УкрЧАС

Огляд преси від 19 вересня 2006 року.

“Факты”, 19.09.06

Иосиф Винский: “Я прекрасно понимал, на что иду, и был готов к тому, что меня исключат из Социалистической партии”
Бывший соратник Александра Мороза не будет раскалывать партию и переходит в оппозицию
Александр Артазей

Конфликт, который возник в Социалистической партии Украины между ее лидером Александром Морозом и его первым заместителем, получил свое логическое завершение. Иосиф Винский исключен из СПУ с формулировкой “за действия, несовместимые с уставом партии”. Такое решение принял в воскресенье в Виннице на своем заседании политсовет СПУ, сообщает “Украинская правда” со ссылкой на пресс-службу партии.

За исключение Иосифа Винского проголосовали 65 человек из 76 присутствовавших, 6 были против, 4 воздержались. Сам он не приехал на заседание политсовета, хотя был приглашен. Александр Мороз не принимал участия в голосовании, пояснив свое отсутствие тем, что его голос не должен влиять на решение членов политсовета, а также этическими соображениями.

Напомним, что конфликт внутри высшего руководства СПУ начался еще в июле, когда бывший тогда главой ее политсовета Иосиф Винский, которого называли серым кардиналом партии, выступил против вхождения социалистов в коалицию с Партией регионов и коммунистами. Более того, Иосиф Винский обвинил Александра Мороза в предательстве как своих избирателей, так и программных документов партии, а после формирования антикризисной коалиции (Партия регионов, СПУ и КПУ. - Авт.) подал в отставку с поста главы политсовета СПУ.

Жесткие заявления со стороны Иосифа Винского в адрес Александра Мороза дали повод для разговоров о расколе внутри Соцпартии. Сам г-н Винский не исключал того, что на съезде Соцпартии намерен жестко поставить вопрос о ее будущем и о дальнейшем пребывании на посту председателя СПУ Александра Мороза. Тем не менее лидер социалистов отрицает возможность раскола. “В партии раскола никакого не будет и не предусматривается”, - сказал спикер в интервью журналистам в воскресенье в Виннице, заметив, что считает позицию Иосифа Винского “больше индивидуальной”. При этом Александр Мороз отметил, что выход из ее рядов отдельных членов “не первый раз переживать приходится”, пишет “Украинская правда”. К тому же, по его словам, численность в СПУ сторонников позиции Иосифа Винского незначительная, и “эта тенденция” не оказывает влияния на партию.

Иосиф Винский, в свою очередь, уверен, что исключен из партии прежде всего по политическим соображениям. “Я нарушил устав и не выполнил решения фракции о вхождении в коалицию с Партией регионов - это надо четко понимать. Хотя понятно, что до этого времени многие допускали такие нарушения”, - цитирует теперь уже бывшего социалиста интернет-издание “Форум”.

В качестве подтверждения он привел пример о том, что вначале было решение СПУ о вхождении в коалицию демократических сил, 19 народных депутатов его не выполнили, но из партии никого не исключали. “То, что произошло со мной, - это только формальный акт. Я нарушил устав партии, и меня исключили, а они нарушили программу партии по 12 пунктам - и об этом никто ничего не говорит. Нужно четко понимать, что вместе с предательством в нашу партию прокралась еще и трусость”, - подчеркнул народный депутат.

О своих дальнейших планах Иосиф Винский заявил: “Теперь я буду просто работать депутатом и буду работать в оппозиции. А что я еще должен делать?! Я прекрасно понимал, на что я иду, и был готов к тому, что меня исключат из Социалистической партии”.

 “Факты”, 19.09.06

Губернатором Луганской области назначен Александр Антипов

Соответствующий указ подписал Президент Украины Виктор Ющенко. До своего назначения Александр Антипов был депутатом Луганского областного Совета, где возглавлял фракцию Партии регионов.

Напомним, что кресло луганского губернатора было вакантным с апреля, после того, как Виктор Ющенко освободил с этой должности Геннадия Москаля в связи с переходом на другую работу. Представить нового главу области ее административно-хозяйственному активу приехал премьер-министр Виктор Янукович.

 “Факты”, 19.09.06

Любитель зимнего купания с главой государства Виктор Балога возглавил секретариат президента
А его предшественник на этом посту Олег Рыбачук заявил, что в ближайшее время хотел бы ликвидировать свою задолженность перед семьей

Виктор Ющенко своими указами освободил Олега Рыбачука с должности руководителя Секретариата Президента и назначил на этот пост Виктора Балогу. “Для того чтобы полномочия Президента осуществлялись в полном объеме, мы должны провести ревизию опыта и менеджерских качеств в президентской вертикали. Мы способны обеспечить выполнение программы Президента, для этого у нас есть все - полномочия

и политическая воля”, - заявил новый глава Секретариата и добавил, что хотел бы пригласить к себе в команду некоторых министров из предыдущего правительства, которым руководил Юрий Ехануров. При этом он уточнил: “Мы альтернативных параллельных… структур создавать не будем. Секретариат будет работать так же прозрачно, когда он работал под руководством Олега Рыбачука”, - цитирует Виктора Ивановича “Украинская правда”.

В свою очередь, Олег Рыбачук отметил, что “надо иметь намного более мобильную структуру Секретариата, которая быстрее реагировала бы на события в стране”. Комментируя на брифинге предположение спикера парламента Александра Мороза о возможном переходе экс-главы Секретариата Президента на дипломатическую работу, Олег Борисович сказал: “Я был и буду только в Украине” - и напомнил, что он трудился за рубежом семь лет и возвращаться туда не собирается. На вопрос же журналистов, какое учреждение он хотел бы возглавить, пошутил: “У меня есть такая черта, что я мог бы всю жизнь руководить всем” - и уже серьезно сообщил: “Я хотел бы ликвидировать свою задолженность перед семьей. Хочу провести с семьей несколько недель, это будет своеобразный отпуск”.

Виктор Балога родился в 1963 году в селе Завидово Мукачевского района Закарпатской области. В 1984 году окончил Львовский торгово-экономический институт, по специальности товаровед. Дважды занимал должность председателя Закарпатской облгосадминистрации, дважды избирался Мукачевским городским головой. Депутат Верховной Рады четвертого созыва. С 27 сентября 2005 года и до сегодняшнего дня работал министром по вопросам чрезвычайных ситуаций и по делам защиты населения от последствий Чернобыльской катастрофы. Член Совета партии “Народный Союз “Наша Украина”.

Напомним, что зимой на Крещение Виктор Балога был одним из немногих, кто не побоялся искупаться в ледяной воде вместе с Президентом Виктором Ющенко.

 ”День”, 19.09.06

Кучма ледь не спалив “цілину”
Тепер він напише книгу спогадів про її освоєння
Вадим Рижков

Екс-президент України Леонід Кучма вважає, що українцям необхідно дружити з Росією і країнами СНД. Свої думки з цього приводу він виклав на розширеному засіданні Вченої ради Дніпропетровського національного університету, де колишній глава держави, а нині президент Фонду підтримки обдарованої молоді “Україна” вручив іменні стипендії п`ятьом студентам фізико-технічного факультету.

На початку свого виступу Кучма, який має титул почесного директора і професора ДНУ, подякував керівникам університету за те, що вони… зберегли стару назву ВНЗ - імені 300-річчя возз`єднання України з Росією. “Незважаючи на те, що ми йдемо в Європу, - сказав він, - нам потрібно бути разом з Росією, щоб упевнено дивитися в майбутнє”. На думку Кучми, співпраця з росіянами насамперед необхідна для виживання таких галузей, як ракетобудування. “Іноді ми надуваємо щоки, - зазначив він, - але якщо подивитися по суті, то виявиться, що в кожній нашій ракеті 70% праці росіян - від алюмінію до мізків”. Тому, резюмував колишній Президент, “потрібно мати мізки, щоб зрозуміти, що саме нас об`єднує, і з цим іти в майбутнє з гордо піднесеною головою, а не проситися до Європи, стоячи навколішки”.

Розвиваючи дану тему, Кучма закликав адекватно оцінювати роль Росії в сучасному світі. “Сьогодні, - сказав він, — уже багато хто розуміє, що з Росією потрібно розмовляти на “ви”, бо Росія член “вісімки”. Однак, коли послухаєш наших політиків, то часом здається, що останній саміт великих держав проходив не в Санкт-Петербурзі, а в Києві”. Кучма також нагадав, що Росія, на яку припадає лише 2% населення світу, має в своєму розпорядженні майже половину світових запасів сировини. Останнім часом там стрімко розвивається економіка і, що важливіше, російське керівництво “створює всі умови для навчання молоді в найкращих ВНЗ Російської Федерації”. Ту ж позитивну динаміку Л. Кучма відзначив і в інших країнах СНД - Білорусі та Казахстані. Він вважає, що з них потрібно брати приклад Україні і тісно співпрацювати.

Як з`ясувалося, сам екс-президент, перебуваючи на пенсії, вносить посильний внесок у освіту студентської молоді. Ректор ДНУ Микола Поляков повідомив, що авторський колектив викладачів фізтеху, в тому числі й професор Кучма, готує до випуску черговий навчальний посібник “Технология производства ракетно-космических аппаратов”. Не виключено також, що колишній Президент візьме участь і у випуску іншої, корисної для молоді книги, - спогадів про цілину. Принаймні з таким закликом на засіданні Вченої ради звернулися колишні однокурсники Кучми з фізтеху, з якими він у складі студентського загону освоював цілинні землі рівно півстоліття тому. Одним із сюжетів майбутньої книги колишній Президент поділився з присутніми, сидячи в президії. Він пригадав, як разом із товаришем варив на багатті варення з ягід безпосередньо в полі і, через необережність, мало не спалив увесь урожай радгоспної пшениці.

 ”День”, 19.09.06

Чи доріс товарознавець до адвоката?
Призначивши В. Балогу головою свого Секретаріату, Президент страхується від надзвичайних ситуацій
Наталя Ромашова
 
Вересень традиційно стає періодом гучних кадрових рішень. У 2005-му тодішній голова президентського Секретаріату Олександр Зінченко обвинуватив найближче оточення Віктора Ющенка у причетності до корумпованих схем. Це стало приводом до відомих кадрових рішень, які стали початком кінця ідилії в постмайданному таборі. Тоді на місце автора корупційного скандалу з дорученням якнайшвидше загасити скандал у вищих ешелонах влади прийшов давній соратник Президента Олег Рибачук. Нині крісло чільника президентського Секретаріату залишив і він. За власним бажанням.

Чутки про ймовірну кадрову революцію ширилися у владних коридорах давно. Навіть напередодні брифінгу Ющенка, на якому він власне і повідомив про цю відставку, прес-аташе тепер уже екс-голови президентського Секретаріату називала чутки про неї нісенітницею. Можливо, саме тому у політичних колах і почали ширитися розмови про те, що пан Олег залишив важливий пост не сам — його попросили. Причому, як запевняє один із “нашеукраїнців” Михайло Поживанов, зробив це сам глава держави. На думку Поживанова, “Олег Рибачук роль керівника Секретаріату в повному обсязі не виконував. Звідси і проблеми, котрі виникали між Президентом і депутатами. За час роботи у СП, мені здається, Рибачук робив усе, щоби Віктор Ющенко не чув інші точки зору з приводу окремих проблем. Тому, Президент і вирішив замінити Рибачука”.

Щоправда, останній ніби вже давно це передчував. У одному з інтерв`ю він відзначив: “Ми ж усі працюємо , як ступені ракети. Кожен проходить якийсь відрізок і відпадає. А ракета має нестися далі”. Тепер, прогнозують окремі політики, ракета Рибачука матиме закордонний маршрут. Однак Рибачук це спростовує: “Я був і буду працювати в Україні. За кордоном я трудився сім років і більше не хочу”.

Тим часом звільнення Рибачука деякі політологи розцінюють як свідчення того, що Ющенко піддався “сторонньому” впливу. Чиєму? Є версія, що цим “опікувався” Олександр Третьяков. Подейкують, що під час регулярних зустрічей з головою держави, він постійно вказував на слабкість і неналагодженість роботи відомства, очолюваного Рибачуком.

Та відпрацьована ступінь нині вже не так сильно цікавить політичний клас. Набагато більший інтерес викликає наступник Рибачука — екс-міністр МНС Віктор Балога. Однак з Третьяковим його призначення не пов`язують. В президентському Секретаріаті шепочуть про те, що нового шефа “просунув” позаштатний радник Президента, його односельчанин і друг дитинства Михайло Дорошенко. Втім у перші ж хвилини роботи на новій посаді Балога заявив про те, що віднині президентський Секретаріат буде реагувати на всі політичні події набагато оперативніше. Про що йдеться? Можливо, про більш жорсткий курс стосовно партнерів “нашої України” по коаліції або про перетворення Секретаріату на адвокатську контору Ющенка. Адже після підписання Універсалу із “регіоналами” з боку останніх все активніше робляться (поки що усні) заяви, спрямовані на те, щоб применшити вагомість і авторитет Президента. Йдеться, зокрема, про слова Віктора Януковича у Брюсселі про “замороження” питання вступу України у НАТО, в яких голова уряду по суті заперечив зовнішньополітичний курс держави. Водночас з`являються пропозиції обирати главу держави в парламенті. Вірогідно, саме це й стало приводом для переформатування Секретаріату. Та чи зможе такий малопублічний політик, яким є Балога, протистояти професійним ораторам із ПР — інше питання. Втім і ця головоломка має свою відповідь. На прес-конференції, під час якої Рибачук представив суспільству Балогу, обоє говорили про спільну, злагоджену роботу. Це може означати, що Рибачук залишатиметься заочним керманичем СП, у той час як основним його завданням буде сторення нової провладної, а вірніше пропрезидентської партії, яка є нині дуже на часі.

ВIЗИТIВКА

Віктор Балога народився 15 червня 1963 року в селі Завидово Мукачівського району Закарпатської області. Закінчив Львівський торговельно-економічний інститут. Працював старшим товарознавцем, заступником голови Косинського сільського споживчого товариства на Берегівщині, старшим товарознавцем у Мукачевому. З жовтня 1992 року до березня 1997 року — директор фірми “Рей-промінь”. До березня 1998 року — директор ТзОВ “Барва”. З квітня 1998 до 1999 р. — Мукачівський міський голова. З 5 травня 1999 до 1 червня 2001 р. — голова Закарпатської обласної державної адміністрації. З квітня 2002 р.— народний депутат ВРУ. Безпартійний. Член фракції “Наша Україна” (парламентський комітет з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій). З лютого 2005 р. — голова Закарпатської облдержадміністрації. 27 вересня 2005 р. призначений на посаду міністра надзвичайних ситуацій.

 “День”, 19.09.06

Мітинг-реквієм у Таращі: партійні прапори й політичні заяви
Лука Гриненко

У суботу, 16 вересня, в Таращі Київської області пройшов мітинг-реквієм, присвячений 6-м роковинам зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Пам`ять журналіста, керівника інтернет-проекту “Українська правда” вшанували в суботу колеги Георгія, політики та громадські діячі. Акцію було оголошено як неполітичну. Проте політичних заяв на мітингу було більш ніж достатньо. Бютівець Микола Томенко заявив, що саме політики винні в тому, що справа Гонгадзе так і не розкрита. За його словами, і зараз немає впевненості, що її буде доведено до кінця. А “регіоналка” Ганна Герман, виступаючи від імені колег-журналістів, зазначила, що смерть Гонгадзе — “абсолютно закономірний процес” для тієї “рабської держави”, в якій він жив. На її думку, в день пам`яті журналіста необхідно говорити не про політику, а про те, як потурбуватися про його родину. Але все на цьому мітингу говорило якраз про політику. Практично всі мітингувальники прийшли з прапорами політичних партій. Виднілися прапори “Батьківщини”, Української народної партії, але найбільше було прапорів Соціалістичної партії.

Сам голова Верховної Ради Олександр Мороз зазначив, що всі чудово знають, хто є замовником, але всі “ходять обхідними шляхами”, говорячи про те, що нібито немає юридичних доказів проти замовників. Здавалося б, чому Олександрові Олександровичу не виявити спікерську волю й не поставити питання про довіру Генеральному прокуророві? І якщо це навіть не матиме кадрових наслідків, то, принаймні, послужить поштовхом до появи волі у Генеральної прокуратури.

 ”День”, 19.09.06

Втрачені можливості
До чого призведе новий етап у відносинах України і НАТО?
Микола Сірук
 
Схоже, після візиту українського прем`єр-міністра Віктора Януковича в Брюссель Україна розпочала новий етап відносин із Північноатлантичним альянсом. І видається, що розвиток відносин Києва і Брюсселя буде відбуватися під диктовку нинішнього прем`єра і його розуміння, як мають відбудовуватися стосунки між Україною і оборонним блоком, який для більшості населення на сході України асоціюється як ворожий.

Одним із підтверджень цього є заява українського прем`єра в штаб-квартирі Альянсу про неготовність України приєднатися до Плану дій з членства в НАТО. Цей крок Янукович обґрунтував низьким рівнем підтримки вступу України в НАТО серед українського населення, яке погано поінформовано про Північноатлантичний альянс.

Тим не менше на спільній прес-конференції з де Хооп Схеффером український прем`єр заявив про намір зосередитися на поглибленні відносин партнерства з Альянсом на основі інтенсифікованого діалогу щодо членства та щорічних цільових планів дій. “Зараз ми починаємо новий етап у стосунках з НАТО. Посилюючи цю співпрацю, ми будемо робити все, щоб ця робота переконала український народ, що цьому немає альтернативи”, — наголосив він.

Правда, не зовсім зрозумілою була наступна фраза прем`єра про відокремлення питання щодо членства у НАТО від нормальної взаємовигідної співпраці з Альянсом. “Це ключовий орієнтир для подальшого курсу уряду у напрямку відносин з Альянсом”, — додав він.

Заяви Януковича викликали розчарування у частини українського політикуму, а у декого навіть обурення. Фракція Блоку “Наша України” розцінила заяву прем`єра про неготовність України приєднатися до ПДЧ порушенням політичних домовленостей, зафіксованих в Універсалі національної єдності. Однак, слід зазначити, що якраз саме за наполяганням Партії Регіонів з Універсалу було вилучено пункт про приєднання ще в цьому році України до Плану дій з членства в НАТО.

Українська народна партія закликала Президента Віктора Ющенка забезпечити незмінність зовнішньої політики країни, спрямованої на євроатлантичну інтеграцію.

Президент Ющенко вважає заяву Януковича про неготовність України приєднатися до ПДЧ політично мотивованою і як таку, що не відповідає національним інтересам і є помилковою.

Він нагадав, що відповідно до прийнятого Закону “Про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 року інтеграція в ЄС і НАТО, включаючи повне членство в них, є метою зовнішньої політики. “Сьогодні в Президента, прем`єра, кожної політичної сили є перед собою закон про основи національної безпеки… який передбачає політику інтеграції, включаючи повне членство в ЄС й оборонному атлантичному блоці, і тому я ще раз хотів би підкреслити, що це основа, догмат для формування нашого політичного курсу в цьому питанні”, — сказав Ющенко.

Голова зовнішньополітичного відомства України Борис Тарасюк бачить лише негативи від заяви Януковича. “Негативом того месиджу є те, що фактично відкладене в часі рішення з принципового питання розвитку України. Без перебільшення можу сказати, що для багатьох у НАТО цей месидж був розчаруванням. Оскільки багато позитивного було зроблено останній часом у плані просування України до критеріїв набуття членства в НАТО. Не хотілося б, щоб ці напрацювання були змарновані”, — сказав Тарасюк. Він вважає, що голова держави може достатньо важелів використати, щоб забезпечити реалізацію зовнішньополітичного курсу. За словами міністра, одним із таких важелів є РНБО, рішення якої є обов`язковим для всіх посадовців. Міністр оборони України Анатолій Гриценко також назвав заяву прем`єр-міністра необґрунтованою і додав, що співпраця України з НАТО не припинятиметься.

Тим часом в представники антикризової коаліції стверджують, що Віктор Янукович не порушив принципи Універсалу національної єдності, говорячи про неготовність України приєднатися до Плану дій з набуття членства в Альянсі. Один із лідерів Партії регіонів Євген Кушнарьов зазначає, що в Універсалі не було зобов`язань підписувати такий план, а лише йшлося про необхідність розширення співпраці із НАТО, що Віктор Янукович і підтвердив у Брюсселі. Підтримує таку точку зору і голова Верховної Ради Олександр Мороз. Він в інтерв`ю заявив, що Янукович не вийшов за межі Універсалу та його змісту. “Бо зміст зводився до розвитку взаємовигідного співробітництва з НАТО, а про вступ йшлося після референдуму, після виконання відповідних процедур”, — сказав спікер.

Як розцінюють заяву Януковича про неготовність України приєднатися до ПДЧ українські експерти? Яким може бути новий етап відносин між Україною і НАТО? Чи поховано назавжди перспективу членства України в НАТО? Хто ж в Україні зараз може визначати зовнішньополітичний курс?

КОМЕНТАРI

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру ім. Разумкова:
— Заява українського прем`єра означає, що ми втратили шанс претендувати на розширення співробітництва з НАТО шляхом запровадження Плану дій щодо членства в листопаді в Ризі. Більше того, цей сигнал в поєднанні з іншими діями може свідчити про те, що Україна повертається на кілька років назад. Але ці дії ми очікуємо. Прем`єр заявив, що інформування населення щодо євроатлантичної інтеграції буде підвищуватися, якщо це знайде відображення в бюджеті і в відповідній діяльності уряду, тоді це буде свідченням підкріплення слів на практиці. А поки що в проекті бюджету передбачено скорочення на ці цілі.
Щодо ризиків, то виникає питання взаємодії в трикутнику: президент, прем`єр і парламент стосовно питань зовнішньої політики. Сьогодні за Конституцією зовнішньополітичною діяльністю керує Президент, а Кабінет Міністрів тільки здійснює цю діяльність, яка базується на відповідному законодавствi. Виникає питання, наскільки дієві закони, які уже прийняті. А по-друге, чи не буде створений другий центр прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. Третій момент полягає в тому, наскільки все-таки лінія зовнішньої політики для України буде послідовною і консолідованою в середині країни. Сьогодні всі ті, хто виступає за розширення співпраці з НАТО, спираються на діючу нормативну законодавчу базу. Якщо вносити зміни в це законодавство, тоді в парламенті потрібно буде мати більше 300 голосів для подолання ймовірного вето Президента. А цього на сьогодні немає.
Як тлумачити слова прем`єра про розширення стосунків з НАТО. Якщо про це говориться і при цьому йде відмова від інструменту, який на це спрямований, тоді виникає питання, що немає такого бажання.
Мені здається, що виклик полягає в тому, з боку України даний сигнал трохи іншого ґатунку. Якщо в минулому режими коливалися між Росією і Заходом, і дійсно вели себе не дуже послідовно, хоча інколи мали з цього певний зиск. То тепер ми навіть відмовились від того, щоб зіграти на своєму вигідному геостратегічному становищі, ми просто відмовились від певного інструментарію. Є підозра, щось ми за це отримали від Росії. Але не зрозуміло, хто отримав і що. Не буває так в зовнішній політиці при такій складній грі, коли кілька років попередні уряди намагалися розширювати співробітництво з НАТО, а сьогодні однією фразою відмовляємося від цієї динаміки. Ми вже даємо козир іншим країнам, які дуже послідовно відстоюють свої національні інтереси.
Якщо спробувати назвати те, що робить Янукович європрагматизм, тоді давайте зрозуміємо, що Україна отримає від Європи, НАТО. Ми фактично однобічно відійшли на позиції, які займали раніше. Звичайно, це може бути хороший сигнал для євробюрократів, що з Україною буде простіше. Але чи це в наших національних інтересах?

Анатолій Зленко, колишній міністр закордонних справ:
— Заява прем`єр-міністра України віддзеркалює ті реалії, які сьогодні відбуваються в нашому суспільстві. Тому що за всіма соціальними опитуваннями на сьогоднішній день лише від 12,7 до 20 з лишнім відсотків громадян підтримують членство в НАТО. Я думаю, це абсолютний об`єктивізм, констатація факту, що відбувається в нашому суспільстві.
Я думаю, що для нас головне зараз зосередити зусилля на інтенсифікованому співробітництву на основі визначеного НАТО інтенсифікованого діалогу. Потрібно продовжувати далі йти на зміцнення взаємовигідного співробітництва між Україною та НАТО. Щодо нових форматів співпраці. Я думаю, що НАТО може запропонувати нові угоди з окремих напрямків можливого співробітництва.
Чи чекає нас попереду невизначеність у зв`язку з відкладенням рішення щодо приєднання України до ПДЧ? Я б не забігав би так далеко наперед. Я думаю, що ми поки що живемо в тому середовищі, в якому живемо. Нашому суспільству притаманні різні ідеї і позаблоковість і нейтральність, а також євроатлантична інтеграція. Це нормально, це притаманно демократичному суспільству. Ніхто не заперечує будь-кому чи будь-якій політичній силі висловлювати свої міркування з цього приводу. Я думаю, що це не може мати якихось серйозних наслідків для того, щоб займати ту чи іншу, чи навіть крайню позицію з того чи іншого питання.
Я не виключаю, що і російські політики, і ті українські політики, які більш схильні до взаємовигідних відносин з Російською Федерацію, можуть сприйняти заяву Януковича як поступку України Росії. Але я ще раз наголошую, що в цьому питанні перш за все потрібно бачити реалізм і об`єктивізм ситуації, яка складається в нашому суспільстві.
У нас уже склався сталий механізм ухвалення зовнішньої політики і ухвалення зовнішньополітичних рішень. Ми прекрасно розуміємо, що Верховна Рада визначає зовнішню політику. Президент бере на себе відповідальність за виконання зовнішньополітичних установок. Кабінет Міністрів здійснює зовнішню політику, а міністерство закордонних справ є безпосередньо тим механізмом, який має приділяти повсякденну увагу зовнішньополітичній діяльності нашої держави.
Проблема злагодженості між різними гілками влади існує з самого початку створення зовнішньої політики нашої держави і реалізації зовнішньополітичної діяльності. Іноді трапляється, коли певні центри перебирають на себе не притаманні для них функції з координації чи здійсненні зовнішньої політики.

Олександр Чалий, колишній перший заступник міністра закордонних справ України:
— Я вважаю заяву Януковича прагматичним визнанням реальної ситуації. Якщо фахово дивитися на нашу зовнішню політику, то в Брюсселі відбулося те, що було зрозуміло два-три роки назад. Ми отримали два чіткі “ні” по НАТО і по ЄС. Якби навіть прем`єр-міністр просив ПДЧ, його нам би все одно не дали б.
Ми повинні зрозуміти, що великий період української зовнішньої політики завершився 14 вересня. Тепер нас попереду чекає те, чи ми знову наступимо на ті самі граблі, на які наступали за останні 10—12 років. Ми вчасно не зрозуміли, що реалізація наших ідей залежала не від нас, а від геополітичної ситуації в світі, яка не дає можливості їх реалізувати. Тепер нам лишається сформувати нову зовнішню політику України, в основі якої буде елемент позаблоковості і нейтральності, а також ідея євроінтеграції, але не в форматі членства або ж ми знову продовжимо політику коливань і будемо намагатися одне говорити в Москві, друге в Брюсселі, третє у Вашингтоні. І в результаті станемо об`єктом гри великих держав сучасного світу. 15 років після незалежності показали, що політика коливань між Сходом і Заходом ставить проблемні питання щодо безпеки України. У нас є дефіцит безпеки при такій політиці.
Моє розуміння чітке: Україна повинна сьогодні будувати свою політику безпеки на засадах нейтральності і позаблоковості. І про це серйозно заявляти і повертатися до формули Будапештського меморандуму з тим, щоб її трансформувати в юридично зобов`язуючий документ.
Я гадаю, що новий етап відносин України і НАТО можна сформулювати тільки в поняттях і визначеннях політики нейтральності і позаблоковості.
У Брюсселі відбулися історичні, знакові події. Діючи розумно, ці знакові події можна трансформувати у великі позитиви для українського суспільства і української держави. А нерозумна дипломатія, нерозумна політика може це все девальвувати до того, що ми нічого з цього не отримаємо. Все залежить від того, як професійно ми зможемо зрозуміти реальний стан, де ми знаходимося і зможемо вести дипломатію здорового глузду, базовану на українських національних інтересах. Засади зовнішньої політики визначає парламент країни і тому питання зовнішньополітичного курсу слід винести на розгляд парламенту, який голосуванням визначить, яку зовнішню політику Україна буде проводити. Принаймні в період, коли правляча коаліція несе відповідальність за країну. При цьому всі гілки влади мають виконувати волю українського парламенту, включно з Президентом. Адже ми перейшли до парламентсько-президентської форми правління. А це азбука парламентаризму.

 ”День”, 19.09.06

Брюс Джексон: Немає нічого страшного в прагматичному підході до інтеграції з європейськими інститутами
Микола Сірук

Президент Проекту перехідних демократій Брюс ДЖЕКСОН часто буває в Україні. Складається враження, що він може бути присутнім не лише в американській зовнішньополітичній кухні, але й добре розбирається в українській. Тому для читачів буде цікаво почути його оцінку візиту українського прем`єр-міністра до Брюсселю, а також те, чи несе ризики для нашої країни заява Віктора Януковича про відстрочку переходу України до Плану дій щодо членства в НАТО. Американський аналітик також розповідає про те, як офіційний Вашингтон оцінює кроки нового українського уряду і які очікування покладає на нього.

— Як ви оцінюєте візит українського прем`єр-міністра Віктора Януковича до Брюсселю і його переговори з керівництвом Північноатлантичного альянсу?

— Очевидно, що прем`єр-міністра України добре приймали в Брюсселі і його заяви було сприйнято позитивно. Як заохочення новому уряду і можливість для українського прем`єра розвивати тісні відносини з ЄС і НАТО потрібно розглядати повідомлення амбасадора США Вільяма Тейлора про те, що президент Джордж Буш знову розглядає можливість візиту до Києва, а також запрошення з боку голови Єврокомісії Баррозо для українського прем`єр-міністра знову відвідати Брюссель у четвер.

— А як же тоді потрібно розглядати заяву Януковича про те, що Україна не готова до Плану дій щодо членства в НАТО?

— З погляду офіційного Вашингтона, заяву українського прем`єр-міністра про НАТО майже зовсім неправильно зрозуміли мас-медіа. Ні Україна, ні союзники по НАТО не готові на листопадовому саміті Альянсу приймати ухвалу про ПДЧ чи з інших питань, пов`язаних із членством. Той факт, що український уряд визнає це і був готовий продовжувати будувати більш тісні відносини в рамках існуючого діалогу, був полегшенням для багатьох послів НАТО. Деякі амбасадори прокоментували, що зауваження українського прем`єр-міністра під час закритого засідання були правильними й зустрілися з розумінням. Прем`єр-міністр сказав, що Україні потрібен час, щоб підготуватися для вступу до НАТО та ЄС і що необхідно докласти істотних зусиль для того, щоб громадськість краще було поінформовано про НАТО та економічні реформи. Він також процитував угоду з Президентом Ющенком, у якій говориться про те, що метою України є продовження політики євроінтеграції та тісних відносин з усіма європейськими інституціями. Це було саме те, що хотіли почути генеральний секретар Схеффер і постійні представники країн-членів НАТО в Брюсселі.

— Чи не означає відмову від ПДЧ неготовність українського уряду виконувати необхідні реформи?

— Очевидно, як будь-який новий уряд, коаліційний уряд у Києві має показати, що він готовий здійснити реформи. Я погоджуюся з міністром оборони Анатолієм Гриценком, який твердить, що Україна відповідає сьогодні вимогам, які стосуються оборонної реформи. Тому високопоставлені урядовці у Вашингтоні та Брюсселі мають намір побачити, як український уряд реалізує невідкладні реформи в інших галузях. Я вже згадував дуже низький рівень обізнаності громадськості щодо НАТО й необхідність проведення просвітницької роботи. Однак прем`єр-міністр підкреслив, що пріоритетом уряду будуть реформи в галузі торгівлі та економіки. Сторонні спостерігачі стежитимуть за тим, як Україна рухається до СОТ і здійснює реалізацію антикорупційних ініціатив у рамках гранту “Виклик тисячоліття” (Millennium Challenge), наданим США, а також реформ у рамках Плану дій ЄС-Україна. Тут названо лише деякі галузі. Після обрання на посаду прем`єр-міністра під час зустрічі з іноземними урядовцями і представниками неурядових організацій Янукович показав ясно, що він знає про те, яку велику кількість реформ необхідно здійснити, і що він готовий розпочати їх реалізацію. (Президент Ющенко з того ж приводу сказав абсолютно подібні речі). У цьому значенні Європа і Захід серйозно сприймають Універсал національної єдності.

— Як Вашингтон (офіційно й неофіційно) реагував на заяви і вчинки Януковича в Брюсселі?

— Поки що дуже рано говорити про вчинки. У перші тижні діяльності будь-якої адміністрації відбуваються ознайомлювальні зустрічі. Справжня робота України та ЄС попереду. З боку Вашингтона не було офіційної реакції на візит Януковича до Брюсселя. Її і не повинно бути. Я не впевнений, що наші друзі в Європі зрозуміють Вашингтон, якщо той поставить оцінку зустрічі, організованій ЄС, на якій не були присутні США. Неофіційно, Вашингтон задоволений тим, що Ющенко і Янукович разом працюють над гострими національними проблемами, а також тим, що в парламенті є сильна опозиція, яка домагатиметься того, що уряд і Президент виконуватимуть свої обіцянки. Потрібно визнати, що перші тижні нового уряду перевершили всі очікування Вашингтона. Також правдою є те, що після торішньої паніки ці очікування були дуже низькими. Я гадаю, що в найближчі місяці ми побачимо поновлення візитів високопоставлених урядовців США з простим посланням. Якщо Україна хоче бути прагматичною в тісних відносинах зі США, ЄС і міжнародними інститутами та ринками, США готові допомогти їй у цьому.

— Чи не означає відстрочка переходу України до ПДЧ того, що членство України в НАТО буде поховане назавжди?

— Зовсім ні. Нічого немає страшного в прагматичному та методичному підході до інтеграції з європейськими інститутами. Це лише є ухвалою країни і, враховуючи слабкість громадської підтримки і відносну нестабільність української політики, це може бути найшвидшим шляхом до прийняття до НАТО і Євросоюзу. Польща досить неквапливо будувала тісні відносини з НАТО. Румунія та держави на заході Балкан були більш емоційними, що, на мою думку, у Києві сьогодні називають романтичним підходом. Як ви пам`ятаєте, ці країни кожного року подавали заявки, і протягом багатьох років були просто розчарованими. Зрештою, Румунія домоглася успіху, а також успіх прийде й у країни на заході Балкан. Найбільш важливими рисами успішної пронатовської кампанії є програма всебічних реформ і всеосяжна підтримка суспільства. За допомогою двох цих компонентів Україна може потрапити до НАТО, якщо вона цього хоче.

— Які ризики може принести Україні відстрочка з переходом до ПДЧ?

— Не має значення, чи вирішить Україна, й коли саме, перейти до ПДЧ. Все, що Україна може хотіти зробити з НАТО в ПДЧ, можна зробити сьогодні в рамках інтенсифікованого діалогу. ПДЧ являє собою лише можливість для країн-кандидатів удосконалити деякі оборонні реформи та інші галузі, які являють взаємний інтерес. ПДЧ чимось схожий на репетиторську програму в університеті напередодні випускних іспитів. До того часу, коли Україна прийме формальну ухвалу перейти з тісних відносин до заявки на членство в НАТО, оборонна реформа в Україні може бути настільки просунутою, що така підготовча програма їй буде не потрібна. Що стосується частини питання про ризики, то ризики для України сьогодні ті ж самі, що були вчора й будуть завтра. Ці ризики включають економіку, що намагається вижити, системну корупцію, молоду й нестабільну політичну систему, політичну ізоляцію, а також велику кількість населення без належних можливостей працювати, торгувати, мандрувати, вчитися або просто процвітати. Урядові будуть потрібні роки, щоб ці ризики зменшити чи збільшити. Будуть потрібні місяці, щоб ми довідалися, чи спроможна нова коаліція взятися за цю роботу.

— Враховуючи перші візити високопоставлених представників нової влади, чи можна сказати, що українська зовнішня політика стала більш передбачуваною?

— Знову дуже рано про це говорити. Відповідь з боку ЄС на українські візити до Москви, Сочі та Брюсселя була доброю. Я не думаю, що можу дати відповідь на це запитання, поки ті ж українські високопоставлені урядовці не відвідають Вашингтон. Враховуючи те, що в США проходять проміжні вибори, то, я сподіваюся, що візити високого рівня відбудуться в листопаді.

— Яких сигналів із боку західних держав і США потрібно чекати в Києві? Чи Захід втратив вплив на політичну ситуацію в Україні?

— Я гадаю, було б помилкою вважати, що зовнішня політика США нагадує картину травневого параду в Москві радянської доби, яка приховувала в собі багато схованих сигналів. Американська політика щодо України дуже проста — Україна є незалежною державою, яка самостійно обирає свій шлях. Двері міжнародних і європейських інститутів мають бути відчинені й вітати Україну. США рекомендують інтенсивну програму економічних і політичних реформ і готові допомогти Україні досягнути успіху в їх реалізації. І це все. Я гадаю, що таку політику можна застосувати до уряду Януковича, так само, як її було застосовано до урядів Тимошенко і Єханурова. Зрештою, я гадаю, що неправильно було б інтерпретувати політичні події в Україні в тих категоріях, що Захід на Україні втрачає або набуває впливу. Я гадаю, що більш точним було б сказати, що Україна втрачає або набуває інтерес у тому, що ЄС і Захід можуть їй запропонувати. У ході нещодавніх виборів Україна не була зацікавленою ні в чому іншому, як у внутрішній політичній конкуренції. Тепер, коли в Україні є парламент і уряд, повернувся інтерес до того, що перебуває поза країною. Україна знову виявляє цікавість до торгівлі, ринків, віз, прямих іноземних інвестицій і співпраці з європейськими інститутами. Це дуже правильно й відкриває нові можливості для України.

 ”День”, 19.09.06

Інтереси Януковича
Конрад Шулер, Frankfurter Allgemeine, 15 вересня 2006

Новий український прем`єр Віктор Янукович під час свого візиту в Брюссель розставив нові акценти в політиці своєї країни відносно Заходу: формально він не назвав метою вступ ні до ЄС, ні до НАТО, але говорив про “паузу”, яку необхідно зробити на шляху до трансатлантичного союзу. Таким чином, що стосується вступу до НАТО, то Янукович повернувся до традиції невизначеного “чи будемо, чи не будемо” часів помаранчевої революції кінця 2004 року.

Янукович і його Партія регіонів скористалися тоді після своєї поразки на виборах не тільки фальсифікацією результатів і замахами, але й допомогою російського президента Путіна. Досі ця партія спирається на проросійський і антизахідний настрій східноукраїнського населення, переважну більшість якого складають працівники сталеливарних і гірничо-видобувних підприємств. Їм не властиве захоплення, із яким Президент Ющенко, один із лідерів помаранчевої революції, скеровується на Захід. Однак і могутні олігархи Східної України, спонсори Януковича, повністю не відмовляються від можливості мати зв`язки з Заходом, оскільки вбачають у цьому засіб трохи зменшити залежність від свого московського покровителя.

Перед поверненням Януковича, коли влада в Києві ще знаходилася в руках “помаранчевих” сил, міністр закордонних справ Тарасюк і міністр оборони Гриценко сподівалися форсувати процес вступу країни в НАТО. У Збройних силах України повним ходом ішов процес підгонки під натовські стандарти. Прийнятий згідно з Планом дій по підготовці до членства в НАТО (Nato — Ukraine Action Plan) План-мета НАТО — Україна (Annual Target Plans) став відображенням політики реформування, і Тарасюк був рішуче настроєний найближчими тижнями просити НАТО про перехід до наступної сходинки, до так званого Плану підготовки до вступу в НАТО (Membership Action Plan). Ця сходинка стала б явною ознакою швидкого вступу країни в Північноатлантичний альянс. Запрошення до такої програми, сподівалися українські західники, могло прозвучати на саміті НАТО в Ризі наприкінці листопада, й після двох років успішного проведення програми наприкінці 2008 року могла б з`явитися пропозиція про вступ.

Однак до цього моменту від такого сценарію розвитку подій практично нічого не залишилося. “Помаранчеві” міністри знаходяться ще під захистом Президента Ющенка, якому, згідно з Конституцією, підконтрольна зовнішня політика й оборона, однак вплив Президента щоразу стає непомітнішим після того, як літом він був змушений піти на коаліцію зі своїм колишнім ворогом номер один Віктором Януковичем. Його партійному блоку “Наша Україна” загрожує розвал, а авторитет самого Президента тане на очах. Одночасно з цим в останні тижні Янукович зайнятий створенням паралельних зовнішньополітичних й оборонно-політичних структур, які відтіснять відомства Тарасюка й Гриценка. Зовнішньополітичним радником Януковича став особистий ворог Тарасюка й колишній соратник президента Кучми, орієнтований на Москву Анатолій Орел. Крім того, український прем`єр створив Комітет зовнішньої та обороної політики та європейської інтеграції, який має право давати вказівки, що в обхід “помаранчевого” Президента та його людей забезпечить доступ до зовнішньої політики.

Коливання Януковича в політиці щодо НАТО були очевидні ще влітку. Під час ініційованих Росією протестів проти американських навчань у Криму у червні його партія не була на передовій, але водночас не відсторонювалася від подій. В Універсалі національної єдності — угоді, укладеній з Президентом Ющенком у серпні, яка принесла Януковичу більшість у парламенті, він погоджується як на довгострокову мету на зближення з НАТО, включаючи й референдум щодо приєднання, однак виступає проти Membership Action Plan, до якого прагне Ющенко. Прийняття закону, що дозволяє маневри із західними союзниками, його партія затягувала так довго, що американо-українські морські вчення Sea Breeze не відбулися. Але потім Партія регіонів дала свою згоду на проведення навчань, й у вересні мають відбутися маневри “Козацький степ”, у яких візьмуть участь британські, польські й українські військовослужбовці.

Ця політика коливань стала відображенням українських інтересів батьківщини Януковича. Східна Україна з її важкою промисловістю говорить російською мовою, й через свої металургійні заводи й прокатні цехи прив`язана до російських енергетичних поставок. Її душа потребує близькості до Москви, а її печі — до російського газу. Але оскільки Росія володіє квазімонополією на найважливіші поставки газу, Україна, на думку команди Януковича, тільки тоді зможе сподіватися на дешеву енергію, якщо не викликатиме гнів президента Путіна надто поспішним зближенням із НАТО.

Одночасно з цим Янукович не збирається повністю відмовлятися від можливості інтеграції в західні структури. Доки існує програма щодо вступу до НАТО, Україна може сподіватися на люб`язність із боку Москви через тимчасову відмову від поспішного зближення з Північноатлантичним альянсом. Крім того, східноукраїнські олігархи хочуть дистанціюватися від Росії, оскільки хочуть будувати бізнес за своїми власними правилами, а не за тими, які диктує їм Кремль.

Відтягування часу вигідне для України. За оцінкою Всесвітнього банку, українська економіка виросте цього року на 5—6%. Чим довше вона зростатиме такими темпами, тим легше їй буде справитися з неминучим подорожчанням газу, але це тільки у тому випадку, якщо країна дійсно почне замінювати свою ризиковану неефективну систему промислового споживання газу на більш економічну. Чим пізніше виникне конфлікт із Росією (й подальша газова криза), тим краще для України. Безоглядне зближення з НАТО було б для Януковича надто ризикованим з погляду внутрішньої політики: своїх виборців, які мешкають у погано втеплених панельних будинках у степу, він може піддати ризику залишитися посеред зими без опалювання, а як альтернативу запропонувати лише непривабливий для багатьох українців і безсилий у газових питаннях Північноатлантичний альянс.

На Заході знають, що рано чи пізно ці коливання припиняться, й багато які вже налаштувалися на тривале очікування. У той час, як Америка ( з геостратегічних міркувань), а також нові члени НАТО зі Східної Європи (в пошуках союзників проти сусіда, який вселяє страх, тобто Росії) хочуть бачити Україну в НАТО як найшвидше, Німеччина й Франція налаштовані менш рішуче. Берлін хоче уникнути конфронтації з Москвою, й, крім того, там відомо, що НАТО в Україні зовсім не користується популярністю; згідно з результатами опитувань, лише 20% населення висловилися за вступ у Північноатлантичний альянс. Думка про те, щоб запропонувати членство партнеру, який у спірній ситуації не стане виконувати свої зобов`язання й із чиєю появою в Альянсі, можливо, виникнуть нові конфлікти, налаштовує уряд ФРН на скепсис. Більш прийнятною у зв`язку з цим виглядає інтеграція Києва в європейські структури в галузі політики безпеки й оборони. У цих сферах Україна змогла б зістикуватиcя із західною політикою безпеки, не спричиняючи при цьому сильного роздратування Росії. Що стосується НАТО, то тут позиція Німеччини не дуже відрізняється від позиції Януковича: виграти час — такий девіз.

 ”Україна молода”, 19.09.06

“Лівий” серед лівих
Йосипа Вінського — опонента Олександра Мороза — виключили з Соцпартії
Володимир Семків   

      Минулих вихідних із Соціалістичної партії виключили знакову постать - Йосипа Вінського. Цей політик пройшов пліч-о-пліч із лідером СПУ чимало років, розбудовував структуру партії, вів на вибори, вирішував організаційні питання. Клин між  Морозом і Вінським вбила “антикризова коаліція” та обрання лідера Соцпартії Головою Верховної Ради. Вінський назвав це зрадою, вжив щодо Мороза і Ко такі визначення, як “ублюдки”, і обіцяв порушити на з`їзді питання про недовіру партійному керівникові. Однак пан Мороз у цьому змаганні прогнозовано виявився переможцем.

      У коментарі “УМ” Йосип Вінський розповів, що очікував на таку розв`язку:  “Логіка подій була зрозуміла. Я не погоджуюся з позицією керівництва партії і Олександра Мороза особисто. Вони не зацікавлені, щоб у партійних структурах існували можливості для опонування зсередини”.

      Рішення про відсторонення Йосипа Вікентійовича від партії було прийняте на виїзному засіданні політради СПУ у Вінниці. За виключення проголосувало 65 членів політради, шестеро було проти і четверо утрималися. Самого Вінського на засіданні не було, хоча, якщо вірити повідомленню прес-служби партії, його туди запрошували. Олександр Мороз участі в голосуванні не брав. Він пояснив це тим, що його голос не повинен впливати на рішення членів політради, а ще одним мотивом назвав “етичні міркування”.

      А причина виключення Вінського з СПУ взагалі є смішною. На вчорашній прес-конференції Олександр Мороз пояснив, що йдеться “про свідоме порушення статуту, який забороняє членам партії вести дискусії такого змісту у засобах масової інформації, які не належать партії”. В коментарі “УМ” сам Вінський зазначив, що в статуті справді є такий пункт. “Членам партії забороняється критикувати внутрішньопартійну ситуацію та лідера в позапартійних ЗМІ. Тому формально все було зроблено правильно. Хоча, — каже Вінський, — я прекрасно розумію, що моє виключення носить не статутний характер, а політичний. Керівництво хоче прибрати опозиціонера, який усередині партії всім відкриває очі на суть дій керівництва, котрі шкодять не тільки партії, а всій державі”.

      Про своє політичне майбутнє Вінський каже, що й далі лишиться соціалістом і буде в опозиції. Сьогодні Юлія Тимошенко має оголосити про створення міжфракційного опозиційного об`єднання, і “групу Вінського” очікують побачити в лавах цього політичного утворення. Хоча “незгодних соціалістів” там буде небагато, максимум — троє. Соцпартія сприйняла зміну позицій Мороза доволі спокійно, свій протест проти цього оголосило значно менше партійців, ніж очікувалося. Сам Мороз теж каже, що відхід Вінського не призведе до форс-мажорів. “У партії розколу ніякого не буде і не передбачається”, — зазначив він у Вінниці.

 ”Україна молода”, 19.09.06

Уже шість років…
16 вересня небайдужі відзначили чергові роковини загибелі Георгія Гонгадзе
Леся Шовкун    

      “Ви блазні, якщо берете участь у цьому цирку”, — почула від знайомого, що проходив повз. Протягом чотирьох років він також виходив 16 вересня на Майдан і зі свічкою в руках ішов до тоді ще Адміністрації Президента: ставити тодішньому главі держави запитання, яке потребувало, але так і залишалося без відповіді. Тепер плакати з надписами “Кучма, де Гонгадзе?” деякі активісти переписали на “Ющенко, де замовники Гонгадзе?”. А на Банковій “сидить” нова влада. Саме тому багато хто з постійних учасників траурних мітингів — так-так, тоді вони були ще мітингами — пам`яті Георгія тепер вважає дурницею й навіть блазнюванням і вихід на Хрещатик зі свічками в руках, і тим паче походи до вже відкритого й не перегородженого жодними “омонами” секретаріату Президента Ющенка. Це їхня думка, і вони мають на неї право.

      Ті, хто вважає інакше, у суботу, 16 вересня, знову зібралися на Майдані, знову зі свічками й траурними стрічечками. Не було жодних політичних гасел і мітингів — слава Богу, учасники “Дня пам`яті Георгія Гонгадзе” прислухалися до закликів його організаторів і забули про партійні гасла і прапори — прийшли просто згадати самі й нагадати іншим про те, що цей день таки не простий у нашій історії. Стали в коло — спинами до центру, обличчями — до цікавих, яких зібралося чимало: раніше цього вечора на цьому ж місці планувалося святкування 10-ї річниці телеканалу “Інтер”, який згодом таки здогадався перенести гульки на 17-те число. Пояснили тим, хто запитував, чого стоїмо із запаленими свічками. 10 хвилин помовчали — з поваги до Гії та всіх журналістів, загиблих через свою професійну діяльність. І до президентського секретаріату пішли — не закидати щось Ющенкові, а вкотре символічно мовчки вигукнути в стіни сірого бетонного монстра (з дверей якого, на відміну від минулого року, ніхто не вийшов — вихідний усе-таки): допоки?! Допоки тіло буде непоховане, голова не знайдена, справжні вбивці непокарані?

      А ще — констатувати, як приємно, що влада змінилася й ворота відчинилися. І як прикро, що багато що залишається по-старому… Зрештою, це право кожного, що робити у цей день. Можна з`їздити на символічну могилу Георгія Гонгадзе поблизу Таращі. Можна сходити в церкву й поставити свічку за упокій його душі. Можна просто посидіти на кухні, згадати про все і трохи помовчати. А можна й усе забути — життя-бо триває… Але навряд чи варто відбирати у тих, хто хоче пом`янути й нагадати іншим про людину, яка не має навіть власної могили, право зробити це без образливих епітетів.

      А взагалі, Георгій, як кажуть ті, хто був із ним знайомий особисто, був веселим чоловіком. І, мабуть, неабияк посміявся б із того, що в день його смерті відбувається і на Майдані, і поблизу Таращі. Й, очевидно, анітрохи не образився б на Віктора Пінчука, який саме в цей вечір влаштував бучну презентацію своєї галереї. Життя ж таки триває. Царство тобі небесне, Гіє.

ДО РЕЧІ
      На мітинг-реквієм пам`яті загиблого журналіста Георгія Гонгадзе, який відбувся у Таращі Київської області, прийшло близько 200 осіб. Серед них — Голова Верховної Ради Олександр Мороз, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, голова Київської облдержадміністрації Віра Ульянченко, голова Фонду держмайна Валентина Семенюк, деякі інші високопосадовці, екс-майор Микола Мельниченко й депутати від Партії регіонів Ганна Герман і Тарас Чорновіл. “Усі ми прекрасно розуміємо — ніколи не можна перетворювати цю подію, яка сколихнула Україну, у політичне кон`юнктурне дійство”, — наголосив Мороз, хоча на акцію таки прийшли люди з прапорами політичних сил, найбільше серед яких було саме партійних стягів соціалістів.
      Священнослужителі відправили заупокійну службу, високопосадовці поклали до меморіалу Гонгадзе вінки, серед них — вінок від Президента. Як повідомила прес-служба глави держави, Віктор Ющенко разом з усіма рідними та близькими журналіста вшановує його пам`ять, висловлює співчуття рідним та близьким загиблого і обіцяє зробити все від нього залежне, аби справу про вбивство Гонгадзе було остаточно розкрито.

 ”Україна молода”, 19.09.06

Язик мові не товариш?
Із Кабміну на Луганщину надійшов припис перекладати офіційні документи російською
Михайло Бублик

      Намічений на вчора візит Прем`єр-міністра Віктора Януковича на Луганщину не обійшовся без казусів ще на етапі його підготовки. Причому справа стосувалася питання буденного і вже тисячі разів відпрацьованого “повітовим” етикетом. Як завжди, обласна державна адміністрація підготувала пакет документів: перелік об`єктів для відвідування високо-посадовцем, їхня історія, соціально-економічні викладки тощо. Зрозуміло, державною мовою — так це писалося й за Кучми, і до Кучми. Але після підписання Універсалу національної єдності хтось вирішив цей порядок поламати. За даними джерела в облдержадміністрації, з Кабміну вищезгаданий “пакет” повернувся перекладеним на російський “язык”, та ще й із приписом: надалі готувати послання до вищого виконавчого органу незалежної Української держави винятково мовою колишньої метрополії. І крапка.

      Місцевих чиновників такий несподіваний поворот у мовній політиці Кабінету Міністрів поставив у безвихідь: чи то Віктор Федорович вирішив начхати на підписаний ним же Універсал, чи його самого в такий спосіб підставляє власне оточення (або “нові донецькі”, які проти “старих донецьких” уже ведуть неоголошену медіа-війну — поки що переважно в інтернеті).

      Пізно ввечері в п`ятницю інформація про новину з Кабіну з`явилася на деяких місцевих інтернет-сайтах. А вже вдень у суботу вищезгадане джерело зателефонувало кореспондентові “України молодої” із радісною звісткою: антиукраїнський припис дезавуйований, державна мова відновлена у своїх правах.

      Якщо все це відповідає дійсності, можна з великою вірогідністю стверджувати, що ініціатором “наїзду” таки було оточення Прем`єра. Якби він особисто віддавав наказ “перекладачам”, навряд чи “понти” дозволили б йому зробити крок назад. Адже “Донбас порожняк не гонить”…

ДО РЕЧІ
      У Луганську Янукович представляв нового - тепер уже свого - “губернатора”. Напередодні Президент Віктор Ющенко підписав указ про призначення головою Луганської обласної державної адміністрації Олександра Антипова.

      Антипов — перший “губернатор” від Партії регіонів, якого Ющенко призначив на посаду керівника області з часу вступу на президентство. Досі пан Антипов очолював фракцію ПР у Луганській облраді. Після Помаранчевої революції регіоном керували БЮТівець Олексій Данилов і міліціонер Геннадій Москаль.

 ”Україна молода”, 19.09.06

Коаліція удавів і кроликів утворилася в Полтавській облраді при голосуванні за нового голову-”регіонала”
Василь Неїжмак  

      Минулої п`ятниці на олімпі представницької влади Полтавщини відбулися суттєві зміни: новим головою облради на її позачерговій сесії обрано керівника регіонального управління “Приватбанку”, колишнього “губернатора” Олександра Удовіченка, котрий очолював фракцію Партії регіонів. Це сталося після того, як тепер уже вчорашній голова облради, БЮТівець Володимир Марченко на тій же таки сесії спочатку сам склав повноваження першого керівника, а потім привселюдно відмовився від подальшої боротьби за це крісло. Тож за Удовіченка на безальтернативній основі проголосувало 68 із 83 присутніх на сесії депутатів.

      А потім новообраний голова, згідно з попередніми домовленостями, запропонував обрати вже не одного, як було завжди, а двох своїх заступників — того ж таки Марченка і “нашоукраїнця” Петра Ворону (останній обіймав таку саму посаду і раніше). Давши добро на таке розширення керівного штату, більше двох третин депутатів підтримали обидві кадрові пропозиції пана Удовіченка. Офіційно нинішні чільники облради, керівники її фракцій появу такої більш ніж дивної коаліції навіть не їжаків і вужів — удавів і кроликів — пояснюють необхідністю закопати сокиру війни, консолідувати депутатський корпус. Про те, що насправді стоїть за тими словесами та рішеннями і чому для їхнього прийняття знадобилася саме така “коаліція”, ми розповімо в одному з наступним номерів “України молодої”.

 ”Україна молода”, 19.09.06

Президент на Дунаї
У неділю Віктор Ющенко побував на Одещині - заохотив місцеві громади до ініціативності, подивився оперу і роз`яснив свою позицію щодо НАТО
Михайло Аксанюк  

      Прибувши в пообідню пору в супроводі глави облдержадміністрації Івана Плачкова до райцентру Болград, глава держави взяв участь в урочистій церемонії відкриття Другого фестивалю національних культур “Наша Бессарабія”. Він відзначив, що “високо цінує цю ініціативу, бо вона є сигналом для культур багатьох націй, що проживають у регіоні. Фестиваль демонструє: кожна нація, що проживає в Україні, гідно представлена своєю історією, мистецтвом, правом голосу”. Віктор Ющенко зазначив, що на Одещині традиційно живуть у мирі й злагоді представники різних національностей, зокрема болгарська, молдавська, грецька, албанська громади. “Сьогодні ми є учасниками свята, яке дає відповідь на те, як зберегти свою національну культуру, як її передати через покоління”, — сказав Президент. Збереження своїх історичних і культурних традицій стало тестом як для політиків, так і для представників центральної і місцевої влади. Після урочистого відкриття фестивалю Президент переглянув театралізовану виставу й концертну програму місцевих учасників художньої самодіяльності в рамках фестивалю “Наша Бессарабія”. Глава держави також відвідав Спасо-Преображенський собор Української Православної Церкви Московського Патріархату, зведений на кошти болгарських переселенців в 1830 році. Храму глава держави подарував старовинну ікону.

      Під час спілкування з представниками ЗМІ Президент наголосив на н�