообще еврейская тема, были запрещены и замалчивались в тоталитарном Советском Союзе”, — отметил Лубкивский.

Еврейская община Украины идею президента о мемориале поддерживает. “Задача — сохранить хотя бы то, что осталось. По крайней мере, есть та территория, которая действительно была именно Бабьим Яром. Она не застроена. Почему бы на месте, где были расстрелы, не поставить музей? В музее будет и синагога, где можно помолиться за души, будет сам музей, учебный центр. То есть будет жить история Бабьего Яра”, — сказал в эфире “Радио Свобода” президент Еврейского совета Украины Илья Левитас.

Сейчас возле Бабьего Яра уже установлены несколько памятников. Первый монумент был установлен еще в 1970-х годах. Скульптурная группа представляет советских граждан и военнопленных. В начале 90-х был установлен памятник, посвященный погибшим в Яре евреям: бронзовое изображение меноры, установленное на ступенчатом постаменте. Именно этот памятник сейчас является обязательным пунктом в программе посещения Бабьего Яра экскурсионными группами. Кроме того, в Бабьем Яру был установлен крест в память украинцев, погибших в этом месте. Позже возле выхода из станции метро “Дорогожичи” был установлен памятник детям, расстрелянным в 1941 году, а также установлен памятник жертвам нацизма.

Для Киева дороговато

Тем временем киевские власти хотели бы освободиться от ответственности за мемориал. Как рассказал заместитель главы Киевгорадминистрации Виталий Журавский, здесь считают, что памятники национально-культурного наследия должны перейти на баланс Минкультуры. Среди таких памятников он назвал и Бабий Яр. На сегодня комплекс, как и другой мемориал — Быковнянские могилы, — находится на балансе Киевсовета. “Самая большая проблема в том, что эти объекты плохо финансируются. Чтобы улучшить эту ситуацию, они должны быть в собственности одного органа центральной исполнительной власти”, — сказал Журавский.

“Дело”, 28.09.06

“Мины” против Добкина
Инна Питя

Вчера сессия Харьковского горсовета дважды оказывалась под угрозой срыва. В начале заседания работу пришлось остановить по требованию сотрудников правоохранительных органов, а около 800 человек пикетировали здание горсовета, протестуя против намеченного властями Харькова повышения размера квартплаты и коммунальных услуг. Неизвестный по телефону сообщил милиционерам, что мэрия заминирована. Через полчаса мэр Михаил Добкин – после проверки зала сотрудниками правоохранительных органов – продемонстрировал залу акт о том, что заседание может продолжаться в безопасных условиях.
 
Вскоре для милиционеров вновь нашлось занятие. Им пришлось удалить с трибуны одного из лидеров общественного движения “Городской дозор” Владислава Протаса. После некоторой заминки городской голова все же поставил на голосование вопрос о предоставлении слова Протасу, и подавляющее большинство депутатов не захотели его слушать.

Предприниматель рассказал, что хотел использовать прямой эфир (сессия транслировалась по трем местным телеканалам), чтобы разоблачить мэра. По словам Протаса, Добкин обещал ему предоставить землеотвод под выкупленное ранее детское дошкольное учреждение и не выполнил свое обещание, решив оставить детсад в коммунальной собственности. Добкин отверг обвиненя, а Протаса увела милиция.

“Дело”, 28.09.06

Украинское государство опоздало на 15 лет
Владислав Литкевич

Интервью. Анатолий Подольский уверен, что культурным центрам — в частности, в Бабьем Яру — не место на кладбище.
 
– Президент огласил намерение построить в Бабьем Яру мемориал в память жертв нацизма. Насколько своевременна эта идея?

– На мой взгляд, еще 15 лет назад, когда Украина стала суверенной, но когда еще не была построена станция метро “Дорогожичи”, нужно было сделать следующее: есть европейский, мировой опыт, не нужно ничего придумывать, тот же Аушвиц в Польше или Ватерлоо в Бельгии — это мемориальная зона, очерченная государством. В этом вопросе не нужно ждать помощи общины еврейской или ромской.

Если мы рассматриваем историю евреев Украины, судьбу евреев Украины во время Второй мировой войны как составляющую истории и культуры Украины и рассматриваем Украину как поликультурное государство, то это наша история, и государство само должно было четко закрепить государственными актами Бабий Яр как государственную мемориальную зону памяти трагедии Второй мировой. Сделать так, как это делалось в мире, в Вашингтоне или Иерусалиме, где созданы музеи. И не делать культурные центры, синагоги, церкви, отдельные памятники или образовательные центры. На мой взгляд, это должна быть мемориальная зона, это должен быть музей памяти. И главное, это должно быть инициировано государством и за государственные средства.

– Почему за пятнадцать лет этого не было сделано?

– Причина, на мой взгляд — и мы можем об этом говорить, и от этого никуда не денемся, — к сожалению, в суверенной Украине есть проявления ксенофобии, антисемитизма, продолжение публикаций МАУП. Но глубинная причина в том, что украинским обществом и, в первую очередь, государством не выработано до сих пор концепции идеологии отношения к историческому прошлому, к концепции, что Украина — не моноэтническое государство. На месте Бабьего Яра должен быть мемориал. В Аушвице не строят культурные центры, и Аушвиц опекается польским государством с 1947 года. Его опекала социалистическая Польша, не говоря о современной, а не еврейская община Польши. Глубинная проблема в том, что в государстве не выработана концепция, как относиться к историческому прошлому, принять исторические факты, и сказать, что это наше общее прошлое, а не так, что трагедия евреев — Бабий Яр, трагедия украинцев — Голодомор. Это неправильно.

– Как, по-вашему, воспримут такую идею в Украине?

– Если украинским интеллектуалам не нужно доказывать поликультурность Украины и что национальные меньшинства — это составная часть украинского социума, то у украинской власти за пятнадцать лет суверенности не выработаны подходы государства к истории. История Украины была тяжелой и не всегда однозначной. Как Иван Дзюба говорил: оставить Бабий Яр как символ Хлокоста, и не трогать больше. Для многих семей, для моей семьи — это как кладбище, там две мои родные тети, моя родная бабушка.

Надо сказать, что Бабий Яр — это наше общее прошлое, а не так, что трагедия евреев — Бабий Яр, а трагедия украинцев — Голодомор. Это неправильно.

Должна быть ответственность духовная, историческая, но не коллективная, уголовная, юридическая. Яркий пример для меня, когда президент маленькой Латвии Вайра Вике-Фрейберга в июле, когда была годовщина массовых расстрелов еврейской общины в Румбульском лесу, возле Риги (это как наш Бабий Яр), сказала, что это трагедия, которую мы должны помнить, потому что это история Латвии. Поэтому в Латвии об этом помнят, вводят учебные курсы про Холокост как часть истории Латвии. У нас так не говорят. Хотелось, чтобы у нас был такой государственный подход.

– Как видит будущее Бабьего Яра еврейская община?

Для меня важнее, чтобы эту проблему решало государство и прислушивалось к дискуссиям в еврейской общине. И не ждать финансовой помощи извне, а сказать: это наша история и культура, и государство берет Бабий Яр под опеку. Музей Холокоста в Вашингтоне — это государственный музей. В Аушвице, Освенциме образовательный, научный центр, музей — они государственные. Так должно быть и у нас.

– Ваша оценка форума, который проходит в Киеве?

– Важно, что Украина отмечает годовщину. Но минус такой, что многие иностранные гости прямо спрашивают: какой статус у Бабьего Яра? Есть место скорби, но до сих пор государство четко не обозначило статус. Вчера прошло открытие выставки, сегодня будут мероприятия  в опере. Событие проходит, но проблемы государственной неопределенности Украины, люди из других стран чувствуют, и это, конечно же, минус. Государство Украина, государственные органы должны были это событие взять полностью под свою опеку. Конечно, хорошо, что еврейские организации помогают, но в таких случаях государственные органы должны быть более причастны к организации.

В любом случае важно и хорошо, что форум проходит, это показывает молодежи и миру, что память остается.

“Коммерсант-Украина”, 28.09.06

Виктор Ющенко прошел через покаяние
Сергей Сидоренко

Международный форум “Жизнь народу моему” начался еще 26 сентября (см. вчерашний Ъ), а вчера состоялись главные мероприятия. Утром Виктор Ющенко и его супруга Катерина почтили память погибших в Бабьем Яре, возложили к памятнику цветы и поставили свечи. А после обеда в Национальном академическом театре оперы и балета состоялось заседание форума. В нем приняли участие президенты Израиля, Хорватии, Черногории и другие высокие гости из различных государств.
На удивление, большинство “гостей” форума составляли молодые юноши и девушки, стоявшие в коридорах оперного театра группами по 15-20 человек. После второго звонка появились руководители этих молодых людей. “Группы одиннадцатая и двенадцатая, идите за мной. Проходим туда, куда я скажу! Пока я не разрешу – на стулья не садимся и ничего не делаем. И мобилки выключите прямо сейчас!” – командовала какая-то женщина. “Гости” форума беспрекословно подчинялись. “Вы, наверное, члены еврейской общины?” – спросил корреспондент Ъ у ребят, проходивших мимо. “Какой общины? – рассмеялся тот.– Мы студенты первого курса Академии муниципального управления”. И тут же, повернувшись к товарищам, сказал: “Посидим немного и пойдем пиво пить”.
Когда журналисты вошли в зал, выяснилось, что студенты заняли приблизительно половину мест на балконе и бельэтаже. Часть мест в партере в VIP-секторах тоже отвели для студентов (примечательно, что сюда допускали только девушек). Студенты, находившиеся на балконах, ушли через полтора часа, оставив полупустой зал. Девушки из VIP-секторов были вынуждены сидеть до конца мероприятия.
После показа короткого видеоклипа (зрителям продемонстрировали хроникальные кадры расстрела мирных граждан) на сцену вышел Виктор Ющенко. “В 65-ю годовщину трагедии я склоняю голову перед всеми невинно погибшими жертвами террора”,– начал свое выступление президент. Глава государства читал речь с листа, уложился в десять минут и при этом несколько раз сорвал аплодисменты зала.
Вначале господин Ющенко раскритиковал информационную политику бывшего СССР. “Много лет память о Бабьем Яре делали безликой, безнациональной”,– сказал он. Чтобы подчеркнуть, что события 65-летней давности являются в первую очередь трагедией евреев, Виктор Ющенко прочел молитву на иврите. Затем президент сказал, что фашисты, убивая евреев, “поставили под пулеметную очередь всю цивилизацию”. В финале выступления глава государства попросил прощения “за все сознательные и несознательные обиды”, нанесенные евреям украинцами, и заявил, что сегодня украинский народ является другом еврейского народа: “Я утверждаю, что на Украине никогда не будет места для межнациональной розни. Вместе со всеми украинцами я не приемлю любые проявления ксенофобии и антисемитизма”.
После Виктора Ющенко выступил президент фонда “Всемирный форум памяти холокоста” Моше Кантор. Господин Кантор поблагодарил Украину и лично господина Ющенко за помощь в организации форума. Отдельную часть своего выступления Моше Кантор посвятил критике президента Ирана Махмуда Ахмади Нежада, который известен своими жесткими антисемитскими заявлениями. В частности, иранский президент утверждал, что холокост является “мифом”, созданным европейцами (см. Ъ от 23 февраля), а затем официальный Тегеран поддержал проведение выставки карикатур, посвященных холокосту. Действия иранских властей господин Кантор назвал “недопустимыми провокациями”. Виктор Ющенко аплодировал заявлениям Моше Кантора.
К критике Ирана возвращались еще несколько выступавших, в частности президент Израиля Моше Кацав. При этом господин Кацав отметил, что в последнее время антиеврейские настроения фиксируются во многих странах мира. “Через 65 лет после катастрофы мы видим, как снова поднимает голову антисемитизм в Европе”,– заявил израильский президент.
Самым эмоциональным было выступление главного раввина Тель-Авива Исраэля Меира Лау. Господин Лау говорил дольше всех, громче всех и резче всех выступавших политиков. Среди прочего запомнились его слова, что еврейский народ никогда не простит своих обидчиков. Это заявление вряд ли можно назвать политкорректным, ведь Германия официально признала действия нацистов преступлением и неоднократно просила прощения у евреев. Тем не менее выступление Исраэля Меира Лау вызвало овации в зале.
Выступления продолжались почти четыре часа. Судя по разговорам в коридорах оперного театра, мероприятие понравилось всем его участникам. Следующий форум “Жизнь народу моему!” состоится в Берлине 9-11 ноября 2008 года и будет приурочен к 70-й годовщине “Хрустальной ночи” – масштабного еврейского погрома, после которого немецкие власти арестовали около 20 тысяч евреев.

“Коммерсант-Украина”, 28.09.06

Игорь Шурма стал седьмым заместителем Михаила Добкина
Мария Спалек

Вчера на сессии Харьковского городского совета депутат Верховной рады III-IV созывов Игорь Шурма, член СДПУ(о) был утвержден в должности заместителя мэра Михаила Добкина (Партия регионов). Кроме того, господин Шурма возглавил департамент здравоохранения и социальных вопросов, который был выделен из уже существующего управления по гуманитарным и социальным вопросам Харьковского горсовета, а также вошел в состав исполнительного комитета. Таким образом, в подчинении у Михаила Добкина теперь уже семь заместителей. До вчерашнего назначения Игорь Шурма работал советником Михаила Добкина по гуманитарным и социальным вопросам. На эту должность он был назначен еще 27 июня 2006 года. Свой переезд в Харьков господин Шурма объяснил тем, что “в Харькове можно на практике реализовать лозунг `Словом и делом`”. Кроме того, по словам мэра Харькова, Игорь Шурма ему “не только советник и зам, а еще и друг”. Следует отметить, что при обсуждении кандидатуры Игоря Шурмы депутаты горсовета воздержались от каких-либо дискуссий. 79 из 90 присутствовавших в сессионном зале депутатов поддержали мэра в кадровом вопросе.
В пресс-службе горсовета Ъ рассказали, что “новый департамент был создан после того, как Михаил Добкин объявил 2007 год `годом медицины в Харькове`”. При этом председатель постоянной комиссии горсовета по здравоохранению и социальным вопросам Владимир Лисовой объяснил Ъ, что создание нового департамента позволит уделять больше внимания проблемам медицины, работе скорой помощи, семейной медицины и специализированным лечебным учреждениям.

“Коммерсант-Украина”, 28.09.06

Александр Медведько хочет получить от пяти до семи
Мустафа Найем

Деятельность прокуратур, в том числе и Генеральной, в Конституции регулируют всего три статьи – 121-я, 122-я и 123-я. Законопроект, представленный вчера заместителем генпрокурора Сергеем Винокуровым, предлагает переписать все три статьи основного закона государства. В частности, авторы законопроекта, ссылаясь на опыт стран “с развитой демократией”, хотят причислить прокуратуру к органам судебной власти. Напомним, что на сегодняшний день в Конституции не указывается, к какой ветви власти – законодательной, исполнительной или судебной – отнесены прокуратуры. Большинство юристов в беседе с Ъ назвали такие изменения соответствующими европейским нормам, но были очень удивлены, узнав, что в этом же документе прокуратуре отводится функция поддержания государственного обвинения в суде. “Вы понимаете, что это бред?! – возмущалась адвокат Татьяна Монтян.– Монтескье (Шарль Монтескье, французский правовед XVIII века.–Ъ) перевернется в гробу! Функция прокуратуры – обвинение и надзор, а суда – разрешение споров. Я не знаю, какому шизофренику могло прийти в голову отнести нашу прокуратуру к судебной власти!”
В пояснительной записке авторы документа неоднократно ссылаются на претензии Венецианской комиссии к Украине, обеспокоенной расширением полномочий прокуратуры после принятия новой редакции Конституции. Но в самом документе полномочия ГПУ уменьшены только в одном пункте: предлагается лишить ее функции надзора над соблюдением прав и свобод органами исполнительной власти и местного самоуправления. Правда, тут же прокуратуре предлагается делегировать новые полномочия, не отраженные в законодательстве,– предоставить прокуратурам право вести “уголовное преследование в досудебном производстве”. “Насколько мне известно, такого термина у нас вообще нет,– сказал Ъ управляющий партнер юридической компании `Магистр и партнеры` Сергей Власенко.– Введение термина, тем более в Конституцию, потребует дополнительных комментариев”.
Законопроектом также предлагается увеличить срок полномочий генпрокурора с пяти до семи лет, так как нынешняя норма не обеспечивает “непредвзятость и независимость главы ГПУ от политических сил”. Правда, непонятно, почему в пояснительной записке авторы документа ссылаются на “выводы экспертов Совета Европы”, а в качестве примера приводят законодательство Киргизии. При этом стоит отметить, что сроки полномочий генпрокуроров, например в Израиле, Великобритании, Молдавии и Латвии, составляют пять лет, как и сейчас на Украине.
В случае принятия законопроекта изменится и процедура увольнения генпрокурора. Документ лишает Верховную раду права выражения недоверия генпрокурору, что “согласно выводам экспертов Совета Европы, является формой политической ответственности”. Досрочно уволить генпрокурора можно будет только по инициативе президента, которую должны поддержать 300 депутатов парламента. “Это разрушит баланс, выработанный относительно генпрокурора, внесет новые разночтения и непонимания,– уверен Сергей Власенко.– И надо понимать, что такая норма – палка о двух концах. С одной стороны, это некая независимость генпрокурора, но с другой стороны, мы видим, что творят наши независимые судьи. Я думаю, это излишняя мера для усложнения увольнения генпрокурора”.
По словам заместителя генпрокурора Сергея Винокурова, о предложенном законопроекте в апреле текущего года уже позитивно высказались президент и члены Совета национальной безопасности и обороны. Однако последнее слово остается за народными депутатами. Юрист, член фракции Партии регионов, народный депутат Елена Лукаш уверена, что в предложенном виде изменения в Конституции приняты не будут. “Все это кадровые амбиции представителей ГПУ,– уверена госпожа Лукаш.– Они пытаются усилить свои полномочия. Мне кажется, что принятие данного проекта маловероятно”. Коллега госпожи Лукаш по антикризисной коалиции, коммунист Леонид Грач считает, что, лишая парламент права выражать недоверие генпрокурору, авторы документа “перегибают палку”. “Получится, что Генпрокуратура не будет контролироваться никем,– возмущался господин Грач.– Это никуда не годится, учитывая ее значимость”.
Глава парламентского комитета по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности Владимир Стретович (“Наша Украина”) считает, что существующие на сегодняшний день конституционные положения о прокуратуре оптимальны и не требуют изменений. “Пятилетний срок полномочий генпрокурора был обусловлен тем, что он назначался президентом,– заявил Ъ господин Стретович.– А теперь, во время избирательной кампании и долгое время после появления нового президента, генпрокурор станет настолько самостоятельным, что будет делать что захочет, без страха увольнения”. Между тем руководитель юридического департамента БЮТ народный депутат Андрей Портнов отнесся к законопроекту, предложенному Генпрокуратурой, с иронией. “Вы знаете, у меня к ним есть встречное предложение – давайте продлим его срок до 50 лет и отберем у всех права на увольнение главы ГПУ, вот тогда, я думаю они будут довольны!” – сказал господин Портнов.

“Коммерсант-Украина”, 28.09.06

Анатолий Гриценко выписал счет в долларах
Денис Попович

Вчера министр обороны Анатолий Гриценко принял участие в заседании SEDM, проходившем в Тиране. Можно сказать, что визит господина Гриценко в Албанию оказался самой рискованной его зарубежной поездкой. Напомним, что во вторник министерский Ту-134, не пролетев и половины пути, вернулся в Киев из-за трещины, обнаруженной на лобовом стекле кабины пилота (см. вчерашний Ъ). Делегация, которую возглавлял господин Гриценко, вынуждена была пересесть на самолет Ан-24, благополучно доставивший ее на международный форум.
Совет министров обороны стран Юго-Восточной Европы был создан в 1996 году по инициативе США с целью поддержания мира в регионе и приближения стран-участниц к стандартам НАТО. В его состав помимо США входят Италия, Греция, Турция, Албания, Болгария, Румыния, Македония, Словения, Хорватия, а также Украина, которую приняли в совет 6 декабря 2005 года. Организация располагает многонациональной бригадой Seebrig, численностью около 3 тыс. человек, куда входят подразделения стран-участниц. Украинские военнослужащие пока не входят в состав Seebrig, однако наши летчики участвовали в переброске подразделений Seebrig в Афганистан в конце прошлого года.
Вчера, перед заседанием SEDM, Анатолий Гриценко встретился со своим американским коллегой Дональдом Рамсфельдом. В ходе встречи господин Гриценко еще раз подтвердил неизменность курса Украины на вступление в НАТО и сообщил, что американская сторона предложила увеличить численность военнослужащих украинского миротворческого контингента в Косово. Напомним, что сейчас там находятся 179 украинских миротворцев. По словам министра, увеличение украинского контингента связано с тем, что американская сторона “заинтересована направить часть своих сил из Косово в Афганистан и Ирак”. “В рамках квоты Украины, утвержденной Верховной радой, возможно увеличение контингента в Косово”,– заявил господин Гриценко. Объемы этого увеличения пока неизвестны. Квота Украины, согласно указу президента от 14 июля 1999 года, составляет 800 человек.
Эксперт Центра исследований армии, конверсии и разоружения Сергей Згурец считает, что для усиления миссии в Косово Министерство обороны “располагает резервом в 300-800 человек”. “Стоимость содержания украинского контингента в Косово составляет около 3 миллионов долларов в год, и военное ведомство оплачивает их из собственного кармана. Если мы говорим об увеличении численности – значит надо решать проблему с финансированием”,– заявил Ъ господин Згурец. По словам Анатолия Гриценко, в этом вопросе Украина может “рассчитывать на финансовую поддержку США”.
Глава Минобороны также заявил, что американская сторона рассматривает вариант предоставления “технической помощи” для повышения “качества украинских полигонов”. Напомним, что последняя попытка американских военнослужащих улучшить инфраструктуру одного из украинских полигонов – Старокрымского – в рамках подготовки к учениям Sea Breeze-2006 вызвала волну антинатовских протестов в Феодосии в мае (последний раз Ъ писал об этом в номере от 13 мая). Заявление министра возмутило лидера Прогрессивной социалистической партии Украины (ПСПУ) Наталью Витренко – одну из организаторов крымских манифестаций. “Парламент Крыма проголосовал за признание полуострова `территорией без НАТО`. Если они (американцы.–Ъ) сунутся в Крым, то у нас есть все основания поднимать людей на борьбу, потому что это будет грубейшее нарушение норм права, принятых местной властью”,– заявила вчера Ъ госпожа Витренко. По ее словам, Анатолий Гриценко как член кабинета Виктора Януковича всего лишь следует требованиям целевого плана сотрудничества между Украиной и НАТО на 2006 год, который “предусматривает создание натовских полигонов на территории Украины”. “Министр обороны еще раз подтвердил, что правительство Януковича, обманывая людей, выполняет этот план”,– отметила лидер ПСПУ.
Вчера же господин Гриценко сообщил, что Украина направляет в штаб Seebrig “несколько украинских офицеров”. “Возможно, позже мы рассмотрим вопрос выделения подразделения в состав этой бригады”,– заявил министр. После окончания SEDM господин Гриценко заявил, что предложил провести следующую встречу министров обороны в Киеве. “Все участники заседания поддержали нашу инициативу”,– сообщил Анатолий Гриценко.

“Коммерсант-Украина”, 28.09.06

Адвокат предпочел больницу судебному заседанию
Елена Геда

Вчера в Апелляционном суде Киева должен был состояться допрос второго свидетеля по делу об убийстве журналиста Георгия Гонгадзе – заместителя главного редактора газеты “Зеркало недели” Юлии Мостовой. Напомним, что ранее суд допросил в качестве свидетеля главного редактора интернет-издания “Украинская правда” Алену Притулу (см. Ъ от 15 сентября).
Судебное заседание должно было начаться в 10.30, однако в назначенное время не явился адвокат подсудимого Николая Протасова Леонид Ладан. Причины неявки на тот момент были неясны. Когда около 11.00 с господином Ладаном связались по мобильному телефону, он сообщил, что “уже едет”. После этого адвокат на телефонные звонки отвечать перестал. Прождав еще полчаса, судья Ирина Григорьева сообщила: “Суду была предоставлена информация о том, что адвокат Ладан опаздывает и все-таки прибудет на заседание, после чего связь с ним пропала, его местонахождение неизвестно. В то же время информация о том, что он должен прибыть в суд, опровергнута не была”. После этого в судебном заседании был объявлен полуторачасовой перерыв для выяснения причин неявки, а также местонахождения господина Ладана.
По просьбе судьи местонахождение господина Ладана попытались установить его коллеги – Николай Лаптиев и Юрий Григоренко. По их словам, домашний телефон господина Ладана также, как и его мобильный, не отвечал. В офисе адвокатского объединения, где работает Леонид Ладан, им сообщили, что вчера он там не появлялся. Не оказалось господина Ладана и дома. По словам господ Лаптиева и Григоренко, дежурившая вчера консьержка сообщила, что около 12.30 (спустя два часа после того, как судебное заседание должно было начаться) Леонид Ладан вышел из дома, сказав, что идет в больницу.
Следует отметить, что господин Ладан не единственный участник процесса, у которого после начала слушания по делу об убийстве Георгия Гонгадзе начались проблемы со здоровьем. В настоящий момент в больнице также находится один из прокуроров, у которого на прошлой неделе обострилась болезнь сердца. Неоднократно жаловался на плохое самочувствие и подзащитный Леонида Ладана Николай Протасов. Напомним, что для подсудимого Протасова в суд вызывалась бригада скорой помощи, которая диагностировала у него аритмию (см. Ъ от 3 февраля), а после обследования специалистами Института кардиологии им. Стражеско ему была присвоена III группа инвалидности (см. Ъ от 15 сентября).
В связи с отсутствием адвоката Леонида Ладана, участие которого в процессе обязательно, в слушании дела об убийстве Георгия Гонгадзе объявлен перерыв до 29 сентября. 
 

“Комсомольская правда в Украине”, 28.09.06

Кто во власти не на своем месте?
Ярослава Артюшенко

В главной крепости Президента – Секретариате – продолжаются новые назначения. И порой весьма удивительные: так, на днях своим указом Виктор Ющенко обязал первого зама госсекретаря Арсения Яценюка контролировать… СБУ. Это, напомним, тот самый Яценюк, который был министром экономики и которого многие эксперты почитали чуть ли не за экономического гения.

Спрашивается – при чем здесь СБУ? Да, ни при чем. Яценюк, как говорят, действительно сильный экономист, но уж точно не спец в вопросах госбезопасности. Получается, человека усадили не на его место.
Впрочем, для нашей власти не впервой, чтоб “сапоги тачал пирожник, а пироги выпекал сапожник” – многие государственные мужи трудятся не по специальности. Не хотим сказать, что они плохо справляются – но факт остается фактом: учились и трудились они совсем не по тому профилю, по которому работают во власти.

Виктор Балога, госсекретарь
Еще когда нынешний глава Секретариата впервые возглавил МЧС, многие удивились: у бывшего губернатора Закарпатья торгово-экономическая специализация: трудовой путь он начинал товароведом, продолжил бизнесменом. И чем-чем, а спасательными работами вовсе никогда не занимался. Теперь в Секретариат Президента пришел, получается, уже со спасательным опытом.

Юрий Луценко, министр внутренних дел
Главный милиционер страны в милиции никогда не служил. По специальности он инженер-электротехник, несколько лет трудился на заводе в родном Ровно, пока не ушел в политику.

Юрий Павленко, министр по делаx спорта, семьи и молодежи
По специальности – историк, а до назначения в министерство несколько лет поработал журналистом.

Василий Джарты, министр охраны окружающей среды и экологии
По специальности – инженер-механик, многие годы занимался бизнесом, работал в городской власти.

Николай Рудьковский, министр транспорта
По специальности – учитель истории и обществоведения. В дальнейшем получил и диплом экономиста, но судьба почему-то привела его в транспортники.

“Комсомольская правда в Украине”, 28.09.06

У Януковича – “раздвоение” политики
Кость Бондаренко

Виктор Янукович в очередной раз заявил о необходимости предоставить русскому языку статус второго государственного. Об этом говорится в статье премьера, опубликованной в правительственной газете “Урядовий кур`єр”. Примечательно, что до этого Янукович признавался, что пока со вторым государственным придется повременить. По крайней мере – до следующих парламентских выборов. И вот премьер опять возвращается к больному “языковому” вопросу.

Почему он это делает?

У Виктора Януковича – “раздвоение” политики. С одной стороны, он премьер, подписавший Универсал национального единства и обязанный его соблюдать (в котором, кстати, пункт о статусе языков достаточно размыто написан). С другой – он остается партийным лидером политической силы, которая обещала своим избирателям всячески заботиться о правах русского языка. И тому и другому своему статусу Янукович обязан соответствовать – то есть порой он высказывается как премьер, порой – как партийный лидер.

На самом деле последствий этой “раздвоенной” политики может быть тоже два. Первое – отношения с Президентом у премьера могут значительно ухудшиться. Второй вариант – все их разночтения будут сглажены, и получится компромисс.

Я больше склоняюсь ко второму варианту. В отличие от многих экспертов и политиков не думаю, что высказывания Януковича усугубляют ситуацию – скорее, они помогут Президенту со временем взглянуть на языковые проблемы украинцев по-другому. Президент ведь и сам когда-то (во время инаугурационной речи, например) высказывался в том духе, что русский язык не должен быть чужим в Украине.
Ему просто нужно вспомнить об этом.

“Комсомольская правда в Украине”, 28.09.06

Президент и премьер не поделили губернаторов
Лилия Фоменко 

Не успел утихнуть скандал с указами, которые секретариат Кабмина вернул Секретариату Президента, как у Виктора Андреевича и Виктора Федоровича появился новый повод для разногласий. На сей раз объектом спора могут стать губернаторы.

Две недели назад руководителей облгосадминистраций собрали в Кабмине, и премьер-министр персонально им пообещал, что губернаторы трех областей, где хуже всего подготовятся к зиме, распрощаются со своими креслами. Назначенный срок закончился вчера. Очередное заседание правительства должно состояться сегодня. Но удастся ли Виктору Януковичу реализовать свое решительное намерение? Дело в том, что уволенные со своих должностей губернаторы могут обрести влиятельного заступника. В минувший вторник с ними пообщался новый руководитель Секретариата главы государства Виктор Балога. И между прочим заявил: “Глава облгосадминистрации является членом команды Президента. Это должны знать и помнить все”. А еще добавил, что Ющенко намерен использовать все возможные рычаги для укрепления вертикали исполнительной власти.

Кстати, губернаторы сегодня встретятся с Виктором Андреевичем и расскажут ему о подготовке к отопительному сезону. Время рандеву с Президентом уточняется, скорее всего, гарант будет говорить о зиме после обеда, потому что с утра руководители облгосадминистраций отчитаются в Кабмине.
Все эти схватки за полномочия могли бы выглядеть оторванной от жизни игрой, если бы не одна важная деталь. Обычно когда двое дерутся, добыча достается третьему. Теперь представьте, что губернаторы будут выполнять взаимоисключающие приказы, ориентировать регион стать, к примеру, то всеукраинской житницей, то здравницей. Обычно когда области так трясет, оттуда уходят и предприниматели, и деньги. И регион объявляется депрессивным.

А что говорит Конституция?

“Комсомолка” попыталась разобраться, кто же кому подчиняется, и с этой целью раскрыла Конституцию. Оказывается, понять, кто чей начальник, сложно. Вроде бы Президент местными властями не руководит. По крайней мере в ст. 106, где написано о его полномочиях, нет ни слова о том, что он властен над областными госадминистрациями. Зато в ст. 113 сказано, что Кабмин является высшим органом в системе исполнительной власти. А в ст. 118 – вообще путаница: главы местных администраций отвечают и перед Президентом, и перед правительством, и в то же время подконтрольны органам исполнительной власти высшего уровня.

КОМПЕТЕНТНО

- Проблема в том, что губернаторская вертикаль неоднородна: одних назначал Президент, другие пришли в результате компромисса между региональной элитой и главой государства.
Сейчас границы влияния и Президента, и правительства на руководителей облгосадминистраций еще более размыты.
Конечно, Виктор Янукович хочет иметь региональные рычаги власти. Вопрос в том, что сами губернаторы потеряли часть влияния в регионах: облсоветы попали под влияние разных политических сил и финансовых групп. Очевидно, там, где в облсовете большинство из Партии регионов, губернаторы будут подчиняться премьер-министру. А в тех регионах, где большинство у БЮТ или НСНУ, Секретариат Президента будет бороться за губернаторов. По такому сценарию и будут развиваться события, а не по схеме “кто заберет себе весь губернаторский корпус”.

“Комсомольская правда в Украине”, 28.09.06

Глава Госпогранслужбы Украины Николай ЛИТВИН: Мы не пустили в страну 200 тысяч нелегалов
Сергей Брага

На Тузле все в порядке

- Прямая линия? Николай Михайлович, добрый день. Я житель одного из сел, расположенных на границе с Россией. Слышал, что существует какое-то соглашение с РФ об открытии на границе больше ста новых КПП. Это правда? И если да, то когда они начнут работать? 
- Наша общая граница с Российской Федерацией составляет 2295 километров. По договору Украины с северным соседом сейчас должны работать 60 пунктов пропуска, но обустроено только 42. Действительно существует проблема передвижения людей, проживающих в приграничных районах. В прошлом году было подписано соглашение между украинским и российским правительствами об открытии 144 пунктов местных пропусков. Например, в Луганской области мы уже создали 10 таких пунктов.
- Алло, Николай Михайлович? Это звонит Андрей из Киева. События последних лет, связанные с проявлением терроризма, заставляют активно внедрять как новые технологии, так и новые подходы к вопросам безопасности границ. Что планируете ввести на украинском кордоне, который в будущем собирается стать границей Евросоюза?
Мы готовим штат, проводим тренинги, обучение, оснащаем наши подразделения современной техникой, внедряем современные виды оружия.
Скажите, а как обстоят дела на Тузле?
Обстановка там сейчас нормальная.
Но что с самим островом?
Принят ряд решений по укреплению берега, намывается дамба.
Спасибо.

Контрабандисты не сидят сложа руки

- Здравствуйте! Андрей из Луганска. Хочу спросить вот о чем. Весной на луганском участке границы начали копать рвы в целях борьбы с контрабандистами. Целесообразно это или нет и стоит ли отгораживаться таким образом от соседей?
- Что касается дорог, которые используют организованные криминальные группировки, то те пути, которые не вошли в реестр местных органов власти, мы разрушаем или делаем непроходимыми. В наиболее опасных местах, где наблюдалась серьезная контрабанда, мы вынуждены применять инженерные строения, не позволяющие многотоннажным автомобилям пересекать границу.
Все эти меры помогли сократить в этом году поток контрабанды на участке луганской приграничной зоны в 742 км. Более того, в нынешнем году мы выявили больше десятка нелегальных газопроводов, проведенных через государственную границу.
- В прессе писали, что контрабандисты, после того как вырыли этот ров, все равно неоднократно его переезжали. Это правда или нет?
- Они, конечно, тоже не сидят сложа руки. Когда мы обустраиваем тот или иной участок, контрабандисты действуют подручными средствами: наводят мосты и переезжают. Мы с этим, естественно, боремся. Обстановка в Закарпатье сейчас очень сложная
- Здравствуйте. Это Роман Горлов из Киева. Чуть не каждый день слышу сообщения о задержании на нашей западной границе мигрантов, стремящихся добраться в Западную Европу. Как они попадают в нашу страну? Неужели у нас такой “дырявый” кордон с Россией?
- Проблема нелегальной эмиграции носит наднациональный характер. С ней борются и Европейский союз, и другие страны, наша в том числе. Есть два пути, которыми незваные гости попадают в Украину. Один из них – нелегальный переход на украинско-белорусском и украинско-российском участках границы. Другой – приезд под видом туристов и студентов, по приглашению и по частным визам. А потом эти люди начинают пробираться в Западную Европу.

Мы подходим к проблеме комплексно. А вообще мы не пустили в Украину 200 тысяч человек. Также налаживаем сотрудничество с коллегами из России и Белоруссии по обмену оперативными данными насчет организованных группировок, которые переправляют нелегальных иммигрантов. В этом плане появились серьезные разработки. Что же касается наиболее проблемных участков, то это украинско-словацкая граница. Мы приняли ряд организационных действий по ее охране, но все равно криминогенная обстановка в Закарпатье очень сложная.
- Николай Михайлович? Я звоню вот по какому поводу. Меня беспокоит бытовой вопрос. У меня в приграничной зоне свое хозяйство: картошка, морковь, свекла. Как мне перевезти все это? Говорят, можно перевозить только три килограмма картофеля на человека.
- Существует перечень продуктов и товаров, которые вправе перевезти физическое лицо. Оставьте мне свой контактный телефон, и мы сможем вам ответить в ближайшее время.

ИЗ ЛИЧНОГО ДЕЛА
Николай Литвин родился в 1961 году в Житомирской области. В 1984 году с золотой медалью окончил Донецкое высшее военно-политическое училище инженерных войск и войск связи. В 1993-м – также с отличием – военно-политическую академию им. В. И. Ленина. В 1997 году прослушал курс Гарвардского университета.
С 2003 года – глава Госпогранслужбы Украины.
Старший брат – экс-спикер Верховной Рады Владимир Литвин.

КСТАТИ
Телефонное право на меня не распространяется
- Добрый день! Геннадий из Харькова. Меня интересует такой момент. Скажите, существует ли для вас телефонное право и как вы его используете?
- Я не сторонник жестких подходов к людям. Главное – как сотрудник выполняет свои обязанности. Что касается телефонного права, то мне звонят, но сам я по этому принципу не работаю.

“Аргументы и факты в Украине”, 28.09.06

В. Янукович давит на российский газ
Алексей Бочаров

Стремительная поездка В. Януковича в Москву (а до этого – в Брюссель) и громкие заявления о неактуальности для Украины вступления в НАТО в Киеве были восприняты однозначно: после недолгого периода затишья началась борьба за реальную власть между премьером и президентом.
Впрочем, суть конфликта, по мнению директора киевского Института глобальных стратегий В. Карасева, глубже: “Ющенко отстаивает “евроатлантиче-ский”, проамериканский курс не только для Украины, но и, по “польской модели”, для всей Европы. У Януковича – прагматичный “евроконтинентальный” курс, который гармонично сочетает отношения и с Евросоюзом, и с Россией”. Тем более что Россия остается главным поставщиком энергоресурсов.
К слову, в газовых отношениях Москвы и Киева грядут очередные перемены. Недавно Туркмения подняла для России цену на свой газ с 65 до 100 долл. за тысячу кубометров. В “коктейле”, который поставляет в Украину посредническая фирма “РосУкрЭнерго”, туркменское топливо было главным ингредиентом, а значит, цена на “коктейль” уже не может оставаться на уровне 95 долл. Переговоры на эту тему пройдут в Москве на следующей неделе. По слухам, “скидку” на дорожающий газ от “Газпрома” в частном порядке уже получил украинский холдинг “Метинвест”. Он объединяет металлургические активы Р. Ахметова – главного украинского олигарха и спонсора Партии регионов.

“Аргументы и факты в Украине”, 28.09.06

Гарант на гарантии
Анна Нестерова

В Украине заговорили о пересмотре института президентства. Конечно, сейчас это больше похоже на технологические игры, но у законодателей есть одно существенное преимущество – при желании и усердии они могут превратить почти любую идею в закон. А когда речь идет об одновременной экономии бюджета, в глазах общественности аргументы становятся весомее.

Свой среди своих

Наиболее популярна у реформаторов идея о выборах президента в парламенте. Сегодняшняя расстановка политических сил делает ее особенно логичной. Кроме того, идея вполне вписывается в новую государственную модель Украины. В других парламентско-президентских республиках президента действительно избирают в парламенте. Правда, Эстонии, например, эта схема не очень помогла в поисках согласия. Горячие эстонские депутаты так и не смогли выбрать президента в парламенте даже по итогам трех туров. В результате выборы пришлось вынести на коллегию выборщиков. Здесь к парламентариям присоединяются представители местного самоуправления. Учитывая региональное деление политических предпочтений в Украине, вряд ли подобное развитие событий принесло бы согласие, о котором говорят инициаторы изменений. Наши народные депутаты плохо сдерживают эмоции и не идут на уступки, особенно когда речь заходит о власти.
Как бы там ни было, но идея, с небольшими паузами, озвучивается с завидным постоянством. Появилась она после парламентских выборов. В основном в этой оратории участвуют представители Партии регионов, а заместитель руководителя фракции Евгений Кушнарев даже говорит о своих планах законодательно оформить инициативу.
Правда, в таком случае речь будет идти о внесении изменений в Конституцию. А это означает, что коалиции нужно будет дважды суметь собрать в зале конституционное  большинство – 300 голосов. Даже если мероприятие удастся, нет гарантии, что Конституционный суд придет к правильным выводам. 
Правда, коммунисты грозились в своих инициативах зайти еще дальше, но законодательный алгоритм и в этом случае будет тот же. Так что перспективы подобных изменений выглядят очень сомнительными. Значит, все-таки речь идет о политической игре.

Осторожно: злой Кабмин

Почему украинские политики решили, что игра в страшилки эффективно действует на президента – загадка. Тем не менее за последние два года в Украине возникла если не мания, то мода пугать президента. Весной, например, такой страшилкой служила перспектива импичмента. В политических и политологических кругах на эту тему рассуждали совершенно серьезно. Кто его знает, может в конечном итоге и президент поверил в нее настолько, что принял активное участие в игре. И тот же Универсал стал продуктом обмена гарантиями. С другой стороны, Виктор Ющенко похож на человека, который вполне может представить себя без власти. Наоборот, политологи весь первый год его президентства настойчиво твердили, что он к ней не готов и что ему в ней неуютно.
Так что же происходит? Остыв от эмоций, представители Партии регионов честно признают, что речь идет о старой доброй системе сдержек и противовесов. Этим политическим приемом прекрасно манипулировал предыдущий президент. А его окружение училось у мастера, пока было время. Обсуждение перспектив конституционных изменений сравнивают с рычанием сторожевой собаки, которая предупреждает неаккуратного прохожего, что он может войти на чужую территорию.
Кажется, в секретариате президента рычание услышали и поняли. Там сейчас идет активная кадровая перестройка. Судя по всему, будет полностью перестроена информационная политика секретариата. В планах нового руководства все идет к тому, что деятельность президента будет максимально популяризироваться. Если бы речь не шла о ветвях  исполнительной власти, можно было бы говорить о благотворной силе конкуренции. Стремительность, с которой сейчас меняется формат работы президента и всей подотчетной ему структуры, указывает на активную антикризисную работу. В то же время это напоминает избирательную кампанию: команда президента борется за его рейтинг или, сделав выводы, выходит на длинную дистанцию. По большому счету, от президента этого не ждали даже его соратники.
Если работа пойдет и даст заметный эффект, это будет равноценно знаменитому заявлению Ющенко: “Я иду в президенты”. Тогда Украину ждет серьезная избирательная кампания. Конкуренция будет жесткой, и кто гарантирует, что на выходе к финишу уже команда президента не задумается об изменении правил игры? Самое интересное, что в условиях отрегулированной государственной системы уже Виктору Януковичу придется серьезно задуматься о целесообразности участия в президентских выборах. В его окружении признают, что он комфортно чувствует себя в кресле премьера. Все, что ему будет нужно – это гарантии сохранения власти.

“Аргументы и факты в Украине”, 28.09.06

Крым неделимый
Марыля Босакевич

Земельная проблема в Крыму обострилась настолько, что игнорировать ее стало невозможно. Верховная Рада приняла законопроект об уголовной ответственности за самозахват земли, а президент, как обычно, распорядился навести порядок.

Просчет и контроль

Уже к концу 1990-х – когда поток крымских татар-репатриантов на полуостров пошел на убыль, Крым неофициально разделили на две группы: татарскую и славянскую. Причем, “славянами” стали называть не только русских, украинцев, белорусов и поляков, но и греков, армян, евреев – словом, представителей всех 125 нетатарских народностей, зафиксированных в АРК во время переписи. Разделение было неслучайным: таким методом власти отмежевали репатриантов от тех, кто жил в Крыму последние 50 лет. Со временем чиновники сделали все возможное, чтобы углубить это разделение. Главным образом – пытаясь создать льготные условия для спецпереселенцев, чем, разумеется, озлобили так называемых “славян”. Нынешние землезахваты, драки с этническим душком, “рыночные” конфликты и растущая взаимная неприязнь “славян” и крымских татар – вполне законные плоды пятнадцатилетних трудов власти в Крыму.
Поэтому реакция президента на крымские проблемы во время заседания СНБО выглядела странно – как будто Ющенко и не слышал о землезахватах на полуострове. Зато теперь, чтобы упорядочить происходящее на полуострове, будет использован традиционный президентский метод: ежеквартальный контроль за исполнением решений. Во время последовавшего за заседанием Совбеза визита в Крым президент сообщил о намерении власти закончить с распаевыванием земли в 2007 году. Для этого будет проведена инвентаризация земельных участков, сформировано четкое предложение, какие земли могут быть переданы населению. А вот как быть с захваченными землями и с взаимными претензиями “славян” и татар?
Расплести клубок обвинений и понять, кто прав в споре о земле, невозможно. Даже статистика у воюющих сторон разная – хотя и вся, по их словам, официальная. Представители Русской общины Крыма утверждают, что еще в 2003 году крымские татары были на 114% обеспечены землей – и это без учета незаконно захваченных и купленных на вторичном рынке наделов, приватизации в других регионах Украины – например, в облюбованной спецпереселенцами Херсонской области, и жилья, предоставленного репатриантам государством. В свою очередь, Меджлис призывает обратить внимание на дискриминацию крымских татар и препятствия, которые чинит власть их попыткам вернуться на землю предков. По мнению представителей татарского народа, земли на всех не хватает – собственно, в этом и состоит главная вина властей, позвавших крымских татар на родину и не принявших соответствующие меры для их поселения.

По-честному или по-братски?

Еще в 2005 году репатрианты считали, что они недостаточно обеспечены землей. В результате IV Курултай крымскотатарского народа потребовал “создать специальный земельный фонд для крымских татар, находящихся в настоящее время в местах депортации”, чтобы “дать надежду тем, кто еще думает о возвращении”. По сути, это означало, что украинские власти должны были посчитать, сколько крымских татар осталось за пределами Украины, и отгородить часть Крыма на случай, если переселенцы вдруг решат вернуться на землю обетованную.
По мнению замглавы Меджлиса Рефата Чубарова, государству давно нужно было зарезервировать землю для репатриантов в необходимом количестве, а потом выдавать ее тем татарам, которые в ней нуждаются. И не дожидаться, пока земля закончится и татары останутся без наделов, которые обрабатывали еще их прадеды. Впрочем, статистика свидетельствует, что многие крымские татары не задерживаются на полученной ими “дедовской” земле, предпочитая продать выделенный участок. По данным председателя республиканского комитета по земельным ресурсам Николая Голубева, из 200 наделов, полученных крымскими татарами в Алуште за последние 1 год и 5 месяцев, 66 были проданы репатриантами на вторичном рынке. Эти продажи вкупе с захватами земли дают “славянам” повод говорить о том, что работать на земле татары не собираются. “По моим наблюдениям, подавляющее большинство крымских татар интересует только торговля, они и землю захватывают в основном возле рынка – на выгодном месте, чтобы торговать было удобно, – рассказал “АиФ” симферопольский чиновник, побоявшийся назвать свою фамилию. – По статистике, многие татары имеют по 3-4 надела, для них землеотводы уже стали бизнесом”.
Крымские татары объясняют захваты земли бездействием власти. “Многим сложно собрать все печати и подписи, чтобы получить участок в определенном районе Крыма, – объяснил “АиФ” член Меджлиса, депутат Верховного Совета Крыма Ремзи Ильясов. – Власти не выполняют своих обязательств. Поэтому люди перестают верить чиновникам и сами берут землю”. По мнению г-на Ильясова, если парламент введет уголовную ответственность за захват, это только усугубит проблему. “В ситуации, когда власти много лет пускали все на самотек и не принимали никаких решений, надо было бы сначала навести порядок с теми наделами, на которых уже сидят люди, – законно или незаконно, – считает
Р. Ильясов, – а потом принимать законы “на будущее” об уголовной ответственности”.

Языком цифр
По данным официальной статистики, с 2003 года на 314 891 крымчанина-славянина, проживающего на ЮБК, был выделен 19 181 земельный участок – по 6 участков на 100 человек или по 17 на 100 семей (коэффициент славянской семьи составляет 2,8). В то же время 15 144 крымских татарина, обитающих на Южном берегу, получили 6 332 земельных участка – 42 надела на 100 человек или 176 участков на 100 семей (коэффициент татарской семьи в Крыму – 4,2).

“Аргументы и факты в Украине”, 28.09.06

Что такое хорошо и что такое НАТО 
Анна Нестерова

По данным социологов, вопрос о НАТО в жизни украинца по своей актуальности стоит где-то во втором десятке общего списка. Но конфликт во власти снова привлекает к нему внимание.

Тема НАТО вышла в Украине на первый план из-за намеченного на конец ноября саммита блока в Риге. Президентская группа в исполнительной власти рассчитывала, что там будет рассмотрен вопрос о присоединении Украины к Плану действий по членству в НАТО. Но украинский премьер разбил эти надежды во время  визита в Брюссель. Виктор Янукович выразил сомнение в готовности Украины к такому шагу. Кстати, вслед за ним западные эксперты заговорили о том, что никто и не собирался подключать Украину к этому процессу. Возможно, но теперь это больше похоже на неуклюжую попытку сохранить лицо сторонников членства нашей страны в НАТО.
Нашумевшее заявление премьера содержало два главных тезиса: население Украины не готово к вступлению в НАТО (а решение об этом шаге легитимно лишь после референдума) и требуется проведение разъяснительной работы, которой и займется Кабмин. Разумеется, это тоже потребует времени.
С этими аргументами спорить трудно. Судя по социологическим опросам, лучше всего украинцы относились к НАТО в 2004 году. Тогда, по данным одной из социологических служб, уровень поддержки Альянса достиг 34%, но результаты разных соцопросов иногда значительно отличались друг от друга. Например, у Института социологии НАН Украины в 2004 году этот показатель составил 19%.
Директор международных программ УЦЭПИ им. Разумкова Валерий Чалый рассказал “АиФ”, что по данным центра, еще в конце президентства Леонида Кучмы треть украинцев поддерживали присоединение к НАТО. Последние две избирательные кампании значительно прибавили Альянсу противников. 
Вопрос о членстве в блоке стал заложником политических качелей. С одной стороны, антинатовские партии и блоки вынесли его в заглавные позиции своих избирательных программ и весьма удачно спекулировали им во время агитации. Не последнюю роль здесь сыграли старые советские стереотипы и увязывание этого вопроса с возможным ухудшением отношений с Россией. Для промышленных регионов страны это равноценно саботажу на украинских энергоемких производствах. Лучшим аргументом “против” становится цена на российский газ.
В ответ на такой способ формирования общественного мнения сторонники НАТО представили топорную агитацию. Для эффективности разъяснительной работы требовался вызывающий доверие оратор. Его не нашлось. Точнее в этой роли оказался Виктор Ющенко, но по мере падения его личного рейтинга, снизился и уровень поддержки НАТО.
Но, следуя этой зависимости, вместе с ростом доверия к власти может вырасти и уровень поддержки НАТО. Причем это правило верно и для премьера, если евроатлантическая интеграция войдет в программу правительства.
Любопытно, что в последние годы госбюджет Украины традиционно предполагал расходы на популяризацию НАТО, но реальных денег эти статьи не получали. С приходом нового президента деньги появились. Но соответствующие программы по линии МИД должны завершиться в конце этого года. Разъяснительную работу не вели даже негосударственные институты и фонды.
По словам В. Чалого, показатели отношения общества к НАТО подвижны. Если сейчас негативно высказываются около 60% украинцев, а позитивно и неопределенно – по 19%, то по мере повышения информированности населения пропорции могут измениться. Кстати, уровень осведомленности граждан о блоке открывает большое поле для работы. По данным социологов центра Разумкова, в начале 2006 года 6,5% украинцев считали, что имеют высокий уровень информированности, около 40% – средний уровень, около 35% – низкий, а 11% не имеют никакой информации о НАТО. Получается, что почти половина населения понятия не имеет, что такое НАТО, какие цели и задачи Альянс ставит перед своими членами и как участие в блоке может отразиться на перспективах Украины.

Справка “АиФ”

План действий по членству в НАТО утвержден на Вашингтонском саммите в 1999 году специально для 10 государств Восточной Европы. Он предусматривает выполнение государствами, подавшими заявку, ряда мероприятий и реформ. В политической сфере требуются поддержка демократии, админреформа, совершенствование избирательного законодательства, верховенство права (судебная реформа), свобода слова и борьба с коррупцией (как раз сейчас Украина получает грант от ЕС). В экономической сфере – стабилизация, развитие транспортной и энергетической инфраструктуры. В правовой сфере – принятие законодательных актов, необходимых для проведения совместной деятельности в рамках НАТО. В оборонной сфере -  реформа армии в зависимости от ее состояния (на прошлой неделе парламент обсуждал этот проект), выделение на оборонные нужды не менее 2% ВВП.

В НАТО на танке

Распространенная аргументация противников участия Украины в НАТО – блок погубит отечественный ВПК. С этим не согласны представители отрасли. Предприятия, сохранившие свой профиль, готовы к переходу на новые стандарты. Авиационные предприятия, например, монтируют на украинские самолеты приборы импортного производства, адаптированные под европейский стандарт. В состоянии локального присоединения к НАТО находится главный производитель украинских танков -  харьковский завод им. Малышева. Предприятие имеет собственные разработки под натовские стандарты вооружения, связи, управления войсками и т.д. Они делаются по  инициативе предприятия, за счет собственных средств. В 2000 году завод участвовал в тендере НАТО, где представил машину, полностью соответствующую натовским стандартам. Кроме украинской машины в тендере участвовали танки из США, Франции и Германии. По словам представителя завода, танк достойно выдержал испытания.
Но время идет, требования к технике растут, а средств заводов уже не всегда хватает на техническую разработку, теряются кадры. И через 5-10 лет украинские предприятия уже могут не справиться с задачей.

“Аргументы и факты в Украине”, 28.09.06

…почему игнорируют президента?

Никак не пойму, почему президентские указы и решения игнорируются Кабмином и  парламентом? Неужели это вообще возможно?
И. Лоринский, Киев

Политолог Виктор Небоженко не видит в сложившейся ситуации большой опасности для главы государства:
- В 1994-м году, когда на смену президенту Кравчуку приходила команда Кучмы, было нечто подобное. Причина в том, что в Украине не было и нет ритуала перехода власти. Сейчас, например, осуществляется переход части президентской власти к парламенту. И что мы видим? Конфликт. Забавно, что к парламенту эта власть не дойдет – ее перехватывает премьер, точнее “ястребы” Кабмина. Сейчас ущемляется не президентская ветвь правления, а парламентская. Это приведет к эскалации напряженности. Президент же останется со своей половиной полномочий. Его игнорировать нельзя – он необходим как участник конституционного процесса, как ориентир для Запада. К кому же, наконец, будут приезжать послы?

“Аргументы и факты в Украине”, 28.09.06

Дорогие женщины
Сергей Мишутин

Как говорил Наполеон Бонапарт, за каждым великим мужчиной стоит великая женщина. За каждым из украинских миллиардеров или миллионеров есть женщины, умеющие поддержать своих мужей и любимых. Несмотря на строгую засекреченность информации о супругах украинских богачей, “АиФ” удалось приподнять завесу тайны.

Самая богатая: незаметная Лилия

Список украинских миллиардеров уже в ближайшие годы может пополнить вторая женщина-миллиардер (первая – жена одного из основателей “Индустриального союза Донбасса” Виталия Гайдука). Зовут ее Лилия Смирнова. Это жена народного депутата и на сегодняшний день самого богатого и влиятельного человека Украины Рината Ахметова. Как сообщают источники, близкие к донецкому миллиардеру, г-н Ахметов намерен сосредоточиться на политике, и соответственно, планирует активнее привлечь вторую половину к управлению бизнес-активами. Кроме того, что супруги вместе воспитывают двух сыновей – 17-летнего Алмира и 8-летнего Дамира, они также вместе владеют компанией “Систем Кэпитэл Менеджмент” (управляет почти всеми активами империи Ахметова). Мужу принадлежит 90% акций СКМ, жене – 10. Так и получается: собрались семьей поужинать – получилось общее собрание акционеров могучей бизнес-империи.
В отличие от многих коллег Р. Ахметов нечасто показывается на публике с женой. Например, на недавнее празднование 70-летия футбольного клуба “Шахтер” Ахметов пришел один. Правда, как позже объяснила пресс-служба клуба, оказалось, что Лилия (кстати, она возглавляет ревизионную комиссию ФК “Шахтер”) не пришла, поскольку накануне заболел младший сын четы миллиардеров.

Самая домашняя: семья вместо карьеры

ВраЧ-кардиолог, кандидат медицинских наук (кстати, автор первой в независимой Украине диссертации) Марина Порошенко в свое время пожертвовала карьерой ради семьи. И, как признается сама, ни разу об этом не жалела. Супруги Порошенко (глава семьи за прошедший год, по данным журнала Wprost, довел свое состояние до полумиллиарда долларов) воспитывают четырех детей. Самому старшему – 22 года, самому младшему в ноябре исполнится 5 лет.
Семья Порошенко живет в квартире площадью немногим более 100 кв. метров. В доме почти никогда не говорят о политике, зато все главные праздники семья отмечает вместе. Особенно трепетное отношение у супругов к Дню святого Валентина. Как вспоминала Марина, “в День святого Валентина муж пришел с работы за полночь, тихо вошел в спальню с огромным букетом”. А вот на дни рождения жены Петр Алексеевич дарит ей путешествия. В предыдущие дни рождения Марины они вместе ездили в Испанию и Индию.

Самая деловая: не просто Мария

О жене газового гения Дмитрия Фирташа известно, что звать ее Мария Михайловна. Заниматься бизнесом пара начала вместе еще в 1990-х годах, когда в Черновцах они основали несколько небольших фирм. Самой крупной из них была компания “Кмил”, занимавшаяся автомобильными перевозками, торговавшая разным товаром и изготавливавшая упакованную пищу. Позже супруги стали совладельцами немецкой компании, которая занималась автомобильными перевозками, но вышли из нее в 2000 г. Кстати, в Берлине у семьи есть собственный дом. Мария Михайловна продолжает заниматься бизнесом и сейчас. В частности, ее имя фигурирует среди акционеров компании “МТЦ”. Среди ее компаньонов и друзей – известный музыкант и депутат Ян Табачник.
Мария Михайловна отличается скромностью. Например, ездит на BMW 530 I 2003 г. выпуска (подержанная модель стоит 30-40 тыс. евро). Жены и дети многих украинских бизнесменов и политиков ездят на моделях более дорогих. Правда, очень крутой государственный номерной знак автомобиля говорит о серьезных связях Марии Михайловны.

Самые щедрые: помощь всей жизни

Жена миллиардера Виктора Пинчука и дочь второго президента Украины Елена Франчук  не только воспитывает двоих детей, но и руководит фондом “АнтиСПИД”. Организация опекает киевский детский дом “Березка”, где живут ВИЧ-инфицированные дети, приобретает материалы для защиты врачей, которые делают операции больным СПИДом. Конечно, деятельность фонда была бы невозможна без спонсорских вливаний г-на Пинчука. Как-то, отвечая на вопрос корреспондента “АиФ” о том, как фонд благодарит своих жертвователей, Елена пошутила: “Просто говорю спасибо Виктору Михайловичу”.
Благотворительностью занимается и жена руководителя ММК им. Ильича, героя Украины и народного депутата Владимира Бойко – Клавдия. Воспитавшая уже взрослую дочь, г-жа Бойко помогает мариупольскому детскому дому “Центр опеки”. Интересно, что семья Бойко живет в обыкновенной трехкомнатной квартире.

Где знакомятся с миллионерами?

В это трудно поверить, но будущие миллионеры в Украине ходят по улицам. Именно на улице познакомился со своей женой Аллой бывший первый помощник президента Александр Третьяков. Когда Алла возвращалась домой, Саша с другом обратили на нее внимание и попытались завязать разговор. Пытались долго и довели ее до подъезда. Правда, Саша в основном молчал, активничал друг. Немножко посидели возле дома, начался дождь, Алла вынесла друзьям зонтик, и на этом они расстались. Но на следующий день зонтик возвращал уже будущий влиятельный предприниматель.
На улице со своей женой познакомился и Григорий Суркис. Девушка произвела такое впечатление на будущего владельца ФК “Динамо”, что он сказал ей: “Возьмите меня под руку, чтобы не упал”. Девушка оценила юмор парня и впоследствии вышла за него замуж.
А вот брат Григория – Игорь Суркис – свою вторую половинку нашел на выпускном вечере.
На дискотеке в университетском общежитии после сдачи зимней сессии со своей женой познакомился Петр Порошенко. Правда, встречаться будущие супруги начали лишь через полгода. Так получилось, что их вместе направили в помощь колхозникам убирать урожай.
Теперешний губернатор Запорожской области Евгений Червоненко с женой Маргаритой познакомился возле собора Святого Юра во Львове. Точнее, познакомили их общие друзья.
А вот бывший “директор парламента” Александр Волков со своей будущей женой сошелся на охоте. Оба будущих супруга оказались заядлыми охотниками.

Развод и деньги

Для американских миллиардеров развод с женами – настоящее бедствие. Считается, что мировой рекорд “отступных”, полученных женами при разводе – 1,6 млрд. долларов, которые в 2002 г. достались американке Филипс Редстоун – экс-жене владельца компании Viacom (владеет телеканалами CBS, MTV) Самнера Редстоуна. Интересно, что вначале г-жа Редстоун претендовала на 3 млрд. долларов.
Конечно, аппетиты жен отечественных миллиардеров намного скромнее. К примеру, экс-супруга хозяина российской “Северсталь-групп” Алексея Мордашева Елена после развода выставила иск на 20 млн. долларов в год в качестве алиментов. При этом через суд добилась, чтобы 32% акций “Северстали” были заблокированы, а дивиденды перечислялись сыну Илье. Потом Елена Мордашева собиралась даже создавать партию, в которую бы вошли обманутые жены.
Украинские миллионеры также разводятся. Наиболее дорогим стал развод Александра Слободяна – хозяина завода “Оболонь”. Как судачили знакомые семьи, первая жена пивного магната Наталия забрала у мужа половину “Оболони”. Но доподлинно известно лишь то, что г-жа Слободян распоряжается доходами, которые приносит раскрученная торговая марка “Живчик”.

“Факты”, 28.09.06

Виктор Ющенко: “Бабий Яр должен стать прививкой от ксенофобии”
По мнению Президента Украины, человечеству необходимо “еще и еще раз перечитать страницы” этой трагедии

Вчера в рамках мероприятий, посвященных 65-й годовщине трагедии в Бабьем Яру, Президент Украины Виктор Ющенко, премьер-министр Виктор Янукович, спикер Верховной Рады Александр Мороз, другие высшие должностные лица государства, а также президент Израиля Моше Кацав, президент Хорватии Степан Месич, президент Черногории Филип Вуянович и представители правительств ряда стран возложили гирлянды белых цветов к монументу жертвам трагедии и почтили минутой молчания память погибших. У подножия монумента участники церемонии поставили зажженные свечи вечной памяти.

Уверенность в том, что проведенные в Киеве мероприятия, приуроченные к 65-й годовщине трагедии Бабьего Яра, станут одним из шагов в преодолении ксенофобии и межнациональной вражды, высказал Президент Украины Виктор Ющенко в интервью израильскому национальному телеканалу “Channel 2 News”. По словам главы государства, антисемитизм и ксенофобия – явления, “унижающие людей”, и бороться с ними можно лишь благодаря “большой и активной совместной работе в гуманитарном, социальном и других направлениях”. В. Ющенко отметил также, что “люди много страдают от того, что они, возможно, знают не всю историю или не ту историю”. “Я это ощущаю на украинской нации, когда еще десять лет назад о Голодоморе 1932-1933 годов умалчивали, не были написаны книги, не сняты фильмы”, – сказал Президент.

Выступая на церемонии открытия выставки в Украинском доме, Виктор Ющенко высказал мнение, что человечество “еще и еще раз” должно “перечитать страницы трагедии Бабьего Яра”, где были уничтожены более 100 тысяч человек. По его словам, “Бабий Яр похоронил не только тела людей, он похоронил мечты, надежды, ожидания” евреев, ромов, украинцев, россиян, поляков, чехов, представителей других народов. Трагедия Холокоста и Бабьего Яра является “глубокой раной для каждого из этих народов”. “Бабий Яр должен стать прививкой, которая должна уберечь и предостеречь всех от агрессивной, кровавой ксенофобии”, – сказал Президент.

Глава государства отметил, что “ростки ненависти прорастают там, где есть бедность, преступность, там, где нет демократии”. Поэтому, по словам Президента, основной целью украинской “оранжевой революции” было внедрение в Украине демократии и верховенства права. “Только в стране, где есть свобода и демократия, нет места для ненависти и нетерпимости”, – подчеркнул Виктор Ющенко.

Как сообщает “Интерфакс-Украина”, организаторами первой экспозиции выставки – “Предупреждение в будущее” – выступили Министерство культуры и туризма Украины, фонд “Память Бабьего Яра” и управление культуры Киевской городской государственной администрации. Вторая экспозиция – “Нет детских игр” – подготовлена мемориальным центром памяти жертв Холокоста и героев сопротивления “Яд Вашем”. На выставке представлены фотографии, а также видеоматериалы трагедии Бабьего Яра, свидетельства людей, переживших эту трагедию.

“День”, 28.09.06

Універсальний антибіотик
Чи засвоїв світ уроки трагедії Бабиного Яру?

Учора в Києві відкрився міжнародний форум Let my people live! (“Життя народу моєму”), приурочений до 65-річчя трагедії Бабиного Яру. У роботі форуму взяли участь президенти України, Ізраїлю, Хорватії, Чорногорії, глава парламенту Азербайджану та Ради Федерації Росії, екс-президент Польщі Олександр Квасневський. Усього на форум запрошено близько тисячі осіб — представників міжнародних, політичних, громадських і релігійних організацій, зокрема видатних політичних діячів, очевидців трагедії, родичів загиблих, колишніх в`язнів гетто.

У своєму виступі В. Ющенко засудив винуватців й організаторів Голокосту та запевнив, що український народ, “який поніс так багато втрат, ніколи не керуватиметься ненавистю до інших. “Я чітко й однозначно стверджую: в Україні ніколи не знайдеться місця для міжнаціональної нетерпимості та релігійної ворожнечі. Разом з усіма українцями я різко, категорично відкидаю та не приймаю навіть найменших проявів ксенофобії й антисемітизму”, — цитує Інтерфакс слова українського Президента. Звертаючись до колег з Ізраїлю, Хорватії та Чорногорії, В. Ющенко зазначив, що він поділяє почуття загальної жалоби. Зі свого боку, президент Ізраїлю Моше Кацав заявив на форумі, що прощення пособників злочинів Голокосту неможливе. “Не можна пробачити всім, хто задумав, розробив і здійснив це вбивство, і немає прощення тим громадянам України, які допомагали вбивати та вбивали”, — сказав ізраїльський президент. Разом із тим він наголосив, що світове єврейство прославляє ті тисячі громадян України, які ризикували своїми життями для порятунку євреїв у Києві в дні трагедії Бабиного Яру. Він відмітив важливість міжнародного форуму Let my people live!, що відбувається в Києві. “Ми прийшли сюди для того, щоб ушанувати пам`ять і схилити голови”, — сказав ізраїльський президент, додавши, що з цього заходу наступні покоління повинні винести уроки. М. Кацав висловив свою стурбованість тим, що через 65 років після катастрофи “знову підводить голову антисемітизм у Європі”. На його думку, ключ до розв`язання цієї проблеми знаходиться в руках істориків, які повинні вивчати катастрофу та розказувати про неї людям.

Представники світової єврейської общини схвально ставляться до того, що Україна та її Президент докладають зусиль до того, щоб трагедія Бабиного Яру не була забута. Президент Російського єврейського конгресу, президент фонду “Всесвітній форум пам`яті Голокосту” В`ячеслав Кантор вважає, що подібні форуми є “універсальним антибіотиком проти ненависті до так званих чужих. І таку пастеризацію треба проводити якнайраніше”.

В. Кантор повідомив, що Всесвітній форум пам`яті Голокосту вручив Віктору Ющенку й Олександру Квасневському пам`ятний знак “Пильність”. Цей знак виготовлений із 12-ти шматочків мила, використовуваного в Освенцімі, оправленим одним із кращих ювелірів Ізраїлю в дорогоцінну оздобу. Знак символізує 12 колін єврейського народу.

“День”, 28.09.06

Не той нині донеччанин
Сьогодні половина донбасівців насамперед вважає себе громадянами України і лише потім — жителями Донецької області
Ганна Хрипункова

У Донецькій області “намалювали” соціальний портрет жителя регіону. Працелюбна людина, яка завжди добродушна, оптимістично налаштована та дуже щедра, а також дуже любить свій регіон і свою країну, терпима до інших людей і ніколи не скаржиться на мінливість долі — таким бачать донецькі соціологи збірний образ сучасного донеччанина. При цьому експерти одностайно прагнуть розвінчати вже наявний “портретний” стереотип донбасівця, якого іноді подають як п`яницю, хама та вкрай недалеку людину, котра зазіхає на територіальну цілісність України. За їхніми словами, насправді донеччани зовсім інші, просто не всі про це знають, адже далеко не кожен українець сьогодні володіє достатньою інформацією про життя Донбасу, щоб можна було однозначно судити про його жителів.

Виправити цю ситуацію і взялися фахівці Донецького інформаційно-аналітичного центру (ДІАЦ), які буквально днями презентували громадськості своє нове дослідження, приурочене до 15-річного ювілею компанії. Головною метою дослідження якраз і була спроба розширити знання України про такий неоднозначний регіон, як Донбас, а також розглянути тему регіональної самоідентифікації жителів шахтарського краю й основні характерні риси збірного образу донеччанина. Дослідження проводили протягом першої декади вересня поточного року, передбачалося опитування 800 жителів Донецької області.

Під час опитування всі респонденти намагалися максимально точно відповісти на цілу низку запитань про їхні погляди на ситуацію в області та в країні, їхні думки про те, які основні символи шахтарського регіону та люди, якими він може пишатися, а також про головні уподобання донеччан у питаннях дозвілля, роботи, читання та навіть місцевої регіональної кухні.

Загалом, як показало дослідження, сьогодні більшість донеччан незадоволена тим, що відбувається в Донецькій області та в Україні загалом: 35% впевнені, що останнім часом усі зміни відбувалися лише на гірше, а ще 45% налаштовані не так песимістично, але все ж таки нічого особливо хорошого відзначити не можуть. У результаті позитивно зміни в країні та регіоні оцінили лише 17% респондентів. Аналогічні справи і з оцінкою економічного стану в Донбасі: 42% вважають, що воно погане, 9% називають його дуже поганим і лише 3% вбачають його хорошим.

Що стосується найактуальніших проблем для області, то серед них донеччан найбільше непокоїть зростання цін та інфляція (59% висловилися саме на користь цього пункту), а також бідність і низькі зарплати та пенсії (49%), проблеми житлово-комунального господарства (38%) і низький рівень життя (24%). Окремим блоком ідуть житлові проблеми (13%), проблеми екології й озеленення (26%), забрудненість міст (15%), безробіття (11%) і погана система охорони здоров`я (10%).

Утім, тут треба зазначити, що з усіма цими проблемами донеччани цілком активно готові боротися, а половина жителів області й поготів упевнена, що чорна смуга згодом закінчиться, і ситуація в Донбасі покращиться. При цьому абсолютна більшість громадян (95%) одностайно вважає Донецьк рідним містом і готова сама допомагати йому долати час труднощів.

До речі, не менш трепетно жителі Донбасу ставляться і до всієї країни загалом, а половина донбасівців і поготів вважає себе насамперед громадянами України і лише потім — жителями Донецької області. І тільки третина опитаних на перше місце ставить усе-таки регіональну самоідентифікацію. Щоправда, з іншого боку, гордість за те, що вони — українці, відчуває лише половина громадян Донеччини, тоді як 78% респондентів одностайно заявляє, що пишається своїм донецьким походженням.

Безумовно, половина жителів Донбасу, які ідентифікують себе як громадяни України та пишаються цим, — це небагато. Однак зважаючи на той факт, що в жителів шахтарського краю буквально “в крові” співвіднесення себе насамперед із російською державою та прагнення жити трохи відособленим від іншої країни життям, то навіть такий результат для них є вже дуже великим успіхом.

До речі, згідно з висновком експерта ДІАЦ Анастасії Коломоєць, це порiвняння себе з Росією з Донбасу вже поступово йде: “Якби серед варіантів відповіді на запитання, ким себе відчувають донеччани, зазначався б варіант “громадянами Росії”, то ця альтернатива не мала б шансу набрати й одного відсотку!” — резюмує соціолог. І ці слова знову ж підтверджуються цифрами: 52% опитаних вважають Російську Федерацію просто дружньою державою, а 36% — торговим і економічним партнером. А на користь переходу Донбасу під владу Росії не висловився ніхто. Хоча, з іншого боку, переважна більшість донбасівців, як і раніше, активно виступає за те, щоб у країні було дві державні мови — російська й українська, а мало не 90% стверджують, що практично в усіх життєвих ситуаціях користуються виключно російською мовою.

З усього видно, що в цьому сенсі поки що є над чим працювати, хоча, з іншого боку, добре вже те, що знов- таки половина донеччан вважає себе патріотами своєї країни та свого краю.

Утім, крім патріотизму, більшість опитаних називає і низку інших характерних рис, притаманних жителям Донеччини, запевняючи, що сьогодні можна скласти навіть такий собі цілісний усталений образ представника Донбасу, який суттєво видозмінює те, що стало вже традиційним поняття “донецькі”.

Так, донеччани, за їхніми ж словами, склали б свій соціальний портрет із таких рис: працьовитість, працездатність, терпимість, доброта, щирість, гостинність, дружелюбність, оптимізм, сила духу, воля, широта душі, щедрість і витривалість. При цьому всі негативні риси, із яких раніше складали образи “донецьких” (пияцтво, байдужість, злість, лінь), у ході опитування дружно змістилися на другий план і не набрали навіть десяти загальних відсотків. При цьому більшість респондентів прагнули, судячи з усього, розвінчати головний стереотип, згідно з яким донеччани — це насамперед люди, нетерпимі до жителів інших регіонів: майже всі опитані відзначили, що в нашій країні панують передусім дружні або спокійні відносини, і вони не збираються їх руйнувати.

Утім, з іншого боку, варто зазначити, що в Донбасі є й абсолютно інший погляд на “донецьких”, суттєво відмінний від зазначених показників. Ґрунтується цей погляд на даних психологів, які вже досить давно зійшлися на думці: в Донбасі дуже непрості справи з моральною атмосферою. Наприклад, за словами психолога Ігоря Колганова, сьогодні в Донецькій області просто неможливо ідеально виховати дитину та прищепити їй лише добрі якості. Уся справа у своєрідній “генетичній пам`яті” жителів області, в якій спершу селилися лише заслані злочинці. Більше того, згідно зі статистикою, кожен десятий житель Донецька або, наприклад, кожен четвертий житель м. Сніжного не з чуток знає, що таке позбавлення волі. А цей факт біографії у свою чергу накладає відбиток не лише на одну людину, яка це пережила, але і на її близьких і знайомих. У результаті — злість, агресія, незрозумiла жорстокість і грубість, які потихеньку проектуються на всіх оточуючих. У результаті виходить, що над Донбасом досі витає своєрідний дух морального, психологічного негатива, який і не дає донеччанам повністю розкритися та використовувати лише свої кращі якості.

Утім, за словами тих же психологів, є надія, що вже в найближчому майбутньому цей настрій буде подолано. І основою для цього подолання може слугувати прагнення жителів Донеччини до тиші, спокою та домашнього затишку, демонстроване останнім часом.

Так, згідно з опитуванням, дедалі більше донеччан останнім часом віддають перевагу тихим видам відпочинку: читання, рукоділля, заняття хатнім господарством, заняття з дітьми. Більше того, зараз чимраз більше жителів шахтарського краю тяжіють до класичної літератури або музики з відтінком ностальгії за минулими часами, що також свідчить про їхній радше “домашній” настрій. А за словами психологів, люди, для яких дім давно вийшов на перше місце, навряд чи вже будуть здатні на якісь невиправдані соціальні вибухи й екстремальні витівки.

До речі, очевидно, саме цей настрій і визначає почуття, з якими жителі шахтарського краю сьогодні думають про своє майбутнє: більшість із них дивиться в майбутнє з надією (44%) або оптимізмом (28%). Хоч, з іншого боку, думки про майбутнє України викликають у них у рівній мірі й оптимізм (21%), й тривогу (24%).

От і виходить, що загалом донбасівці буквально на очах у дослідників стають зовсім не тими людьми, якими їх уже звикли бачити. Традиційне поняття “донецькі” поступово трансформується й поступається місцем новому трактуванню, і більшості міфів та стереотипів, що існували в країні ще в 2004 році, сьогодні вже немає місця.

Сьогодні люди в Донбасі кажуть, що їх об`єднали б насамперед покращання якості життя, стабільність і порядок у державі, а також загалом сильна держава, що гарантувала б соціальну справедливість. А за словами експертів, такі прагнення можна вважати найяскравішим доказом любові й до свого рідного краю, й до всієї України загалом.

“День”, 28.09.06

“Замовлена” продажа “Кольчуг”
Микола Сірук
 
Посол США в Україні Вільям Тейлор спростував інформацію британського тижневика Jane`s Defence Weekly, у якій стверджувалося, що Україна продала Ірану декілька комплексів радіотехнічної розвідки “Кольчуга”. В публікації не називалося ні кількість унікальних у світі станцій, ні строків поставок, а лише було зазначено, що вартість одного комплексу становить 25 млн. доларів. “Я не думаю, що таке сталося, якщо опиратися на мої розмови з українськими посадовцями”, — цитує Інтерфакс слова американського посла. В.Тейлор повідомив, що він з цього питання провів декілька розмов з українськими офіційними особами, які запевнили, що цього не відбулося.

Україна раніше неодноразово виявлялася фігурантом “збройових скандалів”. Зокрема, в 2002 році Київ підозрювали в продажу станцій “Кольчуга” в Ірак. Але цей факт не підтвердився.

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики при МЗС:
— Я думаю, що виключена можливість продажу Україною “Кольчуг” в Іран. Адже після так званого “кольчужного” скандалу з Іраком були зроблені висновки. І до того ж, слід зауважити, що в Україні за міжнародної допомоги впроваджена дуже жорстка система експортного контролю. Сьогодні існує жорсткий контроль з боку цих структур. І я не думаю, що його було б так просто оминути.
У мене немає сумніву, що це замовлена публікація. Існують певні структури і канали, які займаються подібними речами, а також журналісти, які працюють на ці структури. Це відпрацьовано ще з часів Радянського Союзу і називається інформаційною війною. Як мінімум це можна охарактеризувати інформаційним впливом. До слова, у впливових журналах і газетах також замовляються публікації з метою показати, як шкідливо для Європи буде приймати Україну в НАТО.
Усім зрозуміло, що такі статті замовляють ті, хто ставить завдання дискредитувати Україну в міжнародному середовищі. Фахівці, які працюють у цій сфері, розуміють, що до чого. Такі статті орієнтовані на міжнародну думку і заразом їх використовують для того, щоб усунути конкурента. Загалом ставиться ціла низка цілей, як одним ударом вбити двох-трьох зайців. З цієї серії й касетний скандал, і “кольчужний скандал” з Іраком.

“День”, 28.09.06

Траян Лауренцiу-Христя: НАТО — інструмент, що гарантує кращу безпеку
Микола Сірук

Відносини між Румунією та Україною складаються непросто. Останнім часом обидві країни почали їх з`ясовувати у Міжнародному суді. Бухарест і Київ майже одночасно заявили про намір інтегруватися в євроатлантичні структури. Румунія вже стала членом НАТО і від початку наступного року буде прийнята до лав Євросоюзу. Україна ж стоїть перед порогом Північноатлантичного Альянсу й економічної спільноти. Чи змінюватимуться відносини між країнами після приходу до влади в Україні нового уряду під керівництвом Віктора Януковича, який згідно з конституційною реформою матиме більше повноважень? Чому Румунія була наполегливою в прагненні вступити до НАТО? Чи допомагатиме вона Україні на шляху інтеграції в євроатлантичні структури? Навіщо Бухаресту треба розміщувати на своїй території американські бази? Про це розказує “Дню” Надзвичайний і Повноважний Посол Румунії в Україні Траян ЛАУРЕНЦІУ-ХРИСТЯ.

ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН

— Я не вважаю, що двосторонні відносини повинні змінюватися залежно від зміни уряду. Насамперед я прибув сюди, щоб надати нового імпульсу розвитку відносин між нашими країнами. У цьому сенсі вже спостерігається певна еволюція. Наприклад, триває робота з ініціалізації спільної комісії президентів Румунії й України. Ми чекаємо візиту до Бухареста радника Президента України з питань зовнішньої політики України для підписання робочого регламенту комісії. Водночас слід зазначити, що частина цієї структури де-факто вже діє. Наприклад, міністри закордонних справ на нещодавній зустрічі узгоджували питання, які розглядатимуть на засіданні комісії президентів. Я вважаю, що наші двосторонні відносини мають ефективну динаміку. Парламентські вибори в Україні були визнані як результат демократичного процесу. І ми не бачимо жодних підстав для повернення назад наших двосторонніх відносин, які почалися з обранням президентів у Румунії та Україні.

— Коли ж, на вашу думку, треба чекати прориву у вирішенні проблем, що існують між нашими країнами?

— Це залежить від того, яким ви хочете побачити початок і коли ви хочете побачити прорив. Після 2004 року ми вже мали прорив у відносинах між нашими країнами. Тоді ми стали більш реалістичними та прагматичними і привнесли в наші відносини європейські цінності, які спільно розділяють обидві країни. І зараз ми хотіли б пересвідчитися, що ця тенденція зберігається в наших відносинах. Але я не впевнений, чи маю однакове з вами розуміння, коли ми говоримо про прорив у двосторонніх відносинах.

НЕ ТІЛЬКИ ЧУТЛИВІ ПРОБЛЕМИ

— Під проривом я мав на увазі, що наші країни вирішуватимуть проблеми на двосторонньому рівні, а не звертатимуться до міжнародних судів…

— Я не думаю, що наші двосторонні відносини характеризуються лише чутливими проблемами. Якщо говорити саме про такі проблеми, то вони є однією з частин наших двосторонніх відносин, що не є домінуючими в регіоні, де знаходяться Румунія та Україна. Я хочу сказати, що ми приречені на співпрацю та сусідство. І необов`язково варто акцентувати увагу на таких проблемах, які, звісно, перебувають у центрі уваги мас-медіа.

— Навіщо ж тоді румунська сторона звернулася з позовом на Україну до Міжнародного суду ООН з приводу острова Зміїний? Чи не можна було цю проблему вирішити за принципами добросусідства?

— Хотів би зробити уточнення, що об`єктом суперечки є делімітація континентального шельфу та виняткових економічних зон двох країн у Чорному морі, а не острів Зміїний. Ніхто не сумнівається в тому, що острів знаходиться під суверенітетом України. Ініціатива довести це питання до Міжнародного суду справді належала Румунії.

Оскільки протягом дуже тривалого періоду переговорів це питання не вдалося врегулювати на прийнятній взаємній основі. Дуже важливо зазначити, що не треба розглядати цей крок румунської сторони як недружній по відношенню до України. Це нормальна технічна процедура, яка часто зустрічається в західній і міжнародній практиці. Румунія повністю довіряє авторитету цієї вищої міжнародної інстанції. До речі, Україна ніяк не заперечувала компетенцію Міжнародного суду у вирішенні цього питання.

— Чи підкориться Румунія рішенню суду, якщо воно буде не вигідне Бухаресту?

— Очевидно, що Румунія виконуватиме будь-яке рішення Міжнародного суду, хоч яким би воно було. Хотів би наголосити, що румунська сторона повністю довіряє здатності цього суду вирішити суперечку відповідно до міжнародного права та принципів справедливості. У будь-якому випадку Румунія не має наміру ставити питання про ігнорування рішення будь-якої міжнародної інстанції. Наша країна є прихильником дотримання міжнародного права у відносинах між державами.

— Тим часом деякі ЗМІ повідомляють, що Міжнародний суд уже ухвалив рішення на користь вашої країни і тільки чекає відповідного моменту для його оприлюднення.

— Уперше чую щось подібне. Дозвольте мені засумніватися в серйозності таких публікацій. Подібні твердження несерйозні, до того ж вони ображають авторитет вельмишановного форуму міжнародної юстиції. Я не вірю в те, що в судовому розгляді цього суду може навіть теоретично відігравати роль політична підтримка. Немислимо припускати, що така висока міжнародна судова інстанція, в безсторонності якої не можна сумніватися, ставилася б прихильно до однієї із сторін.

ОЧИЩЕННЯ ТА РАДИКАЛЬНЕ ПЕРЕТВОРЕННЯ

— Румунія майже півстоліття будувала соціалізм. Чи багато людей у вашій країні все ще розділяють соціалістичні ідеї та борються за їх впровадження?

— 30 грудня 1947 року Румунія була проголошена народною державою (соціалістичного напряму) з одночасним відстороненням монархії представниками Комуністичної партії Румунії за підтримки влади колишнього Радянського Союзу. Безумовно, ця подія є частиною нашої історії, а її наслідки були відчутні протягом багатьох десятиріч і призвели до революції, що сталася 22 грудня 1989 року. Усі подальші роки румунська влада керувалася девізом повернення Румунії в європейський “клуб цінностей”, до якого наша країна завжди належала. Ці зусилля увінчаються успіхом через очищення та радикальне перетворення суспільства. Результатом цього буде приєднання нашої країни до Європейського Союзу 1 січня 2007 року.

— Як здійснюється у вашій країні чистка з державних органів колишніх агентів Сек`юритате та колишніх колабораціоністів?

— Я не можу зараз коментувати процес, що відбувається при повній прозорості та відкритих дискусіях у румунському суспільстві. Такі дебати стосуються не лише громадянського суспільства, а також політичних партій, і їх широко висвітлюють у засобах масової інформації. Це нормальний процес регенерації й очищення суспільства, яке стає відповідальним і вміє сприймати минуле. Усе це разом принесе чеснішу оцінку країні, коли ми станемо членами Європейського Союзу.

ЗЕЛЕНИЙ ПРАПОРЕЦЬ

— Чи не стане перешкодою для вступу до ЄС скандал, який розгорівся у вашій країні у зв`язку зі звільненням міністра оборони та начальника генштабу?

— Насамперед хочу зазначити, що йдеться не про звільнення міністра оборони, а про тимчасове призупинення виконання обов`язків. Начальник генштабу подав заяву про переведення в резерв. Тут немає нічого дивного. Обидва випадки є виявом нормального демократичного процесу. Президент ухвалив відповідне рішення в рамках законодавства країни.

— Чи впевнені ви в тому, що в жовтні ЄС нарешті дасть зелене світло інтеграції вашої країни в євроспільноту? Чи вдасться румунській владі до цього часу досягти прогресу в реалізації низки реформ?

— Справді, зараз перед Румунією гостро стоїть питання завершення реформ у деяких галузях. Ці сигнали були отримані після липневої публікації звіту Єврокомісії про стан справ у Румунії. Цей звіт уперше відобразив на папері можливості Румунії стати членом ЄС. Він також вичленив чотири галузі, в яких має бути досягнутий прогрес. На карту була поставлена здатність Румунії справлятися з викликами в рамках Європейського Союзу, що відповідно було графічно відображено зміною червоного прапорця на жовтий або зелений. У цьому звіті нам також запропонували важливі керівні принципи, як повинні вирішуватися проблеми. Що стосується реалізації реформ у названих галузях, то на сьогодні тут досягнуто великого прогресу, і звіт Європейської Комісії, опублікований 26 вересня, підтвердив, що 1 січня Румунія стане членом ЄС. Звісно, ще є деякі технічні аспекти, що стосуються радше невеликих коректувань. Але немає жодних перешкод, які перешкодили б реалізувати ці коректування до 31 грудня 2006 року.

ПРИДНІСТРОВСЬКЕ УРЕГУЛЮВАННЯ

— Як, на вашу думку, може бути вирішена проблема Придністров`я, з огляду на результати референдуму, в якому 97% проголосували за приєднання невизнаної республіки до Російської Федерації?

— На наш погляд, цей референдум не можна визнавати за нормальний референдум, оскільки не було нормальних демократичних передумов до цього. Ситуація в Придністров`ї не сприяє вільному волевиявленню громадян, які живуть у цій невизнаній республіці. Румунія приєдналася до заяви ЄС, що не визнав так званого референдуму і його результатів.

На нашу думку, зараз найважливіше відновити та продовжити переговорний процес. На столі переговорів уже є план урегулювання придністровського конфлікту. Ми кілька разів підтверджували готовність надати наш досвід для вирішення цієї проблеми. При цьому ми вітали залучення ЄС і США як спостерігачів у процес урегулювання цього конфлікту. Звісна річ, ми вітаємо тісну співпрацю між Україною та ЄС в плані імплементації місії ЄС зі зміцнення митного режиму на молдовсько-українському кордоні. Громадянське суспільство в Румунії разом iз представниками громадянського суспільства в Україні та Молдові розробили план “три Д” з урегулювання цього конфлікту.

— Чи має, на вашу думку, хоч якісь підстави твердження зі сторони придністровців, що в майбутньому Молдова може стати частиною Румунії і тому, мовляв, цій невизнаній республіці не треба йти на урегулювання, що передбачає збереження Придністров`я в складі Молдови?

— Боже, я думаю, що таке запитання ставили так багато разів, що воно вже втратило будь- який сенс. Від самого початку Румунія визнала незалежність, територіальну цілісність і суверенітет Республіки Молдова в міжнародно визнаних кордонах. Справді, Румунія була першою країною, яка заявила про те, що підтримуватиме урегулювання на цих принципах, щоб не перешкоджати європейському майбутньому Республіки Молдова. Ми готові надавати нашу підтримку цій країні, щоб упроваджувати європейські цінності, європейські стандарти та закінчити процес трансформації і реформ. Ми проходили цей процес протягом 15 років і знаємо, як це складно. Але ми також знаємо, які плоди він приносить.

ІНСТРУМЕНТ СТАБІЛЬНОСТІ

— Ваша країна є членом НАТО і має чималий досвід інтеграції в цей оборонний блок. Що, на вашу думку, з цього досвіду може бути корисним Україні в сенсі інформування населення про Альянс і переконування українського народу в доцільності вступу до цього блоку?

— Я хотів би наголосити, що НАТО не обов`язково потрібно розглядати як військовий союз, це клуб цінностей. Ухваливши рішення про приєднання до НАТО, румунська влада висловила волю румунського суспільства, яке бажало повернутися до клубу, що базується на євроатлантичних цінностях. Рішення про вступ до НАТО і ЄС базувалося на відповідних результатах внутрішньої трансформації країни та внутрішніх реформах країни: створенні громадянського суспільства, впровадження верховенства права, ринковій економіці, і, найважливіше, на створенні справжнього демократичного суспільства. До речі, НАТО не було метою саме по собі, а інструментом, що гарантує кращу та стабільну безпеку для Румунії. Інтеграція в НАТО базувалася на реформах, уроках, отриманих в інших країнах, і на консенсусі всередині румунського суспільства. Цей консенсус матеріалізувався в тому, що ми називаємо стратегія Снагів. У місті під такою назвою була визначена європейська та євроатлантична інтеграція Румунії як головна мета зовнішньої політики.

— Хто здійснював основну роботу з інформування та переконування населення?

— Ця діяльність проводилася погоджено та базувалася на принципі транспарентності. У цьому процесі кожен сегмент робив свій внесок. Уряд проводив дискусії з Альянсом, а також і країнами-членами НАТО. Водночас усередині країни послідовно проводили реформи. Громадянське суспільство саме показало цікавість до того, що таке НАТО, які вигоди можна отримати від членства та яку доведеться нести відповідальність, який внесок треба внести в загальні можливості, якими будуть наслідки від вступу до Альянсу. Також дуже важливу роль відіграли засоби масової інформації, які після революції в 1989 році стали справжньою четвертою владою в країні. Румунські громадяни читають їх і вірять їм. Мас-медіа виявилися одним із важливих інструментів, що використовувався незалежно та необов`язково у взаємодії з урядом. Іноді мас-медіа випереджали дії та зусилля уряду. Загалом можна сказати, що інформування суспільства здійснювалося спільними, об`єднаними зусиллями політичних партій, громадянського суспільства, мас-медіа й уряду. Дуже важливу роль у цьому процесі відігравав парламент, що складається з двох палат — Сенату та Палати депутатів.

НЕ СЬОГОДНІ І НЕ ЗАВТРА

— Якою була реакція офіційного Бухареста на заяву в Брюсселі українського прем`єра Віктора Януковича про те, що Україна не готова перейти до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ)? Була така заява очікуваною чи ні?

— Я не можу сказати, був очікуваний чи ні такий крок. Це — суверенне рішення України. Головне, щоб подібні кроки здійснювалися в умовах прозорості. Ніхто не відмовлятиметься від співпраці. Ніхто не зупинятиметься. Найголовніше, щоб така співпраця між НАТО й Україною розвивалася, і двері Альянсу залишалися відчиненими. А якщо Україна повністю виконає вимоги, щоб стати членом Альянсу, ніхто не буде проти цього. Це мій особистий погляд.

— А до візиту Януковича до Брюсселя ваша країна підтримувала перехід України до ПДЧ?

— Так. Із самого початку, коли відбувся діалог між президентами Басеску та Ющенком, ми сказали, що підтримуватимемо вступ України до Північноатлантичного альянсу. Ми також заявили про готовність запропонувати свій досвід інтеграції в НАТО. Ці пропозиції залишаються в силі. Ще тоді президент Басеску сказав, що процес вступу не починається сьогодні та закінчується завтра. А цей процес справді вимагає внутрішньої трансформації, адаптації та справжньої імплементації європейських і євроатлантичних цінностей, які відстоює Альянс. Коли Україна буде готова, то союзники будуть готовими прийняти вас.

ПРО МЕБЛІ ТА ВИНО

— Як ви оцінюєте розвиток двосторонніх відносин між нашими країнами? Як зараз почуваються в нашій країні румунські бізнесмени? Наскільки задовільним є інвестиційний клімат в Україні?

— Хочу одразу зазначити, що наші двосторонні економічні відносини не відповідають наявному потенціалу. Що стосується румунських інвестицій у вашій країні, то вони не можуть конкурувати з німецькими, британськими, американськими або російськими інвестиціями. Це пояснюється тим, що Румунія сама потребує прямих іноземних інвестицій. Зараз ці ресурси прямують на трансформацію, модернізацію виробничої бази, орієнтованої на ринкові принципи та ведення ефективної діяльності. За останні три роки торгівля між Україною та Румунією стала більш збалансованою. Зростає інтерес міжнародних інвесторів, які мають штаб-квартири в Румунії, інвестувати в Україну. Також збільшується інтерес до вашої країни в румунських інвесторів, які мають можливість експортувати капітал. Зараз спостерігається збільшення обсягів двосторонньої торгівлі, зростання експорту румунських товарів в Україну. Я мрію, що знову побачу на українському ринку румунські вина або меблі, які традиційно тут були присутні. Я сподіваюся, що українській владі вдасться якнайшвидше вступити до СОТ. Це надасть обом сторонам додаткові стимули збільшити двосторонню економічну співпрацю завдяки зменшенню митних тарифів, згідно з умовами Світової організації торгівлі. А вступ 1 січня 2007 року Румунії до ЄС означатиме, що існуючі між Україною та ЄС митні тарифи будуть застосовні між нашими країнами. Практично, торгові відносини між Україною та Румунією регулюватимуть Брюссель, Європейська комісія. А це означає кращі торгові умови порівняно з тим, що ми маємо тепер.

ЖОДНИХ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ

— Які позитиви та негативи в українсько-румунські відносини може принести членство Румунії в ЄС?

— Я не думаю, що хтось сидить за столом і проводить глибокий аналіз того, які є позитивні чи негативні наслідки від вступу Румунії до ЄС. Це пояснюється просто — немає негативних наслідків. Якщо говорити про двосторонні відносини між Румунією й Україною, то я можу сказати з цілковитою впевненістю — не буде негативних наслідків.

— А якщо говорити про візовий режим між нашими країнами…

— Представники української та румунської влади давно ведуть переговори про візовий режим. У липні міністри закордонних справ наших країн підписали в Одесі угоду, що доповнювала нинішній візовий режим. Тепер діє новий режим, який піднятий до наявного візового режиму між Україною та країнами ЄС. Донедавній візовий режим між нашими країнами мав багато обмежень. Це стосується не тільки віз. Міністерства закордонних справ також ведуть переговори про удосконалення двосторонньої юридичної бази до європейських стандартів.

ПРО ЛІДЕРСТВО ТА БАЗИ

— Наші країни претендують на регіональне лідерство в регіоні Чорного моря. На початку літа Румунія провела Чорноморський форум, Україна є ініціатором й активним учасником інших форумів, зокрема ГУАМ і Спільноти демократичного вибору. Чи не вбачаєте ви в цьому конкуренції між нашими країнами за роль регіонального лідера?

— Румунія не претендує на роль регіонального лідера. Насправді, при організації Чорноморського форуму в нас було бажання, щоб цей захід став доповненням Спільноти демократичного вибору. Проводячи форум у Бухаресті, ми мали намір знайти та визначити рішучу відповідь на реальність і виклики Чорного моря: впровадження європейських цінностей у чорноморський простір і покращання координації між наявними ініціативами в цьому регіоні. З іншого боку, ми переслідували мету — перетворити регіональну співпрацю і трансформацію на бренд, що повинен стати більш відомим, просунутим і комерційним. Успіх форуму продемонстрував, що проект життєздатний і має перспективи.

— Ваша країна запропонувала США розмістити на своїй території американські військові бази. Чи не боїтеся ви того, що такий крок може призвести до погіршення відносин із Росією, яка постійно виступає проти розширення НАТО на схід і розміщення баз НАТО на території нових країн Альянсу?

— Розташування невеликих за розмірами американських військових центрів на території нашої країни є природним наслідком поглиблення стратегічного партнерства між Румунією та США загалом і покращання рівня співпраці в області оборони й безпеки між двома союзниками зокрема. У регіональному сенсі, розташування Румунією подібних військових центрів означає визнання позицій і взятої на себе конструктивної ролі нашої країни в південно-східному європейському вимірюванні й одночасне підтвердженням ефективності румунсько-американського стратегічного партнерства в розробці євроатлантичної стратегії з метою стабілізації, консолідації безпеки та просування демократії в нашому загальному просторі. Двосторонній договір, що регламентує статут цих центрів і діяльність збройних сил США на території Румунії, ставить в основу специфічної румунсько-американської співпраці принципи поваги суверенітету кожної сторони і цілей Хартії ООН, а також зобов`язання сторін, узяті на себе через міжнародні договори й угоди. У Договорі про доступ на територію Румунії наголошується, що перебування американських збройних сил сприяє регіональній безпеці та стабільності і що майбутні американські військові центри на території Румунії не будуть спрямовані проти третьої держави. Їх розміщення є суверенним рішенням нашої країни, що було визнане саме по собі і Російською Федерацією.

“День”, 28.09.06

Балога задає тон
Голова Секретаріату підготував губернаторів до зустрічі з Президентом
Наталя Ромашова
 
Президент і прем`єр – кожен окремо, хочуть показати свою впливовість не лише на загальнодержавному, а й на регіональному рівнях. Обидва Віктора майже одночасно вирішили викликати на килим голів облдержадміністрацій і заслухати як українські міста та села готуються до зими. Втім атмосфера на нарадах, що пройдуть і на Банковій, і на Садовій, судячи з усього суттєво відрізнятиметься. І на це є свої причини.

Сьогодні губернатори зустрічатимуться із головою держави. А днем раніше генеральну репетицію із керманичами областей провів голова президентського Секретаріату Віктор Балога. Новопризначений керівник президентського Секретаріату розпочав селекторну нараду тезою про те, що кожен губернатор на Україні належить до команди Президента, і це повинні знати та розуміти всі.

Віднині, зі слів пана Балоги, в державі чітко функціонуватиме виконавча вертикаль влади. До кінця місяця президентський Cекретаріат затвердить графік поїздок Віктора Ющенка регіонами. Під час кожного візиту гаранта конституції тамтешні керівники областей мають відзвітувати про виконану роботу, а також проаналізувати поточні проблеми.

Пан Балога, який вперше в новому амплуа проводив зустріч із губернаторами дещо хвилювався. Втім помітити це могли лише ті, хто добре його знає. Кажуть, він не любить, виступаючи, користуватися шпаргалками. Цього ж разу заглядав до нотаток дуже часто. Однак це не завадило, в порівнянні із балакучим Олегом Рибачуком, небагатослівному Балозі розставити усі крапки на “і” у стосунках між Президентом та губернаторами. Тим керівникам областей, котрі дещо захопилися інтригами і протистоянням із політичними опонентами на місцях (досить часто на периферії виникають гострі дискусії між, приміром, “помаранчевими” губернаторами та “синьо-білими” мерами. — Авт. ), Балога порадив думати не про колір влади, а про зростання добробуту жителів регіонів. Зі свого боку пообіцяв: “Центральна влада надасть необхідну підтримку регіональній”.

Отож, солодкі пряники з Банкової і батіг із Садової. Сьогодні (четвер) спливає термін, що його надав губернаторам Віктор Янукович на поліпшення всіх планових показників і Віктор Янукович запрошує керівників на килим. Не виключено, що після зустрічі із регіональними керманичами, Віктор Янукович (прем`єр вже натякав про необхідність звільнення окремих губернаторів) буде ініціювати відставку щонайменше трьох голів облдержадміністрацій. Перші кандидати на “виліт” — губернатор Харківщини Арсен Аваков, Івано-Франківщини — Роман Ткач та Херсонщини — Борис Силенков.

Втім, Віктор Балога, коментуючи цей сценарій зазначив, що обласних керівників лише за рішеннями місцевих рад більше не звільнятимуть. Усі спірні питання, наголосив голова Cекретаріату, вирішуватимуть через суд: “Сьогодні там, де ми маємо прецеденти, в першу чергу окраска політична, а не питання, пов`язані із соціально-економічним розвитком того чи іншого регіону. Я вважаю, що це не підхід, це — конфронтація. Цього не потрібно робити. Якщо людина фахова, компетентна, і займає посаду відповідно до свого статусу, то вона повинна працювати”.

А ось у “регіоналів”, які нині є головною скрипкою у виконавчій владі, цю проблему бачать в іншому світлі. Вони дуже добре пам`ятають кадрові чистки у регіонах одразу після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка. А тому, хоч публічно не виступають, зате в кулуарах натякають: три губернатори — крапля, в порівнянні із тисячами фахівців, що були звільнені після приходу до влади “помаранчевих”. Втім, хоч як би там було, правом назначати і, відповідно, звільняти губернаторів, володіє не прем`єр, і не ображені члени “синьо-білого” блоку уряду, а глава держави. А він, як запевняє Віктор Балога, не дозволить лише через політичне протистояння між обласними адміністраціями з обл. та міськрадами, звільняти професіоналів.

Відтак: сьогодні — й під час зустрічі з Президентом, і на засіданні з прем`єром — губернатори мають заробити імунітет від звільнення. Як? А чому хоча б не пообіцяти, що при їхньому доблесному керівництві у певному регіоні, цієї зими не виникне прототипів сумнозвісного Алчевська? Адже, погодьтеся, це питання, при вирішенні якого навряд чи політичний колір губернатора грає не те що ключову, навіть другорядну роль. Тут все залежатиме виключно від професійних якостей голів ОДА, їхнього вміння домовитися з відповідними службами із вигодою для населення. А тепло у батареях набагато важливіше аніж партійна приналежність того чи іншого губернатора.

“День”, 28.09.06

Коаліція буде наступного тижня
З “Нашою Україною” або без
Олена Яхно

Хороша новина для тих, хто все ще стежить за коаліційним серіалом: робота над угодою практично завершена, а неузгодженим залишився лише один розділ, що стосується принципів і напрямів адміністративної реформи та місцевого самоврядування. Принаймні так стверджує народний депутат Анатолій Кінах.

Сьогодні робоча група планує зібратися ще раз на останнє своє засідання й остаточно прийняти текст угоди. Але не все так просто. Потім ще повинні зустрітися лідери, щоб узгодити протокол розбіжностей. При цьому Кінах уточнив, що вже досягнуто домовленості, що всі положення Універсалу національної єдності будуть враховані в угоді. Щоправда, розбіжності між “Нашою Україною” і Компартією так і залишилися. Однак, як заявив Анатолій Кінах, компроміс можливий, якщо виходити із загальнонаціональних інтересів.

Здавалося б, такий прогрес у переговорах може свідчити про те, що “Наша Україна” вже визначилася, де вона. Але блок залишився вірний собі. Анатолій Кінах наголосив, що питання участі “Нашої України” в коаліції остаточно ще не вирішене. Політрада “Нашої України” тільки рекомендувала партіям, що входять до блоку, провести засідання своїх керівних органів, щоб до кінця тижня визначити свою позицію щодо угоди. “На це (ухвалення рішення. — Ред. ) ми відводимо кілька днів цього тижня для того, щоб із початком пленарних засідань Верховної Ради ухвалити остаточне рішення”, — сказав Кінах. Як тут не згадати абсолютно справедливої пропозиції прем`єра якось обмежити переговорний процес у часі. “Це неможливо — затягувати цей процес”, — сказав він на початку тижня.

Ще Янукович тоді поскаржився, що в парламенті “Наша Україна” приймає одне рішення, а міністри від фракції в уряді приймають інше. “Ми повинні працювати спільно та спільно нести відповідальність”, — сказав прем`єр.

Безумовно, Партія регіонів зацікавлена у вступі “Нашої України” в коаліцію, адже “Наша Україна” — це Президент, і тоді моментів притирки (наприклад, історія з указами) буде менше. А от чи потрібна “Нашій Україні” ця коаліція? Політолог Віктор Небоженко вважає, що зараз ми спостерігаємо звичайне здавання в полон: “При цьому ми спостерігаємо просто-таки дівоче кокетування політиків із п`ятнадцятилітнім стажем, які брешуть про те, що виторговують якісь умови. Жодних умов немає! Не можна бути трошки капітульованим! Треба чітко усвідомити свій програш і шукати своє місце в сучасній політиці та в політичному майбутньому України”

Небоженко також переконаний, що прямо протилежні антагоністичні політичні сили не зможуть довго співіснувати в одній коаліції: “Якщо 80% депутатського корпусу різної орієнтації, які вели між собою запеклу боротьбу за голоси виборців, потім, наче нічого не сталося, збираються в невизначену всеїдну більшість, то це обман виборців і знецінення самого інституту парламентських виборів. Така практика формування універсальної більшості згодом призведе до падіння цінності, власне, виборів в очах виборців. Отже, незалежно від важкого вибору виборців, у парламенті все одно зливаються фракції без урахування думки виборців або всупереч їхній волі. А це початок дистанціювання парламенту від електорату й основне джерело політичного цинізму та безвідповідальності. Звісно, такій всеїдній парламентській більшості легко ухвалювати найнесподіваніші закони, бо така більшість самим фактом народження більшості вже обдурила виборців”.

“День”, 28.09.06

Марат Гельман: “Якщо Юля піде в гору, Ахметов її профінансує, і вона прийме гроші з радістю”

Марат Гельман – злий геній української політики початку XXI століття. З його приїздом до Києва у 2001 році на телебаченні з`явилися “темники”, а в тусовці – розмови про російських політтехнологів, які проектують Україну на свій розсуд. Тепер Гельман вільний від старих зобов`язань політконсультанта. В інтервью “Українській правді” (pravda.com.ua) він зізнався – тоді його клієнтом був Кучма.

— Нинішня ситуація виглядає як повна втрата контролю Ющенком над тим, що відбувається в країні …

— Згоден.

— Яким може бути для нього вихід із ситуації?

— Тільки даремно усі жаліють Ющенка. Оточення варто пожаліти.

Самому Ющенко не потрібен контроль над ситуацією. Електоральні перспективи його і “Нашої України” настільки погані, що єдиний шанс на успіх у наступному електоральному циклі — фіаско уряду при очевидній неучасті в цьому фіаско Ющенка.

— Усі говорять про смерть “Нашої України” як проекту. У якій ніші й на чолі з ким ви бачите партію, яка могла би стати опорою Ющенка?

— Так, “Наша Україна” повинна зникнути. Спочатку розколотися, а потім — нове складання.

— Якщо все ж таки виходити з того, що Ющенко хоче переобратися на другий термін і мати владу, — чи є шанс для нього реалізувати задумане?

— Шанс є, але, як я говорив, він не в нього в руках. Провал Януковича-прем`єра при очевидній непричетності. Плюс спецзаходи стосовно Юлі.

— В який момент в Україні все пішло не так?

— Отут кілька відповідей. І одна з них — усе йде ТАК. Це відповідь історика.

Друга — відповідь політолога: Якщо вважати за “так” позицію типового прихильника Ющенка, то є кілька пунктів — зміни в Конституції, угода з Юлею з наступним її прем`єрством, мирний процес із донецькими треба було починати ДО, а не ПІСЛЯ парламентських виборів.

Ну, і третя відповідь (відповідь телеглядача, аматора детективних історій) — звичайно ж, демарш Мороза. Тобто чисто літературна ситуація.

Людина, котра вважалася совістю української політики, продає своє політичне “Я” людині схожій на Мефистофеля (Клюєву) за 30 срібняків (помножити на 10 000). Коротше, таке телевізійне мило, зняте поганим сценаристом.

— Вчинок Мороза — це зрадництво чи ні з погляду політтехнологій? Чи стане це еталоном поведінки політика?

— Треба сказати, що атмосфера, у якій відбувається “українська політика”, звичайно ж, сприяє подібним сюжетам. Дивним у ньому здається тільки головний герой.

Ніхто б не здивувався, якби один одного кинули Ющенко, Тимошенко, Кучма, Янукович. Мороз — людина похилого віку, яка не вірить у Бога, із гризотою нереалізованих амбіцій і філософією останнього шансу. Оточений людьми, які хочуть нарешті одержати своє за участь у приході Ющенка до влади.

— Як ви ставитеся до тези, що згода Ющенко на внесення Януковича для затвердження прем`єром — це шанс об`єднати Україну?

— Я сам цю тезу висловлював не раз.

— Чи існує політтехнологічна зброя проти Тимошенко, здатна запобігти її перемозі на наступних виборах президента?

— Гра завжди можлива. Але в грі неможливо гарантувати результат на сто відсотків. Тому зараз, як я розумію, перед владою спокуса замість гри використовувати щось на кшталт прокуратури.

— Що вам відомо про спроби Тимошенко співпрацювати з Кремлем чи про її чаювання з Путіним?

— Я готовий висловлювати судження, а не інформацію зливати. Чаювання з Путіним — це політтехнологічний витік інформації в інтересах Юлі. Але контакти в Кремлі є з усіма політичними силами в Києві.

— А наскільки Янукович незалежний від Росії?

— Принаймні, якихось особистих зобов`язань у нього немає. Усе в рамках політики. Наскільки ми всі залежимо один від одного?

— Яким ви бачите майбутнє Ющенка? Що б порадили йому?

— Тільки не треба Ющенку мистецтвом займатися. Я думаю, його майбутнє — лідер фракції в парламенті.

— Тобто ви вважаєте, що для Ющенка все втрачено?

— Все втрачено? Дивні слова…

Ви виходите з того, що мета людини — це повна влада і перевибори на другий термін. А цілей у людини може бути багато інших. Навіть усередині вашої логіки: встигнути заробити багато-багато грошей і щоб наступний президент не відібрав.

Але й така ціль можлива: бути тим, при кому стали країною території, які випадково одержали незалежність…

— А майбутнє Януковича, Тимошенко, Ахметова?… Що б порадили їм?

— Усе ж таки поради, в певному сенсі, це мій хліб. Так що не відбирайте. Я думаю, що і Ющенко, і Янукович, і Тимошенко — це політики епохи Кучми. Їхня задача піти красиво і розважити нас під кінець. Оптимізм можуть викликати тільки нові політики.

— Тимошенко — Ахметов — це головна вісь протистояння в українській політиці, так само, як Кучма — Ющенко два-три роки тому?

— Як на мене, Юля вже програла. Але отут я можу помилятися… Вона дівчина несподівана.

А позиція Ахметова невразлива. Якщо Юля піде в гору, він її профінансує, і вона прийме гроші з радістю.

— Добре, а як Тимошенко не розгубити рейтинг протягом трьох років до наступних виборів президента?

— Складна в неї ситуація. Але, щоб давати поради, треба вникнути більш детально, ніж я це роблю зараз. Зовнішнє відчуття, що в неї немає поля для гри. Можна тільки виводити на чисту воду Ющенка і Януковича.

— З огляду на крах “помаранчевих”, Росія стала менше боятися помаранчевої революції?

— У нас, на жаль, не “помаранчеві”, а “коричневі”. Їх варто боятися. Помаранчевої небезпеки не було.

— Із ким ви підтримуєте стосунки з числа українських політиків?

— Ні з ким.

— Чому під час виборів президента 2004 року ви один час працювали з Януковичем, а потім пішли від нього?

— Я все ж таки працював у Кучми, і місяць співпраці з Януковичем — це теж була робота на Кучму.

Чому пішов? Ну, там багато причин. У тому числі персоніфікованих.

— Чи був у Кучми інший вибір наприкінці 2004 року? Як інакше могли розвиватися ті події?

— Без крові не було, по-моєму.

— Наскільки великим або ж перебільшеним був вплив російських технологів на виборах президента 2004 року?

— “Російські політтехнологи” — це був пропагандистський штамп у руках опозиції. Він був не перебільшений і не применшений. Він просто працював.

Росія грала. І грала не стільки політтехнологами. І програла. Просто це був програш не війни, а бою.

— Якщо ви говорите, що в 2004 році Росія програла в Україні бій, а не війну, — чи зможе Україна виграти війну? Як?

— Україна або “помаранчеві”? Війна була не проти України, а за вплив на Україну. У тому числі й в інтересах України.

— Чи є зараз феномен України в Росії? Або усе поховано під невдачами “помаранчевих”?

— Є. Україна все ще дзеркало, у яке ми дивимося. Невдачі “помаранчевих” тут не так важливі, як вільна атмосфера, в якій вариться українська політика.

— Кого ви бачите політиком майбутнього в Україні?

— Люблю Луценка.

— Як вибори президента в Росії можуть відбитися на майбутньому України?

— Скоріше, парламентські. Якщо буде активна імперська риторика з “повернемо СРСР” тощо, то це допоможе тим, хто до Росії відноситься насторожено.

— Вам самому сподобалася помаранчева революція?

— З художньої точки зору там було багато огріхів. Але це була реальна політика, і при цьому обійшлося без крові. Тому, скоріше, подобається.

— За прикладом інших росіян, ви не збираєтеся емігрувати в Україну?

— Ні.

— Чи консультуєте ви зараз когось із українських політиків?

— Боже збав, ні!

“День”, 28.09.06

Суспільство відповідальне за “якість” своїх політиків…
Володимир Панченко, доктор філологічних наук, професор, віце-президент Національного університету “Києво-Могилянська академія”

У одній з недавніх публікацій професор Юрій Шаповал вступив у полеміку з кількома колегами-істориками та літературознавцями з приводу необґрунтованої “трансформації образу” письменника й політика Володимира Винниченка, якого, на його думку, останнім часом намагаються “канонізувати” як одного з “батьків нації” (див.: Шаповал Ю. Доля як історія. — К., “Генеза”, 2006). Тема цілком конкретна, проте, як свідчить реакція іншого експерта “Дня” Володимира Панченка, в статті історика зачеплено й ширші питання: про критерії ефективності чи неефективності політиків; про оцінки діяльності наших державних мужів від давнини до сучасності. В. Панченко (думку якого представлено в цьому числі “Дня”) звертає також увагу на проблему відповідальності самого суспільства за “якість” своїх провідників. Поворот дещо несподіваний, проте, без сумніву, актуальний! У такому сенсі полеміка виходить за рамки кількох книг і, на наш погляд, заслуговує на продовження.

У збірнику статей Юрія Шаповала “Доля як історія”, який читається як захоплюючий “печальний детектив” на теми української історії радянської доби, є огляд кількох нових досліджень про В.Винниченка, що справляє враження добротної інтелектуальної провокації. “Володимир Винниченко: трансформація образу у дискурсі новітньої історіографії” — так називається ця стаття, і йдеться в ній про праці Г.Сиваченко “Пророк не своєї вітчизни”, С.Кульчицького й В.Солдатенка “Володимир Винниченко”, В.Солдатенка “Три Голгофи: політична доля Володимира Винниченка”, а також мою “книгу розвідок і мандрівок” під назвою “Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості”. Видання ці дуже різні за характером, жанром, зрештою — й за адресацією. Принаймні, дослідження Галини Сиваченко і моє до “дискурсу новітньої історіографії” стосунку не мають: це літературознавчі студії з мінімальним виходом на тему “Винниченко-політик”.

І все ж Юрій Шаповал вважав за можливе зібрати всі чотири книги докупи, щоб вступити в полеміку щодо “новітнього міфотворення” в дусі “донцовських (?) апокрифів”. Йдеться, як свідчить уже заголовок статті, про “трансформації образу” Володимира Винниченка. Якщо досі цього письменника й політичного діяча — залежно від домінуючих “кольорів” доби — представляли як “буржуазного націоналіста” або ж “марксиста- плутаника”, то “тепер, — пише Ю. Шаповал, — скидається на те, що ми переживаємо фазу народження ще одного Винниченкового образу… “величного”, як одного із забронзовілих “батьків нації”.

Прочитавши статтю, я зрозумів, що її полемічне вістря влучає передусім у “серцевину” праці В.Солдатенка “Три Голгофи: політична доля Володимира Винниченка”, у якій пієтет автора перед Винниченком-політиком часом і справді набирає апологетичних форм. Ну, а як з іншими трьома авторами? Про спільну книгу В.Солдатенка і С.Кульчицького “Володимир Винниченко” Ю.Шаповал пише, що вона “фактично не є спільною”, оскільки кожен із співавторів має свій “пункт погляду” на “марксиста-плутаника”, і вони, ці “пункти”, серйозно різняться. Галина Сиваченко ж (як і я) В. Винниченка, судячи з тексту, “батьком нації” не вважає, а якщо й пише, що він “посідає в історії української культури та національно-державного відродження виняткове місце” і “що важко … поставити поряд із ним когось із навіть найбільших сучасників”, то що тут неправда? По- перше, йдеться про місце в історії української культури (чого Ю.Шаповал “не помічає”). А воно справді дуже поважне. Кого ще з українських драматургів не менше як двадцять років ставили на сценах головних європейських театрів? І чи так багато наших письменників ще в часи своєї літературної молодості успішно “завойовували” таку широку читацьку аудиторію в Україні та за її межами, здобувши, зрештою, статус класика?

Певно, Юрія Шаповала “покоробило” те, що сказано Галиною Сиваченко про “виняткове місце” В.Винниченка “в історії … національно-державного відродження”. На це можна зауважити, що “виняткове місце” зовсім не означає цілковиту бездоганність того, хто його посідає. Особливість, унікальність — так, але ж не бездоганність! До того ж, до історії національно-державного відродження ХХ століття В.Винниченко має стосунок не лише як не дуже вдатний керівник українського уряду. Об`єктивний історик не може не віддати належне тій частині його політичної публіцистики, яка містить гостру критику російського великодержавництва, а також на диво точні діагнози тоталітарної суті більшовизму, особливо ж його сталінської моделі. Зрештою, політична історія України ХХ ст. без імені Винниченка була б далеко не повною, — за всіх помилок і суперечностей цієї людини. Чимало сторінок у моїй праці присвячено якраз Винниченковому утопізму, гострому конфлікту художника й доктринера, що “зійшлися” в одній особі, і я диву даюся, за якою логікою Юрій Іванович “приписав” мене до числа новітніх міфотворців, які роблять з Винниченка — “батька нації”, та ще й у дусі “донцовських апокрифів”.

І тут починається найголовніше. Я б не став писати цієї статті, якби йшлося про якісь дрібні чи локальні речі, що стосуються лише оцінки моєї книжки. Стаття Ю.Шаповала, повторюся, є добротною інтелектуальною провокацією, і, може, в цьому її головна цінність. Є, принаймні, дві теми, над якими вона змушує подумати.

Перша стосується “неефективних політиків”. Саме в цьому полягає Шаповалова альтернатива апологетиці й міфам щодо одного з “батьків нації”: він вважає, що М.Грушевський, С.Петлюра, В.Винниченко “та інші” були “неефективними політиками”, і наводить при цьому аргументи, які є настільки загальновідомими, що тон першовідкривача тут просто недоречний. Відповідальність за поразку УНР, української революції загалом, — ось про що йдеться. І це справді дуже серйозний критерій. Того, хто програв, важко назвати ефективним політиком. Винниченкові політичні невдачі чи й просто “вихиляси” в цьому сенсі є ідеальним об`єктом для критики (прочитайте або послухайте Данила Яневського — і ви побачите, з якою насолодою і самомилуванням можна лаяти “неефективних політиків” доби національно-визвольних змагань!).

Але мені весь час хочеться запитати Юрія Шаповала: добре, ну а хто для Вас, у такому разі, “ефективний політик”? І як його звати, коли йдеться про українську історію? Богдан Хмельницький? Так і він програв, якщо мати на увазі все, що сталося з Україною невдовзі після смерті гетьмана. Іван Мазепа зі спаленим, сплюндрованим Батурином і принизливою втечею в Бендери? Чи, може, Микола Скрипник, Лазар Каганович, Степан Бандера, Петро Шелест, Володимир Щербицький — аж до Леоніда Кравчука й Леоніда Кучми включно? 

Як кому, а мені здається, що й поразки бувають різні. Переможений, який виявився переможцем, — так можна сказати про того ж таки “неефективного політика” Симона Петлюру, який воював за Україну під жовто- блакитним прапором, кольори якого тепер — на депутатських значках соціаліста О.Мороза й проросійського “регіонала” В.Януковича (до початку його прем`єрства). Біля Будинку вчителя в Києві стоїть пам`ятник “неефективному політику” Михайлу Грушевському, — і що, його зусилля як громадського діяча, вченого й політика були абсолютно марними, як марними були чотири універсали, у текстах яких чуються пристрасть і стиль “невдахи” Винниченка? “Неефективні політики”, про яких пише Ю.Шаповал, залишили нам досвід творення держави, — хай і гіркий, як полин. Чи могла б без нього відбутися нинішня Україна?

Справедливо протестуючи проти апологетичних оцінок українських політичних діячів далекого і недавнього минулого, іронізуючи щодо “світлого образу” “батька нації”, Юрій Шаповал віддав перевагу “темному”, зовсім не залишаючи місця для “світла”, хоча якраз у божевільно складних комбінаціях одного й другого якраз і криється правда історії, української зокрема. Це настільки очевидна річ, що говорити про неї якось незручно, тільки що поробиш, коли наші полеміки змушують час від часу згадувати про очевидне.

Є ще одна тема, до міркувань над якою підштовхнула стаття Ю.Шаповала. Не знайшовши в мене апологетики на адресу Винниченка як “батька нації”, Юрій Іванович, зрештою, процитував заключні слова одного з розділів моєї книги — про те, що Винниченко сподівався “собою возвеличити українське” (як він сам писав), і що, зрештою, “історія цього возвеличення виявилася надто драматичною, повною суперечностей, тріумфів і поразок”. “І справа тут уже й не в самому В.Винниченкові, — додавав я, — а в нашій національній долі і вдачі, в українській історії століття, яке нарешті минуло…”. Юрій Шаповал пише, що він нічого не зрозумів. Хоча мова йшла про зрозумілі речі: якщо в українській історії так багато “неефективних політиків”, то, може, тут є велике запитання до нації? Якщо її провідники один за одним виявляються невдахами, то, значить, є сенс говорити не лише про відповідальність самих цих лідерів, а й про відповідальність суспільства за якість політиків, яких воно, суспільство, піднімає на гребінь історичної хвилі, вручає їм посади, а з ними й свою долю.

У нас мало про це говориться. Особливо в теперішньому часі. Хоча майже кожен прожитий день змушує думати про відповідальність/безвідповідальність нації. Не уявляю, щоб поляки ставили пам`ятника Муравйову, який у 1863 р. потопив у крові національно-визвольне повстання, — у нас же на 16-му році незалежності виявляється можливою справжня “катериноманія” (маю на увазі принизливі для національної гідності звеличування Катерини II в Дніпропетровську й Одесі). Не уявляю, щоб чехи простили своєму прем`єру те, що він плутається в знакових іменах класиків. Не уявляю, щоб французи зрікалися рідної мови, як це роблять мільйони українців. Не уявляю, яка ще нація може так химерно борсатися у власній “багатовекторності”, пориваючись у два боки водночас…

Неправда, що народ завжди правий. Він теж помиляється. І найчастіше тоді, коли впадає в ілюзії щодо тих своїх політиків, про яких згодом історики напишуть, що вони були “неефективними”.

“Україна молода”, 28.09.06

Форум у Яру
Ушанувати 65-річчя трагедії прибули три президенти і 800 гостей із різних країн світу

      Учора в Києві розпочався міжнародний форум, присвячений осмисленню трагедії в Бабиному Яру, де нацисти розстріляли близько 100 тисяч людей — переважно євреїв, циган, українських патріотів. Форум, зорганізований урядом України, фондами “Яд Вашем” та “Всесвітній форум пам`яті Голокосту”, Меморіальним центром пам`яті жертв Голокосту і героїв Опору, проходив у Національній опері. “Головна мета сьогоднішньої акції полягає в тому, що людство ще раз повинне перечитати сторінку трагедії Бабиного Яру”, — сказав український Президент, підкресливши, що “Бабин Яр має стати щепленням, яке вбереже світ від агресивної, кривавої ксенофобії”. Віктор Ющенко також нагадав про інші факти масового геноциду, які досі не знайшли у світі гідного пошанування і визнання. Насамперед це український Голодомор у 1932—33 роках.

      “Люди багато страждають від того, що вони знають не всю історію. Або не ту історію. Я це відчуваю на українській нації, коли ще десять років тому про Голодомор 1932-33 років замовчували, не було написано книг, не знято фільмів”, — відзначив Віктор Ющенко в інтерв`ю  ізраїльському національному телеканалу “Ченел-Ньюз”. За інформацією прес-служби Президента, про потребу визнати Голодомор геноцидом проти українського народу йшлося і під час зустрічі Віктора Ющенка зі Степаном Месичем. Ймовірно, що з подібною ініціативою український лідер звернувся і до ізраїльського президента Моше Кацава, який теж був серед почесних гостей форуму в Києві. Адже Кнесет Ізраїля ще не підійшов до питання визнання Голодомору геноцидом українського народу.

      Серед почесних гостей форуму, крім вищезгаданих VIP-персон, були також президент Чорногорії Філіпп Вуянович, голова Міллі Меджлісу Азербайджану Октай Асадов, голова верхньої палати парламенту РФ Сергій Миронов, віце-прем`єри Болгарії Емел Етем та Словаччини Душан Чаплович. Учора всі вони поклали квіти до монумента в урочищі Бабин Яр. Президент України Віктор Ющенко та його дружина Катерина поставили біля підніжжя пам`ятника свічку вічної пам`яті.

“Україна молода”, 28.09.06

Бабин Яр для росмови?
Янукович знайшов жахливе тло для просування другої державної мови
Тарас Закусило   

      Прем`єр-міністр Віктор Янукович написав до газети. Стаття головного “дона”, надрукована в “Урядовому кур`єрі”, газеті, що видається коштом держави, містить, зокрема, заклик надати російській мові статус другої державної. Авторське “я” постає радше партійним, ніж державницьким — Янукович повсякчас наголошує, що питання російської мови є програмним для його Партії регіонів і що разом із соратниками по ПР він виносить цю проблему на широку суспільну дискусію. У світлі політреформи така політична тактика є юридично бездоганною. А от з точки зору масштабів особистості, яка досі не втямила, що стала однією з перших постатей не в одному “рускоговорящєм” регіоні, а у всій державі під назвою Україна, тут поле для сумнівів лишається.

      Воістину блюзнірську “прив`язку” для теми знайшли копірайтери Януковича — 65-річчя трагедії в Бабиному Яру. Здоровій голові складно покласти в одну площину тему російської мови як другої державної та нацистських злочинів у Бабиному Яру. Але циніки iз завданням, як виявилося, впоралися. “Ми говоримо про це у переддень відзначення 65-ї річниці Бабиного Яру невипадково, — читаємо у статті за підписом “В.Янукович”. — Історія вчить, що великі трагедії розпочиналися з речей, на перший погляд, дрібних і малозначущих — привабливих утопій, політичних спекуляцій, популістських загравань з націоналістами”. Отакої! Може, Прем`єр погано знає, що німці так “загравали з українськими націоналістами”, що врешті постріляли їх сотнями в Бабиному Яру?! Либонь, і про загибель Олени Теліги не чув? “Інша річ, що зіграти на національних почуттях намагаються деякі політики, які вважають, що ця тема ідеально годиться для публічних розмірковувань про спрямовуючу роль “генетичних” українців у становленні нашої державності, — читаємо далі в урядовій газеті. — (…) Гасла на кшталт “свій до свого по своє” — це не з нашої програми і не з нашої ідеології”. У підсумку Віктор Янукович від імені уряду обіцяє збільшити фінансування для “збереження національної спадщини національних меншин”. Проте, як випливає зі статті, про “національну більшість” та її культурну спадщину уряд дбати не збирається з огляду на небезпечну сутність “генетичних” українців.

“Україна молода”, 28.09.06

Превед, МЕДВЕДчук!
Віктор Медведчук “оживає” й прагне стати конкурентом не лише Ющенка, а і Януковича. Лідер СДПУ(о) повертається у велику політику під крилом Курочкіна й Москви?
Дмитро Лиховій   

      Як писалося ще в темниках зразка 2001 року, Віктор Медведчук — “справжній мужик”. Певно, що в цьому він та залишки його есдеківської команди переконані й зараз, коли СДПУ(о) програла фактично все, що можна було програти. Але тепер, коли титул “антикризового менеджера” перейшов до зовсім іншого політика, причому — “кревного” ворога пана Медведчука (ідеться про Віктора Балогу, який “забрав” у свого колишнього “патрона” його вотчину, Закарпаття), тепер, коли цей “антикризовий менеджер-2″ взявся перетворювати Банкову з контори “Роги й копита” на фортецю такого Президента, який має зберегти вплив на судьби Вітчизни, лідер есдеків вважає справою принципу втрутитися в перебіг політичних подій. Зализавши рани після поразок на двох виборах і досхочу навідпочивавшись у Монте-Карло, “сiрий кардинал” режиму Кучми, “князь тьми i темникiв” запланував повернення. Якщо не на білому коні, то принаймні на якійсь кобилі постбальзаківського віку.

“Макс Бєшений” і перша постреволюційна кров
      Може, хтось уже забув, але варто пригадати: на виборах-2004, коли одним зі штабів “Ядиного кандидата від влади” завідував Медведчук, у авангарді його сил проти Ющенка воював “Російський клуб”. Виконавчим директором цього “Російського клубу” був бізнесмен із Росії Максим Курочкін, відомий також як “Макс Бєшений”. Цей хлопака зі зв`язками й грішми в Україні “тримав” кілька крутих готелів, дніпропетровський ринок “Озерка” та інші підприємства. Організація брудних виборчих технологій та політика єднання “двох братніх народів” у діяльності Курочкіна йшли поруч із визискуванням чужого майна та грошей, так що після Помаранчевої революції Максим був оголошений у всеукраїнський розшук.

      Це все передісторія. А сьогодення таке, що Курочкін — компаньйон Медведчука — хоч і сидить у своїй Москві в дорогих апартаментах, але знову активізувався на українському напрямку. Читачам “УМ” уже відомо, що “Макс Бєшений” дав інтерв`ю своїй улюбленій газеті “Комсомольская правда в Украине”, зізнавшись в очевидному: на виборах-2006 він підтримував Блок Наталії Вітренко “Народна опозиція”. До цього блоку входили власне партія пані Вітренко — Прогресивна соціалістична і нібито маргінальна партія “Російсько-український союз” (“РУСь”)”. У списку цієї “РУСі” можна було знайти чимало як напівкримінальних елементів від Курочкіна, так і осіб, які віддавна працювали у політично-інформаційному холдингу Медведчука. Максим Курочкін, очевидно, звіривши кінцевий текст свого інтерв`ю з юристами, уник ще одного приводу для кримінального переслідування, бо не сказав прямо, що давав гроші Блоку Вітренко (іноземним громадянам заборонено давати, а нашим політикам — брати в іноземців гроші). Але ж окремим близьким “друзям” — просто як хорошим фізичним особам — дарувати гроші може будь-хто. Макс визнає, що “багато його друзів були членами партії “Російсько-український союз”, “і саме партія “РУСь” фінансувала левову частку витрат виборчої кампанії Вітренко, що дозволило зробити блок “Народна опозиція” впливовою політичною силою”.

      Збентежені Наталя Вітренко та її права рука Володимир Марченко відірвалися від чергового пікетування якогось натовського взводу, провели прес-конференцію й роздали коментарі. Лідери ПСПУ спростували факт спонсорування їх паном Курочкіним, але погодилися, що блок “Народна опозиція” базувався на рейтингу й іміджі ПСПУ, з одного боку, та грошах “РУСі” — з іншого. Фінансові борги перед “РУСсю” висять на прогресивних соціалістах і зараз, зізнається Марченко.

      Але найцікавіше питання тут — навіть не те, якою логікою керуються Вітренко й Марченко, коли спростовують факт залежності від Максима Курочкіна, при тому що “друзі” Курочкіна всіляко підтримували саме ту частину блоку “Народна опозиція”, на якій лежав основний тягар спільних фінансових витрат. Інтрига полягає в іншому: чому “Макс Бєшений” озвався саме зараз? І він не просто озвався! Коментар Курочкіна та реакція на нього ПСПУ спричинили напад на офіс Прогресивної соціалістичної партії в Києві з жорстоким побиттям двох клерків — однопартійців Наталі Вітренко. Сталося це в понеділок увечері — двоє людей у масках і зі шматками труб у руках увірвалися до штаб-квартири “вітренківців”, улаштували там погром і важко травмували партійців Віру Арзамасцеву та Сергія Пермінова. За повідомленням прес-центру ПСПУ, стан Пермінова важкий, йому зробили операцію; Арзамасцевій наклали гіпс… За фактом нападу порушено кримінальну справу за ст. 296 ч. 4 КК (“хуліганство”). То хто, за чиєю наводкою й навіщо влаштував показову розправу з прогресивними соціалістами? І чи може вона бути засобом піару для ПСПУ? Чи може тут бути “при чомусь” товариш з СДПУ(о)? Давайте розбиратися.

Кому вигідно?
      На позавчорашній прес-конференції Наталя Вітренко заявила, що стаття Курочкіна в газеті “Комсомольская правда” — “замовна”. Перед цим у коментарі агенції УНІАН Володимир Марченко почав пов`язувати компрометацію ПСПУ з її позицією щодо Партії регіонів. Мовляв, нещодавно Вітренко виступила на такій собі Міжнародній нараді політичних партій православних народів, де показала зрадницьку роль “донецьких” і особисто Януковича як у ставленні до православ`я, так і до російської мови, НАТО, ЄЕП тощо. Виходить, “Регіони” таким чином мстяться прогресивним соціалістам за те, що саме ПСПУ, а не ПР, залишається ревною хранителькою “доуніверсальної” ідеології та політики.

      У цьому контексті варто зауважити: Партія регіонів зараз уже дійсно не така дубово-промосковська, як у часи виборів. І йдеться не так про вплив на “донецьких” Президента та рiзних “універсальних” українських ідей, як про потребу для “регіоналів” співпрацювати і з Заходом, з тим самим Брюсселем, просуватися на західні ринки, не виглядати ізгоями в ЄС тощо. Словом — відходити від радикальних позицій, якими партія Януковича вирізнялася два роки тому. І сьогодні навіть у середовищі самих “донів” з`явився поділ на “нових” і “старих донів”. При цьому останні — колишні антимайданні “романтики” — починають дедалі активніше воювати з “прагматиками”, котрі поручкалися з “помаранчевими”, урвали собі ласі шматки влади та стишили антинатовську, проєепівську й тому подібну риторику. І оскільки у Партії регіонів дуже багато виборців, а об`єднують їх не так постать Януковича чи його ідеї (якщо такі є), як протистояння Ющенкові й Тимошенко, то логічно припустити: електорат Януковича-Ахметова буде все більше розшаровуватись, і для когось є сенс поборотися за те, щоб “присвоїти” його найрадикальнішу частину. Наразі цю нішу посідає Наталка Вітренко. До парламенту її блок не пройшов, але за згаданих умов тенденція до зростання рейтингу подібних проектів очевидна. Це, певно, розуміють люди з СДПУ(о), котрі на виборах-2006 набрали майже втричі менше голосів, ніж “Народна опозиція”. Потрібно боротися за голоси “синіх радикалів”? Мабуть, так. Ця боротьба означає як “відщипування” рейтингу в “Регіонів”, так і використання набутків пані Вітренко. Це може бути як співпраця з ПСПУ, так і підміна її в ніші “Народної опозиції”.

      А тепер дивіться: кому вигідно було бити “вітренківців” після того, як їхні лідери виступили зі звинуваченнями на адресу Партії регіонів? Самим “регіоналам”? Чи тим, хто хотів би підпсувати імідж “регіоналів” як своїх конкурентів? Чи активістів ПСПУ міг залякати хтось інший?

      На це питання мають дати відповідь і правоохоронні органи. Ми ж можемо лише будувати припущення й паралелі. Таке резонансне “політичне” побиття сталося фактично вперше після Помаранчевої революції. Паралелі в тому числі і зі стилем дій групи “політичних яструбів-безпрєдєльщиків” дворічної давнини. Пригадайте цинічне побиття людей під Центрвиборчкомом: хто його організовував, чиї “менеджери”? Утім, ми нічого не стверджуємо напевно, адже виконавці тієї нічної розправи досі не постали перед судом. Агов, панове Луценко й Медведько, вам слово!

Медведєв + Медведчук = ???
      А тепер перейдемо до інших новин і чуток із цього ж фронту. Уже згаданий Максим Курочкін під час позавчорашньої онлайн-конференції на близькому до СДПУ(о) сайті From-ua.com, крім іншого, заявив: “Я думаю, що ще до Нового року в Україні відновить свою роботу “Російський клуб”. Також він анонсує появу відповідного сайту в інтернеті та допомогу проросійським громадським організаціям. “Я підтримував на останніх президентських виборах В.Ф. Януковича. Не матеріально, помітьте, і не його як особистість, а ту платформу, з якою він ішов на вибори — Єдиний економічний простір, позаблоковий статус України, російська мова — друга державна”, — заявляє активіст Курочкін. Певно, під цими словами може підписатися і його колишній, та й, очевидно, нинішній компаньйон Медведчук.

      Подейкують, він припускав як варіант здобуття для себе мантії судді Конституційного Суду й навіть голови КСУ, але ясна річ, що без належної підтримки в парламенті це завдання непосильне. “Регіони” ж не такі дурні, щоб приводити у владу свого прямого конкурента. Тому наш “Медвед” вирішив іти іншим шляхом. Так би мовити, в обхід. Як пише аналітик УНІАН із посиланням на джерела з оточення Віктора Володимировича, зараз відбувається переформатування штабу СДПУ(о), триває підготовка до створення нового інформаційного холдингу, зокрема, до його складу має увійти новий телеканал. При цьому наші есдеки та їхні російські консультанти начебто вважають за доцільне починати широку кампанію з великою часовою глибиною. Адже для того, щоб відірвати для “лузера” Медведчука частину прихильників Януковича, потрібні не лише значні кошти й пропагандистські зусилля, а й значний період часу. Утім, як видно, на пенсію лідер есдеків не збирається, а бажання стати головним захисником “слов`яномовно-православних” цінностей у нього є.

      Джерело УНІАН припускає, що до розробки та реалізації нового проекту може бути причетний перший віце-прем`єр російського уряду Дмитро Медведєв, який є, за чутками, особистим другом Медведчука і кремлівським куратором Макса Курочкіна. Так що, схоже, пасьянс складається, і без Кремля та його “багатовекторності” у виборі фаворитів з-поміж українських політиків тут знову, на жаль, не обходиться.

      Щоправда, вибудуваній нами логіці дещо суперечить такий коментар пана Курочкіна на сайті From-ua.com: “Що стосується висловлювань Наталі Михайлівни [Вітренко] щодо політики Партії регіонів, то я вважаю, її думка — помилкова. А Янукович усьому світові показав у Брюсселі: він збирається виконати свої передвиборчі обiцянки, незважаючи на який-небудь тиск на нього з будь-яких сторін”. Але, з іншого боку, Курочкін — це птиця все ж не того польоту, як у Медведчука, і позиції цим двом товаришам вивіряти до міліметра не обов`язково. До того ж у стенограмі тієї конференції немає жодної згадки про Медведчука чи СДПУ(о). Можливо, це теж окрема позиція: на публіці не пов`язувати “Макса Бєшеного” з “лицарем червоної троянди”.

* * *
      Тепер нам залишається припускати й чекати, у якій формі почнеться реанімація Соціал-демократичної партії України (об`єднаної). Наповнення новим змістом абревіатури СДПУ(о)? Створення якогось блоку чи об`єднання за участі есдеків? Витягування з нафталіну котрогось із проектів під іменем Леоніда Кравчука? Розкручування нового бренду?

      Що ж, побачимо. А поки що, як кажуть на сучасному інтернет-жаргоні, — “Превед, Медвед!”

ПРЯМА МОВА
      Після “міжсезоння” Віктор Медведчук “розминається” заявами на офіційному сайті СДПУ(о).
      Цього тижня він сказав, зокрема, таке: “Я досить скептично ставлюся до перспективи так званої “широкої” коаліції. Її прихильники просто забувають про принцип політичної відповідальності перед своїми виборцями. Сьогодні коаліція в парламенті вже є, й Верховна Рада цілком працездатна. Те, що спочатку був сформований “широкий” уряд, а тільки потім стали вести переговори про створення коаліції — чергове українське ноу-хау, що не має аналогів у демократичних країнах. Віз покотили, а коней намагаються впрягти на ходу. Я вже не говорю про ідеологічну основу подібних коаліцій. Створюється враження, що ділять кабінети, а не політичну відповідальність…”
      Що не кажіть, а критика на адресу “донецьких” в цих словах відчувається.
      А щоб не розслаблялися “помаранчеві” й знали, що Медведчук не дрімає, він заявив ще й таке: “Проголосивши шлях до національної єдності, політичні сили, які перебувають сьогодні у владі, просто зобов`язані негайно продовжити політреформу. (…) Як відомо, наймасштабніші війни починаються через найнезначніші приводи. Маючи пряме відношення до політреформи, я найменше хотів би, щоб процес демократизації влади залежав від особистих амбіцій конкретного політика, готового заради збереження влади йти на конфронтацію. Політреформа й замислювалася як засіб проти погрози авторитаризму. (…) А те, що відбувається сьогодні, більше нагадує банальні спроби [Президента] зберегти за собою максимум влади. Думаю, що для Ющенка прийшов час готувати другий Універсал…”
КОМЕНТАР ПОЛІТОЛОГА
Вадим Карасьов, Інститут глобальних стратегій:
      — Віктор Медведчук може повернутися в політику. Навряд чи це повернення буде тріумфальним, і сумнівно, чи він зможе розраховувати на серйозні електоральні позиції СДПУ(о) – вже не “об`єднаної”, а “оновленої”. Швидше за все, ця партія балансуватиме на межі 3-4 відсотків рейтингу, не маючи гарантій подолати прохідний бар`єр на парламентських виборах.
      На перших етапах Медведчук і СДПУ (оновлена), швидше за все, ставитимуть завдання зайняти не масову електоральну нішу, а ідеологічну – проросійської, прослов`янської спрямованості. В такому випадку партія Медведчука могла б розраховувати на підтримку виборців, тим більше що на Сході поступово знижуватиметься рейтинг Партії регіонів. Останнє пояснюється соціальними та економічними проблемами, з якими зіткнеться уряд Януковича, зрештою, й природнім політичним розчаруванням людей.
      Тобто перетік в межах “біло-синього” електорату буде. І головне питання: куди він спрямується? Цей потік може піти або на користь комуністам (що навряд чи трапиться через стабільно консервативні позиції КПУ), або в бік Вітренко, або ж у бік нової “східної партії”. Проект може знайти підтримку, умовно кажучи, антинатовського електорату, який уже втомився від “безшабашності” й радикальності Вітренко з одного боку, а з іншого, який розчарується політичними маневрами Партії регіонів у міжнародній політиці та соціальною неефективністю уряду Януковича й антикризової коаліції.

“Україна молода”, 28.09.06

Качаймо жирок, трударі!
В Україні зменшується середня зарплата. Експерти прогнозують: це лише “квіточки” нової соціальної політики уряду
Марина Ткачук   

      Знову невтішні статистичні дані: у серпні середня заробітна плата в Києві зменшилася на 1,2 відсотка у порівнянні з липнем і склала 1 тисячу 764 гривні на місяць. Як повідомляє прес-служба Київської міської державної адміністрації, у серпні середня заробітна плата загалом по Україні зменшилася проти липня на 0,5 відсотка. (До цього часу, нагадаємо, офіційна середня зарплата зростала). Найбільш низький рівень зарплат по Україні традиційно зафіксовано у Тернопільській області, де середня зарплата склала 723 гривні на місяць, зменшившись на 1,1 відсотка. Експерти прогнозують: далі — більше, така вже соціальна політика нового уряду.

       Федерація профспілок України, наприклад, вивчивши проект бюджету на 2007 рік, передбачає дворазове зниження темпів зростання заробітної плати в бюджетній сфері. Заступник голови ФПУ Григорій Осовий стверджує, що проектом держбюджету також не передбачено фінансування з 1 січня 2007 року Єдиної тарифної сітки, яка визначала розмір виплат фахівцям залежно від кваліфікації. У цілому, за словами Григорія Осового, документ передбачає скорочення рівня фінансування бюджетної сфери в процентному співвідношенні до ВВП. Так, фінансування освіти скорочується з 6,64 відсотка у 2006 році до 6,43 у 2007 році, охорона здоров`я — із 3,72 відсотка до 3,66 (хоча, за даним Мінпраці, обсяг видатків на ту ж таки охорону здоров`я “зростає на 17,9 відсотка), науки — із 0,5 до 0,48 відсотка. “Це означає, що соціальні послуги для громадян надаватимуться в менших обсягах або невідповідної якості”, — цитує Осового УНІАН.

      Віце-прем`єр Микола Азаров, як завжди, має чим пояснити такі соціальні пертурбації: він, зокрема, вважає, що ріст зарплати повинен бути системним і кореспондуватися з економічними показниками. Про це Микола Азаров сказав у інтерв`ю “Економічєскiм ізвєстіям”. “Ми повинні домогтися того, щоб зростання заробітної плати відповідало росту продуктивності праці в базових галузях нашої економіки. А зараз усе навпаки: ми зростанням заробітної плати в бюджетній сфері, встановленням мінімальної заробітної плати визначаємо темпи росту заробітної плати в економіці. Така абсурдна політика не може довго продовжуватися”, — відзначив віце-прем`єр.

       Народний депутат Володимир В`язівський, член Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці, оцінює “фінансові” шанси українців на наступний рік досить песимістично. “В цілому ми спостерігаємо скорочення соціальних видатків, і можна говорити про одне — громадяни України, з огляду на прогноз інфляції, стануть біднішими, аніж це було в цьому році, — коментує “УМ” пан Володимир соціальні плани урядовців. — Принизливий термін, який звучав по відношенню до бюджету того і цього року, — “бюджет проїдання” — є принизливим хоча б тому, що тоді все-таки були певні соціальні гарантії і кошти для найбільш знедолених виділялися. Нинішній уряд оцей “бюджет проїдання” перетворив на “бюджет жирування”, але для обраних кланів. Кошти будуть розподілятися за непрозорими схемами, які навіть не відображені в бюджеті. Невідомо, які будуть діяти державні проекти (а їх є понад 200), за яким принципом їх будуть фінансувати, кому будуть виплачувати гроші, а кому не будуть і на яких підставах. Із заробітними платами — те саме: ми бачимо уповільнення зростання мінімальної зарплати у проекті бюджету. І це факт”.

“Україна молода”, 28.09.06

“В очах у тебе синьо і широко…”
Переговорники майже погодили текст “широкої” коаліційної угоди
Іван Дідушок   

      Ще на початку тижня особи, причетні до переговорного процесу щодо створення коаліції національної єдності, казали, що текст угоди залишається неопрацьованим на половину чи, принаймні, на одну третину. Проте позавчора ввечері після чергового раунду перемовин “нашоукраїнець” Анатолій Кінах дав роботі над текстом, яка триває за участі “Нашої України” та антикризової коаліції, іншу оцінку: “практично завершена”.

      За словами Анатолія Кириловича, неопрацьованим залишився один розділ. “Він стосується принципів і напрямків проведення адміністративної реформи та реформи органів місцевого самоврядування”, – цитує Кінаха “Українська правда”. Переговорники досягли компромісу навіть у тому пункті, який викликав багато розбіжностей, – регламенті, котрий передбачає координацію дій між органами влади та коаліцією. “Це дуже позитивний результат, який дає можливість створити систему противаг, взаємовідповідальності між гілками влади”, – прокоментував представник “НУ”.

      Останній поміж непогоджених розділів – про місцеве самоврядування – робоча група обговорить сьогодні. За словами члена експертної групи від “Нашої України” Ігоря Жданова, засідання попередньо призначене на 16:30. “Після того як робоча група остаточно підготує текст коаліційної угоди, він буде переданий лідерам політичних сил, які й мають створити коаліцію національної єдності”, — сказав про подальші кроки пан Жданов.

      Анатолій Кінах розповів, що, як тільки експерти завершать свою роботу, на збори зберуть лідерів фракцій, і вже вони приймуть остаточне рішення про створення коаліції. Також голова Партії промисловців і підприємців повідомив, що “Наша Україна” рекомендувала партіям, що входять до блоку, провести засідання керівних органів і визначитись щодо їхньої участі в коаліції. Це треба зробити, “щоб наступного пленарного тижня вийти на прийняття остаточного рішення”.

      Як видно, чекати розв`язки “коаліціади” залишилось недовго. Наразі скидається на те, що переговорники стоять ближче до об`єднання в парламентсько-урядову більшість. І вже починають усе більше говорити не стільки про самі домовленості, скільки про те, щоб їх дотримувалися. Між іншим, цілком резонно. Щоб, бува, не вийшло, як з Універсалом: підписалися, а потім почали трактувати його врізнобіч, ніби архаїчний манускрипт.

      Ця думка — про дотримання домовленостей — ниткою пройшла й через засідання політради НСНУ. Ще б пак, “нашоукраїнці” явно не в захваті від того, як Янукович дотримується зобов`язань. “На політраді гостро ставилося питання про гарантії щодо виконання положень Універсалу і, відповідно, коаліційної угоди у разі, якщо вона буде підписна, — розповіла керівник інформаційного департаменту “НУ” Тетяна Мокріді. — “Наша Україна” не допустить галасливих декларацій і дій, які суперечать Універсалу з боку потенційних партнерів по коаліції. Не можна ставити власний підпис і за п`ять хвилин забувати про це — як у своїй країні, так і за кордоном”.

      Водночас потенційні колеги “нашоукраїнців” по коаліції звинувачують у порушенні дисципліни саме “НУ”. А якщо точно, то представників “Нашої України” в уряді. Так, перший віце-прем`єр Микола Азаров у інтерв`ю “Економiчєскiм iзвєстiям” сказав, що Президент має попросити міністрів зі своєї квоти працювати в уряді, як в одній команді. “Треба розуміти, що не може бути окремо Президента, окремо уряду. Ми — єдина команда в даній ситуації: успіхи уряду — це успіхи Президента. І невдача уряду — невдача Президента”, — пояснив Азаров.

      Гм, таку б “командність” Миколі Яновичу проявляти в питаннях тієї ж “контрасигнації” чи міжнародної політики… Як, утім, і цілій коаліції.

“Україна молода”, 28.09.06

Крок назустріч пропонують зробити уряду громадські організації
Ігор Чепіжко

      Мабуть, лише та держава, в якій громадськість має реальні механізми для контролю над владою, може вважатися справді демократичною і прогресивною. Україна, на жаль, поки що до цього лише прагне. Однак самого лише прагнення “знизу” замало — необхідні кроки назустріч “зверху”, від влади. Саме для того, щоб спонукати її до такого руху назустріч, представники провідних громадських організацій України вчора провели “круглий стіл” на тему “Пропозиції громадськості до програми уряду”. Зокрема, у заході взяли участь голова комітету “Рівність можливостей” Олександр Чекмишев, голова правління Всеукраїнської громадської організації “Комітет виборців України” Ігор Попов, керівник програм економічного і соціального розвитку Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба, голова правління Громадської організації “Інтерньюз-Україна” Костянтин Квурт.

      “Наявна державна політика в Україні щодо організацій громадянського суспільства, ускладнює реалізацію соціально значимих громадських ініціатив, розширення спектру соціальних послуг, які надають громадські організації, утруднює залучення громадськості  до ухвалення рішень та громадського  контролю”, — наголосив Ігор Попов. Саме тому учасники “круглого столу” звернулися до Кабміну з проханням врахувати у його програмі дій їхні пропозиції. Насамперед — переглянути і спростити процедури реєстрації й регулювання діяльності громадських організацій, благодійних фондів тощо; спільно з ними розробити й запровадити стратегію розвитку громадянського суспільства України; забезпечити фінансування організацій громадянського суспільства з державних та приватних джерел на рівні 1% ВВП (на наступний рік ця цифра становитиме 5,94 млрд. грн.), що передбачає створення податкових стимулів для громадян та комерційних компаній жертвувати кошти громадським організаціям, та інші.

      Як зазначив у своєму виступі Олександр Чекмишев, уряд має сприяти також утвердженню свободи слова та розвитку інформаційної галузі. А отже, запроваджувати європейські стандарти інформаційної політики, розвитку медіа-ринків. І, звісно, реформування державних та комунальних  засобів масової інформації, зокрема, оголосити мораторій на зміну їх власності до проведення повного урядово-громадського аудиту всіх складових діяльності державних і комунальних ЗМІ, від фінансів до кадрового потенціалу.

 ”Демократична Україна”, 28.09.06

Двовладдя?
Посилення президентського секретаріату може мати подвійні наслідки
Ярослав Галата

Недобре побажання — жити в епоху перемін, останні роки в Україні знаходить свої підтвердження. Саме ця фраза знову й знову спадає на думку, коли спостерігаєш за новими “перевагами” конституційної реформи і “професійною” реакцією на ці виклики з боку гілок влади.

Утім, незважаючи на це, нинішній бюджетний процес може запам`ятатися багатьма новаціями. Та, що найбільше впадає у вічі, вперше за часів незалежності нашої держави головний фінансовий документ узялися підтримувати комуністи. Досі вони гордо стояли осторонь цих процесів, наголошуючи на тому, що бюджети усіх попередніх урядів — антисоціальні. Нині ж, коли проектом “фінансової Конституції”-2007 пропонується зняти чимало пільг, фракція комуністів віддала за це свої голоси.
Сьогодні має завершитися формування робочої групи, яка, згідно із задумами народних депутатів, підготує проект бюджету до першого читання. Працюватиме робоча група довго — розгляд документа передбачено на кінець жовтня. Взагалі, факт появи такої групи — це друга новація цьогорічного бюджетного процесу. Хай там хто що говорить про конституційну реформу, зміни до Основного закону аж ніяк не вплинули на фігурантів бюджетного процесу. Як і раніше, головний фінансовий документ мають готувати у Міністерстві фінансів, після чого затверджуватимуть на урядовому засіданні. Власне, це й було зроблено 15 вересня.
Як ми повідомляли, минулого четверга парламент узяв до розгляду проект, а отже, фактично погодився із запропонованими пріоритетами, намальованими відомством Миколи Азарова. Навіщо ж тоді робоча група? Депутати запевняють, що вона допоможе знайти більше точок дотику між позиціями урядовців і парламентарів. Однак і тут є питання. Цього разу чільники бюджетного комітету парламенту й Міністерства фінансів — однопартійці. Володимир Макеєнко і Микола Азаров належать до Партії регіонів, відтак, не надто зрозуміло: в чому полягають їхні різні погляди. До речі, досі в історії українського парламентаризму переважно було так: бюджетний комітет — опонент уряду.
Що ж виходить нині? Деякі “регіонали”, яким із певних причин не подобається проект бюджету, посилаються на те, що його готували на базі бюджетної резолюції, що її затверджував попередній склад Кабінету Міністрів. Голова комітету з питань соціальної політики Василь Хара взагалі помітив у бюджеті “почерк” екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника.
Третя новація — місце і роль у процесі “напівкоаліціянтів” із “Нашої України”. Як відомо, за те, щоб узяти бюджет до парламентського розгляду, проголосувало лише двоє членів пропрезидентської фракції. Але члени вони — суто формальні, бо ж і Олександр Волков, і Володимир Заплатинський ще з перших днів каденції приєдналися до так званої антикризової коаліції.
Відтак маємо парадоксальну ситуацію. “Наша Україна”, представлена в уряді, не підтримує урядові ж починання. Зрозуміло, що так сталося, найперше тому, що коаліційні перемови щодо створення у Верховній Раді чогось нового, великого і світлого, затяглися. “Наша Україна” хоче впливати на бюджет, але не хоче бути формально причетною до багатьох “шедеврів” економічного блоку уряду, про які йтиметься далі. Але така ситуація ще більше дискредитує горде найменування форми правління нашої держави, як “парламентсько-президентської”. Якась некласична вона у нас виходить. Як це не прикро, але “Наша Україна” нині більше нагадує людину, котра посеред річки стоїть на двох плотах, що розходяться у різні боки. Один “пліт” опозиційний, інший — владний.
Що ж стосується безпосередньо тексту головного фінансового документа України на наступний рік, то його початковий варіант справді може здивувати чи не більше за усі попередні. Передовсім потрібно зазначити, що головний куратор бюджетного процесу — перший віце-прем`єр Микола Азаров — здавна прославився своєю палкою любов`ю до нарощування ВВП. Він особисто і сила, до якої він належить, багато разів виступали з нищівною критикою двох попередніх урядів за, як вони вважають, ігнорування інтересів виробників і надмірні соціальні пріоритети.
Нинішній проект містить чимало небезпечних моментів, що можуть потягнути за собою скорочення соціальних складових. Насамперед це стосується виплат, які матері отримують при народженні дитини. Навколо цієї проблеми минулого тижня здійнявся такий ґвалт, що, доповідаючи з парламентської трибуни проект кошторису-2007, Микола Азаров напівросійською, напівукраїнською мовою навіть порадив заспокоїти усіх вагітних. Мовляв, нікуди 8,5-тисячні виплати не подінуться. Остаточно в цьому можна буде переконатися лише після того, як під документом, що іменується “Закон України про Державний бюджет на 2007 рік” красуватиметься автограф глави держави.
Друга болюча теза — потенційне підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. Проект бюджету писали з розрахунку, що такі підвищення відбудуться. Тим більш незрозуміло: як уряд виходитиме з ситуації, коли минулої п`ятниці парламент подолав президентське вето на мораторій щодо будь-якого підвищення. Причому, за логікою, після такого подолання недійсними мають стати навіть підвищення, що відбулися у комунальній сфері влітку. До речі, цей парадокс може поставити ще одне серйозне запитання щодо подальшої співпраці Кабміну і Верховної Ради.
До речі, пропонується фактичне “заморожування” мінімальних пенсій. Підвищення, що нині закладено у проект, можна назвати хіба що формальними: з 1 січня — 380 грн, з 1 квітня — 387, з 1 жовтня — 395 грн. Чи не спроба це “загладити” передвиборні гріхи дворічної давнини перед Пенсійним фондом?
Ще більше обурює намагання обмежити розмір пенсій для працюючих пенсіонерів. Якщо робоча група, бюджетний комітет і депутати “проковтнуть” пропоновані новації, всі працюючі пенсіонери після 1 січня отримуватимуть не більш як дві мінімальні пенсії щомісяця. Відповідно до перелічених вище цифр, це — 760 гривень. Погодьтеся, підхід дещо дивний, адже по суті, зводиться до формули: хочеш отримувати більше — полишай роботу.
Цікаво буде також подивитися, як народні депутати від Соцпартії, котрі увійдуть до робочої групи, обстоюватимуть довго вистраждану ними ж ідею допомоги дітям війни. Пільги для цієї категорії, що було запроваджено лише з нинішнього року, уряд також пропонує скасувати.
Звичайно, бюджет — не лише соціальна складова. Розумний підхід до розвитку економіки таки має рано чи пізно привести до збільшення соціальних стандартів. Проте й у цьому плані уряд попрацював неналежно.
В одному з минулих чисел ми детально проаналізували бажання кабмінівців повернути пільги так званим вільним економічним зонам і територіям пріоритетного розвитку. Насторожує чималий дефіцит бюджету, що пропонується. З 15,1 мільярда гривень, або 2,55 відсотка (за доходів у 179,3 млрд гривень, видатків — у 196,4 млрд) може не впоратися навіть такий відомий “фінансовий менеджер”, як Микола Азаров. До того ж, цифра приросту ВВП, що її намалював уряд (6,5%), не узгоджується з прогнозами, зробленими Міжнародним валютним фондом. Там розвиток української економіки бачать значно скромніше — лише 2,8 відсотка. Те саме стосується й інфляції: в проекті Кабміну — не більше 7 відсотків, у МВФ — зовсім невтішні 13%.
Щоправда, базові цифри бюджету — доходи, видатки і дефіцит — не можна переглядати лише після першого читання. Як відомо, його ще не було, відтак, не виключено, що робочій групі вдасться переконати Кабмін зменшити понад 15-мільярдну бюджетну “дірку”. Хоча навіть за таких умов бюджет-2007 фактично потрапив у цугцванг. Нагадаємо, саме так шахісти називають ситуацію, коли будь-який хід лише погіршує позицію?..

“Демократична Україна”, 28.09.06

Пам`ять про Бабин Яр — щеплення від ксенофобії

Із нагоди вшанування 65-х роковин трагедії Бабиного Яру Президент України Віктор Ющенко і Президент Ізраїлю Моше Кацав урочисто відкрили в Українському домі художньо-документальну виставку.

Дві експозиції ілюструють одну з найтрагічніших сторінок Другої світової війни. Організаторами однієї експозиції — “Застереження в майбутнє” — виступили Міністерство культури і туризму України, Фонд Пам`яті Бабиного Яру та Управління культури КМДА. Тут представлено музейні документи, що засвідчують жахи злодіянь нацистів, фотографії й особисті речі людей, котрі загинули в Бабиному Яру. Друга експозиція — “Немає дитячих ігор”, підготовлена Меморіальним центром пам`яті жертв Голокосту та героїв Опору “Яд Вашем”. Вона через фотографії, альбоми, малюнки й іграшки розповідає про життя єврейських дітей ще до того, як воно було навічно зруйноване, завершилося жахливими стражданнями.
У відкритті виставки взяли участь Президент Хорватії Степан Месич, Президент Чорногорії Філіп Вуянович, Голова Верховної Ради України Олександр Мороз, Прем`єр-міністр Віктор Янукович, високопосадовці, народні депутати, діячі науки і культури, представники міжнародних політичних, громадських та релігійних організацій, очевидці трагедії, родичі загиблих і колишні в`язні гетто.
Президент України зазначив: “Бабин Яр поховав не тільки тіла людей, він поховав надії, сподівання, мрії”. Серед постраждалих народів — євреї, роми, українці, росіяни, поляки, угорці, чехи та інші. Тому трагедія Голокосту і Бабиного Яру є глибокою раною для кожного з наших народів, наголосив Віктор Ющенко.
На думку глави української держави, Бабин Яр має стати “своєрідним щепленням”, яке має вберегти і застерегти світ від агресивної й кривавої ксенофобії.
Учора у Києві тривали заходи, присвячені до 65-ій річниці трагедії.
У Національному академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка відкрився Міжнародний форум “Let my people live!”, на який прибули 800 гостей з 55 країн світу.
Віктор Ющенко разом із дружиною вчора поставили до меморіалу жертв Бабиного Яру свічки вічної пам`яті.
Так само вшанували пам`ять жертв Президент Ізраїлю Моше Кацав із дружиною, Президент Хорватії Степан Месич, Президент Чорногорії Філіп Вуянович з дружиною.
Свічки до підніжжя пам`ятника також поставили голова міллі меджлісу Азербайджану Октай Асадов, голова Ради Федерації Федеральних зборів Росії Сергій Миронов, заступник голови сейму Литви Відас Гядвілас, віце-прем`єр-міністр Болгарії Емел Етем, віце-прем`єр-міністр Словаччини Душан Чаплович. Участь у церемонії взяли координатор системи ООН в Україні Френсіс О`Доннел, голова Представництва Єврокомісії в Україні Ієн Боуг, персональний представник Діючого голови ОБСЄ Герт Вайсскірхен.

“Демократична Україна”, 28.09.06

На Банковій — “як у банку”…

Прохід через вулицю Банкову, де знаходиться Секретаріат Президента України, для “звичайних смертних” і журналістів закрито.

Біля трьох воріт, через які можна потрапити на вулицю і пройти, наприклад, на Шовковичну і Лютеранську, стоять таблички: “Шановні громадяни! Прохід і проїзд тимчасово обмежено у зв`язку з проведенням охоронних заходів (згідно із законом України “Про державну охорону органів державної влади України і посадовців” від 4 березня 1998 року № 160/98-ВР). Просимо вибачити за тимчасові незручності”.
Крім того, біля воріт стоїть охорона, яка “фільтрує” людей, котрі можуть потрапити на територію “святая-святих”. На запитання кореспондента ForUm, охоронці відповідати відмовилися, аргументуючи це тим, що потрібно спілкуватися з начальством. Про “тимчасові незручності” громадян, які постійно користуються вулицею, завчасно не попередили.
Раніше, спілкуючись з активістами “Пори”, екс-глава Секретаріату Президента Олег Рибачук повідомляв, що ворота на вулиці Банковій будуть завжди відкриті, за винятком ситуацій, коли в приміщенні Секретаріату Президента відбуватимуться протокольні заходи. “Браму відкрито. Я переконаний, що вона була потрібна тим, хто не стояв на Майдані”,— сказав тоді пан Рибачук.
Високу огорожу, якою захистили Банкову з обох боків, зносити не мали наміру з міркувань безпеки. Але ворота обіцяли тримати переважно відкритими. Тим скористалися кияни і туристи, які охоче оглядали знаменитий Будинок з химерами. Тепер до нього — зась.

“Без цензури”, 28.09.06

Замкнуте коло
Чи має право Кабмін ігнорувати укази Президента?
Павло Вуєць

У словнику українських політиків минулого тижня з`явився новий термін “контр­асигнація”, який став синонімом нового витка протистояння між Кабміном і Президентом щодо повноважень.

Перед чи після?

 Уже почало забуватися ухвалене наприкінці літа на спільному засіданні трьох урядових комітетів рішення про заборону Президентові давати доручення Кабміну. Але останній “привіт” від уряду набагато серйозніший – у президентський Секретаріат (після недвозначного виступу Дмитра Табачника напередодні) було повернуто вже не доручення, а укази. При цьому Кабмін зов­сім не заперечує відповідного пункту Конституції про те, що укази Президента обов`язкові до виконання на всій території України, але фактично так виходить. Просто, на думку начальника правового управління Кабміну Олександра Лавриновича, укази було подано в уряд із порушенням процедурних норм. Точніше, офіційно оприлюднено без контрасигнації і лише потім передано на підпис у Кабмін. Що ж малося на увазі?
Контрасигнація – це поширена у світовій практиці процедура, що передбачає скріплення актів глави держави підписами прем`єра та профільного міністра. В українській Конституції сам термін “контрасигнація” від­сутній, але близьке ви­значення ми знаходимо в останньому пункті статті про Президента: акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 частини першої статті 106 Основного Закону України, скріплюються підписами прем`єр-міністра України та міністра, відповідального за акт і його виконання. У вищезазначених пунктах говориться про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв,  запровадження надзвичайного стану, створення судів і (sic!) рішення Президента як глави СНБО. У “повернутих” Кабміном семи президентських указах якраз ішлося про призначення та звільнення послів і про зміну кількісного складу та ліквідацію судів. Про що конкретно в них говорилося, не має значення, головне в даному випадку – прецедент.

А ось тут ми потрапляємо у щось на кшталт чергової юридичної пастки. Кабмін, якщо виходити з його дій, вважає, що на підпис прем`єрові та профільному міністрові президентські укази мали подаватися перед їхнім оприлюдненням, а не після. При цьому й Лавринович, і Табачник посилаються на світову практику. По правді кажучи, на світову практику кивають тоді, коли самі вирішити колізію не в змозі, але до цивілізованих європейських відносин між гілками влади українському політикуму – як до Місяця. Для початку слід хоча би позбутися згубної звички взаємних “підстав”.

І знову бій

У вищезгаданому пункті ста­тті про Президента є як мінімум два можливих різночитання. Перше –  щодо того, коли саме прем`єр і міністр мають підписувати указ. Тобто якщо ці дві особи згадано в Конституції, можна розуміти, що вони відповідають за виданий главою держави указ, а відтак, мають право брати участь у його розробці, а не бути поставленими перед фактом. Друге – чи зобов`язані вони ставити свої підписи, і що, власне, станеться, коли вони цього не зроблять, – набуде чинності вже оприлюднений указ чи ні?

Якщо почитати конкретні закони, що регулюють питання, зазначені в пунктах 5, 18, 21, 23 статті 106, то однозначно скріплятися підписами прем`єра та профільного міністра повинні лише укази Президента про призначення глав диппредставництв. Але чи це візування заднім числом, чи контрасигнація – знову ж таки незрозуміло. Та повернімося до репліки про світову практику (сподіваємося, малася на увазі демократична). Зрозуміло, що за іншої політичної ситуації та тіснішої співпраці між Президентом і Кабміном навряд чи питання про контрасигнацію так мусирували б, оскільки думка Кабміну під час підготовки указів напевно враховувалася б. Та оскільки спільних інтересів у Банкової та Грушевського не проглядається, “маємо те, що маємо”.

Президент намагається максимально використати решту повноважень, а Кабмін (точніше прем`єр – бо ж не Тарасюк зі Зваричем ці укази загальмували)  так само настійливо намагається максимально розширити свої за рахунок президентських. При цьому обидві гілки влади грають із двозначністю законодавства та відсутністю чітко виписаних механізмів. Абсолютно природним видається бажання “донецьких”, які, наче  боячись кудись не встигнути й підгрібаючи під себе все, що тільки можна, намагаються вибити з-під ніг Президента чи не останню його опору – РНБО. Але навряд чи в даному конкретному випадку регіонали можуть плекати якісь надії: поки що в них заслабкі позиції для протиснення законодавчої бази про паритетний контроль над цим органом. Отже демарш Кабміну – чергова гра м`язами й сигнал Президентові перед ключовими зборами РНБО та довгоочікуваним ухваленням закону про Кабмін, який має нарешті поставити крапку у війні повноважень. За великим рахунком, виконавча влада, прискіпуючись до ком, може перетворити конфлікт на уповільнений, ігноруючи Президента. Ось тільки козирі, які має Банкова в юридичній боротьбі, видаються сильнішими.

Володимир Фесенко, глава Центру прикладних політичних досліджень “ПЕНТА”
– Зараз навіть у юридичному середовищі дають різні відповіді на це питання. З погляду букви Конституції та класичних європейських традицій контрасигнації, радше має рацію Кабмін, але те, як він це зробив, означає початок “холодної війни” проти Секретаріату Президента. Фактично йшлося про порушення духу цієї процедури. Річ у тім, що непідписання указу Президента в європейських традиціях можливе лише у виняткових випадках: якщо не можна ресурсно забезпечити виконання указу, або він кардинально суперечить політиці уряду. У решті випадків контрасигнація – рутинна бюрократична процедура. В уряді, боюся, не врахували, що коли Секретаріат прийме цей виклик, проблеми матиме й уряд. Зокрема, Президент може припиняти дію актів Кабміну з передачею їх до Конституційного Суду, тобто почне прискіпуватися так само, як формально прискіпується Кабмін до указів Президента. Інший момент стосується кадрової політики. Секретаріат Президента в цих умовах заблокує будь-які спроби усунення або призначення керівників місцевих адміністрацій, а бажання впливати на цей інститут уряд має. І найголовніше – невдовзі необхідно приймати ряд законопроектів, зокрема закон про Кабмін. Законодавча ініціатива в цьому плані виходить від уряду, але Президент, відчувши утиск своїх прав, може просто накласти вето, а конституційної більшості, щоб його подолати, регіонали не мають. По суті, це війна, в якій програють обидві сторони.

Борис Беспалий, заступник глави Комітету з питань правової політики
– Зазвичай узгодження проектів іде по висхідній – від нижчої ланки до вищої. Інша річ, що ці підписи мають для Президента, за винятком деяких випадків, дорадче значення. Після того як указ опубліковано, він стає нормативно-правовим актом, обов`язковим до виконання. Коли потім розписуються на цих актах, їх приймають до виконання. Але абсолютно різна роль підписів підлеглих перед і після ухвалення акту. Перед ухваленням – це узгоджувальні візи, які є в будь-якій установі, а після – ознайомлювальні візи. Після видання указу його можна тільки приймати до виконання. Якщо хтось не згоден з указом Президента, будь-який громадянин або установа можуть звернутися до адміністративного суду й оскаржити його. Якщо ж укази, видані в межах компетенції Президента, будь-ким не виконуються, діє інститут дисциплінарної (в цьому випадку – політичної) відповідальності. Президент може або звернутися до суду, або застосувати способи політичного реагування. Інша річ, що Президент не в змозі звільнити Кабмін, але може звернутися до парламенту, щоб порушити питання про відставку міністра, який не виконує його указів.

Євгеній Кушнарьов, глава парламентського Комітету з питань правової політики
– І Президент, і прем`єр-міністр не зацікавлені в загостренні відносин. Завдання врегулювання таких відносин цілком лягає на керівника Секретаріату Віктора Балогу та міністра Кабінету Міністрів Анатолія Толстоухова. Я не бачу проблем для цих досвідчених політиків-управлінців з участю кваліфікованих юристів сісти й опрацювати своєрідний тимчасовий регламент, який би регулював усі ці питання й проблеми, котрі вже призвели до загострення відносин і містять потенційно таку загрозу. Такий регламент міг би стати гарантією від юридичної війни, яку вже можна спостерігати в стосунках між Президентом і прем`єр-міністром. Очевидно, що основною причиною загострення між Секретаріатом Президента й Кабінетом Міністрів є відсутність належної правової бази, що регулює сферу компетенції Президента й прем`єр-міністра. Нам просто необхідно якнайскоріше прийняти закони про Президента й Кабінет Міністрів.

“Без цензури”, 28.09.06

Життя народу моєму!
Наталя Дмитренко

Ініціатива вшанування па­м`яті жертв трагедії в Бабиному Яру належить Президентові Віктору Ющенку. Він озвучив її в Польщі минулого року, коли перебував там на церемонії 60-ї річниці звільнення концтабору Аушвіц-Біркенау. Було заплановано, що 65-ті роковини Бабиного Яру стануть масштабною акцією, яка приверне увагу всієї світової громадськості. У зв`язку із цим запрошення отримали керівники понад 50 країн світу та міжнародних організацій. У рамках ушанування відбулося кілька заходів: відкриття виставки, хода-реквієм до місця трагедії та Міжнародний форум Let my peolple live! (“Життя народу моєму!”), власне, головна подія всієї акції.

Натомість представництво світових лідерів обмежилося до трьох президентів – Ізраїлю, Хорватії та Чорногорії, інші країни представляли віце-прем`єри, спікери й міністри. Навіть Росія, сини й доньки якої лежать у холодній землі Бабиного Яру, делегувала тільки спікера верхньої палати парламенту. Нагадаємо, що на 60-річчі звільнення Аушвіца були 24 офіційні делегації, очолювані главами держав. Схоже, український Громадський комітет “Бабин Яр” має рацію: Київ фактично усунувся від організації вшанувань, віддавши роль першої скрипки єврейській стороні. Співорганізатором форуму “Життя народу моєму!” став фонд “Всесвітній форум пам`яті Голокосту”. Тому не дивно, що ключовими словами, які наповнювали подію змістом, були “Голокост”, “євреї”, “антисемітизм” і більш узагальнююче “ксенофобія”. Навіть в офіційному повідомленні від МЗС України було сказано, що масові розстріли на території Бабиного Яру “стали однією з перших трагічних сторінок геноциду єврейського народу в роки Другої світової війни”. Про те, що Бабин Яр – це братська могила представників різних національностей та віросповідань, прозвучало тільки в промові Віктора Ющенка.

Учора Київ мав усі підстави хоч на один день стати центром світу й таким чином на повен голос заявити про свою позицію та свій біль. Але імідж держави поступився розбіркам у коаліції. Не дивно, що Голодомор ніколи не звучатиме так гостро, як Голокост.

І мову про трагедію українського народу ми вестимемо лише на своєму хуторі.

 ”Без цензури”, 28.09.06

Знову “Кольчуги”
Дмитро Губенко

Ніяк не дає спокою західним виданням українська “Кольчуга”. Про вже легендарні комплекси радіотехнічної розвідки 22 вересня світові нагадало британське видання Jane`s Defence Weekly, що спеціалізується на оборонній тематиці. Як повідомили британці, цього разу Україна нібито продала “Кольчуги” Тегеранові. Кількість проданих комплексів тижневик не вказує, проте зазначає, що кожен із них коштує близько 25 мільйонів доларів.

Українські чиновники на гучну новину не встигли оперативно відреагувати, адже якраз добігав кінця робочий тиждень. Реакція Секретаріату Президента з`явилася вже в понеділок. Як пояснив газеті “Дело” завідувач відділу програм військово-технічного співробітництва головної служби оборонної політики Секретаріату Віктор Гвоздь, такої оборудки з Іраном не було й бути не могло, оскільки після іракського скандалу кожна “Кольчуга” в Україні перебуває під жорстким контролем. Подібну заяву зробила й Держслужба експортного контролю.

І хоча жодних міжнародних обмежень на торгівлю зброєю з Іраном не існує, зараз не найкращий час продавати зброю Тегеранові, який розвиває свою ядерну програму, незважаючи на протести світової спільноти. На думку керівника дослідницьких програм Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Сергія Згурця, повідомлення Jane`s Defence Weekly з`явилося на тлі інформаційної кампанії, яка представляє Україну як нестабільного та непередбачуваного продавця, у чому насамперед зацікавлені росіяни. Сергій Згурець також звернув увагу на те, що британське агентство Jane`s  часто подає інформацію без посилання на джерела, а також залучає до співпраці російських авторів, зокрема й з агентства “ИТАР-ТАСС”, яке першим звернуло увагу на публікацію в Jane`s Defence Weekly.

Окрім росіян, велику цікавість до цього повідомлення виявили американці, які намагаються ізолювати тегеранський режим. Як заявив посол США в Україні Вільям Тейлор, він очікує встановлення фактів. Нагадаємо, що 2002 року Сполучені Штати звинуватили Україну в тому, що вона продала кілька “Кольчуг” режимові Саддама Хусейна. І хоч довести факт купівлі-продажу американцям не вдалося, скандал призвів до значного погіршення відносин між Києвом та Вашингтоном.

“Без цензури”, 28.09.06

Ді-джей Майдану піде до Мороза?
Павло Вуєць

Вільна ще з минулого скликання вакансія віце-спікера парламенту, схоже, буде заповнена. Спікер Олександр Мороз і лідери фракцій нібито схвалили кандидатуру бютівця Миколи Томенка на цю посаду.

Більшість давно хотіла віддати третє спікерське крісло опозиції, але в запалі боротьби горді бютівці відкидали такі пропозиції. Тепер же, трохи охолонувши, зрозуміли: треба брати те, що дають. Тим паче що посаду пропонують зовсім не бутафорську. Хоча останнім часом країна цілком обходилася без віце-спікера, мати в апараті свою людину, яка передаватиме кому треба всі свіжі новини й стежитиме за процедурними справами, не відмовиться ніхто. Так, у всякому разі, здавалося.

І от коли справу було майже зроблено, член фракції БЮТ Василь Сивульський заявив у прямому ефірі телеканалу “НТН”, що Томенко відмовився від того, щоб його кандидатуру пропонували на пост заступника Голови ВР. А про причини такого рішення порадив запитати в Олександра Турчинова, прізвище якого також фігурувало серед кандидатів на цю посаду. Досить несподіваний поворот подій. Толерантний Томенко видавався найбільш компромісною фігурою для всіх, та й на засіданні фракції БЮТ його кандидатуру підтримали практично одноголосно. В інформації, розповсюдженій прес-службою БЮТ, блок “висловлює переконання, що голосування щодо обрання Томенка заступником Голови Верховної Ради пройде успішно, а його діяльність на цій посаді сприятиме підвищенню ефективності законодавчої роботи”.

Може, бютівці знову вирішили, що погоджуватися на цю посаду ще зарано. Адже Турчинов раніше неодноразово заявляв, що БЮТ погодиться внести свою кандидатуру на пост віце-спікера тільки в тому разі, якщо її закріплять за опозицією у відповідному законі. А закону про опозицію, як відомо, досі немає. Чергова пауза, можливо, пов`язана і з очікуванням нового статусу “Нашої України”. Хоча в будь-якому разі навряд чи БЮТ і “Нашій Україні” вдасться знайти більш компромісну фігуру, ніж Томенко.

“Без цензури”, 28.09.06

Новий губернатор – нові вугільні генерали
Володимир Лермонтов

Разом із призначенням Олександра Антипова губернатором Луганської області (а ця посада залишалася вакантною після квітневої відставки Геннадія Москаля, яку ініціював, до речі, сам Антипов, тодішній керівник фракції Партії регіонів в облраді) було звільнено генеральних директорів п`яти вугільних державних об`єднань.

Пан Антипов заявив, що “заміна перших керівників відбулася на тих вугільних підприємствах, де мали місце заборгованості по зарплатах або низький рівень видобутку вугілля” і що вони самі подали заяви про звільнення. Цю саму версію підтвердив і міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб. Проте він відмовився коментувати той факт, що нові в. о. директорів підприємств пов`язані з донецькими і дніпропетровськими компаніями. “Думати так – означає проявляти містечковий підхід, нові люди – висококласні професіонали”, – сказав міністр.

На нараді в Красному Лучі, присвяченій підготовці вуглевидобувних підприємств і об`єктів соціальної сфери до роботи в осінньо-зимовий період, Олександр Антипов просив Сергія Тулуба вирішити питання про виділення додаткових коштів для передачі об`єктів соціальної сфери на баланс територіальних громад області. Міністр пообіцяв допомогти. Тим часом прем`єр Віктор Янукович під час свого візиту на Луганщину наголосив на тому, що проблеми галузі можна вирішити тільки після того, як вугільні підприємства увійдуть до складу вертикальних інтегрованих компаній (шахти із видобутку коксового вугілля – до складу металургійних компаній, а шахти із видобутку енергетичного – відповідно до енергетичних), але за активної участі та контролю держави. З урахуванням того, що практично весь металургійний комплекс, так само як і енергетика, перебувають у приватних руках (і відомо чиїх), приватизація вугільних підприємств – справа найближ­чого часу.

“Без цензури”, 28.09.06

100 мільйонів ДОЛАРІВ за втікачів
Василь Васютин

Луценко готовий заплатити високу ціну за голови Боделана, Бакая, Засухи та інших посадовців, які нині переховуються від українських правоохоронців на території Росії. Він має намір обміняти їх на затриманого в Києві підприємця, який “кинув” потужний російський банк майже на 100 мільйонів доларів.

Про такі наміри міністр повідомив наприкінці минулого тижня. За словами Луценка, відразу після рішення суду про арешт затриманого “почнеться нормальна, цивілізована процедура екстрадиції”.

“Щоправда, перед цим я обов`язково поспілкуюся зі своїм колегою, міністром Нур­галієвим, у якого на столі лежить ця справа, попрошу допомогти нам вирішити питання про екстрадицію осіб, яких підозрюють у здійсненні ряду резонансних злочинів. Треба говорити до кінця, бо російські правоохоронні органи не хочуть затримувати навіть давно встановлених осіб, уже оголошених нашою Генпрокуратурою в розшук”, – каже головний міліціонер.

Він також закликає російські правоохоронні органи надати докази стосовно отримання російського громадянства колишнім губернатором Київської області Анатолієм Засухою та екс-мером Одеси Русланом Боделаном. У разі підтвердження цього факту МВС Росії має вимагати від України кримінальні справи на цих осіб для подальшого провадження слідства на території Російської Федерації. Якщо ж це не так, їх повинні затримати й повідомити про початок процедури екстрадиції в нашу країну. Так Луценко прокоментував твердження заступника Генпрокурора України Олександра Шинальського про те, що Генпрокуратура не надсилала в Москву запитів щодо екстрадиції Боделана й Засухи.

Під час прес-конференції міністр не повідомив прі­звища затриманого й не конкретизував обвинувачення, ви­сунуті проти нього. Скупу інформацію надають і прес-секретарі. Як повідомив заступник начальника Центру зв`язків із громадськістю УМВС у м. Києві Олександр Радкевич, “російські правоохоронні ор­гани оголосили цю особу в міжнародний розшук за підозрою у розкраданні одного з комерційних банків Росії на суму понад 100 мільйонів доларів. Затримання було здійснено працівниками українського бю­ро Інтерполу 24 вересня. У разі судового рішення про його арешт прокуратура протягом 40 днів має оформити процедуру екстрадиції”.

З неофіційних джерел стало відомо, що цього разу в руки МВС потрапив не просто аферист, а пташка високого польоту – гендиректор компанії “Украгрохімпромхолдинг” Олександр Безсонов. Згадану компанію було створено 1998 року з конкретною метою приватизації одного з найпотужніших виробників хімічних добрив – комбінату “Рівнеазот”. Довгий час холдинг, головним засновником якого вважають Дмитра Фірташа, здійснював фактичний контроль над рівненським підприємством, яке виробляло до 12 відсотків вітчизняних азотних добрив. Акціонерами холдингу на той час були російські компанії “Газпром”, “Міжрегіонгаз”, “Інтерхімпром” та “Майстер-банк”. Проте 2004 року через невиконання інвестиційних зо­бов`язань та зміну політики акціонерів хімкомбінат ви­сли­знув з рук “Украгрохімпромхолдингу”, який відтоді припинив активну діяльність.

У квітні того ж таки 2004-го Олександр Безсонов узяв кредит на 100 млн. доларів у “Внешторгбанку” – буцімто для виробництва залізничних цистерн для перевезення аміаку. Платоспроможність клієнта та певні обставини отримання позики змусили ініціювати банківську перевірку, наслідком якої стала кримінальна справа за фактом шахрайства, порушена влітку цього року, і запит в Інтерпол.

Можна прогнозувати, що найближчим часом у розпорядженні Луценка з`явиться ще не одна людина, розшукувана росіянами. І вирішення питання про їх екстрадицію залежить від доброї волі обох країн. Генпрокуратура України вже при­йня­ла рішення про передачу іншого підозрюваного – затриманого в Одесі Султанбека Айдамирова (див. “БЦ”. № 38 від 21–27 вересня ц. р.). Щоправда, про відповідне рішення московських колег наразі невідомо.

“Без цензури”, 28.09.06

Нові обличчя Банкової
Павло Вуєць

Для Президента, який протягом свого правління оточував себе комфортними людьми й прагнув уникати конфліктів, настав час серйозних змін. Якщо не зараз, то вже ніколи. Показником того, що Ющенко нарешті вирішив щось робити для збереження свого впливу в країні, стало формування нового Секретаріату.

Не применшуватимемо заслуги попередніх керівників цієї структури, але, чесно кажучи, ні Рибачук, ні тим більше Зінченко, з його знаменитою прес-конференцією, так і не змогли зробити Секретаріат опорою Президента й справді грізною зброєю. За часів прем`єра Єханурова факт добродушності Секретаріату не особливо насторожував, але зараз, коли для президентської команди настала “година Ч”, необхідність у серйозному, зокрема, кадровому реформуванні структури, просто назріла.

Поява в кріслі її глави такої неоднозначної особи, як Віктор Балога можна сприймати по-різному, але те, що саме зараз його мав зайняти не просто черговий “унікальний хло­пець”, а жорсткий адміністратор, не підлягає сумніву. Балога відразу ж став виправдовувати імідж керівника, не схильного до сантиментів. За інформацією, що надходить із Секретаріату, левова частка співробітників буквально стогне від ревізії, улаштованої новим шефом. Чесно кажучи, давно пора. Для того, щоб відбивати удари Кабміну, який сьогодні не гребує засобами, Президентові просто необхідно мати в стовідсотковому підпорядкуванні структуру, яка спроможна не тільки адекватно реагувати на такі атаки, а й здійснювати превентивні удари. Ураховуючи, як активно нова команда взялася за перебудову всього створеного попередниками, можна припустити, що перший заступник глави Секретаріату Іван Васюник, на якого котяться всі бочки, довго на своїй посаді не затримається.

Якщо говорити про команду, що діє у зв`язці з Балогою, двері в кабінет якого зараз просто не зачиняються, епоха романтизму канула в Лету, і на противагу прагматичному урядові будується не менш прагматичний Секретаріат. Го­ловна зірка в новому складі Секретаріату – один із небагатьох представників попереднього уряду, що мають позитивний рейтинг, – екс-міністр економіки Арсеній Яценюк. Він запам`ятався грамотними діями на чолі НБУ під час Помаранчевої революції, коли не дав фінансовій системі країни руйнуватися на тлі відтоку капіталів. Молодий талановитий економіст, обласканий і “помаранчевими”, і “біло-блакитними”, вірогідно, міг зберегти свою посаду й в уряді Януковича, але Ющенко вважав за краще не “палити” потенційно корисну для себе фігуру й приберіг її для своїх цілей. Яких – ми зараз бачимо. Яценюк однозначно тіснить на задній план Васюника й фактично стає на чолі “тіньового” Мінекономіки. У всякому разі, Микола Азаров уже так вільно себе не почуватиме, розмірковуючи на мудровані економічні теми, оскільки дістане не менш підкованого опонента (антисоціальний бюджет – чим не привід для дискусії?).

Інший “вундеркінд” – Віктор Бондар займеться кадровими питаннями. Цю достатньо загадкову постать пов`язують з американською корпорацією Sigma Bleyzer, яка представляє в Україні інтереси транснаціональних інвестиційних компаній з американським корінням. Засновник компанії, іммігрант із Харкова Майкл Блейзер створив на історичній батьківщині інвестиційну корпорацію, а Бондар був якраз одним із талановитих кадрів, вихоплених “Сигмою” в харківських ВНЗ. Чесно кажучи, незрозуміло, наскільки ефективно справиться з кадровою та регіональною політикою екс-міністр транспорту й зв`язку, який нічого не зробив поганого на своїй посаді та який не запам`ятався нічим особливим, окрім розмов про необхідність приватизації портів й “Укртелекому”. На регіонах ламали зуби й досвідченіші хлопці. Побачимо – у всякому разі, незамилений погляд іноді може бути кориснішим, ніж значний досвід.

Іще одна цікава фігура в новому Секретаріаті – Олександр Чалий, який займатиметься міжнародною політикою. Що цікаво, Чалого не назвеш великим прихильником вступу України в НАТО. Він виступає в цьому питанні за зважений підхід і позаблоковий статус держави. Чалого в Секретаріат привів за ручку не хто інший, як Сергій Тарута – глава “Індустріального союзу Донбасу”, який часто скаржився, що не може достукатися до президентських вух. Утім, Тарута завжди більшою мірою підтримував “помаранчевих”, аніж не підтримував, і це призначення вкотре підтверджує те, що в донецькому королівстві не всі крокують у дружних рядах Партії регіонів. Такий аванс другому донецькому олігархові з боку Ющенка може також означати, що Президент шукає альтернативні джерела фінансування своїх політичних і культорологічних проектів.

З останніх перестановок у президентському оточенні варто виокремити відставку досі беззмінного прес-секретаря глави держави Ірини Геращенко. Кажуть, що близьку до президентської сім`ї Геращенко підсидів керівник офісу Президента Андрій Кислінський, який протягом місяця просто не пускав її в кабінет до безпосереднього шефа.

Дуже ймовірно, що президентську прес-службу очолить темна конячка. Фігура президентського глашатая залежить від того, які обов`язки на ньому лежатимуть. Це може бути й просто технічний персонаж, який сидить поруч із шефом на прес-конференціях, і професіонал у формуванні інформаційної стратегії Секретаріату. При цьому на Банкову, щоб не вибирати довго, можуть узяти одразу двох.

Іще один важливий момент: як уся ця амбітна компанія спрацюється одне з одним? Створити синхронний механізм – це якраз завдання Балоги, котрий, якщо підлеглі зарвуться, за словом у кишеню не полізе. Та й самі “новачки”, хочеться вірити, чудово усвідомлюють, що часу на внутрішні чвари просто немає.

Ще один момент: недостатньо просто посадити за робочі місця професіоналів, потрібно цим професіоналам дати в руки інструменти для ограновування каменя. Інструментів небагато, але всі вони достатньо вагомі: РНБО як сфера прямого підпорядкування Президентові, право вето на рішення парламенту, право надсилати рішення Кабміну в Конституційний Суд, контроль над силовими структурами. Спершу ж потрібно розібратися із плутаниною та юридичною неграмотністю в самому Секретаріаті. Це завдання за правильного підходу не так уже важко виконати, тільки вирішувати його треба системно й у той же час дуже швидко. Як мовиться, “на вчора”.

“Без цензури”, 28.09.06

Народний депутат Сергій Терьохін: “Бюджет Януковича – Азарова – це бюджет корупції”
Ірина Коробко

Бютівець Сергій Терьохін після президентських виборів очолював Міністерство економіки в уряді Тимошенко. Після першої хвилі відставок він залишив Кабмін. Багато хто з колег вважає його економічні ініціативи авантюрою, але всі погоджуються із тим, що Терьохін – фахівець у своїй галузі, особливо в частині макроекономіки та бюджетної політики. Сергій Анатолійович зауважує, що не пропустив жодного ухвалення бюджету за всі 16 років незалежності України, але проект головного кошторису країни на 2007 рік сповнив його жахом. Чому – політик розповів в інтерв`ю “БЦ”.

– Як би ви охарактеризували проект бюджету на 2007 рік?

– У 2005 році, коли ми внесли зміни до бюджету, розробленого за першого прем`єрства Януковича, цей документ почали називати “бюджетом проїдання”, тому що близько 90 відсотків усіх витрат ішло на якусь соціалку. Потім у 2006 році бюджет, підготовлений Єхануровим, назвали “бюджетом Керенського”. Пам`ятаєте, був такий глава перехідного уряду перед Леніним. Сього­дні, коли мене запитують, як назвати бюджет Януковича – Азарова, то я відповідаю, що, на мій погляд, це бюджет корупції і, вибачте на слові, дерибану грошей платників податків.

– Яким чином бюджет мають намір, як ви сказали, дерибанити?

– Дуже просто. Наведу вам лише один приклад. Цей уряд оголосив, що 23 мільярди гривень підуть на так звані інвестиційно-інноваційні програми. У нашій країні, коли зазвичай говорять про інвестиції та новації, мають на увазі “відкати”. Подивіться, у нас свого часу був Державний інноваційний фонд, який за своє існування перегнав через себе близько 6 мільярдів доларів. Якщо я не помиляюся, існував він років 5–6. Для того, щоб запровадити якісь інновації, залучити інвестиції, він працював на зворотних засадах. Тобто, береться кредит, потім люди чекають, коли інноваційна діяльність принесе прибуток, потім віддають кредит і отримують свої доходи. Так от, 96 відсотків усіх грошей, які було взято на інновації, не повернулися до держбюджету. А це наші з вами гроші.

– Але ж це було раніше. Можливо, зараз усе буде інакше? Може, влада раптом справді вирішить поклопо­татися про економічний розвиток країни, залучення реальних інвестицій і зростання рівня життя народу?

– Можливо, особливо з тими товаришами, які зараз прийшли в уряд (сміється). Знаєте, коли мені говорять про те, що Янукович і Азаров зробили бюджет не проїдання, а розвитку, то в мене виникає питання: розвитку чого? Якщо ми свого часу левову частку бюджетних грошей спрямували на підтримку штанів наших громадян, то зрозуміло, чому ми це зробили. Але коли десята частина бюджету пускається на якісь конкретні бюджетні махінації (я детально розписав у своїх зауваженнях до проекту бюджету на 2007 рік те, як збираються красти гроші, – це й експорт газу, і вільні економічні зони, і зростання податків, і багато іншого), то я можу лише сказати, погоджуючись із Йосипом Вінським, що це хамський бюджет, оскільки в кожному його пункті наявний дерибан державних грошей.

А соціальні виплати обмежені. Тільки уявіть собі, що молода мама змушена буде ходити в соцзабез і розповідати, що тато її дитини не має достатньо доходів, аби утримувати цю дитину. Або пенсіонерові, який працює й не хоче відпочивати на пенсії, тому що відпочивати, взагалі-то, й ні на що, Азаров із Януковичем запропонували не платити пенсію або обмежити її розмір. Як це можна назвати?

У цьому проекті бюджету ми не побачимо ні зростання соціальних виплат, ні створення умов для розвитку малого й середнього бізнесу. Там розписано, яким чином зібрати близько 80 мільярдів гривень в одну скарбничку, віддати їх одній людині, яка сьогодні є віце-прем`єром та міністром фінансів, – панові Азарову, котрий потім уже вирішуватиме, куди спрямувати ці кошти: чи то на інвестиційні проекти, чи то на соціальні виплати, чи то ще кудись. Більш того, ці пани запропонували відродити вільні економічні зони. Вартість цього проекту мінімум 12,5 мільярдів гривень на рік.

– Але ж, можливо, уряд влаштовуватиме якісь тендери?

– За Януковича тендери? Не лякайте мене. Я вам хочу нагадати, як було продано “Криворіжсталь”, Нікопольський феросплавний.

– А ось недавно суд сказав, що НЗФ було продано чесно.

– Не дивно. Адже у нас змінилася влада, тому виявилось, що НЗФ продали на законних підставах. Давайте не юродствувати з приводу незалежності наших судів. У мене двоє дітей, і мені дуже хочеться, щоб мої діти жили в цій країні добре. А пан Азаров пропонує брати позики на 10–15 років для того, щоб витратити сьогодні гроші, а потім наші діти через податки ці позики віддаватимуть.

І тут хотілося б зазначити, що ухвалення бюджету стане перевіркою на вошивість Віктора Андрійовича Ющенка.

– Що ви маєте на увазі?

– Ніколи в житті жоден Президент України не застосовував право вето до бюджету, оскільки ветування цього документа спричиняє виникнення певних соціальних, економічних, політичних та інших проблем. Але якщо ці корупційні речі, закладені в бюджеті, ухвалить парламент, а Президент їх підпише, то виникає питання: а для чого нам потрібен інститут президентства як такий? Сьогодні, після проведення політреформи, головною функ­цією Президента є ветування популістських законів, прийнятих парламентом з якихось політичних міркувань. Якщо він цього не зробить, я, мабуть, перейду в табір політиків, які кажуть, що повноваження нашого Президента слід обмежити, як, наприклад, президента Ізраїлю або Німеччини, або ж узагалі відмовитися від існування такого поста.

– Чим реально нам загрожує прийняття такого бю­джету? Люди перестануть отримувати зарплату, будуть не в змозі купити їжу, платити за житло?

– Не відразу. Наведу невеличкий приклад того, що буде після ухвалення цього бю­джету. Візьмемо працівників бюджетної сфери. Сьогодні в нас мінімальна зарплата 384 гривні, новим бюджетом перед­бачено з 1 січня підняти її до 400 гривень, хоча в бюджеті на 2006 рік ці ж 400 гривень перед­бачено платити з 1 грудня. У бюджеті-2006 записано, що це зарплата після оподаткування, а в документі наступного року написано, що мінімальна зар­плата буде 400 гривень, але це до оподаткування. Тепер порахуймо. З 1 січня прибутковий податок становитиме 15 відсотків. У підсумку після всіх відрахувань, бюджетники отримають не 400, а 340 гривень. Таким чином, з наступного року доходи людей зменшуватимуться, а доходи “пацанів” завдяки інвестиційно-інноваційним проектам зростуть на 23 мільярди гривень.

– На ваш погляд, навіщо нинішньому урядові приймати бюджет, який реально погіршить життя простих українців? Адже вони збираються йти на наступні вибори, отже, їм потрібно щось робити для поліпшення життя громадян.

– Це стандартний ефект уряду, який працює перший рік. Вони знають, що до наступних виборів ще достатньо часу, і вони завжди перед виборами зможуть зробити такі ж “хитрощі”, як і в 2004 році. Я кажу про доплати до пенсій, які уряд ухвалив, але чомусь забув закласти їх у бюджет наступного року. Тому зараз можна робити що завгодно: дерибанити гроші, збільшувати податки для неугодних, зменшувати податки для своїх, – все одно перед виборами люди це забудуть. До того ж, якщо спочатку людям живеться не дуже добре, а незадовго до виборів уряд раптом вирішує трохи полегшити їм життя, то це дає свій електоральний позитив.

– Як уряд зможе вибирати, кому податки зменшувати, а кому – ні?

– У декількох статтях бюджету виписано загальні тенденції оподаткування, а в кінці наголошується, що особливості цього оподаткування визначає Кабінет Міністрів. Можете собі уявити, як пани Янукович, Азаров, брати Клюєви визначатимуть ці особливості. Причому це стосується всієї сфери оподаткування: і акцизів, і митних зборів, і ПДВ, і найголовніше – прибуткового податку, де, мені здається, запропоновані норми призведуть до різкого розшарування суспільства, коли у країні всім керуватимуть 5–6 сімей. Я не кажу, що в нас не повинно бути багатих людей, але не можна заробляти на бідності більшої частини населення.

– Кажуть, що проект бюджету, прийнятий ВР у першому читанні, є своєрідним пробним документом, щоб перевірити реакцію су­спільства на певні “нововведення” уряду, і що насправді остаточний варіант цього документа разюче відрізнятиметься від попереднього.

– Мабуть, цю версію запустили представники Партії регіонів, бо самі жахнулися, коли почитали бюджет. Річ у тім, що за деякими позиціями цей бюджет є труною для самого Ахметова.

– Наприклад?

– Позиції по прибутку підприємства, амортизації, ремонту, виплати дивідендів, прибуткового податку, обкладення депозитів тощо. Скоріше за все, пан Азаров просто звів отримані від підлеглих дані й віддав їх у парламент. А потім, коли вчитався в документ, то навіть зі своєю геологічною освітою зрозумів, що щось там не так. Тому, щоб якось виправдати себе та свій непрофесіоналізм, запустили версію, що це така собі “замануха”.

– І що тепер буде? Як вирішувати цю проблему?

– Не знаю. Це питання не до мене. Ми змінили систему влади. Тепер у нас усе вирішують ті 246 чоловік, що входять у парламентську коаліцію. І нам би хотілося, щоб усе було інакше, але, на жаль, зараз ми не в змозі реально впливати на ситуацію.

“Без цензури”, 28.09.06

“Плацдарм для випробувань”
Діана Дуцик

“Україна нині є унікальним плацдармом для випробувань”, – написав в останньому числі часопису “Критика” відомий британський політолог, добрий знавець України Ендрю Вілсон. Для нього, вочевидь, це звичайна констатація факту статиста, який спостерігає збоку. Для нас це велика проблема, яку або треба вирішувати, або змиритися з нею. І “унікальність” цього “плацдарму” полягає не стільки в тому, що на нашій території перетинаються інтереси інших держав, скільки в тому, що тут перетинаються інтереси вітчизняних політичних еліт, які постійно конфронтують і між собою, і з суспільством. Експеримент із конституційною реформою – яскравий приклад такої конфронтації. Але його наслідки можуть відкинути країну вкотре на багато років назад.

Саме тому дуже важливо, щоб суспільство не втрачало пильності. Адже його пасивність може додати ще більше драматизму до й так непростої політичної ситуації. Ми можемо критикувати сьогодні скільки завгодно Президента. Думаю, він і сам усвідомив помилки, які зробив. Але ми не повинні сьогодні залишати його сам на сам із проблемами, які виникли із приходом до влади уряду Януковича. Можливо, скажу якусь крамольну річ, але це більше потрібно навіть нам самим, ніж Ющенкові. Бо те, яким чином сьогодні вибудуються стосунки в трикутнику Президент – уряд – парламент, залежатимуть стосунки на мікрорівнях у цій державі. Усе це якщо не рано, то пізно зачепить кожного українця. Жити в умовах “керованої” демократії мені принаймні не дуже хочеться.

Однак Президент також повинен змінитися й з пасивного об`єкта перетворитися на активний суб`єкт української політики. Сьогодні важливо не дати одній політичній силі узурпувати владу в країні. Очевидно, що це завдання й оновленого президентського Секретаріату, і опозиції, і всього суспільства. Президентові варто було б задуматися над своїми позиціями в регіонах (зараз хитаються крісла під кількома губернаторами, які не є вигідними для Януковича та його команди), над посиленням юридичного, аналітичного та інформаційного управлінь у Секретаріаті, перед якими стоятиме чимало завдань. “Наша Україна” спільно з опозицією мали б потурбуватися про прийняття адекватного закону про Кабінет Міністрів. Успіх команди Ющенка залежатиме також багато в чому від того, наскільки вміло вона управлятиме інформаційними потоками (і тут ідеться не про темники й стосунки зі ЗМІ, а про державну інформаційну політику, що є набагато ширшим поняттям )… Одним словом, роботи – не початий край.

“Без цензури”, 28.09.06

Владислав Протас: “Головна проблема країни в тому, що ми не даємо можливості людям із новим мисленням прийти до влади”
Володимир Чистилін

Харків – чи не єдине місто на сході країни, де проти нової влади діє системна опозиція. Причому інтереси пересічних громадян представляють не політичні партії, що дискредитували себе, а впливовий суспільний рух “Міська варта”. Уже сьогодні він ініціював збір підписів за проведення в Харкові референдуму  недовіри мерові й міськраді, створив ряд опозиційних ЗМІ, є підтримка з боку профспілок і малого бізнесу. Щось схоже відбувалося в Польщі на зорі польської “Солідарності”. Про харківський феномен побудови громадянського  су­с­пільства ми попросили розповісти лідера “Міської варти” Владислава Протаса.

– Як правило, бізнес до­статньо легко зрощується з будь-якою владою. Вам як керівникові найбільшої в Харкові торгової компанії набагато вигідніше було б прийняти умови місцевої влади та грати за її правилами. Ви ж вирішили інакше й пішли в опозицію. Чому?

 – Ні я, ні моя команда ніколи не поступалися принципами. Ми із самого початку бачили, що обіцянки, які роздавав майбутній мер Михайло Добкін, – суцільний популізм та обман. Замість обіцяного розвитку, економіці міста за час його правління було завдано нищівного удару. Те, що зараз відбувається в Харкові, відкинуло першу столицю на 5–6 років назад. Замість економічної стабільності та прозорої політики міських властей ми маємо самоправство Добкіна та його почту. Підконтрольна їм міськрада виносить ухвали не просто політично заангажовані, а цілковито підконтрольні інтересам мера. Цинізм ситуації ще й у тому, що все, що робиться, оголошується діями “на благо харків`ян”, які першими від цих дій і страждають. Приклад – підвищення комунальних тарифів, закриття більшості будівельних майданчиків, війна з дрібними підприємцями. Днями під міськраду виставили пікет, що вимагав  підвищення ко­мунальних тарифів. У ньому брали участь двірники, працівники тепломереж, же­ків. Керівництво зігнало їх під загрозою звільнення, щоб підтримати мерію й показати: народ “за” підвищення. Як підсумок всього цього – сьогодні немає жодної категорії харків`ян, задоволеної новою владою.

Конкретно мене обурює непрофесіоналізм і бездарність команди, що прийшла до керівництва містом. Не лише як бізнесмена, чия діяльність через особисту неприязнь із боку мера та секретаря міськради постійно перебуває під тиском, а й як справжнього харків`янина. Чекати п`ять років до нових виборів – значить, залишити наше місто на поталу. У Харкові є всі передумови для народж­е­ння опозиції, але поки що не було політичної сили, готової відкрито боротися. І це “святе” місце зайняв новий за своєю суттю рух “Міська варта”. Я бачу за ним перспективи, бачу назрілу необхідність у зміні влади,  потребу в політиках нового покоління.

– Кілька місяців тому в Харкові було створено суспільний рух “Міська варта”. Напрошуються паралелі з “Нічною вартою”, що діяла під час президентської кампанії в Сумах. Його лідера на останніх виборах обрали мером. Що це – випадковий збіг чи зародження нового явища в Україні? Які завдання ставить ваш рух?

– Збіг зовсім випадковий. Про “Нічний дозор” я дізнався нещодавно, і зараз ми ретельно вивчаємо сумський досвід. Мабуть, логіка подій диктує такий розвиток суспільства. Ми не збираємося копіювати чужий досвід. Наше завдання – реально впливати на владу, створюючи в Харкові могутню опозицію. Без цього не буде демократичних перетворень. Сьогодні навколо “Міської варти” об`єднуються всі, хто не згоден із діями властей. Таких людей у місті щодня більшає. На початку свого правління Михайло Добкін заявив, що не влада має боятися підприємців, а навпаки, їм слід боятися влади. Це свідчить про те, що він у принципі не розуміє, навіщо потрібна влада і хто чиї інтереси має відстоювати. Інакше кажучи, харків`яни повинні боятися ту владу, яку вони ж обрали. Ми об`єднуємо тих, кому набридло боятися. Звідси й така популярність “Міської варти”. Українське суспільство “дозріло”, і по­дібні до нашої організації почнуть з`являтися в багатьох містах, де ситуація нагадує харківську. У кожному місті, де власті не зважатимуть на народ, з`явиться своя “Варта”.

У листопаді ми ініціюємо збір підписів за проведення референдуму про недовіру харківському мерові. Нас активно підтримують проф­спілки та підприємці, громадські організації й партії. Нам неважко буде зібрати необхідні 10 відсотків підписів від загальної кількості виборців. Думаю, що на початку наступного року шляхом волевиявлення народу ми зможемо змінити непрофесійну владу.

– Ви активно виступаєте проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. Але яка може бути альтернатива? Що ви пропонуєте натомість?

– Добкін прийшов до влади завдяки тому, що пообіцяв скасувати підвищення комунальних тарифів. На першій сесії він це зробив, але зменшив кількість надаваних послуг. Тепер же міська влада підвищує тарифи в декілька разів. Причому нові ціни будуть вищими, ніж пропонував попередній мер. Це відкине за межу бідності до 70 відсотків харків`ян. Як на це можна спокійно дивитися?

Ми обурені не лише самим фактом підвищення тарифів, а й непрозорістю цього процесу. Харків`яни, і навіть фахівці ЖКГ, досі не побачили розрахунків, які обгрунтовують нові тарифи. Адже перш ніж підвищувати ціни, необхідно провести аудит комунальних підприємств. Треба розібратися, чи всі гроші платників витрачають за призначенням. І тоді нові ставки можуть опинитися нижчими від пропонованих.

Зараз ми проводимо в Харкові відкриті консультації, після яких незалежні фахівці на підставі документів дадуть свої експертні оцінки пропонованим нововведенням. Після цього відбудеться форум за участю фахівців із ЖКГ, громадських організацій, партій, ініціативних груп від харківської громади та представників міської влади. На ньому буде розроблено пропозиції щодо тарифів, альтернативна схема реформування ЖКГ. Адже завдання опозиції не лише критикувати та протестувати, а й пропонувати шляхи вирішення проблеми.

– Ваші шанси на успіх оцінюють по-різному. У разі невдачі чи не шкодуватимете про марно витрачений час, гроші, нерви?

– Я не з тих, хто відразу здається. Як спортсмен звик битися до кінця. Звичайно, влада може не дати нам провести законний референдум, але сьогодні хвилювання в народі дуже велике. Ми діятимемо демократично й лише в рамках закону. Методи нашої боротьби – звернення в правоохоронні органи, суди, Верховну Раду, проведення акцій протесту, демонстрацій та пікетів. Але не виключаю, що наші супротивники можуть піти на найрадикальніші дії. Міська влада захищатиме свої крісла будь-якими методами, у тому числі й незаконними. Я до цього готовий. Уже сьогодні деяким нашим союзникам-підприємцям погрожують. Та хай би як розвивалася ситуація, наша праця не марна. Хоч би як депутати й мер воліли довічної каденції, вибори все ж таки будуть. 

– Нещодавно ви заявили, що не виключаєте можливості балотуватися на пост харківського міського голови. Навіщо вам крісло мера?

 – Моя мета не крісло, а законність і прозорість процесів, що відбуваються в місті. Якщо це єдиний спосіб впливати на владу – то чом би й ні? Я вважаю себе досвідченим економістом, у мене є професійна команда. За 10 років роботи в бізнесі мені вдалося створити одну з найбільших торгових груп у регіоні, де працює 6,5 тисячі чоловік. Мережа супермаркетів – це як міні-місто. Немає жодної міської проблеми, з якою не стикався б крупний торговий центр і його працівники. У себе на підприємстві ми вирішуємо їх завдяки ефективному менеджменту, злагодженій роботі команди. Якщо виборці довірять мені управління Харковом, я готовий перенести досвід успішного бізнесмена на всю інфраструктуру міста. Мені здається, головна проблема країни в тому, що ми не даємо можливості людям із новим мисленням прийти до влади. Звідси постійне тупцювання України на місці та пробуксовування реформ.

– Сьогодні багато людей розчарувалися в партіях та організаціях. Ви не боїтеся, що така ж доля спіткає й “Міську варту”?

 – Я дедалі більше переконуюся, що наш суспільний рух виник у потрібний час і в потрібному місці. Ми вже змусили владу зважати на існування опозиції, яка реально діє. Переконаний, що надалі нам вдасться створити структуру, яка ефективно впливатиме й на нинішніх обранців, і на тих, хто їх змінить, примусить політиків виконувати свої передвиборні обіцянки. А значить, така організація буде потрібна суспільству.

“Голос України”, 28.09.06

Компроміс можливий
В.Косован

Cьогодні робоча група з питань розширення коаліції планує ще раз зібратися і  остаточно ухвалити текст угоди. Про це повідомив представник “Нашої України” в робочій групі, народний депутат Анатолій Кінах.
Робоча група, за його словами, практично завершила роботу над коаліційною угодою. Неузгодженим залишився лише один розділ – про принципи і напрями адміністративної реформи та місцевого самоврядування. Крім того, зазначив  парламентарій, уже досягнуто домовленості, що всі положення Універсалу національної єдності будуть враховані в угоді. Розбіжності залишились лише між “Нашою Україною” і комуністами.
Анатолій Кінах вважає, що компроміс можливий, якщо виходити із загальнонаціональних інтересів. Водночас народний обранець підкреслив, що питання участі “Нашої України” в коаліції остаточно не вирішено.

Латана свитка для місцевих бюджетів

Проект закону про Державний бюджет України на 2007 рік у частині місцевих бюджетів викликає занепокоєння у регіонах і ставить під загрозу саму систему самоврядування.
Жодних позитивних зрушень у проекті фінансового кошторису держави порівняно з нинішнім роком немає. На цьому наголошували учасники розширеного засідання Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування за участю представників уряду, обласних та районних рад з усіх регіонів України, керівників міст.

Одні працюють, а інші прогулюють

Як за попередніх скликань Верховної Ради, так і нині, сесії проходять у напівпорожніх залах. На відкритті депутатів було понад чотириста, а потім – як вітром здуло… А це ж їхня робота, за яку вони отримують зарплатню! Також мене обурює поведінка деяких наших обранців під час сесії. Одні   депутати виступають, працюють, а інші – прогулюються по залу, читають газети чи розмовляють між собою. Їх навіть у ефірі чутно: гул, ніби на базарі. Інколи по телевізору показують парламент Англії чи Німеччини, так там люди з повагою вислуховують один одного і вирішують питання цивілізовано. А у нас мало того, що дозволяють собі пропускати чергові слухання, так ще й поводитися не вміють, коли присутні!

“Урядовий кур`єр”, 28.09.06

Утворення широкої коаліції затримується
Олександр Біттнер

Добігає кінця вересень, а питання утворення широкої коаліції в парламенті залишається відкритим. Судячи з усього, на засіданні робочої групи з її створення у вівторок повністю завершити роботу над відповідними документами не вдалося, хоч сподівання на це були. За деякими даними, каменем спотикання знову стали суто технічні питання проекту регламенту діяльності широкої коаліції, адже всі інші принципові розбіжності попередньо вирішено було внести до спеціального протоколу. Зокрема, це положення про вступ України до СОТ, ЄЕП, НАТО і Євросоюзу, проти чого (за винятком ЄЕП) виступає лише одна фракція Компартії. Всі інші підтримують ці пункти. Наприклад, у соціалістів, за словами лідера фракції Василя Цушка, є тільки одне зауваження – про обов`язкову виборність суддів.
Тим часом за якнайшвидше створення широкої коаліції висловлюються багато політиків. У вівторок про це говорив Голова Верховної Ради Олександр Мороз. На прес-конференції під час відвідування київського заводу “Авіант” він зазначив, що зустрічався з Президентом України й обговорював це питання. При цьому спікер додав: “Чим швидше це буде зроблене, тим краще”.
За словами Мороза, правові основи для створення такої коаліції вже проаналізували представники всіх політичних структур, представлених у парламенті, відтак питання створення широкої коаліції необхідно вирішувати “буквально наступного тижня”. Голова парламенту також зазначив, що фактично широка коаліція існує. Проте він вважає “ненормальним”, коли представники “Нашої України” в Кабміні голосують за проект бюджету, а одноіменна фракція, представлена в парламенті, виступає проти.
Втім, про свою зацікавленість у швидкому завершенні переговорів щодо створення широкої коаліції, заявляє й “Наша Україна”. Як відомо, “Наша Україна” є прихильницею інтенсифікації переговорів і зацікавлена в їх швидкому завершенні”, – цитує першого заступника Центрвиконкому “Нашої України” Ігоря Жданова прес-служба блоку.
Наступне засідання робочої групи з формування широкої коаліції заплановане на сьогодні, після чого на консультацію зберуться лідери політичних сил! За словами “нашоукраїнця” Анатолія Кінаха, розгляд проекту угоди про коаліцію національної єдності практично завершено. Залишився неузгодженим розділ стосовно принципів і напрямів адміністративної реформи і реформування місцевого самоврядування. Він зазначив, що з цього питання експерти протягом одного дня шукатимуть “збалансоване рішення”.
За словами А. Кінаха, сторони узгодили, що в коаліційному договорі будуть враховані основні положення Універсалу національної єдності. Він повідомив, що розглянуто регламентну частину проекту коаліційної угоди, що передбачає дуже серйозний моніторинг, координацію дій на рівні Президента, Верховної Ради, коаліції, Прем`єр-міністра. Це також стосується змістовної частини законодавчої роботи уряду і його поточної діяльності в контексті формування змісту проектів рішень на засіданнях Кабміну.
Проте на запитання, чи вирішено питання про вступ “Нашої України” до широкої коаліції, А. Кінах зазначив, що остаточного рішення поки що не ухвалено. За його словами, воно залежатиме від остаточного варіанта проекту коаліційної угоди і відповідних рішень політичних партій, що входять до складу блоку “Наша Україна”. Він також повідомив, що існує низка питань, які вимагають узгодження як на рівні політичних партій, так і виходячи із змісту Універсалу національної єдності. Протиріччя щодо пунктів Універсалу існують тільки між “Нашою Україною” і комуністами, зауважив депутат.

“Хрещатик”, 28.09.06

Молитва пам`яті
У Бабиному Яру вклонилися тим, хто був розстріляний тут 65 років тому

Урочище Бабин Яр оповила жалоба. Вчора вранці біля пам`ятника “Менора” головний равин України Яков Дов Блайх прочитав поминальну молитву. Від представників єврейських громад різних країн лягли квіти на спомин невинно убієнних (29—30 вересня 1941 року гітлерівці розстріляли тут майже 34 тисячі євреїв). Точну кількість усіх загиблих у Бабиному Яру не встановлено і досі. Втім, як кажуть історики, тут знайшли останній спочинок понад сто тисяч “ворогів рейху”: євреїв, росіян, циган, військовополонених, більшовицьких підпільників, активістів ОУН, партизанів, футболістів київського “Динамо”. Страти тривали впродовж двох років окупації Києва…

Під час офіційної церемонії, що розпочалася вчора опівдні, першими свічку вічної пам`яті до меморіалу жертв Бабиного Яру поставили Віктор та Катерина Ющенки, за ними — президент Ізраїлю Моше Кацав з дружиною, президент Хорватії Степан Месич, президент Чорногорії Філіп Вуянович з дружиною.

У церемонії взяли участь Президент України Віктор Ющенко, прем`єр-міністр Віктор Янукович, Голова Верховної Ради Олександр Мороз, Київський міський голова Леонід Черновецький, урядовці, народні депутати, представники релігійних та громадських організацій. Біля підніжжя пам`ятника запалили свічки голова Міллі Меджлісу Азербайджану Октай Асадов, голова Ради Федерації Федеральних зборів Росії Сергій Миронов, заступник голови Сейму Литви Відас Гядвілас, віце-прем`єр-міністр Болгарії Емел Етем, віце-прем`єр-міністр Словаччини Душан Чаплович. Вшанувати пам`ять загиблих прибули представники урядів Бельгії, Великої Британії, Кіпру, Нідерландів, Угорщини, Фінляндії, Франції, Грузії, Польщі, США. Участь у церемонії, як інформує УНІАН, також взяли координатор системи ООН в Україні Френсіс О`Доннел, голова Представництва Єврокомісії в Україні Ієн Боуг, персональний представник Діючого голови ОБСЄ Герт Вайсскірхен. Після хвилини мовчання представники різних релігійних конфесій прочитали молитву за жертвами Бабиного Яру. 
А згодом у Національній опері розпочався Міжнародний форум пам`яті жертв Голокосту та інших злочинів проти людства. Виступали глави держав, відомі політичні й громадські діячі. А знані артисти з різних країн, зокрема, України, Росії, Ізраїлю, читали короткі уривки з листів дітей, загиблих у Бабиному Яру, зі спогадів і щоденників свідків та учасників трагедії. Інтермедії супроводжувалися відеорядом з використанням архівних і сучасних кадрів, які відображають історію трагедії. Ті події, як зауважували учасники зібрання, дали початок бабиним ярам по всій Європі. Під час війни з фашизмом їх на Європейському континенті було майже шість тисяч, загалом закатовано до двох мільйонів невинних людей. Отож національні співтовариства мають дати відсіч ксенофобії у будь-яких її проявах.

Як заявив на форумі Президент України Віктор Ющенко, в Україні ніколи не знайдеться місця для міжнаціональної нетерпимості та релігійної ворожнечі. Глава держави підкреслив: спільно з іншими світовими лідерами він підтверджує українську підтримку глобальному процесу зміцнення діалогу культури та релігії. Україна з усім людством рішуче засуджує винуватців і організаторів Голокосту. Серця людей сповнені турботою, і вони схиляють голови перед усіма безневинно загиблими жертвами терору.

— Час зупиняється перед їхньою пам`яттю, і відкривається вічність, до якої ми здатні доторкнутися лише молитвою,— зауважив Віктор Ющенко, додавши, що це він говорить як син в`язня Освенціму, як українець, як Президент України. При цьому він разом з єврейським народом повторив слова єврейської молитви, після чого зал зааплодував йому.

Водночас Президент України наголосив, що впродовж цілих десятиліть пам`ять про Бабин Яр перетворювали на безликий, безіменний і безнаціональний прах. Із цього праху, з сотень ярів, якими пересічено нашу долю, Україна вперше на повний голос промовляє до людства іменем катастрофи, чиє значення.

“Хрещатик”, 28.09.06

Над коаліцією все ще думають…
Сьогодні відбудеться чергове засідання робочої групи з узгодження угоди
Ольга Безталанна

Не дочекавшись створення широкої коаліції, Юлія Тимошенко оголосила минулого тижня про міжфракційну опозицію. Щоправда, депутати і навіть дехто з тих, хто обрав її керівником опозиції, не впевнені, що це має бути об`єднання. Підстави для цього є. Хоча б ті, що опозиція не гарантована законом. Логічні і її намагання претендувати на деякі посади. У тому числі — на посаду голови Рахункової палати та омбудсмана з прав людини. Інша річ — коаліція. В існуючому форматі, чи в більш широкому, вона не повинна трансформуватися так непристойно довго. Отож сьогодні якраз і має відбутися чергове засідання робочої групи з узгодження коаліційної угоди. Про це після завершення попереднього зібрання повідомив представник “Нашої України” Анатолій Кінах. За його словами, робота стосовно угоди практично завершена. “Залишився один розділ щодо принципів і напрямків проведення адмінреформи та реформи органів місцевого самоврядування”,— сказав пан Кінах. Він уточнив також, що вже остаточно узгоджено регламент діяльності коаліції, “який передбачає координацію дій між Президентом, Верховною Радою, коаліцією та Кабінетом Міністрів”. Народний депутат назвав цей результат дуже позитивним, бо, за його словами, це дає можливість створити систему противаг, взаємної відповідальності між гілками влади. Він поінформував також, що по завершенню роботи експертів відбудуться збори лідерів фракцій для прийняття остаточного рішення щодо створення коаліції. “Наша Україна” рекомендувала партіям, які належать до блоку, провести засідання керівних органів і визначитись щодо їхньої участі в коаліції, щоб до наступного пленарного тижня це узгодити і ухвалити остаточне рішення. Пан Кінах не відповів на запитання, чи доведеться Партії регіонів і соціалістам робити вибір на користь комуністів чи то на користь “Нашої України”, що є несумісними через ідеологічні розбіжності. По суті ж він відповів так: “Це справа Партії регіонів і Соцпартії”. А загалом, якщо “Наша Україна” в коаліцію вступить, то вимагатиме виконання положень Універсалу. Про це заявила керівник інформаційного департаменту партії “Наша Україна” Тетяна Мокріді після політради, що відбулася в середу. Учасники зібрання “гостро ставили питання” про гарантії щодо виконання положень Універсалу і відповідно коаліційної угоди, якщо, звичайно, її підпишуть, повідомила прес-служба НУ. “Наша Україна” не допустить галасливих декларацій і дій, які суперечать Універсалу з боку потенційних партнерів по коаліції. Не можна стравити власний підпис і за п`ять хвилин забувати про це як у своїй країні, так і за кордоном”,— заявила вона. На засіданні також обговорювалось те, що в четвер планується завершити узгодження тексту угоди про створення коаліції та передати його лідерам політичних сил для остаточного затвердження. А на політраді Анатолій Кінах заявив, що залишається не опрацьованим розділ угоди стосовно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

“Хрещатик”, 28.09.06

Щодо “абсурдності” політики…
Перший віце-прем`єр закликає до системності, а профспілки стурбовані, що за проектом Держбюджету-2007 зарплата зростати майже не буде, і прожитковий мінімум занижено

Микола Азаров вважає, що ріст зарплати повинен бути системним і кореспондуватися з економічними показниками. “Ми повинні домогтися того, щоб ріст заробітної плати відповідав росту продуктивності праці в базових галузях нашої економіки. А зараз усе навпаки: ми ростом заробітної плати в бюджетній сфері, установленням мінімальної заробітної плати визначаємо темпи росту заробітної плати в економіці. Така абсурдна політика не може довго продовжуватися”,— відзначив віце-прем`єр в інтерв`ю “Экономическим известиям”. “Мій рецепт дуже простий. Ріст зарплати повинен бути системним, кореспондуватися з економічними показниками. У 2003 році ВВП у нас виріс приблизно на 10 відсотків, а заробітна плата — на 20 відсотків. У 2004 році при зростанні ВВП на 12,5 відсотка ми дозволили собі збільшення грошових доходів населення на 24 відсотки. За винятком інфляції в нас були абсолютно відповідні цифри росту зарплати, продуктивності праці і внутрішнього валового продукту. Така політика буде реалізовуватися й у 2007 році”,— заявив Микола Азаров. Він також пообіцяв: починаючи з 2008 року, взятися до проведення “серйозних структурних перетворень, що повинні підготувати фундамент для серйозного росту економіки”. Стосовно ринку земель сільськогосподарського призначення Азаров сказав, що вони прийняли аргументи союзників по коаліції про те, що ринок землі може функціонувати тільки тоді, коли буде створена необхідна нормативна база, включаючи ринкові механізми оцінки землі. “У той же час вони прийняли нашу позицію: ринок землі необхідно запускати. Тому ми пішли на компроміс і взяли 2007 рік на вирішення всіх питань, пов`язаних з формалізацією ринку землі. Ми розробимо всі необхідні нормативні документи, зробимо державний реєстр, зафіксуємо права власності”,— заявив перший віце-прем`єр. “У наших планах — створення Аграрного банку. Я б назвав його по-іншому, за призначенням — Земельний банк, але народним депутатам подобається назва “Аграрний”. У бюджеті 2007 року ми передбачили кошти на наділення цього банку статутним капіталом. Ми домовилися з нашими партнерами по коаліції, що проведемо всі необхідні заходи протягом року для того, щоб повномасштабний ринок землі запустити з 2008 року”,— додав Азаров.

Водночас Федерація профспілок України стурбована соціальною складовою бюджету. А точніше тим, що в проекті бюджету на 2007 рік передбачено скорочення темпів росту середньої зарплати і занижено рівень прожиткового мінімуму, повідомляє Інтерфакс-Україна. “Темпи зростання середньої зарплатні в Україні суттєво знижуються,” — заявив заступник голови ФПУ Григорій Осовий на брифінгу у вівторок. 21 вересня на засіданні парламентського комітету з питань соціальної політики і праці було представлено позицію ФПУ щодо проекту Держбюджету-2007, повідомив пан Осовий. “Незважаючи на те, що в країні так і не забезпечено навіть мінімальних соціальних гарантій в сфері оплати праці, Кабінет Міністрів передбачає більш ніж у два рази скоротити темпи зростання реальної заробітної плати — із 18,3 відсотка до 7,9 відсотка”.

“Хрещатик”, 28.09.06

Синхрон чи титри?
Блок Тимошенко хоче удосконалити регламент Верховної Ради з “мовного боку”

Народний депутат Володимир Яворівський (фракція БЮТ) пропонує Верховній Раді обмежити коло осіб, що мають право виступати в парламенті недержавною мовою, тільки тими, які не є державними службовцями. Про це йдеться в проекті постанови № 1201-1 “Про внесення змін у статтю 2.4 регламенту Верховної Ради (щодо мови ведення засідань Верховної Ради)”, повідомляє Обком з посиланням на Українські новини. У пояснювальній записці до проекту постанови сказано, що Конституцією України і рішенням Конституційного Суду № 10-рп від 14 грудня 1999 року передбачено обов`язкове використання української мови в органах влади. Автор відзначає також, що змінене проектом положення регламенту Верховної Ради є недосконалим і не зобов`язує держслужбовців, у тому числі парламентаріїв, членів Кабінету Міністрів та інших посадових осіб виступати у парламенті державною мовою. Проект постанови пропонує зобов`язати народних депутатів, урядовців і всіх держслужбовців виголошувати промови та виступати на пленарних засіданнях Верховної Ради тільки державною мовою. Водночас законопроект надає право особам, що не володіють українською і не є держслужбовцями, спілкуватися у парламенті та виступати із промовами недержавною мовою за умови використання синхронного перекладу. Законопроект пропонує зобов`язати апарат Верховної Ради робити такий переклад.

Навряд чи антикризова більшість проголосує за такий документ. Адже більшість або не володіє українською, або віддає перевагу чи принципово розмовляє недержавною мовою. А жаль, адже крім синхрону можна було б запровадити ще й титри, на кшталт рядка, що біжить на табло системи “Рада”, щоб не створювати незручностей депутатам та держслужбовцям не дуже здібним у царині, так би мовити, поліглотства. До слова, вчора за дивним збігом обставин з`явилася й інформація про те, що МЗС Росії висловлює співчуття в зв`язку з тим, що “у непорядну кампанію поряд із правонаціоналістичними силами включилося й Міністерство юстиції України,” повідомляє “Українська правда”. Зокрема, “у привселюдно оприлюдненому відомством проекті державної мовної політики є формулювання, від яких червоніють вуха”. До того ж “у число затятих недругів мови записали себе й українські парламентарії з БЮТ,” відзначили в МЗС РФ. Один із депутатів з фракції БЮТ начебто в ультимативній формі запропонував спікеру не використовувати російську в сесійній залі. Це і обурило нашого дружнього сусіда. На жаль…

“Хрещатик”, 28.09.06

“Макс Бешеный” відхрестився від Вітренко

Скандально відомий російський бізнесмен Максим Курочкін спростував інформацію про те, що він фінансував виборчу кампанію блоку Наталії Вітренко на минулих парламентських виборах. Він вважає, що його слова хибно інтерпретували ЗМІ, повідомляє канал НТН. Курочкін погодився, що підтримував політичну платформу “Народної опозиції” Вітренко, але, за його словами, в жодному разі про фінансову підтримку не йдеться. Коментуючи пропозицію міністра внутрішніх справ Юрія Луценка передати матеріали карної справи, де фігурує його ім`я, до російської генпрокуратури, Курочкін сказав: “Мої адвокати ознайомилися зі справою. Її повністю сфальсифіковано. Жодних доказів там немає. Луценко має намір щось передати російській генпрокуратурі. Нехай спробує передати хоча б українській…”. Він обіцяв також створити “фонд постраждалих від Юрія Луценка. І готовий особисто перерахувати 25 мільйонів гривень…”. У притаманній йому манері Курочкін погрожував міністру. Як відомо, раніше Курочкін заявляв (в інтерв`ю “Комсомольській правді”) таке: “На минулих парламентських виборах я підтримував Наталію Михайлівну Вітренко, а багато моїх друзів були членами партії “Русько-Український Союз”, що увійшла в блок “Народна опозиція”. І саме партія “РУСь” фінансувала левову частку витрат виборчої кампанії Вітренко, що дозволило зробити блок “Народна опозиція” впливовою політичною силою”. Курочкін, відомий під прізвиськом “Макс Бешеный”, був оголошений у розшук російськими правоохоронцями й Інтерполом.

“Рабочий класс”, 28.09.06

Бюджет-2007: неча на зеркало пенять…

Казалось бы, за 15 лет капитализма уже можно было если не понять, то хотя бы привыкнуть к тому, что государственный бюджет буржуазного государства ничего хорошего простым труженикам принести не может. Тем не менее, каждый раз, когда в Верховную Раду вносится проект бюджета на следующий год, и аналитики, и журналисты, и простые обыватели искренне удивляются, что разработчики бюджета в очередной раз проигнорировали все основные пожелания избирателей из пролетарского сословия. Не стал исключением из этого правила и нынешний бюджетный процесс: несмотря на то, что еще не со всех столбов опала весенняя предвыборная пропаганда безгранично широких социальных обещаний, в тексте проекта госбюджета на 2007 год эти обещания не материализовались. По крайней мере, о повышении зарплат и пенсий трудящимся до более-менее приемлемого уровня в представленном правительством Януковича на суд парламентариев проекте речи не идет.
В чем же дело? Почему так получается, что ни одно буржуазное правительство Украины – а таких уже было не менее полутора десятков! – не смогло разработать бюджет, который бы отвечал интересам трудящегося большинства?
Конечно, каждое новое правительство чем-то отличалось от предыдущих. Одни, – “первопроходцы” эпохи раннего пынзеныка, – раскручивали гиперинфляцию для банкротства тогда еще государственных предприятий. Другие, пришедшие следом, – когда Фондом государственного имущества руководил еще молодой Ехануров, – помогали приватизировать за бесценок эти искусственно обанкроченные предприятия. Третьи стали перепродавать уже приватизированное иностранцам, четвертые – тоже чем-то отличились… Но все эти различия, однако, заключались лишь в форме перераспределения материальных благ, созданных всем обществом, в пользу собственников заводов и фабрик, т.е. в пользу буржуазии. В главном же, все правительства в условиях капитализма используют государственные инструменты, в том числе и бюджетный процесс, одинаково: с помощью специальной политики в области зарплаты, прибыли и налогов забирают побольше у работающих и отдают все хозяевам средств производства. Подтверждением тому служит тот очевидный факт, что хотя в нынешнем парламенте представлены аж четыре типа буржуазных партий:
1)   Партия регионов – партия национальной крупной буржуазии либерального толка;
2)   БЮТ – блок партий популистского толка, выражающих интересы компрадорской буржуазии;
3)   “Наша Украина” – союз марионеток американского империализма антироссийской направленности;
4)   СПУ – буржуазная партия, маскирующаяся под партию социалистическую; -
тем не менее, все эти вроде бы разные партии одинаково активно выступают за право владельцев заводов (фабрик, пароходов и т.д.) присваивать большую часть прибыли себе, а обществу отдавать только малую ее часть – сегодня они отдают одну четвертую часть, 25%. А 75% прибыли кладут себе в карман!
Извините, но откуда же при таком подходе к распределению материальных благ могут взяться в бюджете деньги для обеспечения трудящихся доступным и качественным лечением, образованием, жильем, отдыхом, пенсионным обеспечением! При капиталистическом способе распределения (не по труду, как было при социализме, а по объему присвоенных в частную собственность средств производства) человек труда обречен на нищету.
Можно ли изменить эту несправедливость? Можно, – посредством уничтожения частной собственности, т.е. через национализацию всех заводов, электростанций, банков, крупных магазинов и т.д. Именно поэтому основным положением всякой действительно коммунистической партии всегда являлось положение об уничтожении частной собственности, после чего становится возможным не только рост производства материальных благ, но и распределение этих благ по труду, а также через общественные фонды потребления с помощью абсолютно справедливой бюджетной политики.

“Рабочий класс”, 28.09.06

Как хочется оранжевым быть при власти…
Владимир Цхведиани

Похоже, что оранжевые так и не поняли, что в их “профессионализме” украинский народ не нуждается. Похоже, что из “героев майдана” лишь Червоненко понял, что во власти ему ничего не светит и решил довольствоваться малым – губернаторством, а также заняться тем,, чем он занимался и в советское время — автогон-ками. Все же остальные цепляются за власть изо всех сил.
Так, Виктор Ющенко, решил усилить свою власть такими инструментами как Совет национальной безопасности и обороны (СНБО) и Секретариат президента. Для этого на пост главы Секретариата вместо абсолютно неспособного ни к какой деятельности “евроинтегратора” Олега Рыбачука был назначен “специалист по провокациям” Виктор Балога. Именно благодаря Балоге заурядные выборы в небольшом закарпатском городе Мукачево в 2004 г. превратились в генеральную репетицию Майдана. Видимо Ющенко никак не может успокоиться и все рвется еще раз “замайданить” ситуацию в Украине, чтобы на фоне этой смуты вернуть ускользнувшие в результате конституционной реформы полномочия.
Никак не успокоятся и оранжевые министры, которых Ющенко пропихнул в правительство Януковича. Они, конечно же, изо всех сил держатся за свои кресла, при этом заявляют о готовности “перейти в оппозицию”. Господа, так вы поскорее определяйтесь, иначе вы все больше напоминаете обезьяну из известного анекдота. Напомним его вкратце: лев собрал зверей и приказал умным идти направо,- а красивым – налево. Звери быстро сгруппировались в две кучки, между которыми, как ошалевшая, бегала обезьяна, которая на вопрос льва, почему она бегает, отвечала “а мне что, разорваться?”.
Разрывается между желанием быть одновременно и умной (в смысле приумножения денег для себя и своего клана), и красивой (для избирателей)” и Юлия Тимошенко. Она уже объявила о создании в ближайшее время “теневого правительства”, для которого требует полномочий чуть ли не больших, чем у “нетеневого”. Судите сами. “Теневые” министры должны получать зарплату на уровне действующих министров, иметь, штат сотрудников, помещения, транспорт, право подавать законопроекты в Верховную Раду… И при этом ни за что не отвечать. В принципе Юлию Владимировну понять можно: олигархи типа Хмельницкого или Васадзе шли по списку ее блока отнюдь не “за так”. Купив места в списке и потратившись на предвыборную компанию, они требуют компенсации в виде доступа к исполнительной власти и бюджетным деньгам. Да и для самой Тимошенко власть в последнее время стала чем-то вроде наркотика для наркомана – без нее у леди Ю начинается ломка и истерика.
Совершенно вывело из себя Юлию Тимошенко принятие к рассмотрению проекта бюджета-2007. Ведь там не то что на ее “теневое правительство” средств не предусмотрено, но даже исключаются механизмы, через которые близкие к БЮТ структуры могли осваивать государственные деньги. Недоволен бюджетом и Ющенко – ведь там практически нет лазеек, через которые мог бы качать народные деньги себе в карман, “мастер бюджетного процесса”, “шоколадный король” и по совместительству кум президента Петр Порошенко. Требуют большего финансирования своих ведомств и оранжевые министры.
Да, в социальном плане нынешний бюджет весьма далек от идеала – минимальная зарплата останется ниже прожиточного минимума, пенсии практически не вырастут, не будут достигнуты многие социальные стандарты, определенные законами и конституцией. (Впрочем, а какого другого бюджета можно ожидать от буржуазного правительства?) Тем не менее, представленный проект бюджета является во многом бюджетом развития и оставляет Украине шанс на выход из затяжного кризиса. Впервые за многие годы “незалежности” упор в расходовании государственных средств сделан на обеспечении базы для дальнейшего экономического и промышленного роста, а также обновлении            производственных мощностей ведущих предприятий страны (многие из которых пока еще находятся в госсобственности). Поэтому крайне необходимой мерой, заложенной в проекте бюджета, является снижение до 15% налога с прибыли государственных предприятий, у которых после снижения налогового давления могут появиться дополнительные средства для инвестиций в модернизацию и расширение производства.
При этом в качестве компенсации одновременно увеличивается ряд других налогов – в частности, повышаются рентные платежи, т.е. собственники нефтяных и газовых скважин и всевозможных карьеров, приватизировавшие народную собственность за бесценок, теперь, по крайней мере, будут не только загребать деньги себе в карман, но и платить более справедливые рентные отчисления за пользование месторождениями в бюджет. Важным моментом является и то, что работники силовых органов переводятся на уплату подоходного налога по общей схеме – таким образом снижаются доходы возникшей во времена Кучмы привилегированной касты “опричников” – ведь пользовался льготами не столько рядовой состав, сколько генералитет спецслужб и силовых структур, получавший заоблачные зарплаты.
Конечно же, принятие бюджета на 2007 год оранжевые будут всячески торпедировать. Их понять можно: утратив рычаги реальной исполнительной власти, они по крайней мере надеялись присосаться к народным деньгам, “выбив” себе соответствующие статьи в новом бюджете. Экономическое развитие Украины ни Ющенко с его американской женой, ни Тимошенко с британским зятем, ни их многочисленным прихлебателям не нужно — их в Украине интересуют лишь власть и деньги. И они сегодня предпринимают отчаянные попытки зацепится за первое и выкачать из народа второе.

“Правда Украины”, 28.09.06

Универсальный уникум
Алексей Петруня

Сколько раз давал себе зарок: не пиши о политике. Столько тем вокруг. И радостных, и светлых, и печальных, и темных. Но куда ж от нее денешься, если от тех, кто политику делает, к сожалению, вся наша жизнь зависит.
Скажите мне на милость, почему мы выбираем Президента, парламент, а те в свою очередь – правительство, а Президент, парламент и правительство никак общего языка не найдут. Ну, то есть парламент и правительство находят, потому что в правительстве в основном те, кто в парламентской коалиции был. И кто премьера и правительство выдвигал. Но ведь и Президент по просьбе парламента их выдвигал.
Мало того, садились и совместный документ подписывали. Универсал называется. Документ этот сразу же уникальным назвали. Дескать, вот только мы до такого додумались: разные политсилы, порой враждующие, с разными целями, средствами, обещаниями и задачами, а вот сели и подписали. И все согласились. Ну, кроме одной. Ерунда. Пусть в оппозицию пойдет. Мы ж цивилизованные люди. Нам без оппозиции никуда. Зато мы, нижеподписавшиеся, пойдем рука об руку строить светлое будущее Украины.
А кто строить-то будет? Еще при обсуждении документа его первоначальные формулировки по настоянию коалиции (читай: Партии регионов) были подкорректированы. Просто до неузнаваемости. То мы хотели в НАТО, теперь уже не хотим. А решим после референдума. То украинский – единственный государственный, то “тут еще надо подумать, обсудить, зачем русский обижать”. Короче, как на картинках с заданием “Найди десять отличий”.
Вот и стал Универсал истинно уникальным. Ибо вряд ли еще можно найти документ аналогичной важности, в котором первоначальные намерения так резко трансформировались бы в свои противоположности.
А все это дает о себе знать ежедневно, ежечасно. Тем более на фоне разговоров о необходимости расширять и углублять политреформу, каждый шаг которой будет способствовать перераспределению полномочий от Президента к Кабмину и парламенту. Если дело так пойдет и дальше, у Президента начнут спрашивать: “А ты кто такой?”
Первые признаки намечающихся перемен уже видны невооруженным глазом. Кабмин   возвращает  указы   Президента; премьер, ни с кем не советуясь, сообщает в Брюсселе, что нам в НАТО не надо. А не очень-то и ждали. А теперь и подавно. Президент и его окружение, правда, пытаются собрать проверенных людей для организации контратаки. Не поздновато ли?

“Правда Украины”, 28.09.06

Бабий Яр станет заповедником. Чтобы помнили

Президент Украины Виктор Ющенко распорядился создать в Киеве Государственный историко-культурный заповедник “Бабий Яр”. На брифинге руководитель гуманитарного управления Секретариата Президента Маркиян Лубкивский напомнил, что инициатива по проведению мероприятий, посвященных 65-й годовщине трагедии Бабьего Яра, принадлежит Президенту. По его словам, Украина первой на постсоветском пространстве выступила инициатором такого мероприятия. При этом он добавил, что в ближайшее время будет создана рабочая группа из специалистов в различных областях, которые будут изучать явление Холокоста. Он отметил, что в соответствии с распоряжением Президента будет создан Государственный историко-культурный заповедник “Бабий Яр”. Кроме этого, Секретариат Президента будет инициировать проведение “круглого стола” по вопросам межнациональных отношений.
КОММЕНТАРИЙ. Давно пора. О мемориальном комплексе и заповеднике говорят давно. И при
Кравчуке, и при Кучме. Теперь вот при Ющенко. Одна надежда на то, что предвыборный лозунг-то был “Не словом, а делом”.

 ”Правда Украины”, 28.09.06

Соцпартия лоббирует закон для богатых. Ждем “алаверды”?

“Проект закона о налоге на недвижимое имущество граждан – это лишь заявка на то, что нужен закон о “налоге на богатство”, что задекларировано в 19 пункте Универсала национального единства”, – заявил на этой неделе лидер фракции Соцпартии Василий Цушко. По словам депутата, соответствующий законопроект был зарегистрирован в Верховной Раде еще в 2002 году. Поскольку парламент 4-го созыва не рассмотрел его, то автор законопроекта – Цушко – перерегистрировал его с целью дальнейшей доработки. “Я очень хорошо понимаю, что цены на недвижимость в Украине значительно выросли сравнительно с 2002 годом. И к тому же в Киеве – одни цены на недвижимость, в Крыму – другие, в райцентре – еще другие и т.д. Поэтому я отзову этот законопроект и подам на замену после отработки его рабочей группой”, – заверил Цушко. Лидер фракции СПУ также отметил: “Снижать налоговое давление надо для` тех людей, которые едва выживают, имея прожиточный минимум, и ввести налоги для тех, кто имеет коттеджи под Киевом. Это будет закон для богатых, в том числе известных политиков, которые регистрируют свое недвижимое имущество на членов семьи”. Лидер фракции СПУ подчеркнул, что главной целью законопроекта является обеспечение финансирования на местном уровне кредитования госстроительства социального жилья, жилья для молодых семей и решение вопросов, связанных с финансированием программ укрепления семьи.
КОММЕНТАРИЙ. Исходя из того, что в Верховной Раде из 450 народных депутатов человек 300 – миллионеры, да и остальные – люди не бедные, подождем их ответного слова, такого себе “алаверды”.

“Правда Украины”, 28.09.06

Ющенко остался без пресс-секретаря. Геращенко “передала мяч партнеру”

Президент Украины Виктор Ющенко на этой неделе подписал указ об увольнении Ирины Геращенко с должности своего пресс-секретаря. Об этом заявила сама Геращенко на пресс-конференции. Отвечая на вопрос, почему она ушла с должности, Геращенко ответила, что делает это для того, чтобы “передать мяч партнеру по команде”. “Будучи человеком, который является членом команды, я прекрасно понимаю, какие основные черты команды — с одной стороны, подставить плечо, когда это нужно, а с другой — нужно такое качество, как умение вовремя передать мяч партнеру по команде”, — сказала она. На вопрос, кто станет ее преемником, Геращенко заявила: “Вы понимаете, что с этого момента я могу отвечать только за себя лично. Что касается того, кто, когда, как, зачем и почему— сейчас это решение обсуждается руководством секретариата Президента. Как только оно будет принято, вы первыми об этом узнаете”. Геращенко также отметила, что “остается в активной общественно-политической жизни”, будет работать по профессии, поскольку является активной личностью.
КОММЕНТАРИЙ. Как нам стало известно, объявлен конкурс на замещение этой вакансии. Так что дерзайте!

“Правда Украины”, 28.09.06

Мир отметил 65-летие трагедии Бабьего Яра. Не повторилось бы такое никогда…

В Украине на этой неделе прошли мероприятия, посвященные 65-летию трагедии Бабьего Яра. Состоялось возложение венков к мемориальному памятнику “Менора” в Бабьем Яру, где главный раввин Украины Яков Дов Блайх прочитал поминальную молитву. К мемориальному памятнику “Менора” венки возложили президент Израиля Моше Кацав, от имени мировых еврейских организаций президент Европейского еврейского конгресса Серж Цвайгенбаум, от имени Российского еврейского конгресса Моше Кантор, руководители американских еврейских организаций, “Джоинта”, а также руководители еврейского агентства “Сохнут”. От Еврейской общины Украины венок к мемориальному памятнику “Менора” возложил ее президент Вадим Рабинович. После церемонии прозвучали траурные мелодии в исполнении специально приглашенного хора. Продолжились мероприятия у второго мемориала, где состоялась официальная церемония почтения памяти жертв Бабьего Яра с участием Президента Украины
Виктора Ющенко, а также представителей иностранных делегаций, духовенства. А до этого в “Украинском доме” прошла церемония открытия выставки, приуроченной трагедии Бабьего Яра. Президенты Украины Виктор Ющенко и Израиля Моше Кацав, открывая вместе с президентами Хорватии Стипе Месичем и Черногории Филипом Вуяновичем выставку, призвали помнить о массовых убийствах в Бабьем Яру во время Второй мировой войны.
“Сегодня мы чтим память трагедии Второй мировой войны, одной из самых страшных ее страниц — трагедии Бабьего Яра. 65 лет назад было уничтожено более 100 тысяч человек, но Бабий Яр похоронил не только тела людей, он похоронил человеческие надежды, человеческие мечты, человеческие стремления”, — сказал Виктор Ющенко, добавив, что в Бабьем Яру погибли евреи, украинцы, россияне, ромы, поляки, венгры, чехи.
“Самая ужасная участь предстояла 1,5 миллиона еврейских детей, которые были замучены вместе с их мечтами и с их будущим”, — сказал Кацав. Он призвал рассказывать будущим поколениям о том, что произошло 65 лет назад в той войне, чтобы эти уроки предупредили проявления ксенофобии и антисемитизма. “Пусть будет благословенна память об этих прекрасных детях навеки, и пусть Бог отомстит за их кровь!”, — сказал президент Израиля Моше Кацав.
КОММЕНТАРИЙ. Ужас Бабьего яра, Хатыни, Лидице, Освенцима… Ужас убитых и замученных в немецких и советских лагерях… Как написал когда-то автор стихотворения “Бабий яр” Евгений Евтушенко, “нет народов великанов и карликов, есть в народах великаны и карлики”.

“Правда Украины”, 28.09.06

Лево руля, право на борт…
Петр Алисов

Среди эксклюзивных особенностей современных политических процессов в Украине не последнее место занимают “пробы пера” оппозиции “режиму Януковича”, возглавляемой, конечно, людьми из БЮТ – блока Юлии Тимошенко. “Правда Украины” уже писала о некоторых не совсем удачных их акциях, но постепенно, как кажется, они нащупывают перспективные направления критики действующего правительства, обещающие, во-первых, возобновление интереса масс к “бунтарям”, и во-вторых, серьезные имиджевые потери “региональной” правящей команды. Среди них – обретшая некую системность борьба новых оппозиционеров против повышения тарифов на все-все, в первую очередь на энергоносители, коммунальные услуги и проч. Что ни пленарный день, под стеклянным куполом зала заседаний украинского парламента звучат грозные инвективы в адрес бесчувственных кабминовских деятелей, ущемляющих миллионы сограждан, бросающих их на растерзание теневиками, мастерами плетения коррупционных сетей, не ставящих преград алчным дельцам, готовым выжать из трудящихся последние соки.
Послушаем лишь одну из последних речей второго лица в БЮТ – народного депутата Александра Турчинова, естественно, с некоторыми сокращениями.
—Так называемое антикризисное большинство украинского парламента вопреки Конституции, Регламенту работы Верховной Рады и здравому смыслу не позволило сформировать объективную Следственную комиссию по изучению необоснованного повышения цен на газ для населения страны. Но наша фракция не теряет время и создала группу, которая расследует вопрос о ценах на газ. Я хочу ознакомить вас с первыми выводами группы экспертов. Они раскрывают причины возникновения кризиса с тарифами на коммунальные услуги для населения и указывают на возможные пути его преодоления. Во-первых, повышение тарифов на все коммунальные услуги для населения Украины является прямым и непосредственным следствием установления завышенных тарифов на украинский природный газ. Как известно, для потребностей населения страны используется исключительно газ украинского происхождения. Так, в 2005 году голубого топлива добыли 20 миллиардов кубометров. Использовано для потребностей населения 18 миллиардов кубов. Для бюджетных учреждений пошел 1 миллиард. Таким образом, установлено, что для потребностей населения российский газ не нужен. Себестоимость 1 тысячи кубометров украинского газа составляет 114 гривен. Это с учетом завышенных цен на материально-технические ресурсы. А реализуется для населения наш газ по цене 440 гривен за тысячу кубометров. То есть берут почти в четыре раза больше себестоимости. Нынешнее правительство должно признать, что является инициатором и правонаследником коррупционных действий в сфере газоснабжения и готово покрывать теневую политику, которую в стране проводит компания “Росукрэнерго”. Деньги, которые вынуждено платить население, идут на покрытие неких обязательств нынешнего правительства перед этой компанией, фактически перед криминалитетом. Таким образом, деньги от населения Украины идут не на развитие собственной газотранспортной системы и добычу своего топлива, а на обслуживание теневых коррупционных структур. Фактически сегодня в КМ создали государственную крышу для сокрытия теневой работы ряда посреднических компаний.
Для нормализации тарифной политики и устранения теневых схем на газовом рынке Украины блок Юлии Тимошенко предлагает:
— отменить необоснованное повышение тарифов на газ для населения;
— прекратить деятельность компании “Росукрэнерго”, исповедующей теневые методы работы;
— перейти к прямым договорам по поставкам газа из России, Туркменистана, Узбекистана и Казахстана.
На этом прервем поток изобличений, с которыми выступил народный избранник, отметив лишь, что на коллег он особого впечатления не произвел. А вот население страны, по имеющимся у нас сведениям, весьма внимательно следит за развернувшейся с подачи БЮТ кампанией
по изучению вопроса о неоправданном росте тарифов на энергоносители, квартплаты, стоимости коммунальных услуг и др. Пикантность ситуации, однако, состоит в том, что в данном случае Юлия Тимошенко и ее соратники явно стали щипать травку на лугу, где еще недавно полными хозяевами были (и досыта кормились) лишь коммунисты и социалисты. Как же! Социальная справедливость, борьба за права угнетенных, выведение на “чистую воду” капиталистических акул, огонь классовой ненависти всегда были их фирменными примочками. Но так получилось, что сейчас украинским левакам работать с электоратом в обычном разоблачительном ключе стало крайне сложно. Ведь они вступили в альянс, называемый “антикризисной коалицией”, с классовым врагом, с теми самыми проклинаемыми во всех левацких идеологических системах прожорливыми капиталистическими акулами, стали их подпевалами, превратились в буржуазных шестерок. Как коалициантам, им ну никак нельзя напрямую выступать против курса правительства Виктора Януковича! Быть заодно с ним, то есть работать на торжество капитализма, – одно из важнейших требований документа, который КПУ и СПУ подписали при вхождении в действующее парламентское большинство. Что-то вроде того заключения договора с дьяволом. Значит, с критикой нынешнего правительства не разгонишься. В то же время как можно отдавать без боя т.н. “протестный электорат” – бабушек и дедушек, перебивающихся с хлеба на квас, ностальгирующих по советскому прошлому и проклинающих сегодняшние реалии? Тем более, что их еще очень много. В этих необычных условиях те же коммунисты идут на удивительные ухищрения. Посмотрите, какой сейчас стала их газета “Коммунист”. Воплей по поводу настоящих и выдуманных бедствий трудящихся не стало меньше. Возможно, даже больше. Но… все они в основном безадресны, кто конкретно в них виноват – сейчас вы, как правило, не узнаете. Никакой персонификации.
Хотя вот еще один ход, часто применяемый нашими леваками, – надо все валить на предыдущие правительства, конкретно – на возглавлявшиеся Юлией Тимошенко и Юрием Ехануровым. И валится все, в том числе то, что полностью на совести правительства Виктора Януковича. Все эти маленькие хитрости, однако, малоэффективны. Они никак не смогут дать хоть какую-то компенсацию отечественным левакам за резко ослабленные позиции в рядах своих недавних надежных сторонников. Собственно, сейчас, можно сказать, коммунисты и социалисты (то есть КПУ и СПУ) как бы находятся на очень рискованном эксперименте, особенно сторонники Петра Симоненко. Они, как известно, в последние годы получали в парламенте все меньше мандатов и в ВР пятого созыва вообще могли не пройти. Но как-то все же вошли в нее с совсем небольшим отрядом — 21 депутатом. Стало предельно ясно, что “завоевать” ВР-6 им не светит. Именно в этом отчаянном положении коммунисты решили, что коль при обычном течении дел они теряют все, что можно потерять, надо пуститься во все тяжкие, собственно, влезть в авантюру с трогательной поддержкой Виктора Януковича, авось это какой-то части их сторонников придется по душе. Во всяком случае теперь никто не скажет, что КПУ — это оторванная от жизни секта догматиков-радикалов. Вон, оказывается, как круто они могут менять свою ориентацию.
Что касается Юлии Тимошенко, то этот эксперимент – чистый подарок для нее. Жаль, что она, как кажется, еще не поняла, сколь выгодным было бы – если думать о перспективе – основательно потеснить социалистов на их главном электоральном поле – на селе. Люди Мороза сейчас здесь теряют позицию за позицией. Министр АПК социалист г-н Баранивский потерял свой пост, находясь в “антикризисной” коалиции СПУ. Он не может, как прежде, “бить в набат” по поводу нерешенных сельских проблем. Вот тут и выйти бы БЮТ на авансцену, протянуть руку простому крестьянину, благо в стране сейчас, по существу, вообще нет ни одной солидной партии, которая была бы близка отечественному сельскому труженику. У ног лежит электоральное богатство — только наклонись, подними его!
Ну, а если взглянуть пошире, то станет ясно, что новые возможности для БЮТ открываются не только на левом фланге. Ни для кого уже не секрет, что политическая сила, именуемая “Нашей Украиной”, давно находится в состоянии распада. Связав себя с именем Виктора Ющенко, чье президентство (увы, это становится все яснее) крайне неудачно, постепенно потеряв все, что можно было потерять, национал-либерал-демократы, естественно, уже не могут рассчитывать на свой прежний электорат. Но он-то остался! Куда ему приткнуться? К кому пристать? Только к БЮТ, больше не к кому. Если, конечно, у руководителей этой структуры хватит ловкости, чтобы этих людей, то есть правых, привлечь к себе. Тогда Юлии Владимировне явно засветит свет в конце туннеля. Впрочем, это отдельная тема, о ней как-нибудь в другой раз.

“Правда Украины”, 28.09.06

А народ все безмолвствует
Петр Пономаренко

Вот поехал в Брюссель премьер-министр и рассказал европейским высокопоставленным чиновникам, в том числе в военных мундирах, что Украина не очень спешит в НАТО, что лишь 10-15 процентов населения его страны не хотят в этот альянс, попросту боятся его. Мы, конечно, знаем, как прореагировали на выступление В. Януковича Виктор Ющенко, министры обороны и иностранных дел – в резкой форме они осудили “нарушителя Универсала национального единства” главой правительства Украины. Тем не менее факт остается фактом – против вступления в НАТО действительно выступает подавляющее большинство украинцев. Почему так? Чем им не подходит НАТО? Как наши соотечественники мыслят обеспечить безопасность страны? Десятки вопросов такого характера пока не имеют ответов. Ноя не об этом. У меня вопрос к нашим лидерам, в частности, к Президенту, к его команде, к политикам из “Нашей Украины”.
Уважаемые господа! Не раз приходилось убеждаться, что вы хорошо понимаете необходимость для нашей страны обрести местечко под зонтиком НАТО. И, скажем, во время пресловутого Круглого стола в администрации главы государства, во время обсуждения уже упомянутого Универсала, Виктор Ющенко исключительно толково, как говорится, на пальцах, объяснял, что иного пути у Украины просто нет. Естественно, если не сдавать ее независимость, что, очевидно, хотел бы сделать кое-кто из т.н. “антикризисной коалиции”. Отсюда и вопрос. Почему за пятнадцать лет государственного существования самостийной Украины власти не удосужились объяснить народу азы геополитики применительно к безопасности страны. Почему у миллионов наших сограждан в головах все еще сидят идеологемы, сочиненные в советские времена кремлевскими пропагандистами, если говорить начистоту – построенные на стопроцентной лжи. Кстати, у меня есть ощущение, что у кое-кого из руководителей той же Партии регионов можно бы обнаружить ту же кашу в мозгах, кашу, заваренную еще поварами из КГБ. Ну, Леонид Кравчук, стопроцентно вышедший из стойла КПСС, возможно, и не хотел рассказывать согражданам все начистоту, хоть сам – хитрый лис, – конечно, понимал, куда надо идти, чтобы сохранить независимость. Уж он-то хорошо знал, что российский империализм каким был, таким и остался, разве что слегка модернизировался. Леонид Кучма, кажется, перехитрил самого себя, со своим европейским сюртуком на кремлевской подкладке. При нем, однако, заметьте, были все же сделаны серьезные реальные шаги в сторону НАТО. Нынешние же вершители наших судеб, стоящие (на словах) за скорейшее вхождение в оборонительный альянс, на деле сделали все, чтобы отдалить то время, когда мы войдем в НАТО. Это я говорю по комплексу объективных показателей.
Главное мое обвинение им заключается в том, что они – вся национал-либерал-демократическая верхушка — палец о палец не ударили, чтобы просветить народ насчет НАТО, развенчать мифы КГБ об этой структуре, показать, что у нас нет иного пути, кроме как войти в нее во благо многострадальной украинской державы. Я регулярно просматриваю несколько популярных газет и за последние два—три года не помню ни одной статьи по поводу альянса, принадлежащей Виктору Ющенко. Он мог бы провести на эту тему цикл телебесед. Кто бы ему отказал? Не провел. Не видел я и специальных разъяснительных брошюр, принадлежащих перу Бориса Тарасюка, Анатолия Гриценко. Нигде не встречал элементарных агитплакатов, разъясняющих, что такое НАТО, что получают суверенные государства, вступая в этот оборонительный Союз. Если кто станет кивать на то, что, скажем, у нас свобода СМИ, темников, мол, сейчас нет, хотят — пишут, говорят о чем-то, хотят — не говорят, так это чушь собачья, ибо, во-первых, у нас есть и чисто государственные СМИ, и они тоже молчат по затронутой теме, во-вторых, у власти есть инструменты, позволяющие без особого давления во всех информструктурах вести соответствующую разъяснительную работу. Увы; все упирается, точнее, все разбивается об отсутствие политической воли власть предержащих. А потом они начнут кого-то в чем-то обвинять, даже, возможно, народ — за несознательность.

“Правда Украины”, 28.09.06

Бюджет-2007: рецепт от “регионалов”
Виктор Десятников

1. Шаг вперед, два шага назад.
Поговорите с кем-нибудь, кто хорошо знает нынешнего первого вице-премьера и министра финансов Николая Яновича Азарова, бывшего наушника-доносителя Леонида Кучмы, человека, превратившего в свое время налоговую службу в репрессивную структуру, “ставившую на место” всех недовольных режимом. Может ли он создать что-нибудь революционное, новаторское или хотя бы минимально креативное? В ответ услышите категорическое “нет”. Это человек с въедливым складом ума, вникающий во все детали порученного ему дела, могущий часами сыпать цифирью, в общем-то знающий, тертый кадр, но без полета, начисто лишенный дара творчества, создания чего-то нового. Одним словом, это современный тип служаки Каренина, того самого, что был мужем одной дамы, бросившейся под поезд. Все, что он делает, будет соответственно отражать вышеперечисленные черты его личности.
Вот и госбюджет-2007, только что представленный Верховной Раде от имени правительства Виктора Януковича, но слепленный, конечно, командой под руководством господина Азарова. Читаешь эти фолианты и не перестаешь удивляться: вроде не было в Украине Оранжевой революции, вроде страну кто-то отбросил на четыре, пять лет назад с той лишь разницей, что тогда цифры главной государственной сметы были значительно скромнее. Сейчас доходы планируются в сумме около 180 миллиардов и расходы приближаются к двумстам миллиардам. И самое любопытное здесь то, что приток денег в казну стал значительно более мощным именно за последние два года, то есть при “оранжевых” правительствах, которые сегодняшние временщики от Кабмина проклинают на все лады. Ну а сами-то что планируют? Что обещают? Каким видят ближайшее экономическое будущее страны? Хотя главное, конечно, не то, что они говорят и,  возможно, думают,  а то, с чем мы обязательно столкнемся, решая хозяйственные и социальные проблемы по их рецептам. То есть речь – об объективной оценке того, что нас ждет.
Пожалуй, самое печальное из того, что заложено в азаровском проекте госбюджета-2007, это перспектива существенного снижения темпов прироста поступлений в казну. Разумеется, со всеми вытекающими из этого последствиями — сокращениями инвестиций, невозможностью перестраивать хозяйство под новейшие технологии со все новыми ударами по жизненному уровню людей и т.д., и т.п. Что толку в заверениях людей, готовивших документ, что всего этого не будет? Что грядут улучшения по всем линиям и направлениям? Всему этому станут препятствовать объективные экономические реалии, заложенные в поданном на рассмотрение народных депутатов проекте. Нежелание его авторов смотреть на вызовы времени, что называется, широко открытыми глазами, видеть проблемы, которые назрели и перезрели, игнорирование которых чревато огромными потерями, просто поражает.
2. А денежек станет меньше. В казне, конечно, а не в карманах олигархов
Вот только часть вопросов, которые надо бы решить в срочнейшем порядке и которые составители проекта госбюджета-2007 высокомерно (хотя здесь было бы уместней иное определение, пообиднее) проигнорировали. Специалисты давно сигнализируют о том, что главные, реальные, сказать бы, привычные источники доходов государства сейчас в значительной мере утратили надежность. Это в первую очередь касается прямых и непрямых налогов, того, что поступает от продажи госсобственности, прибыли от функционирования госсобственности, рентной платы за пользование природными богатствами и др.
Правда, могут сказать, что как же, в проекте предусмотрено использовать очень большие доходы от продажи госсобственности (приватизации) — аж 10 миллиардов гривен. Но эта сумма абсолютно нереальна по причинам, о которых “Правда Украины” уже писала. Можно указать на то, что здесь нет никаких заделов и перспективных наработок, деятельность Фонда госимущества уже давно фактически парализована, он не имеет четких планов, утвержденных списков привлекательных для потенциальных покупателей объектов и т.д., и т.п. Не предвидятся существенные сдвиги в реформировании налоговой системы. Более того, ничто не свидетельствует о намерении правительства Виктора Януковича решить проблему проблем для Украины – настоящую вакханалию с налоговыми льготами и привилегиями. Более того, нынешний КМ уже заявил о намерении восстановить ликвидированные правительством Юлии Тимошенко так называемые Свободные экономические зоны, в которых, по существу, все субъекты хозяйствования или совсем не платили налоги, или платили их по льготным тарифам. Это грозит казне серьезным недобором средств. Кстати, большая часть СЭЗ находится на Востоке и Юге страны, представителями которых является значительная часть нынешних правительственных руководящих лиц. В стране реанимируется порочная практика произвольных (для “своих ребят”) налоговых амнистий, когда субъекты хозяйственной деятельности смело идут на риск налоговых задолженностей, зная, что “их” политики помогут им добиться такой амнистии, следовательно, получить дополнительный незаконный доход за счет ущемления интересов государства. Уже упоминавшаяся рентная политика, кажется, тоже вся построена на обмане державой самое себя. Большим подспорьем для госказны мог бы стать рынок финансовых услуг, но пока не стал им по той простой причине, что высокое чиновничество упорно уходит от наведения на нем элементарного порядка. Ясно, что это неслучайно и оно хорошо греет на этом руки. Тут явно недорабатывают и законодатели. Почему, например, прибыль предприятий, производящих нужные потребителю товары, облагается двадцатипятипроцентным налогом, а страховые премии — лишь трехпроцентным? Великого удивления заслуживает то, что до сих пор тормозится переведение страхового бизнеса на общую систему налогообложения. Увы, в проекте госбюджета-2007 на эту тему – ни звука. Специалисты также считают неким недоразумением, а точнее, результатом, можно сказать, антигосударственных усилий лобби богатых слоев населения то, что в Украине так и не вводят налог на недвижимость частных лиц. В результате тысячи загородных дворцов и вилл, элитных имений, целых городков из красавцев-коттеджей, роскошных городских квартир у нас не дают ничего бюджету, хотя в развитых государствах мира именно налог на недвижимость является одним из важнейших источников пополнения казны. Можно было бы продолжить перечисление “черных дыр”, в которые уходят средства, которые можно и нужно бы использовать для подготовки адекватных ответов на очень серьезные вызовы времени и реализация которых, увы, судя по тому, что предлагают господа Виктор Янукович и Николай Азаров, сотоварищи по “антикризисной коалиции”, откладываются.
Что имеется прежде всего в виду, когда речь идет об упомянутых вызовах? Это, конечно, не какие-то угрозы иных стран или возможные глобальные катаклизмы. Увы, это преимущественно сугубо внутренние проблемы, то ли унаследованные от бывшего СССР, коммуносоветского строя, то ли созданные собственными “независимыми” руками. Что делать, как развиваться, если государство сейчас должно содержать около двадцати миллионов своих граждан?!! Это, считайте, 14 миллионов пенсионеров, даже немного больше, почти миллион безработных (при том, что рабочих мест вроде бы должно хватить на всех) и более четырех миллионов служащих, по факту не производящих материальных благ. А кормить-поить, обеспечивать всем необходимым их должны лишь около десяти миллионов активных работников, занятых в материальном   производстве   и сфере услуг. У нас исключительно интересно, чтобы не сказать эксклюзивно, устроена экономика, фактически удерживающаяся на плаву за счет сверхнизких (по мировым меркам) зарплат. Бедность миллионов украинцев, если говорить начистоту, поддерживается искусственно. Бюджет-2007, увы, тоже в значительной мере построен на этом.
Спасаясь от бедности, около пяти миллионов украинцев самых разнообразных профессий стали торговать на разного рода рынках, еще семь миллионов бросились в бега, стали трудовыми эмигрантами. Прибавьте к этому массовую “тенизацию” народного хозяйства, разгул казнокрадства, коррупции, из-за которых, как утверждают знатоки, государство опять же ежегодно недополучает, как минимум, 100 миллиардов гривен.
3. Как учил Леонид Данилович
Разработчики проекта бюдже-та-2007, как кажется, обо всем этом не слышали, не знают и знать не хотят. Но как люди государственные и образованные, когда-то изучавшие экономические науки (в основном политэкономию социализма), они смело планируют рост расходов на инновационно-инвестиционную деятельность, явно рассчитывая сорвать при чтении этого раздела проекта в зале пленарных заседаний Верховной Рады аплодисменты народных депутатов. Если не всех, то хотя бы тех, кто входит в т.н. “антикризисную коалицию”. Ну как же, на решение перспективных задач предлагается выделять аж 26,7 миллиардов гривен!
Скажем, на развитие отечественного авиастроения (в которое и так постоянно вбухиваются огромные средства, хотя отрасль все более приходит в упадок) предполагается “подбросить” в два раза больше средств, чем в прошлом году. Больше денежек обещают оборонно-промышленному сегменту экономики. Машиностроение для АПК (агропромышленного комплекса), по планам, должно получить в 6 раз больше средств, чем их выделяли правительства Ю. Тимошенко и Ю. Еханурова. Резко вырастут вливания в угольную отрасль. Казалось бы, радоваться надо такой заботе о развитии приоритетных отраслей народного хозяйства. А счастья нет, потому что ясно: это лишь нечто вроде пропаганды, фантазии, мечтания. Откуда денежки взять, если учесть все сказанное выше.
Хотя стоп! Вот правительство Виктора Януковича уже объявило о том, что не будет платить обещанных прежними правительствами сумм матерям при рождении детей, чем уже вызвало серьезный политический скандал, пожалуй, даже более острый, чем тот, который породил Виктор Янукович своими заявлениями о НАТО в Брюсселе. Тем более, что нынешний КМ уже задекларировал ревизию ряда других решений предыдущих правительств, направленных на улучшение материального уровня наиболее обездоленных слоев трудящихся. Казалось бы, налицо типичное столкновение двух схем развития, которое проходило во всех развитых странах мира. О чем речь? О том, что и в США, и особенно в ведущих Европейских странах уже давно чередуются своеобразные политико-экономико-социальные циклы. Приходят к власти либералы (то ли радикальные, то ли умеренные), сторонники жесткой конкуренции, не смягчаемой никаким заигрыванием с трудящимися: хочешь жить прилично — работай как следует, развивайся, будь лучше других, оттесняй их, топчи; хочешь, чтобы твое предприятие процветало, — гони сердобольных леваков, выбрось из сердца сострадание к немощным, слабым, не выдерживающим состязания с более успешными. Через год, два, три в стране начинается экономический бум, производится масса товаров, в бюджете появляется больше денег. Тут на авансцену выходят леваки, сторонники т.н. “социальной справедливости”, они с ходу, или не сразу, но побеждают, приходят к власти и начинают делить то, что в державе появилось благодаря “холодным, бессердечным” либералам. Делят год, два, поначалу срывают аплодисменты, а потом все убеждаются, что экономика снова пришла в упадок, делить нечего. Снова зовут либералов. Они снова создают основы процветания. И тут-то… Короче, вот такие наблюдались и наблюдаются качели. Так что? У нас, наконец, пришли к власти серьезные, либерально настроенные люди, не настроенные на сплошную благотворительность в ущерб развитию? Увы, как всегда, в Украине все не так, как у людей. Новая власть, и проект бюджета-2007 это подтверждает, является достойной преемницей режима Леонида Кучмы, при котором в стране был создан строй, называвшийся специалистами то “капитализмом для своих”, то “кумовским капитализмом”, и непохожий ни на какой другой, бесконечно далекий от либеральной модели рыночных отношений, органически впитавший массу советских “примочек” и “находок”, применяемых обычно в современных авторитарных системах типа тех, которые ныне утвердились в некоторых бывших среднеазиатских республиках СССР. Капитализм, утверждаемый новой правительственной командой, тоже ущербный. Он опять же строится на неравное™ перед законом всех субъектов бизнесовых гонок, на политическом предпочтении одних кланов другим, а значит, на монополизации тех или иных сегментов экономики с погоней, соответственно, за сверхприбылями одних за счет других, не столь милых режиму.
4. “Антиоранж” в действии
И еще одна особенность нового бюджета, точнее, его проекта. Он крайне политизирован. В том смысле, что многие его приоритеты явно умышленно строятся на противопоставлении приоритетам “оранжевых” правительств. Даже в случаях, когда это никак нельзя объяснить экономической или социальной целесообразностью. Взять те же пособия в связи с появлением ребенка. Они ведь появились не от хорошей жизни, а как попытка хоть как-то исправить угрожающую демографическую ситуацию в стране, население которой катастрофически уменьшается.
Разве “бело-голубые” этого не понимают? Понимают. Или разве для помощи семьям, обзаводящимися детьми, нужны неподъемные по нынешним временам суммы? Нет, конечно. Их вполне можно было бы найти, считай это команда Виктора Януковича важной задачей. Точнее, считая эти расходы своим приоритетом. Но нет. Коль это был приоритет “оранжевых”, надо идти против целесообразности, рискуя вызвать в народе серьезное недовольство, которое при наличии и других антисоциальных акций нынешнего правительства (неоправданных!) со временем может серьезно усложнить жизнь КМ Виктора Януковича.
Подводя итог, можно сказать, что в проекте госбюджета-2007 поставлены многие точки над “i” и приоткрыты завесы над истинной сутью новой “региональной” команды, которая до сих пор довольно ловко изображала из себя защитницу общенациональных интересов и верного друга народа. В ходе проработки в парламенте документ, конечно, во многом станет другим. Каким именно — пока трудно предсказать, так как расстановка сил в ВР все еще остается крайне неопределенной. Неизвестно, какими в конечном итоге силами будет располагать оппозиция, насколько она будет радикальной, а также неясно, насколько круто станут поддерживать “донецких” социалисты с коммунистами. Ну и, как всегда, особенно трудно предвидеть действия “Нашей Украины” как единого целого и как распадающейся структуры.

“Правда Украины”, 28.09.06

“Регионы” нацелились на регионы
Евгений Перегуда

Не успел выйти предыдущий номер газеты, как подтвердился наш прогноз, что споры вокруг того, присоединяться или не присоединяться Украине к Плану действий относительно приобретения членства в НАТО, является не внешне-, а внутриполитической проблемой, узловой пункт которой — соотношение полномочий органов власти. Речь идет о конфликте вокруг контрассигнации указов Президента членами Кабинета Министров, который, впрочем, в свою очередь также был не более чем поводом к достижению целей политических сил, указанные органы в настоящее время формирующих.
Согласно Конституции, Премьер-министр и соответствующий министр должны скреплять подписями указы главы государства, касающиеся сфер, полномочия по регулированию которых имеет Президент. Секретариат Кабмина вернул семь указов Виктора Ющенко в президентский секретариат без контрассигнации под предлогом, что при их издании, а они на тот момент были также опубликованы и, по утверждению президентских чиновников, вступили в силу, была нарушена соответствующая процедура. По мнению руководства правительственных органов, указы должны быть предоставлены на “визирование” до их издания.
Проанализировав предмет регулирования, становится ясным, что вряд ли чиновники имели претензии к содержанию указов. В них идет речь о назначении дипломатических представителей Украины и внесении таких изменений в систему местных судов, по которым существенной внутриполитической дискуссии не было. Поэтому возможны два объяснения возникновения конфликта в данной ситуации. Во-первых, кабминовские функционеры опасаются того, что соответствующие, по их мнению, нарушения процедуры будут допущены и при издании документов главы государства по более важным вопросам, которые затронут интересы правительства и его руководства куда более серьезно.
Истинность этой версии подверг сомнению Председатель Верховной Рады. По мнению Александра Мороза, проблема, вокруг которой возник конфликт, несущественная и может быть урегулирована Законом “О Кабинете Министров Украины”, проект которого разрабатывается во властных коридорах. Конечно, не нужно забывать об интересах самого Мороза и его партии, которым совсем не нужны дестабилизация политической ситуации и усиление напряженности в отношениях более мощных политических сил, ведущие к снижению влияния социалистов. Но именно эти интересы и позволили спикеру более объективно разобраться в ситуации и фактически в истинных причинах конфликта. Слова Мороза означают, что он был в значительной мере искусственно спровоцирован.
Но кем? Тот факт, что прежде чем указы Президента были возвращены в его секретариат и это было предано огласке, по утверждениям наблюдателей, прошло около двух месяцев. Это наталкивает на мысль, что ситуация была смоделирована в правительственных структурах. Кстати, политолог Владимир Фесенко уверен, что, если президентские структуры в данном случае нарушили букву закона относительно процедуры контрассигнации (впрочем, это далеко не бесспорно, ибо Конституция не определяет того, должен ли указ скрепляться подписями до или после подписания—мировой опыт говорит в пользу “до”, однако только лишь мировым опытом в этом вопросе вряд ли стоит руководствоваться), то правительственные – и вовсе дух самой идеи контрассигнации, которая должна символизировать управленческий компромисс, совместную ответственность органов власти и т.п. По мнению г-на Фесенко, кабминовские чиновники вполне могли “втихаря” вернуть документы в секретариат Президента и не возбуждать общественное мнение.

Ужесточение позиции премьера
Интересно, что сам Премьер-министр продемонстрировал различные реакции на эти события, которые застали его в момент пребывания с визитом в Москве, где обсуждались вопросы газовых поставок. Вначале он назвал проблему контрассигнации рабочим вопросом. Однако по возвращении в Киев позиция Виктора Януковича явно ужесточилась и он заявил, что “неконтрассигнованные” указы не будут выполняться.
Если приглядеться внимательнее в целом к политическому процессу последних дней, то ужесточение позиции руководителя Кабинета Министров и, шире, его политической силы можно обнаружить по широкому кругу вопросов. В частности, речь идет о “наезде” на органы, кандидатуры на руководителей которых выдвигает Президент – в первую очередь силовых структур. В субботу правительство приостановило заключение договоров по отчуждению, в том числе передачу в аренду, военного имущества. С этим явно коррелирует и заявление Министерства финансов о критической ситуации с выплатой пенсий силовикам и его предложения передать функции по начислению военных пенсий Пенсионному фонду. Создается целая цепочка поводов, которые должны поставить под сомнение среди руководства и кадрового состава силовых структур авторитет их руководителей. Как и Верховного Главнокомандующего, коим является Президент.

Снова языковая проблема
Но наиболее показательным, на наш взгляд, является все же реанимация противостояния по языковому вопросу. По украинским традициям он муссируется в период обострения политических противоречий с целью мобилизации и вовлечения в противостояние широких кругов граждан, которые в этом отнюдь не заинтересованы. Анализ языковой проблемы приводился в одном из номеров “Правды Украины”, поэтому возвращаться к ней мы не намерены. Просто укажем на то, что в нынешней ситуации он вновь был поднят руководством регионалов. Речь идет о заявлении Виктора Януковича в интервью газете “Известия” о том, что в ближайшее время в парламенте будет рассмотрен соответствующий законопроект (подан депутатами фракции ПР) о наделении русского языка статусом официального.
Как известно, ранее Премьер пытался обходить острые углы, связанные с программными требованиями партии в сфере функционирования языков. Он неоднократно, в том числе и во время пребывания в Москве, заявлял, что выполнение требования о возведении русского языка в ранг второго государственного требует либо конституционного большинства в парламенте, либо проведения референдума, чем фактически спускал этот вопрос на тормоза. На этом фоне настоящее заявление г-на Януковича свидетельствует о намерении специально заострить противоречия.

О “возбуждении” ситуации
Подобная тактика применяется политическими силами в двух случаях. Во-первых, в случае падения рейтингов (партии, политика), дабы привлечь к себе внимание общественности, мобилизовать сторонников, в том числе вокруг проблем, реального отношения к источникам противостояния не имеющим. Может ли эта версия рассматриваться в качестве реальной применительно к нашему случаю? Не исключено, ведь в последнее время в стране нарастала критика действий правительства. Это касается кадровой сферы, ситуацию в которой одно из интернет-агентств назвало “одонетчиванием”, но еще в большей степени проекта госбюджета на 2007 г., вынесенного Кабмином на рассмотрение парламента. Резкая критика заложенного в нем сокращения роста социального благосостояния и одновременно значительных преференций крупным корпорациям способна в перспективе не только дискредитировать правительство в широких кругах, но и осложнить отношения Партии регионов с левыми партиями-партнерами по Антикризисной коалиции. А чего стоит преодоление парламентом моратория на повышение цен и тарифов на жилищно-коммунальные услуги, уже заложенное в проекте бюджета? В этой ситуации подстегивание политической напряженности может представляться выходом из ситуации. Также, возможно, к делу имеют отношение и результаты переговоров с российской стороной по газовому вопросу, которые в прессе чаще всего называются неуспешными. Может быть не случайным является усиление напряжения именно после поездки Премьера в Москву.
Впрочем, “возбуждение” ситуации политическими силами используется и еще в одном случае – когда той или иной силе представляется вполне реальным достижение определенных целей, но это возможно неким “революционным” путем слома существующих порядков. Для этого ситуация специально доводится до точки кипения, при которой уже тем или иным образом более мощная сила оказывает основное влияние на выход из кризиса. По многим направлениям государственного и политического управления в настоящее время заметно активное наступление регионалов. Однако на сегодня они, похоже, “уперлись” в потолок, установленный результатами парламентских выборов и в целом политического процесса последних лет. Превзойти этот потолок ПР наверное хотела бы. Но сделать этого нельзя без кризисных сценариев.
В частности, речь идет об отношениях власти и масс-медиа. Случай с депутатом Калашниковым получил широкий отклик общественности, однако сохранение его во фракции ПР говорит о реальных намерениях руководства партии. Символично и выключение 5-го телеканала из эфира Одессы. Ситуация, когда журналисты могут активно влиять на вскрытие недостатков власти, похоже, не нравится регионалам. Какие сценарии выбраны для реализации цели, пока не до конца ясно. Однако весьма симптоматичным стало заявление в последние дни Николая Азарова о том, что его деятельность искажается на телеканалах, в том числе Первом национальном. Это говорит о том, что в ближайшее время могут быть предприняты действия по установлению более плотного контроля над масс-медиа.

“Баталии” вокруг регионов и расклад сил в центре
Не менее актуальной является ситуация в сфере регионального управления. ПР, конечно же, может постепенно установить контроль, в том числе над областными госадминистрациями, в тех 10 регионах, где она имеет подавляющее или простое большинство. Однако что касается других областей, где доминируют их оппоненты, сделать это сложно. В этом контексте первой ласточкой стало избрание регионала главой Полтавского облсовета. Но оппоненты ПР станут на пути подобного расширения ее влияния. Поэтому необходимо сломать волю главы государства по данному вопросу.
Ранее Виктор Янукович заявил, что будет инициирована смена руководства трех облгосадминистраций. В качестве причин называются неудовлетворительная подготовка к осенне-зимнему периоду и конфликтные отношения с областными советами. Кандидатами на “вылет” прессой называются харьковский, херсонский и ивано-франковский губернаторы. Само по себе это говорит о том, что реальные причины смены регионального руководства далеки от задекларированных. По имеющимся данным, результаты социально-экономического развития Херсонской области вполне удовлетворительны, поэтому истинная причина может заключаться в стремлении ПР, имеющей большинство в облсовете, поставить под контроль исполнительную власть. Что же касается Ивано-Франковска, то, возможно, это “проба сил” регионалов по смене власти в одном из “помаранчевых” бастионов, проверка Президента на его готовность сопротивляться смене власти в подобном регионе.
Таким образом, результаты “баталий” вокруг регионов в ближайшее время будут в значительной степени определять расклад сил в центре. На наш взгляд, неудивительно, что Виктор Янукович на словах поддержал решение парламента о моратории на повышение тарифов на жилкоммунуслуги, что может стать дополнительным рычагом давления на власти областей. Однако у Президента сохраняются значительные рычаги влияния на ситуацию. По мнению Владимира Фесенко, в условиях конфликта с главой государства Кабмин не сможет добиться изменений в руководстве обладминистраций.

“Правда Украины”, 28.09.06

Полупустой стаканчик нашего премьер-министра
Побывав (повторно) в Брюсселе, Виктор Янукович затем “отметился” с командировкой и в Москве
Петр Скирко

День приезда, день отъезда… График был весьма жесткий. В бельгийской столице, известной “вместителънице” ряда натовских и еэсовских структур, наш премьер в этом сентябре уже показывался. В тот раз высказывания главы правительства насчет НАТО свелись к тому, что Украина пока не готова поднимать вопрос о своем вступлении в альянс.
Чтобы определиться с “за” или “против”, очень важно, по мнению, шлифовавшемуся Виктором Федоровичем, чтобы у нас в перспективе состоялся соответствующий всенародный референдум.
Фактически ту же позицию, только, может, более мягко, премьер повторил и в ходе “брюссельского дубля”. О настроенности Януковича один из наблюдателей метко отозвался: для киевского гостя украинская предрасположенность или непредрасположенность к членству в Североатлантическом союзе выглядит, как стакан, который, мол, наполовину пуст. Вот так.
Что касается темы продвижения к вступлению в ЕС, то тут премьер проявил себя куда оптимистичнее. Процесс, хотя ему вряд ли суждено оказаться быстрым, Киевом разворачивается. Для Украины важно бы получить больше “ободряющих” сигналов со стороны ЕС. Весомой предпосылкой для продвижения в Евросоюз руководитель правительства назвал изменения, происходящие в республике, и среди них, прежде всего, конституционную реформу. Она, по убеждению Януковича, поспособствует созданию модели совместной работы парламента, премьера и Президента, которую могли бы оценить в ЕС.
“Российскую тему” киевский визитер предпочитал в Брюсселе обходить. Разве что предстал с разъяснением: не нужно в “российском контексте” путать вопросы по зонам свободной торговли с проблематикой таможенного союза. Украина не намерена вступать в таможенный союз с РФ: “Такой союз противоречил бы Конституции Украины, и мы на него не пойдем”.
Сразу из бельгийской столицы дальнейший путь Виктора Федоровича пролег в Белокаменную. А там оселком переговоров ожидалась “газовая повестка дня”. Газовые “искры” (и в пессимистическом, и в оптимистическом понимании) в Кремле и впрямь крепко дали о себе знать, насколько можно судить даже по официальным сообщениям. Но, увы, желаемых для нашей стороны договоренностей не было достигнуто.
Встреча с Путиным хотя и казалась солидной по времени общения, но реально стала лишь протокольной. И в итоге “рабочая лошадка” премьер Михаил Фрадков и его украинский коллега пришли к констатации: с ценами на газ на 2007 год предстоит, видимо, определиться в октябре в Киеве, где должно пройти заседание экономического комитета Межгосударственной комиссии “Ющенко-Путин”.
А как будет с животрепещущими тарифами уже сейчас – в оставшиеся месяцы 2006-го? Наш Кабмин, взаимодействуя с другими ветвями власти, очень бы хотел отстоять нынешнюю, согласованную с “Газпромом” в январе 2006 года цену подачи “голубого топлива” из России: по 95 долларов за каждую тысячу кубов. Россияне же указывают: решение вопроса осложняется тем, что Туркменистан поднял цены на газ. Вот и прикидывайте, как будет дальше с горючим “на розлив”.

А между тем
Появились “намеки”, что в Москве пошли бы на некоторые газовые компромиссы с Киевом. Например, в случае, если Россия получила бы возможность более активного “участия” в металлургическом секторе Украины.

“Сегодня”, 28.09.06

Память жертв почтили четыре президента и Кучма
Евгений Ихельзон

Вчера Киев почтил память жертв трагедии Бабьего яра, 65 лет которой отмечается в эти дни. Президенты Украины – Виктор Ющенко, Израиля – Моше Кацав, Хорватии – Степан Месич и Черногории – Филип Вуякович возложили цветы к памятнику жертв Холокоста в Бабьем яру. В церемонии возложения цветов также приняли участие премьер-министр Украины Виктор Янукович, спикер Александр Мороз, бывший президент Польши Александр Квасьневский, бывший президент Украины Леонид Кучма, мэр Киева Леонид Черновецкий.
С утра в Бабьем яру возлагал цветы Моше Кацав и представители еврейских организаций Украины (в том числе руководитель объединенной еврейской общины Украины Вадим Рабинович). После официальной части президент Израиля, другие официальные лица из Израиля, а также губернатор Запорожской области Евгений Червоненко спустились в ров, где во времена Второй мировой происходили расстрелы, и около пяти минут общались друг с другом. Затем президент Израиля отбыл. Любопытно, что его, в отличие от глав других государств, возят не в легковом автомобиле, а в сером микроавтобусе среднего размера, который охраняется кортежем. Причем президента видно в окошко, он сидит у окна на боковом сидении.
КАЦАВ. Глава Израиля, как мы уже сообщали, прибыл в Украину днем раньше. Во вторник вечером Моше Кацав выступил в столичной синагоге Бродского. Он призвал собравшихся украинских евреев, среди которых были известные миллионеры, олигархи и бизнесмены, поддержать почин первых украинских сионистских романтиков, которые переехали в Землю обетованную еще в 20 годах прошлого века, и тоже эмигрировать в Израиль. Кацав также высказал тезис о том, что настоящим евреем себя может считать только тот человек, который может твердо обещать, что его внук тоже будет евреем, и призвал создавать чистокровные еврейские семьи.
МАСШТАБ. Виктор Ющенко считает, что трагедия Бабьего яра стала трагедией планетарного масштаба. Об этом он заявил вчера на форуме “Жизнь народу моему”, посвященном трагедии. “В течение целых десятилетий память о Бабьем яре превращали в безликий и безымянный безнациональный прах. Из этого праха, из сотен яров, которыми иссечена наша судьба, Украина поднимает нетленное слово о своих детях и впервые в полную силу обращается к человечеству именем катастрофы, значение корой является планетарным”, — сказал Ющенко.

БАБИЙ ЯР. КАК ЭТО БЫЛО
29 сентября 1941 года по всему Киеву появились листовки с призывом “всем жидам явиться к 8 часам утра к еврейскому кладбищу”, расположенному в Бабьем яру, взять документы, ценные вещи, деньги и теплую одежду. А кто не выполнит требования, будет расстрелян. Но расстрел, как оказалось, ожидал именно тех, кто подчинился призыву. В ночь на 30 сентября в самом большом овраге столицы немцы и местные полицаи расстреляли более 33 тысяч человек. Стреляли еще пять дней, но эта ночь была самой кошмарной. Чтобы не было слышно криков и рыданий людей, уже осознавших всю кошмарную перспективу, их заглушали веселыми мелодиями вальсов, доносящимися из громкоговорителей… Всего здесь погибли около 50-70 тысяч человек, главным образом евреи.
Наряду с Бабьим яром, в Украине – более 630 мест массовых расстрелов евреев нацистами. Львовский погром 2-3 июля 1941 года – 7 тысяч жертв. 19 сентября было ликвидировано гетто в Житомире -18 тысяч убитых. 12-13 октября – расстрел 11 тысяч евреев в Днепропетровске. 23-25 октября – убийство 26 тысяч одесских евреев. 30 декабря – в Симферополе – 10 тысяч жертв. Отметим, что на востоке Европы нацисты начали уничтожение евреев еще до совещания в Ванзее под Берлином, где в 1942 году было принято так называемое “окончательное решение” еврейской проблемы (то есть физическое уничтожение всех представителей этой нации). К примеру, точно так же, как и в Киеве, в 41-м гитлеровцы расстреляли евреев в Минске.

“Сегодня”, 28.09.06

Червоненко считает, что антисемитизм в Украине есть, а при советской власти ему не дали стать физиком
Евгений Ихельзон

Выступая в Киевской синагоге Бродского, президент Израиля Моше Кацав сказал, что ему очень понравилось что президент Виктор Ющенко признал, что в Украине существует антисемитизм. Мы решили выяснить, в чем он именно проявляется.
АНТИСЕМИТСКИЕ ДЕЛА. Самым громким делом о ненависти к евреям стало дело об избиении 30 августа 2004 года студента еврейской духовной школы Мордехая Моложенова. Еврейские организации Украины утверждали, что подозреваемые (трое из них задержаны) били его бутылками по голове из националистических побуждений, однако следствие возбудило дело по статье “хулиганство”. Приговор до сих пор не вынесен, поскольку адвокаты потерпевшего требуют переквалифицировать обвинение в статью о нападении из-за национальной неприязни.
Обвиняли в антисемитизме и Международную академию управления персоналом, которая в ряде публикаций своего издательства, по мнению еврейских организаций, сеяла межнациональную рознь (в них в различных грехах обвинялся “сионизм”). В прошлом году даже президент в своем заявлении обратил внимание на деятельность академии. Однако ни один суд до сих пор не признал публикации МАУП антсемитскими. Руководитель информационно-аналитического центра МАУП Валерий Лепикура сказал нам, что если антисемитизм и существует в Украине, то это не более чем бытовая упрежденность в отношении какого-то конкретного еврея. “У нас в нашем государстве нет политических группировок, которые бы основывали свою деятельность на необходимости депортации или изоляции евреев”, — утверждает он.
ЧЕРВОНЕНКО НЕ ДАЛИ СТАТЬ ФИЗИКОМ. Губернатор Запорожской области пожаловался “Сегодня”, что из-за его национальности он не смог при Советской власти поступить в московский физико-технический институт: “Меня и моего друга детства Эдуарда Шифрина (ныне глава наблюдательного совета “Запорожстали”, включен в список 15 самых богатых людей Украины журналом Wprost) буквально “не пустили” в институт. Мы с ним вместе закончили спецшколу при МФТИ с отличием, а физматшколу в Днепропетровске, но нас не взяли в институт МФТИ с баллами 21-22. И это при том, что других “брали” с 11-12 баллами. Представляете, мы сдавали экзамены по пять-шесть часов каждый, но в конце концов так и не поступили в МФТИ, у института было право -без объяснений отказать на собеседовании. Мой отец очень обиделся и забрал меня обратно в Днепропетровск”. Червоненко считает, что антисемитизм в Украине существует и сейчас, что, впрочем, не мешает ему занимать высокий пост губернатора.
АНТИСЕМИТИЗМ  СЕЙЧАС. Академик Мирослав Попович, директор Института философии им. Г. Сковороды НАН Украины считает, что сейчас антисемитизм в Украине не так проявляется, как в советские времена, но все равно существует. “Когда весной в Киеве проходил конгресс, если не ошибаюсь, под названием “Международный сионизм – угроза человечеству”, который был организован МАУП, то я в числе многих представителей украинской интеллигенции подписал письмо против этого мероприятия. Так, на меня и еще некоторых авторов организаторы подали в суд по обвинению в клевете, но судебные органы тогда отказались принимать иск по формальным обстоятельствам. Однако я знаю, что это дело было вновь открыто, правда, меня пока никуда не вызывали”.

Читайте також у розділах: Моніторинг, Політика

Опубліковано п`ятниця, Вересень 29th, 2006 у Моніторинг, Політика. Ви можете підписатися на RSS 2.0 RSS фід коментарів цього запису. Напишіть коментар, або зробіть трекбек з вашого власного сайту. Ваш коментар має бути підтвердженим модератором, але він буде намагатися зробити це якнайшвидше.