Свобода слова - 21.09.06
Огляд преси від 21 вересня 2006 року.
“Україна молода”, 21.09.06
Періодичні болі української преси
Нова ера вітчизняних ЗМІ: більше свободи — більше жовтизни — більше примітиву?
Наталія Лебідь
Уже півтора з лишком року, як усі ми, і журналісти зокрема, живемо “при Ющенкові”, тобто за новим часом (це не комплімент владі, а констатація справді інакших умов життя). І це, безумовно, провокує природне запитання: які негаразди з числа тих, із котрими стикаються (або створюють самі) українські медіа, можна вважати найбільш актуальними і серйозними тепер?
Цензуру? Мабуть, цензура — це свого роду класика журналістських проблем, той гребінець, під який причісують усе — усю неповороткість, незграбність, некоректність і непрофесійність працівників пера. Точніше, не “під який”, а яким маскують наявні дефекти чуприни — хай зачіска кособока, волосся стирчить, лисина світить — зіпхнемо все на цензуру. Чи є вона зараз, ця одвічна страшилка і відмазка? Звісно, є. Тільки перебрана в іншу личину. Більш простецьку.
А були часи, коли темники недарма називалися темниками, бо це створювало такий собі понятійний ланцюг із ніччю і силами зла, князем темряви і колом утаємничених, кощієм із Банкової і “Тьмутараканню”, з якої й понаїхала на українські терени сила-силенна політтехнологів — робити свою чорну-пречорну, пардон, темну-претемну справу.
Тепер же цензура здеградувала, втратила макабричність, розмінялася на дрібне хамство і великих (у сенсі нагуляної на депутатських хлібах фізичної маси) хамів, на зайкофобів і градоначальників, які сварять пальчиком на журналістів: “Дєтка, не балуйся!”, а то, мовляв, прийде Бармалей і згодує тебе крокодилам абощо.
Ще цензура має лик судді, що обмежує доступ медійників до слухань резонансної справи, бо біднятка-підсудні, бач, зомлівають при виді борзописців. Хоча з суддями ми це вже проходили і в минулому, тож навіть нецікаво згадувати. Нічого нового під сонцем, як сказав би Еклезіаст.
* * *
Хоча ні, дещо новеньке таки є. Є Президент, який, траплялося, дзвонив у редакцію інтернет-видання, аби залагодити інцидент із журналістом. Є видання — рушій небачених доти розслідувань… Так, саме розслідувань, а не порпання у чужій білизні, бо країна має право знати, як, куди і на кого витрачає татові гроші президентський син. За це право ми всі як один станемо стіною, не пошкодуємо своїх віртуальних підписів під грізною вимогою — перший раз це так цікаво робити! Не те, що в другий і в третій… І хай там чиясь цнота почувається ображеною, хай відомий усій країні медіа-магнат (NB!) каже, що в країні не лишилося журналістів, котрі милися б перед тим, як іти на роботу, ми підженемо під цитадель наших обвинувачів “Аврору” чужорідного досвіду і стрільнемо в обивателя та чиновника твердженням, що в усьому світі всі саме так тепер і роблять, тобто не дають забути публічним людям про їхню публічність. Амінь.
Окрилені євроінтеграцією у євротаблоїди (тепер вони — наше знамено!), ми поступово перестаємо відчувати грань між викриттям можновладців, які декларують одні доходи, а живуть на зовсім інші, та відвертою похабщиною. Ми забуваємо таку домашню, таку гречкосійну настанову (хай навіть тричі старомодну), що куті не варто передавати меду — не буде ні куті пристойної, ні меду, та й страви європейської кухні з того варива теж не вийде. Забуваємо й тому вже не звертаємо уваги на згадуване вище видання — донедавна провідника всіх медіа у царині боротьби за права і свободи, і рівні можливості, і обрії без кордонів, і…, і…, і… — видання, де редактори розміщують фоторепортаж зі свята 1 вересня, хітом якого є знімок “Як шестирічна донька політика К. у носі колупала”. Чому, чому, чому тут таки було й не зазнімкувати результати цього колупання?! І дати крупним планом? Так само, як крупним планом подана — даруйте на слові — дупа депутатки З.: ця політеса, на думку інтернет-критиків, надягнула спідницю зовсім без смаку… (Тепер, чесне слово, буду боятися ходити у дамську вбиральню Верховної Ради — аби не сісти там, як на палю, на захований в унітазі об`єктив фотокамери.)
* * *
Прикро, але наша сьогоднішня свобода — переважно жовтого кольору. Кольору сечі.
Але, як каже прислів`я, у всякого Мусія своя затія, і декому — судячи з повсякчасного розростання віртуальної гілки обговорень після чергової сенсації — подібні речі дуже навіть до смаку. Словом, дайош кожному гуманоїду по таблоїду!
Дарма, що не весь піпл у захваті від тотального пожовтіння преси, хай навіть цей “незахват” існує не як чітке усвідомлення, а як принагідне вмикання червоного світла “Небезпека!” при наближенні людини з журналістським посвідченням.
Знаю з розповіді колежанки про те, як недоброзичливо до неї поставилися в галереї відомої київської художниці, коли вона почала цікавитись кількістю полотен, проданих мисткинею за кордон, — ішлося про попит на це ім`я поза ненькою-Україною, про кругообіг краси в природі, а зовсім не про шурхіт купюр у гаманці художниці, однак остання запідозрила саме це…
А з власного досвіду можу розповісти про невдалий дзвінок до колишньої викладачки, професорки Київського університету ім. Шевченка, з пропозицією дати інтерв`ю на заяложену мовну тему, але цього разу в контексті попиту нинішнього студентства на українську та російську філологію. Моя наставниця не бажає мати нічого спільного з пресою, бо “вже колись обпеклася на журналістах та підступних папарацихах,” — сказала вона.
Звісно, що й за кордоном, звідкіля ми так любимо витягати аргументи, існують таблоїди, бульварні видання та інше не переобтяжене інтелектом чтиво (бо як би ми інакше дізналися, що Дженніфер Лопес підтирає свої дорогоцінні сідниці туалетним папером тільки однієї — найкращої — марки, а Моніка Левінськи шиє бездарні сумочки і безуспішно намагається їх продати, з чого можна зробити висновок, що робити бізнес не так просто, як… як працювати у Білому домі стажисткою — захоплива інформація, еге ж?). Але там все ж існує певна структуризація преси, тому дупа Джей Ло ніколи не опиниться поруч із аналітичним матеріалом із того чи іншого актуального питання. У нас же можливо все, особливо якщо йдеться про віртуальні медіа. Наша пелюшкова (післякучмівська) свобода слова по-дитячому не розуміє, що творить: міксує в одному казані котлети з мухами, тому й відрижка демократії виходить така смердюча…
* * *
І це не остання наша біда. Бо, окрім пожовтіння, відстежується ще одна тенденція: є видання, які не хочуть бути таблоїдами, вони хочуть бути просунутими, адекватними вимогам часу, хочуть набути європейськості, тож їхні редактори з головою занурюються у закордонні медіа-зразки, вибудовують свої фокус-групи, проводять опитування, сушать собі мізки іншим мудрагельством і видають “на-гора” дещо напомповане фотографіями по самісінькі заголовки, але з вербальною інформацією, як говорять юристи, “мінімум мініморум”. А особливий шик — це коли вдається знайти власного художника, який представить, скажімо, епопею з формуванням коаліції в картинках. Знову ж таки: так роблять на Заході, і крапка! А величезні “простирадла” з текстами на півтора-два десятки тисяч знаків — то позаторішній сон позавчорашнього дня і нікчемна витрата літер.
Що ж, колись людина, зіп`явшись на нозі, малювала у печерах мамонтів і тільки потім, подорослішавши, взяла до рук свою першу глиняну табличку і гострий патичок… Тепер ми рееволюціонуємо назад: замість учити абетку — подивимось-но комікси про Мороза, й одразу все стане зрозуміло: хто — людина-павук, хто — супермен тощо.
До речі, іще одна маленька деталька: усі ці лискучі тижневики та журнали, напхані повноколірним друком та гоноровими більд-редакторами, виходять російською мовою. Всі як один! Винятком може бути хіба варіант двомовного видання. Але, скажімо, черговий проект такого штибу, що вже ось-ось має з`явитися на ринку (почекайте ще трохи), також буде російськомовним, як і решта видань цього медіа-холдингу. Чому? В цьому, як то кажуть, немає нічого особистого: просто ті, хто дає гроші на комікси, чітко усвідомлюють, якого читача вони хочуть зацікавити, ось і все…
Ринок є ринок, і тому зараз уже важко уявити собі друк бодай одного самвидавівського листка, які мали місце на початку 90-х. І навіть не тому, що політична ситуація докорінно інша, тож поняття “самвидав” у своєму питомому дисидентському значенні звучить на її тлі просто алогічно. І не тому, що з`явився інтернет, з яким кожен — сам собі видавець, читач, критик і цензор. А тому, що ніхто більше не хоче вкладати гроші у речі, які не принесуть прибутку зі стовідсотковою гарантією. Так, звичайно, десь іще живе альтруїзм і здатність пожертвувати чимось (або всім) заради ідеї — я вірю в це так само, як вірю у добрих фей, котрі хоч раз у житті навідують кожного з нас. Таке теж буває, але не часто і не скрізь…
* * *
Можливо, що за умов, коли б в Україну — чого ми їй і собі зовсім не бажаємо! — прийшов жорсткий тоталітарний режим, на хвилі спротиву преса очистилася б від зайвини сама собою (за умови, звісно, якщо готовність іти на подвиги дрімає в кожному з нас, як потенційний плід у маленькій зернині). Можливо, можливо… Проте жити між бажанням катарсису і усвідомленим мазохізмом цього бажання якось і дивно, і дико…
А з іншого боку, через те тільки, що й тут, і там у нас множаться промахи та помилки, не міняти ж нам свого — не люблю слова “професія”, що тупо тягне за собою прикметник “найдавніша”, — свого ремесла?!
“Україна молода”, 21.09.06
Коли Діана стає “жінкою з веслом”
Львівські журналісти об`єдналися в “Антируїну” і виступають проти авральної реставрації центру міста
Наталія Лебідь
Львівські журналісти виступають категорично проти відновлювальних робіт, що ведуться у центрі міста. Ініціатори цих робіт називають їх “реставрацією”, медійники — “вандалізмом”. Кожен залишається при своїй думці, тож представники ЗМІ вдаються до перманентних протестів, перебудова триває, а отці міста продовжують своє (не?)вдале керування. Щоправда, останнє вдається не завжди — днями преса знов пікетувала мерію з вимогами припинити будівельні заходи “на честь” 750-річчя Львова. Під мерією тоді зібралося близько сотні журналістів, робота місцевих депутатів була зірвана, розповіла “УМ” наша колега з львівської філії каналу НТН Вікторія Балицька.
Традиція підганяти під вагомі події та круглі дати певні зміни в обличчі міст є давньою і цілковито “совковою”: ретуш накладається не тоді, коли цього вимагають обставини, а коли очікується приїзд цілої когорти VIP-персон. Приміром, “під “Євробачення” у Києві демонтували значну частину трамвайної колії на лівому березі Дніпра. Доцільно це чи ні — інше питання, головною в даному разі залишається мотивація: так треба зробити “до свята”… А свято — в кожного своє, і Львів 30 вересня готується відзначити 750-річчя з моменту заснування. Кажуть, у той день до галицької столиці прибуде керівництво держави на чолі з Віктором Ющенком. Отже…
Отже, “роботи в історичній частині міста здійснюють некваліфіковано і поспіхом, без плану, без необхідних дозволів і проектів, врешті-решт, без чіткої стратегії. Легендарна львівська бруківка, унікальні фонтани, фасади історичних будинків — що ще потрібно знищити?!”. Це — цитата зі звернення до депутатів Львівської міськради від журналістів, які започаткували рух зі збереження Львова і назвали його “Антируїна”.
“Антируїна”, під вимогами котрої поставили підписи журналісти з “Львівської газети”, “Високого замку”, “Експресу”, “Ратуші”, Західної інформаційної агенції, радіо “Львівська хвиля” та інших місцевих і загальноукраїнських ЗМІ, звинувачує львівську владу у безвідповідальному ставленні до історичної спадщини та суто популістських діях. Відбувається “архітектурна катастрофа”, наголошують вони, а “останньою краплею, яка змусила нас вдатися до неординарних кроків, стала псевдореставрація фонтанів на площі Ринок, яка в недалекому майбутньому загрожує їхнiм повним знищенням. Ми не хочемо, аби майбутні покоління львів`ян замість статуї Діани оглядали “жінку з веслом”.
Цього, думаю, не хоче ніхто. І не лише “майбутні покоління львів`ян “. А для збереження Діаниного “божественного” вигляду, кажуть журналісти, треба зупинити “вандалізм” і покарати винних.
Такі вимоги висуває четверта влада “іншим владам”. Що ж, і це ми також проходили: чисельні автографи представників ЗМІ під зверненнями до можновладців — і суцільний “ігнор” з боку останніх.
ДОВІДКА “УМ”
Як раніше повідомляла “УМ”, реконструкція у Львові була запланована в Палаці Потоцьких, будинках на вулицях Галицькій і Краківській, у Королівському арсеналі, каплиці Боїмів. Також відновлюють оборонні мури історичного комплексу на вулиці Коперника, “Палац із брамою”, комплекс пам`яток архітектури на площі Соборній, Природничий музей, Національний музей українського мистецтва, Драматичний театр імені Заньковецької, Музей етнографії, ландшафтно-архітектурний комплекс “Високий замок”, історико-архітектурний комплекс “Цитадель”, упорядкують музей “Личаківський цвинтар”. Загалом із державного та міського бюджетів на подібні роботи буде витрачено 416 мільйонів гривень. Ще 88 мільйонів мають надійти з інших джерел фінансування.
“Дело”, 21.09.06
Черновецкий выходит в эфир
Ольга Федоряк
Украинский Кредитно-Банковский Союз, президентом которого является мэр Киева Леонид Черновецкий, обзавелся собственным телеканалом. Во втором квартале 2007 года в эфир выйдет новый бизнес-канал “УБК” (Украинский бизнес-канал). Его информационным наполнением займется Украинский Кредитно-Банковский Союз. Председатель наблюдательного совета этой организации Борис Соболев сообщил, что лицензию на право пользования спутниковым каналом вещания по всей территории Украины под логотипом “УБК” еще в декабре 2005 года получила компания “Наша Прага”.
Однако это предприятие так и не приступило к вещанию. “Украинский Кредитно-Банковский Союз плотно сотрудничает с “Нашей Прагой”, и теперь мы будем принимать активное участие в наполнении эфира”, — сообщил Соболев.
В Национальном совете по вопросам телевидения и радиовещания “ДЕЛУ” подтвердили, что главными направлениями программной концепции канала “УБК” являются информационные и аналитические программы.
По словам Бориса Соболева, новый бизнес-канал будет ориентирован на все возрастные категории. “Начиная от детей 5-6 лет, вниманию которых будут представлены обучающие навыкам бизнеса передачи, заканчивая людьми пенсионного возраста и инвалидами, для которых будут разработаны программы “как увеличить свой капитал”, рассказывающие, куда, например, можно вкладывать деньги”, — объясняет он.
В то же время участники банковского рынка на условиях анонимности предполагают, что в создании бизнес-канала заинтересован столичный городской голова Леонид Черновецкий. “Он де-юре передал свой банк “Правэкс” в руки своего сына, однако де-факто по-прежнему им управляет”, — отмечает источник “ДЕЛА”. Однако Борис Соболев предположение об интересах киевского мэра и президента Украинского Кредитно-Банковского Союза на телерынке опровергает. “Черновецкий не будет участвовать в создании передач для “УБК”, — заверил он.
Главным конкурентом нового делового телеканала будет Первый деловой канал ТВ1, подконтрольный депутату Игорю Шкире. ТВ-1 создан на базе канала “Заграва”, купленного структурами Шкири в начале этого года.
Ассоциация “Украинский Кредитно-Банковский Союз” создана в 1994 году с целью содействия стабильному развитию и деятельности банковской системы Украины, защите прав и законных интересов членов Ассоциации, предоставление им всесторонней помощи, обеспечение координации их усилий для решения вопросов, которые стоят перед кредитно-денежной системой. Сегодня Ассоциация “Украинский Кредитно-Банковский Союз” объединяет более 80 финансово-кредитных учреждений Украины, а также представительства иностранных банков.
По данным Нацсовета, ООО “Наша Прага” получила лицензию на право пользования спутниковым каналом вещания с использованием спутникового ретранслятора Eutelsat W4. Месячная стоимость лицензии 63,6 тыс. грн., термин действия лицензии 10 лет.
Читайте також у розділах: Свобода слова, Моніторинг